Давня праслов’янська міфологія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Давня праслов'янська міфологія

Контрольні питання

міф мелетинский мотив магічний

1. Міф (від грец. Мэипт, мітос -- букв. оповідь, розповідь, рідше -- казка) або міт -- це оповідь, яка пояснює походження певних речей, явищ, всього світу, через емоційно-чуттєві омбрази.

2. Давній прасловґянський міф -- це не стільки оповідь про створення світу, як сукупність поглядів, на основі яких пояснювали природні та суспільні явища, здійснювали ритуали та обряди, -- тобто своєрідна система уявлень людини про Всесвіт. Труднощі дослідження української міфології полягають у тому, що вона майже не зафіксована у писемній формі, а існуючі згадки про стародавні вірування надто фрагментарні. Окрім того, побутуючи усно, міфи з часом видозмінювались, підпадаючи під різноманітні впливи. З уривків прадавніх міфів, які дійшли до нас, важко вибудувати єдину систему.

3. Однією з важливих функцій релігії є функція світоглядна. Вона полягає в тому, що релігія намагається створити власну картину світу, більш того, - власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи і суспільства.

Зміст релігійного світогляду - не божественний, а людський, або краще сказати - суспільний не зважаючи на його фанатичність.

В релігії наявний і є для неї визначальним елемент містичний -- уявлення про надприродне, віра в його реальне існування і в можливість взаємостосунків з ним. Для сучасних релігій - християнства, іудаїзму, ісламу, буддизму -- дуже істотним є елемент моральний, який надає їм особливу значущість у людському духовно-практичному житті. Цей елемент включає безсумнівні загальнолюдські цінності, які досить близькі в різних релігіях і зберігають силу й значення також і поза релігійною системою.

Нарешті різноманітність, "різнобарвність" релігій зумовлені тим їх елементом, який можна назвати цивілізаційним кожна конкретна релігія несе відбиток тієї національної або регіональної цивілізації, в якій вона сформувалася, відбиток традицій цієї цивілізації, що склалися історично, її особливого менталітету. Досить, скажімо, порівняти іудео-християнсько-ісламську традицію (яка сама включає істотні відмінності між цими "авраамічними" релігіями) з індо-буддійською, щоби побачити специфічні риси відповідних соціокультурних утворень і ментальностей. Так, у першій з названих традицій чітко виражені особистісне і активістське начало, ідеї Бога-Творця і безсмертя індивідуальної душі, яка зберігає самосвідомість і, отже, самототожність. У другій традиції особа не уявляється як така. Що володарює самостійно. Уявлення про реінкарнацію (перевтілення) важко сумістити із збереженням ідентичності, ідеї Бога-творця в класичному буддизмі немає, переважає не активістська, а квінтистська установка: відмова від, бажань і їх згасання, перехід у нірвану.

Властива первісній свідомості спрямованість на антропоморфне пояснення світу привела до того, що в рамках міфології виникло уявлення про існування другого плану існуючого світу (душі світу). Слід зазначити, що в рамках міфологічного мислення не існувало протиставлення природного і надприродного, тому душа розумілася натуралістично. При цьому зміни, які відбувалися в дійсному світі, розумілися як дії певних суб'єктів.

Відповідно виникла ідея про те, що для зміни умов людського існування необхідно звертатися безпосередньо до духів. Але людина у своїй тілесній формі неспроможна сягнути за межі видимого світу і здійснити мандрівку до духів. Отже, необхідно було звільнити людську душу від тіла і в такому стані відправити її в мандри. Така інтерпретація була тим більш ймовірною, що перші уявлення про душу виникали завдяки спостереженням за процесами засипання, вмирання. Але звичайний сон для цього не підходив, тому що в ньому людина не владарює над своєю душею. Виникла необхідність в існуванні особливого соціального інституту--шаманства, який складався б із людей, здатних досягати сноподібного стану і «подорожувати» у cвіт духів[9, c. 26-28].

Шамани були носіями тієї ж ідеології, що і суспільний організм в цілому. їх бачення світу ґрунтується на тих уявленнях, категоріях мислення, що і у їх одноплемінників Це приводило до того, що шаманський досвід органічно вписувався у структуру міфологічного світорозуміння і служив у подальшому джерелом розвитку первісної міфології як, у сфері загальної «масової» культури, так і у сфері «спеціалізованої» шаманської діяльності.

В цілому ж у міфологічному мисленні панує принцип партиципації.

Первісна людина дивиться на світ через призму подібності. Оскільки в основі системи розуміння лежать структури практичної діяльності, а головним елементом останньої є жива людська діяльність, то світ розумівся антропоморфно за аналогією з самою людською дією. Весь світ оживляється, і сама людина виступає як споріднена світі істота. В цілому, в міфологічному мисленні представлене єдність людини і світу, причому, через компенсаторну сформованість міфу, ця єдність не просто існує в свідомості а переживається з усією повнотою відчуття її реальності. Зауважимо, що цей момент міфологічного світосприйняття стає одним з провідних мотивів містичного досвіду і сприймається як найвище одкровення, недоступне в умовах звичайного людського існування.

Такі міфологічні уявлення про світ мають пряме відношення до феноменів містичного досвіду.

Невід'ємна риса первісних уявлень про світ -- нерозривний зв'язок діахронії і синхронії. Діахронічний аспект міфу -- це розповідь про минуле, а синхронічний -- засіб пояснення дійсного, існуючого нині, а іноді й того, що існуватиме в майбутньому. Для первісної свідомості все, що є тепер,--результат розгортання початкового прецеденту, експлікація висхідної ситуації в нові умови космологічного буття. В цьому значенні всі події космологічного міфу -- лише повторення того, що було в загальному вигляді закладено в акті творення, а всі герої міфу-- різні варіації деміургу в цьому ж акті. Так, в середині космологічного міфу створюється досить цільна, наочна і тотальна система ототожнень з правилами переходу від однієї події до іншої, від одного героя до іншого. Тому можна стверджувати, що первісна свідомість найвищою мірою орієнтована на постійне вирішення завдань тотожності.

Існує досить численний клас міфопоетичних текстів з найрізноманітнішими традиціями, в основу яких покладено ототожнення космічного (природного) і людського (плоть -- земля, кров -- вода, волосся -- рослини, очі -- сонце, душа -- вітер, голова -- небо і т. д.)[4, c. 37-39].

У мовних даних ряду архаїчних традицій можна виявити чимало свідчень висхідних тотожностей у визначенні простору і часу, як і у визначенні всього об'єму простору і всього об'єму часу -- коло землі і коло часу як вираження ідеї Всесвіту і Року, так і у визначенні просторово-часових точок--тут і зараз. Міфологічна концепція в принципі дуже тісно і органічно співвідносить простір і час один з одним. У критичній ситуації, наприклад, на стику Старого і Нового року -- і простір і час втрачають свою попередню структуру, «розриваються». Залишається лише злита воєдино просторово- часова точка, в якій все і вирішується і яка стає зародком майбутнього простору і майбутнього часу, що створюються знову і знову в кожному новому циклі творення.

Та точка в просторі і часі, де і коли здійснився акт творення, володіє найвищою цінністю -- максимумом сакральності. Це центр світу, місце, де проходить світова вісь, де стоять різні варіанти земного образу космічної структури -- «світового дерева» (дерево життя, шаманське дерево), де знаходяться світова гора, трон, столи, вівтар, вогнище--все те, що зв'язує землю і людину з Небом і Творцем; це--«на початку», час творення, відмічений найвищим піднесенням творчої теургічної енергії. Ці сакральні точки (просторова і часова) вписані в серію просторів, які все збільшуються і один в одного входить. Віддаляючись від центру, вони стають дедалі менше сакральними (жертва на вівтарі -- храм -- поселення -- своя країна і т. д.).

Виходячи із сказаного можна виділити ще одну характерну особливість міфопоетичного розуміння простору і часу. Вона полягає в тому, що простір (як і час) у міфі не гомогенний і не нейтральний. Він «якісний» (переважно), і його «якість» визначається об'єктами, які в ньому знаходяться, що в свою чергу певною мірою співвідноситься з положенням даної частини простору щодо центру. Але і ця диференційованість простору не залишається незмінною: в певній ситуації, яка припадає на певний визначений час, вказана просторова картина динамізується і, більше того, змінює якісні характеристики і поєдинок з хаотичним началом ведеться вже не на периферії простору, а в самому сакральному центрі, який за цих умов стає і центром хаотичних, ворожих людині сил

4. Окремі міфи міфологій об'єднуються в групи або класи, залежно від основного сенсу або мотиву. Єдиної загальноприйнятої класифікації міфів не існує, оскільки їх поділ умовний. Класифікації створюються для зручності вивчення міфу, для відтворення цілісної картини світу, яку задавала конкретна міфологія. Найбільш поширеною є класифікація Єлезара Мелетинского, який виділяє такі різновиди міфів:

Етіологічні (пояснювальні) -- пояснюють виникнення різних природних і культурних явищ, наприклад, для чого слід виконувати конкретні ритуали, як виникли знаряддя праці або чому люди смертні. У широкому розумінні всі міфи є етіологічними.

Космогонічні -- оповідають про походження Космосу, світу, і його впорядкування.

Астральні -- оповідають про походження небесних світил (зірок, планет), Чумацького шляху, сузір'їв.

Солярні та лунарні міфи -- розповідають про походження і функції Сонця та Місяця.

Антропогонічні -- міфи про появу людини.

Міфи про близнюків -- розповідають про діяння близнюків, котрі або протистоять один одному, або дружать, вершачи подвиги і добуваючи культурні блага. Близнюками в такому випадку можуть бути боги або інші істоти, причетні до появи людей і їхнього розвитку.

Тотемічні -- про тотемних предків-покровителів (тварин або рослин).

Міфи про вмираючого й воскресаючого бога (героя, звіра) або календарні міфи, які розповідають про циклічні зміни в світі, найчастіше сезонні.

Героїчні міфи -- про діяння героїв, облаштування ними світу для життя людей, добування/створення культурних благ.

Міфи про непорочне зачаття і чудесне народження -- виділяються як у самостійну групу, так і мотив у міфах інших груп.

Міфи про всесвітній потоп -- про потоп, як правило кару богів, в ході якого рятується невелика група людей, гідних започаткувати нове людство.

Есхатологічні -- оповідають про майбутній кінець світу і його відродження.

5.Троянський цикл, пов'язаний із містом Троєю, яке ще називали Іліоном (звідси назва поеми Гомера -- «Іліада»). Мати-Земля Гея попросила свого онука Зевса помститися за неї, звільнивши від непосильного тягаря -- безлічі людей, які розмножилися на її грудях, через що їй стало важко дихати. Вони постійно ранили її тіло плугами, кололи заступами й мотиками в пошуках корисних копалин, нищили її волосся (ліси й чагарники), закупорювали артерії та вени (загачували ріки та струмки). До слова, і нині, наче продовжуючи цю прадавню метафору, смертоносні природні катаклізми, пов'язані із земною корою (цунамі й виверження вулканів, землетруси й вибухи метану в шахтах), називають «помстою Геї». І Зевс, на прохання Геї, вирішив улаштувати Троянську війну.

У фіванському циклі міфів ідеться про долю царя Едіпа та його нащадків. Фінікійський царевич Кадм, розшукуючи свою сестру Європу (звідси назва нашого материка), опинився на родючій грецькій землі Беотії, де заснував місто Фіви. Спершу звели акрополь («верхнє місто», як у Києві княжий град, на відміну від Подолу, нижнього міста), названий від його імені -- Кадмёя, а з часом навколо акрополя виросло велике місто, обнесене високим муром із сімома брамами.

Відомим у Елладі був і цикл міфів про аргонавтів. Езон, цар фессалійського міста Іолка, мав підступного брата Пелія, який скинув його з престолу. Саме тоді в Езона народився син Язон. Щоб передати царську владу своїм нащадкам, Пелій вирішив убити немовля. Про це довідався старий слуга й застеріг Езона. Уночі мати віднесла немовля до кентавра Хірона, під наглядом якого Язон ріс до двадцяти одного року, нічого не знаючи про своє походження. Ставши дорослим, він подякував Хіронові й пішов шукати пригод і слави. Опинившись біля річки, юнак зустрів стареньку бабусю, яка попросила його перенести її на інший берег. Язон охоче допоміг, не знаючи, що то була сама Гера, яка випробовувала доброту юнака.

6. Автори, що писали в стилі магічного реалізму:

- Жоржі Амаду

- Луїс де Берньє

- Хорхе Луїс Борхес

- Михайло Булгаков

- Жанет Вінтерсон

- Габріель Гарсія Маркес

- Гюнтер Ґрасс

- Айзек Башевіс Сінгер

- Франц Кафка

- Бруно Шульц

- Італо Кальвіно

- Анжела Картер

- Хуліо Кортасар

- Мілан Кундера

- Мілорад Павич

- Харукі Муракамі

- Бен Окрі

- Салман Рушді

- Карлос Фуентес

Размещено на Allbest.ru