Християнський світ сучасної України: випробування війною
Дослідження позиції християнських церков сучасної України у зв’язку із подіями 2014-2015 рр. Визначення особливостей взаємин православних, греко-католицьких церков, Євангельських християн баптистів, Християн віри євангельської та Адвентистів сьомого дня.
| Рубрика | Религия и мифология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.02.2018 |
| Размер файла | 30,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
ХРИСТИЯНСЬКИЙ СВІТ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ: ВИПРОБУВАННЯ ВІЙНОЮ
Т.В. Грушева
У статті аналізується позиція християнських церков сучасної України у суспільній площині, особливості взаємин православних, греко-католицьких церков, Євангельських християн баптистів, Християн віри євангельської та Адвентистів сьомого дня. Даються відповіді на питання: як впливають суспільно-політичні умови у державі на ставлення віруючих до споріднених церков. Досліджується зміна їх соціальних орієнтирів у зв'язку із подіями 2014-2015 рр.
Ключові слова: християнські церкви, сучасна Україна, воєнний конфлікт. християнський церква сучасний православний католицький
Роль Церкви в сучасному світі складно переоцінити. Перманентні конфлікти на релігійному ґрунті демонструють, з одного боку, факт того, що світ у ХХІ ст. залишився релігійним, з іншого - намагання політичних сил використати духовну складову в геополітичних стратегіях. Українські реалії кінця ХХ - початку ХХІ ст. підтверджують ці факти. Дослідження подій, притаманних українському православ'ю часів незалежної України, детально досліджувалося українськими вченими. Поважаємо наукові розвідки О. Шуби, А. Колодного, О. Ігнатуші, В. Єленського, В. Любащенко та інших, що дозволили створити об'єктивну картину духовної площини української громади. У даній статті спробуємо показати зміни, що характеризують громадянську позицію Церкви у її зв'язку із політико-соціальною ситуацією в країні, а також комунікаційні взаємодії сучасних християн.
Вивчення історичного аспекту щодо релігійного багатомаїття в Україні проливає світло на ситуацію навколо міжконфесійного діалогу в українських реаліях. Як відомо, конфліктогенність суспільства може, з одного боку, употужнюватися через релігійні непорозуміння, а з іншого - стабілізуватися у разі виконання Церквою своєї природної функції морального регулятора з такими якостями, як милосердя та безкорисливість. 2014-15 рр. кардинально змінили ситуацію в українському соціумі, у тому числі і Церкві. У даній статті ми виокремуємо період останніх років з огляду на зміни у внутрішньохристиянському світі.
Для порівняння особливостей у соціальному служінні церков ми обрали такі періоди в сучасній історії українського християнства, як-от: перша половина 1990-х рр. (екстенсивний розвиток церков), кінець 1990-х - початок 2000-х рр. (інтенсивний розвиток) та 2014-15 рр. (шлях українського суспільства до своєї гідності та воєнний конфлікт на Сході країни).
У постатеїстичному суспільстві релігійні об'єднання отримали можливість не лише реєстрації, а й реальну змогу відкрито проводити місіонерську й благодійну роботу, чим зміцнили ряди віруючих. Омріяна за радянських часів свобода віросповідання стала реальністю. Об'єктивно склався значний прошарок населення, який не визначився з власною церковною приналежністю. За соціологічними дослідженнями Національного інституту стратегічних досліджень на 1992 р. православні склали 20% вибірки, репрезентативної для всієї країни, греко-католики - 5%, інші віровизнання - 2%, 42% вважали себе віруючими, але не належали до жодної з церков, 32% назвалися атеїстами [1]. Останні дві категорії опитаних являли собою безсумнівний інтерес для церков, що привело до їхньої конкуренції. Варто сказати, що на початку ХХІ ст. ситуація, яка пов'язана з релігійністю українського суспільства, значно змінилася. У 2002 р. невіруючих виявилося 10,7%, а переконаних атеїстів всього 2,2% [2, с.9]. Отже, відбулося самовизначення населення країни в конфесійних координатах.
На початку 1990-х рр. стався розкол православної церкви на три гілки: УПЦ, УПЦ-КП, УАПЦ. Взаємні звинувачення, амбіції, іноді неприховане виконання визначеної ролі у геополітичних іграх призвели до автономного існування зазначених церков. Дані Державного департаменту у справах націнальностей та релігій мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 01.01.2014 р. Українська Православна Церква мала 12714 релігійних громад, Українська Православна Церква Київського Патріархату - 4661, Українська Автокефальна Православна Церква - 1185 [3].
Події 2014 р. в Україні виявилися випробуванням для всього суспільства. Майдан став історичним прецедентом, що спирався на громадянські почуття населення країни. Церква показала себе як дійова сила, яка підтримує народ України у найскладніші часи. Протягом 2014-15 років суспільство бачило активну присутність духовенства, яке представляє різні конфесії, єдність його з народом. Представники українських церков відверто висловили свою громадянську позицію щодо подій. Неодноразово у мас-медіа лунало питання, чи може Церква втручатися у політичні проблеми? Зазначимо, що Церква - невід'ємна частина громадянського суспільства, тому її місце з народом. Дивно уявити сторонню або нейтральну позицію традиційних церков при кризовій ситуації та під час воєнних дій. Ідея заступництва, порятунку - все це лежить в етичній релігійній площині. Патріотична поведінка Церкви робить її ближчою до віруючих.
Чітка суспільна позиція українських Церков щодо ідей Майдану, духовне спілкування та міжцерковна комунікація значно активізували роль релігії у постатеїстичній країні. Україна сьогодні - країна, у якій відбуваються заміни радянської категорії цінностей на нову парадигму. Більшість сучасних українських церков, розуміючи епохальність моменту, рухаються суголосно з суспільством, що робить їх вагомими репрезентами віруючих. У той же час є відмінності між позицією християнських церков. Звернемо на це увагу більш детально.
Активна громадянська позиція, чітке розуміння ситуації, відвертість у коментарях - все це характеризує діяльність УПЦ КП. Патріарх Філарет ще у 2012 р. робив заяви, що “наш шлях - тільки в Європу. Бо треба іти до багатих, щоб стати багатшими, а не до бідних, щоб бути біднішими” [4, с.210]. Розуміючи події на Майдані 2014 р., як свідчення можливостей українського суспільства, Церква активно підтримала революційні події. Війна на Сході країни окреслила чітку позицію Української Православної Церкви Київського Патріархату, що виступила на допомогу українській армії, підтримавши молитвою, фінансово тощо. Підтримка Збройних Сил України є різноплановою: допомога бригаді армійської авіації в ремонтуванні техніки (березень, 2014 р.), придбання патрульного автомобіля, кілька десятків комплектів спорядження та екіпіровки для прикордонників окремого відділу Прикордонної служби Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (квітень, 2014 р.), перерахування на рахунок Міноборони 500 тисяч гривень для підтримки збройних сил (квітень, 2014 р.), передача для харчування військових тонни м'ясних консервів (січень, 2015 р.) тощо.
У пасхальному посланні 2015 р. Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета Преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним Української Православної Церкви Київського Патріархату є такі слова: “Цього року Україна святкує Воскресіння Христове в умовах неоголошеної війни на Донбасі. Але ми твердо віримо, що незабаром Господь пошле нам перемогу над агресором, бо з нами правда; а де правда, там Бог і перемога” [5]. Це - знакові слова з розумінням очікувань українців у теперішньому житті. В Українській Православній Церкві Київського Патріархату у 2015 р. засновано нову церковну нагороду - медаль “За жертовність і любов до України”, якою будуть нагороджуватися люди, які проявили активну громадянську позицію, героїзм, самопожертву під час подій Революції Гідності, у захисті Батьківщини на Донбасі та в Криму, а також за волонтерську діяльність та допомогу Збройним силам, Національній гвардії, добровольчим батальйонам та іншим військовим формуванням України.
Чисельні ініціативи, що походять з УПЦ КП містять заклики до лідерів православних церков України з метою об'єднання. Так, оголошено Звернення (26 липня 2014 р.) Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату до українських православних архіпастирів, які перебувають під владою Московського Патріарха щодо канонічного становища Православної Церкви в Україні. Аналізуючи події історії православної церкви, починаючи з “факту, що Київська Митрополія Константинопольського Патріархату була у 1685-86 рр. незаконно і не за приписами канонічних правил взята під свою владу Московським Патріархом” і, доводячи події до зібрання єпископів у Харкові у травні 1992 р. (нагадаємо, що Собор тоді прийняв рішення звільнити з посади предстоятеля митрополита Філарета та обрав новим предстоятелем УПЦ митрополита Ростовського і Новочеркаського Володимира (Сабодана)), автори Звернення приходять до висновку про трагічні наслідки порушення канонів і закликають до відновлення єдності [6].
З'явилися Звернення віруючих Української Православної Церкви Київського Патріархату до Вселенського Патріарха Варфоломія І. Так, вірні УПЦ КП м. Одеси у вересні 2014 р. проголосили: “Ми звертаємося до Вас, а у Вашій Особі - до всіх Патріархів православного світу з благанням визнати і благословити цю багатостраждальну Церкву - Промислом Божим збережену й відроджену правонаступницю Київського духовного престолу... Ми волаємо до Вашого милосердя і справедливості: не покладіть у наші благаючі руки замість хліба - камінь і замість риби - гадюку!” [7].
Оптимістична заява патріарха Філарета пролунала після пасхальної ходи (2015 р.) у Михайлівському соборі. За його словами, уАпЦ заявила про намір об'єднатися із Київським патріархатом. Він висловив сподівання, що й церква Московського патріархату захоче об'єднатися навколо єдиної незалежної української православної церкви. Надавши відповідь на таку пропозицію духовенства УПЦ Київського Патріархату Патріархія Української автокефальної православної церкви (квітень 2014 р.) зазначила, що “усі ми прагнемо помісності та церковної єдності. Але кожен з нас по-своєму бачить шлях до цього” [8]. Сподіваємося на швидке вирішення всіх розбіжностей і долання протиріч між двома українськими церквами.
Позиція УПЦ у сучасних реаліях прослідковується через призму звернень, заяв та реальних кроків. Підсумовуючи дії УпЦ зазначимо, що в ній уживаються поминання на літургії предстоятеля РПЦ (відомі поодинокі випадки відмови поминати патріарха Кирила священиками), дотримання церковнослов'янської й російської мов у літургії, а також гасла зберегти єдину Українську державу та запобігти всім можливим спробам її розділення. Щодо участі у суспільно-політичних подіях, то священики УПЦ невпинно повторюють про пастирське служіння, спрямоване на мир та злагоду в народі: “Ми ще і ще раз нагадуємо, що участь духовенства в акціях громадянської непокори є неприпустимою. Також є неприйнятними використання церковного амвону для пропаганди будь-яких політичних ідей. В дусі Христової любові пастирі Церкви мають докласти максимум зусиль для припинення ворожнечі та недопущення нових кровопролить [9]. Конфлікт на Сході країни представляють, як “міжусобну брань” [10].
Щодо церковної єдності двох патріархатів, то ситуація залишається складною. У відповідь на звернення Української Православної Церкви Київського Патріархату 22 лютого 2014 р. УПЦ зробила заяву про свою готовність до діалогу. При цьому наголосивши, що подолання церковних розколів в Україні має відбуватися виключно на фундаменті православного канонічного права. Також очільники УПЦ назвали хибним будь-яке політичне втручання в процес подолання церковних розділень. “Лікування рани розколу вимагає виважених та продуманих рішень, які не можуть прийматися поспіхом в часи суспільної напруги” [11]. Таким чином, вирішення православного розколу переадресовано у перспективу.
Більш далекою перспектива об'єднання двох патріархатів виглядає при аналізі суджень регіональних очільників церков. Так, архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука (УПЦ) заочно відповідаючи єпископу УПЦ КП Фотію зазначив: “як показує досвід наших відносин з представниками “КП”, вони не тільки не хочуть чути голос Євангелія і слідувати канонам Церкви, а навпаки роблять все можливе, щоб йти проти цього ... Він нарікав на те, що їх структура мало займалася свого часу “українізацією” Південно-сходу України. Я так подумав, а що ж і справді вони-то займаються саме цим. Так от різниця між нами в тому, що ми займаємося християнізацією країни, а вони - українізацією” [12].
Щодо підтримки армії, представники УПЦ невпинно звітують про організацію такої допомоги. Архієпископ Запорізький і Мелітопольський Лука (УПЦ) зазначив, що така допомога відбувається з благословення митрополита Онуфрія: УПЦ активно бере участь у відновленні Запорізького військового госпіталю та придбання для нього медичного обладнання, побутової техніки, будматеріалів. Починаючи з травня 2014 р. до лютого 2015 р. на допомогу військовослужбовцям було придбано засобів особистої гігієни, постільної білизни та ін. на суму понад 100 тис. грн. У зону АТО відправляються вантажі з гуманітарною допомогою (продукти, одяг, ліки та ін.). Силами духовенства і мирян виявляється духовна і матеріальна допомога переселенцям із зони АТО в межі Запорізької єпархії. Звіти на веб-сторінках про допомогу УПЦ є постійними. Більш того, з'являється інформація про відзнаки заслуг волонтерів. Наприклад, в Андріївському кафедрального соборі Нової Каховки 14 квітня 2015 р. за соборним Богослужінням духовенства Новокаховської єпархії УПЦ нагородили орденом рівноапостольної княгині волонтерку Ольгу Данилову.
У той же час зберігається вплив РПЦ на українські події. Патріарх Московський і всієї Русі Кирил конфлікт на південному сході України представив, як війну православних за віру. При чому, за його словами, силовий тиск чинять “уніати та розкольники, що до них приєдналися”. Ця теза міститься у посланні до Святішого Патріарха Константинопольського Варфоломія (14.08.2014 р.) [13]. Така ж думка прозвучала у зверненні до ООН, Ради Європи та ОБСЄ [14]. Паралельно представники РПЦ постійно закликають до діалогу, при якому ніяка з громадських сил не була б звільнена з процесу прийняття рішень. Таким чином, ситуація в православному середовищі відрізняється невизначеністю, посиленням напруженості, а втручання із-за кордону не сприяє розрядці конфліктогенності у суспільстві.
Окремо розглянемо позицію Української Греко-Католицької Церкви. Ця церква позиціонувала себе як активний учасник Майдану, що призвело до погроз щодо “припинення діяльності відповідних релігійних організацій” УГКЦ. Про це йшлося в офіційному листі Міністерства культури України від 03.01.2014 року (№ 1/3/13-14) за підписом Тимофія Кохана, першого заступника міністра. У відповідь Блаженнійший Святослав зробив заяву, що “Церква не є учасником політичних процесів, але вона не може стояти осторонь, коли її вірні просять про духовну опіку. Наші вірні спільно з іншими громадянами України озвучили в мирний спосіб своє бачення європейського вибору України на основі християнських та загальнолюдських цінностей” [15]. Патріотичні гасла на підтримку народу України є природними з вуст греко-католицьких священників: Владика Борис Ґудзяк акумулював роздуми у тезі, що Майдан, який мобілізував мільйони людей, спричинений фундаментальним бажанням людей жити гідно, захищати власні цінності, власне життя” [16];
о. Орест-Дмитро Вільчинський побачив у Майдані Божий знак. [17]. Підтримка воєнних також входить до завдань УГКЦ. Так, “Фундація Духовного Відродження” займається медичним забезпеченням, лікуванням, а також пост-воєнним супроводом постраждалих військових. Аналізуючи позицію католиків та греко-католиків сучасної України, можна побачити намагання відшукати шлях до побудови суспільства на християнських принципах, розуміння базових цінностей українського соціуму та ідентичності народу, релігійну толерантність, а також спроби втілити у життя соціальну доктрину католицької Церкви.
Українські протестанти представлені на релігійній мапі Євангельськими християнами баптистами, Християнами віри євангельської та Адвентистами сьомого дня. Можна виділити їх загальні риси: по-перше, пізньопротестантські напрямки в Україні створили церкви протестантського типу; по-друге, очевидним стає факт, що теза богообраності є симптоматичною для протестантів, які роблять акцент на чистоті культу та відмовляються від всякого роду союзів, навіть із спорідненими течіями. Хоча діалог у межах екуменічного руху протестанти продовжували. За офіційними підрахунками на початку ХХІ ст. релігійну мережу країни репрезентували 26,9% протестантських церков і союзів (6579 громад) [18, с.53]. Загальним знаменником для українських протестантів став вектор соціальної активності. А також те, що разом вони утворили певний рух милосердя, зорієнтувалися на національні інтереси країни, поступово відмовилися від космополітичних поглядів, традиційно пропагували здоровий спосіб життя. У той же час роз'єднуючий фактор (претензії на винятковість, досконалий світогляд) призвів до автономізації різноманітних течій протестантизму в Україні. У результаті було обрано вектор до толерантності у міжпротестантських взаєминах, що підтверджує дотримання принципу нейтральності у стосунках. Розуміючи природність поділу християн України на “ми” та “вони”, вважаємо за можливим подолання нетерпимості до “інакшого” у релігійній сфері, визнання права кожного на власну духовну істину.
У цей же період став відчутним вплив політики на релігійну сферу. Застосування політичних спекуляцій навколо Церкви, фактичне недотримання з боку держави релігійно-світоглядної нейтральності мало руйнівні та часто деструктивні наслідки, іноді посилюючи міжконфесійне протистояння. Втручання політичних сил у релігійні справи призвело до можливості втрати церквами консолідуючої ролі у суспільстві.
Немаловажний аспект діалогу у християнському світі України - це реакція традиційної релігійної системи на виклики часу. Нова форма існування церкви і суспільства враховує економічні та політичні зміни, суспільний прогрес, відсутність можливості зберегти традиційний спосіб життя. Очевидним є пристосування традиції до сучасного постмодерного контексту, християнська етика також адаптується до загальних вартостей соціокультурного світу та громадянського суспільства. У той же час зберігається доктринальна чистота християнських напрямків. Адаптація християнських церков до сучасності - потенційна можливість залишитися у сфері домінуючої культури українського постмодерного суспільства, формування сучасної моделі церковно-суспільних взаємин. Як відомо, протестанти у своєму історичному розвитку ніколи не стояли на заваді прогресу. Це є додатковим стимулом до діалогу та толерантної поведінки, що врешті-решт долає ізоляцію та демонструє еволюцію соціальної доктрини християнства.
Отже, у міжконфесійних взаєминах сучасної України протестанти зайняли виважену позицію, яку можна схарактеризувати як нейтральну, яка прийшла на зміну напруженим відносинам. Християнські церкви показали свою відкритість до діалогу. М. Паночко (президент Всеукраїнського Союзу Церков християн віри євангельської-п'ятидесятників) висловив формулу відносин між сучасними українськими християнами: “Просять - йдемо, не кличуть - не нав'язуємось” [19]. Така поведінка віруючих (терпимість та нейтральність) стала характерною для багатоконфесійної України.
Протестанти як гідні громадяни, продемонстрували можливість самоорганізації щодо захисту своєї країни. Характеристика суспільних поглядів сучасних протестантів визначається наступними тезами: усвідомлення необхідності допомоги для безпеки країни, підтримка вектору на євроінтеграцію та демократичні принципи, несприйняття радянських гасел.
Треба відзначити, що всі церкви, що були представлені на Майдані під час Революції гідності, і пізніше, під час конфлікту на Сході країни, завжди виступали з молитвами за мир в Україні та світі. Жодного разу не пролунали заклики, які принижували б гідність неукраїнських національностей, не було навіть натяку на нетерпимість до іншої віри. У своїх проповідях протестанти зазначають, що їх патріотизм не сумісний з націоналізмом, з причини того, що останній не сумісний з християнством.
Вкрай складна ситуація 2014 р. в країні спонукала церкви до реакції на події. Так, 2 березня 2014 р. очільники релігійних організацій країни, в тому числі церква Християн віри євангельської України, Всеукраїнський Союз об'єднань Євангельських християн-баптістів, Церква адвентистів сьомого дня, Українська лютеранська церква, Українська християнська євангельська церква оприлюднили відкрите звернення щодо ситуації в Україні. У цьому зверненні вони закликали всіх людей доброї волі до солідарності, до молитви за Україну та український народ, а владу Росії схаменутися і зупинити агресію проти України [20]. Чітка громадянська позиція лідерів українських Церков буде притаманна і надалі: у жовтні 2014 р. оприлюднене Звернення Всеукраїнської Ради Церков на підтримку благодійництва та волонтерської діяльності. Це, врешті-решт, стане об'єднуючим фактором у міжконфесійному діалозі.
Свою місію у складний для держави час протестантські церкви бачать у спільній молитві, у тому числі і національних молитвах за Україну. Наведемо кілька коментарів з протестантського середовища щодо ситуації в Україні. Так, Головуючий Всеукраїнської міжцерковної ради єпископ об'єднання “Українська місіонерська церква” Валерій Решетинський у своєму зверненні сказав: “Ми живемо в дуже складний і доленосний для нашої країни час. Я переконаний, що сьогодні кожний народжений зверху християнин відчуває на собі відповідальність за долю свого народу і майбутнє своєї країни. Перше, що може зробити християнин для своєї країни, - це ревно молитися за те, щоб прийшли позитивні зміни в нашу країну, а також припинилася війна” [21]. У Дніпропетровську десять церков об'єднали зусилля (вересень 2014 р.) з метою відродити капеланство, створити постійно діючий табір для переселенців з АТО і заснувати духовну раду при облдержадміністрації. Ці та інші подібні проекти є типовими для всіх областей України.
2014 р. став переламним у взаєминах різних церков України. Історичний шлях християнських церков в Україні складний та драматичний. Різні конфесії в різні часи демонстрували відкритість, європейськість, непорозуміння або конкуренцію. Сьогодні ми бачимо трансформацію у поглядах християн у бік екуменічної єдності. На підтвердження цієї тези наведемо думку Патріарха УГКЦ Святослава (Шевчука), яка була озвучена 23 жовтня 2014 р. під час прес-конференції з нагоди 25-ліття легалізації УГКЦ: “... хтось дуже хоче посварити релігійне середовище. І я сьогодні скажу - не вдасться! Ми це розуміємо і на провокації не піддамося ... Ми сьогодні, і Православні Церкви, і Католицькі, і протестанти єдині, як ніколи. Такої єдності в релігійному середовищі, такого практичного екуменізму, який сьогодні існує, за останні 25 років ніколи не було” [22]. Події 2014 р. не просто згуртували церкви, вони об'єднали віруючих у єдиний вектор солідарності заради миру в Україні.
Таким чином, модернізаційні процеси у пострадянській Україні змусили християн пристосовуватися до сучасних реалій, відкрили нові можливості в християнському діалозі та призвели до пошуків можливих шляхів об'єднання православних церков та “ввічливого нейтралітету” у взаєминах між протестантами. Екуменічні ідеї стали не кроком до об'єднання церков, а можливістю співпраці різних конфесій. Докорінно змінив ситуацію 2014 рік, коли забувши чвари, долаючи непорозуміння, українські церкви налагоджують спільні справи задля миру в Україні. Діалог між традиційними християнськими церквами гармонійно доповнює діалог між Церквою і суспільством, а також між Церквою і державою. Сьогодні авторитет українських духовних лідерів значно зростає. Щоденна молитва за воїнів підкреслює духовну складову у справі миру в Україні і відповідальність Церкви за долю країни. У цілому, міжконфесійний мир виявився міцнішим від усіх спроб посіяти ворожнечу у міжконфесійному просторі України, у якому формується релігійна солідарність.
Джерела та література
1. Єленський В. Релігійні громади України в цифрах // Урядовий кур'єр. - 1993. - 8 липня.
2. Дудар Н. Релігійність українського суспільства: останні дослідження // Людина і світ. - 2003. - №1. - С.8-13.
3. Релігійні організації в Україні (станом на 1 січня 2014 р.). Режим доступу: http://theology.in.ua/ua/index/resourses/statistics/ukr2014/55893
4. Грушева Т.В. Реакція християнства на вимоги сучасності: український контекст // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя: “Просвіта”, 2013. - Вип. XXXVI. - С.207-210.
5. Пасхальне послання Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета Преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним Української Православної Церкви Київського Патріархату. Режим доступу: http://www.cerkva.info/gr/patrposlannia/6614-paskha-2015.html
6. Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату до українських православних архіпастирів, які перебувають під владою Московського Патріарха, щодо канонічного становища Православної Церкви в Україні. Офіційний веб-сайт “Церква. info” УПЦ КП. Режим доступу: http://www.cerkva.info/uk/synod/5223-zvernennia- synodu-do-upc-mp.html
7. Звернення вірних Української Православної Церкви Київського Патріархату м. Одеси до Його Святості Вселенського Патріарха Варфоломія I. / Сайт “Наша парафія”. Церква Святого Архистратига Михаїла, Київ. Режим доступу: http://www.parafia.org.ua/biblioteka/statti/halyna-mohylnytska-hronika-velykoho-oshukanstva/zvernennya-virnyh-ukrajinskoji- pravoslavnoji-tserkvy-kyjivskoho-patriarhatu-m-odesy-do-joho-svyatosti-vselenskoho-patriarha-varfolomiya-i/
8. Відповідь Патріархії УАПЦ на зверення духовенства УПЦ (КП). Режим доступу: http://andriyivska-tserkva.kiev.ua/vidpovid/
9. Звернення Священного Синоду до єпископату, духовенства, ченців та мирян у зв'язку з останніми подіями в Україні. 22 червня 2014 р. Режим доступу: http://mitropolia.kiev.ua/zvernennya-svyashhennogo-sinodu-do-yepiskopatu-duxovenstva- chenciv-ta-miryan-u-zvyazku-z-ostannimi-podiyami-v-ukra%D1%97ni/
10. Интервью архиєпископа Запорожского и Мелитопольского Луки о войне, клевете на Церковь и “едином фронте борьбы”. Режим доступу: http://zp.church.ua/2015/02/19/pravoslavie-v-ukraine-arxiepiskop-luka-episkopu-upc-kp-fotiyu-ne- nesite-vojnu-na-etu-zemlyu/
11. Звернення Священного Синоду до єпископату, духовенства, ченців та мирян у зв'язку з останніми подіями в Україні. 24 лютого 2014 р. Режим доступу: http://bc-eparchy.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2025:2014-02-24- 15-51 -00&catid=1:2010-07-13-17-50-23&Itemid=100128
12. Интервью архиєпископа Запорожского и Мелитопольского Луки о войне, клевете на Церковь и “едином фронте борьбы”. Режим доступу: http://zp.church.ua/2015/02/19/pravoslavie-v-ukraine-arxiepiskop-luka-episkopu-upc-kp-fotiyu-ne- nesite-vojnu-na-etu-zemlyu/
13. Святейший Патриарх Кирилл призвал Предстоятелей Поместных Церквей возвысить голос в защиту православных христиан востока Украины / РПЦ. Отдел внешних церковных связей. Режим доступу: https://mospat. ru/ru/2014/08/14/news106782/
14. Предстоятель Русской Православной Церкви обратился в ООН, Совет Европы и ОБСЕ с письмом о фактах притеснения Украинской Православной Церкви в условиях вооружённого конфликта на юго-востоке Украины 18 августа 2014 года / РПЦ. Отдел внешних церковных связей. Режим доступу: https://mospat.ru/ru/2014/08/19/news106923/
15. Глава УГКЦ відповів на лист Міністерства культури про можливе припинення діяльності релігійних організацій. Режим доступу: http://dyvensvit.org/news/102582.html
16. Борис Ґудзяк. Майдан - це колективна відмова від страху. Режим доступу: http://www.credo-ua.org/2014/05/115417
17. о.Орест-Дмитро Вільчинський. Майдан як знак. Режим доступу: http://preobrazhennja.org.ua/content/majdan-yak-znak
18. Васьковський В. Розвиток релігійної мережі в Україні: 2000 рік // Національна безпека і оборона. - 2001. - №3. - С.52- 56.
19. Паночко М. “Щоби претендувати на право бути голосом совісті, церква сама має бути чистою і моральною” // Благовісник - 2011. Режим доступу: http://www.blag.org.ua/2zitya_tserkvi/panochko.html
20. Главы украинских церквей призвали власти России опомниться. Режим доступу: 2 марта 2014 р. Режим доступу: http://news.mail.ru/inworld/ukraina/politics/17198270/
21. Епископ призвал христиан к молитве за Украину. Режим доступу: http://www.invictory.com/news/story-54471/
22. Святослав (Шевчук). Православные, католики и протестанты в Украине сегодня едины как никогда. Режим доступу: http://risu.org.ua/ru/index/all_news/confessional/interchurch_relations/58007/
Грушевая Т. В. Христианский мир современной Украины: испытание войной
В статье анализируется позиция христианских церквей современной Украины в общественной плоскости, особенности взаимоотношений православных, греко-католических церквей, Евангельских христиан баптистов, Христиан веры евангельской и Адвентистов седьмого дня. Даются ответы на вопросы: the impact of the socio-political conditions in the country on the attitude of believers to similar churches. Исследуется изменение социальных ориентиров в связи с событиями 2014-2015 гг.
Ключевые слова: христианские церкви, современная Украина, военный конфликт.
Grusheva T. V. Christian world modern Ukraine: test of war
The article analyzes the position of the Christian churches of modern Ukraine in the social plane. The article considers especially the relationship of the Orthodox, Ukrainian Greek Catholic Church, Evangelical christians baptists, Pentecostals and Adventists of the seventh day. Provides answers to the question: what is the impact of social and political conditions in the country in relation to believers of related churches. Study the change in their social positions as an answer to developments 2014-2015 biennium.
Keywords: Christian churches, modern Ukraine, the military conflict.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Питання взаємин римського уряду і ранньої християнської церкви. Визначення правових підстав переслідування християн у І-ІІ ст. н.е. Особливості релігійного розвитку римського суспільства доби принципату. Ставлення імператора Марка Аврелія до християн.
статья [22,5 K], добавлен 10.08.2017Динаміка і тенденції розвитку сучасного протестантизму. Роль церков у душпастирській опіці в Збройних Силах України. Місіонерська діяльність протестантських церков в період незалежності держави. Роль протестантів у освітньому та культурному житті.
дипломная работа [1,9 M], добавлен 14.11.2010Аналіз православ’я в Україні: Української Православної Церкви (Московського Патріархату), Української Православної Церкви (Київського Патріархату) та Української Автокефальної Православної Церкви. Втручання влади у регулювання "православного питання".
курсовая работа [86,6 K], добавлен 18.03.2013Становище православ’я в другій половині 90-х років ХХ ст.. Відновлення греко-католицької церкви, її конфлікт з православ`ям. Структура, конфлікти та розвиток православних церков в Галичині. Сучасний стан Київського патріархату в Галичині з 1996 р..
курсовая работа [40,3 K], добавлен 29.07.2008Характерні ознаки "релігійного ренесансу" 1990-х рр., виникнення значної кількості нових релігійних громад. Найсильніші позиції Української православної церкви Київського патріархату. Відродження та активізація діяльності церков національних меншин.
контрольная работа [26,1 K], добавлен 24.09.2010Догматичні системи Православної і Римсько-Католицької Церков. Співвідношення божественної сутності та іпостасей, можливостей раціонального осмислення Святої Трійці. "Тренос" Мелетія Смотрицького в дискурсі західної філософської та духовної думки.
статья [16,1 K], добавлен 19.09.2017Формальні відомості про Біблію - Книгу книг - найбільш читаний і перекладаний твір. Формування біблійного канону; поділ книг на богонатхненні та второканонічні. Катехізис - викладення основ християнського вірування у формах запитань та відповідей.
реферат [24,2 K], добавлен 08.10.2012Визначення віри у контексті різноманітних підходів дослідження. Її особливості у світлі психології релігії. Опис самозаглиблення, муки бажань та екстазу як форм виявлення релігійної віри. Зміст та причини виникнення масового релігійного фанатизму.
контрольная работа [33,0 K], добавлен 29.09.2010Характеристика історичного шляху розвитку греко-візантійської гимнографії. Дослідження теми жінки у іудейській, грецькій та сирійській культурах, вершиною яких став християнський образ Богородиці. Особливості структури гимнографічних богородичних текстів.
статья [23,1 K], добавлен 31.08.2017Знайомство з основними проблемами помісності української церкви, їх викладення у працях І. Огієнка. Аналіз ідеї створення помісної церкви в творах католицьких авторів. Погляди глав сучасних патріархатів, Московського патріархату та кардинала Гузара.
реферат [54,8 K], добавлен 20.06.2012Аналіз релігійної політики Польської держави щодо православного населення українських земель. Роль польської шляхти у процесі насадження уніатства та католицизму. Ліквідація православної церкви та залучення її прихожан до греко-католицької церков.
статья [19,5 K], добавлен 14.08.2017Розвиток духовності у давньоруському суспільстві. Вплив християнських цінностей на формування й розвиток української культури, політики, освіти та інших сфер суспільного та духовного життя. Трансформація християнських цінностей у сучасному суспільстві.
контрольная работа [21,5 K], добавлен 26.05.2014Передумови, причини та хід реформи Нікона, її наслідки. Виділення течій старообрядництва. Відмінності "старої" та "нової" віри. Побут та звичаї старообрядців. Перші поселення на території України (Стародубщина). Заселення старообрядцями Новоросії.
курсовая работа [9,0 M], добавлен 13.09.2014Аналітичне дослідження місіонерської стратегії, діяльності та проповідей апостола Павла, спрямованих на розширення територій Царства Господнього та поширення Євангеліє. Насадження нових церков, вирощування учнів та послідовників у школах для місіонерів.
реферат [20,1 K], добавлен 18.05.2011Феномен Берестейської унії 1596 р. та її місце у національно-культурній та релігійній історії українського народу. Проблема стосунків між церквою та державою в Україні: теоретичний метедологічний аналіз.
диссертация [205,5 K], добавлен 08.08.2007Джерела з історії християнства. Соціально-економічні та релігійно-філософські передумови виникнення християнства. Взаємовідносини християн з державною владою. Християнсько-язичницька полеміка. Особливості проголошення християнства державною релігією Риму.
дипломная работа [2,0 M], добавлен 05.07.2012Поділення християн на різні конфесії та деномінації, сповідання різних доктрин. Міжконфесійні теологічні суперечки. Критика протестантського вчення про спасіння з боку деяких теологів. Сотеріологія - лінія розділення між православ’ям та протестантизмом.
курсовая работа [43,3 K], добавлен 11.07.2009Сім святих таїнств. Християнська молитва. Християнські богослужіння. Вшанування хреста, реліквій, святих та священних місць. Річне коло богослужань. Біблія — священна книга християн. Структура Біблії. Українські видання християнського Святого Письма.
реферат [18,8 K], добавлен 09.08.2008Дослідження православних таїнств - найважливіших культових подій: покаяння, хрещення, миропомазання, причастя, шлюб, єлеоосвячення. Окреслення походження та історичного розвитку таїнств, аналіз найголовніших моментів проведення та символіки таїнств.
курсовая работа [48,6 K], добавлен 17.01.2010Причини запровадження християнства як державної релігії Київської Русі. Спільні та відмінні риси язичницької та християнської ідеологій. Пристосування християнства до традиційного язичницького світогляду. Боротьба поганської та християнської віри.
реферат [22,4 K], добавлен 29.09.2009
