Релігієзнавчо-філософський аналіз феномена юродства у східній і західній християнській традиції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Релігієзнавчо-філософськии аналіз феномена юродства у східній і західній християнській традиції

Л. Шугаєва

Анотація

юродство релігійний традиція духовний

У статті вперше в історії вітчизняного релігієзнавства зроблена спроба аналізу феномена юродства у сучасному українському релігійному житті на матеріалах Рівненщини.

Ключові, слова: юродство, юродивий, Леонтій, леонтіївці, Православна Церква, православ 'я, схимомонахиня Херувима, пророцтво.

Annotation

In the article the first time in the history of domestic religious studies attempt to analyze the phenomeno noffoolishness in the modern Ukrainian religious life on materials Rivne.

Key words: craziness, whacky, Leonti, leontiyivtsi,Orthodox Church, Orthodox Christianity, cherub, shymomonahynya Heruvyma, prophecy

Звернутися до феномену юродства у східній і західній християнській традиції нас змусили дискусії, які точаться серед православного кліру і миру Рівненщини в останні десятиліття ХХ ст. і по теперішній час навколо постаті схимомонахині Херувими (Олександри Наумової (1892-1973 рр.). Значна частина не лише православних прихожан, а й духовенства всіх рівнів вважають її юродивою і наводять велику кількість прикладів із життєдіяльності схимомонахині Херувими, які, на їхню думку, мають всі підстави визначати її життєвий шлях як шлях юродства.

Ми акцентуємо увагу на тому, що феномен юродства не є типовим для українського релігійного життя. Цей феномен більш властивий для Росії, де здавна були відомі «блаженні похаби», юродиві. Хоча одразу хочемо застерегти, що цей феномен не належить суто російській культурі. В Енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза й І. Ефрона знаходимо визначення: «Юродиві - люди, які прийняли на себе через любов до Бога і ближніх один з подвигів християнського благочестя - юродство заради Христа» [5, с.42]. Є й більш сучасну тлумачення: «Юродивий - тип християнського подвижника. Суть дій юродивого полягала у наслідуванні прикладу Ісуса Христа, що терпів глузування збіговиська невігласів» [6, с.1467].

Отже, юродство - засіб духовного подвижника, який складається з божевілля або його симуляції. Як вважається, це допомагає перемогти гріх гордині. Християнські юродиві намагаються наслідувати приклад Ісуса Христа, що терпів глузування та знущання натовпу в Єрусалимі. Вважається, що ідейним підґрунтям для подвижників є проповіді апостола Павла, який наголошував у Новому Заповіті: «Ми нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі, ми слабі, ви ж міцні, ви славні, а ми безчесні [Кор.4:10]. «Де мудрий? Де книжник? Де дослідував віку цього? Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту?» [Кор.1:20]. «Цьогосвітня бо мудрість у Бога глупота, бо написано: Він ловить премудрих у хитрощах їхніх» [Кор.3:119].

Юродство як особливий вид аскези виникає в середовищі східного чернецтва близько V ст. У Візантії ж подвиг юродства не набуває значного поширення. Відомо, що лише ряд святих звертаються до юродства протягом визначеного часу, але все ж, більшу частину свого життя присвячують аскезі іншого типу [2, с.25-51]. Лише в російській історії юродство виступає як досить масштабний історико-культурний та релігійний феномен. До речі, першим юродивим на Русі вважається Ісаакій Печерський (помер у 1090 р.), про якого йде мова у Києво-Печерському патерику. Як вважає російський дослідник С. А. Іванов, юродиві в Росії орієнтувалися перш за все на взірець Андрія, цареградського юродивого, житіє якого було надзвичайно популярним і викликало багато чисельні наслідування [2, с. 158-161]. До числа шанованих російських юродивих належать Аврамій Смоленський, Прокопій Устюзький, Василь Блаженний Московський, Максим Московський, Микола Псковський Салос, Михайло Клопський, Ксенія петербурзька та інші. Не так давно, православною юродивою, яка вимагає поклоніння, оголошена Матрона Московська.

Очевидно, через те, що подвиг юродства є визнанням переважно російського православ'я, той дослідження цього історико- культурного й релігійного феномену науковцями й богословами Росії є досить ґрунтовним [Архангельський С. Жизнь Андрея Христа ради юродивого Мещовского. - Калуга, 1891., Воскресенский Г. А. Древне-славянский Апостол. - Вып. - Сергиев Посад, 1906. Древнерусские патерики. Изд. Л. А. Ольшевская и С. Н. Травников. - М., 1999., Евсеева Л. М. Афонская книга образцов ХУ ст. М., 1998., С.А.Иванов. Блаженные похабы. Культурная история юродства. - М., 2005., Казакова Н. А. Вассиан Патрикеев и его сочинения. - М.: Л., 1960., Молдаван А. М. Житие Андрея Юродивого в славянской письменности. - М., 2000., Скрынников Р. Г. Царство террора. - СПб., 1992 та багато інших].

Саме на Русі, юродство як особливий чин мирської святості досягає повного розквіту, який не знав ні греко-візантійський, ні тим більше римо-католицький світ. З 36 юродивих, яких Православна Церква причислила до лику святих, і великої кількості юродивих, що вшановуються в народному середовищі, але не канонізовані Церквою, лише шестеро діяли на християнському Сході ще до хрещення Русі.

За влучним висловом видатного російського дослідника Д. Лихачева: «Юродивий - це той самий дурень. Але його критика дійсності побудована на відкритті її невідповідності християнським нормам в розумінні цього юродивого» [3, С.344]. Тобто співвідношення світу культури і антикультури у юродивого перевернуті. Своєю поведінкою (своїми вчинками, жестами) юродивий показує, що саме світ культури є несправжнім світом, світом антикультури, лицемірним, несправедливим, який не відповідає християнським нормам. А тому він постійно, завжди поводить себе в цьому світі так, як потрібно себе поводити лише у світі антикультури. Як і всякий дурень, він діє і говорить невпопад, але як християнин, який не терпить компромісів, він говорить і поводить себе як раз так, як це відповідає нормам християнської поведінки, і у відповідності до знакової системи християнства. Вчинки-жести юродивого одночасно смішні і страшні, - вони викликають страх своєю таємничістю, прихованою значимістю і тим, що юродивий на відміну від людей, які його оточують, бачить і чує щось істинне, справжнє за межами звичного бачення. Юродивий бачить і чує те, про що не знають інші. Його світ двохплановий: для невігласів - смішний, для тих хто розуміє - особливо значимий.

Що ж стосується західного християнства, то говорити про юродство в точному значенні цього слова навряд чи можливо. Не випадково, що європейці, які мали покликання до цього подвигу, повинні були переселятися до Росії. На Заході риси, які схожі з юродством виявляються в образі святого Франциска Ассизького, який називав себе «скоморохом Божим». Однак цей тип поведінки був ініційованим традицією «карнавальної культури» середньовічного Заходу з її «святами дурнів» і культом блазнів, в поведінці яких переважала символіка «сміхової культури», яка заміняла символіку «аморального» [3, с. 344]. У відповідності з цим юродивий західноєвропейського зразка ставить на місце аскетичному нехтуванню марнолюбства аскетичну радість життя, а не місце - кепкування світу - розсмішення світу. Але все ж, саме Франциск Ассизький (1811-1226 рр.) став засновником цілого напрямку західної святості. Якось Франциск запропонував своєму товаришу Руффіно відправитися з проповіддю в м. Асцези, але проповідувати потрібно було голим. Саме у такому вигляді і з' явився Руффіно у церкві, а згодом до нього приєднався і сам Франциск. Власне їх дії були покликані продемонструвати прихожанам як корисно іноді зневажати світ. Ця подія нагадує юродство, але дуже поверхнево. Головна відмінність Франциска від юродивого - в соціальній активності, адже саме він заснував орден францисканців. Загальновизнаним є той факт, що юродивий не може нічого створити у соціальній сфері.

Після Франциска у Центральній Італії виникає свого роду традиція «юродствування». На думку російського дослідника С. Іванова, найближче до юродства підійшов Джакопонеда Тоді (1230-1306 рр.) [2, с.359]. Католицьке середньовіччя, яке упритул наблизилось до парадигми юродства, все таки не створило її в тих параметрах, а яких це вдалося східній християнській традиції. Але повернемося до Олександри Наумової. Неоднозначність постаті якої і спонукала нас до аналізу феномену юродства у східній і західній християнській традиціях.

В оцінці схимомонахині Херувими ми дотримуємося класичного визначення юродивої (го), яким називається людина, котра публічно симулює божевілля, прикидається недалекою або шокує оточуючих навмисною розв'язною поведінкою. Православна точка зору на юродство полягає в тому, що така людина добровільно приймає на себе лик божевільної, щоб приховати від світу власну досконалість і таким чином сховатися від суєтної мирської слави. Православна Церква вважає, що ті неподобства, які чинить юродивий можуть мати виховне значення, адже настанови ними даються у формі жартів і парадоксальних тверджень.

Для Православної Церкви (але не всієї) важливим є те, як із діяльності конкретних осіб, видобувати свідчення про реальних юродивих. Ми ж спробуємо висловити до деякої міри протилежну думку: що спонукає визначену релігійну спільноту (течію), просто народне середовище творити образ юродивого.

В діяльності схимомонахині Херувими чітко вирізняються ті риси, які характерні для традиційного юродства: зовнішня недалекість (а іноді й безумство), дар пророкування, викриття грішників, заклик до покаяння, відкриття неправедної влади і провісництво Божої волі. Наведемо кілька прикладів такої поведінки і пророкувань Херувими. У 40-х рр. ХХ ст. вона деякий час перебувала в с. Горбаків Корецького району на Рівненщині в садибі досить набожного чоловіка Кирила Козярчука. Одного разу Херувима попросила Кирила купити їй черевики великого розміру, і коли він виконав її прохання, стала нещадно ними лупцювати Кирила. Ображений чоловік заховався у копиці сіна. Через деякий час Херувима стала його кликати і називати «батюшкою», на що він ще більше образився. Херувима ж стала його наставляти: «Не ображайся батюшка. Ти будеш святим. Тобі прийдеться перетерпіти страждання, осуд, ув'язнення. Але Господь прославить тебе» [4, с.52].

Як свідчать очевидці, ці слова Кирило Козярчук запам'ятав. Йшли роки. Згодом і він сам став бродячим проповідником православного вчення. У 1962 р. за віру був засуджений і ув'язнений до одного з російських таборів старого режиму, а у 1964 р. там же й помер. Так збулось одне із пророкувань Херувими. Життя Кирила Козярчука вмістило в себе і страждання, і гоніння, і осуд, і ув'язнення за віру.

Розповідають ще такий випадок. Якось через с. Шкарів, що поблизу с. Горбаків йшла Херувима із своїми наближеними. Справа була весною, і люди працювали на своїх городах. Херувима зупинилась поблизу жінки, яка сіяла мак і сказала: «Навіщо сієш? Завтра буде сніг». І дійсно, назавтра випав сніг.

У с. Горбаків прийшла провідати Херувиму одна жінка. На прощання схимо монахиня сказала: «Молись, щоб дочка твоя не лишила дітей сиротами». Жінка, сповнена тривоги, залишила дім Херувими. А невдовзі її дочка поїхала на базар торгувати. В дорозі її перестріли лихі люди, забрали весь товар і задумали жінку вбити, але не наважились. Згодом мати приходила до Херувими дякувати за те, що вона відвернула біду.

Якось до схимомонахині Херувими прийшла дівчинка. Вона дала їй в руки олівець і наказала малювати ікону. Дитя відповіло, що не вміє. А Херувима одно заставляє. І маленька дівчинка досить непогано намалювала першу у своєму житті ікону. І малює ікони до цього часу.

Якось приїхав до схимо монахині художник-реставратор за благословенням. Він збирався реставрувати одну із церков на Рівненщині, а згодом, цей же художник прибув просити благословення на позолоту іконостасу. «Як золотити іконостас - в Києві взнаєш, - сказала Херувима. Художник подумав, що все сказане вже збулось, адже він розписував позолотою іконостас у м. Корці. Але сказане збулось лише через 15 років, коли він потрапив до Києва і там взнав як правильно розписувати золотом іконостас».

Розповідають, що одного разу Херувима наказала своїм послушницям нікому не відчиняти двері. Але трапилось так, що вони побачили перед дверима жінку, яка просила їй відкрити. Послушниці вийшли і сказали, що їм заборонено відчиняти двері будь-кому. Жінка засмутилась, передала милостиню схимомонахині і рушила у зворотню дорогу. Через деякий час Херувима наказала послушницям наздогнати жінку і повернути. Після повернення Херувима їй сказала: «Що ти все мовчиш? Вони лихословлять - ти мовчиш. Гроші пропивають - мовчиш. А дітки вдома плачуть». З' ясувалося, що ця жінка була продавщицею. З тих самих пір вона стала випроваджувати з магазину чоловіків напідпитку, нагадуючи їм про сім' ї, які на них чекають.

Одного разу до схимомонахині прийшла жінка брати благословіння, а Херувима їй сказала: «У мене дуже болять ноги. Нехай твій брат купить мені валянки. А я його (тобто брата) до себе заберу». Коли жінка не почула, стала плакати, бо подумала, що брат скоро помре (у той час він тяжко хворів). Але через деякий час з'ясувалось, що це було пророкування, яке мало зовсім інший, таємний смисл. Той чоловік через деякий час одужав і згодом став священиком у с. Застав' я.

І таких пророцтв, які начебто належать схимомонахині Херувимі досить багато. Ми не маємо необхідних матеріалів, щоб засвідчити їх абсолютну достовірність. Але все ж, на підставі тієї джерельної бази, яка у нас є, (це переважно, бесіди з людьми, які особисто знали Херувиму), ми можемо говорити про три типи пророцтв, які функціонально і змістовно відрізняються між собою. Перший тип пророцтва есхатологічного характеру. Так, наприклад, Херувима досить часто говорила, що наступають важкі часи. Тяжкі хвороби ляжуть за гріхи на людей. Від початку світу ще не було такого, що очікує людей. До другого типу належать пророцтва, які відтворювали традиційні норми народної моралі, заохочуючи життєву поведінку одних і засуджуючи інших. Пророцтва цього типу до деякої міри можна назвати нормативними. Пророцтва третього типу співвідносилися до деякої міри з побутовим контекстом селянського життя, що фактично прирівнювало їх до традиційних ворожінь.

Одним із основних пунктів повчань Херувими була обов'язкова присутність на всіх панахидах. Відвідуючи будь-який православний храм, вона обов'язково замовляла панахиду, клала на панахидний стіл приношення, ставила і коливо, котре сама ложкою, сидячи, роздавала після панахиди. В надмірному шануванні померлих виявляється деякий містицизм.

Чутки про незвичну жінку розносились по навколишніх містечках і селах. Люди йшли до неї за порадою, за благословенням, а ще - з надією почути якесь нове пророцтво. Зверталися до Херувими з питаннями війни і миру. Розповідають, що у 60-х рр. ХХ ст. під час конфлікту між Радянським Союзом і Китаєм, простий люд говорив про те, що Китай може загарбати країну, в якій вони живуть. Херувима ж відповідала наступним чином: «Він сюди не прийде. Я його не люблю».

Під час бурхливих подій 1968 р. у Чехословаччині, люди, родичі яких перебували там на військовій службі або ж на громадській, зверталися до Херувими з єдиним питанням: чи повернуться вони на Батьківщину? Сучасники свідчать, що й ці її пророцтва збувалися.

Таким чином, на підставі аналізу діяльності схимомонахині Херувими (Олександри Наумової) ми приходимо до висновку, що власне невирішеність соціальних, духовних питань народу спонукає все той же народ до створення образу юродивої (мається на увазі Херувими), яка одночасно виступає, для них і заступницею, і пророчицею, і до деякої - святою. Побутує і в науці світській, і в богословській, що юродство за визначенням є анонімна святість, яка розкривається лише після смерті праведника. Юродива (вий) повинні доводити сою корисність для духовного життя суспільства не лише незвичною поведінкою. Потреба в альтернативних обґрунтуваннях стає особливо помітною у суспільствах, де накопичується значна кількість невирішених духовних, соціально- економічних проблем. В таких суспільствах образ юродивих має небезпеку перетворення у форму суспільного протесту.

Юродство схимомонахині, на нашу думку, є до деякої міри класичним. Вона монологічна і авторитарна. Її звинувачення спрямовані не лише проти людських гріхів і забуття православних заповідей. Її основне завдання - нагадувати про есхатологічну сутність православ' я.

Постать юродивої Херувими ще за її життя викликала неоднозначну оцінку в середовищі православного духовенства, чернецтва і парафіян і не лише на Рівненщині. Дедалі частіше піднімається питання про її канонізацію, земля з її могили вважається цілющою, такі ж властивості має і фото Херувими, де вона зображена з посохом і клунком. Зрозуміло, що та частина православних, яка засуджує містичну сторону діяльності Херувими, аж ніяк не зацікавлена у її канонізації. Крім того, саме ця частина православних духовних ієрархів, серед яких і митрополит Одеський й Ізмаїльський Агафангел, нинішній предстоятель Української Православної церкви Московського патріархату Онуфрій, єпископ Почаївської лаври Володимир, єпископ Володимир-Волинський і Ковельський Никодим засуджують не лише містичну діяльність Херувими, а й її сподвижника - Леонтія, діяльність якого Синодальна богословська комісія у 2001 р. визнала єретичною, яка руйнує основи святої Православної Церкви. Власне, діяльність цих двох особистостей, які з повним правом можна віднести до харизматичних, вносять розкол у діяльність православних Московського патріархату і не лише на Рівненщині. Адже досить схвально оцінюють подвижництво схимомонахині Херувими митрополит Дніпропетровський і ПавлоградськийІриней, архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій та багато інших ієрархів Православної церкви Московського патріархату, а також низове парафіяльне духовенство, ченці, настоятелі монастирів, прихожани.

Ми хочемо звернути увагу не лише на конкретний, одиничний феномен юродства в особі схимомонахині Херувими. Ми вважаємо, що подібні феномени існують у багатьох регіонах України, але з якихось причин, вони не знайшли ще своїх дослідників. Власне, це є дослідження в царині практичного релігієзнавства. Неоднозначність оцінки особистостісхимомонахині Херувими у православному середовищі свідчить, на нашу думку, про значну кількість проблем, які накопичило сучасне православ'я і від вирішення яких воно ще досить далеко.

Складні суспільно-політичні події в Україні 2013-першої половини 2015 рр. свідчать про відсутність в Українській Православній церкві внутрішньої єдності з низки найважливіших питань, якими для суспільства є оцінка російської агресії і сепаратизму, ставлення до українських військових, добровольців і мобілізації в Україні. Сам Предстоятель церкви, митрополит Онуфрій намагається уникнути однозначних відповідей. Його слова про необхідність синергії між Церквою і громадянським суспільством залишались декларацією, яка не підкріплена реальними справами. Очевидним є той факт, що в сучасних умовах для Московського патріархату пожвавлення інтересу до постаті Херувими, її пророцтв є корисним, з огляду на розвинутість містичного світогляду її пророцтв. Саме в очікуванні чуда воєдино зливаються містицизм пророцтв схимомохині і пропаганда чудес Православної церкви, з метою зростання впливу на парафіян.

Джерелата література

1. Библия: Книга священного писання ветхого и нового завета: канонические. М., 1988.

2. Иванов С. А. Блаженные похабы. Культурнаяистория юродства / С. А. Иванов. - М. : Языкисловянскихкультур, 2005.

3. Лихачев Д. С. Смех в древній Руси / Д. С. Лихачев // Избранныеработы: в 3-х тт. - Л. : Художественнаялитература, 1987.

4. Покровский В. ЖизнеописаниеподвижниковЗаподнойУкраины / В Покровский. - Б/в, 1992.

5. Энциклопедическийсловарь Ф. Брокгауза, И. Эфрона. -Т. ХЫ. - М., 1984.

6. Энциклопедиярелигий /под.ред. А. Забияко, А. Красников, Э. Элбакян /. - М. : Академический проект Гаудеамус, 2008.

Размещено на Allbest.ru