Міфо-символічна інтерпретація духовної реальності у християнській традиції та моральне зростання особистості віруючого

Размещено на http://allbest.ru

Міфо-символічна інтерпретація духовної реальності у християнській традиції та моральне зростання особистості віруючого

Олена Гудзенко-Александрук

Луцьк

Сучасна ситуація в українському суспільстві характеризується підвищеним інтересом до духовних проблем, прагненням дати відповідь на питання значимості релігії та культури в житті народу й окремої особи. Значну роль у створенні емоційно-регулятивного ефекту культового спілкування відіграють його символічні, наочно-образні, художньо-мистецькі засоби, які своєю урочистістю, естетичністю, красою відповідним чином емоційно збуджують учасників цього спілкування. Вплив культових символів на свідомість зумовлений емоційними переживаннями віруючих.

Теоретичною базою для осмислення суті символу та проблем його інтерпретації слугують роботи С. Булгакова, П. Флоренського, М. Бердяєва, К. Юнга, М. Еліаде, К. Леві-Строса, Ю. Лотмана, М. Мамардашвілі, Є. Мелетинського, Н. Мусхелішвілі, С. Пирожкова, В. Проппа, Ю. Шрейдера та ін. Сучасні вітчизняні вчені розглядають різні аспекти, що стосуються міфосимволічної складової релігії.

Зокрема, С. Бичатін розглядає релігію як природний продукт несвідомого; Л. Мартиненко - іконографічний символ в духовно-естетичній спадщині П. Флоренського; дослідження символу «начала» як основоположного для релігійної свідомості здійснює О. Голець; Т. Борисова розглядає трансцендентальні основи образу надії в християнській антропології Августина Блаженного та Іоана Златоуста; О. Костюк розглядає особливості формування та трансформації релігійного міфу. Розглянемо деякі аспекти прояву міфосимволічності духовної реальності, тобто символіку та міфологію як засоби реалізації духовності шляхом оформлення символічного світу людини у християнстві.

Л. Усанова визначає символ як специфічну мову перекладу феноменальної реальності в ноуменальний світ. Символ виступає важливим механізмом пам'яті культури, оскільки є інтенціональним повідомленням про всі рівні реальності, здійснюючи взаємозв'язок між різноманітними планами буття, між людським існуванням і структурою спільноти, світу [11, с. 10]. К. Юнг розуміє символ як засіб осягнення смислу, як живу органічну сутність, яка виконує роль трансформатора психічної енергії і розглядає його як щось живе. Основне завдання і головний сенс юнгівського символу полягає в поєднанні людини з несвідомим досвідом нумінозного (божественного). Символи відкривають людині священне і одночасно охороняють її від безпосередньої зустрічі з колосальною психічною енергією архетипів. В церкві символи набувають догматичного характеру, надають форму внутрішньому досвіду [1, с. 26 ].

Вихідним положенням теорії символу П. Флоренського є теза про ґрунтовну розробку святими отцями і візантійськими мислителями такого смислового утворення як символ.

Символ у вченнях святих отців і візантійських мислителів розуміється переважно як образ, взятий в аспекті своєї знаковості і, як знак, наділений всією багатозначністю образу. Подібна амбівалентність образу і знаку є необхідною умовою породження символу.

Гносеологічною основою цієї теорії було принципове положення про необхідність фіксації передавання інформації від Бога до людини. Онтологічно символ розглядається як носій інформації, прихованої у

а) знаковій формі;

б) в образній формі і

в) безпосередньо, коли символ не лише позначає, але й реально являє собою те, що він означає [8, с. 7].

Отже, суттєвим елементом культури є символ - трансформатор психічної енергії, інтегратор цілісності людини. У Біблії представлена найдавніша герменевтична традиція, заснована на інтерпретації усіх видів спілкування Бога з людиною - снів, видінь, ангельських повідомлень, знаків, таємниць, пророцтв, притч, писаного слова [6, с. 157]. Відповідно, символ є однією з найхарактерніших форм літературно-художнього образу в християнській парадигмі в літературі. На жанровому рівні християнська парадигма реалізує себе, передусім, у жанрі притчі. Притча або притчевість завжди філософічна. Християнська парадигма також наскрізь просякнута філософічністю [9, с. 205]. Проте найбільш досконалим жанром для християнської парадигми в літературі є міф. У міфі йдеться про найзагальніші, універсальні основи буття. Зокрема, О. В. Костюк виокремлює такі характеристики релігійних міфів, народжених християнством в умовах Римської імперії: канонічність, тотальність, універсальність, єдиновірність, несуперечливість змісту, монолітність, статичність, нетолерантність, космополітизм, месіанство, раціоналістичний процес верифікації на предмет канонічності [5, с. 553].

Отже, міф є найбільш адекватним жанром, у якому реалізує себе християнська парадигма, що покликана пояснити підвалини буття, існування. Тому вона є міфологічною за суттю.

Біблійна символіка може вважатися певним шифром чи алфавітом розуміння природи біблійної образності: вона уможливлює духовне прочитання історичних картин чи буденних реалій життя. Утворюючи смислові грона, біблійна символіка пов'язує повноту значень біблійних образів у єдину концепцію паралельності природного і апокаліптичного світів, даючи можливість для прочитання Біблії як екзистенційного коду буття [7, с. 112]. трансцендентальний символічний християнський міф

Важливою під час культових відправ є роль культового мистецтва. Воно втілюється у літературних, музичних, живописних, архітектурних, скульптурних, декоративних та інших творах, що використовують під час богослужінь та при прикрашанні культових споруд.

Розглядаючи середньовічний Храм та його символіку як спробу наочного обґрунтування буття Бога, Н. М. Бойченко відзначає, що символи здатні зробити зрозумілішими деякі доктринальні положення християнського віровчення. Сакральна будівля є образом космосу, отже, образом буття і його можливостей, які ніби «втілені» або «об'єктивовані» у космічній споруді [2, с. 10].

Отже, символіка християнського храму ґрунтується на аналогії між храмом та тілом Христа, на узгодженні Старого та Нового Завітів, адже все у Старому Завіті є іносказанням Нового.

У християнстві особливу увагу надається символіці хреста - одного з найбільш стародавніх символів міфологічної уяви світу на стадії його антропоморфізації. Хрест у своїй суті не що інше, як графічний варіант світового дерева. Ідейна насиченість хреста невичерпна й амбівалентна [10, с. 52].

Як відомо, у християнському віровченні Віра, Надія та Любов набувають особливого значення, становлять певну цілісність як визначальні засади Святого Письма, яке вважає їх необхідними почуттями та чеснотами кожного християнина.

Т. В. Борисова відзначає, що міфологічний і християнський світогляд зробив із проблеми «надії» свій філософський «зліпок», тобто в межах християнської антропології вона є одним з образів доброчесності [3, с. 27].

Метафізична рефлексія есхатологічної сутності надії як софійного образу в межах християнської картини світу пропонує новий онтологічний вимір людини. Зокрема, філософська рефлексія образу надії Августином продовжує апостольську традицію розгляду надії в нерозривній єдності з любов'ю та вірою як визначальними доброчесностями та головними екзистенціалами людського буття [4, с. 58].

Таким чином, символ є одним із полісемантичних філософсько-культурологічних понять. Екзистенційна цінність символів визначається тим, що вони завжди містять в собі певну реальність чи ситуацію людського існування, виражають нормативно-ціннісні орієнтації, які, відповідно, формують способи життєдіяльності людини.

Культові символи виражають ставлення людей до Бога, в якому, в свою чергу, виражається їх ставлення до світу, до себе, до людей.

Міфосимвол є фундаментальним принципом універсалізації культу, релігії, духовної реальності. Міф - це крайній рівень філософічності, узагальнення у відповідях на світоглядні запитання.

Тому адекватним для християнської парадигми в літературі є жанр притчі, осердям якої є філософічність, що резонує з парадигмою. Відповідно, у структурі творення загальнолюдських моделей світобудови храм є універсальним каналом, через який і за допомогою якого формується соціокультурне середовище, а проблема образу надії визначає онтологічну та есхатологічну сутність образів віри та любові.

Отож, з вищесказаного випливає те, що духовна реальність з позицій християнської традиції є наскрізь міфосимволічною, що лежить в основі морального зростання особистості віруючого.

Посилання

1. Бичатін С. В. Символ К. Юнга як засіб осягнення смислу / С. В. Бичатін // Християнство і проблеми сучасності. Науковий збірник.- К.: Український центр духовної культури, 2000.

2. Бойченко Н. М. Категорія буття у релігійній філософії пізнього західноєвропейського Середньовіччя: автореф. дис. канд. філос. наук: 09.00.11 / Н. М. Бойченко; Київський націон. унів-т ім. Т. Шевченка. - К., 2005. - 20 с.

3. Борисова Т. В. Феномен надії у православній культурі / Т. В. Борисова // Філософія. Культура. Життя: Міжвуз. зб. наук. праць. - Вип. 23. - Д.: Наука і освіта, 2003.

4. Борисова Т. В. Філософія надії Августина Блаженного / Т. В. Борисова // Філософія. Культура. Життя: Міжвуз. зб. наук. праць.- Вип.20.- Д.: Наука і освіта, 2003.

5. Костюк О. В. Проблема визначення та особливості релігійного міфу / О. В. Костюк // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського націон. унів-ту ім. Т. Шевченка.): Матер. міжнар. наук. конф. «Людина - Світ - Культура». - К., 2004. - С. 553.

6. Лановик З.Б. Понятійне окреслення процесу інтерпретації в біблійних текстах і ґенеза терміна «герменевтика» / З. Б. Лановик // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка.- Житомир, 2005.- № 22.

7. Лановик З. Б. Семіотичні коди Біблії: від дискурсивних практик до теорії універсального символізму / З. Б. Лановик // Наукові записки. Літературознавство. - Вип. 13. - Тернопіль: ТДПУ, 2003.

8. Мартиненко Л. Б. Іконографічний символ в духовно-естетичній спадщині П. Флоренського: автореф. дис. канд. філос. наук: 09.00.08 / Л. Б. Мартиненко; Київський націон. унів-т ім. Т. Шевченка.- Київ, 2002.

9. Міснік Ю. Ю. Християнська парадигма: змістове наповнення терміна / Ю. Ю. Міснік // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка.- Житомир, 2005.- № 22.

10. Проценко В. В. Культурный архетип и православие / В. В. Проценко // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 1999. - № 7.

11. Усанова Л. А. Православний архетип сім'ї у контексті комунікативних відносин: автореф. дис. канд. філос. наук: 09.00.03 / Л. А. Усанова; Інституті вищої освіти АПН України.- Київ, 2002. - 21 с.

Анотація

Міфо-символічна інтерпретація духовної реальності у християнській традиції та моральне зростання особистості віруючого. Олена Гудзенко-Александрук (Луцьк)

У статті підкреслюється, що символ та міф є засобами становлення особистості та реалізації її духовності у християнстві. Відзначається, що культові символіка й мистецтво виражають ставлення людей до Бога і забезпечують катарсичні емоційні процеси у психіці віруючих.

Ключові слова: символ, міф, культова символіка, релігійне мистецтво.

Annotation

Mythic-symbolic interpretation of spiritual reality in christian tradition and moral growth of personality of believer. Olena Gudzenko-Aleksandruk

In this article the main stress is on the fact that symbol and myth are the means of the formation of personality and the realization of person's spirituality in Christianity. It is also observed that sacred symbolism and art represent people's attitude to God and provide psyche of the faithful with cathartic emotional processes.

Keywords: symbol, myth, cult symbols, religious art.

Размещено на Allbest.ru