Реформаційний декрет Протоігумена Інокентія Матковського (02.07.1781 р.) як джерело до вивчення чернецтва Уманського Василіанського монастиря

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 271(477.83) «1781»

реформаційний декрет протоігумена інокентія матковського (02.07.1781 р.) як джерело до вивчення чернецтва уманського василіанського монастиря

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Україна, 82100, м. Дрогобич, вул. Зарічна, 20

e-mail: stetsyk_u_o@ukr.net

Сьогодні, коли спостерігається активізація у розбудові монастирів, постає необхідність звернутися до відродження духовних практик. Адже первісна функція чернецтва спрямована на збереження та поширення християнських цінностей. Монастирська спільнота організовувалася з метою протиставити свій спосіб життя, побудований на євангельських чеснотах, світському стилю поведінки. Зокрема, чернечі згромадження у ранньомодерний період ще продовжували відігравати роль індикаторів християнської духовності суспільства. І тільки в епоху Просвітництва Церква та монастирі поступово державною владою позбавляються впливу на світську культуру.

В історіографії досліджень Уманського монастиря докладно розглянуто інституційний розвиток обителі й освітню працю як один із провідних напрямів діяльності обителі [1]. Проте, поза увагою дослідників залишаються питання пов'язані із вивченням духовного життя чернецтва: організація духовних практик для аскетичного зростання та душпастирського і місійного служіння суспільству.

У даній статті ставимо собі за мету подати джерелознавчу характеристику реформаційного декрету протоігумена Інокентія Матковського від 02.07.1781 р. адресованого чернечій братії Уманського василіанського монастиря. У тексті статті подаємо україномовний переклад документу із коментарями окремих його положень.

До нашого часу збереглися копії протоколів візитацій василіанських монастирів Святопокровської провінції (1747-1767 рр.), однак серед них відсутні описи Уманського монастиря, фундація якого відноситься до 1765 р. [6]. Натомість вдалося віднайти й опрацювати «Книгу вхідної та вихідної документації Уманського василіанського монастиря 1765-1828 рр.» (рукопис) [8]. У цій книзі також відсутні копії протоколів візитацій, натомість зустрічаємо фрагментарні записи про час та учасників делегованої протоігуменом комісії візитаторів. Остання наділялася уповноваженням провести ревізійне обстеження монастирського майна, доходів, з'ясувати стан храму, житлових і господарських приміщень, діяльність насельників обителі. На підставі докладного огляду монастиря комісія укладала протокол візитації, який подавала для ознайомлення протоігумену провінції. Останній спільно із Провінційною Управою (протоконсульторами, секретарем, економом) приймали колегіальне рішення щодо усунення виявлених недоліків у житті чернечої спільноти. Прийнятий документ укладався у формі реформаційного декрету та за підписом протоігумена був адресований конкретній монастирській спільноті. Із прибуттям листа-декрету до монастирської канцелярії, із відома настоятеля, місцевий писар занотовував його до спеціальної книги вхідної документації та із його змістом ознайомлював насельників монастиря, які були зобов'язані, дотримуючись обітниці послуху, виконувати розпорядження протоігумена [6, с. 12].

Зокрема, у згаданій рукописній книзі зберігся запис від 30.06.1781 р. про проведення візитаційних оглядин Уманського монастиря протоігуменом Святопокровської провінції та Канівським архімандритом Інокентієм Матковським і секретарем Провінціної Управи отцем Орестом Нахімовським. Нажаль протокол візитації не було внесено до згаданої книги та й нам не вдалося його віднайти серед відомого корпусу джерел. Натомість зберігся тільки заключний акт проведення візитації від 02.07.1781 р. до якого увійшли рекомендації щодо покращення організації монастирської спільноти [8]. Інформаційна репрезентативність джерела вбачається передусім у можливості дослідження внутрішнього укладу життя чернецтва: добового та тижневого літургійних циклів, обов'язків, поведінки під час трапези, дотримання клявзури, фінансових і будівельних питань.

Регламентація чернечого життя. Життя ченця у спільноті регламентувалося приписами щодо дотримання літургійного тижневого циклу. Новий тиждень у монастирі розпочинався із суботньої вечірні. Всі ченці, а також і студенти василіанського колегіуму, мали бути на вечірні. Разом прочитавши молитви починали повечірню на якій читався канон чи ординація до Богородиці чи Святого, празник якого припадав відповідно до Типікону на неділю. По завершенні повечір'я мали відбуватися медитації. Ці медитації передбачали прочитання уривку із Святого Писання або Життя Святих і впродовж чверті години відбувалося роздумування над почутим із обрахунком сумління.

Медитації мали завершуватися поданням знаку від настоятеля про виконання гімну «Не маємо іншої допомоги». Рано у неділю всі мали скликатися дзвінком до співу у хорі та за поданим знаком від настоятеля розпочиналися ранішні медитації, де читалися два пункти та проводилося роздумування впродовж півгодини.

Після медитацій розпочиналося тижневе коло богослужінь («седьмичне»). «Полуношниця» (Північна) відправлялася повністю, відповідно до встановленого порядку. Утреня складалася із читання вголос псалтирів. Ці псалми читав отець-захристиянин або ж стежив за їх озвученням. Спільні канони мали промовлятися всіма вголос. Протоігумен рекомендував, що коли буде відправлятися богослужіння для студентів, то протягом визначеного часу отець-захристиян буде дзвоном скликати монахів на Часи, для відправлення яких до хору мали долучатися всі отці та брати, які не були залучені до педагогічної праці. По завершенні Часів ієромонах мав відправити Проскомидію. У той час студенти мали заходити до церкви для слухання Богослужіння, яке щойно мало починатися. У той час отці та брати професори можуть вийти до келій для підготовки до освітньої праці. Інші ж ченці, що не залучені до роботи у колегіумі, повинні були співати разом із підготовленими студентами Літургію не біля вівтаря, але на великих церковних хорах для уникнення відволікань отця, що відправляв Богослужіння. Цей припис мав виконуватися як у святкові, так і недільні дні, коли не працювала школа. Убогі студенти щоби не виганялися із монастирської кухні з соромом, бо іншого шпиталю для убогої молоді монастир не мав.

У будні дні для відправлення «Полуношниці» всі отці та брати мали приватно із вечора молитися, а медитації, утреню та решта богослужінь денного циклу відправляти у хорі як вище згадано. Однак Часи у будні дні самі отці та брати, які не залучені до праці у школі, повинні були відправляти щоденні Літургії із залученням до хору. А отці та брати професори, які зайняті шкільними справами, могли приватно відправляти Літургію. У неділі та свята як руські, так і польські, повинні відбуватися урочисті Богослужіння із загальним співом. Щоб один із священиків із читаною Літургією затримався та виходив до подорожніх, що прибували. Графік щотижневих богослужінь мав укладатися щосуботи, розміщуватися на таблиці у захристії й оголошуватися для всіх отців і братів руською мовою. Саме руською мовою мали відправлялися читанні та співані Літургії відповідно до Уставу Василіанського Чину.

У неділі та свята отці-місіонери мали виголошувати проповіді, а за їх відсутності ці обов'язки виконували отці-проповідники. Ці ж бо отці-місіонери провівши місію, відповідно до фундації, якщо позволить час, здібності та можливості мали поширювати ці місії на інші місця (однак завжди повинні інформувати про це місцевого настоятеля та проводити за кошти тих, хто буде запрошувати на ці місії). Цим отцям не дозволено утримати своїх приватних коней і возів, а якщо таке траплялося, то потрібно негайно продати цих коней. Отці- місіонери мали бути уважними до своїх проповідей і місій без впливу жодних із сторони обов'язків та обтяжень. Ієромонахи не мали захоплюватися носінням годинників. Потрібно завчасно повідомляти настоятелеві монастиря про місце проведення місій і про зміст їх проповідей. По завершенні місій потрібно повертатися до монастиря, а не мандрувати по містах.

Всі отці повинні були тільки раз у рік сповідатися або промовляти іспит сумління. Брати ж мали сповідатися кожної неділі та на урочисті свята. Студентська молодь, відповідно до встановленого звичаю, повинна сповідатися щомісяця при ретельному контролі отців- професорів. Сповідниками ченців призначалися монахи, які виконували обов'язки віце- ректора, місіонера, капелана, префекта школи. Щодо сповідників світського люду, то ці кандидати повинні скласти екзамени та пройти апробацію у настоятеля або ж екс-консультора провінції, ректора, отців-професорів із філософії, риторики. Такими сповідниками в Уманському монастирі протоігумен призначив отців Іринарха Ковальського, Августина Подгурсь- кого, Іполита Куницького. Всі ці сповідники мали дотримуватися іспиту сумління та стежити за конфесіоналами (сповідальницями) і тримали їх у належному стані, а тим більше не розказували на прохання ченців або світських осіб почуті прогрішення. Отці-сповідники ченців і світських осіб мали надавати без погорди та зволікання розрішення (відпущення) від гріхів всім особам, що бажають скласти іспит сумління.

Коли приходила вістка про померлого ченця, що мешкав в одному із монастирів Свято- покровської провінції, то необхідно слухати або відправити по 3 Богослужіння та прочитати по 3 канони за душу померлого. Протоігу- мен призначив парохами у Маньківці - о. Гімназія Сущинського, а у Гереженівці - о. Іполіта Куницького. Парохи мали дбати про дотримання своїх обов'язків і відправляти богослужіння у недільні та синодальні свята. У випадку порушення парохом встановлених приписів, потрібно було повідомити деканові, потім офіціалові, коли не зміниться, то відібрати від нього ключі від церкви та призначити ченця до адміністрування.

Всі отці та брати без відмови мали відбувати щорічні 8-денні реколекції у часі визначенім настоятелем монастиря. Для кращого знання та виконання положень Конституції Чину необхідно було вписувати прийняті на генеральних капітулах зміни до неї в актову книгу монастиря. Відповідні записи віднаходимо у книзі вхідної та вихідної документації Уманської монастирської канцелярії: виписка із актів Білостоцької капітули (03.01.1781 р.), нотатки постанов 10-ої Барської провінційної капітули (1782 р.) та інші [8, k. 51].

Дотримання клявзури. Для уникнення розхитування душевного спокою та людських осудів рекомендувалося дотримуватися кляв- зури (обмеження місць доступу для світських людей у монастирі). Відповідно жодна жінка не могла перебувати ані у коридорі, ані у келії монастиря. А якщо трапиться якась поважна особа, яка потребує духовної розмови, може зупинитися тимчасово у гостиннім будинку. А якщо би гостинний будинок був зайнятий іншими гостями, то у той час розмова має відбутися у келії настоятеля. Також до цієї келії настоятеля жінка на розмову має входити не через коридор чернечого помешкання, а окремим входом від пекарні через ганок. Окрім цього на кожному місці, де б не перебував монах чи на місіях, чи у гостях в інших місцевостях, повинен обережно розмовляти із жінками відповідно до Правил Чину. Протоігумен нагадував, щоб брат Макарій ночував у монастирі, а рано після медитацій щоб поспішав до роботи [8, k. 76].

Поведінка під час трапези. При споживанні їжі, відповідно до чернечого стану, необхідно було дбати не тільки про потреби тіла, але й душі. Зокрема під час обіду та вечері мала проводитися лекція по встановленому порядку: 1. Щоденне читання Життя Святих Отців або Святого Писання; 2. Щосереди та п'ятниці читати резолюцію казусів або коли резолюції не буде, то потрібно один випадок (казус, історію) із друкованої книжки, прочитавши про нього розмовляти впродовж цілого часу за столом, розмовляти спокійно аж поки цю тезу зрозуміють всі та запам'ятають;

Щосуботи читати один розділ із Правил Чину із довільною увагою та пам'яттю;

Щомісяця у першу неділю місяця потрібно читати той же самий декрет реформи;

Кожної чверті року по понеділках потрібно читати вхідні окружні листи, теперішні та наступні, які прибудуть.

Писані лекції потрібно читати для отців і братів, які незадіяні до шкільних справ, а також магістрам класів.

Щодо споживання напитків, то це питання протоігумен залишав у компетенції місцевого настоятеля, який мав стежити за тверезим способом життя ченців.

Не можна було розмовляти про Чин із неславою перед світськими людьми, хоч би отримав найменшу кривду від нього. А це для того щоби зовнішня милість і спокій примножувалися у суспільстві старанням кожного зокрема та всіх загалом. А якщо хтось наполегливо із причини «трунків» або з іншого мотиву поводиться аморально, потрібно таку особу заспокоїти. Загалом за кожне п'янство потрібно у ченця забрати щонайменше пів злотого. Тож саме потрібно застосувати до всіх тих, котрі за відсутності контролю здатні завдати шкоди для монастиря, щоби із того ж габітового, відповідно до оцінки шкоди, потрібно зняти, а світським із мита вилучити. Якщо би, боронь Боже, поганий чернець у цей спосіб не виправився, потрібно надати йому напоумнення відповідно до надісланих листів із прискіпливим поглядом щодо вживання «трунків» [8, k. 77].

Монастирські обов'язки. У реформаційному декреті протоігумен Інокентій Матковський визначив розподіл обов'язків серед насельників монастиря. Отець-Віце-Ректор повинен бути допомогою отцеві-настоятелеві, завжди перебувати у хорі, конфесіоналі (сповідальниці), рефектарі (трапезній), також за відсутності настоятеля тимчасово буде виконувати весь внутрішній і зовнішній уряд.

Отець Августин Подгурський, будучи до цього часу Віце-Ректор і економом мав доглядати господарство якнайпильніше, дбати про монастирські фільварки, як також і про будівництво, спостерігаючи за приготуванням матеріалів потрібних для побудови одноповерхової резиденції у Маньківці.

Отець Лев Демкович призначений професор моральної теології у школі, писар історії, касир монастирської скарбниці та місцевого будівництва.

Отець Іраклій Белькевич став професором філософії, писарем монастирських актів і місцевих розпоряджень щодо різних випадків (казусів).

Отець Пантелеймон Малешкевич був професором риторики та поетики, основ геометрії, префект конгрегації та місцевих насельників.

Отці Інокентій Патинський та Єремія Новицький призначені місіонерами. Ці місіонери повинні були дотримуватися порядку у монастирських зібраннях: перший мав допомагати префекту, а другий професору риторики.

Отець Гімнасій Сущинський був ризником, парохом, промотором і касиром братства в Умані.

Отець Іполит Куницький став парохом, промотором та касиром братства при монастирі у Маньківці.

Отець Іринарх Ковальський був старанним доглядачем будівництва.

Два ченці-старці проживали у Маньківці: о. Теодозій Левицький і брат Антоній Метельський. Перший наділений обов'язками сповідника світського духовенства, а другий прислуговував у захристії.

Брат Макарій Бекешовський мав виконувати допоміжні обов'язки для отців-старців у Маньківці.

Брат Віталій Верчинський невідкладно мав бути відісланий, відповідно до послушного листа, до Гранова.

Всі ці ченці повинні були якнайкраще старатися про свою поведінку відповідно до свого покликання й обов'язків. Отці Лев Демкович, Інокентій Патинський, Пантелеймон Малишкевич та Августин Подгурський були титуловані протоігуменом консульторами місцевого настоятеля, які мали допомагати йому у господарських, будівельних, як також і шкільних справах.

Отці-професори мали дбати про місцеву монастирську школу, утримуючи її у належному стані, ретельно та ґрунтовно готуватися до занять і досконало та вчасно без запізнень приходили до класів і навчати відповідно до приписів Едукаційної Комісії. Всі здібні студенти мали залучатися до демонстративних диспутів, на які також мали приходити брати й отці для аргументації виступів і для надання заохочення молоді до науки. До обов'язків от- ця-префекта також включено складання звітів для Едукаційної Комісії із демонстрацією результатів освітньої праці серед студентства. Протоігумен рекомендував щоб не дуже здібних студентів до науки не переводити з однієї школи до іншої, адже колегіум мав давати гідний рівень освіти [8, k. 78].

Про доходи і витрати на будівництво. Протоігумен застерігав щоб усі милостині та доходи були віддані до спільної монастирської каси, а то під страхом першої провини, щоб витрачався розмір визначеного ґабітового. Протоігумен наполегливо рекомендував щоб монастирська адміністрація ані у ґрунтах, ані у рухомих речах не робила шкод, а навпаки загалом щоб дбала про збільшення майна та доходів. Потрібно застерігати щоб жоден насельник не робив шкоди та пограбування для обителі. Загалом щоб монастирські піддані не були надмірно обтяжені орендою й оплачували належно рахунки за використання монастирських ґрунтів.

Для будівництва, що поспішно проводилося, матеріал щоб завчасно підготовлявся, а будівельні роботи щоб своєчасно починалися та завершувалися. Однак, під будівництво мали використовуватися цільові кошти, а відсотки від інших капіталів можна було витрачати на мурування [8, k. 78].

монастир духовний чернецтво літургійний

Висновки

Реформаційний декрет протоігумена Інокентія Матковського дозволяє розкрити духовні та матеріальні засади організації аскетичного життя монастирської спільноти. Передусім василіанське чернецтво дотримувалося кіновіальної (спільної) форми аскетичного життя. Зокрема чітко було регламентовано заходи на які повинні збиратися всі ченці: трапеза та богослужіння. Акцентовано особливу увагу на використанні монахами духовних практик: медитацій, реколекцій, місій, спільних і приватних молитов. Між членами монастирської спільноти запроваджувався чіткий розподіл обов'язків: монастирських, церковних та освітніх. Протоігумен наголошував на необхідності дисциплінування насельників обителі та визначав помірковані епітимії (покарання) за порушення монастирського уставу. Поряд із духовними аспектами життя монахів, зверталася увага і на належне використання фінансів монастирської скарбниці, які заборонялося свавільно витрачати, а потрібно було використовувати за цільовим призначенням.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Кривошея І. Уманський василіанський монастир (17651834) / Ігор Кривошея. - Умань: ПП Жовтий 2009. - 28я с.

2. Львівська національна наукова бібліотека імені В. Стефаника. Відділ рукописів (далі ЛННБ ВР), ф.3, спр.МВ-435, арк. 377-784.

3. ЛННБ ВР, ф.3, спр.МВ-436, арк. 785-1188.

4. ЛННБ ВР, ф.3, спр.МВ-614, арк. 1-376.

5. Стецик Ю. Василіанське чернецтво Перемишльської єпархії (друга половина XVIII ст.): словник біограм / Юрій Стецик. - Жовква: Місіонер, 2015. - 312 с.

6. Стецик Ю. Візитації василіанських монастирів Перемишльської єпархії 1747-1767 рр. - Жовква: Місіонер, 2016. - 232 с.

7. Стецик Ю. Професори та магістри Уманського василіанського колегіуму (1765-1767 рр.): життєвий шлях до педагогічної праці / Юрій Стецик // Емінак: науковий щоквартальник. - 2016. - № 1 (13) (січень - березень). - Т. І. - С. 32-37.

8. Biblioteka Jagiellonska w Krakowie, rkps.4502 R^kopis klasztorny XX Bazylianow Humanskich, к. 75-78.

9. Lorens B. Bazylianie prowincji koronnej w latach 1743-1780 / Beata Lorens. - Rzeszow: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2014. - 560 s.

Стецик Юрій Реформаційний декрет протоігумена Інокентія Матковського (02.07.1781 р.) як джерело до вивчення чернецтва Уманського василіанського монастиря