Соціальні взаємодії насельників Києво-Печерської успенської лаври щодо переоблачення мощей святих і заміни їх покровів (кінець XVIII - перші десятиліття ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України

СОЦІАЛЬНІ ВЗАЄМОДІЇ НАСЕЛЬНИКІВ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ УСПЕНСЬКОЇ ЛАВРИ ЩОДО ПЕРЕОБЛАЧЕННЯ МОЩЕЙ СВЯТИХ І ЗАМІНИ ЇХ ПОКРОВІВ (кінець XVIII - перші десятиліття ХХ ст.)

Кізлова А.А.,

докторант, кандидат історичних наук

В окреслений період у храмах та печерних коридорах Києво-Печерської Успенської лаври вшановували понад 120 мощей святих, мощеві часточки й мироточиві глави, а також тіло ще не канонізованого митрополита Тобольського Павла [Див. наприклад: 21, с. 80-82; 23, с. 32-33; 81, с. 277, 281-282]. За творами відвідувачів Києво-Печерської лаври ХІХ - початку ХХ ст. помітно, що увагу привертали не тільки самі названі святині, а й їхнє вбрання та покрови. Серед авторів, котрі дали оцінку таким тканинам, є іноземці [8, с. 109, 110; 24, с. 89], вихідці з різних місцевостей Російської імперії [6, с. 103; 10; 11, с. 119; 12, с. 271], з українських земель Австро-Угорщини [3, с. 68; 25, с. 10]. Селянин з Володимирської губ. М. Є. Ніколаєв, який побував у печерах близько 1881 р., отримав дозвіл подивитись на відкриті мощі й згодом (не менше ніж через 12 років) занотував свої враження так: «Отперев раку одного из угодников, монах помолился и стал поднимать одну за другою пелены, и, когда он поднял последнюю, я вдруг окаменел...» [27, с. 1036].

Тобто богомолець попри сильну емоційну напругу в очікуванні побачити тіло угодника, звернув увагу ще й на «пелены». 1893 р. зловмисник намагався роздягнути мощі св. препод. Миколи Святоші, князя Чернігівського, у Ближніх печерах [74], тож існував також (хоча й не зовсім здоровий) інтерес до того, що приховано в гробницях під шарами тканини. Виданий 1910 р. в Петербурзі довідник «Православные русские обители» містить таку деталь: «поклонники въ настоящее время въ Ближнихъ и Дальнихъ пещерахъ прикладываются уже къ облаченному и покрытому т^лу святого» [30, с. 581], хоча загалом виклад у ньому максимально стислий. Те, що тіла святих сповиті в «caluny» (савани), відзначив і укладач польськомовного путівника по Києву В. Цеховськи [82, s. 273]. Таким чином, потребує дослідження роль одягу й покровів для таких численних святинь у соціальних взаємодіях усередині обителі. Розкриття теми на мікроісторичному рівні може розширити загальні знання як про релігійність, так і про комунікативну активність православних монахів кінця XVIII - перших десятиліть ХХ ст.

Переоблачення угодників Печерських досить докладно розглядали радянські автори. Н.В. Гепенер у праці, виданій 1930 р., описала приміщення, де просушували мощі, їхні одяг і покрови, а також саме переоблачення, зазначивши, що востаннє його проводили 1928 р. [4, с. 52-56]. Різні дії з тілами печерських угодників у розвідці оцінено як спрямовані на обман богомольців. Втім, оскільки Н.В. Гепенер (Лінка) працювала у Всеукраїнському музейному містечку, причому якраз при печерах [2], описова частина розвідки, фактично, має джерельне значення. Ю.В. Оландер у статті для журналу «Безвірник» 1935 р. побіжно згадав про сушарні для мощей і їх перевдягання [28, с. 39]. Перелік тканин при тілах угодників навів і В.В. Гінзбург, котрий розкривав мощі з Ближніх і Дальніх печер 1939 р. [5, с. 111], також підсумовуючи значення цих покривів як частини «сознательного обмана» [5, с. 116] вірян. І.М. Скуленко в роботі «Мощі і мироточиві голови КиєвоПечерської лаври» та Н.А. Багрій у розділі «Києво-Печерська лавра на службі експлуататорів» з колективної праці «Колишня Києво-Печерська лавра на службі експлуататорів», як і вже названі автори, в характеристиці мощевих облачень та поведінки братії з ними обмежилися тільки реліквіями з печер, не згадуючи про збережені в Успенському соборі [1; 36]. М.З. Петренко відзначив елементи вбрання для святих (знову ж, саме з печер), зокрема 42 пари рукавиць, серед різноманітних пожертв на користь Лаври [29, с. 21]. Загалом дух згаданих робіт, присвячених лаврським печерам і обителі загалом, цілком відповідає завданням радянської антирелігійної пропаганди. Т. Лучук звернула увагу на запрошення представників Полоцької та Вітебської єпархії долучитися до переоблачення св. препод. Євфросинії Полоцької з нагоди перенесення тіла святої на батьківщину [22, с. 79]. Проблему переоблачення в контексті соціальної комунікації навколо лаврських святинь порушила А.А. Кізлова [19]. Втім, роботи, цілковито присвяченої саме окресленій у цій статті темі, бракує.

Отже, мета нашої роботи - визначити особливості взаємодії насельників КиєвоПечерської лаври між собою та зі сторонніми щодо заміни одягу й покровів на мощах святих у Ближніх та Дальніх печерах, а також в Успенському соборі. Шапочка св. препод. Іоанна Багатостраждального стала окремим об'єктом дослідження [20], тому в цій статті розглядатися не буде.

Перш за все, потребує аналізу переоблачення мощей у Ближніх та Дальніх печерах, яке востаннє до передання печер Всеукраїнському музейному містечку відбулося 1928 р. [4, с. 53]. Спогади Н.В. Лінки (Гепенер) містять вказівку на те, що труни виносили в літню спеку на горище у вежі над Дальніми печерами (з обох печер), тоді ж і замінювали мощевий одяг [2]. Митрополит Київський Серапіон іще 17 серпня 1805 р. занотував у щоденнику, що відвідував «теремъ на верху само(м) той горы стоящей в которомъ при случай сырости просушиваю(т) гробы преподобныхъ» [16, арк. 106]. Він же 15 липня 1819 р. описав, як оглядав мощі, котрі саме пересушували. Чи перевдягали при цьому святих, ні першого, ані другого разу владика не зазначив. Втім, є справа 1823 р., в якій уточнюється, що з 1816 р. сім років не було проблем із тим, щоб чинити «:...по заведенному порядку къ пересмотру и переод^янію въ летнее время святыхъ мощей» [78, арк. 2 зв.]. В одному з описів лаврського архіву зафіксовано справу № 1050 від 14 липня 1798 р. «О покупку для исправл^нія св. угодникамъ на Дальнихъ пещерахъ сподняго од^янія штофу или другой прочной матеріи». Сама справа, на жаль, вибула [64, арк. 290], однак те, що проблему саме зі спіднім одягом виявили зазначеного дня, свідчить на користь того, що детальний огляд і переоблачення реліквій усе-таки суміщали з їх літнім пересушуванням уже в кінці XVIII ст.

Втім, є також вказівка першої половини 1860-х рр. на те, що мощі переоблачали кожного Страсного четверга в спеціальному приміщенні над Ближніми печерами [17, с. 52]. І. Никодимов, котрий у 1919-1923 рр. проживав у Лаврі як її юрисконсульт [32], відзначив, що «пелены» оновлювали в дерев'яних галереях між печерами й верхньою Лаврою на всіх мощах водночас: «Раз в году, именно, в первую неделю Великого поста» [26].

Ймовірно, ключ до розуміння того, як співвідносяться повідомлення про літнє й великопісне переоблачення міститься саме в спогадах і науковій розвідці Н.В. Лінки (Гепенер), котра підкреслила, що в Страсний четвер, як і напередодні свят (загалом «що 2-3 тижні»), на всіх мощах міняли покрови й покровці [4, с. 56]. Спогади містять вказівку на те, що труни з тілами переносили до сушарні по 2-3 за раз [2]. У праці «Печери Київської лаври» написано про 4 тіла щоразу [4, с. 53], можливо, в підсумку для обох печер. Якщо взяти до уваги, що дослідниця описала переооблачення «зі слів учасників» [4, с. 54] і припустити, що, попри напружені стосунки з братією та навіть погрози їй розправою з боку деяких монахів [2], усе-таки отримала достовірну інформацію, то виходить, що всі тіла водночас виносили з печер під час Великого посту), однак тоді лише швидко розкладали по домовинах доцільні для відповідної нагоди верхні покрови. А ось улітку мощі почергово повністю переоблачали. переоблачення мощі печерський угодник

З розбіжностей між висвітленням традиції в різних джерелах випливають тісно пов'язані питання: кого долучали до її практикування й наскільки Лавра розкривала деталі процесу та підготовки до нього перед сторонніми. Відзначимо, що традиція щороку переоблачати мощі в Страсний четвер згадується в довідковому виданні середини ХІХ ст. [17, с. 119], тож сама її наявність (принаймні щодо верхніх покровів) не була таємницею.

Ю.В. Оландер зазначив про повне переоблачення мощей: «Цю операцію потай проробляв спеціальний штат манахів кількістю невеликий» [28, с. 39]. Н.А. Багрій про той самий звичай вказав: «Лише кілька особливо довірених осіб з братії знали про це» [1, с. 29]. Н.В. Лінка (Гепенер) уточнила, що в переоблаченні мощей та в просушуванні їхнього одягу брало участь 8 монахів, а сушарню, на думку дослідниці, спеціально спроектували так, щоб туди не зазирнуло «жодне людське око» [4, с. 53]. Всі названі автори надавали описуваній процедурі підкреслено негативного відтінку, адже вважали надання подоби цілісного тіла не повністю збереженим останкам спрямованими суто на обман довірливих «народних мас». До того ж за часів радянської влади братія Лаври мала справді вагомі підстави приховувати свої неоднозначні для сторонніх дії. На жаль, бракує джерел, які містять інформацію про те, чи помічали богомольці, котрих саме влітку приходило найбільше [81, с. 261], відсутність водночас по 2-3 труни у Ближніх і Дальніх печерах. Тому можна лише дуже обережно припустити: для цілковитого приховування від вірян того, що з тілами шанованих угодників можуть щось робити поза підземеллями, доцільніше було б лишати домовини на місці й прикривати їх віком (буцімто випадково). Значну трудомісткість заміни мощевих трун [18] можна вважати аргументом на користь того, що потреба їх просушити (щоб довше прослужили) важила для обителі більше, ніж страх перед тим, що хтось дізнається, куди й навіщо віднесли котрусь із домовин. Тим паче, що своєрідну ощадливість Лаври у витратах речей, пов'язаних зі святинями, можна простежити на численних прикладах. Зокрема, окресленої в статті теми стосуються випадки, коли тканину мощевих покривал, які виявились незручними або зносилися, використовували для інших цілей. Так, 1789 р. покривало використали «для подчинки ризницы» [75, арк. 13]. 1826 р. чотири мощеві покривала, які виявились незручними, перешили на ризи та стихарі [68]. Між 1833 і 1837 рр. покривало на мощі з Успенського собору перешили на лиштви до стихаря [40, арк. 1 зв.]. 1886 р. із залишків старого покривала на мощі з Успенського собору зробили дві єпитрахилі [44, арк. 73], того самого року перешили на дияконський стихар незручне покривало з Дальніх печер [69, арк. 635]. Усі ці випадки потребують окремого розгляду в контексті взаємодії між живою та мертвою й канонізованою братією Лаври.

Протягом 1818-1822 рр. у Ближніх печерах «за крайней ветхостью» вилучили з обігу й ухвалили роздати «просящимъ богомольцамъ въ благослов^ніе маленькими кусочками» 42 покривала [77, арк. 35-36], тоді ж у Дальніх печерах для цього використали 5 старих покровів [77, арк. 41 зв.]. Отже, навіть найменш придатні для використання за призначенням тканини, котрі побували при мощах святих, намагалися застосувати з користю. До того ж завдяки подрібненню старих покровів їх вдавалося розповсюдити серед великої кількості богомольців, що сприяло тіснішому контакту останніх зі святинями.

Вирізняється докладністю повідомлення В. Птіцина, опубліковане 18 жовтня 1909 р. в «Полоцьких єпархіальних відомостях». Дописувач, характеризуючи гробницю св. препод. Євфросинії Полоцької наголосив, що угодниця покоїться під червоним шовковим покривалом у чорній схимі «въ обтяжку», червоних оксамитових черевиках, вишитих золотом, а лик накрито роззолоченою парчею [37, с. 818]. У протоколі розкриття мощей св. препод. Євфросинії Полоцької 13 травня 1922 р. зазначено, що під схимою (виготовленою 1910 р.) знайшли мантію, потім - шовковий «ваточник», з-під якого видно руки у ватяних рукавицях та ноги в шовкових черевиках, під одягом був шовковий «хитон», голову було загорнуто: «сначала ватный чехол розово-полосатого шелка, затем парчовый колпак и красно-шелковый чехол» [31, с. 37]. Враховуючи, що на час розкриття преподобна залишалась у тому стані, в якому її передали з Лаври (після згадуваного переоблачення у грудні 1909 р.), помітно, що в повідомленні В. Птіцина наведено значно менше складових мощевого вбрання. Отже, постає потреба докладніше оцінити обізнаність сторонніх у тому, які етапи проходили мощі, перш ніж постати перед очима всіх охочих.

21 травня 1875 р. Микола, Федір та Раїса Адамови з м. Лівни надіслали ієросхимонахові Вассіану листа й посилку, якими відгукнулися на пропозицію надати на Ближні й Дальні печери 650 арш. чорного й 50 арш. блакитного атласу на одяг для мощей святих. Резолюція Духовного собору з цього приводу містить вказівку, що «жертвователи желаютъ, чтобы мантіи на св. преподобныхъ были пошиты и возложены въ перюдъ нын^шняго ихъ переод^ванія» [69, арк. 158159]. Втім, у цьому разі жертводавці (принаймні Михайло, котрий особисто спілкувався з о. Вассіаном) були досить близько знайомі зі згаданим ієросхимонахом. Це видно як із листа, так і з резолюції, яка не випливає прямо з його тексту. Побажання щодо часу, до якого мають бути готові мантії, в листі немає [69, арк. 158-158 зв.]. Ймовірно, Михайло висловив його усно під час відвідування Лаври. Відповідно, Адамови могли знати про внутрішнє життя обителі більше за пересічних її відвідувачів.

Щоб отримати більш повну картину, спробуємо простежити джерела надходження до Лаври різних предметів одягу для угодників Печерських. На цьому етапі не розглядаємо покрови, оскільки їх наявність та мінливість апріорі не могли бути для когось таємницею. Більше того, заміну покривала на мощі 21 червня 1827 р. в Успенському соборі докладно описав митрополит Київський Євгеній. Покров надійшов для св. рівноап. Володимира від імператора (Миколи І) й був урочисто покладений на гробницю з главою святого в день народження володаря, 25 червня, перед літургією й молебнем угодникові: «Покровъ положенъ былъ подъ пеленою на уготованномъ стол^ предъ Святыми Мощами» [14, с. 330], потім митрополит облачився, прочитав часи, відкрив покров й після короткої промови до св. рівноап. Володимира «окропивъ Покровъ Св. водою, положилъ на Св. Мощи съ лобызашемъ оныхъ» [14, с. 330]. У промові митрополит звертався до святого Володимира ще і як до володаря держави, зокрема з побажанням: «Да красуются отнын^ Св. Мощи твои уд^ломъ Порфиры, благочестно жертвуемой теб^ отъ наследника твоей Порфиры» [33, с. 331]. Тож заміна мощевого покрову могла стати публічною процедурою.

Дослідження ускладнюється тим, що те, які саме предмети безпосередньо перебували при самих мощах на час укладання майнових описів Лаври, відстежити неможливо. Стосується це не тільки виробів із тканини, винятком є тільки згадка в майновому описі 1778 р. про срібний визолочений наперсний хрест із ланцюжком «на святомъ Михаил^» [45, арк. 157]. Більше того, в реєстрі речей, які вибули протягом 1823-1827 рр., є примітки на зразок: «употреблены подъ головы святымъ мощамъ» (подушки в Ближніх печерах) [42, арк. 38], «употреблены по назначенію на святыхъ» (парамани в Дальніх печерах) [42, арк. 46 зв.]. 1877 р. блюститель Дальніх печер ігумен Аркадій рапортував у Духовний собор, що дари для мощей від московської купчихи Ганешиної (по 32 покривала, парамана та шапки) «наложены на угодниковъ» [69, арк. 239], імовірно, щоб потім не вносити ці речі в опис. У наявних джерелах немає й прямих уточнень, скільки разів те саме вбрання надягали на святих повторно. Тільки Н. В. Лінка (Гепенер) занотувала: «дехто з «святих» мав навіть по два комплекти одягу, що міняли під час сушіння» [4, с. 54]. Можливо, вбрання та покрови вважалися після того, як уперше потрапили до трун, радше власністю самих угодників, а не об'єктом пильного контролю з боку лаврської адміністрації. 1893 р. блюститель Ближніх печер архімандрит Сергій запропонував не включати до нового опису церковних і ризничних речей облачення (на мощах святих, котре, швидше за все, збиралися докладно описати вперше, та богослужбове) з печер, бо там воно занадто швидко псується, особливо, якщо пошите з тонкої легкої тканини. Духовний собор ухвалив прийняти цю пропозицію [71, арк. 97-98]. Втім, до описування пожертв з тканини в печерах і до, і після того підходили диференційовано. Так, 1888 р. (за блюстителя Дальніх печер ігумена Артемія) 90 нових плисових покровів на мощі, ще навіть не дошитих, занесли до реєстру прибулих речей з приміткою: «какъ подлежащіе скорой порч^ не будуть внесены въ опись» [69, арк. 691]. 1897 р. 32 сорочки для святих Дальніх печер від ігумені Валентини, а також 32 мощеві мантії від неї ж відзначили в такому реєстрі: «которыи и вь опись будуть внесены» [71, арк. 456 зв.]. У Ближніх печерах ієромонах Стефан, котрий приймав послух блюстителя від попередника, 10 серпня 1899 р. доповів Духовному собору, що до майнового опису виявилися не записаними 269 різних покровів на мощі, в результаті було ухвалено резолюцію внести всі ці покрови в додатковий опис [71, арк. 69-70]. Отже, несприятливі умови зберігання, особливо в Дальніх печерах, додавали байдужості під час реєстрації мощевих речей із тканини.

За описами 1920-х - 1930-х рр. можна скласти такий перелік речей, типовий для святих у Ближніх і Дальніх печерах (наводимо речі в послідовності, в якій їх надягали на мощі): шовкова сорочка (з розрізом на боці); рукавички; черевики; шапка; ватник з капюшоном, обмотаний шовковими стрічками; шапка; мантія, також перев'язана стрічками; параман [2; 4, с. 54-55]. В. В. Гінзбург уточнив, що єпископи мають облачення відповідне до сану [5, с. 111]. О. Крилов у щоденнику зазначив, щодо поховання св. препод. Іоанна Багатостраждального, вкопаного в землю: «глава и часть тела его обвиты пеленою» [9]. Є дані від 1824 р., що в св. препод. Іоанна Багатостраждального теж була «мантійка» [67, арк. 2]. Кисть у рукавичці (одна чи обидві) могла як виглядати назовні крізь верхні шари одягу [4, с. 55; 54-57; 62], так і ховатися під ними [53; 61]. До першої групи належать мощі св. препод. Спиридона Просфорника [56], до другої - св. препод. Іллі Муромця [58], про які митрополит Київський Серапіон відзначив 21 листопада 1806 р.: «прикладывался ко всем мощамъ, прим^чательна рука правая у препод. Спиридона Просвирника, ко опровеженію раскольническаго креста, а у Ильи Муромцева напротивъ» [16, арк. 147 зв.]. Отже, якщо на початку ХІХ ст. руки обох згаданих угодників було видно однаково, то вбрання преподобних Печерських еволюціонувало.

Серед пожертвуваних у різні роки до мощей свв. преподобних Печерських предметів (особи жертводавців потребують окремого дослідження) вдалося простежити подушки (або наволочки), рукавиці (як у парі, так і по одній) й «напіврукавиці», черевики, шапки (не тільки для св. препод. Іоанна Багатостраждального), мантії, парамани, пояс [66, арк. 148, 153, 178-178 зв., 195, 197-197 зв., 242-242 зв., 275 зв., 292, 296-297; 67, арк. 16; 69, арк. 2, 76, 95, 96, 239, 358 зв., 545, 577, 614, 623; 70, арк. 4 зв., 91 зв., 114, 150, 176179, 236, 239, 289; 71, арк. 5, 27 зв., 140, 159, 173, 252, 374 зв., 395, 456 зв., 474, 497; 72, арк. 8, 52, 59, 142, 211 зв., 351, 354, 355]. Є згадки, які дають змогу виокремити «пелену», «полумантіи» та «од^яніе» для св. препод. Іоанна Багатостраждального в окрему групу дарів [72, арк. 189, 308, 416]. Виділяється одна рукавичка для св. свт. Михаїла (пожертва 1858 р.) [66, арк. 297], котра є непрямою вказівкою на те, що принаймні окремі елементи одягу змінювали й на мощах в Успенському соборі.

1837 р. дружину колезького радника Марфу Смоленкову з Астрахані благословили за щедрість до Лаври знятими з угодників трьома «ветхими» шапочками та «самою ветхою мантіею, хотя неполной» [66, арк. 197197 зв.]. 1881 р. харків'янку Варвару Ткаченкову, яка прислала до Лаври покров на мощі свв. препод. Феодора і Василія, благословили шапкою та черевиком цих угодників [69, арк. 364]. 1902 р. на прохання групи жертводавців «удостоить кусочкамь матеріи сь нетл^нныхъ мощей святыхъ угодниковъ» [72, арк. 351 зв.] Духовний собор постановив надіслати їхньому представнику П. Андреєву мощевих шапок та рукавиць [72, арк. 351 зв.], тож і за межі обителі виходили речі з переліку типових пожертв. А самі предмети з цього типового переліку, судячи за зображеннями гробниці св. препод. Євфросинії Полоцької [7; 13, с. 10], вкладаються в межі того, що можна було побачити, якщо підняти над мощами тільки покров.

1790 р. на Ближніх печерах «кошульки» на мощі пошили з парчі, пожертвуваної як матеріал [65, арк. 1-9]. У 1818-1822 рр. там само на сорочку св. препод. Ісаакія використали старе покривало з гробниці св. препод. Миколи Святоші [77, арк. 36]. На Дальніх печерах 1798 р. для виготовлення на мощі «сподняго од^янія на м^сто обветшавшаго» тканину купували спеціально [76, арк. 1-6]. Там само в 1818-1822 рр. сорочки для святих перешили з 16 різнотипних старих покровів, при цьому додали частину пожертвуваної в сувої тафти [77, арк. 41 зв.]. 1897 р. ігуменя Валентина пожертвувала 32 сорочки з червоного штофу для святих Дальніх печер [71, арк. 456 зв.]. Ця настоятелька Воскресенського монастиря в Санкт-Петербурзі ще 1891 р. взяла благословення в митрополита Київського Платона, щоб у її обителі виготовили для угодників Печерських мощеві покривала, шапки й рукавиці [70, арк. 239]. Відповідно, ні саму Валентину, ані її сестер, не можна вважати для Лаври повністю сторонніми. Випадок з пожертвуванням двох коленкорових сорочок для мощей від Марії Семенової, котра не вказала своєї адреси (дар передали на Ближні печери) [69, арк. 465] за наявними джерелами інтерпретувати складно. Адже крім імені та прізвища про жінку, яка прислала ці сорочки, нічого не відомо. Так само бракує даних про зв'язок з Лаврою групи жінок із Єлисаветградської губ., від котрих 1897 р. надійшло 12 пар панчіх для святих 12 братів-будівничих [71, арк. 388 зв.], а також Федосії Федорівни Велкової з Рибінська, котра 1895 р. прислала панчохи двом святим [71, арк. 241]. Чи було це замовлення з боку обителі, чи просто довільна народна інтерпретація її потреб? Тим паче, панчохи не згадуються в інших джерелах про мощі з печер. Переважно ж спідній одяг для мощей виготовляли в межах якщо не самої Лаври, то принаймні в колі найбільш довірених осіб.

У Фондах Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника зберігаються (хоча й у непридатному для надання дослідникам) шість мощевих ватників. П'ять (один - з капюшоном) із них, як зазначено на картках каталогу, фахівці датували кінцем ХІХ ст. [46], шостий - ХХ ст. [47]. Судячи з цього, а також із протоколу про розкриття мощей св. препод. Євфросинії Полоцької [31, с. 37], 1910, коли О. Кисілевська сприйняла побачене в печерах як: «крізь квітчасте простирало виразно рисують ся контури кістяка» [3, с. 68], ватники вже були типовими в печерах. Втім, у майнових документах Лаври (як серед описів пожертв, так і в переліках зробленого за кошти обителі) згадок про ватники знайти не вдалося, тож питання про точний час їх появи серед складових убрання для мощей залишається відкритим.

Щодо мощей із Успенського собору, то в річному реєстрі прибулих 1877 р. до Успенського собору речей є перелік предметів облачення св. свт. Михаїла: митра, напівомофор, покров, подушка, воздух на обличчя, пара рукавиць і пара черевиків. Все це - дари Софії (за іншими джерелами - Ольги [34, арк. 1-2; 35, арк. 2]) Сергіївни Аксакової, як і нова коштовна рака, пожертвувана тоді ж [69, арк. 242-246 зв.]. Раку ця жінка намагалася передати через наглядача лаврського заїзду для прочан ігумена Агапіта, причому йому не назвалася. У Лаврі лише згодом встановили, хто вона [73, арк. 2, 8], отже, для обителі зміна раки св. свт. Михаїла не була запланованою. В рапорті о. Агапіта, як і в усій справі про пожертвування раки [73], а також у донесенні про це Синоду [34, арк. 1-2] не йдеться ні про які інші речі від пані Аксакової. Тож питання про те, чи узгоджувала жертводавець з Лаврою принаймні облачення, покров і подушку (й чи було їх використано за призначенням), залишається відкритим до можливого виявлення додаткових джерел.

В червні 1915 р. подружжя почесних громадян із Москви Богомазових у листі до митрополита Київського Флавіана висловило бажання оновити до запланованої канонізації Павла Тобольського облачення святителя. Тому жертводавці запитали, які речі для цього треба надати (і якого розміру) [63, арк. 6-6 зв.].

Перша внутрішня лаврська записка з цього приводу мала такий вигляд: «срачица шелковая б^лаго цв^та, чулки и сандаліи, шытыя по бархату, подризникъ, епитрахиль, палица, поясъ, поручи, сакосъ, омофоръ и митра» [63, арк. 7]. Друга: «срачица шелковая или атласная, (ватошная безрукавная одежда, а сверху ея) цветная мантія, подризникъ, епитрахиль, поясъ, палица, поручи, сакосъ, омофоръ и митра» [63, арк. 7]. Зрештою, до Богомазових надіслали перелік за першим варіантом з докладно зазначеними розмірами кожної речі та побажаннями щодо оздоблення [63, арк. 10-16]. Тож у Лаврі вирішили або взагалі не шити ватник (усе-таки умови зберігання тіла Павла Тобольського відрізнялися від печерних і за рівнем безпеки, і за мікрокліматом), або не повідомляти про потребу в ньому стороннім, обмежуючись уточненням загалом відкритої інформації про архієрейське облачення.

На фотографіях Павла Тобольського в домовині, зроблених у кінці ХІХ ст. та вже після передання Успенського собору до Всеукраїнського музейного містечка [9, с. 11, 14; 49], святитель у тому самому облаченні. Канонізацію, заплановану на 1915 р., було скасовано [9, с. 16]. Можливо, тому дар подружжя Богомазових так і не використали.

Важливо окреслити статус учасників переоблачення мощей із печер, оскільки цю справу в Лаврі вважали такою, що «по великой важности требуетъ бдительнаго и неотступнаго за онымъ смотр^нія чрезъ немалое время» [78, арк. 2 зв.]. І. Никодимов, котрий не зупинявся на (не)прихованості тієї процедури, яка відбувалась у Великий піст, уточнив, що оглядали й переоблачали тіла угодників: «екклесиарх Лавры совместно с пономарями» [26]. В разі потреби терміново виготовити мощевий одяг організувати виробництво мав еклезіарх у своїй кравечні [69, арк. 159]. Можливо, він керував і більш плановим пошиттям шапок і рукавиць [69, арк. 520]. За виданням «Киевские пещеры и Киево-Печерская лавра» (1864 р.), це робили обрані схимонахи [17, с. 52]. Більш ранній документ - «Дело об отказе Дальних пещер блюстителю об определении на оные пещеры в пономари послушника Прокопа Баштова..., 1825 г., 7 арк.» - містить рапорт блюстителя Дальніх печер соборного ієромонаха Аарона від 7 травня 1823 р. щодо літнього (повного) переоблачення. Блюститель зазначив, що в його відомстві бракує людей, а ризничий не зможе впоратися без допомоги, тож потрібен досвідчений послушник. Таким отець Аарон визнав Прокопія Баштового, адже той (іще за попереднього блюстителя) був «чрезъ с^мь л^ть довольно пріобучившийся и чрезъ все то время и самъ т^мъ занимавшійся» [78, арк. 2-2 зв.]. Для цього пропонувалося викликати Прокопія з Китаївської пасіки [78, арк. 3]. Показова резолюція Духовного собору: «Переод^яніе и пересмотръ святыхъ мощей должно быть не послушниками, а по меншей м^р^ монашествующими чинимо, о чемъ дать Блюстителю оныхъ пещеръ приказаніе» [78, арк. 4 зв.]. Зі справи помітно, що участь послушника в переоблаченні печерних мощей не вважалася проблемою для адміністрації, можливо, не лише протягом попередніх семи років, а й узагалі, поки про це не заявили вголос на засіданні Духовного собору.

Прокопій Баштовий (за походженням - державний поселянин з Таврійської губ. [80, арк. 3]) 1826 р. прийняв чернечий постриг під ім'ям Парфеній [79, арк. 121 зв.]. Прямих відомостей про те, чи брав він участь у переоблаченнях після того, бракує. Однак до 1827 р. монах Парфеній за формулярним списком був паламарем на Дальніх печерах, як і з 1815 по 1823 рр. на час укладання списку (1827 р.), вже як паламар і провідник богомольців при Ближніх печерах, отримав характеристику «скроменъ, способенъ» [79, арк. 121 зв. - 122]. Тож явних перепон для участі Парфенія в переоблаченнях після його постригу не з'явилося.

Коли Синод ухвалив перенести тіло св. препод. Євфросинії Полоцької з Дальніх печер до її рідного міста, намісник Лаври архімандрит Амвросій 25 листопада 1909 р. написав листа єпископу Полоцькому й Вітебському Серафимові, що між першим і 20-тим грудня заплановано перевдягнути мощі угодниці, й запропонував владиці відрядити для участі в переоблаченні когось надійного. Таким представником став настоятель Вітебського кафедрального собору протоієрей А. Матюшенський. 14 грудня 1909 р. всі учасники процедури: вже названі архімандрит і протоієрей, а також блюститель Дальніх печер ігумен Леонтій і ризничий ієромонах Клавдій підписали відповідний акт [22, с. 79]. Під час розкриття мощей угодниці у складках її нижньої сорочки знайшли записку з рекомендаціями щодо зберігання тіла. Підпис на ній - «иер. Клавдий» - 1922 р. прочитали як «иерей» [38, с. 38]. Утім, за скороченням «ієр.» насправді постає ієромонах Клавдій [22, с. 79]. Те, що саме ризничий сформулював таку своєрідну інструкцію, означає провідну роль того, хто виконував цей послух, у переоблаченні святинь на початку ХХ ст.

Митрополит Київський, священноархімандрит Лаври Флавіан до них не долучився. Зі щоденника митрополита Серапіона помітно, що владика вперше зайшов подивитися на мощі, які саме просушували, тільки 1819 р., при цьому його основною метою було відібрати часточки мощей [16, арк. 625 зв.], тобто через 15 років після того, як посів Київську кафедру й став священноархімандритом обителі [16, арк. 2]. Відповідно, владика Флавіан міг уникнути переоблачення св. препод. Євфросинії як через власну незгоду передати мощі угодниці до Полоцька [22, с. 74-81], так і тому, що вбрання на святих зазвичай змінювали без участі його попередників.

Щодо того, наскільки дбайливо переоблачали й покривали мощі, є відомості лише про печери, й до того ж - досить пізні. О. А. Ісбах, свідок співпідпорядкування печер Всеукраїнському музейному містечку й Лаврі, в нарисі, опублікованому 1929 р., охарактеризував покривала як замацані й брудні, додаючи: «положены настолько небрежно, что во многих местах виднеются вата, камни, куски рогож - внутренняя сущность мощей» [15, с. 118]. О. А. Ісбах однозначно звинуватив у недбалості монахів, хоча сам і написав: «Правда, когда один ретивый красноармеец пытается тут же сорвать покрывало, монахслужитель с ужасом отталкивает его» [15, с. 118]. Н. В. Лінка (Гепенер) також згадувала, що «отважные красноармейцы часто сбрасывали с гробов покрова, желая посмотреть на мощи» [2]. Домовини під час передання під контроль Всеукраїнського музейного містечка було опечатано в такому стані, в якому вони були на той момент [1, с. 25; 2]. На фото, зроблених уже після того, як печери відібрали в монастиря, навіть під час розкриття мощей [50-55; 58-60], тіла прибрані досить охайно. Це при тому, що В. В. Гінзбург за результатами розкриття відзначив: «в Дальних пещерах все это проделано с гораздо меньшей тщательностью» [5, с. 111]. Отже, навіть у кризових умовах, коли сама цілісність мощей була під загрозою, відповідальні за порядок у печерах представники Лаври намагалися все-таки утримувати облачення угодників у достатньо гідному стані, поправляти пошкодження.

Мощі св. препод. Нестора Літописця, фото бл. 1930 р. [4, с. 55; 56]

З більш ранніх свідчень показова згадувана записка з-під сорочки св. препод. Євфросинії Полоцької. Наводимо її текст за публікацією матеріалів розкриття мощей: «Ея рубашка без нужды от тела не отнимается, кроме когда потребуется отнятие частиц ее тела, только тогда развернуть ея. А для просушки тела не нужно развертывать, так как воздух пройдет сквозь ея. Мы не дерзали никогда раскрывать святое тело препод<обной> матер<и> нашей Ефросинии, только тогда, когда свидетельствовали ея. Иер<ей> Клавдий» [38, с. 38]. Помітно, що в Лаврі дбали не тільки про те, щоб у міру свого розуміння зберігати мощі, наявні в обителі, а й про те, щоб передати досвід тим, кому передавали святиню. Також записка ставить під сумнів те, що 32 рекомендовані до внесення в майновий опис мощеві сорочки, котрі 1897 р. надіслала ігуменя Валентина [71, арк. 456 зв.], використали за бажанням жертводавця (адже мощей у відкритих гробницях Дальніх печер разом зі св. препод. Євфросинією налічувалось якраз 32 [23, с. 21-31]). Проте вона деякою мірою пояснює різницю в акуратності облачень у Ближніх і Дальніх печерах [5, с. 111], яку відзначив В. В. Гінзбург. Можливо, в Ближніх печерах аж до передання їх Всеукраїнському музейному містечку на мощах змінювали всі шари одягу, а в Дальніх - лише частину.

Відштовхуючись від уже згадуваного повідомлення Н. В. Лінки (Гепенер) [4, с. 56], розглянемо ритм заміни покровів на мощах і їх зв'язок зі святами. О. Бошняку 1815 р. покрови у трунах свв. препод. Печерських загалом запам'ятались як «небогатые» [11, с. 119], О. Кисілевській 1910 р. - як «старі, полинялі» [3, с. 68], О. Крилову 1914 р. - як прості [10]. Ймовірно, всі ці мандрівники застали покривала, категоризовані у внутрішніх документах Лаври як «для всегдашняго употребл^нія» [41, арк. 45; 43, арк. 142 зв.]. О. фон Гун, котрий відвідав печери 11 жовтня 1805 р. [8, с. 104] підкреслив, що св. Антоній (його, похованого під спудом [81, с. 277], мандрівник з кимось переплутав) лежить у шовковому вбранні, що труна св. Феофана була накрита багатим парчевим покровом на честь дня цього святого [8, с. 109, 110]. За юліанським календарем, пам'ять св. препод. Феофана Пісника випадає якраз на 11 жовтня [39], отже, принаймні на початку ХІХ ст. описана в О. фон Гуна традиція справді існувала.

І. Долгорукий під час подорожі 1810 р., зауважив: «...праведники лежать въ ракахъ простыхъ, не пышныхъ, и прикрыты ризами б^дн^йшими. При нась одно только богатое покрывало видали мы на гроб^ Евфросиніи Полотской» [12, с. 271]. День св. препод. Євфросинії Полоцької випадає на 23 травня (за юліанським календарем) [13, с. 18]. Втім, І. Долгорукий потрапив до Лаври незадовго після 4 серпня [12, с. 247]. А ще одним із аргументів на користь перенесення тіла угодниці до Полоцька було те, що її вшановували окремим празником тільки на батьківщині, тоді як у Лаврі - лише з собором святих Дальніх печер [35, арк. 71]. Тож виділити когось із угодників могли не тільки на честь його празника.

Згадав І. Долгорукий і про парчеві покрови, пожалувані від Катерини ІІ, котрі на час його подорожі показували в ризниці [12, с. 271]. А. Глаголєв, котрий спускався до печер відразу після Великодньої всенощної 1823 р. [6, с. 101], засвідчив, що ці покрови тоді ще покладали на мощі [6, с. 103]. Відповідно, Великдень вважали гідним приводом прикрасити святині імператорським даром. За свідченням одного з супутників Катерини ІІ в подорожі 1787 р. Ф. де Міранди про «множество гробниц и могил, покрытых дорогими шелковыми тканями» [24, с. 89] можна припустити, що коштовні покрови добирали й тоді, коли готувалися зустрічати членів імператорської родини.

В останній чверті ХІХ - на початку ХХ ст., коли жертводавці письмово висловлювали побажання щодо того, як у Лаврі мають використати їхні дари, привертають увагу прохання (судячи з резолюцій Духовного собору та приміток «исполнено» - виконані) покласти покрови на мощі на Великдень, Різдво Христове, Стрітення Господнє та інші «дни высокоторжественныхь праздниковь» [69, арк. 544; 70, арк. 163 зв., 245; 71, арк. 212 зв., 235, 301, 369, 377, 394; 72, арк. 127, 297, 308]. Іноді дні, коли, на думку жертводавця, слід було скористатися покровом, не уточнювали. Втім, у супровідному листі до 6 покровів зазначено: «желательно, чтобы были бы на угодниковь возложены вь семь 1882 году» [69, арк. 441], а пані Завулонова з м. Радом надіслала покривало для гробниці св. препод. Іуліанії Гольшанської, яке «можно чистить и опять применять хотя одинъ разъ въ готъ» [70, арк. 261]. Лаврський послушник Єпифаній Хоменський 1 травня 1902 р., коли передавав 84 покрови від покійної сестри Єлизавети Житіної - послушниці Тульського Успенського монастиря - окреслив її волю так: «чтобы тЄ покровы ежегодно непременно бы возлагались» [72, арк. 262 зв.]. 1873 р. Наталія Щеглова просила, аби її дари лежали при мощах, поки зносяться [69, арк. 41]. Раніше (як от із двома «пеленами» на мощі свв. препод. Феодора та Василія 1891 р.) вказівка «для праздниковъ» також протиставлялася визначенню «постоянная» [70, арк. 307]. Можливо, Єпифаній мав на увазі під «непременно» буденне використання подібного зразка.

2 лютого 1897 р. дворянка Софія Петрівна Муромцева з с. Барятин Рязанської губ. надіслала на мощі св. препод. Євфросинії Полоцької покров з побажанням, «чтобы эту пелену никогда не снимали, но чтобы она навсегда осталась на святыхъ мощахъ» [71, арк. 371]. Покров цей за описом у резолюції Духовного собору був: «краснаго бархата, шитый золотомъ и разноцветными камнями» [71, арк. 371 зв.]. У Фондах НКПЖЗ зберігся, як зазначено на картці, «Покров красного бархата, шитый золотными нитками, битью и блестками, прямоугольной формы, ХІХ ст., 68 х 130 см». Після огляду самого виробу виявилося, що на ньому до того ж вишито золотими нитками напис: «Святая преподобная Евфросинья моли Бога за грешную Софию» [48]. На нашу думку, є підстави зробити висновок: «грішна Софія» - це С. П. Муромцева.

В резолюції Духовного собору є рекомендація разом з вказівкою «для употребленія» внести покров до церковного опису Дальніх печер [71, арк. 371 зв.], а згадуваний В. Птіцин 1909 р. описав червоне, але шовкове покривало на мощах угодниці й не згадав про те, що воно багато розшите (на декорі інших речей він зупинився досить докладно) [37, с. 818]. Щодо самого покрову то, попри несприятливі умови в Дальніх печерах (від пожертвування до перенесення мощей святої в Полоцьк минуло 13 років), він досить добре збережений. Хоча три з чотирьох живописних ликів херувимів по кутках втрачені, дрібні деталі вишивки не пошкоджені, а на вишитому хресті немає явних протертих місць [48], хоча віряни цілували якраз хрести на покровах [3, с. 68]. Водночас за фото однієї з шапок св. препод. Іоанна Багатостраждального можна визначити, куди саме найчастіше прикладалися богомольці [20, с. 11]. Коментар «могутъ употребляться покрывала сіи для особыхъ случаевъ» [69, арк. 635] супроводжує в реєстрі прибулих (за 1886 р.) речей Дальніх печер значно простіші покрови (яких, щоправда, 32) [69, арк. 635]. Враховуючи ці обставини, можна припустити, що покров від С. П. Муромцевої справді намагалися зберегти якнайдовше, однак для цього якщо й застосовували за призначенням, то далеко не щодня. Окрім того, цей покров не віддали разом з мощами св. препод. Євфросинії до Полоцька, як це мало бути у випадку повного слідування волі жертводавця.

Про покров, який 1883 р. надіслала Юлія Бурштейн, збереглася тільки резолюція Духовного собору «возложить на святыя мощи младенца отъ Ирода убіеннаго на короткое время, а затемъ передать о. эклестрху для укладьіванія на аналогій» [69, арк. 446 зв.]. Імовірно, покладання за призначенням зовсім ненадовго - це проміжна стадія існування й інших незручних мощевих покровів.

Московський купець Володимир Власович Щенков, котрий пожертвував не лише раку для глави св. рівноап. Володимира, а й покрови на цю раку, в листі від 3 березня 1893 р. пояснював, що хрещатий парчевий покров - парадний, синій із тафти - повсякденний, а два маленькі мають лежати на самій главі [71, арк. 77]. Той самий В. Щенков, подаючи покрови (великий - на раку й малий - всередину раки) для глави св. рівноап. Володимира, 5 липня 1901 р. надіслав до Лаври листа з проханням використати ці покрови в день названого угодника - 15 липня, що і зробили [72, арк. 262 зв.]. Отже, в Успенському соборі на заміну покровів впливали чинники, подібні до тих, що в печерах.

Отже, можна зробити такі висновки. Те, що не тільки верхні покрови, а й одяг свв. угодників Печерських змінюють, Лавра в суворій таємниці не тримала. Таким чином, малу кількість одночасно опоряджуваних у сушарні мощей можна пояснити прагненням не стільки приховати сам факт переоблачення, скільки не порушити звичного для літа напруженого ритму відвідування печер і не викликати серед богомольців (особливо з найвіддаленіших місцевостей) невдоволення відсутністю на місці багатьох домовин. Для запобігання заторам у підземних коридорах, швидше за все, й покрови піднімали лише перед обраними відвідувачами. Основні завдання, пов'язані з переоблаченням, вирішували на рівні безпосередньо відповідальних за це насельників: печерних паламарів та ризничих, у разі потреби - з залученням еклезіарха. Духовний собор, а тим паче - настоятель, митрополит Київський - долучались тільки в неординарних випадках та під час реєстрації нових предметів мощевого одягу чи списування старих. Саму процедуру не було докладно регламентовано й уніфіковано для обох печер, тож Духовний собор ухвалював щодо неї не завжди послідовні рішення. Відповідно, для братії КиєвоПечерської лаври ця справа була важливою з погляду збереження святинь від природного псування та чиїхось лихих намірів, однак радше буденною. Деякої урочистості набувало тільки одночасне перекладання верхніх покровів під час Великого посту, котре увійшло навіть в довідкові видання окресленого періоду. Позачергово одяг чи взуття на мощах могли замінити з надходженням нової пожертви. Щодо покровів як у печерах, так і в Успенському соборі, то чітко простежується тенденція розділяти їх на святкові та буденні, а також вибірковий підхід до реалізації побажань жертводавців щодо використання поданих покровів. За потреби заміна мощевого покрову могла наповнитися не тільки релігійним, а й політичним змістом.

Додаткового дослідження потребують такі проблеми: за яких умов відвідувачі печер могли розраховувати, що їм покажуть або словесно опишуть те, що є під верхніми покровами угодників; як узгоджувались пожертвування різних предметів мощевого вбрання та покровів, а також, якою мірою насельники Лаври спрямовували доброчинницьку думку богомольців.

Джерела та література

1. Багрій Н. А. Києво-Печерська лавра на службі експлуататорів / Н. А. Багрій // Колишня Києво-Печерська лавра на службі експлуататорів. К.: ВМГ, 1935. С. 8-30.

2. Воспоминания Н. В. Линки «Всеукраинский музейный городок» [1970-е гг.]. Фонд А. Н. Яковлева. База данных документов, документ № 1 [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.alexander yakovlev. org/almanah/inside/almanah-doc/1021762.

3. Галичанка (Кисілевська О.). Вражіння з дороги / Галичанка. Львів: Накладом власним, 1910. 156 с.

4. Гепенер Н. Печери Київської лаври / Гепенер Н. К.: Пролетар, 1930. 64 с.

5. Гинзбург В. В. Что представляют собою «мощи» бывшей Киево-Печерской лавры / В. В. Гинзбург // Природа. 1939. № 6. С. 111-116.

6. Глаголев А. Записки русского путешественника: в 4 ч. / Глаголев А. СПб.: Тип. Императорской российской акад., 1837. Ч. 1. 1837. 286 с.

7. Гробница с мощами преп. Евфросинии в Дальних пещерах. Гравюра XIX века: [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://tinyurl.com/zduhxcd.

8. Гун О. фон. Поверхностные замечания по дороге от Москвы в Малороссию в осени 1805 года: в 2 ч. / Гун О. фон. М.: Платон Бекётов, 1806. Ч. 2. 1806. 124 с.

9. Денісов Г. Як фабрикувалися чудеса та мощі в Києво-Печерській лаврі / Г. Денісов // Безвірник. 1929. № 23/24. С. 11-17.

10. Дневник протоиерея А. П. Крылова о паломничестве в Киев в 1914 г.: [Электронный ресурс] // Русский исторический сборник. М.: Киммерийский центр, 2004-. Т. 4. 2012. 323 с. Режим доступа: http://tinyurl.com/hfsnonp.

11. Дневные записки путешествия А. Бошняка в разные области западной и полуденной России, в 1815 году. Ч. 2. М.: В унив. тип., 1821. 151 с.

12. Долгорукий И. М. Славны бубны за горами или путешествие мое кое-куда 1810 года / Долгорукий И. М. М.: Унив. тип., 1870. 356 с.

13. Дубровский М. Житие преподобной Евфросинии, княжны Полоцкой: К торжеству перенесения св. мощей пр. Евфросинии из г. Киева в г. Полоцк / Дубровский М. СПб.: Полоц. церк. братство, 1910. 19 с.

14. Известие о высочайше пожалованном от его императорского величества государя императора Николая I золотом глазетовом с орлами и горностаевом покрове на честные мощи св. благоверного равноапостольного, великого князя Владимира Святославовича, почивающие в Киевопечерской лавре // Евгений (Болховитинов). Описание Киево-Печерской лавры с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное, также планов лавры и обеих пещер. Изд. 2, испр. и умнож. К.: КПЛ, 1847. С. 330.

15. Исбах А. В пещерах / А. Исбах // Октябрь. 1929. № 9. С. 116-121.

16. Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ф. 1, спр. 6, 761 арк.

17. Киевские пещеры и Киево-Печерская лавра. К.: Типогр. Сементовского, 1864. 104 с.

18. Кізлова А. А. Ємності для мощей у комунікації навколо святинь Києво-Печерської лаври (ХІХ - початок ХХ ст.) / А. А. Кізлова // Емінак. Науковий щоквартальник. № 3 (15). Т. 3. 2016. С. 23-29.

19. Кізлова А. А. Облачення мощів у Києво-Печерській лаврі як прояв комунікації навколо печерних святинь (ХІХ - початок ХХ ст.) / А. А. Кізлова // Materialy XI mezinarodni vedecko-prakticka konference «Veda a technologie: krok do budoucnosti - 2015». Dil. 7. Praha: Education and Science, 2015. S. 38-44.

20. Кізлова А. А. Шапочка св. препод. Іоанна Багатостраждального в комунікації між братією Києво - Печерської Успенської лаври та богомольцями (ХІХ - початок ХХ ст.) / А. А. Кізлова // Матеріали Міжнародної наукової конференції «Історична наука в Україні: сучасний стан і перспективи розвитку» (м. Вінниця, 3-4 листопада 2016 р.). Вінниця, 2016. С. 10-14.

21. Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. К.: КПЛ, 1795. 271 с.

22. Лучук Т. Преподобная Евфросиния Полоцкая и Киево-Печерская лавра / Т. Лучук // Несторівські студії: Єфросинія Полоцька в історії Православ'я. К., 2011. С. 74-81.

23. Максимович И. П. Паломник Киевский / Максимович И. П. К.: Гликсберг, 1849. 146 с.

24. Миранда Ф. де. Путешествие по Российской Империи / Миранда Ф. де. М.: Наука/Интерпериодика, 2001. 380 с.

25. Назарук О. Київ і значіннє Традиції / Назарук О. Шікаґо-Ілл[інойс]: Січова друкарня, 1926. 32 с.

26. Никодимов И. Н. Воспоминание о Киево-Печерской Лавре (1918-1943): [Электронный ресурс] / Никодимов И. Н. Режим доступа: http://co6op.narod.ru/txt/lavra/k01.html.

27. Николаев М. Е. Мои воспоминания / М. Е. Николаев // Воспоминания русских крестьян XVIII - первой половины XIX века. М.: Новое литературное обозрение, 2006. С. 1002-1037.

28. Оландер Ю. В. Київські лаврські печери / Ю. В. Оландер // Безвірник. 1935. № 11/12. С. 33-40.

29. Петренко М. Правда про печери і мощі Києво-Печерської лаври / М. Петренко. К.: Б/в, 1959. 36 с.

30. Православные русские обители: Полное иллюстрированное описание всех православных русских монастырей в российской империи и на Афоне. Спб.: Изд. П. П. Сойкина, [1910]. 712 с.

31. Протокол вскрытия и освидетельствования мощей Ефросинии комиссией, выделенной согласно постановлению Полоцкого уезд-исполкома, утвержденному губисполкомом, состоявшегося 13 мая 1922 г. в гор. Полоцке в Спасо-Ефросиньевском монастыре // Арлоу У. Таямніцьі Полацкай Гісторіьі / Арлоу У. Мінск: Беларусь, 1994. С. 37.

32. Проф. И. Н. Никодимов: [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://tinyurl.com/zclyj3j.

33. Речь, произнесенная пред мощами святого равноапостольного князя Владимира его высокопреосвященством Евгением, митрополитом Киевским и Галицким // Евгений (Болховитинов). Описание КиевоПечерской лавры с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное, также планов лавры и обеих пещер. Изд. 2, испр. и умнож. К.: КПЛ, 1847. С. 331.

34. Российский государственный исторический архив (г. Санкт-Петербург) (Далее - РГИА), ф. 796, оп. 158, ІІ ст., III отд., ед. хр. 1703, 2 л.

35. РГИА, ф. 796, оп. 190, ІІІ ст., VI отд., ед. хр. 219, 519 л.

36. Скуленко І. Мощі і мироточиві голови Києво-Печерської лаври» / Скуленко І. Харків - К.: Держ. вид. України, 1930. 20 с.

37. Птицын В. Гробница преподобной княжны Полоцкой Евфросинии в Киево-Печерской Лавре / В. Птицын // Полоцкие Епархиальные Ведомости. 1909 (18 октября). № 42. Отд. неоф. С. 817-818.

38. Текст записки иерея Клавдия, найденной при вскрытии «мощей» Евфросинии Полоцкой // Арлоу У. Таямнщы Полацкай Гісторш / Арлоу У. Мінск: Беларусь, 1994. С. 38.

39. Феофан, постник Киево-Печерский, преподобный (в Ближних пещерах): [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://tinyurl.com/ht4eysq.

40. Фонди Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника (Далі - Фонди НКПІКЗ), од. зб. КПЛ-А 286, 3 арк.

41. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-А 289, 49 арк.

42. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-А 296, 67 арк.

43. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-А 299, 228 арк.

44. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-А 355, 242 арк.

45. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-А 1405, 534 арк.

46. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Т 4943-4947.

47. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Т 4506.

48. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Т 5127, 68 х 130 см.

49. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10018.

50. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10020.

51. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10025.

52. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10033.

53. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10042.

54. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10062.

55. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10063.

56. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10139.

57. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10141.

58. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10234.

59. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10235.

60. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10239.

61. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 10316.

62. Фонди НКПІКЗ, од. зб. КПЛ-Ф 12424.

63. Центральний державний архів України в м. Києві (Далі - ЦДІАК України), ф. 128, оп. 1 благоч., спр. 3369, 21 арк.

64. ЦДІАК України, ф. 128, опис 1 загальний, арк. 290.

65. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 867, 9 арк.

66. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 1516, 339 арк.

67. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 1627, 35 арк.

68. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 1657, 6 арк.

69. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 2637, ч. 1, 597 арк.

70. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 2637, ч. 2, 314 арк.

71. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 2637, ч. 3, 529 арк.

72. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 2637, ч. 4, 416 арк.

73. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 2695, 12 арк.

74. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 2932, 6 арк.

75. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 заг., спр. 20, 16 арк.