Модель нової релігійної політики у державно-церковних стосунках на приєднаних західно-українських землях (20-30-і роки ХХ століття)
Характеристика державної політики Польщі, Чехословаччини, Румунії та Радянського Союзу щодо релігійних конфесій Західної України у 20-30-і роки ХХ століття. Основні зміни зовнішнього права церков у залежності від духовної політики правничих режимів.
| Рубрика | Религия и мифология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.04.2018 |
| Размер файла | 30,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
УДК 322:261.7(477.8) “1920/1930”
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
МОДЕЛЬ НОВОЇ РЕЛІГІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У ДЕРЖАВНО-ЦЕРКОВНИХ СТОСУНКАХ НА ПРИЄДНАНИХ ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ (20-30-і рр. ХХ ст.)
Андрусишин Б.І.
Проблема ролі церков у політико-правовій сфері, етногенезі української нації, боротьбі за відновлення української державності, державно-церковні відносини на українських землях, що опинилися після закінчення Першої світової війни у складі СРСР, Другої Речі Посполитої, Чехословаччини та Румунії вивчалася багатьма науковцями України.
У філософській, історичній, релігійній і меншою мірою правничій літературі присутній академічний дискурс з проблем нормативно-правової основи для здійснення своєї державно-бюрократичної діяльності перелічених вище держав. Релігійні організації розглядаються як своєрідні “Хранителі української ідентичності”.
Історіографія державно-церковних відносин періоду 20-30-х рр. ХХ ст., світовими війнами, коли значна частина українських етнічних земель опинилася у складі чотирьох іноземних держав є складним і різноплановим явищем. Її можна поділити за проблемно-хронологічним принципом (українського зарубіжжя, радянська, сучасна вітчизняна), хоч така класифікація досить умовно відбиває рамки проблеми. Праці дослідників поділяються (крім радянських) ще й за конфесійною ознакою.
Окремі сюжети означеної нами проблеми висвітлені у працях українських авторів християнсько-консервативного напряму 20-30-х років ХХ ст., представлені у науковому доробку наукових та політичних діячів української діаспори та Галичини: В. Заїкіна, В. Залозецького, М. Козака, М. Кочубея, І. Кривецького, І. Крип'якевича, В. Кучабського, В. Липинського, О. Назарука, С. Томашівського, Г. Хонищина. Зарубіжні та вітчизняні дослідники, які тяжіли до католицького напряму (Б. Боцюрків,
A. Великий, О. Кравченюк, Г. Лужницький, С. Мудрий, І. Нагаєвський, І. Хома та ін.), торкаючись питань державно-церковних відносин, розглядають їх через роль Української греко-католицької церкви у національно-визвольному русі того часу. Історики церкви православного спрямування, поділяючись за приналежністю до української та російської гілок єдиної християнської церкви (Л. Гузар), відрізняються толерантністю і виваженістю в оцінках (І. Власовський), або займають позицію суголосну своїй конфесії.
Значну увагу проблем державно-церковних відносин приділяли зарубіжні українські дослідники, галицькі вчені міжвоєнної доби (С. Баран, М. Чубатий, І. Гриньох, І. Лисяк-Рудницький та ін.)
З позицій “греко-католицизму” до висвітлення церковно-релігійної тематики долучалися сучасні дослідники Л. Ґентош, Г. Цвенґрот, Г. Гладка, Я. Заборовський, О. Красівський, В. Марчук, І. Пилипів та ін.
Концепції українського державотворення в українській суспільно-політичній і правовій думці І пол. ХХ ст. торкалися Б. Андрусишин, В. Бондаренко, Л. Галуха, Н. Горяча, Т. Євсєєва, А. Зінченко, О. Ігнатуша, О. Купранець, О. Лисенко, В. Лісовий, Масненко, М. Москалюк, О. Реєнт, А. Стародуб, В. Ульяновський, М. Швагулак, М. Шкаровський та ін.
Найбільш наближеними до дослідження проблеми державно-церковних відносин є розвідки С. Здіорука, А. Слободяна, колективна праця А. Колодного і Л. Филиповича та ін. І. Яцишин висвітлює роль митрополита А. Шептицького у розвитку в Західній Україні парламентаризму і становлені політичної нації.
Окремих аспектів теми торкаються і сучасні польські дослідники. Вплив Української греко-католицької церкви і зокрема ролі митрополита А. Шептицького на політичне життя Галичини з початку ХХ ст. до початку Другої світової війни проаналізували Р. Вапінський, Я. Колбушевський, С. Патрач, С. Стемпень та ін.
Однак, незважаючи на значний масив філософської, історичної, релігійної літератури у якій висвітлювалися аспекти державно-церковних відносин, чого не можна сказати про історико-правові дослідження, багато аспектів проблеми висвітлені фрагментарно, або залишилися поза увагою.
Релігійне життя у міжвоєнний період в Галичині та Західній Волині, що, відповідно до положень Ризького миру 1921 р., увійшли до складу Польської держави, а також на Буковині і в Закарпатті, що належали на той час Румунії та Чехії, розвивалося хоч і не безпроблемно, але зовсім на інших засадах, ніж в УРСР.
Серед перелічених країн найбільш благополучними видаються відносини, що склалися в українських церковних формувань з владою Чехословаччини. Православні українці, які проживали на територіях, що відійшли до Чехословаччини, підпорядковувалися Сербському патріархові і з урахуванням лояльної політики уряду в релігійному питанні могли вільно розвивати своє релігійно-церковне життя. Дещо складнішою виявлялася тут доля українських греко-католицьких церковних утворень, що ще у міжвоєнний період відчували на собі наслідки діяльності будапештського уряду, який, як відомо, у складі Австро-Угорщини, як двоцентральної у політичному та культурному відношеннях держави, докладав значних зусиль до поєднання життя різних народів цієї частини в єдине ціле. Натомість Чехословацька Республіка надала українському Закарпаттю певну автономію, в тому числі і у питаннях духовно- релігійного життя. У 1922 р. до Праги і Відня перемістився Український Вільний Університет, що перейняв ініціативу інтелектуально-культурного осередку українства в західних землях від утвореного в 1921 р. у Львові Таємного Львівського університету, що був заборонений владою у 1925 р. Під Прагою знайшла свій осідок Сільськогосподарська академія. В зазначений період завдяки нормальному стану у сфері державно-церковних відносин на території українського Закарпаття та в інших місцевостях, де компактно проживали українці і діяли їхні церкви, духовно-релігійне життя носило добре організований і всебічно розвинений характер.
За нових умов, що виникли внаслідок Першої світової війни, спроби штучної мадяризації українського населення Закарпаття призвели до прямо протилежних наслідків. У протистоянні католиків з православними останні (від католиків у православ'я перейшло близько 100 тис. вірних) [11; с. 468], отримали відчутну перевагу, що призвело до практичної відставки греко-католицького єпископа Антонія Паппа, який уособлював собою позицію змадяризованого греко-католицького духовенства та зміни його у 1924 р. на посаді Мукачівського єпископа владикою Петром Габеєм - більш поміркованим церковним діячем з чітко вираженими національно-релігійними переконаннями. Подібні зміни відбулися і в Пряшевській греко-католицькій єпархії без помітної участі держави і влади.
Більш настирливу позицію щодо православних Буковини провадила влада Румунії, однак і тут справа більшою мірою обмежувалася адміністративно-церковним підпорядкуванням православних церковних структур краю центральному церковному проводу, повним застосуванням румунської мови в богослужбовій практиці, відповідними змінами у підготовці кадрів духовенства, видавничій політиці тощо.
Після закінчення Першої світової війни у всіх вітчизняних конфесій на українських землях у складі Другої Речі Посполитої розпочався складний період відносин з державою. До наукового висвітлення проблеми дослідники ввели в обіг факти переслідування авторитарним режимом Польщі українських конфесій, тощо (С. Макарчук, В. Борщевич та ін.)
Польська держава, як і Чехословацька Республіка та Румунія будували свою політику щодо українських церков з урахуванням багатоцільового досвіду сусідства з українцями та, виходячи з актуального політичного моменту, що виник за результатами Першої світової війни і появи на політичній карті світу більшовицької держави. Іван Власовський, порівнюючи ситуацію, що склалася в Української Православної Церкви у стосунках з Радянською владою та владою відродженої Речі Посполитої, писав, що коли відроджена Українська Православна Церква на Великій Україні повинна була мати діло з безбожною державною владою, що тільки для ока людського декретувала відокремлення Церкви від держави, почавши відразу Церкву переслідувати, грабувати і нищити, то національно-державному українському рухові на Північно-Західній Україні під Польщею суджено було мати діло з державною владою християнською, при якій Церква не була відокремлена від держави, але де влада та була обтяжена традиційним католицьким насліддям, далеко не доброзичливим до православ'я і Православної Церкви” [1; с. 7].
Специфічний характер державно-церковних відносин, що склалися у межах Польської держави між тамтешньою владою і українськими церквами, стосувався значної маси українства, що сягала близько 3,8 млн. осіб і мала довготривалі і дуже різні за своїм значенням наслідки як для українсько-польських стосунків, так і для розвитку національно-церковного руху в усій Україні.
Довготривала боротьба Російської імперії з Польською державою за українські землі та за духовно-релігійне панування в них з відродженням Польщі зразу ж визначила дискурс її державно-церковної політики щодо українських церков, які діяли на її території.
Що стосується православних українців, то польська влада однозначно підтримувала усі починання, пов'язані із їхнім відходом від Москви як духовно- релігійного центру, що віками прагнув здійснювати патронат над церковно-релігійним життям православних в Україні. І якщо в попередні історичні періоди ця діяльність польської влади зводилася до спроб насильницького окатоличення православних, то відроджена в ХХ ст. Польська держава пішла по шляху унезалежнення православних, які проживали на її території, всіляко запобігаючи політичним, культурним та релігійним впливам на них з боку інших церков і держав.
Цьому активно сприяв і поточний історичний момент, пов'язаний як із наслідками Першої світової війни, так з нищенням більшовиками Церкви в Радянській Росії. У вересні 1921 р. митрополит Варшавський Юрій (Ярошевський) за погодженням з польським урядом отримав від патріарха Тихона призначення бути патріаршим екзархом Православної Церкви в Польщі з правом обласного митрополита. І хоча ще тривалий час організація внутрішнього управління Православної Церкви у відродженій Польщі не врегульовувалася з вини самої держави, регулювалася т. з. Тимчасовими Правилами про відношення Уряду Речі Посполитої до Православної Церкви в Польщі, що побачили світ у січні 1922 р. і давали державі значні можливості для маніпулювання церквою, уже восени 1921 р. міністром віросповідань і освіти Польщі М. Ратаєм було заявлено, що польський уряд не уявляє собі іншого управління православної Церкви в Польщі, як на засадах автокефалії.
Така спрямованість державної політики щодо Церкви дала можливість останній, починаючи з квітня 1925 р. утворити Комісію для перекладу Святого Письма та Богослужбових книг українською мовою, а з вересня 1929 р., системно підійти до запровадження української мови в релігійно-церковному житті.
Дальшу українізацію православної церкви підштовхнув православний науковий з'їзд у Луцьку, що відбувся 5-6 червня 1927 р.
Після загибелі митрополита Юрія (Ярошевського) на Варшавську митрополичу кафедру було обрано архієпископа Волинського Діонісія (Валединського), котрий посів цю посаду за благословенням Вселенського патріарха. Уряд Польщі підтримав цей крок православних ієрархів, що і поклало початок практичної реалізації зміни канонічної юрисдикції та статусу Православної Церкви у Польщі. Вже 13 листопада 1924 р. був оприлюднений томос Вселенської Царградської патріархії про визнання Православної Церкви в Польщі Автокефальною. Польський уряд всіляко підтримував подібні устремління православних українців.
Особливу роль у питанні стабілізації становища та розвитку Православної Церкви в Польщі відіграв маршал Й. Пілсудський, за часів правління якого Церкві хоч і не вдалося вирішити ряд важливих для неї питань, однак здобутки в її житті були очевидними. Після його смерті у травні 1925 р. частина політичного керівництва Польщі виступила з ідеєю перегляду політики держави щодо національних меншин на користь їхньої асиміляції до польського суспільства.
Реалізація цієї політики проходила в найбрутальніших формах із застосуванням сили, руйнуванням православних святинь, найрізноманітніших обмежень побутового характеру. Вона була покликана навернути православних українців до римо- католицизму і в такий спосіб радикально зменшити вплив православ'я на прикордонних з Союзом РСР землях та зміцнити міждержавні кордони кордонами культурними.
Польський уряд побоювався, що українізація православної церкви допоможе утворенню єдиного фронту греко-католиків і православних під гаслами національного відродження українців - пише В. Литвин, [12; с. 551]. Не захищена, подібно до греко- католиків, конкордатом між Римом і Варшавою, православна церква з 1937 р. стала об'єктом атак з боку уряду і польських націоналістичних організацій на “кресах”. Розгорнулася кампанія “ревіндикації”, тобто примусового навернення православних до католицизму. За червень та липень 1938 р. на Холмщині було зруйновано 112 церков, утому числі багато старовинних споруд ХТТ - ХVI ст. У 1914 р. тут діяло 389 православних храмів, а в 1939 р. залишився тільки 51 храм.
Однак ця широка акція, що ще більшою мірою поглибила недовіру та ворожість між українцями і поляками не дала очікуваного результату, Тому частина політичних сил, які обстоювали насильницьку асиміляцію українців і білорусів до польського суспільства, виступила з ідеєю насадження польського православ'я як політичного інструменту такої асиміляції. З цією метою було висвячено двох “польських православних єпископів”, а відповідним Декретом Президента Польщі та Розпорядженням Ради Міністрів, що побачили світ у листопаді та грудні 1938 р., Православна Церква в Польщі почала іменуватися Польською Автокефальною Православною Церквою. Ці документи не проходили розгляду Сеймом та Сенатом фактично, як і вся політична лінія на асиміляцію українців, спрацювали проти єдності польського суспільства напередодні історичних випробувань, що чекали його з початком Другої світової війни.
Українці-греко-католики також зазнавали в цей період суттєвих обмежень з боку Польської держави. Після двох з половиною років ув'язнення російським царським урядом у роки Першої світової війни митрополит Андрей Шептицький, який після звільнення внаслідок Лютневої революції 1917 р. повернувся у Галичину і з головою поринув у роботу, пов'язану із утворенням і зміцненням Західноукраїнської Народної Республіки у 1918-1919 рр. був інтернований польським урядом, а у вересні 1923 р. заарештований знову, а Польські шовіністичні кола навіть винесли йому смертний вирок. Вивезений з України у глиб Польщі, він зумів повернутися до Львова лише після втручання Папи Римського [13; с. 163].
Однак загальне тло діяльності українських греко-католиків на територіях, що відійшли до Польщі, визначалося умовами конкордату між Апостольською Столицею та Польщею, що був укладений 10 лютого 1925 р. Завдяки цьому документові було “...зрівняно всі обряди перед державним і церковним правом, забезпечено право на свободу організації, життя, праці, духовних служінь українцям-католикам, які були поставлені на канонічно правову площину з такими самими вольностями з боку держави, як ін. обряди” [11, с. 466].
Польська держава могла впливати на формування греко-католицької ієрархії лише за умови доведених політичних мотивів своєї незгоди з рішенням церкви. Для аналогу польського уряду юрисдикция митрополита була обмежена тільки Галичинною, відповідно уніанти (росіяни й українці) поза межами Галичини підпадали під юрисдикцію західного польського єпископу, оскільки згідно укладеного конкордату Ватикан не міг призначати для них єпископа з належного йому юрисдикційного владою (Ординарія), а тільки візитора [2, с. 282].
Водночас держава також відкривала для українців-греко-католиків великі можливості в галузі організації релігійного навчання та виховання населення, підготовки кадрів духовенства. В цей період було відтворено роботу мережі греко- католицьких духовних навчальних закладів, на вершині якої постала Богословська академія у Львові, що виросла у міжвоєнний період у політичний та духовно- інтелектуальний осередок розвитку галицького українства. Відновили також свою роботу чернечі ордени греко-католиків, діяльність яких була зруйнована в роки Першої світової війни, в революційний та пореволюційний періоди.
З початком Другої світової війни існуюча в західноукраїнських землях модель державно-церковних відносин зазнала радикальних змін. З політичної карти Європи зникла Польська держава, що була захоплена фашистською Німеччиною, а західноукраїнські землі, що входили до її складу, були зайняті радянськими військами.
Входження Західної України до складу УРСР і СРСР внесло кардинальні зміни на релігійну сферу цих регіонів. Детально висвітлено означену нами проблему на матеріалах Прикарпаття [3], Буковини [4], Закарпаття [5]. Значна увага у дослідженнях приділена УГКЦ. Державно-церковні відносини цієї релігійної конфесії вивчали В. Пащенко [6], С. Кокін [7,8], В. Сергійчук [9].
Радянська влада з самого початку почала демонструвати свою непримириму позицію щодо релігії та церкви у краї. Вона реалізувалася у різний спосіб - через непомірне оподаткування парафіяльних церков і духовенства, вилучення церковних та монастирських земель, відбирання парафій у неугодних новій владі священників, секуляризації школи та культурно-просвітницьких установ тощо. Така позиція держави щодо релігії, Церкви та віруючих проявилася уже під час проведення Народних Зборів Західної України, де критика Церкви та духовенства була вкладена в уста делегатів цього представницького форуму. Відтак вона почала негайно втілювалася в життя.
Позиція влади у питанні її ставлення до Церкви була такою, що жодна з діючих у Західній Україні релігійних організацій не отримувала ні найменших пільг чи полегшень. Сила державної машини була спрямована у першу чергу проти Греко- Католицької та Православної церков як двох найбільших релігійно-духовних потуг краю, які до того ж мали чітко сформульовану позицію у справі захисту національних інтересів.
Що ж до різниці у ставленні влади до цих церков, то вона полягала лише у різних темпах інтеграції православних і греко-католиків Західної України до духовнокультурного простору СРСР, в якому Церква практично не відігравала на той час ніякої ролі, поскільки була вщент знищена ще у попередні періоди. Влада, безумовно, уже тоді мала наміри щодо приєднання українських греко-католиків до Руської Православної Церкви, однак чіткого плану дій щодо здійснення цієї акції у неї на той час не було. Тому щодо УГКЦ вона обмежилася ідеологічним та економічним тиском на цю церкву, а дещо пізніше репресіями проти священства і вірних Греко- Католицької Церкви. Глава УГКЦ митрополит Андрей Шептицький активно протестував проти таких дій влади, однак остання неухильно здійснювала свій план включення краю в систему суспільно-політичного устрою СРСР [10, с. 28-32]. релігійний церква духовний правничий
Ще задовго до приходу у Західну Україну комуністичної влади митрополит Андрей Шептицький у своєму Пастиревському посланні до духовенства та вірних щодо переслідування Церкви та пересторогою перед безбіжністю (1932 р.) писав: “Іде на нас світова революція, що вже загорнула великі області світа. Вона принесе нам передусім безоглядне переслідування для Христової Церкви... Многих із нас жде, певно, в'язниця, муки і смерть... Мусимо бути готовити ту жертву в даній хвилі прийняти і пролляти за Церкву і нарід” [14, с. 65]. Митрополит вважав СРСР розсадником абсолютного зла, яке проявляється у масовому переслідуванні певних людей. Молодшого брата А. Шептицького Лева з дружиною енкаведисти розстріляли на подвір'ї батківської хати. До “ворогів народу” був віднесений і сам митрополит Андрей завдяки його авторитету на міжнародній арені влада не наважилася знищити главу Української греко-католицької церкви. Вони 22 грудня 1939 р. партом внутрішніх справ І. Сєров підписує спеціальну директиву “Про агентурно-оперативну роботу по релігійникам у Західній Україні”, якою доручається розробляти середовище релігійних конфесій і “максимально використати архіви польської розвідки й політичної поліції для виявлення й арешту їх агентів серед духовенства й релігійного активу” (митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів державної безпеки (1939-1944 рр.).
Вже через три місяці після приходу більшовицької влади на західноукраїнські землі, розпочинається відкритий наступ наУГКЦ, інші конфесії.
Н. Стоколос наводить цифру 550 тис. осіб вивезених у 1939-1941 рр. з території колишніх Волинського, Львівського, Тернопільського та Станіславського воєводств. Досі невідомо, пише дослідниця, скільки серед них було священнослужителів, представників української громадськості, які постраджали через свої релігійні переконання, але наводить приблизні дати, що до 22 червня 1941 р. на колишній польській території було заарештовано 53 священники, 10 з яких пізніше звільнили, 37 пропали, а 6 померли чи були розстріляні [16, с. 293].
Паралельно із знищенням духовенства творився його негативний суспільний імідж, культивувалася думка про безперспективність священницької діяльності, що наносило удар по духовних основах суспільства.
Із державно-релігійного життя витіснялися богослужіння, проповіді, єпархіальне діловодство українською мовою, яка замінялася церковнослов'янського з російською вимовою. Поступово набирали поширення репресії - ув'язнення, депортації, розстріли осіб небажаних для режиму, серед яких значну частину становили служителі культу.
Одним із відчутних ударів по авторитету церкви та західноукраїнських землях став указ Президії Верховної Ради УРСР від 14 квітня 1940 р. “Про реєстрацію актів громадянського стану у Волинській, Дрогобицькій, Львівській, Рівненській, Станіславській та Тернопільській областях УРСР” згідно з якого священнослужителі зобов'язувалися передати усі церковні книги фіксації актів громадського стану населення відповідним державним органам.
Комуністичний режим спланував і проводив нову державно-церковну лінію щодо Західної України. РПЦ мала розширити сферу свого впливу на всю її територію маючи за мету підпорядкувати собі і Українську Греко-католицьку церкву. Тактичні через возз'єднання уніатів з Православною церквою. Зміна юрисдикції (підпорядкування Московській патріархії православних громад західноукраїнського регіону стала результатом нових політичних реакцій пов'язаних з початком Другої світової війни, знищенням польської державності та включенням її колишніх “східних кресів”, де проживало переважно українське православне населення до складу СРСР) [16, с. 292-295]. Радянський режим використав православну ієрархію та Московську патріархію, яка сама зазнала жорстоких переслідувань і репресій від нього ж дещо раніше. Це являло собою, - пише Н. Стоколос, “по суті, повернення дореволюційного, самодержавного зразка відносин Російської православної церкви і держави, за яких перша була одним із важливих засобів здійснення політики світської влади та її своєрідною заручницею”.
Що ж до православних в західноукраїнських землях, то їхнє підпорядкування Московській патріархії здійснювалося за допомогою РПЦ з першого дня встановлення нової влади в західних областях України. Спочатку цю місію виконував керуючий справами Московської патріархії архієпископ Дмитровський Сергій (Воскресенський), а згодом, з березня 1941 року, один із чотирьох ієрархів РПЦ, які продовжували діяти на території колишнього СРСР, архієпископ Миколай (Ярушевич), призначений спочатку митрополитом Волинським, екзархом Московської патріархії на західні області України і Білорусії, а згодом і на всю Україну. Це призначення носило переважно політичний характер і мало на меті пришвидшення процесу відриву православних Західної України від Автокефальної Православної Церкви у Польщі і приєднання її до РПЦ, що розглядалося владою як складова частина інтеграції краю до Союзу РСР. Тут слід зазначити, що не всі українські православні єпископи пішли на цей крок. Зокрема, архієпископ Поліський Олександр (Іноземцев) та єпископ Луцький Полікарп (Сікорський) так і не пішли на контакт із священноначаллям РПЦ, натомість єпископ Олексій (Громадський) здійснив цей крок. Саме ці розходження у підходах українського єпископату до подій, пов'язаних з утвердженням в західних областях України радянської влади, а відтак і домінування Московської патріархії у подальшому послужили причиною формування і співіснування тут двох православних церков - Автокефальної та Автономної.
У такому стані незавершених трансформацій державно-церковних відносин у приєднаних у 1939 р. до Української РСР землях Церкву застали події радянсько- німецької війни 1941-1945 рр.
Використані джерела
1. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви / І. Власовський. - 1966. - Том IV. Ч. ІІ. - С. 7.
2. Сергійчук В. Українські державники: Андрей Шептицький / В. Сергійчук. - В. : ПП Сергійчук М. І., 2015. - 440 с. - С. 282.
3. АндрухівІ. Суспільно-політичні процеси на території Станіславщині в кінці 30-х - 50-х роках ХХ ст. / І. Андрухів, П. Кам'янський. - Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2005. - 364 с.
4. Яремчук С. Православна церква на Буковині у радянську добу (державно-церковні відносини) / С. Яремчук. - Чернівці : Рута, 2004. - 352 с.
5. Пащенко В. Греко-католики в Україні: від 40 років ХХ ст. до наших днів / В. О. Пащенко. - Полтава : [б,в.], 2002. - 615 с.
6. Кокін С. Ліквідація УГКЦ. Документи радянських органів державної безпеки : у 2-х т. / С. Кокін, Н. Сердюк, С. Сердюк. - К. : Вид. Сергійчук М. І., 2006. - Т. 1. - 902 с.
7. Кокін С. Ліквідація УГКЦ. Документи радянських органів державної безпеки : у 2-х т. / С. Кокін, Н. Сердюк, С. Сердюк. - К. : Вид. Сергійчук М. І., 2006. - Т. 2. - 902 с.
8. Сергійчук В. І. Нескорена церква: подвижництво греко-католиків України в боротьбі за віру і державу / В. І. Сергійчук. - К. : Дніпро, 2001. - 494 с.
9. Хресною дорогою. Функціонування і спроби ліквідації Української греко-католицької церкви в умовах СРСР у 1939-1941 та 1944-1946 роках. Збірник документів і матеріалів. - Львів : Видавництво “Місіонер”, 2006. - С. 28-32.
10. Мудрий Софрон, владика, ЧСВВ. Нарис історії Церкви в Україні. - 4-те вид. - Жовква : Місіонер, 2010. - 544 с. - С. 468.
11. Литвин В. Історія України : підручник / В. Литвин. - Київ : Наукова думка, 2010. - 828 с. - С. 551.
12. Кияк С. Р. Ідентичність українського католицизму: генеза, проблеми, перспективи : монографія / С. Р. Кияк. - Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2006. - 632 с. - С. 163.
13. Андрей Шептицький. До вас моє слово. 150 цитат митрополита. До 150-ліття від дня народження. - К., 2015. - С. 208. - С. 65.
16. Стоколос Н. Г. Конфесійно-етнічні трансформації в Україні (ХІХ - перша половина ХХ ст.) : монографія / Н. Г. Стоколос. - Рівне : РІС КСУ - ППФ “Ліста - М.”, 2003. - 480 с. - С. 293.
Анотація
Розглядається державна політика Польщі, Чехословаччини, Румунії та СРСР щодо релігійних конфесій Західної України у 20-30-і рр. ХХ ст. Простежено зміни зовнішнього права церков у залежності від релігійної політики правничих режимів, розкривається механізм реалізації радянської моделі державно-церковних відносин.
Ключові слова: Державно-церковні відносини, Друга Річ Посполита, Українська греко- католицька церква, Російська православна церква, Галичина, Волинь, Закарпаття, Чехословаччина, Буковина, Румунія, радянська влада 1939-1941 рр., митрополит Андрей Шептицький, Українська РСР.
Рассматривается государственная политика Польши, Чехословакии, Румынии и СССР в отношении религиозных конфессий Западной Украины в 20-30-е гг. ХХ в. Прослежено изменения внешнего права церквей в зависимости от религиозной политики юридических режимов, раскрывается механизм реализации советской модели государственно-церковных отношений.
Ключевые слова: государственно-церковные отношения, Вторая Речь Посполитая, Украинская греко-католическая церковь, Русская православная церковь, Галичина, Волынь, Закарпатье, Чехословакия, Буковина, Румыния, советская власть 1939-1941 гг. Митрополит Андрей Шептицкий, Украинская ССР.
Andrusyshyn B., Bondarenko V. The model of the new religious policy in church-state relations on the associate Western Ukrainian lands (1920-30-ies).
The public policy of Poland, Czechoslovakia, Romania and the USSR on religious denominations in Western Ukraine of20-30-ies is viewed. The changes of the law of churches depending on the religious policy of legal regimes is investigated, the mechanism of implementing the Soviet model of the church - state relations is revealed.
Keywords: church-state relations, the Second Commonwealth, Ukrainian Greek Catholic Church, the Russian Orthodox Church, Galicia, Volyn, Transcarpathian, Czechoslovakia, Bukovina, Romania, the Soviet authorities of1939-1941, Metropolitan Sheptytsky,Ukrainian SSR.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Аналіз релігійної політики Польської держави щодо православного населення українських земель. Роль польської шляхти у процесі насадження уніатства та католицизму. Ліквідація православної церкви та залучення її прихожан до греко-католицької церков.
статья [19,5 K], добавлен 14.08.2017Історія і сучасний стан релігійних вірувань і конфесій в Україні. Демократизація українського суспільства та відродження релігійно-церковного життя за роки незалежності. Специфіка та різноманітність суспільної свідомості як духовної сторони життя.
контрольная работа [28,5 K], добавлен 01.02.2012Визначення принципів класифікації моделей державно-церковних відносин, характеристика основних типів таких відносин. Дослідження джерельної бази українського національного та міжнародного законодавства щодо права на свободу совісті. Законодавчі акти.
реферат [30,4 K], добавлен 06.02.2009Догматичні системи Православної і Римсько-Католицької Церков. Співвідношення божественної сутності та іпостасей, можливостей раціонального осмислення Святої Трійці. "Тренос" Мелетія Смотрицького в дискурсі західної філософської та духовної думки.
статья [16,1 K], добавлен 19.09.2017Динаміка і тенденції розвитку сучасного протестантизму. Роль церков у душпастирській опіці в Збройних Силах України. Місіонерська діяльність протестантських церков в період незалежності держави. Роль протестантів у освітньому та культурному житті.
дипломная работа [1,9 M], добавлен 14.11.2010Характерні ознаки "релігійного ренесансу" 1990-х рр., виникнення значної кількості нових релігійних громад. Найсильніші позиції Української православної церкви Київського патріархату. Відродження та активізація діяльності церков національних меншин.
контрольная работа [26,1 K], добавлен 24.09.2010Дослідження особливостей виникнення та розвитку народної демонології і міфоритуальної традиції східних слов’ян. Основні складові міфотворчого процесу, етапи формування народного світогляду та уявлень. Аналіз політики християнської церкви щодо язичників.
курсовая работа [107,0 K], добавлен 19.09.2010Аналіз специфіки французької моделі розуміння свободи совісті в її розвитку. Проблемні питання у принципах лаїчності на рівні державно-церковних та освітньо-церковних взаємин. Становлення принципу свободи совісті та відповідного законодавства у Франції.
реферат [26,9 K], добавлен 06.02.2009Особливості розвитку християнської церкви в ранньому середньовіччі V-X століття. Сутність суперечностей між Римом і Константинополем в першій половині ХІ століття. Догматичні, канонічні та обрядові відмінності між грецькою та латинською церквами.
курсовая работа [91,9 K], добавлен 26.11.2012Релігія як процес створення нового погляду на Всесвіт. Рівень стосунків між релігійними та філософськими світоглядами. Сприйняття людьми зовнішнього середовища з релігійної точки зору. Вплив церкви на буття людей. Духовні потреби та зміни людства.
реферат [444,6 K], добавлен 03.10.2014Загальна характеристика релігійних організацій як юридичних осіб. Аналіз Закону "Про свободу совісті та релігійні організації". Спеціальна правоздатність релігійних організацій. ООсобливості прав власності релігійних організацій.
курсовая работа [48,2 K], добавлен 27.11.2006Дослідження поширення та сутності атеїзму в підтексті його залежності від релігії, світової культури та територіального значення ноосфери. Характеристика історії формування релігійних та атеїстичних переконань в межах різних регіонів та культур світу.
реферат [2,7 M], добавлен 06.06.2011Історичні аспекти взаємопов’язаності релігій та політики. Релігія, як фактор політичного життя суспільства. Вплив релігійного фактору на політику України. Релігійна діяльність індивідів. Виконання релiгiєю функцiй пiдтримки цiнностей суспiльства.
реферат [23,6 K], добавлен 25.10.2013Світоглядні основи християнства на перших етапах існування, його відображення у художній практиці. Порівняння східної та західної моделі християнства у добу Середньовіччя на прикладі мистецьких зразків духовної культури Візантії та країн Західної Європи.
дипломная работа [103,1 K], добавлен 14.11.2010Життєвий шлях, родинне виховання та становлення особистості Йосипа Сліпого. Його діяльність на посту ректора духовної семінарії і академії. Львівський собор 1946 р та ліквідація УГКЦ. Арешт митрополита і роки ув’язнення. Наукова та культурна діяльність.
курсовая работа [89,6 K], добавлен 17.05.2014Проаналізовано сутність релігійної норми як різновиду соціальної. Охарактеризовано основні поняття релігійного та юридичного обов’язку. Розкрито види релігійних та юридичних норм. Досліджено взаємозв’язок між юридичними та релігійними обов’язками.
реферат [30,2 K], добавлен 16.04.2019Предмет релігієзнавства. Релігієзнавство як галузь соціогуманітарного знання. Особливості богословського і наукового феномену релігії. Структура релігієзнавства. Новий етап розвитку релігійних конфесій. Відсутність досліджень з проблем історії і теорії д
контрольная работа [23,8 K], добавлен 15.12.2004Історичний аналіз подій, які призвели до розколу православної церкви в Україні. Проблема взаємовідносин між церковними органами і органами державної влади, роль держави у врегулюванні церковних питань. Основні принципи і напрямки вирішення проблеми.
статья [16,2 K], добавлен 03.04.2011Встановлення радянського уряду на Полтавщині. Пограбування Хрестовоздвиженського монастиря. Мученицький подвиг преподобного Ніла. Кампанія з вилучення церковних цінностей. Початок монашеського подвигу. Пастирська діяльність ієрея Василя Зеленцова.
реферат [72,7 K], добавлен 14.11.2013Основні типи релігійних організацій. Характерні риси секти, яка виникає в результаті відокремлення від церкви частини віруючих та священнослужителів на основі зміни віронавчання та культу. Харизматичний культ. Культова діяльність та релігійні організації.
реферат [17,7 K], добавлен 16.05.2016
