Декларація ІІ Ватиканського собору Nostra aetate і проблема антиюдейських висловів у літургійній гимнографії візантійських церков

13 червня 1960 року, тобто вже після того, як було проголошено підготовку до собору, папа особисто прийняв меморандум від єврейського історика Жуля Ісаака (Jules Isaac), в якому той критично - та й акуратно - проаналізував ставлення Церкви до євреїв упродовж віків Жуль Ісаак підкреслював проблему антиюдейських міфів. Це питання розлого дискутується в: Antisemitic Myths: A Historical and Contemporary Anthology / ред. Marvin Perry, Frederick M. Schweitzer. Bloomington 2008.. У контексті нашої теми слід згадати, що того самого літа директор Інституту юдео-християнських студій в Університеті Сітон Голл (Seton Hall University) послав петицію, підписану чотирнадцятьма священиками, з проханням вилучити антиюдейські вислови з латинських літургійних текстів. Варто тут згадати найяскравіші із цих висловів.

У прохальних молитвах служби Великої п'ятниці в тогочасному латинському обряді було таке прошення: Oremus et pro perfidis Judaeis: ut Deus, et Dominus noster auferat velamen de cordibus eorum: ut et ipsi agnoscant Jesum Christum Dominum nostrum⁵. ("Молімся і за перфідних Missale romanum. Mechlin 1885, c. 172. Старші галичани - та їхні діти в діяспорі - ще розуміють це слово, що походить, як бачимо, від латинського і означає "віроломний, зрадливий, підлий". юдеїв, щоб Бог і Господь наш відняв заслону із сердець 'їх, щоб і вони визнали Ісуса Христа, Господа нашого").

Рубрика, яка супроводжувала цю молитву, вказувала вірним не клякати під час цієї молитви і не відповідати "Амінь" - хоч на всі інші прошення цього богослуження вірні клякали і відповідали "Амінь". Дособорова католицька література пояснювала це так: слово "перфідні" треба розуміти як "ті, що перебувають під хмарою невірства" "As the prayers continue they enlarge their field of vision...Next, the children of Israel still under the cloud of unbelief (this is the meaning of the Latin `perfidia' [sic/]); may they come to see that the Lord Jesus is indeed the Messiah of the promise". Тоді читаємо в примітці: "The absence of genuflection and of silent prayer for the Jews is not a primitive custom. It is not possible to determine when or for what reason this custom originated (perhaps in the 9^th century). But there is a growing awareness in our own times that the custom is an anomaly and should be abolished" (Jean Gaillard. Holy Week and Easter / пер. William Busch. Collegeville 1954, c. 85). "Up to only two years ago, there was no invitation to kneel when the priest came to the prayer for the Jews. The reason given was that on this day the Jews bowed the knee to Jesus in mockery. But that explanation is not justified, for those who mocked Our Lord, and put a crown of thorns on His head, a purple mantle on His shoulders, a reed in His hand, and then hailed Him as King of the Jews, were the Roman soldiery. The Jews were responsible for this, no doubt [sic], but they were not directly concerned with it. So now the invitation Flectamus genua is also heard from the altar" (Ernest Graf. Palm Sunday to Easter Day. London 1958, с. 44). (ніякий словник на світі такої дефініції не подавав!), а вірні не клякають, бо "під час знущання над Христом, юдеї клякали перед Ним, кепкуючи з Нього"⁸. Очевидно, це безглузда видумка, бо це чинили не юдеї, а римські вояки (як зазначає Ернест Ґраф) Там само.. А відсутність відповіді "Амінь" вказує на те, що серед християн викорінилось відчуття, що юдеї навіть не заслуговують на молитву. (Хоч, з іншого боку, можна добачати певну іронію та виправдання в тому, що саме на таку антиєвангельську молитву люди не висловлювали своєї згоди). Нижче побачимо, як після ІІ Ватиканського собору Латинська Церква змінить ці практики.

Вертаючись до історії тексту, який згодом став частиною декларації Nostra aetate, слід згадати, що у 1962 році секретаріят з підготовки Собору виготовив коротеньку чернетку "Про юдеїв". Її доля стала передвісником подальших проблем навколо цього питання. Цю першу чернетку було відкинуто, але не через її зміст, а через "несприятливі політичні обставини". Річ у тім, що арабські уряди боялись будь-яких заяв, які могли бути витлумачені в сіоністському дусі. Рівно ж католицькі єпископи з арабських країн не бажали виступати як прихильники нової Ізраїльської держави, яка, очевидно, ще перед 1967 роком була контроверсійною через зазіхання на палестинські посілості. Тиск з боку арабських держав та 'їхніх єпископів, особливо східнокатолицьких патріархів, став лейтмотивом в історії декларації Nostra aetate.

Цікаво, що вищезгадана чернетка "Про юдеїв" та ще одна подібна до неї чернетка - "Про стосунки католиків із нехристиянами, зокрема з юдеями" - спочатку мали входити до Декрету про екуменізм. У тому задумі була чудова логіка: оскільки Церква існувала вже в Старому Завіті, то розкол між синагогою та новозавітною Церквою був першою схизмою. Але ні юдеї, ні православні спостерігачі на соборі не погоджувались на такий підхід, і від першої сесії собору слово "екуменізм" застосовували виключно до відносин між християнами.

Коли в листопаді 1962 року, на першій сесії собору, було представлено чернетку "Про стосунки католиків із нехристиянами, зокрема з юдеями", негативна реакція надійшла не тільки від єпископів з арабських країн (між ними трьох східних патріярхів: сирійського Ігнатія Гавриїла І Таппуні, мелхітського Максима IV Саєга та коптійського Стефана І Сідарусса), а й від латинських єпископів-традиціоналістів, які не бажали міняти антиюдейських аспектів церковного вчення. Пригадаймо собі, що до Великої французької революції навіть у Західній Европі багато євреїв були змушені жити в ґетто. Уже в ХІІІ ст. rV Латеранський собор постановив, що дорослі євреї повинні носити одяг, який би їх вирізняв. А пізніша нацистська вимога до євреїв мати на одязі жовті зірки сягає корінням офіційних заяв пап Павла W і Павла V (канонізованого святого), які вимагали, щоб євреї носили відзнаки жовтого кольору як у ґетто, так і поза ними. Ці двоє пап, а також папа Климентій Vm взагалі забороняли євреям спілкуватися з християнами. (Подібні заборони сягають часів Трулльського собору VII ст.). Навіть пізніше, вже після Французької революції, в Римі далі існувало ґетто, і щосуботи євреї мусили слухати проповіді католицького священика. Оскільки "традиція" була на боці такого насильства, на соборі знайшлися єпископи, які противилися змінам у ставленні Церкви до євреїв.

Щоб не створилося враження, немовби зміни на ІІ Ватиканському соборі з'явилися зненацька, слід зазначити, що вже на І Ватиканському соборі, у 1870 році, серед єпископів був сильний рух з метою видати заяву проти ворожого наставлення до євреїв. На жаль, І Ватиканський собор було перервано, так що до видання такого документа так і не дійшло. Треба також згадати відомі слова папи Пія ХІ, який ще в 1928 році заявив: "Ні! Для християн неприпустимо брати участь в антисемітизмі... Духовно ми всі є семіти" Див.: Declaration on the Relation of the Church to Non-Christian Religions of Vatican Council II with Commentary / ред. R. Laurentin, J. Neuner. New York 1966, c. 51.. Та в тому самому році Верховна Священна Конгрегація Священної Канцелярії (Sanctum Officium) Тепер: Конгрегація доктрини віри. видала ще сильнішу заяву: "Апостольський Престол, натхненний любов'ю, захищав єврейський люд від несправедливих нападів, і так як він відкидає будь-яку ненависть і ворожнечу між народами, ще більше осуджує він ненависть до народу, колись вибраного Богом, тобто ту ненависть, яку звичайно називаємо антисемітизмом" Див.: Declaration on the Relation of the Church to Non-Christian Religions, c. 50..

Вернімся до 1963 року. Щоб роззброїти традиціоналістів, кардинал Августин Беа, голова Папської ради з питань сприянння християнській єдності, виголосив промову, в якій він, німець, пригадав усім про злочини гітлерівської Німеччини проти євреїв і про необхідність вирвати з рук антисемітів будь-які релігійні "оправдання". Він також підкреслив, що на соборі всі ці питання повинні мати суто релігійний характер, без найменшого втручання в тодішню політику на Близькому Сході.

Після промови кардинала Беа опозиція зменшилась, хоч і далі не раз звучали нарікання: мовляв, чернетки обминають мовчанкою ті аспекти церковної традиції, які насвітлюють помилкові вірування і мислення євреїв. Слід також згадати, що після цієї промови та гучних дискусій у пресі питання єврейсько-християнських взаємин уже неможливо було усунути з порядку денного собору. Питання набрало нового виміру, коли між другою і третьою сесіями собору (тобто від грудня 1963 до вересня 1964 року) було зредаговано нову чернетку, де згадка про "боговбивство" була вилучена. Попередня чернетка засуджувала цей традиційний закид проти євреїв.

Нова чернетка була представлена на обговорення на початку третьої сесії собору. На цьому етапі виникло протистояння між Папською радою з питань сприяння християнській єдності та вищими інстанціями ватиканської курії, які не хотіли, щоб згадка про "боговбивство" взагалі була - і то не тому, що хотіли відкинути цей закид, а тому, що його апологети вважали: не можна так легко змінювати "традицію".

Знову розгорнулася дискусія, а інтервенція сирійського патріарха Таппуні виявилася такою дієвою, що було вирішено взагалі не видавати окремої заяви про євреїв, а тільки додати один абзац про них до Конституції про Церкву. Внаслідок цього з'явилася чергова чернетка під назвою "Декларація про стосунки Церкви із нехристиянськими релігіями", і слово "євреї" було усунуто із заголовка.

Вертаючись до питання "боговбивства", слід згадати, що прихильники цього закиду почали навіть звинувачувати своїх опонентів у "несторіянстві". Адже ті, хто відмовлявся називати юдеїв боговбивцями, нібито свідчили про розділення божественної та людської природ Христа. Дивно, однак, що ніхто з цих "ортодоксів" не зауважив, що, властиво, не юдеї, а радше римляни розіп'яли Христа. У будь-якому разі остаточний текст декларації не згадує про "боговбивство" Між аргументами тих, які не хотіли, щоб дискусія про цей закид взагалі появилася в декларації, був аргумент, що Бога, властиво, вбити неможливо. Це був хитрий спосіб, щоб, у певному сенсі, зберегти status quo., але підкреслює наступне: "Хоч юдейські старшини зі своїми прибічниками вимагали смерті Христа (пор. Йо 19:6), все те, що було заподіяно Йому у його страстях, не можна нерозбірливо приписувати ні всім юдеям, які тоді жили, ні так само юдеям сьогоднішнім. І хоч Церква є новим народом Божим, юдеїв не можна вважати за відкинутих Богом чи проклятих - так, ніби це випливає зі Святого Письма. Тому нехай усі стараються, щоб у катехизі та проповідуванні слова Божого не подавати чогось такого, що не узгоджується з євангельською правдою та з духом Христа" (Nostra aetate, 4) Тут і далі, якщо інше не зазначене, переклад документів ІІ Ватиканського собору подається за виданням: Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі / ред. М. Петрович. Львів 2014..

Варто згадати, що внаслідок намагань деяких соборових отців скоротити текст про юдеїв, поодинокі точки про юдейство ввійшли в інші соборові документи, наприклад, у Догматичну конституцію про Церкву Див.: Lumen gentium, 16: "Нарешті, різним чином прямують до Божого Народу й ті, хто ще не прийняв Євангелія. Насамперед - це той народ, якому було дано завіти й обітниці, "з них і Христос тілом" (Рим. 9:4-5): "з огляду на вибір Божий, вони улюблені заради батьків, бо дари Божі й покликання незмінні" (Рим. 11:28-29)"..

Час між соборовами сесіями звичайно був бурхливим, оскільки світова преса та світські політики мали нагоду продовжувати дискусії, розпочаті на соборі. Так само було між третьою і четвертою сесіями. Уряд Ізраїлю, зокрема, почав звертати увагу на те, що поодинокі фрази в чернетці виражають підтримку певних елементів сіонізму, і тому уряди та єпископи арабських країн вимагали пом'якшення цих висловів у чернетці.

У серпні 1965 року, перед початком останньої сесії, соборові отці одержали чернетку, яка в основному відповідає остаточному сьогоднішньому текстові декларації Nostra aetate. Дискусія була дуже жвава і торкалася складних нюансів. У деяких моментах навіть була небезпека, що собор вгазалі не видасть ніякої заяви щодо юдеїв. Про ці дискусії можна дізнатися з багатьох джерел, і, оскільки ця чернетка загалом збігається з остаточним текстом декларації, перейдімо до аналізу цього документа, а головно тих частин, які стосуються питання антиюдейських висловів у візантійській гимнографії Голландський літургіст та знавець східного християнства Берт Ґрун (Bert Groen) висловлює думки на цю тему, з якими я загалом згідний. Див.: B. Groen. Antijudaismus in der heutigen byzantinischen Liturgie // Dialog oder Monolog? Zur liturgischen Beziehung zwischen Ju- dentum und Christentum / ред. A. Gerhards, H.H. Henrix (Quaestiones Disputatae, 208). Freiburg im Bresgau 2004, c. 210-222; B. Groen. Attitudes towards Judaism in Greek-Byzantine Liturgy: Anti-Judaism in Holy Week Texts and the Appreciation of Israel's Righteous // Analecta Bruxellensia 12 (2007) 81-93..

Для того, щоб полегшити цей аналіз, розглянемо декларацію за наступними категоріями: 1) невідповідне зображення юдеїв, якого слід уникати, 2) мстиві вислови, які слід відкинути, та 3) поняття з богослов'я заміщення (supercessionism), які слід зредагувати.

Невідповідне зображення юдеїв, якого слід уникати. Ми вже цитували уривок декларації Nostra aetate про визначення винних за вбивство Ісуса Христа. На мою думку, цей документ мав виразніше заявити правду, яку Церква щодня голосить у Символі віри, а саме, що Христа розп'ято "за Понтія Пилата". Отже, як уже згадано, не євреї, а римляни здійснили цей вчинок (Символ віри навіть не згадує юдеїв). Очевидно, єврейський провід до цього причинився, заарештувавши Христа та вимагаючи Його смерті. Але все-таки це не те саме, що виконати засуд, хоч навіть новозавітні тексти не раз говорять про це невиразно. На жаль, наша гимнографія без нюансів приписує саме вбивство євреям. Нижче подаю деякі найбільш характерні тексти:

Готуй, Юдеє, священиків твоїх і споряди руки на боговбивство! Ось бо прийшов лагідний і мовчазний на смерть - Агнець сущий і Пастир наш, Христос, Цар Ізраїлів Квітна неділя, Мале повечір'я, канон, пісня 9, тропар 6..

Похідні ватиканські документи. Як відомо, праця ІІ Ватиканського собору не закінчилася із завершенням самих соборових сесій. У 1974 році ватиканська Комісія з питань релігійних відносин із юдеями видала напрямні для втілення декларації Nostra aetate [Vatican]Commission for Religious Relations with the Jews. Guidelines and Suggestions for Implementing the Conciliar Declaration Nostra aetate, December 1, 1974.. Там читаємо: "Комісії, яким доручено завдання перекладати богослуження, звертатимуть особливу увагу на спосіб, як вони виражають ті фрази й уривки, які християни, якщо вони погано поінформовані, могли б неправильно зрозуміти з огляду на свої упередження" "Commissions entrusted with the task of liturgical translation will pay particular attention to the way in which they express those phrases and passages which Christians, if not well informed, might misunderstand because of prejudice"..

У 1985 році знову видано подібний документ, хоч у його заголовку як адресати названі виключно римо-католики Notes on the Correct Way to Present the Jews and Judaism in Preaching and Catechesis in the Roman Catholic Church, June 24, 1985. Там читаємо, напр.: "The urgency and importance of precise, objective and rigorously accurate teaching on Judaism for our faithful follows too from the danger of anti-Semitism which is always ready to reappear under different guises. The question is not merely to uproot from among the faithful the remains of anti-Semitism still to be found here and there, but much rather to arouse in them, through educational work, an exact knowledge of the wholly unique `bond' (Nostra Aetate, 4) which joins us as a Church to the Jews and to Judaism. In this way, they would learn to appreciate and love the latter, who have been chosen by God to prepare the coming of Christ and have preserved everything that was progressively revealed and given in the course of that preparation, notwithstanding their difficulty in recognising in Him their Messiah" (par. 8).. Різні напрямні і заяви видавалися також і на місцевому рівні Див.: In Our Time: The Flowering of Jewish-Catholic Dialogue / ред. Eugene J. Fisher. New York 1990; Bridges: Documents of the Christian-Jewish Dialogue, т. 1: The Road to Reconciliation (1945-1985) / ред. Franklin Sherman. New York 2011..

Дискусія між українцями після собору. Відразу після ІІ Ватиканського собору в науковому журналі українських редемптористів у Канаді появилися дві статті, як зробили позитивний внесок у цю дискусію, хоч і не заторкнули проблеми антиюдейських висловів в богослуженнях Олександр Домбровський. Хто повинен відповідати за розп'яття Христа?: До дискусії над юдаїзмом на ІІ Ватиканському Вселенському Соборі // Логос: Богословський Квартальник 16 (1965) 257-264; Стефан Семчук. Про Жидів // Логос: Богословський Квартальник 19 (1968) 178-183. Очевидно, використовуючи слово "жиди", Семчук не мав найменшого наміру їх ображати. Серед галичан (під впливом польської мови) ця форма була в той час широко вживаною. У 2009 році появилася книжечка Мирослава Мариновича "Ісус і Божий народ: Юдеї і християни у спільноті спасіння" (Львів 2009). Це також великий внесок у нашу скарбницю богословської літератури на цю тему. У ній є принаймні кільканадцять тез і думок, які я хотів би передискутувати і, можливо, "відшліфувати", але це вимагатиме окремої статті. Тим часом пропоную читати книжечку Мариновича паралельно з вищезгаданою книжкою Райта: N.T. Wright. Paul: In Fresh Perspective. London 2005..

У 1999 році у Львові відбувся важливий семінар, доробок якого згодом появився друком Юдео-християнський діалог в Україні / ред. М. Маринович, Л. Фінберг. Львів - Київ 2000. Виступ Мариновича (с. 76-80) є перлиною в цій книжці.. Цей семінар зробив величезний крок в осмисленні юдео-християнських, а зокрема єврейсько-українських взаємин. І хоч питанню богослужінь не було присвячено окремого виступу чи дискусії, та все ж о. Марко Скірка коротко згадав про редагування текстів у василіянському Молитвослові Там само, с. 124. та детальніше зосередився на питанні сприйняття Nostra aetate в Польщі Там само, с. 81-85..

На закінчення

Повернуся тепер до справи, яку я заторкнув на початку моєї статті у примітці, а саме, голошення Євангелія юдеям. Немає сумніву, що вищенаведені антиюдейські фрази не приносять ніякого благовістування юдеям чи будь-кому іншому. Парадоксально, але саме ті християни, які не раз найбільше наполягають на "навертанні" юдеїв, водночас переконують, що не можна міняти ці "традиційні" вислови. Це, однак, мимоволі викликає підозру, що цих "традиціоналістів" цілком влаштовує наявність муру, який віддалює від них юдеїв. Але ж "Христос - наш мир. Він, що зробив із двох одне, зруйнувавши стіну, яка була перегородою, тобто ворожнечу, [...]щоб із двох зробити в Собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши ворожнечу в ньому" (Еф 2:14-16). Сподіваюся, що ці мої зауваження спричиняться до того, щоб поминання хресної жертви під час Страсного тижня таки знищувало, а не скріплювало довговікову ворожнечу між юдеями і християнами.