П’ять декретів, які вплинули на процес становлення греко-католицької церкви в Канаді (1890-1902 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

П'ять декретів, які вплинули на процес становлення греко-католицької церкви в Канаді (1890-1902 рр.)

Актуальність теми дослідження

український імміграція релігійний духовенство

Конгрегація Поширення Віри Конгрегація Поширення Віри (офіційна назва «Sacra Congregatio Christiano Nomini Propagando») - заснована папою Григорієм IV у XVII ст. з метою налагодження контактів в країнах, де розгорнулася Контрреформація, а також для поширення католицизму серед християн. В 1862 р. папа Пій ІХ для опіки над греко-католиками, у рамках Конгрегації, заснував спеціальний орган «Пропаганда для справ східних обрядів». В 1915 р. Бенедект XV унезалежнив його і перетворив на окрему частину Римської курії під назвою « Конгрегація для Східних Церков». (далі - Конгрегація) була однією із дев'яти відділів Римської курії, що здійснювала керівництво місіонерською діяльністю і регулювала церковні відносини в некатолицьких країнах. Країни, де проживали греко-католики, Святий Престол теж вважав «місійними країнами», зокрема США і Канаду. З огляду на це, опіку над емігрантами Східного обряду здійснювала Римо- Католицька Церква (далі - РКЦ), яка відряджала своїх місіонерів з метою навернення новоприбулих у католицизм. Проте ці функції Конгрегації були відомі лише вищому духовенству і згодом стали неприйнятними для греко-католиків в еміграції.

Масовий виїзд до країн Північної Америки розпочався в кінці ХІХ ст. через економічні і політичні негаразди, які мали місце в Східній Галичині, Буковині та Закарпатті. У всі ці регіони надходила інформація про надання земельних наділів, так зв. гомстедів Гомстед ^^homestead) - земельна ділянка площею 160 акрів (64,7 га), яка виділялася переселенцям із країн Європи, зокрема Австро-Угорщини для ведення господарства на вільних землях США і Канади за 10 дол. Перший Акт про гомстеди в Канаді (An Act Respecting the Public Lands of the Dominion) був прийнятий у 1872 р. і дозволяв будь-якому іммігранту, котрий сплатив 10 дол., довічно користуватися землею. Так, протягом трьох років власник гомстеду змушений був збудувати постійний дім і обробити до 10 акрів землі (до 4 га). Після п'яти років проживання і господарювання гомстед віддавався у власність безкоштовно, з умовою забудови і подальшого обробітку., й можливість їх переходу у постійну власність за умови ефективного обробітку. Це активізувало процес переселення українських селян спочатку до США, а згодом і до Канади. Фактом залишається те, що у 1911 р. кількість іммігрантів в Канаді досягла 75 тис. осіб. Hunchak N. Canadians of Ukrainian Origin: Population. -Winnipeg: Ukrainian Canadian Committee, 1945. - Р. 8.

Від початків української імміграції до Канади Греко-Католицька Церква (далі - ГКЦ) Галичини стала відігравати провідну роль в національно-релігійному житті новоприбулих. З метою духовної опіки, львівський архієпископ Сильвестр Сембратович відряджав греко- католицьких священиків-місіонерів. У Канаді їхня душпастирська діяльність мала серйозні труднощі. Перш за все виявилася тим місіонерським полем, на якому вже активно працювали Римо-Католицька Церква (далі - РКЦ), Російська Православна Церква (далі - РПЦ) і протестантські Церкви. Не сприяли налагодженню постійного діалогу з віруючими брак коштів і транспортних засобів, які б допомогли долати значні відстані між місцями проживання українців. Попри те, місіонерам вдавалося засновувати парафії, організовувати будівництво шкіл, Народних домів, читалень і видавати часописи.

Присутність греко-католицьких священиків у Канаді значно обмежила місіонерську діяльність римо-католицького духовенства серед новоприбулих. Невдоволення і різку критику католицької ієрархії викликав статус одруженого священика, що, на їх думку, створило негативний прецедент для духовенства латинського обряду. Позиція останніх щодо греко-католицьких священиків стала визначальною у процесі становлення ГКЦ. До дискусії, яка стосувалася інституалізації ГКЦ в Канаді були також причетні Святий Престол і ГКЦ Галичини.

Аналіз джерельної бази дослідження. Означена проблематика не знайшла достатнього висвітлення в наукових працях українських і зарубіжних дослідників, однак концептуальною спрямованістю відзначаються праці М. Марунчака Марунчак М. Студії до історії українців в Канаді: історія суспільно-культурного росту української Манітоби.

- Вінніпег: УВАН, 1967. - 544 с., П. Божика Божик П. Церков українців в Канаді: Причини до історії українського церковного життя в Британській Колумбії за час від 1890-1927. - Вінніпег: Б.в., 1927. - 335 с., А. МакВея McVay A. God's martyr, history witness: Blessed Nykyta Budka, the first Ukrainian Catholic Bishop of Canada. - Edmonton: Ukrainian Catholic Eparchy of Edmonton, 2014. - 613 p., Д. Мотюка Motiuk D. Eastern Christians in the new world: an historical and canonical study of the Ukrainian Catholic Church in Canada. - Faculty of Canon Law, Saint Paul University. Edmonton, 2005. - 426 p., в яких проаналізовано діяльність РКЦ і процес становлення ГКЦ в Канаді у першій половині ХХ ст. До наукових розвідок, пов'язаних із особливостями душпастирської діяльності греко-католицького духовенства у США і Канаді та участі РКЦ у цих процесах, можемо віднести дослідження Ю. Мулика-Луцика Мулик-Луцик Ю. Історія Української Греко-Православної Церкви в Канаді: Українська греко-православна церква в Канаді в юрисдикції митр. Германоса [Текст] . - Вінніпег: Спілка «Екклезія», 1987. - Т. 3. - 728 с., Б. Казимири Казимира Б. Перші осяги (Духовна опіка над українцями в Канаді). - Йорктон, 1956. - 27 с., С. Качараби Качараба С. Греко-католицька церква у США наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.: проблеми становлення // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - 2012. - Вип. 21. -С. 361-368., І. Патарака Патарак І. Чин Отців Редемптористів у громадсько-релігійному житті українців в Канаді // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Історичні науки. - 2008. - Вип. 11. - С. 119-127., а також зарубіжних авторів - М. О'Конела O'Connell M. John Ireland and the American Catholic Church. - Minnesota: Historical Society Press, 1988.-615 р., Дж. Фогартого Fogarty G. The American Hierarchy and the Oriental Rite Catholics 1890-1907 [Електронний ресурс] / Gerald P. Fogarty // Records of the American Catholic Historical Society of Philadelphia. - Рижим доступу до ресурсу: http://oivan.pokrovany.com/wp-content/uploads/2015/04/Fogarty-Latin-Oriental-Hierarchy-1890-1907.pdf, Р. Чолія Cholij R. An Eastern Catholic Married Clergy in North America. Recent Changes in Legal Status and Ecclesiological Perspective // Eastern Churches Journal. - Vol. 4. - 1997. - № 2. - P. 23-58., Дж. Сливки Slivka J. Historical mirror Sources or of the Russian and Hungarian Greek Rite Catholics in the Uniter States of America 1884-1963 [Електронний ресурс]. - Brooklyn, New York, 1978 - Рижим доступу до ресурсу: https://archive.org/stream/HistoricalMirrorGreekRiteCatholics1884963/Historical_Mirror_Greek_Rite_Catholics_1884- 1963_djvu.txt, Ф. Марті Marti F. I Rutheni negli Stati Uniti: Santa Sede e mobilita umana tra Ottocento e Novecento. Monografie Giuridiche .

- Pontifica Universita Della Santa Croce, 2009. - 633 р. та ін. В наукових розвідках А. Колодного і Л. Филипович Історія релігії в Україні: у 10-ти т. За ред. проф. А. Колодного / Редколегія: Анатолій Колодний (голова) та ін. / Релігія і Церква в історії української діаспори. Т.9. - К. - УАР, 2013. - 906 с., Е. Бистрицької Бистрицька Е. «Світовий чоловік» отець Іван Волинський // Бистрицька Е. Становлення Української Католицької Церкви у США як умова збереження національної ідентичності [Текст] // Наукові записки

Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія / Гол. ред. І.Зуляк; Редкол.: М.Алексієвець, Л.Баженов, П.Брицький та інші. - Тернопіль , 2007. - Вип. 1. - С. 151-158., Т. Гринчишина Гринчишин Т. Українська Греко-Католицька Церква за кордонами України станом 2010 року: короткий огляд/ Тарас Гринчишин // Історія релігії в Україні: у 10-ти т. За ред. проф. А. Колодного / Редколегія: Анатолій Колодний (голова) та ін. / Релігія і Церква в історії української діаспори. Т. 9. - К.: Український видавничий консорціум та УАР, 2013. - С. 25-64. проаналізовано особливості та значення

Церкви в історії української діаспори та її роль у збереженні національної ідентичності. Допоміжними працями, в яких висвітлено основні причини еміграції українців до Канади, процес формування української етнічної спільноти, а також громадсько-культурного життя, є дослідження В. Євтуха і О. Ковальчук⁷⁴ Євтух В., Ковальчук О. Українці в Канаді. - К.: Будівельник, 1993. - 144 с., М. Боровика Боровик М. Століття українського поселення в Канаді (1891-1991) [Текст] / Михайло Боровик; Мов. коректор Я. Василенко; Передм. Я. Рудницького. - Монреаль; Оттава: Укр. Могилян.-Мазеп. АН, 1991. - 485 с., Я. Петришина Petryshyn J. Peasants in the promised land: Canada and the Ukrainians (1891-1914). - Toronto: James Lorimer & Company, 1985. - 270 p., В. Макара Макар В. Соціально-політична інтеграція українців у поліетнічне суспільство Канади. - Чернівці : Прут,

2006. - 284 с. та ін.

Проте, в опрацьованій нами науковій літературі практично відсутній аналіз впливу прийнятих рішень Конгрегації на процеси інституалізації ГКЦ в Канаді, що у свою чергу актуалізує тему запропонованої статті.

Мета даного дослідження полягає у з'ясуванні ролі прийнятих декретів Конгрегацією на процес інституційного оформлення ГКЦ в Канаді. Аналіз вивчення проблеми показав, що для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати наступні завдання: дати цілісну оцінку прийнятим декретам Конгрегації; розкрити особливості процесу становлення ГКЦ з огляду на прийняті декрети; проаналізувати історичні підстави, зміст та проблеми діяльності греко-католицького духовенства у Канаді;

Основний зміст дослідження

У 1889 р. єпископ Львівський Сильвестр Сембратович відкликав о. Івана Волянського з США, оскільки статус одруженого священика викликав неприязнь до нього генерального вікарія архієпископа Моріса А. Волша, який заявив, що у США о. Іван не має права перебувати Бистрицька Е. «Світовий чоловік» отець Іван Волянський // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Тернопіль і Тернопілля в історії та культурі України і світу (від найдавніших часів до сьогодення)» / За заг. ред. І. Зуляка. - Тернопіль: Вектор, 2014. - С. 60-62.. Вважаємо, що з того часу розпочався затяжний конфлікт між українськими греко-католицькими священиками в США та Апостольською Столицею, яка підпорядкувала їх юрисдикції місцевим латинським єпископам.

Такий порядок підпорядкування був закріплений в документах Конгрегації кінця ХІХ ст. й стосувався лише іммігрантів-греко-католиків у США. Проте коли масова імміграція огорнула й Канаду, вони автоматично були введені й на території цієї країни. З цього приводу американське видання «Унія в Америці» повідомляло: «З Канади надходять вісти, що тамошні римо-католицькі власті застосовують до тамошніх русинів всі розпорядження Конгрегації Пропаганди Віри, які були видані для русинів в Сполучених Державах» Унія в Америці. Причинок до відносин руської церкви. Відповідь гр. Шептицькому, митрополитові львівському гр.кат.обряду на єто посланіє з 20 августа 1902. - Нью-Йорк, 1902. - С. 29..

Перший документ, який видала Конгрегація, був декрет «Aliquibus abhinc annis» («Кілька років тому») від 1 жовтня 1890 р. за підписом кардинала Джованні Сімеоні (Giovanni Simeoni). В історичній науці він отримав назву «німого листа» («tonti lettera») або за висловом Ю. Мулика-Луцика, «таємних норм» Боровик М. Вказана праця. - С. 20.. На той час Римська курія видавала окремі директиви, зміст яких доводився до відома лише вузькому колу осіб. До прикладу, 23 липня 1890 р. на щорічній зустрічі римо-католицького духовенства у Бостоні, латинські єпископи Джон Айреланд (John Ireland) та Джеймс Мюллен (Jams T. Mullen) скаржилися на присутність у їхніх парафіях (св. Павла і єпархії Ері, Пенсильванія) священиків східного обряду з сім'ями, вважаючи такий стан речей недопустимим. Відтак, Конгрегація приватно надіслала лист, в якому висловила свою підтримку на користь єпископів у ставленні до греко-католицького духовенства. Відзначимо, що про його існування не знала навіть римо- католицька ієрархія Пенсільванії Fogarty G. Вказана праця. - Р. 18.. Декрет «Aliquibus abhinc annis» теж мав напівтаємний характер, адже призначався для єпископів Львова, Перемишля, Станіслава, Мукачева і Пряшева й стосувався греко-католицьких священиків, котрі мали намір працювати в еміграції.

З точки зору дослідників, поширення декрету мало дві причини. Перша - політична: інституалізація ГКЦ не сприяла зміцненню РКЦ у Північній Америці. Друга - канонічна: римо-католицьке духовенство опротестовувало перебування в країні одруженого духовенства та їхню повну незалежність у діяльності Duskie J. The Canonical Status of the Orientals in the United States. - Washington D.C.:The Catholic University of America, 1928. - Р. 31. Ibidem - Р. 32.. Низка скарг про конфліктну ситуацію, яка склалася між латинським і греко-католицьким духовенством у США і Канаді стала предметом обговорення у Конгрегації. Відтак, були прийняті рішення щодо умов перебування греко-католицьких священиків у країнах еміграції. Перша з них стосувалася статусу священика - бути неодруженим; друга - перед приїздом греко-католицький священик повинен узгоджувати свою діяльність з ієрархами РКЦ в місцевості, де бажав працювати; і третя - після приїзду місіонер представляв себе Ординарію єпархії, щоб той надав йому певні вказівки .

Наслідком цього декрету стало поглиблення конфлікту між греко-католицьким і римо-католицьким кліром. Місцеві латинські єпископи висловлювали побоювання того, що одружене духовенство з Галичини принесе великої шкоди церковним канонам і дисципліні у їхніх дієцезіях. Тому Конгрегація в листопаді 1891 р. постановила: «Священики, які знаходять на території Сполучених Штатів Америки повинні бути целібатами» («Sacerdotes ritus graeco-rutheni, qui in status foederatos Americae Septentrionalis proficisci et comrari cupiunt, debent esse coelibes») Ukrainian Catholic Archeparchy of Winnipeg Archives (UCAWA). Delegatio Apostolica, No. 1133, L 32883, p.1. Cholij R. Вказана праця. - Р. 23-58.. Тоді ж єпископи, до яких було спрямоване звернення, ініціювали відкликання одружених священиків .

10 травня 1892 р., префект Конгрегації Мечислав Лєдуховський адресував Балтиморському архієпископу Джеймсу Гіббонсу «Декрет про руських священників» Decretum de Sacerdotibus Ruthenis S. Congregat De Propaganda Fide, Die 10 Maii,1892 // American Ecclesiastical Review, Rome. - Vol. VII. - 1892.- P. 66-67.. Серед греко-католиків цей документ відомий як «Маєве Розпорядження» і був другим документом, який стосувався священиків східного обряду. В його основу ввійшли положення декрету від 1890 р., однак були і нововведення.

В. Паска у своєму дослідженні наводить приклад листування між кардиналами М, Лєдуховським і Дж. Гіббонсом. В цих листах щодо основних пунктів декрету, зазначено: «а) одружені священики повинні якнайшвидше повернутися до своїх єпархій; б) в майбутньому можуть бути направлені лише священики-целібати в ті дієцезії, де бажають працювати; («а) Ut presbyteri uxorati quantocius in proprias dioceses reverti adigerentur; b) Ut in posterum nonnisi clibes mittantur, qui sister debent coram Ordinario illius Dioceseos ad quam pergere exoptant»). Також, В. Паска вказує на введення подвійного підпорядкування греко-католицьких священиків - митрополиту ГКЦ в Галичині і єпископу РКЦ в США Paska W. Sources of Particular Law for the Ukrainian Catholic Church in the United States: A Dissertation Submitted to the Faculty of the Scool of Religious Studies of the Catholic University of America . - Washington: University Microfilms, 1977. - P. 149-150..

Впродовж 1892-1894 рр. латинська ієрархія не втручалася у справи духовенства східного обряду, тому священики почали вважати його «мертвою буквою», указом, що залишився на папері Мулик-Луцик Ю. Вказана праця. - C.15-22.. Пов'язуємо це з тим, що в той час свою діяльність розгорнула РПЦ. Натиск на одружене греко-католицьке духовенство й заборона його діяльності з боку Конгрегації, спричинили їх перехід, а також окремих парафій до російського православ'я. Звернемо увагу, що православне духовенство не ставило вимог до греко-католицьких священиків, а надало їм повне право приїжджати з сім'ями і вільно священнодіяти. Самі ж новоприбулі обирали православ'я через те, що обряд був подібний до їхнього рідного, а мова зрозуміліша, аніж латинська. У цьому випадку слід згадати о. Олексія Товта, який разом із своєю парафією в Міннеаполісі (США) перейшов на православ'я, а до 1909 р. його приклад наслідували ще 50 греко-католицьких священиків Нива. - Львів, 1908. - С.60-63..

Тиск латинського єпископату, підтриманий Римською курією, мав негативні наслідки для ГКЦ в США і Канаді. Впродовж 1891-1901 рр. близько 2248 галичан і 4450 угорців офіційно перейшли до РПЦ Унія в Америці. Вказана праця. - C. 20.. Серед латинського єпископату культивувалася думка: «Ми свідомі того, що багато русинів із-зі свого обряду перейде на шизму, але ми певні і того, що велику їх частину пощастить нам навернути і до латинського обряду» Slivka J. Вказана праця..

Більш активно протистояли тиску католицькій ієрархії у США священики із Пряшівської єпархії. Вони звернулися до М. Лєдуховського про дозвіл одруженому духовенству залишитися в країні, мотивуючи це «створенням апостольського вікаріату свого обряду» («fondazione di un vicariato apostolico per il loro rito») Marti F. Вказана праця. - Р. 184-185.. Відтак, єпископ Львівський Сильвестр Сембратович, який до цього часу утримувався від офіційних заяв, наголосив на відсутності необхідної кількості неодружених священиків для місійної роботи у Північній Америці і висловив прохання скасувати вимоги щодо цього Simon C. The First Years of Ruthenian Church life in America. - Orientalia Christiana periodica. - 1994. - № 60. - P. 187-232..

Лояльне ставлення до греко-католиків було короткотривалим. 12 квітня 1894 р. з Конгрегації надійшов черговий документ «Relatum est» за підписом кардинала М. Лєдуховського Cholij R. Вказана праця. - P. 23-58.. Декрет містив чимало вимог, до прикладу: «а) не висилати священиків до Північної Америки, не порозумівшись з Ординарієм, до якого мають їхати; б) висилати тільки безженних священиків або вдівців; в) повідомляти Священну Конгрегацію Поширення Віри, в яку єпархію священики бажають їхати. Без її згоди не рушати в дорогу; г) отримавши згоду від Священної Конгрегації Поширення Віри, зголоситися в Ординарія, якому мають підлягати, попросити і дістати в нього потрібну владу, щоб могти священнодіяти; д) відпускна грамота власного Ординарія має бути підтверджена Апостольським нунцієм або Делегатом» Казимира Б. Вказана праця. - C. 10.. Також священикам було заборонено збирати милостиню без відповідної ліцензії Lettera enciclica Relarum est del 12 aprile 1894, Sacra Congregatio de Propaganda Fide // Analecta Ecclesiastica seu Romana Collectanea. - 1907. - Vol. II,. - P. 11.. Проте основною вимогою було те, щоб греко- католицькі єпископи у Європі перестали вважати себе єпископами іммігрантів-русинів за океаном, таким чином Конгрегація підпорядкувала останніх собі Мулик-Луцик Ю. Вказана праця. - C. 22. Simon C. Вказана праця. - Р. 187-232..

Конгрегація не вважала за потрібне довести зміст цього декрету до греко- католицького духовенства і їх вірян. Зазначений документ не сприяв вирішенню конфлікту між священиками західного і східного обрядів, а навпаки - загострив ситуацію. Надалі на засіданнях католицького духовенства піднімалося питання про діяльність одруженого духовенства .

Збільшення чисельності емігрантів у Північній Америці змушувала єпископа Сембратовича відсилати одружених священиків для духовної опіки над русинами, попри «таємні» заборони. В подальшому це стало причиною оприлюднення Конгрегацією ще одного декрету «Romana Ecclesia» від 1 травня 1897 р. Цей документ, на відмінно від попередніх, був офіційним. Його положення стосувалися як греко-католицьких священиків, так і їхніх парафіян. Щодо останніх, які проживали в країнах Північної Америці, то вони отримали дозвіл дотримуватися латинського обряду і «право повернутися до свого обряду, коли поїдуть до свого краю, однак не дозволялося переходити на обряд латинський (хіба що дістануть на це дозвіл від Римського архиєрея в кожному окремому випадку») Історія релігії в Україні: у 10-ти т. Вказана праця. - C. 156.. У декреті зазначалося, що єпископ кожної провінції, де знаходилася велика кількість греко-католицьких іммігрантів повинен знайти «русинського» священика-целібата для їхньої опіки, а за відсутності такого кандидата, надати латинського священика, який би користувався довірою серед греко-католиків Marti F. Вказана праця. - P. 231-238.. Декрет не скасував вимог щодо одруженого духовенства, проте це був перший документ, який вирізнив греко-католиків з-поміж католиків і, на нашу думку, заклав, власне, основи для подальшого становлення ГКЦ в Канаді. Цей документ був першим з пастирських положень, який в кінцевому рахунку призвів до створення окремої юрисдикції для русинів.

П'ятий декрет Конгрегації був виданий 10 травня 1902 р. за підписом М. Лєдуховського. Прийняті положення закріпили попередні наміри Конгрегації щодо права перебувати в країнах Північної Америки одружених священиків і зобов'язував ієрархів РКЦ «усувати зі своїх дієцезій одружених священиків та більше не то що не приймати таких, а навіть «викидати»» («ut presbiteri uoxorati in proprias dioceses reverdi adigerentur») Мулик-Луцик Ю. Вказана праця. - C. 23.. Вважалося, що священики, які привозили із собою дружин і дітей, викликали «згіршення» серед католиків Унія в Америці. Вказана праця. - C. 18-19.. Положення цього документу остаточно вирішили питання постійного перебування одруженого духовенства в США і Канаді.

Заборона одруженому духовенству священнодіяти серед своїх іммігрантів, викликало нечувану критику з боку греко-католиків, адже була прийнята без урахування реальної ситуації. Ці постанови суперечили деяким папських документам, а саме: «Accepimus Nuper» папи Лева Х, «Magnus Dominus» папи Климента VIII, «Demandatam caelitus» папи Бенедикта XIV, а також рішенням Флорентійського собору і Берестейської унії Marti F. Вказана праця. - P.176..

Відомо, що ГКЦ була не в змозі забезпечити виконання цих вимог, а відповідно й надати в достатній кількості місіонерів, які б задовольнили потреби іммігрантів. Майже все духовенство було одруженим, виняток становили монахи Чину св. Василія Великого (ЧСВВ). Власне, діяльність перших отців василіан (у Канаді з 1902 р.) полягала в тому, щоб об'єднати русинські поселення у парафії, згуртувати греко-католицькі громади і надати духовну опіку своїм вірянам. В майбутньому це стало основою для інституалізації ГКЦ у Канаді Волік Н. Діяльність перших греко-католицьких священиків-місіонерів у Канаді (1902-1906 рр.) // Актуальні проблеми гуманітарних та природничих наук. Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 28-29 жовтня 2016 року). - У 3-х частинах. - Херсон, 2016. - Ч. 2. - С. 7-10..

Висновки

Таким чином, прийняті декрети 1890, 1892, 1894, 1987, 1902 рр. за певних обставин могли мати вкрай негативні наслідки для греко-католиків. Через відсутність належної кількості одружених священиків для здійснення духовної опіки над емігрантами із Східної Галичини, Буковини і Закарпаття, ці функції мало б перейняти на себе латинське духовенство, що у перспективі сприяло латинізації віруючих. На жаль, декрети Конгрегації лише поглибили конфлікт між католицьким і греко-католицьким духовенством й сприяли відтоку священиків та вірних до православних або протестантських церков. Сучасник тих подій о. Ніль Саварин писав: «Настав час страшних релігійних картин. Наш емігрант виїхав з краю греко-католиком, брав шлюб у протестанта, хрестив дітей у православного батюшки, а вмирав звичайно цілковитим безвірком» Саварин Н. Роля оо. Василіан в історії Української Греко-католицької дієцезії в Канаді.-Мондер,1938.-С. 11.. Відтак, декрети, видані Конгрегацією, започаткували низку проблем, які уповільнили процес становлення ГКЦ в Канаді.

Размещено на Allbest.ru