Культово-обрядова сфера релігії: природа та закономірності постання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культово-обрядова сфера релігії: природа та закономірності постання

Віталій Шевченко

Культово-обрядова сфера - важлива складова релігійного комплексу, під яким, зазвичай, розуміють сукупність обрядових дій, що пов'язані з поклонінням надприродній реальності (духові, Богові, Абсолюту...) Горелов А. Культ // Католическая энциклопедия. Т. ІІ. - И -Л. -М., 2005. -С. 1424. і спрямовані на досягнення зв'язку віруючого з об'єктом поклоніння. Як невід'ємний атрибут релігійного феномену, культ постав разом з його виникненням і характеризується ускладненістю вияву в процесі історичного розвитку. Маючи напрочуд широкий арсенал вираження, обряд, зазвичай, формується на конкретному релігійному базисі та включає культурно-мистецькі засоби реалізації, етноментальні особливості втілення, політико-ідеологічні фактори замовлення. Крім того, на рівні міжрелігійної взаємодії культово-обрядовий комплекс акумулює чимало елементів попередніх вірувань, знаково-символічна природа яких дозволяє говорити про тяглість релігійної традиції. Властиво ця особливість обрядових дійств дає підстави говорити про культово-обрядовий комплекс як унікальне симбіотичне утворення, дарма що релігійними адептами обряд зазвичай вважається ексклюзивним, тобто непорушною питоменністю ними сповідуваного культу, тоді як у сприйнятті й оцінці ширшого загалу громадян асоціюється з вершинним національним досягненням, його священним надбанням.

Відтак, як з огляду на релігійні місце, роль та значення культово-обрядової сфери, так і з уваги на актуалізацію релігійного фактора в житті сучасної України, маємо додаткову спонуку до всебічного вивчення різних аспектів культово-обрядового комплексу, висвітлення якого потребує, насамперед, бодай побіжного окреслення найзагальнішого числа праць, що присвячені осмисленню природи його постання, закономірностей розвитку та функціонального наповнення. Ця проблематика (і те хотілося б відразу відзначити!) вже давно привертає увагу вчених різних галузей знання. Принаймні, досліджуючись комплексно, вона знайшла всебічне висвітлення в низці фундаментальних праць як зарубіжних, так і вітчизняних учених. Прізвища Е. Тейлора Тейлор Э. Б. Первобытная культура. - М., 1989., Е. Дюркгейма Дюркгайм Е. Первісмні форми релігійного життя: тотемна система в Австралії. -К., 2002., З. Фрейда Фрейд З. Психология бессознательного. Сб. произведений / науч. ред, М. Г. Ярошевский. - М., 1990; Фрейд, Зигмунд. Психоаналитические этюды. - Минск, 2010.; Фрейд, Зигмунд. Основные психологические теории в психоанализе. - М., 2006., Р. Отто Отто Р. Священное. Об иррациональном в идее божественного и его соотношении с рациональным.- СПб, 2008., Б. Малиновського Малиновский Б. Мистика. Религия. Наука. - М., 2008; Малиновский Б. Мистика. Религия. Наука // Классики мирового религиоведения. Антология. Под ред. А. Н. Красникова. - М., 1998., М. Вебера Вебер М. Избранное. Образ общества. - М., 1994., В. Джемса Джемс У. Многообразие религиозного опыта. - СПб., 1992., М. Еліаде Элиаде М. Аспекты мифа. - М., 1996.; Элиаде Мирча. Священное и мирское. - М., 1994.; Еліаде М. Священне і мирське. Міфи, сновидіння і містерії. Мефістофель і андроген. Окультизм, ворожбитство та культурні уподобання. - К., 2001. у цьому переліку мали б посідати провідні позиції, оскільки йдеться про тих дослідників, які заклали методологічні основи ґрунтовного вивчення релігії в усій сукупності її виявів з культово-обрядовою сферою включно. Той безперечний факт, що незалежно від ступеню свого розвитку, культово-обрядова сфера з необхідністю передбачає публічність вияву, нам принагідно важить підкреслити інше, позаяк, не будучи, як на тому, зокрема, зауважує Б. Малиновський, «ані автором релігійних істин, ні тим більше суб'єктом самоодкровення», Малиновский Б. Магия, наука и религия. - М., 1998. спільнота консолідується на спільній релігійній платформі. А така закономірність дозволяє:

- «завдяки системі взаємної підтримки ... оточити урочистим величчям акт зняття покрову тайни з сакральних сутностей та надприродних істот» Там само. - С. 68.;

- «на загальноприйнятих стандартах поведінки» Там само. - С. 68. утверджувати мораль у відкритий, публічний і загальний спосіб;

- передавати і зберігати священну традицію як абсолютно незмінну і недоторканну.

Воднораз, відзначаючи той факт, що на функціональному рівні свого впливу обряд сприяє згуртуванню віруючих довкола певних цінностей та усталених способів вираження релігійних почуттів, уявлень і переконань, а відтак і консолідації віруючих на соціальному рівні життя, ми маємо усвідомлювати, що культово-обрядовий комплекс у всі часи виступав і продовжує виступати ціннісно-нормативним регулятивом для віруючої спільноти, важливим, а іноді й визначальним елементом культурно-духовного вияву народу (а то й цілої ойкумени!).

Як уже побіжно наголошувалося, не залишилися осторонь уваги численні аспекти релігійної обрядовості і у вітчизняній науці, значним стимулом до вивчення якої стали події кінця 80-х - початку 90-х років ХХ ст., що цілком слушно ототожнюються з відродженням національно-культурної спадщини на пострадянських теренах і, зокрема, найбезпосередніше пов'язуються зі з'ясуванням духовної самобутності українського народу, його віруваннями, національними святощами та духовними уподобаннями. Прикметно й те, що класово-ідеологічні табу радянської доби та ними зумовлені численні обмеження хоча й детермінували істотне уповільнення розвитку та доволі заангажовану інтерпретацію дисциплін гуманітарного циклу, однак на інтенсивності вивчення культово-обрядового комплексу відчутно не позначилися. Перелік прізвищ учених та їхніх праць, що його наводить В. Бодак у власній монографії «Релігійна обрядовість в її соціальних реаліях» (К., 2000), - цьому красномовне підтвердження і рясніє іменами репрезентантів різних галузей знання, з-поміж яких Л. Ємелях Емелях Л. Происходжение христианского культа. - М., 1961.; Емелях Л. Загадки христианского культа. - Л., 1985., Ю. Бромлей Бромлей Ю. В. Современнее проблемы этнографии (очерки теории истории). - М., 1981., Є. Дулуман Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. - К., 1974., М. Закович Закович Н. М. Праздники и обряды как специфическое социальное явление. - К., 1976; Закович Н. М. Празднично-обрядовая сфера духовной культуры. - М., 1983., Б. Лобовик Дулуман Е. К., Лобовик Б. А., Танчср В. К. Современный верующий. Социально-психологический очерк. - М., 1970; Лобовик Б. Вірування давніх українців та їхніх пращурів. - К., 1996.; Лобовик Б. О. Релігійні погляди, почуття, поклоніння. - К., 1970; Лобовик Б. О. Як виник релігійний культ. - К, 1962., А. Колодний Колодний А. М. Обрядово-побутова релігійність сучасного віруючог і шляхи її подолання. - К., 1967; Колодний А. М. Походження і сутність релігійної обрядовості. - Чернівці, 1965., І. Суханов Суханов И. В. Обычаи, традиции и преемственность поколений. - М., 1976., Д. Угринович Угринович Д. М. Обряды: за и против. - М., 1975.; Угринович Д. М. Психология религии. - М., 1986., І.

Фурсін Фурсин И. И. Природа и социальные функции обрядности. - Ростов-на-Дону, 1974., О. Чертков Чертков А. В. Культ и его роль в религии. - М., 1975., І. Яблоков Яблоков И. Н Религия: сущность и явление. - М., 1982; Яблоков И. Н. Социология религии. - М., 1979.. В. Горовий Горовой В.Н. Обрядность в зеркале времени. - Днепропетровск, 1988; Горовой В. Обряды в системе религиозного культа. - К., 1989; Горовой В. Бондаренко В. Д., Єленський В. Є., Журавський В. С. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації. - К., 1996., П. Косуха Косуха П. И. Наши праздники и обряды. - К., 1987., Москалець Москалец В. П. Религиозный культ: особенности функционирования и пути преодоления. - К., 1987., Н. Романова Романова Н. С. Мировоззренческая функция социалистической обрядности.-К.,1987., В. Сапіга Сапіга В. К. Релігійна і світська сфери святково-обрядового комплексу. - К., 1996., Р. Шрейнер Шрейнер Ю. А. Ритуальное поведение и формы косвенного целеполагания // Психологические механизмы регуляции социального поведения / Бобнева М. И., Шорохова Е. В. (ред). - М., 1979; і С. Яковлев Яковлев Е. Г. Эстетическое чувство и религиозное переживание. - М., 1964.. Що ж до тематичного діапазону згаданих досліджень, то він доволі широкий і назагал дозволяє констатувати високий рівень проникнення в сутність порушених проблем. Інша річ, що переважна більшість праць щойно названих авторів нерідко хибувала надмірною заідеологізованістю, в контексті якої:

- глашатаї та адепти соціалістичної обрядовості щораз охочіше пророкували неминучу та швидку «смерть» її релігійного аналогу і, розвінчуючи згубну сутність релігії, радше впали жертвою власних навіювань, бо історична епоха, що спонукала до таких ілюзій, наразі вже канула в Лету, а на пострадянському просторі, де так затято боролися з релігійними пережитками речники різних класово-ідеологічних переконань нині дедалі активніше утверджуються конфесійно-деномінаційні позиції;

- викриваючи підступні замисли «розсадників релігійного мракобісся» та згубні впливи їхніх ідей повсякчас нарікали, що служителі релігійного культу то модернізуються, підлаштовуючись під новочасні потреби, то блюзнірськи мімікрують, самі не знаючи у що вірять, але при тому далеко не завжди завдавали собі клопоту розкрити глибинні корені кризи релігійної свідомості, яка, зрештою, спостерігається й дотепер на тлі панівної секуляризації та зростаючих на вазі глобалізаційних процесів.

Особливе місце у списку дослідників релігійного культу в його православній парадигмальній заданості належало б відвести богословам російської діаспори і, насамперед, С. Булгакову Булгаков С. Н Богословские труды. - М., 1989; Булгаков С.Н. Православие. Очерки учения православной Церкви. - М., 1991, М. Лоському Лосский М. Очерк мистического богословия Восточной церкви // Догматическое богословие. - К., 1991. та П. Флоренському Флоренский П. Иконостас // Богословские труды.. - М, 1972. - Вып. 9. - С. 82 - 149; Флоренский П. А. Столп и утверждение истины. - Сергиев Посад, 1914., переважаючий інтерес яких становило теоретичне осмислення обряду в структурному взаємозв'язку його органічно взаємопоєднаних елементів. Адже, поглиблюючи й вдосконалюючи погляд на невід'ємні складові релігійного культу, вони, з одного боку, давали й дотепер дають цілковиті підстави говорити про вагомість ними звершених напрацювань, однак при цьому маємо усвідомлювати, що осторонь їхніх науково-богословських інтересів залишалися ті аспекти релігійної сфери, що достосовувалися національної традиції. В цьому сенсі, зміщуючи фокус наукової уваги на українські терени радянського сімдесятиріччя, В. Бодак, як на наш погляд, цілком резонно зазначає, що в розрізі зауваженого чи не найбільше «не пощастило дослідженню проблеми ролі релігійних обрядів в етноінтегративних і етноформуючих процесах» Бодак В. Релігійна обрядовість в її соціальних реаліях. - К., 2000.. Саме внаслідок цього поза межами наукового дискурсу залишилося предметне поле східнохристиянського, а точніше православного обряду з його виразно українською специфікою. Щоправда, кажучи так, ми свідомі, що цю лакуну по- своєму заповнювали митці української діаспори, з-поміж яких особливого відзначення потребує доробок І. Огієнка (митрополита Іларіона).Огієнко І. Констянтин і Мефодій: їх життя та діяльність. - Вінніпег - Канада, 1970; Огієнко І. Нариси з історії української мови. - Варшава, 1927; Огієнко І. Українська культура. - К., 1918., Б. Липського Липський Б. Духовість нашого обряду. - Нью-Йорк - Торонто, 1974., Є. Іванківа Іванків Є. Український Християнський Схід. - Чикаго, 1992., Ю. Катрія Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Нью-Йорк, Рим, 1982., М. Стахіва Стахів М. Христова церква на Україні (988 - 1396). - Стемфорд, 1985., тобто тієї когорти мислителів, засвоєння надбань яких дещо згодом прислужилося розвою справи вивчення обрядово-культового комплексу як старшою генерацією українських дослідників (А. Колодний, П. Яроцький Українська церква між Сходом і Заходом : наук. збірник / за ред. П. Яроцького. - К, 1996., О. Крижанівський, О. Моця Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. - К., 1996., Ю. Мицик, Д. Степовик ...), так і їхніми наступниками (В. Бодак Бодак В., Колодний А., Український східний обряд : монографія. - К., 1997; Бодак В. Релігія і культура: взаємодія та взаємовплив. - Київ - Дрогобич, 2005., В. Бондаренко Бондаренко В. Д., Єленський В. Е., Журавський В. С. Релігійне життя в Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації. - К., 1996., С. Здіорук Здіорук С, Парахонський Б., Валевський О. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України. - К., 1995., О. Саган Саган О. Н. Національна самобутність обрядово-культової сфери // Релігія в духовному житті українського народу. - К., 1995; Саган О. Н. Українське православ'я: особливості, історія, сучасність // Українське релігієзнавство. - 1996. - № 1., Ю. Левада, О. Лещенко... Прикметно й те, що в орбіті уваги цих та непойменованих учених опиняться і сталі обрядово-культові комплекси традиційних церков, і складний процес обрядотворчого становлення новітніх християнських відгалужень, на які, своєю чергою, доволі потужний вплив справили як внутрішньокультурні та етнополітичні фактори, так і зовнішні чинники найрізноманітнішого характеру. Однак в цілому концентр цих наукових пошуків, віднайдень та осмислення визначала напруга між культовим текстом та засобами його знаково- символічної передачі, тоді як в зарубіжних напрацюваннях тематичні береги були значно ширші, як, зрештою, і коло проблемних вислідів, деякі з яких прямо кореспондувалися або перетиналися з вихідними пунктами розуміння сутності релігії як такої. Хоча безперечним уявляється той факт, що, маючи на меті прославити й/чи змилостивити об'єкт поклоніння, обрядові священнодії суворо регламентуються та потребують неухильного дотримання й ретельного виконання уповноваженими на те особами. А це означає, що в своєму природному форматі кожний обряд підпорядкований чітко визначеному зразку як архетипу релігійного мислення, відчуття й переживання, тобто наслідує приписам та настановам конкретно заданого континууму релігійного життя. У цьому зв'язку здаються слушними розмірковування Дж. Сантаяни, який у своїй книзі «Разум у религии» Santayana G. Reason in Religion. - N. Y., 1905., зокрема, зазначає: «Будь-яка спроба розмовляти, не вживаючи при цьому якоїсь конкретної мови, така ж безнадійна, як і спроба мати релігію, яка б не була релігією конкретною... Адже кожній живій, дійовій релігії притаманні свої відмітні ознаки. Сила релігії полягає в її особливому й дивовижному посланні та в тому напрямі, який це одкровення надає життю. Перспективи, які вона відкриває, й таємниці, які вона пропонує, - це ще один світ, в якому можна жити, і цей інший світ - незалежно від того, чи сподіваємося ми коли-небудь до нього перейти, - в нашому розумінні і є релігією» Цит. за : Гірц К. Інтерпретація культур. - К., 2001..

Воднораз, віддаючи належне аргументованості означеного погляду, який, безсумнівно, відображає ексклюзивістьську природу релігійного феномену та передвизначає методологічні принципи дослідницького самовизначення, ми розуміємо, що сказане зовсім не підриває аргументативності мотиваційних засновків інакше мислячих, а властиво тих, хто обстоює крайню необхідність чи ж просто висловлюється на користь необхідності з'ясування спільних / споріднених рис найрізноманітніших релігій і вже на тій основі розмірковує над низкою питань культово-обрядового віднесення. Адже, незважаючи на міжрелігійну, як і на міжконфесійну та міжденомінаційну специфікації поклоніння вищій реальності з їм властивими релігійними та позарелігійними (етноментальні, політико-ідеологічні, культурно-мистецькі та інші чинники) порізненнями, в культово-обрядовому комплексі все-таки простежуються полдібність, а то й спорідненість таких його складових, як молитва, жертвоприношення, пости, релігійні свята, паломництва до святинь, ритуальні дії з нагоди чи приводу народження, шлюбу, смерті . А такі чи їм подібні аналогії спостерігаються з прадавніх часів чи пак на ранньому етапі розвитку релігійних вірувань. У цьому сенсі вельми показовою уявляється традиція весільного обряду, що описана в статті Ю. Писаренка «Лоно традиции (Размышляя над образом-понятием)» Писаренко Ю. Г. «Лоно традиции» (размышляя над образом-понятием) // Актуальні проблеми духовності: збірник наук. праць. - Кривий Ріг, 2012. і в якій наголошується, що побутуючий з-поміж білорусів обряд ставання нареченого, а також його супроводжуючих осіб (близько 6 - 8 осіб) босоніж правою ногою на сковорідку з присяганням: «Ну, цалуйте Божие милосердие, щоб стаятсь друг за друга, брат за брата, за единую кров капли», має свої первісні аналогії з родоплемінним періодом розвитку людства і, зокрема, спостерігається в скіфській культурі VII - ІІІ ст. до н. е. та має аналогії з грецькими традиціями ІІ ст. н. е. Втім, повторюємо, зазначене зовсім не заперечує, а тим більше не спростовує того, що нині кожна релігія, як і конфесія та/чи деномінація, здебільшого мають власний, інституційно усталений та чітко дотримуваний культово-обрядовий комплекс, який навіть в межах однієї конфесії може більшою-меншою мірою, а іноді й істотно відрізнятися поміж собою в залежності від етноментальних, культурно-ідеологічних, природно-кліматичних та інших факторів його поширення.

Важливим аспектом наших пропедевтичних розмірковувань про культ постає й взаємозв'язок структурних компонентів релігії, в якому зазвичай виокремлюють: 1) віронавчально-теоретичну або доктринальну частину; 2) культово-обрядову сферу; та 3) організаційну складову, в контексті яких перші два з них мали б становити для нас безперечний пріоритет та дослідницьку домінанту. Адже через посередність першого компоненту задається, конституюється й легітимізується порядок звершення культово-обрядових дій, а завдяки другому у символьно-знаковий спосіб відображається релігійна тайновість у всій повноті її вияву Іноді головним структурним маркером релігії називається релігійна свідомість, яка з необхідністю передбачає наявність віри у надприродне і виступає найпотужнішим чинником вольової мобілізації! віруючого, задає смисли і, долаючи обмеженість розуму, слугує звершенням очікуваного. А такі сподівання та способи їхньої реалізації, своєю чергою, безпосередньо корелюють з релігійною психологією та релігійною ідеологією, тобто з тим комплексом «уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов'язаних із певною системою релігійних ідей., розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу».. Хоча, кажучи так, маємо бути свідомі, що наведена структура релігійного феномену чи ж її інші християнські інваріанти не можуть універсалізуватися і претендувати на класично-усталену даність бодай тому, що:

- кожна з релігій базується на власному джерелі найавторитетніших свідчень, яке, зазвичай, відіграє системотворчу роль в процесі формування культу та з ним пов'язаної обрядової практики і яке, як правило, буквально вписане в матрицю культури свого постання Вказуючи на те, що речники різних релігій нерідко позискують з власних класифікаційних принципів, нагадаємо, що в індуїзмі над інше важить чутливість до страждань та прагнення звільнитися від них, а в православ'ї домінантними виступають віра в Бога, в надприродний (потойбічний) світ та в безсмертя душі або наявність трансцендентального світу, переживання зв'язків з цим світом і соціальна організація.;

- не тільки кожній з релігій, але і їхнім відгалуженням притаманна власна інтерпретація священних текстів, що надає культово-обрядовому комплексу як засобу відображення та вираження надзвичайної складності і на побутово- обрядовому рівні, і в межах питомо релігійного комплексу, де мають місце не тільки уже згадувані обряди, ритуали, свята, церемонії, жертвоприношення, таїнства, богослужіння, пости, молитви..., але й ширший ареал культового підпорядкування (в тому числі споруди, реліквії, предмети спеціального ужитку та все, що пов'язане з їхнім застосуванням та регламентацією);

- одним із невід'ємних атрибутів культово-обрядового комплексу у кожній з релігій виступає символ як частина знакової системи культу, на яку він зазвичай спирається і без якої він практично неможливий, дарма що сам символ по-різному мислиться в структурі конкретно заданого алгоритму релігійної інтерпретації;

- поза вираженням свого конкретного, чітко визначеного та обов'язкового до виконання значення, звершувана обрядова дія (якої б з релігій це не стосувалося!) не може вважатися дійсною;

- незалежно від якісних параметрів релігійних вірувань та засобів їхньої культово-обрядової репрезентації, всі вони (а з часом дедалі виразніше!) спрямовані на психо-емоційне піднесення віручого (-чих) та досягнення такої міри натхнення, на яке в ідеалі розрахований обряд і який зазвичай зводиться до відчуття його (її, їхнього) злиття (=єдності) з об'єктом поклоніння.

Певно, що з часом кожна релігія, а з перегодом і їхні конфесії та деномінації, в процесі свого історичного розвитку виробляли власні системи або ж елементи культових дій, надаючи їм відмінного ідейно-символічного та образного значення. Але така закономірність спостерігається або стає дедалі очевиднішою на доволі пізньому етапі розвитку релігійних вірувань та релігійної свідомості, коли богослужіння з їх складною знаково-символічною природою, багатою обрядовістю, таїнствами, празниками, постами, паломництвом... стають переважаючими і становлять напрочуд складне плетиво виголошень, піснеспівів, медитацій, молитов, кадінь, ритуалів тощо. Тоді як у первісних чи ранніх релігіях виразно проступав праксеологічний аспект приборкання стихій природи або умилостивлення тотемних тварин з їм властивими ритуальними танцями довкола певних зображень та їх супроводжуючих заклинань і камлань.

Зрештою, вказуючи на особливості постання культово-обрядового комплексу, а винятково на тривалий період його формування й розвитку, маємо усвідомлювати, що сама спонука вирозумітися на специфіці цього релігійного явища є утрудненою неймовірним розмаїттям культів, які різняться і за місцем свого поширення, і за релігійною заданістю культу та способами репрезентації, або, як каже дослідник, перебувають в «залежності від людей, середовища, обставин, віросповідань» Дюркгайм Е. Первісмні форми релігійного життя: Тотемна система в Австралії. - К., 2002., в тому числі від «місцевості, храмів, поколінь, династій, навал тощо» Там само. - С. 9.. У цьому зв'язку нам би, насамперед, хотілося підкреслити, що будь-які розумування про культово-обрядовий елемент релігійного феномену не мали б минатися:

- по-перше, з розумінням того, що обряд відображає, відтворює, символізує те, що закладене в основі культу і що на міжрелігійному рівні дослідження не може оминати специфіки взаємодії та взаємозв'язку символу, міфа та обряду;

- по-друге, з тим, що міфологія, як певна ментальна категорія з її діахронічною (=історичною) та проспективною (=від давнини до сучасності) Усов Д. Технологии создания мифов в современном массовом сознании // Символ, миф, обряд. традиции и современность. Материалы Международной научной конференции. - К., 2000. - Ч. 2. дослідницькими проекціями не може заступати імперативності віросповідного начала, достосовуючись переважно доби панування міфологічної свідомості, коли вплив міфологічного фактора був вагомим і переважаючим;

- по-третє, з усвідомленням того, що міф «колонізує зміст» Там само. - С. 17., у зв'язку з чим важить не зміст слова, а «його ритміка, його здатність збуджувати, перевести в світ сакрального» Там само. - С. 18.;

- по-четверте, з тим, що нині міф також (і не так вже й рідко!) править за традицію, яка внаслідок свого поширення набула ознак сакралізованого поняття і в контексті чого на сучасному етапі цивілізаційного поступу «дослідження міфологічності масової свідомості, полягає, насамперед, у створенні стратегії інтерпретації міфологічних символів, метою яких є формування механізму комунікації з масовою свідомістю»⁶⁶ Там само. - С. 19..

При цьому, глибше задумуючись над питанням міжрелігійної спільності/ спорідненості, ми повинні враховувати, що, маючи символьну природу свого функціонування, міф як своєрідний кодифікатор вийшов з первісного, сакрально обумовленого й сакрально обумовлюючого прадавнього минулого, за якого мало не всі сфери життя були виявом сакрального... Тому, керуючись тим, що картина міжрелігійного синкретизму вражає складністю і, зокрема, дозволяє стверджувати, що культурні традиції народів різних континентів буквально зіткані із міфів чи, щонайменше, пройняті їхніми мотивами, ми з цілковитою підставністю готові пристати на слушність твердження М. Еліаде, який, виходячи з дещо ширших дослідницьких засягів та з уваги на розірваність безпосереднього зв'язку між священним минулим і профанним сьогодні, наголошував: «Оцінити глибину урвища, яке поділяє ці два досвіди - священного і профанного, можна, читаючи праці про священний простір та ритуальний устрій людського житла, про різні прояви релігійного досвіду щодо Часу, про взаємини релігійної людини з Природою та світом інструментів, про освячення самого життя людини і про священний характер основних життєвих функцій (харчування, сексу, праці і т. п.)» Мирча Э. Священное и мирское. - М., 1994. - С. 19.. Бо йдеться насправді про «два способи буття в світі, дві екзистенційні ситуації, які людина розвиває впродовж усієї історії» Мірча Е. Мефістофель і андрогін. - К., 2001. - С. 10. і «тим, хто знайомий з релігійним досвідом, вся природа розкривається як космічна сакральність» Там само. - С. 9., як суцільна ієрофанія, тоді як секуляризованій людині доволі важко, а то й неможливо збагнути відчуття священності світу. А це означає, що по великому рахунку, вченому, який би хотів зайнятися вивченням типологічних аспектів культово-обрядової сфери, належало б починати з осмислення самих витоків релігійних вірувань, взоруючись на те, що в прадавні часи життя в усій повноті його виявів становило сферу сакрального і з огляду на що сама правомірність розрізнення сакрального/профанного на ранній порі людського розвитку виглядає на недоречність.

Зрештою, глибші спостереження дозволяють говорити і про трансформацію сприйняття концепту священного - того базового поняття, смислову оптику якого дедалі інтенсивніше визначатимуть раціональні доцільності та етична складова і в контексті якого, кажучи словами Р. Отто, «пройшовши через низку ступенів, «демонічний жах» підноситься до рівня «страху богів», а згодом і до «страху Божого» Отто Р. Священное. Об иррациональном в идее божественного и его соотношении с рациональным. - СПб. : АНО «Изд-во С.-Петер. у-та», 2008. - С. 174.. Як наслідок, «Daimonion стає theion, страх - благоговінням. Розкидані і сплутані почуття стають religio. Жах стає священним тремом. Відносні почуття залежності й блаженства у зв'язку з numen перетворюються на абсолютні. Хибні аналогії й асоціації відокремлюються й відсікаються». Там само. - С. 174., а Numen стає воднораз і Богом, і божеством. Але, щоб так сталося і склалося в житті переважної більшості людства мали відбутися кардинальні перетворення, з якими нумінозне набувало здатності притягувати «до себе як соціальні ідеї, так і індивідуальні ідеали кожного, справедливого і доброго» Там само. - С. 175. і у зв'язку з чим «священне» ставало «добрим», а «благо» - «святим», «священним», поки, зрештою, не відбулося таке їх нерозчленоване плавлення, за яких «святе» стало одночасно і «добрим», і «священним» Там само. - С. 175 - 176..

Отже, виходячи з вище зазначеного, можемо підсумувати, що в процесі свого історичного розвитку: культовий релігійний православний

- кожна релігія, а з перегодом і їхні конфесії та деномінації, виробляли власні обрядові системи або ж елементи культових дій, надаючи їм відмінного ідейно-символічного та образного значення;

- у обрядовому культі первісних (=ранніх) релігій виразно проступав праксеологічний аспект приборкання стихій природи або умилостивлення тотемних тварин з їм властивими ритуальними танцями довкола певних зображень та їх супроводжуючих заклинань і камлань;

- міжрелігійна спорідненість культово-обрядового комплексу є доконаним фактом і, маючи значне коло дотичностей та спільностей (молитви, пости, жертвоприношення...), може проявляється латентно, завуальовано, непомітно або ж у неповторно-своєрідний спосіб;

- перебуваючи в залежності від внутрішніх та зовнішніх факторів найрізноманітнішого ґатунку, богослужіння як знаково-символічна основа культу з його багатою обрядовістю, таїнствами, празниками, постами, паломництвом. ненастанно вдосконалювалися і нині у сформованому вигляді становлять напрочуд складне плетиво виголошень, піснеспівів, медитацій, молитов, кадінь, ритуалів тощо;

- дослідження культово-обрядового комплексу в усіх його можливих інтроспекціях потребує неодмінного врахування конкретно-релігійних специфікацій як віросповідно-богословського, так і етноментального, суспільно-ідеологічного, культурно-мистецького та загальноісторичного характеру, без яких, зрештою, неможливо збагнути ані його зміст, ані значення, ані символіку, які задаються відповідними уявленнями, ідеями, догматами та іншими доктринальними положеннями і відтворюються в процесі дійства як культовий текст.

Размещено на Allbest.ru