Проблема систематизації джерельної бази у дослідженні православно-католицьких відносин у незалежній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема систематизації джерельної бази у дослідженні православно-католицьких відносин у незалежній Україні

Бойко І.М.

завідувач лабораторією етики та естетики, кафедра теорії та історії культури, Львівський національний університет ім. Івана Франка (Україна, Львів), bihor_5@ukr.net

Розглянуто проблему систематизації джерельної бази православно- католицьких відносин в незалежній Україні. Окреслено специфіку її критерійних характеристик на основі комплексно-узагальнюючого аналізу значного масиву джерельних матеріалів. Систематизовано та згруповано джерельний матеріал за означеними критерійними характеристиками. Проаналізовано джерела православно-католицьких відносин у царині богословсько-догматичного діалогу та у сфері суспільно-політичної й соціокультурної комунікації.

Ключові слова: православно-католицькі відносини, джерела, критерійні характеристики, богословсько-догматичний діалог, суспільно-політична взаємодія, соціокультурна комунікація.

Проблема дослідження православно-католицьких відносин в незалежній Україні є вкрай складною з огляду на багатовекторність та різноплановість підходів до означеного питання. Межевість та між- дисциплінарність окреслених проблем визначає різноплановість аналітичних підходів до систематизації джерельної бази даного питання. Тому метою даної наукової розвідки є спроба комплексно-узагальнюючого аналізу джерельної бази православно-католицьких відносин в незалежній Україні. Контекстуальнофрагментарно в українській історіографії дане питання розглядається, однак, дещо побіжно та поверхнево, інколи цей аналіз носить конфесійно ангажований характер. З огляду на це, актуальність даної розвідки видається нам беззаперечною.

Джерельна база окресленої проблеми є різноплановою та неоднорідною за своєю внутрішньою природою. Ця неоднорідність виявляється діалектичному поєднанні різних за своїм характером, стилем викладу, розмаїттям підходів: матеріали архівів державних та церковних інституцій, державно-нормативних документів, законодавчих актів, внутрішньо церковних рішень та розпоряджень, матеріалів між церковних комісій, синодів православних та католицьких церков, документи приватних архівів тощо.

Змістовне наповнення джерельної бази, яка за своєю науковою природою носить дуальний характер є динамічною з огляду на складність, багатовекторність, різноплановість детермінант, які визначають динаміку розвитку православно-католицьких відносин. Вона постійно модернізується, адаптивно реагує на суспільно-політичні та соціокультурні виклики сьогодення.

Репрезентативною складовою джерельної бази православно-католицьких відносин є матеріали державних архівів, зокрема Львівської, Тернопільської областей та архіву СБУ [2]. У Державному архіві Тернопільської області проблема православно-католицьких відносин представлена у матеріалах фондів 1833, 3241 [4]. Їх наповнення стосується головним чином державної політики у справах релігії, державно-церковних відносин. У них знаходимо, внутрішню природу та причинний характер конфліктності у православно-католицької комунікації у на початках незалежності України. У Державному архіві Львівської області [3] містяться матеріали про специфіку державно-церковних відносин у Галичині та особливості структурно-інституційного становлення суб'єктів православно-католицького діалогу.

Значний масив інформації про особливості та специфіку православно-католицьких відносин міститься у матеріалах архіву Відділу релігій та національностей Управління у справах національностей, релігій та фінансово-планової роботи Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної державної адміністрації [22].

Вагомим доповненням до обсягу емпіричного матеріалу з даної проблеми є наповнення документальних видань, упорядкованих В. Сергійчуком [21], С. Боруцьким [1], О. Сухим [23], М. Крокошем [15], О. Юдіним [26] та ін., що характеризують специфіку державної політики у сфері релігії, становлення суб'єктів православно-католицького діалогу та їх міжконфесійну комунікацію.

Базовим джерельним пластом у вивчені православно-католицьких відносин є низка соціально орієнтованих церковних документів, які визначають специфіку та можливості міжконфесійної комунікації у соціокультурній царині. Тут передовсім треба згадати Катехизми Православної [13] та Католицької [12] Церков та адаптивно-коректовані до українських реалій соціальні доктрини УПЦ [19] та УГКЦ [6].

Базові основи, які визначають сьогодні ставлення Католицької церкви до Православ'я були закладені на ІІ Ватиканському соборі (1962-1965). З огляду на це матеріали собору, хоч і часово не вписуються у досліджуваний нами період, все таки є важливою джерельною складовою окресленої проблеми. У соборових документах декрету «Про екуменізм» (Unitatis redentigratio, 1964) наголошується, що одне з головних завдань собору - «сприяти відновленню єдності поміж усіма християнами» [5, с. 128].

Ще одним документом, який визначав механізми православно-католицького діалогу, власне в Україні є рішення Папської Комісії «Про Русія» - «Загальні принципи та практичні норми координації євангелі- заційної діяльності та екуменічні зобов'язання Католицької церкви в Росії та інших країнах СНД» (Ватикан, 1 червня 1992 р.) [5].

Підтвердженням готовності до співпраці з православним світом неодноразово виступали енцикліки папи Івана Павла ІІ. Так, зокрема в енцикліці «Ut unum sint» (1995) він заявляє про те, що «за межами католицької спільноти не має церковної порожнечі» [7].

Ще одними документами, які регламентують екуменічну позицію РКЦ та УГКЦ в цілому та ставлення до православних зокрема, є Кодекс Католицької Церкви (1983) та Кодекс Канонів Східних Церков (1990) [13; 14]. православний католицький богословський соціокультурний

Проблема регламентації православно-католицьких відносин піднімається в «Інструкції застосування літургічних приписів ККСЦ» (п. 10) де сказано про «осуд будь-яких спроб відлучити вірних Сходу від їхніх Церков... надбанням способів думання, духовності й благочестя, які не узгоджуються з їхньою власною духовною спадщиною...» й вирішення у співпраці з Апостольським Престолом [9].

Екуменічна концепція УГКЦ наголошує, що точками відліку нової діалогової епохи у стосунках УГКЦ з православними церквами України є звернення задля примирення [6].

Витоковими джерелами у питаннях відносин з «інославними» / «розкольниками» у Вселенському Православ'ї в першу чергу є канонічне право Помісних Православних Церков базовані на досвіді ранньої Церкви, апостольському Переданні та Апостольських Правилах. Важливим документом при формуванні офіційної позиції та відносин РПЦ та УПЦ стосовно «інослав'я» мали рішення Міжправославних зустрічах, зокрема в Салоніках 1998 року. Було висловлено «Прохання до всіх Православних Церков» в яким містились основні занепокоєння православної сторони сучасним станом православно-католицьких відносин [19; 20].

Офіційні документи, які видали УПЦ КП та УАПЦ для регламентації внутрішнього життя, устрою та зовнішньої діяльності-співпраці із церквами, конфесіями України є в першу чергу «Історико-канонічна

Декларація Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату» (19.04.2007) [10] та Устав УАПЦ, праці митрополитів Василя (Липківського) та Іларіона (Огієнка) у даній царині, постанови та звернення першоієрархів церков, рішення Соборів упродовж 1991-2015 років. Проте найрезонанснішими із них на сьогодні в екуменічному плані поза сумнівом є Меморандум про єдину Україну та єдину Українську Помісну Православну Церкву підписаний за участі представників влади ієрархами УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ у м. Рівне 13 листопада 2014 року [17] та Звернення Собору Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ на чолі з архиєпископом Ігорем (Ісіченком) від 1 квітня 2015 року «Звернення до Блаженнішого Патріарха Святослава і Синоду єпископів Української Греко-Католицької Церкви з проханням про братні поради щодо досягнення євхаристійного спілкування та адміністративної єдності Харківсько- Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви з Українською Греко-Католицькою Церквою як із співспадкоємницею київської духовної традиції» [8].

І якщо перший документ не отримав на сьогодні якогось свого теоретично-практичного застосування, другий - «екуменічно-революційний» викликав жваву полеміку не лише у богословських, а й суспільних колах України та світу (зокрема української діаспори).

Емпіричною точкою відліку, й початком еволюції відносин УПЦ КП із УГКЦ є публічна заява-покаяння очільника УПЦ КП митрополита Філарета (Денисенка) 22 жовтня 1995 року перед греко-католиками за переслідування в часи тоталітарної радянської системи і закликав до «діалогу любові» [24].

З метою подолання догматичних, віровизнальних розбіжностей між обома Церквами, в дусі рішень II Ватиканського собору, у 1979 році з ініціативи папи Римського Івана Павла ІІ та Константинопольського патріарха Димитрія І було створено «Змішану Комісію з Богословського діалогу між Римсько-Католицькою та Помісними Православними Церквами». І хоча серед членів Комісії не було й не могло бути представників українських церков, її рішення були й залишаються імперативними та знаковими для налагодження богословського діалогу між православними та католицькими церквами вже у незалежній Україні.

Наслідком напрацювань Комісії є наступні спільні документи: «Таїнство церкви та божественної Євхаристії у світлі Таємниці Святої Трійці» (Мюнхен, 1982); «Віра, Таїнства та Єдність церкви» (Барі, 1987); «Таїнство Церковного устрою в сакраментальній структурі Церкви у світлі значення апостольської спадкоємності для освячення єдності Народу Божого» (Новий Валаам, 1988) [26, с. 88]. У них було сформовано спільні засадничі принципи богословського діалогу між православними та католицькими конфесіями.

Рішення Комісії заклали підвалини майбутнього православно-католицького діалогу. Хоча не враховували і не могли в силу часових обставин врахувати усіх реалій та проблем у взаєминах православних та католицьких церков в Україні.

Крах комуністичної ідеології, падіння тоталітарних режимів кінця 80 - початку 90-х років ХХ століття, відродження національних церков на пострадянських теренах та у країнах Східної Європи, загострення міжконфесійної ситуації, зокрема у Західній Україні, спричинили перерву у роботі Комісії. З її ініціативи, для локалізації міжконфесійної напруги в Україні, було створено Чотиристоронню комісію (Москва, 12-17 січня 1990 року), до складу якої входили представники РПЦ, РКЦ, УПЦ МП та УГКЦ. Однак, конфліктуючі сторони так і не змогли досягнути порозуміння, основною причиною яких стали майнові питання (боротьба за храми), а також вимоги з боку УГКЦ щодо власної реабілітації та включення до складу Комісії представників УАПЦ.

Також однією із причин, що зумовили паузу у діалозі було «українське питання», а саме потреба усталення поглядів стосовно унійної проблематики. Саме в цей час, у 1991 році з ініціативи греко-католицького єпископа Василя Лостена (США) та православного ієрарха Всеволода (Майданського) (США) було створено «Студійну групу Київської Церкви». Дана інституція ставила за мету розпочати богословсько-догматичний діалог між православними та греко-католиками для подальшого об'єднання у єдину церкву Київської митрополії. Діяльність «Студійної групи», хоч і не була офіційною, все ж отримала благословення ієрархів УГКЦ та Вселенської Патріархії. Основні проблеми, які були предметом богословських дискусій даної інституції впродовж 1991-1995 років стосувалися головним чином питань помісності, патріаршого устрою, канонічної юрисдикції, церковної влади та примату папи. Праця богословів «Студійної групи» була не надто ефективною, в першу чергу, з огляду на відсутність на складні міжконфесійні взаємини між православними та католиками, а також з огляду на вкрай обережну позицію Константинополя та Ватикану на дану ініціативу.

Після резонансних та суперечливих дискусій стосовно «унії» як моделі єднання у ході зустрічі в Фрайзингу (1990), Баламанді (1993) та Балтиморі (2000) було вирішено тимчасово призупинити роботу Комісії. Невдовзі, після цього, резонансне питання «унії», за відсутності представників УГКЦ, стало предметом розгляду на спеціально створеній надконфесійній Робочій групі з написання історії Берестейської унії. Її було створено за підтримки міжнародного Фонду «Pro Oriente» у 2002 році. Богословський діалог з даного питання був предметом розгляду на засіданнях Робочої групи у Відні (2002), Теплиці (2004), Львові (2006) та Києві (2008).

Важливим документом «нової фази» православно- католицьких відносин є Рішення «Змішаної комісії з богословського діалогу» у Бєлграді (2006) та Равені (2007). Знаково, що вперше за час діяльності Комісії в її роботі взяли участь представники українських церков. Зокрема, від УГКЦ - президент Інституту екуменічних студій Українського католицького університету о. д-р Іван Дацько.

Український формат православно-католицького богословського діалогу не в останню чергу втілюється у рамках діяльності Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (далі - ВРЦіРО), створеної у 1996 році та Біблійного Товариства (створено діалогову платформу з перекладу Біблії українською мовою).

Джерелами, які визначають «українську специфіку» православно-католицького діалогу у богословсько- догматичній царині є низка офіційних документів (постанови соборів, синодів, декларації тощо) УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ. Серед них варто виділити: «Основи соціальної концепції Української Православної Церкви» (2002) [19], «Історико-канонічна декларація Архиєрейського Собору УПЦ Київського Патріархату» (2007), церковні Катехизиси Католицької та Православних Церков.

Специфіка культово-обрядових, а особливо літургійних особливостей Католицької та Православної Церков зафіксовано в цілому ряді документів. Власне вони і визначають сьогодні культово-обрядову комунікацію православних та католицьких спільнот в Україні. Серед них передовсім варто виділити: Компендіум соціальної доктрини Церкви, ККСЦ, ККЗЦ, Моральний Катехизм, Катехизм Православної Церкви тощо.

Важливу групу літургійних джерел становлять нормативні акти, які стосуються богослужіння:

- постанови соборів, синодів, окремих єпископів, монастирських капітул (Замойський собор (1720 рік) та матеріали Велеградських з'їздів (1907, 1911, 1924, 1927, 1932, 1936 роки); рішення II Ватиканського собору (1962-1965 рр.); Благовісник Верховного Архієпископа візантійсько-слов'янського обряду (вибране) (19651966 рр.); Інструкція застосування літургійних приписів Кодексу канонів Східних Церков; Рішення і постанови Синодів УГКЦ (1989-1998-2006 рр.); Послання Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архієпископ- ства про літургійні питання (2007 р.);

- «Требник» Петра Могили, праця Митрополита Іларіона «Як правити Св. Літургію. Практичні вказівки Священикам пр. Богослужені»(1952 р.);

- рішення міжправославних зустрічей (Баламанд, 1993 р., Балтимор 2000, Равена 2007 та ін..); Соціальна концепція РПЦ (2001 р.) та ін.), Довідник застосування принципів і норм екуменізму (1993).

Поряд з літургійними текстами для належного звершення богослуження існують уставні норми: Типікон (сформований у серед. XVII століття Петром Могилою на основі Єрусалимського), Тріодь, Мінеї, Октоїхи в УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ та Тридентська Меса (1962), пособоровий «Новий чин» або NovusOrdoMissae (1969) затверджені папою Бенедиктом XVI у 2007 році як дві форми відправи Меси Католицької Церкви. Вказані документи Церков чітко регламентують перебіг Літургії (Меси). Сьогодні в УГКЦ не користуються традиційним уставом богослужень, його витіснив Типікон о. Ісидора Дольницького (Львів, 1899), згодом перевиданий під назвою «Устав Богослужінь вечірні, утрені й Божественної Літургії як додаток до Типика Дольницького» (Рим, 2006) [25]. Варто зазначити, що в Православній Церкві впродовж XVII - XIX століть обрядова реформа Петра Могили була замінена на літургійну реформу патріарха Никона (1666-1667) з огляду на присутність у ній «латинських» інновацій.

Ці матеріали також мають великий ступінь інформативності, бо їх метою була реакція на актуальні потреби Церкви у царині богослужбового життя. Оскільки в другій половині XX століття УАПЦ та УГКЦ були заборонені, то деякі церковні документи, які нормують богослужбове життя було видано за кордоном в діаспорі.

Щодо нормативно-правової бази дослідження православно-католицьких відносин, то вона формувалась в міру загострення міжконфесійних конфліктів, відтак має багато протиріч.

Теоретичним підґрунтям у формуванні правової бази регулювання православно-католицьких конфліктів була низка міжнародних нормативно-правових актів: Загальна декларація прав людини 1948 р. (ст 18, 19), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р. (ст. 19, 27), Декларація про права осіб, які належать до національних або етнічних, релігійних і мовних меншин 1992 р. (ст. 2.1, 2.2, 4.2), рекомендаціям Парламентської Асамблеї Ради Європи №190 (1995 р.); Декларації ООН про ліквідацію усіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань, Конвенції про захист прав людини та засадничих свобод (ст. 9), Резолюцій та Рекомендацій ПАРЄ.

Проблеми реституції, реєстрації громад, набуття ними статусу юридичної особи, питання реабілітації та правонаступництва церковних спільнот регулювались цілою низкою нормативно-правових документів та законодавчих актів, чільне місце серед яких посідали наступні: Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 21 квітня 1991 року №988-XII; Указ Президента України «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» від 4 березня 1992 року №125; Конституція України (ст. 34, 35); Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу»; Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього союзу СРСР стосовно релігії та відновлення порушених прав Церков і релігійних організацій»; Постанова Кабінету Міністрів України «Про умови передачі культових будівель - визначних пам'яток архітектури релігійним організаціям» №137 від 14 лютого 2002 року тощо.

Це далеко не повний перелік нормативно-правової бази, що регулювала державно-церковні, відтак і православно-католицькі взаємини. Переломним у справі реформування вітчизняного законодавства про свободу віросповідання стало надання Держкомрелігій статусу Державного департаменту у справах релігій у складі Міністерства юстиції.

Важливе значення у вирішенні міжконфесійних відносин відіграв «Меморандум християнських конфесій України про не сприйняття силових дій у міжконфесійних взаємовідносинах», прийнятий 21 липня 1997 року з ініціативи глав та представників конфесій у присутності Президента України (учасників «круглого столу» з проблем церковно-державних відносин в Україні). Меморандум відкритий для підписання іншими Церквами і релігійними організаціями України [18].

Серед важливих документів, які прийняті за участі православних та католицьких церков і, відтак, регулюють відносини між ними, варто виокремити Меморандум про співпрацю з МОН України, Меморандум про співпрацю ВРЦіРО, та Держкомрелігій щодо висвітлення в ЗМІ проблем релігійно-церковного життя (квітень, 2000 р.) [16]. Останнім часом ВРЦіРО зайняла провідне місце у сфері налагодження міжконфесійного діалогу в Україні.

Православно-католицька взаємодія в царині соціального служіння духовно-морального розвитку суспільства визначається низкою офіційних церковних документів, в яких викладена соціальна доктрина Церков перелік яких наведено вище.

Таким чином, значний емпіричний масив джерельної бази православно-католицьких відносин в незалежній Україні може бути згрупований за наступними критерійними характеристиками: джерела у царині богословсько-догматичного діалогу та у сфері суспільно-політичної й соціокультурної комунікації.

Список використаних джерел

1. Боруцький С. Держава. Церква. Людина. [Текст]: державно- церковні та міжконфесійні відносини у дзеркалі сучасності. 19912002 рр. / С. Т. Боруцький. - Львів: Афіша, 2003. - 552 с.

2. Галузевий державний архів Служби безпеки України. - Ф.16. - Оп.1. - Спр.1127-1130.

3. Державний архів Львівської області. - Ф.П.-3. - Оп.62.

4. Державний архів Тернопільської області. - Ф.1833. - Оп.8- 9; Ф.3241. - Оп.12.

5. Документи II Ватиканського Собору. - Львів: Свічадо, 1996. - 760 с.

6. Екуменічна концепція Української греко-католицької церкви. - Львів, 2015. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ugcc.ua/documents/kontsepts%D1%96ya_ekumen%D1%96chnoi_ pozits%D1%96i_ukrainskoi_grekokatolitskoi_tserkvi_75625.html

7. Енцикліка Папи Івана Павла II «Ut unum sint» («Да будут все едино») [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. ioannpavel.ru/wp-content/uploads/2010/05/Ut-unum-sint.pdf

8. Звернення Собору Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ на чолі з архієпископом Ігорем (Ісіченком) від 1 квітня 2015 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uapc.org.ua/

9. Інструкції застосування літургічних приписів Кодексу Канонів Східних Церков. - Львів: Свічадо, 1998. - 104 с.

10. Історико-канонічна Декларація Архієрейського Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://parafiya.io.ua/s87988/ istoriko-kanonichna_deklaraciya_arhiereyskogo_soboru_u_p_c_ kievskogo_patriarhatu

11. Катехизис Католицької Церкви [Електронний ресурс]. -

Режим доступу: http://catholic-info.at.ua/biblio/Katehizis_

Katolicheskoj_Cerkvi.pdf

12. Катехизис Православної Церкви [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://katexizic.ho.ua/

13. Кодекс Канонів Східних Церков [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.myriany_codex.doc.pdf

14. Кодекс Католицької Церкви [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.vatican.va/archive/cod-iuris-canonici/ russian/codex-iuris-canonici_russian.pdf

15. Крокош М. Найважливіші документи католицько- православного богословського діалогу / М. Крокош [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://theology.in.ua/ua/bp/theological_ library/theological_doc/ecumenical_doc/38012/

16. Меморандум «Про співпрацю Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України у справах релігій та Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vrciro.org.ua/ua/ statements/14-memorandum-pro-spivrpacyu-mon-derzhkomreligiy- ta-vrciro

17. Меморандум про єдину Україну та єдину Українську Помісну Православну Церкву підписаний за участі представників влади ієрархами УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ у м. Рівне 13 листопада 2014 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://orthodoxy.org.ua/data/na-rivnenshchini-pidpisali-memorandum- pro-iedinu-ukrayinu-ta-iedinu-ukrayinsku-pomisnu

18. Меморандум християнських конфесій України про не сприйняття силових дій у міжконфесійних взаємовідносинах Людина і світ. - 1997. - №8. - С.25-32.

19. Основи соціальної концепції Української Православної Церкви [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.scribd. com/fullscreen/28004295?access_key=key-1tmrtxcej3i0cqo5cw8t

20. Основні принципи ставлення Руської Православної Церкви до інослав'я [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.patriarchia.ru/ua/db/text/1207644.html

21. Сергійчук В. Нескорена церква: подвижництво греко- католиків у боротьбі за віру і державу / В. Сергійчук. - К.: [б. в.], 2001. - 432 с.

22. Службовий архів Відділу релігій та національностей Управління у справах національностей, релігій та фінансово- планової роботи Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної державної адміністрації. Папка №1991: Рішення виконкому Львівської обласної ради народних депутатів 1991 р. з релігійних питань // Службовий архів Відділу релігій та національностей Управління у справах національностей, релігій та фінансово-планової роботи Департаменту з питань культури, національностей та релігій Львівської обласної державної адміністрації.

23. Сухий О. Релігійні процеси на Львівщині кінця 1980-х - 1990-х рр.: суспільно-політична сфера та міжконфесійні відносини // О. М. Сухий. - Львів: ПАІС, 2016. - 244 с.

24. УПЦ КП - ЄДИНА ПОМІСНА УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cerkva.dp.ua/

25. Василишин И. Типик о. Исидора Дольницкого и его источники / И. Василишин [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://er.ucu.edu.Ua/bitstream/handle/1/755/merge_1457890061_full. pdf?sequence=1&isAllowed=y

26. Юдин А. Православие и Католичество: от конфронтации к диалогу. - М.: Изд. ББИ, 2005. - 596 с.

Размещено на Allbest.ru