Проект теїстичної космології Річарда Суінберна: нові тенденції в теології

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проект теїстичної космології Річарда Суінберна: нові тенденції в теології

Гудима І.П., кандидат філософських наук,

професор кафедри філософії, Черкаський

державний технологічний університет

Анотація

суінберн теїстична космологія віра

Тематизація статті безпосередньо пов'язана з вивченням ідей сучасного християнського теолога Річарда Суінберна, до того ж в сфері пильної уваги тут перебувають основоположення нової теїстичної космології запропонованої ним. Основним завданням даної статті є дослідження найбільш загальних положень християнської релігійно-теологічної парадигми розробленої Суінбернам, а також аналіз особливостей відображення в сучасній релігійній свідомості проблеми переконливого обґрунтування віри. Вибір теоретика- методологічних підходів статті обумовлений самим предметом думки і характером поставлених завдань. У статті використовувалися наступні методи пізнання: філософські, спеціальні загальнонаукові та окремо-наукові теоретичні методи. Автор дотримувався принципу об'єктивності, історизму, застосовував каузальний аналіз і типологічний метод дослідження. Основним результатом опрацювання проблеми став висновок про те, що задум нової теїстичної космології, що розроблявся теологом, в силу різних причин не знайшов для себе належного обґрунтування і в цілому не виправдав великих очікувань й результатів на які від самого початку орієнтувався автор.

Ключові слова: Бог, теологія, наука, чудо.

Gudimal. F, PhD, ProfessorofDepartmentofPhilosophy, Cherkassy State Technological University (Ukraine, Cherkassy), gudima67@mail.ru

Theistic Cosmology by Richard Swinburne: new trends in theology

Theming article is directly related to the study of the ideas of the modern Christian theologian Richard Swinburne. In the area of attention is the new Basic principle of staying theistic cosmology proposed by him. The main objective of this article is to study the most general provisions of the Christian religions and theological paradigm developed by Swinburne. For articles also important to analyze the problem of convincingjustification offaith. The choice of theoretical and methodological approaches articles due to the nature of the tasks. The article used the following methods of cognition: general philosophical, general scientific and special separately--scientific theoretical methods. The authorfollowed the principle of objectivity, historicism, applied the causal analysis and typological research method. The main result of the study of the problem was thefollowing conclusion -- the idea of a new theistic cosmology,for various reasons, did notfound a properjustification. The doctrine does notjustify the high expectations and the results ofwhich are initially guided by the author.

Keywords: God, theology, science, miracle.

Вирішення проблеми співвідношення науки і релігії та специфіки їх взаємодії завжди було й залишається важливим для християнської теології, незалежно від її конфесійної спрямованості та забарвлення. Особливого значення та звучання воно здобуває в нинішніх соціокультурних умовах, в ситуації прискореного поступу науково-технічного прогресу. Підхід богословів до досягнень сучасної науки нині відпивається у нові форми, а богословський діалог з природничо-науковим світоглядом, спроба надати належну оцінку сучасним науковим відкриттям стає, за словами теолога Алістера Мак-Грата, захоплюючою й гідною інтелектуальною справою [2, с. 8]. Всі ці зусилля теологізаторів науки кінець-кінцем покликані теоретично виправдати думку про «сумісність богослов'я з природничими науками» та, зрештою, довести, що «істина вже не є предметом суперечки між вірою та знанням про світ» [3, с. 10-12]. З іншого боку, намагаючись надати фундаментальне пояснення природі реальності на рівні мікросвіту, навіть академічні дослідники, інколи, разом із цим, остаточно не відмовляються від спроб одночасно відшукати канали взаємодії Бога з оточуючим світом, виявити фокус його провіденціального скеровування речовиною та енергією світобудови, а використання релігійної термінології для витлумачення наслідків сучасних наукових студій світу прямо підтверджує сказане. Тобто, окремі світоглядні структури, які узагальнюють зміст теоретичного знання, котре репрезентує предмет розвитку науки на її нинішньому історичному етапі, очевидно виявляють завуальований (а, інколи, і прямий) зв'язок із надприродним. Фізик і філософ Ю. І. Кулаков у своїй доповіді на XX Всесвітньому філософському конгресі, оцінюючи стан розвитку сучасної цивілізації, знаходив за можливе вести мову про те, що на рубежі тисячоліть зникають підстави для тверджень про опозицію науки та релігії. Більше того, автор підкреслював, що наука наразі не є єдиним провідним засобом оволодіння дійсністю і в умовах кризи сучасної цивілізації виникає потреба в створенні «єдиної науково-теїстичної картини світу» [1,с. 145].

Дослідників, котрі за велінням долі включені в діалог віри та розуму можна умовно розділити на два табори. З одного боку це ті, хто задіяний в окремих галузях науки й перебуває в авангарді наукового пошуку своєї царини знань, але, разом із тим, світоглядно-філософські оцінки наявного стану речей, здійснені ними, бувають не фаховими й, часом, поверховим. З іншого боку перебувають науковці, чиє покликання - формально-логічна правильність міркувань та подальші світоглядні узагальнення, хоча дані академічної науки, які використовуються ними інколи другорядні та взяти з науково-популярних джерел. Ричард Суінберн - професор Оксфорду, теолог-англіканець з Великої Британії, який в 1990 році прийняв православ'я, серед небагатьох дослідників демонструє дійсно фахову обізнаність в сучасній науковій проблематиці та наділеній даром широкого теологічного синтезу. Філософсько- теологічний проект Ричарда Суінберна - амбітний та значний - поєднати істини віри та здобутки сучасної науки під егідою релігійного світогляду.

Важливість та актуальність обраної теми, звідси, обумовлюється тим, що, попри велику зацікавленість сучасних фахівців релігійною проблематикою, різноманітними елементами та феноменами релігії, окремі обновленські тенденції, покликані осучаснити таку віру, не стали об'єктом спеціальної та глибокої уваги науковців. Поміж праць, які виступили важливими теоретичними джерелами для автора та дозволили йому визначитись щодо тих пізнавальних прийомів та принципів організації дослідження, які б сприяли ефективному й адекватному вивченню названої вище наукової проблеми, слід виокремити чисельні дослідження та публікації закордонних та вітчизняних філософів і мислителів: Чарльза Хаммеля, Алвіна Плантінги, Арнольда Грюнбаума, Ієна Барбура, Сергія Авєрінцева, Дмитра Угриновича, Юрія Кімєльова, Володимира Шохіна та інших. Однак не можливо не помітити й те, що у нинішній вітчизняній релігієзнавчій та філософській літературі спостерігаються прогалини у вивченні особливостей творчої спадщини Річарда Суінберна, філософсько- релігієзнавчій оцінці змісту його ідей, хоча за кордоном даній темі останнім часом була присвячена сила як спеціальних богословських праць, так і досліджень світських науковців. А відтак головною метою автора статті є спроба виповнення тієї прогалини, яка утворилася в сфері вітчизняного студіювання позначеної теми, а також у вивченні тих прийомів та способів аргументації, які використовуються сучасними авторами в теоретичному виправдані та обґрунтуванні релігійної віри.

Таке виправдання й захист віри здійснюється Річардом Свінберном з позицій пробабілізму, спирається на добір індуктивних доказів буття Бога і в кінцевому підсумку має продемонструвати належну ймовірність центрального положення релігійного світогляду - «Бог існує». Воно є, за автором, живою і діючою душею його власної «гіпотези теїзму» [4, с. 100], котра покликана пояснити виникнення всесвіту, причини його появи, існування та функціонування його постійно-діючих законів, його спрямованість на виникнення тварин та появу людини. Автор, враховуючи традиції існуючого розмежування, окрім індуктивних доведень буття Бога, виводить шляхом дедукції його основні атрибути, витлумачує відношення «Бог-світ», розглядає сутнісне провіденціальної турботи Бога щодо світу, разом із етикою надає своє бачення теодицеї. Природна теологія, яку вибудовує автор, залучаючи нові наукові дані, представлена в його чисельних працях але найбільшою мірою в його трилогії - «Когерентність теїзму», «Існування Бога» та «Віра й розум».

Основним засновком, через призму якого здійснюється вивчення епосу еволюції від Великого вибуху до виникнення людини та спираючись на який дослідник добирає та витлумачує емпіричний матеріал, - є принцип простоти. До того ж простота у автора це далеко не примітивна спрощеність, лапідарність та навіть не економність пояснення світоустрою, проте гранична довершеність пояснення. Автор переймається питанням - чиє «гіпотеза теїзму» - Бог існує, настільки простою, щоб бути верифікованною та зрештою істинною. До того ж він намагається відштовхнутися від факту існування всесвіту та сформувати доленосне для своєї нової теології питання - чи є існування всесвіту початковою даністю, простою очевидністю, яка існує сама по собі, незалежно ні від чого, чи є цьому факту незалежне пояснення та розуміння. Спробувавши надати власній версії теїзму належну інтелекіуальну респектабельність та значущість, автор намагається сягнути самих витоків пізнання та з'ясувати сутнісне такої функції науки як пояснення; він, також, розглядає та класифікує різні види пояснення. Однак логіко-методологічна процедура витлумачення у самого Суінберна, будучи раціональною за характером, все ж за змістом, метою та, звісно, отриманими результатами є богословською, - вона початковою налаштована та максимальне виправдання існування Бога і, зрештою, має провести читача через ланцюжки умовиводів від факіу існування всесвіту до твердження про те, що Бог дійсно існує.

Однак в пошуку підстав для власних аргументацій будь-хто може потрапити в ситуацію з нескінченним регресом пояснень. І для будь-якої системи знань повинна існувати низка непояснених пояснюючих, тобто тих безумовних істин, завдяки яким ми уникаємо руху доведення у нескінченність. В наукових теоріях, там де йдеться про вихідну номологію світобудови, також знаходиться місце для непояснених пояснюючих; так існування та функціонування найбільш загальних законів природи науковцями приймається за «грубий факт», який не передбачає подальшого підтвердження. Проте в теїстичній космології Ричарда Суінберна вихідним принципом студіювання проблеми, компонування та аналізу матеріалу є існування Бога. Він заявляє: «Ми повинні вибрати між всесвітом, як кінцевим пунктом [пояснення] і Богом як кінцевим пунктом» [4, с. 54].

Теолог з самих початків експлікації змісту гіпотези теїзму пропонує прийняти на віру те, що він врешті решт намагається піддати процедурі верифікації за допомогою засобів індуктивної апологетики. Теорія аргументації богослов'я, в тому числі і православного, з яким асоціює себе автор, в цій ситуації розгортає свої положення наступним чином - вічний та незмінний Бог, повчають богослови, надає людині позачасові й «наскрізні» істини, незмінювані, раз та назавжди визначені, збагнути які людина в змозі не обмеженими засобами розуму, а виключно серцем. Однак це не виключає зміну самої форми богослов'я, його вдосконалення на шляху осягнення змісту божественного Одкровення. Змістовне наповнення самого цього вдосконалення досить своєрідне, позаяк його незмінність вже заздалегідь обумовлена. А, відтак, будь яке богословське студіювання теми завжди й неодмінно приходить до того, з чого воно починало.

Автор достатньо обізнаний та належною мірою компетентний в передових досягненнях науки. Він вільно оперує фактами дійсності та надає їм належної оцінки. Широта його наукової зацікавленості вражає від теорії ймовірності, теорії відносності, квантової фізики, астрофізики, хімії, молекулярної та еволюційної біології до гуманітарної галузі знань. Перебуваючи в межах ймовірнісного підходу, він використовує знання з цих галузей науки задля підтвердження суджень своєї сцієнтизованної епістемології, спрямованої на теїстичне пояснення сущого. Суінберн показує, що номологічна структура всесвіту, яка виражається в його (всесвіту) базових законах, є наслідком гранично віддаленого у часі грандіозного креаціаністського вольового акту творення світу з нічого. Таким чином «індуктивна теологія» Суінберна в процесі розгортання його міркувань має, за задумом автора, підтверджуватися кумулятивно та корелюватися космологічним доведенням божественного творення світу з нічого.

Коли одне з доведень тези Бога творця й промислителя у богослова спирається на факт номологічної упорядкованості й гармонійності світу, то інше - залучає феномен «тонкого налаштування» всесвіту. Відомо, що ця концепція теоретичної фізики показує основу світу не як довільні, а, натомість, строго визначені константи, вихідні параметри та умови існування, найменша зміна яких унеможливлює існування мікросвіту й макросвіту атомів, зірок, всесвіту в цілому. Теолог осмислює цей загадковий феномен всесвіту не як випадкове утворення, але з точки зору розумного замислу. Пояснювальна цінність критерію простоти у автора розглядається у нерозривному зв'язку з аргументами тонкого налаштування всесвіту так, щоб кінець кінцем довести як своїм прихильникам, так і затятим ідейним опонентам, що всесвіт спеціально тонко налаштований на виникнення людського тіла Богом, без якого такого щасливого збігу випадковостей не сталося б ніколи. Таким чином, велика кількість джерел, з яких воліє вивести існування Бога теолог, значна кількість фактів, до яких, слідуючи традиції пробабілізму, апелює він, за задумом Суінберна мають поєднуватися, утворюючи кумулятивний ефект в самій процедурі доведення, і, що є вище усіх сподівань, - досягти доконечної мети розпочатого студіювання теми - зміни знань та переконань в самій структурі світоглядного бачення читача.

Використовуючи індуктивний підхід та аргумент від «тонкого налаштування» всесвіту, Суінберн поступово підходить до проблеми людини. Через ланцюжки умовиводів він намагається показати, що без Бога всесвіт жодним чином не міг би бути налаштованим на існування людського тіла та функціонування її свідомості. Людське ж тіло, за переконанням автора, повинно бути знаряддям пізнання та досягнення вищих цілей. В усвідомленому існуванні, в відповідальності за самих себе, світ та інших живих істот, вбачає теолог зміст і сутність провіденціального задуму Бога щодо свободи людини, її здатності вносити лад у власне життя, світ та життєдіяльність його мешканців. Тут автор вимушено торкається вікопомної проблеми релігії та моралі - проблеми існування у світі зла. Як відомо, вона в історії релігійної думки постала у вкрай віддалені часи - як сталося так, що перед маєстатом Вищої Справедливості та всемогутністю Бога не зникають страждання і зло? Чому навіть за умов чудесного зцілення конкретного каліцтва, явища фізичних вад не зникають у бутті, де продовжують діяти закони, що спричиняють недугу? Виходить, що навіть чудесне припинення розгортання причинно-наслідкових ланцюжків, дія яких спричинила б негативний збіг обставин, драми людського існування і навіть смерть, не відміняє всезагальний закон,неухильність функціонування якого продовжує породження трагічних факторів, що несуть страждання. Складність одвічного морального питання в монотеїстичних релігіях і, найбільшою мірою, у християнстві посилюється протилежністю між в цілому доброзичливим божественним промислом і наявністю зла.

Теолог розглядає проблему існування у світі зла традиційно - в тісному зв'язку з проблемою свободи волі людини - можливість чинити вільний вибір людиною приховує потенційну небезпеку злого. Але теодицея Суінберна, якщо її можна визначити як спробу богословським чином зняти непримиренну суперечність між вірою у всеблагого Бога й існуванням у світі зла, у автора виявилася прямолінійно натуралістичною і позбавленою необхідної долі співчуття. Якщо Бог існує, міркує мислитель, то це передбачає його відповідальність за наявність зла у світі, якому він дозволяє існувати. Трактуючи існуюче зло як моральне, що виникає внаслідок вільного вибору людини та природне, скажімо таке, як невиліковні хвороби чи стихійні лиха, теолог, аби пом'якшити тезу відповідальності Бога за темні сторони буття, вимушено твердить, що Бог передбачає такі страждання, які може винести людина. Суінберн звертає увагу не тільки на страждання в світі людей, але на зло серед вищих ссавців, припускаючи за більш високою організацією живої істоти більшу вразливість для страждання. Існування зла, за Суінберном, в цілому набуває когнітивного призначення, оскільки орієнтує людину в ситуації морального вибору. Отже, кропітка аналітична праця автора з теоретичного опрацювання й виправдання тези Бога-Творця та промислителя світу, яка є серцевиною гіпотези теїзму, завершується теодицеєю. Остання була покликана, за задумом автора переконливо довести, що існування зла, прояви якого людини спостерігає й терпить в повсякденності, насправді не свідчать супротив припущення, висунутого в гіпотезі теїзму.

Проект нової теїстичної космології, на вівтар розбудови якого богослов поклав увесь свій небуденний талант, широкі знання та інтелектуальну інтуїцію, надто масштабний та амбіційний. Його розмах насправді по силам окремій богословській школі або, принаймні, широкому колу учнів та послідовників. Можливо тому реалізувати його автору гіпотези теїзму не вдалося повного мірою. Так низка потужних теоретичних положень й ефективних ідей, які обстоювалися автором, поза його індуктивною кумуляцією різноманітного фактичного матеріалу та подальшими узагальненнями накопичених знань і в обхід силового поля критерію простоти, не знайшли для себе належного обґрунтування, а тому не виправдали очікувані результати. До того ж автор концепції, прийнявши на себе тягар доведення, не завжди був здатен заповнити прогалини розуміння висунутих тез власного аргументацією та показати переваги свої позиції перед альтернативними системами світорозуміння. Хоча щодо останніх, то за певних умов було б доречно піддати вивченню чи, принаймні, загальній оцінці доказову базу концепцій, висунутих критиками гіпотези теїзму, скажімо концепції еволюції, де в обхід доказовості та належних достатніх підстав, з-з відсутності необхідного емпіричного матеріалу, запроваджується ідея низки щасливих випадків, що ніби то привели до виникнення простих форм життя, а згодом - положення про інші некеровані випадки, шляхом поєднання яких з'явилося вражаюче різноманіття та складність живих істот.

Автор відчутно збіднює власну концепцію повного мірою не залучаючи теоретичні ресурси класичного теїзму з його опорою на Одкровення та при цьому роблячи поступки теїзму адаптивному. До останнього він схиляється, напевно, воліючи зберегти сцієнтичну орієнтованість своїх теоретизувань, також, як і їх інтелектуальну респектабельність та значущість, чого вимагає належність до співтовариства англо- американських інтелектуалів. Проте вибудовуючи свою індуктивну апологетику на ґрунті індуктивних доведень та операцій пояснення, він практично ігнорує світоглядну специфіку обраної проблематики, яка, як відомо, не підпадає під будь-які обчислювання і не піддається осягненню через встановлення статистичних закономірностей. Все це, з одного боку, мало відповідає дійсно апологетичним завданням, а з іншого - не враховує те, що для науки у світогляді був та залишатиметься невичерпний нею залишок та межа, подолати яку вона в силу власної природи не може. До того ж будь- яка апологетика, яка часом робить значні поступки допитливому розуму, що шукає усвідомлення, але не сліпої віри, побудована на раціональні основі, а, відтак, відкрита для раціональної критики, котра в випадку переконань Суінберна набула лавиноподібного характеру. В цьому плані особливо недоречною й незрозумілою є недостатня увага автора до канонів класичного теїзму, теологія якого традиційно не може бути інакшою, ніж надприродною, а, відтак, над-раціональною, тобто недоступною для руйнівної критики.

Список використаних джерел

1. Кулаков Ю. И. Синтез науки и религии И Вопросы философии. - 1999. - №2. - С.142-153.

2. Мак-Грат Алистер. Введение в христианское богословие / пер. с англ. - Одесса: «Богомыслие», 1998.

3. Мольтман Юрген. Наука и мудрость: К диалогу естественных наук и богословия / Пер. с нем. - М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2005. - 204 с.

4. Суинберн P. Есть ли Бог? Пер. с англ. - М.: Библейско- богословский институт св. апостола Андрея, 2006. - 120 с.

References

1. Kulakov Ju. I. Sintez nauki і religii // Voprosy filosofii. - 1999.-№2.-S.142-153.

2. Mak-Grat Alister. Vvedenie v hristianskoe bogoslovie / per. s angl. - Odessa: «Bogomyslie», 1998.

3. Mol'tman Jurgen. Nauka і mudrost': К dialogu estestvennyh nauk і bogoslovija / Per. s nem. - M.: Biblejsko-bogoslovskij institut sv. apostola Andreja, 2005. - 204 s.

4. Suinbem R. Est' li Bog? Per. s angl. -M.: Biblejsko-bogoslovskij institut sv. apostola Andreja, 2006. - 120 s.

Размещено на Allbest.ru