Вчення про абсолютну красу як ідейний базис візантійської естетики аскетизму

Не можна також не зазначити, що чи не найприкметнішою ознакою християнського естетичного дискурсу виступає й учення про Божественне Світло, яке увійшло до історії філософськоестетичних традицій під назвою власне «естетики Світла» [див.: 11, 292] або «світлової метафізики» [11, 334], «метафізики Світла» [2, 135]. Вплив цієї релігійно-естетичної доктрини на візантійську (а згодом, безперечно, - й на, зокрема, українську) аскетичну культуру в її світоглядних, художніх і безпосередньо подвижницькопрактичних вимірах є, без перебільшення, надзвичайно великим. Самоочевидним постає і щільний зв'язок теоестетичного осмислення Світла з концепцією Абсолютної Краси.

До теоретичної розробки проблем світлової метафізики за часів пізньої Античності й Середньовіччя вдавалися не лише мислителі християнського світу. За С. Авєринцевим, ця доктрина (що являє цілий «комплекс уявлень про світло: в онтологічному плані - як про субстанцію всього сущого; в гносеологічному - як про принцип пізнання; в естетичному - як про сутність прекрасного») має як біблійні (а отже, й ранньопатристичні), так і платонічні й неоплатонічні витоки [2, 135-136]. Однак саме в царині християнської, передусім православної, культури (позначеною, зокрема, критичною адаптацією античних світота «світлорозуміння») метафізика Світла утверджується як важливий компонент богословських учень, котрий перебуває в надзвичайно активному розвитку (особливо в працях ісихастів, зокрема, св. Григорія Палами).

Інваріантним підґрунтям світоглядних позицій представників візантійської естетики аскетизму і, водночас, безумовним ціннісним орієнтиром аскетичного «праксису» (шляху посиленого Богопошуку) виступає онтологічне сповідання Бога Абсолютною Красою. З цієї точки зору, християнська аскетична культура має свій самоочевидний естетичний потенціал та містико-естетичну природу: містичне споглядання Творця осмислюється, зокрема, як споглядання Найвищої Краси, характеристиками Якої є нествореність, одвічність, незмінність, вседосконалість, неперевершеність та, зрештою, незбагненність (утім, не цілковита) з боку тварного розуму. Відповідно, саме аскетичний шлях - істинно духовне подвижництво - в естетиці аскетизму визнається шляхом до насолоди Абсолютно Прекрасним, прагнення до Якого притаманне єству кожної людини.

Література

1. Августин Аврелий. Исповедь. СПб., 2014. 400 с. (Азбука-классика).

2. Аверинцев С.С. София-Логос. Словарь. Второе, исправленное издание. К., 2001. 460 с.

3. Бычков В.В. Образ как категория византийской эстетики // Византийский временник. 1973. Т. з4. С. 151-168.

4. Василий Великий, св. Творения: в 2-х т. М., 2009. Т. 2: Аскетичесие творения. Письма. 1230 с. (Полное собрание творений святых отцов Церкви и церковных писателей в русском переводе; т. 4).

5. Григорий Богослов, св. Творения: в 2-х т. М., 2007. Т. 2: Стихотворения. Письма. Завещание. 944 с. (Полное собрание творений святых отцов Церкви и церковных писателей в русском переводе; т. 2).

6. Гулыга А.В. Принципы эстетики. М., 1987. 286 с. (Над чем работают, о чем спорят философы).

7. Древние иноческие уставы. М., 1892. 653 с.

8. Ефрем Сирин, преп. Избранные места из творений. СПб., 1891. 96 с.

9. Иоанн Златоуст, св. Избранные поучения: Сборник поучений в применении к десяти заповедям Божиим. Спасо-Преображенский Мгарский монастырь, 2001. 589 с.

10. Иоанн Лествичник, преп. Лествица. Спасо-Преображенский Мгарский монастырь, 2001 - 671 с.

11. История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: в 5 т. М., 1962. Т. 1: Античность. Средние века. Возрождение. 1962. 682 с.

12. Николай Кавасила, архиепископ. Изъяснение Божественной литургии. М., 2011. 135 с.

13. Симеон Новый Богослов, преп. Как исполняющий заповеди восходит постепенно на высоту совершенства // Брань духовная. СПб., 2009. С. 169-174.

14. Симеон Новый Богослов, преп. Слова и гимны: В 3-х книгах. М., 2011. Кн. 1. 670 с.

15. Симеон Новый Богослов, преп. Слова и гимны: В 3-х книгах. М., 2011. Кн. 3. 759 с.

16. Софроний (Сахаров), архимандрит. Видеть Бога как Он есть. Свято-ИоанноПредтеченский монастырь, Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2006. 400 с.

17. Царенок А.В. У пошуках Першокраси: теолого-естетичні ідеї св. Григорія Нісського. Чернігів, 2013. 80 с.

Анотація

естетика аскетизм релігійний візантійський

Царенок А.В. Вчення про Абсолютну Красу як ідейний базис візантійської естетики аскетизму.

Аналізуючи специфіку візантійської естетики аскетизму як, зокрема, джерела релігійно-естетичної традиції Київської Русі, автор статті доводить важливість ретельного дослідження онтологічного виміру християнського естетичного вчення - виміру, пов'язаного з осмисленням проблеми буття прекрасного в дійсності. Ознайомлення з естетичними ідеями видатних мислителів-аскетів Візантії (свв. Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста, Григорія Нісського, Єфрема Сиріна та ін.) дає підставу визначати естетику аскетизму як теоцентричну онтологію прекрасного, наріжним постулатом якої виступає визнання Бога Найвищою Красою. Відповідно, шлях духовного подвигу в межах аскетикоестетичної традиції визнається шляхом до насолоди Абсолютно Прекрасним, прагнення до Якого властиве кожній людині.

Ключові слова: естетика аскетизму, візантійська естетична думка, патристика, Абсолютна Краса, Світло.

Аннотация

Царенок А.В. Учение об Абсолютной Красоте как идейный базис византийской эстетики аскетизма.

Анализируя специфику византийской эстетики аскетизма как, в частности, источника религиозно-эстетической традиции Киевской Руси, автор статьи доказывает важность тщательного исследования онтологического измерения христианского эстетического учения - измерения, связанного с осмыслением проблемы бытия прекрасного в действительности. Ознакомление с эстетическими идеями выдающихся мыслителей-аскетов Византии (свв. Василия Великого, Григория Богослова, Иоанна Златоуста, Григория Нисского, Ефрема Сирина и др.) даёт основание определить эстетику аскетизма как теоцентрическую онтологию прекрасного, основным постулатом которой выступает признание Бога Наивысшей Красотой. Соответственно, путь духовного подвига в аскетико-эстетическом учении рассматривается как путь к наслаждению Абсолютно Прекрасным, стремление к Которому свойственно каждому человеку.

Ключевые слова: эстетика аскетизма, византийская эстетическая мысль, патристика, Абсолютная Красота, Свет.

Annotation

Tsarenok A. V. The Doctrine of the Absolute Beauty as the Basis of the Byzantine Aesthetics of the Asceticism.

The further exploration of the Byzantine aesthetics as of the source of Kyiv Rus' religious and aesthetical tradition in particular represents the actual task of domestic philosophical and aesthetical discourse. Conventionally pointing out some dimensions of the Byzantine aesthetics of the asceticism, the author of the article proposes to take into consideration first of all the existence of the ontological dimension, which is connencted with understanding of the being of the beauty in reality.

Analysing the aesthetical ideas of such famous Byzantine theologians as sts. Vasiliy the Great, Grigoriy the Theologian, Ioann Chrysostom, Grigoriy Nisskiy, Yefrem Syrin, Simeon the New Theologian, A. Tsarenok underlines that the theocentrical character of Christian doctrine regularly influences the development of the ascetic aesthetical tradition to a great degree. It can be regarded as the true theocentrical ontology of the beautiful, which is based upon the axiomatic statement that the only God - the Creator - is the Absolute Beauty, Who causes the being of the beauty in the created world. That's why according to the Byzantine Orthodox theologians' oppinion the true ascetic way represents the way to the True and Highest Beauty: the true ascetic becomes able to enjoy It.

As the mystical theology of Christian East proves, enjoying the Absolute Beauty is closely connected with enjoying the Highest Light (Divine Light or Favor Light) as the non-created Energy (see the works by st. Grigoriy Palama). This Light has no analogies in the sensual reality. One of the results of ascetic activity is the communication with This Energy, Which transfigurates the whole human nature: both the soul and the body of ascetic receive their true beauty.

The corresponding statements of the Byzantine theologians obviously have the strong aesthetical senses. With no doubts, they should be regarded as the important source for the historical and aesthetical byzantology and the historical and aesthetical medievistics in particular.

Key words: the aesthetics of the asceticism, the Byzantine aesthetical thought, the patristic doctrine, the Absolute Beauty, the Light.

Размещено на Allbest.ru