Діти в соціальних взаємодіях насельників Києво-Печерської Успенської лаври при її святинях (кінець XVIII - перші десятиліття XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діти в соціальних взаємодіях насельників Києво-Печерської Успенської лаври при її святинях (кінець XVIII - перші десятиліття XX ст.)

А.А. Кізлова



У статті, підготовленій на базі внутрішньомонастирських документів, а також спогадів сторонніх визначено вплив присутності немовлят і отроків (як серед святих, так і серед живих) на соціальні взаємодії між братією та відвідувачами Києво-Печерської Успенської лаври безпосередньо при шанованих святинях обителі в кінці XVIII - перших десятиліттях XX ст. Виявлено особливості взаємодій щодо мощей святих немовлят і отроків у Ближніх та Дальніх печерах. Охарактеризовано народні та внутрішньомонастирські звичаї, пов'язані з цими святинями. Виявлено спільні форми спілкування з жертводавцями, принципи розподілу дарів, а також різницю в задоволенні запитів богомольців зі спільними потребами. Простежено, наскільки діти-відвідувачі виділялися на етапі безпосереднього спілкування з братією при святинях серед загалу відвідувачів, передусім у печерах. Окреслено перспективи подальшого дослідження: поглиблене вивчення всіх етапів взаємодії між братією та організованими групами дітей, з родичами дітей-жертводавців, а також порівняння прикладу Лаври з іншими визначними центрами православного паломництва.

Ключові слова: отрок; немовля; соціальна комунікація; об'єкт шанування; братія; відвідувач.

The article deals with the impact of babes and children of 14 years (both saint and alive) on the social interactions of the brethren and visitors near the worshiped sacred objects in Kyiv Dormition Caves Lavra during late 18th - the 1st decades of 20th ct. The inner conventual documents and the memoirs of the outliers became a basis of this work. The features of the interactions concerning the holy relics of the saint infants and youth in Near and Far Caves have been traced by the author. The folk and inner conventual traditions, connected with these sacred objects, have been characterized. The common forms of the communication with the donators as well as the votive's distribution principles have been brought out by the paper. The variability in satisfaction of consimilar prayers' needs has been detected. It has been shown by the article, how far the children differed from the rest of visitors during the direct interaction with the Caves and other brethren. There are such research prospects: the advanced study of all phases in the brethren's interactions with children, organized in groups, as well as with the relatives of children-donators; the comparison of Lavra with the other outstanding Orthodox pilgrimage centers.

Keywords: youth; infant; social communication; worshiped object; brethren; visitor.

В статье, подготовленной на базе внутримонастырских документов, а также воспоминаний посторонних определено влияние присутствия младенцев и отроков (и среди святых, и среди живых) на социальные взаимодействия между братией и посетителями Киево-Печерской Успенской лавры непосредственно при чтимых святынях обители в конце XVIII - первых десятилетиях XX вв. Выявлены особенности взаимодействий относительно мощей святых младенцев и отроков в Ближних и Дальних пещерах. Охарактеризованы народные и внутримонастырские традиции, связанные с этими святынями. Выявлены общие формы общения с жертводателями, принципы распределения даров, а также разницу в удовлетворении запросов богомольцев со сходными потребностями. Выяснено, насколько дети-посетители выделялись на этапе непосредственного общения с братией при святынях среди остальных посетителей, прежде всего в пещерах. Очерчены перспективы дальнейшего исследования: углубленное изучение всех этапов взаимодействия между братией и организованными группами детей, с родственниками детей-жертводателей, а также сравнение примера Лавры с другими выдающимися центрами православного паломничества.

Ключевые слова: отрок; младенец; социальная коммуникация; объект почитания; братия; посетитель.



Постановка проблеми. Серед численних святинь Києво-Печерської Успенської лаври увагу вірян кінця XVIII - перших десятиліть XX ст. привертали мощі таких святих: мч. Іоанна Немовляти (Ближні печери), Немовляти, загиблого від рук Ірода (Віфле- ємське немовля) - частинка (Дальні печери), а також отроків Геронтія й Леонтія, канонархів Печерських (Дальні печери) [Див., наприклад: 5, с. 51; 21; 38, с. 39; 46, с. 63], відомості про св. Іоанна Немовля та його мощі ввійшли до схвально прорецензованої збірки Є. Поселянина (Погожева) [12, с. 2996-2997; 50, с. 10-11]. В окреслений період до обителі часто прибували діти: як з батьками, так і з наставниками [Див., наприклад: 29, с. 373; 28, с. 63; 62, с. 26], іноді - без дорослих [35, с. 233]. Образ отрока - прочанина до Лаври використовувався в художній літературі [37]. З огляду на це, а також на дуже важливу роль релігійного виховання в соціалізації членів суспільства загалом [4; 60, с. 42-54], дослідження теми дасть змогу більш поглиблено окреслити особливості комунікативної активності православного чернецтва.

Аналіз досліджень і публікацій. З кінця ХІХ ст. практики з мощами св. Немовляти, загиблого від рук Ірода, поширені в лаврських печерах, зацікавили дослідників народної боротьби з неплідінстю Г Ро- вінського, Х. Ящуржинського, згодом - Є. Онацько- го [48, с. 1126; 56, с. 659; 63, с. 74], чиї матеріали на сучасному методологічному рівні підсумувала І. Ігна- тенко [27, с. 244-257]. Проте комплексно тема в історіографії не висвітлювалася.

Мета дослідження. Визначити вплив присутності дітей (як серед святих, так і серед живих) на соціальні взаємодії між братією та відвідувачами Києво-Печерської Успенської лаври безпосередньо при шанованих святинях обителі. Під дітьми, згідно з уживаними в церковному обігу визначеннями, маються на увазі немовлята (до 7 років) та отроки (8-14 років).

Листування між дорослими й Лаврою щодо дітей потребує окремого дослідження й у статті не розглядатиметься.

Виклад основного матеріалу. Спершу розглянемо особливості взаємодій при мощах святих немовлят і отроків. Свідчення щодо звернення бездітних пар з молитвами про появу в них дітей стосувались обох святих немовлят у Лаврі [48, с. 1126; 56, с. 659; 61, с. 15; 63, с. 74]. Х. Ящуржинський, сучасник звичаю, який він зафіксував, пояснював, що у відправах із ковчежцем св. Віфлеємського немовляти брали участь як чоловіки, так і жінки [63, с. 74]. У значно пізнішій статті Є. Онацького зазначено, що під час замовної служби вказану домовинку тримали як чоловік, так і дружина [48, с. 1126], ймовірно, на основі роботи Х. Ящуржинського. Версії про те, що чоловіків до служб не допускали, дотримувалась Н. Лінка (Гепенер), хоча й атеїстично упереджена, однак обізнана у внутрішніх справах обителі як екскурсовод по печерах від Всеукраїнського музейного містечка [8]. Можливо, на період, який застала Н. Лінка, звичай змінився порівняно з кінцем ХІХ ст.

За Х. Ящуржинським, можливість потримати труну з часточкою Немовляти, загиблого від рук Ірода, протягом усієї літургії коштувала 3 руб. Пропонували в Лаврі й постояти з ковчежцем на руках лише під час молебню - за 1 руб. [63, с. 74]. Отже, було враховано, що замовники можуть мати різні фінансові можливості.

Д. Ровінський відзначив про ті самі мощі: «беременныя женщины служать молебны ради легкихъ родовъ, причемъ гробикъ кладется на брюхо молящейся» [56, с. 659]. За наявними джерелами неможливо встановити, звідки він узяв таку інформацію, яка, в разі достовірності, стосувалася радше киянок.

Г Добринін, котрий відвідав Київ 1768 р., зафіксував такий вигляд поховання св. Віфлеємського немовляти: «котораго я не видаль, но вид^ль ящикь, довольно высоко прибитый кь ст^н^» [26, с. 148]. Таким чином, якщо мандрівникові не здалося, що ємність саме прибита, можна припустити, що на той час лаврська братія ще не сприяла тому, щоб святиню брали на руки.

З іншого боку, 29 вересня 1811 р. статський радник І. Яковлев пожертвував для згаданої частинки мощей срібний карбований ковчежець (два фунти срібла), вистелений зсередини кипарисом та оббитий оксамитом [11, с. 15]. І. Яковлев виділяється тим, що 1815 р. подав іще й пелену на поданий від нього ков- чежець (виведена з обігу 1827 р.) [54, арк. 141]. Поява такого жертводавця свідчить про те, що святиня привертала особливу увагу вірян, можливо, якраз бездітних.

Якщо ковчежець від І. Яковлева безпосередньо змінив прибитий «ящик», згаданий у Г. Добриніна, то, ймовірно, до розвитку звичаю «держать младенчика» підштовхнуло переоблаштування гробниці 1811 р., після котрого Лавра змогла відгукнутися на запити богомольців.

В середині ХІХ ст. місце поховання св. Немовляти, загиблого від рук Ірода, зобразив К. П. Мазер. Видно, що доступ до ковчежця в Лаврі зробили достатньо зручним, обладнали місце для розвішування вотивів, а кришку тримали відкритою (Рис. 1).

Судячи з майнового опису Дальніх печер 1893: «самый ковчег на особо устроенном месте на пьедестале деревянного киота с двумя колоннами и карнизом, украшенными позолоченною резьбою с изображением в нем на железной деке, мерою в вышину один аршин, а ширину пятнадцать вершков, избиение младенцев в Вифлееме» [11, с. 15], помітних змін навколо святині тривалий час не відбувалося, хоча в листопаді 1815 р. серед витрат по Дальніх печерах відзначено 2 руб. міддю, заплачені київському ювелірові О. Томанському за «починку замка въ сребренной рак^ младенца за Христа отъ Ирода убіеннаго» [40, арк. 9], можливо, пошкодженого під час утримування на руках у сторонніх. Лише 31 липня 1913 р. намісник Лаври подав до Духовного собору записку про те, що потрібно визолотити в позолотній гробницю й кіот, у якому зберігається часточка мощей св. Немовляти, якого вбив Ірод [33, арк. 9 зв.], але питання про повну заміну понад 100-літнього ковчежця не порушував. Укриті сріблом ємності з іншими шанованими в обителі мощами стиралися в місцях частого контакту з богомольцями, а одну з них (в Успенському соборі) через це навіть ухвалили замінити [30, с. 23]. На цьому тлі тривалий термін використання ковчежця св. Віфлеємського немовляти може вказувати або на недостатньо інтенсивне навантаження під час «держанія младенчика», або на високу терпимість відповідальної братії до змін у вигляді святині.

Рис. 1. Ковчежець з часточкою мощей св. Віфлеємського немовляти (К. П. Мазер, середина ХІХ ст.) [38, с. 39].

1817 р. від дворянина з м. Сербина Г. Якшича прийняли й зареєстрували такий дар: «На младенца отъ Ирода убіеннаго корона модная позолоченная суто съ разными каменьями простыми на верху оныя крестъ позолоченный» [53, арк. 13 зв.]. На жаль, складно зрозуміти, куди саме слід було прикріпити цю корону. Серед пожертв до Лаври - також оксамитовий, розшитий золотом і лелітками покров на св. Віфлеємське немовля (з його зображенням), прийнятий 1823 р. від поміщиків Івана та Клеопатри Зарян- ських [54, арк. 142]. Через 30 років цей покров іще згадувався в майновому описі [22, арк. 64], ймовірно, застосовувався лише в особливих випадках.

Загалом покрови на ковчежець надходили від різних жертводавців. Зазвичай Духовний собор ухвалював передати такі речі за призначенням блюстителе- ві Дальніх печер, іноді з відправленням молебню за тих, хто подав покров, або тих, за кого вони просили в записці [14, арк. 238-238 зв., 330-331 зв.; 15, арк. 3-3 зв.; 20, арк. 377-377 зв.]. Один із покровів 1883 р.

Духовний собор ухвалив «возложить на святыя мощи младенца отъ Ирода убіеннаго на короткое время, а зат^мъ передать о. эклесшрху для укладьіванія на аналогій» [13, арк. 446 зв.], імовірно, як незручний [31, с. 21]. Комарова, котра 28 лютого 1892 р. запитувала про розміри покривал на мощі, зокрема, для св. Немовляти з Дальніх печер, отримала докладну відповідь (де вказали щодо покровця для зазначеної часточки - 12 на 15 вершків) [15, арк. 15-15 зв., 17]. Тож, як правило, волю жертводавців у Лаврі враховували.

Вирізняється випадок зі срібною лампадкою, яку 12 грудня 1889 р. через схимонаха з Санкт- Петербурзького двору Лаври передали до мощей св. Немовляти, котре вбив Ірод, за здоров'я немовляти Ксенії. Анонімний жертводавець просив, щоб до Різдва Христового дар повісили біля гробниці [14, арк. 151-151 зв.]. З резолюції Духовного собору від 18 грудня випливає, що лампадку передали блюсти- телеві Ближніх печер з постановою відслужти молебень св. мч. Іоаннові Немовляті [14, арк. 152]. Тож до Різдва дар у Лаврі прилаштували, але на свій розсуд, щоправда, все одно при угодникові-дитині.

Серед часточок мощей, які митрополит Київський Серапіон 25 березня 1813 р. підніс великій княгині Катерині Павлівні, була й одна від св. Ві- флеємського немовляти, решта походила від свв. пре- под. Нестора Літописця, Спиридона Просфорника й Іллі Муромця [58, арк. 1], тобто від дорослих святих. Серед 50 часточок мощей, переданих 1824 р. для Софійського собору, дитяча - лише від того самого немовляти [57, арк. 1]. Тож в обителі існували дрібніші фрагменти основної частинки згаданих мощей.

Щодо мощей св. мч. Іоанна Немовляти, то про те, що їх тримала на руках якась молодиця, стоячи в повороті за рогом біля домовини св. препод. Іллі Муромця, згадав у нарисі «Святой уголок» Д. Мамін- Сибіряк (відвідав Київ навесні 1886 р. [42, с. 100]), відзначивши: «Проходящіе прикладывались» [39, с. 61]. Загалом за потреби лаврська братія досить суворо закликала до порядку. Зокрема, монахи робили зауваження, а то й впливали на порушників за допомогою фізичної сили [2, с. 311; 9, с. 68; 34, с. 47; 62,

с. 26]. Д. Мамін-Сибіряк не відзначив, чи провідник якось відреагував на те, що вірянка тримає домовинку з мощами. Емоції провідника по Дальніх печерах у нарисі «Святой уголок» описано досить яскраво [39, с. 54-57], а ось про супровід богомольців у Ближніх печерах там не йдеться. Понад те є згадка про заклопотаного селянина, котрий усе запитував інших богомольців, як знайти мощі святих: то 12 бра- тів-будівничих, то Іллі Муромця [39, с. 59-61]. Поряд з описом згаданої молодиці таке свідчення дає змогу, хоча й обережно, поставити під сумнів якщо й не взагалі наявність, то принаймні сумлінність провідника в Ближніх печерах на час, коли їх відвідував Д. Ма- мін-Сибіряк. Тому складно оцінити, наскільки прийнятною для Лаври й наскільки повторюваною була поведінка жінки, описана в «Святом уголке».

Так чи інакше, місця біля труни св. мч. Іоанна Немовляти (Рис. 2) вистачало, тому богомольці мали змогу вільно пройти повз того, хто взяв на руки домовинку поза часом, відведеним для богослужіння. Натомість розмір і вага труни могли завадити поширенню замовних служб із нею на руках, на відміну від випадку з ковчежцем св. Віфлеємського немовляти.



Рис. 2. Мощі св. мч. Іоанна Немовляти (сучасний вигляд) [44].

Згадана лампадка, яку до гробу св. мч. Іоанна Немовляти передали поза планом жертводавця [14, арк. 151-152], була доповненням до призначених саме для цього святого 1866 р. та 1873 р. Обидві ці лампадки передали до Лаври через членів почту митрополита Київського під час його візиту до Санкт-Петербурга знатні жінки [13, арк. 64-64 зв.; 20, арк. 533-533 зв.]. Особливості культу св. мч. Іоанна Немовляти в столиці Російської імперії та роль лаврських монахів у його пропаганді потребують окремого дослідження.

В кінці січня 1860 р. намісник Лаври поставив на доповідному журналі Духовного собору резолюцію, за якою доставлену йому від орловського поміщика М. Похвіснєва срібну лампадку (з гранатами [20, арк. 399]) та 10 руб. на олію для неї слід було передати до раки св. мч. Іоанна Немовляти, хоча немає уточнення, чи хотів жертводавець саме цього [20, арк. 392-392 зв.]. Якщо М. Похвіснєв не пояснював своєї волі під час особистої розмови з отцем намісником або ще кимось із братії, є ймовірність, що саме біля обраної домовини була змога добре розмістити описану лампадку. Оскільки в досліджених документах Лаври не відзначено, що якусь із наведених пожертв виключили з обігу, припустимо, що нові лампадки не змінювали старі, а додавалися до них. Можливо, для зосередження на святині додаткової уваги богомольців, що йшли по печерах.

На мощі св. мч. Іоанна Немовляти також приймали різноманітні покрови з резолюціями, подібними до усталених у Дальніх печерах [14, арк. 238-238 зв., арк. 483; 20, арк. 421, 453 зв., 682-682 зв.; 23, арк. 80 зв.]. Саме до його домовини передали покров, надісланий 1886 р., за запискою селянки з с. Рябова Фе- октисти, для «младенца Алексія» [13, арк. 612-612 зв.], ймовірно, співвідносячи розмір гробниці з розміром дару та списуючи помилку в імені угодника на недостатню освіченість жертводавиці.

Мощі свв. Леонтія та Геронтія, канонархів Пе- черських, 1884 р. стали головним аргументом у протистоянні між братією (на чолі з еклезіархом архімандритом Валентином) та митрополитом-настоятелем Платоном (Городецьким), яке спалахнуло щодо заміни канонархів-хлопчиків на дорослих. Владику переконували, що богомольці звикли до дітей на кліросі відтоді, коли там канонаршили святі отроки, а нетління останніх свідчить про богоугодність традиції. Зрештою, 27 травня 1887 р. архієпископ Херсонський Никанор відзначив: «отроки изгнаны, а канонаршутъ послушники-юноши» [17, арк. 11; 24, с. 376]. Митрополит Платон помер 1891 р. [1], і серед канонархів дорослі протрималися недовго. Восени 1896 р. в церковному хорі Успенського собору вже знову було багато хлопчиків [34, с. 32, 45]. Залишались вони там і після 1918 р. І. Никодимов про цей період згадував: «Ежедневно, отходя ко сну и вставая по утру, канонархи читали молитву своим покровителям (свв. Леонтію та Геронтію - А. К.), и в этом было нечто весьма трогательное» [46, с. 63]. Тож канонархи, причому діти, були в Лаврі влітку 1908 р., коли обитель відвідав священик П. Бєляєв [5, с. 42]. Відповідно, цікаве його повідомлення: «Мы также на нисколько минутъ задержались у ихъ (свв. Леонтія та Геронтія - А. К.) гробницы такъ какъ паломники просили меня объяснить званіе «канонарха»» [5, с. 51-52]. Чому незрозуміле комусь із групи богомольців поняття пояснював не монах-провідник? Сам П. Бєляєв відзначив, що той увесь час підганяв групу, аби до підземелля ввійшла наступна [5, с. 46-48], імовірно, запитання виявилось неочікуваним, а провідник не встиг зібратись і швидко сформулювати задовільну відповідь.

Покрови на мощі свв. Леонтія та Геронтія також приймали й відповідно реєстрували [14, арк. 238-238 зв., 483; 16, арк. 135]. Окрім виконання волі жертводавців, помітний і розсуд Духовного собору. 27 листопада 1895 р. за резолюцією останнього саме на мощі святих отроків передали дві «пелены», надіслані від московського торговця О. Мохова. У супровідному листі він просив повідомити, яким святим дісталися ці дари. На цьому листі вже в обителі написали примітку, що «пелены» - шовкові, невеликі [14, арк. 268-268 зв.], тож саме розмір міг відіграти вирішальну роль у виборі місця для їх застосування.

Відомості про взаємодії братії з дітьми - відвідувачами Лаври переважно розпорошені по джерелах, створених за межами обителі. І. Ясинському запам'яталося, що його братик, якого по печерах несли на руках [62, с. 25], «весело покрикивал и бил богомольцев восковою свечкой. А когда монах строгим голосом заметил ему, что надо вести себя иначе, он обиделся и заголосил благим матом» [62, с. 26], до його крику приєдналося ще кілька дітей [62, с. 26]. Згадка про дитячий плач у печерах не поодинока. Так, група з Самарської духовної семінарії звернула увагу на те, що: «Гд^ то вдалек^, въ глубин^ пещеры плачуть грудныя д^ти; въ другой сторон^ монахъ уб^ждаетъ идти скорее, не задерживать проходящихъ...» [28, с. 63]. За такою оповіддю складається враження, що провідники не вважали крик немовлят чимось, чому слід запобігати. Тож, імовірно, для провідника було природним звернутися до брата І. Ясинського, а не до когось із його старших рідних, які, можливо, втихомирили б хлопчика швидше, ніж незнайомець у чорному облаченні.

П. Бєляєв згадав, що в стихійно зібраній групі, з якою він ходив до печер, був селянин з дитиною на руках: «малютка спокойно заснулъ среди священнаго покоя святыхъ» [5, с. 43]. Далі йдеться про одеську даму, котрій стало зле від страху (з акцентом не те, що християнам не слід боятися загробного життя й нагадувань про нього) [5, с. 43-44]. Можливо, сон немовляти описано для того, аби протиставити реакції одеситки. Прикметно, що провідник, швидше за все, не будив дитину. Або вона була занадто маленькою, аби щось зрозуміти, або монах визнавав, що це для неї не обов'язково.

О. Кисілевська під час подорожі 1910 р. зафіксувала голосну суперечку монаха з жінкою, малий син якої боявся заходити вглиб печер. Ця мати ледве домоглася, щоб їх випустили на поверхню [9, с. 68]. М. Воронович серед власних дитячих вражень передав і відчуте в печерах: «я стал задыхаться, и меня вывели на воздух, где я долго не мог оправиться от страха и отдышаться» [7, с. 59]. Відповідно, можливість вийти з-під землі дочасно все-таки існувала.

Бурхливою була реакція братії на відмову 12-річ- ного [40] П. Коваленка від помазування миром при мироточивій главі: «З'явилися ще два здоровенних монахи, схопили мене, понесли і кинули у якийсь темний закуток» [34, с. 47], потім ченці наполегливо вмовляли матір хлопця відслужити над сином водо- святний (за 5 руб.) або хоча б звичайний (за 3 руб.) молебень, пояснюючи, що «отрок одержим беснованием» [34, с. 48]. Сам П. Коваленко досить докладно розповів про те, що передувало його затриманню, зокрема про те, як відштовхував монаха з «кисточкою», чим налякав присутніх, і навіть охарактеризував свою тогочасну поведінку так: «а я, наче на мене щось найшло (курсив наш - А. К.), істерично вигукую: «Не хочу, не буду!»» [34, с. 47]. Слід урахувати, що спогади П. Коваленка вийшли друком уже за радянських часів, тож під час публікації деталі щодо вартості відправ могли сприйняти як доказ корисливості служителів культу. Втім, щоб коректно інтерпретувати описані дії монахів (особливо, враховуючи, що мати П. Коваленка змогла покласти до тарілки для пожертв тільки менше, ніж 1 руб., а молебень усе одно відбувся [34, с. 48]), бракує відомостей про те, наскільки часто (і за що) відвідувачів печер оголошували біснуватими. Користь відвідування Лаври, й зокрема печер, у досліджуваний період визнавали навіть для дітей, позбавлених здорового глузду [64, с. 321], тому брак таких даних особливо відчутний.

Є дуже розрізнені згадки тих, хто побував у печерах дітьми, про їхні відчуття (утім, цікаві для порівняння з реакцією П. Коваленка). П. Губенко, звісно, не без іронії, описав подорож до Києва 1903 р. (у 14 років): «Поприкладався до всіх мощей, до всіх чудотворних ікон, до всіх мироточивих голів і іспити склав» [49, с. 173]. Л. Биковський був у Києві школярем (до революції 1905 р.) і написав про це: «Пригадую, що благовійно (sic!) оглядали мироточиву главу святого, що поволі входив у землю; мощі інших угодників Божих...» [6, с. 60]. З поправкою на час, який минув між відвідуванням печер, та підготовкою цих спогадів усе-таки можна припустити, що принаймні великого страху П. Губенко й Л. Биковський у підземеллі не відчули. Натомість уже згаданий М. Воронович, а також О. Ігнатьєв (був у Лаврі 12-річним (1889 р.) [25, с. 40; 57]) не приховували, що в печерах боялися. Є свідчення К. Врангеля-Рокассовського, котрий побував у Києві 11-річним (1907 р.) [47; 66, р. 218]. Він попросив батька швидше вивести його з печер, бо відчув, що «The monks with long hair which never was cut by a barber, and long beards, looking very much like savages, produced a gloomy, rather horrifying impression on me (Ченці з довгим волоссям, якого не торкалася рука перукарів, та з довгими бородами скидалися на дикунів і справляли похмуре враження, навіть лякали - А. К.)» [66, р. 221]. Як видно зі звіту керівника групи, навіть перебування в знайомому товаристві не завжди гарантувало, що діти зберігатимуть спокій: «Мракъ пещеръ устрашилъ д^тей и они робко прижимались одинъ къ одному. Ихъ успокоили, что ничего н^тъ опасного. Мальчики успокоились, а девочки еще боялись, пока не привыкли къ мраку, и робко держались за руку матушки» [45, с. 1327]. Г. Козінцев, котрий навчався в гімназії неподалік від Лаври, тікав у перші роки революції разом з іншими хлопцями з уроків, щоб пробратися в печери. Сам Г. Козінцев відзначав: «Я храбрился и не показывал товарищам вида, что мне страшно» [35, с. 233], сприймаючи відвідування підземель як своєрідне випробування. Навіть при тому, що збереглися свідчення лише дуже малої частки дітей, котрі побували в Лаврі, можна припустити, що її насельники, зокрема провідники, навряд чи якось особливо заспокоювали юних відвідувачів (наприклад, пояснюючи, що буде, коли ті спустяться під землю).

П. Коваленко навів і запитання, яким зустрів його монах, виводячи на молебень: «Ну, отроче, успокоил свой нечестивый дух гордыни?» [34, с. 48]. Воно дещо суперечить сприйняттю хлопця як біснуватого, бо звернене до нього як до здатного керувати своїми вчинками, втім, узгоджується з тим, що духовенство схвально відгукувалося про наявність у дітей, котрі відвідують печери, благоговійного остраху [59, с. 1143]. Можливо, захід, якого вжили щодо непокірного відвідувача, був радше спробою «поставити його на місце», а також наочно довести, чому недобре суперечити провідникам.

1887 р. випадок у Ближніх печерах було висвітлено у виданні «Вера и разум». Дописувач (анонімний) повідомив, що 2 липня 11-12-річний хлопчик, який ішов з батьком, підняв верхній покров над одним із угодників: «Сопровождавшій монахъ заметить это и туть-же сд^лалъ надлежащее внушеніе. Отець мальчика старался извинить поступокь мальчика его малол^тствомь, но монахъ основательно зам^тиль, что именно его поразило отсутствіе благоговейности вь малол^тнемь» [2, с. 331]. Також згадано, що провідник назвав цікавість хлопчика «маленькимь знаменіемь времени» [2, с. 331]. В. Катаєв, що побував у Лаврі школярем, за його пізнішим зізнанням, був настільки вражений, коли побачив мощі св. пре- под. Нестора Літописця, що подумав: «стоило лишь взломать крышку - и можно было собственными глазами увидеть высохшее тело или, во всяком случае, скелет с громадной сухою белой бородой...» [29, с. 373]. Хоча В. Катаєв не висловив у печерах свого бажання розкрити домовину, а кореспондент «Веры и разума» міг ужити вислів про прикмети часу, щоб надати матеріалу більшої повчальності, можна припустити, що братія, приставлена супроводжувати богомольців у підземеллі, мала бути напоготові, помітивши серед них підлітка. відвідувач київський лавра немовля

Публікація 1902 р., в якій учасників теракту проти Курської ікони Богородиці 1898 р. (спроба підірвати образ динамітом) назвали «почти еще отроки, которымь вь то время было оть 18 до 20 л^ть (курсив наш - А. К.), юноши, вь которыхь еще не можеть быть никакихь самостоятельныхь идей» [43, с. 9899], змушує припустити, що згаданий провідник 1887 р. міг звернути «надлежащее внушеніе» не тільки до самого хлопця, котрий розкривав мощі, а й до його батька як до відповідального за виховання отрока.

У спогдах Р. Пірс залишилося таке спостереження: «A peasant woman lifted her little boy up to kiss the edge of the dirty red pall. The pale flame of her candle flickered and the melted wax dripped on to the cloth. The woman wiped it quickly, and glanced in a frightened way at the priest. But he turned away indifferently and went on (Селянка підняла свого маленького хлопчика, щоб він поцілував край брудного червоного покривала. Блідий вогник її свічки блимнув, і розплавлений віск капнув на тканину. Жінка швидко витерла краплю і злякано поглянула на священика. Однак той байдуже відвернувся й пішов далі - А. К.)» [65, p. 20]. Віряни могли очікувати покарання від провідників будь-якої миті, однак ті не зважали на ненавмисну дрібну шкоду від богомольців (як дорослих, так і дітей).

11 вересня 1888 р. близько 100 учнів Київського реального училища відвідали печери в супроводі законовчителя. У групі були не тільки православні, а й старообрядці, католики, лютерани та один іудей [59, с. 1143]. Невідомо, чи цікавилися в Лаврі віросповіданням учнів заздалегідь, а також, як настільки строкатий склад групи позначився на обставинах її проведення. Імовірно, відповідальність покладали передусім на керівника - законовчителя. Помітно, що братія вважала можливим прийняти так багато учнів одночасно й була готова до цього.

Керівники груп, які згадали, що їхні учні прикладалися до ікони Успіння Богородиці, спущеної з-над царських врат [10, с. 467; 52, с. 371], на жаль, не уточнили, чи вони робили це в загальній черзі, чи окремо.

Розглянемо ті нечисленні спогади, в яких є посилання на дії провідника, котрому дісталася група з дітьми (тими, що могли усвідомити побачене й почуте) в складі. Священик І. Атаманський, сільський місіонер [51], у червні 1891 р. очолив свою родину, декого з парафіян (серед них були колишні штундисти), а також «изъ Кардашевской церковно-приходской школы трехъ учениковъ, а изъ Ново-Александровской школы грамоты двухъ д^вочекь» [3, с. 631]. З матеріалу, поданого від І. Атаманського до журналу «Херсонские епархиальные ведомости» під назвою «Поучительное путешествие в Киев на богомолье с обратившимися из штундизма в православие» випливає, що групу приймали передусім з урахуванням присутності в ній новонавернених до православ'я. По Ближніх печерах її супроводжували ігумен та ризничий, котрі показали прочанам руку св. препод. Спиридона Просфор- ника, по Дальніх печерах - ігумен, що розкрив руку св. препод. Ігнатія [3, с. 632-633]. Можна з великою часткою ймовірності припустити, що діти були в печерах разом з рештою, тож могли й стати свідками оголення рук угодників. Утім, з огляду на мету свого повідомлення, І. Атаманський не описав реакції юних супутників.

Збереглись уривчасті характеристики, які ді- ти-відвідувачі дали провідникам. О. Ігнатьєв згадав: «Время от времени нас останавливали, показывая место погребения того или иного святого» [25, с. 40]. В. Катаєв висловився більш розгорнуто: «Монах- проводник со свечой останавливался возле каждой ниши и заученно пояснял столпившимся вокруг него паломникам - мужикам в сапогах и лаптях и бабам в черных платочках, с котомками за спиной - краткую историю угодника» [29, с. 373]. П. Коваленко з матір'ю йшов по печерах разом зі стихійно сформованим гуртом прочан [34, с. 45] й засвідчив, що монах пояснював, хто такі 12 братів-будівничих, Іоанн Багатостраждальний, у чому суть мироточивих глав [34, с. 46], можливо, це були найдокладніші або найяскравіші розповіді на тлі тих, які стосувались інших святинь, тому залишились у пам'яті оповідача. Загалом із наведених свідчень випливає, що провідники, виявивши в групі дітей, не виходили помітно за межі звичного для себе «сценарію» пояснень.

Відзначилися діти й серед жертводавців на лаврські святині. У списках тих, хто подав гроші на виготовлення нової ризи для чудотворного образа Успіння Богородиці (1895-1896 рр.), є «мальчикъ изъ слесарни Андрей» (подав 1 руб.)» та «мальчикъ изъ маляр- ни Климентъ» (подав 25 коп.) [18, арк. 48 зв.], тож інформацію про те, що в Лаврі планують масштабне й витратне переоблаштування іконного окладу, донесли не тільки дорослим насельникам.

Своєрідними є записи дрібних вотивних привісок до ікони Успіння з травня 1826 по травень 1831 рр.

Саме в цей період зафіксовано 36 привісок, поданих від немовлят [32, арк. 2, 2 зв., 4, 4 зв., 6 зв., 8 зв., 11, 13, 14, 15 зв., 17 зв. - 20, 21 зв., 23 зв. - 25, 27, 28-29 зв., 44 зв.], на зразок «отъ младенца Марій привіска съ повитымъ младенцемъ» [32, арк. 2] або «отъ младенца Моисея привіска рука [32, арк. 2]». Також 4 вотиви записано як надані від отроків [32, арк. 1 а, 7 зв., 12, 21 зв.]. Паралельно вироби приносили й «за немовля» чи «за отрока» [32, арк. 1-44 зв.]. У більш ранніх [19] та подальших [32, арк. 44 зв. - 87] докладних реєстрах привісок формулювань «від немовляти» й «від отрока» не виявлено, хоча вказівки «за немовля» і «за отрока» є. Принципи ведення книг потребують додаткового дослідження.



Висновки

Таким чином, присутність дітей впливала передусім на соціальні взаємодії в Ближніх та Дальніх печерах, і не лише тому, що там зберігалися мощі святих немовлят і отроків, а й тому, що саме до печерних святинь відвідувачі - як юні, так і дорослі - підходили (крім рідкісних винятків) з провідником від братії. Загалом у взаємодіях навколо мощей

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ: дітей-угодників у Лаврі помітні спільні риси: форми спілкування з жертводавцями, принципи розподілу дарів. Мощі немовлят об'єднує інтерес до них бездітних пар, але на Дальніх печерах молитовні потреби останніх задовольняли більш повноцінно. Підтримування традиції «держать младенчика» додатково активізувало приписаних до печер ієромонахів та ієродияконів, давало змогу отримати окремий прибуток. Мощі свв. Леонтія та Геронтія були наочним нагадуванням про святість обов'язку дітей-канонархів, передусім - для насельників обителі. Діти-відвідувачі на етапі безпосереднього спілкування з братією при святинях тими ознаками, які вдалося простежити в джерелах (контроль з боку монахів, їхні пояснення та звертання), нечітко виділяються серед загалу відвідувачів. Перспективним є поглиблене дослідження всіх етапів взаємодії між братією та організованими групами дітей, з родичами дітей-жертводавців, а також порівняння прикладу Києво-Печерської лаври з іншими визначними центрами православного паломництва.



Література

1. Атаманский, И., 1891. Поучительное путешествие в Киев на богомолье с обратившимися из штундизма в православие. Херсонские епархиальные ведомости. № 20 (15 октября 1891 г.). Прибавления, 631-633.

2. Безрогов В. Г, 2002. Религиозная социализация и осуществление права на веру в межпоколенных отношениях: ХХ век и перспектива. Развитие личности. Вып. 4, 115-137.

3. Беляев П. И., 1909. У великих святынь: (Из путевых заметок). Тамбов, Воронеж, Курск, Чернигов, Киев, Полтава и Харьков. Тип. Союза печ. дела и продажи изд., Саратов.

4. Биковський Л., 1969. Від Привороття до Трапезунду (спомини 1895-1918). Дніпрова хвиля, Мюнхен-Денвер.

5. Воронович Н. В., 1955. 12. Киев. Вечерний звон. Очерки прошлого. Т 1. 1891-1917, 57-63. Украина, Нью-Йорк.

6. Воспоминания Н. В. Линки «Всеукраинский музейный городок» [1970-е гг.], N. d. Фонд А. Н. Яковлева. База данных документов, документ № 1. Retrieved from: http://tinyurl.com/l9qq6sr

7. Галичанка, 1910. Вражіння з дороги. Накладом власним, Львів.

8. Ганкевич В., 1903. Паломническая экскурсия деревенского церковного хора в г. Киев. Киевские епархиальные ведомости. Отдел неоф. № 17 (29 июня 1903 г.), 466-468.

9. Главная церковная и ризничная опись Дальних пещер Киево-Печерской лавры, составленная в 1892 г., 2012. Лаврський альманах, вип. 27, спец. вип. 10, 8-16.

10. Гурьев П. Е., 1906. Поселянин. Святые дети русские и детские годы русских святых. Издание училищного совета при Святейшем Синоде. - Петербург 1906 года, цена 30 коп., стр. 1-162. Прибавления к церковным ведомостям. № 16, 2996-2997.

11. Дело Духовного собора Киево-Печерской Успенской лавры, 1871-1888. Unpublished manuscript, спр. 2637, ч. 1. Центральний державний архів України в м. Києві (Далі - ЦДІАК України), ф. 128, оп. 1 заг.

12. Дело Духовного собора Киево-Печерской Успенской лавры, 1888-1892. Unpublished manuscript, спр. 2637, ч. 2. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг.

13. Дело Духовного собора Киево-Печерской Успенской лавры, 1892-1898. Unpublished manuscript, спр. 2637, ч. 3. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг.

14. Дело Духовного собора Киево-Печерской Успенской лавры, 1899-1903. Unpublished manuscript, спр. 2637, ч. 4. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг.

15. Дело Духовного собора Киево-Печерской Успенской лавры, 1884. Unpublished manuscript, спр. 2802. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг.

16. Дело Духовного Собора Киево-Печерской Успенской лавры, 1895-1896. Unpublished manuscript, спр. 2945. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг.

17. Дело об освидетельствовании и опечатании привесов от чудотворной иконы, 1787. Unpublished manuscript, спр. 783. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг.

18. Дело о прибывающих во все лаврские церкви вещах, 1843-1870. Unpublished manuscript, спр. 2132. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 1 заг.

19. Дневник протоиерея А. П. Крылова о паломничестве в Киев в 1914 г., 2012. Русский исторический сборник. Т 4. Киммерийский центр, Москва. Retrieved from: http://tinyurl.com/hfsnonp

20. Дополнительная опись церковного имущества Дальних пещер Киево-Печерской Успенской лавры, 1853. Unpublished manuscript, КПЛ-А 310, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник (Далі - НКПІКЗ).

21. Дополнительная опись церковному имуществу Ближних пещер, 1886. Unpublished manuscript, КПЛ-А 306, НКПІКЗ.

22. Записки присутствующего в Святейшем Правительствующем Синоде (архиепископа Херсонского Никанора). 1887 год., 1906. Русский архив. Вып. 7, 353-390.

23. Игнатьев А. А., 1989. Пятьдесят лет в строю: в 2 т. Т 1. Правда, Москва.

24. Истинное повествование или Жизнь Гавриила Добрынина, им самим написанная. 1752-1827, 1871. Русская старина. Т. 3. Вып. 2 (февраль), 121-160.

25. Ігнатенко I., 2012. Жінка та її ненароджені діти: традиційні вірування й уявлення українців про контрацептиви та аборти. Народна культура українців: життєвий цикл людини: історико-етнологічне дослідження у 5 т. Т. 3, 244-257. Дуліби, Київ.

26. Казанский К., ред., 1900. На юге: Путевой дневник воспитанников Самар. духов. семинарии. Самара: тип. Самар. духов. консистории.

27. Катаев В., 1983. Паломничество в Киев. Разбитая жизнь, или Волшебный рог Оберона, 364-374. Сов. писатель, Москва.

28. Кізлова А. А., 2016. Ємності для мощей у комунікації навколо святинь Києво-Печерської лаври (ХІХ - початок ХХ ст.). Емінак. Науковий щоквартальник. № 3 (15). Т. 3, 23-29.

29. Кізлова А. А., 2017. Соціальні взаємодії насельників Києво-Печерської Успенської лаври щодо переоблачення мощей святих і заміни їх покровів (кінець XVIII - перші десятиліття ХХ ст.). Історичний архів. Наукові студії: збірник наукових праць. Вип. 18, 12-24. Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, Миколаїв.

30. Книга... на записку подаваемых от богомольцев к чудотворному Успения Богоматери образу привесок, 1826-1835. Unpublished manuscript, спр. 110. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 заг.

31. Книга для записи входящих и исходящих бумаг Духовного Собора, 1913-1922. Unpublished manuscript, спр. 593. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 2 заг.

32. Коваленко П. Т, 1962. У новий світ. Незабутнє. Спогади старого актора, 32-53. Радянський письменник, Київ.

33. Козинцев Г. М., 1984. Пространство трагедии. Собрание сочинений в пяти томах. Т. 4, 12-265, Искусство, Ленинград.

34. 36 Козинцев Григорий Михайлович - биография, N. d. Retrieved from: https://tinyurl.com/lr87tjg

35. Львов В. В., 1836. Серый армяк, или Исполненное обещание. Повесть для детей. Унив. тип., Москва.

36. Мазер К. П., 1999. Образи Києва середини ХІХ ст. [S.n.], [Нюстремс].

37. Мамин-Сибиряк Д. Н., 1912. Святой уголок. Путевая заметка. Юная Россия, Москва.

38. Марченко А. М., 2013. Коваленко Прохор Тихонович. Retrieved from: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=8333

39. Месячные ведомости о приходе и расходе церковной суммы за 1815 (1815). Unpublished manuscript, спр. 87. ЦДІАК України, ф. 128, оп. 3 заг.

40. Миночкина Л. И., 1993. Забытый очерк Д. Н. Мамина-Сибиряка «Святой Уголок». Вестник Челябинского государственного университета, вып. 1, т. 2, 99-102.

41. «Московские ведомости»., 1902. Прибавления к церковным ведомостям. № 3, 98-99.

42. Мощи святого мученика младенца Иоанна, убиенного язычниками. Свято-Успенская Киево-Печерская Лавра, N. d. Retrieved from: https://tinyurl.com/mm2z5ec

43. М-ч, Д., 1910. Паломничество учащихся Высокской и Колесниковской церковно-приходских школ в г. Киев. Полтавские епархиальные ведомости. Отдел неоф. № 20, 1323-1327.

44. Никодимов, И. Н., 2016. Воспоминание о Киево-Печерской Лавре (1918-1943). КПЛ, Київ.

45. Овечкин Е., 2009. Погибшие, но не сдавшиеся. Часть вторая. Идрицкая ветка Наследие Врангелей на Псковской земле. Псковская губерния ONLINE. Retrieved from: https://tinyurl.com/lk849wh

46. Онацький Є., 1962. Неплідність. Українська мала енциклопедія: в 16 кн. Кн. 9: літери НА-ОЛ, 1125-1126. Накладом Адміністратури УАПЦеркви в Аргентині, Буенос-Айрес.

47. Остап Вишня, 1984. Моя автобіографія. Фейлетони, гуморески, усмішки, щоденникові записи, 170-175. Наукова думка, Київ.

48. Поселянин, Е., 1906. Святые дети русские и детские годы русских святых. Изд. Уч. совета при Святейшем Синоде, Санкт- Петербург.

49. Праведный Иона Одесский, N. d. Retrieved from: https://tinyurl.com/mvya8nx

50. Радецкий И., 1995. Из отчета организатора экскурсий устюженской женской гимназии И. Радецкого о первой экскурсии учениц 7 класса гимназии по маршруту Рыбинск - Петербург - Киев - Москва с 5 по 22 июня 1910 г. Устюжна: историко-литературный альманах. Т 3, 363-373.

51. Реестр о прибылых чрез 1813, 1814, 1815, 1816 и 1817 годы Киево-Печерской лавры в соборной Успенской и прочих церквях ризничных и других церковных вещах, 1818. Unpublished manuscript, КПЛ-А 312, НКПІКЗ.

52. Реестр прибылым Дальних пещер разным церковным и ризничным вещам с 1803 г., 1803-1855. Unpublished manuscript, КПЛ-А 299, НКПІКЗ.

53. Реестр святых мощей, взятых из Киево-Печерской лавры в Киево-Софийский кафедральный собор, 1824. Unpublished manuscript, КПЛ-А 1123, НКПІКЗ.

54. Ровинский, Д., 1881. Каким святым от каких болезней молиться. Сборник Отделения русского языка и словесности Императорской академии наук. Т. 26, кн. 4, 657-659.

55. Скрябін О. Л., 2011. Ігнатьєв Олексій Павлович. Retrieved from: https://tinyurl.com/nxocvra

56. Список наименований частиц мощей, предназначенных для великой княгини Екатерины Павловны, 1818. Unpublished manuscript, КПЛ-А 1121, НКПІКЗ.

57. Учащиеся-богомольцы, 1888. Прибавления к церковным ведомостям. № 41, 1143-1144.

58. Фолиева Т. А., 2013. Религиозная социализация и воспитание в трактовке советских религиоведов. Nomos. № 80, 42-54.

59. Хрущов И., Хрущова, В., 1897. Богомольцы у святынь Киева Лавра. Постоян. комис. по устройству нар. чтений, Санкт- Петербург.

60. Ясинский И., 1926. Роман моей жизни: книга воспоминаний. Москва: Гос. изд-во.

61. Ящуржинский Хр., 1893. Поверья и обрядность родин и крестин. Киевская старина. № 7, 74-83.

62. N. N., 1864. Безумный. Воскресное чтение. № 13, 321-334.

63. Pierce, R., 1918. Trapped in «Black Russia». Houghton Mifflin company, Boston and New York.

64. Wrangell-Rokassowsky, С., 1972. Before the Storm: a True Picture of Life in Russia Prior to the Communist Revolution of 1917. Ligure, Ventimiglia.

65. REFERENCES:

66. 14 zhovtnia 1891 roku spochyv Platon (Horodetskyi), mytropolyt Kyivskyi, N. d. [On the 14th of October 1891 Platon (Horodetskiy), Kyivan Metropolitan, Died]: Retrieved from: https://tinyurl.com/mhmayup (in Ukrainian)

67. 2 ijulja... [On the 2nd of July...], 1887. Vera i razum [Faith and Mind]. Vol. 4, issue. 13-14, 311. (in Russian)

a. Atamanskij, I., 1891. Pouchitel'noe puteshestvie v Kiev na bogomol'e s obrativshimisja iz shtundizma v pravoslavie. Hersonskie eparhial'nye vedomosti. № 20 (the 15th of October 1891). Pribavlenija [Didactic Pilgrimage to Kyiv with the Former Shtundists, now Orthodox Christians. Bulletin of Kherson Eparchy], 631-633. (in Russian)

68. Bezrogov, V. G., 2002. Religioznaja socializacija i osushhestvlenie prava na veru v mezhpokolennyh otnoshenijah: XX vek i perspek- tiva. Razvitie lichnosti [Religious Socialization and the Exercise of Faith in Intergenerational relationships: the XXth century and the outlook. Personality Development]. Issue. 4, 115-137. (in Russian)

69. Beljaev, P. I., 1909. U velikih svjatyn': (Iz putevyh zametok). Tambov, Voronezh, Kursk, Chernigov, Kiev, Poltava i Har'kov [Near the Great Sacres Objects (From the Travelogue). Tambov, Voronezh, Kursk, Chernigov, Kiev, Poltava ans Kharkov]. Tip. Sojuza pech. dela i prodazhi izd., Saratov (in Russian)

70. Bykovsky, L., 1969. Vid Pryvorottia do Trapezundu (spomyny 1895-1918) [From Pryvirottia to Trapezund]. Dniprova hvylia, Munhen- Denver (in Ukrainian)

71. Voronovich, N. V., 1955. 12. Kiev. Vechernij zvon. Ocherki proshlogo. [12. Kiev. The Vesper Bell. The Outline of the Past]. Vol. 1. 1891-1917, 57-63. Ukraina, N'ju-Jork (in Russian)

72. Vospominanija N. V. Linki «Vseukrainskij muzejnyj gorodok» [1970-e gg.] [Memoirs of N. Linka «All-Ukrainian Museum Town» (1970's)], N. d. Fond A. N. Jakovleva. Baza dannyh dokumentov, dokument № 1 [A. Yakovlev Repository. The Collection of Documents, Document № 1]. Retrieved from: http://tinyurl.com/l9qq6sr (in Russian)

73. Halychanka, 1910. Vrazhinnia z dorohy [Journey Experience]. Nakladom vlasnym, Lviv (in Ukrainian)

74. Gankevich, V. 1903. Palomnicheskaja jekskursija derevenskogo cerkovnogo hora v g. Kiev. Kievskie eparhial'nye vedomosti. [The Pilgrimage- of the Church Choir from the Village to Kiev. Bulletin of Kiev Eparchy]. Part unofficial. № 17 (29th of June 1903), 466-468. (in Russian)

75. Glavnaja cerkovnaja i riznichnaja opis' Dal'nih peshher Kievo-Pecherskoj lavry, sostavlennaja v 1892 g. [The Main Register of the Church and Sacristy Property of the Far Caves in Kyiv Dormition Caves Lavra, Completed in 1892], 2012. Lavrskyi almanakh [Lavra almanach]. Issue 27, special issue 10, 8-16. (in Russian)

76. Gur'ev, P. E., 1906. Poseljanin. Svjatye deti russkie i detskie gody russkih svjatyh. Izdanie uchilishhnogo soveta pri Svjatejshem Sinode. - Peterburg 1906 goda, cena 30 kop., str. 1-162. Pribavlenija k cerkovnym vedomostjam [1906. Poseljanin. The Saint Russian Children and The Russian Saints' Childhood. Issue of the Education Council of the Most Holy Synod. - Peterburg 1906, 30 kopecks, p. 1-162. [Attachments to the Church Bulletin]. № 16, 2996-2997. (in Russian)

77. Delo Duhovnogo sobora Kievo-Pecherskoj Uspenskoj lavry [A File of the Spiritual Council of Kyiv Dormition Caves Lavra], 18711888. Unpublished manuscript, file. 2637, issue 1. Central State Historical Archives of Ukraine in Kyiv (CSHAK of Ukraine), collection 128, inventory 1 general. (in Russian)

78. Delo Duhovnogo sobora Kievo-Pecherskoj Uspenskoj lavry [A File of the Spiritual Council of Kyiv Dormition Caves Lavra], 18921898. Unpublished manuscript, file 2637, issue 3. CSHAK of Ukraine, file 128, inventory 1 general (in Russian)

79. Delo Duhovnogo sobora Kievo-Pecherskoj Uspenskoj lavry [A File of the Spiritual Council of Kyiv Dormition Caves Lavra], 18991903. Unpublished manuscript, file 2637, issue 4. CSHAK of Ukraine, file 128, inventory 1 general (in Russian)

80. Delo Duhovnogo Sobora Kievo-Pecherskoj Uspenskoj Lavry [A File of the Spiritual Council of Kyiv Dormition Caves Lavra], 1884. Unpublished manuscript, file 2802. CSHAK of Ukraine, collection 128, inventory 1 general (in Russian)

81. Delo Duhovnogo Sobora Kievo-Pecherskoj Uspenskoj Lavry [A File of the Spiritual Council of Kyiv Dormition Caves Lavra], 18951896. Unpublished manuscript, file. 2945. CSHAK of Ukraine, collection 128, inventory 1 general. (in Russian)

82. Delo ob osvidetel'stvovanii i opechatanii privesov ot chudotvornoj ikony [A File of the Spiritual Council of Kyiv Dormition Caves Lavra], 1787. Unpublished manuscript, file 783. CSHAK of Ukraine, collection 128, inventory 1 general. (in Russian)

83. Delo o pribyvajushhih vo vse lavrskie cerkvi veshhah [A File of the Spiritual Council of Kyiv Dormition Caves Lavra], 1843-1870. Unpublished manuscript, file 2132. CSHAK Ukraine, collection 128, inventory 1 general. (in Russian)

84. Dnevnik protoiereja A. P. Krylova o palomnichestve v Kiev v 1914 g., [The Diary of the Archpriest A. Krylov about His Pilgrimage to Kyiv], 2012. Russkij istoricheskij sbornik [Russian Historical Digest]. Vol. 4. Kimmerijskij centr, Moskva: Retrieved from: http://tinjurl. com/hfsnonp (in Russian)

85. Dopolnitel'naja opis' cerkovnogo imushhestva Dal'nih peshher Kievo-Pecherskoj Uspenskoj lavry [The Additional Register of the Church Property in the Far Caves in Kyiv Dormition Caves Lavra], 1853. Unpublished manuscript, KPL-A 310, the National Kyiv Pech- ersk Historical and Cultural Preserve (NKPHCP). (in Russian)

86. Dopolnitel'naja opis' cerkovnomu imushhestvu Blizhnih peshher [The Additional Register of the Church Property in the Near Caves in Kyiv Dormition Caves Lavra], 1886. Unpublished manuscript, KPL-A 306, NKPHCP. (in Russian)

87. Zapiski prisutstvujushhego v Svjatejshem Pravitel'stvujushhem Sinode (arhiepiskopa Hersonskogo Nikanora). 1887 god. [The Notes of the Most Holy Governing Synode Attendee], 1906. Russkij arhiv [Russian Archive]. Issue 7, 353-390. (in Russian)

88. Ignatiev, A. A., 1989. Pjat'desjat let v stroju: v 2 t. [Fifty Days at Duty: in 2 vol.]. Vol. 1. Pravda, Moskva (in Russian)

89. Istinnoe povestvovanie ili Zhizn' Gavriila Dobrynina, im samim napisannaja. 1752-1827. [The Veritable Narration or the Life of Gavriil Dobrynin, Written by Himself. 1752-1827], 1871. Russkaja starina [Russian Antiquity]. Vol. 3. Issue 2 (fevral'), 121-160. (in Russian)

90. Ihnatenko, I. 2012. Zhinka ta yii nenarodzheni dity: tradytsiini viruvannia i uiavlennia ukraintsiv pro kontratseptyvy ta aborty. Narodna kultura ukraintsiv: zhyttievyi tsykl liudyny: istoryko-etnolohichne doslidzhennia u 5 t. [A Woman and Her Unborn Children: Traditional Ukrainian Beliefs about the Contraceptives and Abortions. Ukrainian Folk Culture: Human Life Cycle]. Vol. 3, 244-257. Duliby, Kyiv (in Ukrainian)

91. Kazanskij, K., red., 1900. Na juge: Putevoj dnevnik vospitannikov Samar. duhov. seminarii [On the South: Travel Notes of the Samara Ecclesiastical Seminary Pupils]. Tip. Samar. duhov. konsistorii, Samara (in Russian)

92. Kataev, V., 1983. Palomnichestvo v Kiev. Razbitaja zhizn', ili, Volshebnyj rog Oberona [Pilgrimage to Kiev. A Broken Life, or A Magic Oberon's Horn], 364-374. Sov. pisatel', Moskva (in Russian)

93. Kizlova, A. A., 2016. Yemnosti dlia moshchei u komunikatsii navkolo sviatyn Kyievo-Pecherskoi lavry (XIX - pochatok XX st.). Emi- nak. Naukovyi shchokvartalnyk [Receptacles for Holy Relics in Social Communication near the Sacred Objects of Kyiv Pechersk Lavra (19th - Early 20th Ct.). Eminak. Scientific Quarterly Journal]. № 3 (15). Vol. 3, 23-29. (in Ukrainian)

94. Kizlova, A. A., 2017. Sotsialni vzaiemodii naselnykiv Kyievo-Pecherskoi Uspenskoi lavry shchodo pereoblachennia moshchei sviatykh i zaminy yikh pokroviv (kinets XVIII - pershi desiatylittia XX st.). Istorychnyi arkhiv. Naukovi studii: zbirnyk naukovykh prats [Changing of Wearing Apparel and Palls of the Saints' Holy Relics in Communication inter Inhabitants of Kyiv Dormition Caves Lavra. (Late 18th - the 1st Decades of 20th Ct.). Historical Arhive. Scientific studies]. Vyp. 18, 12-24. Vyd-vo ChDU im. Petra Mohyly, Mykolaiv (in Ukrainian)

...