Осмогласні богородичні піснеспіви "Грішних молитви" в українських ірмологіонах

Культура українського народу є свідченням особливої значимості духовного первня у національному самоусвідомленні. Українська Церква від початку прийняття християнства консолідувала найкращі мистецькі сили та інспірувала створення знакових мистецьких творів, зокрема, в ділянці літургійного співу. Відзначимо, що особлива активізація музичного життя України відбулася завдяки створенню у барокову добу національного типу п'ятилінійної нотації. Це, з одного боку, уможливило впровадження багатоголосся у богослужбову практику, а з іншого, сприяло збереженню найдавнішого пласта літургійного співу - сакральної монодії. Завдяки п'ятилінійній нотації вибраний монодійний репертуар був зафіксований в межах новаторських літургійних збірників - ірмологіонів, а також став доступним для прочитання, що є неоціненним скарбом для сучасних дослідників і підкреслює актуальність дослідження сакральних піснеспівів.

У репертуарі українських нотолінійних ірмологіонів важливе місце займають осмогласні цикли, де кожний жанр записаний окремою композиційною структурою на вісім гласів. Це, зокрема, стихирні запіви Бог Господь, богородичні-догматики, прокимни, іпакої, славослов'я, троїчні, а також і цикл богородичних Грішних молитви, який отримав свою назву за початковими словами піснеспіву 1-го гласу, а також ремарку богородичні в літургійних збірниках. Вивчення цього репертуару з позиції поєднання формотворчих та змістовних констант становить новизну публікації і визначає відповідну мету, яка полягає у цілісному дослідженні богородичного циклу «Грішних молитви» з позиції літургійного призначення, богословського змісту, музично-поетичного наповнення, а також значимості в українській культурі.

Богородичні гимни як окрема жанрово-тематична група виконували важливу функцію у богослуженні: прослава Пресвятої Богоматері і молитовне звернення до Неї з проханням про заступництво доповнювали в кульмінаційних і заключних розділах інші літургійні жанри, великі та малі цикли піснеспівів чи окремі служби. Глибоке дослідження історії виникнення та формування богородичної гимнографії зустрічаємо у габілітаційному дослідженні о. П. Крип'якевича «Про Богородичну гимнографію у грецькій церкві», кожен з розділів якої розкриває різні грані богородичної тематики, послідовно вимальовуючи цілісну картину історико-культурного поступу марійної гимнографії, підкреслює її особливу роль у літургійному обряді Східної Церкви [2]. Саме у цьому репертуарі виявляємо унікальні форми, структура яких містить внутрішнє «гласоголосся», тобто поєднання кількох гласів в межах одного піснеспіву. До таких належать осмогласники «Богоначальним мановенієм», «Днесь Владичица і Богородица», четверогласники «Достойно єсть» і «Прийдіте празднолюбних собор», а також і «Грішних молитви». Отож, приналежність до осмогласся підкреслювало особливу значимість жанру, оскільки така форма організації літургійних піснеспівів є основою практики богослужбового співу і має символічне значення.

Запровадження осмогласся пов'язують з реформаторською діяльнісю св. Йоана Дамаскіна (VIII), який уклав новаторський літургійний збірник Октоїх (Осмогласник), де основною структурною одниницею стала гласова система. За переданням, число вісім обрано невипадково і в контексті християнської традиції означало вихід за межі тварного світу. Про це писав літургіст О. Шмеман: «Восьмий день - це перший день нового еону, образ часу Месії. Цей день восьмий є, відповідно, і днем першим - початком спасенного і оновленого світу» [4, с. 90].

Осмогласні жанри стали основою півчої системи християнського обряду, оскільки повторювались до 6-ти разів у церковному році, що забезпечувало мелодичну цілісність літургійної практики і сприяло опрацюванню музичної тканини до ювелірно відшліфованих форм. Тож приналежність богородичного циклу «Грішних молитви» до осмогласної системи свідчить про його вагомість у богослужбовій практиці.

Богородичні «Грішних молитви» в українських рукописних ірмолоях розміщено по-різному: у початковому обиходному розділі, у розділі подобних стихирам або наприкінці збірника. Рукописи, де зустрічається цей жанр, відзначаються особливою повнотою репертуару і створені у важливих духовних осередках, передовсім, у монастирях, що здавна були центрами і школами церковного співу. На підставі каталогу Юрія Ясіновського [5] цикл Грішних молитви виявлено у наступних рукописах:

1. Супрасльський ірмолой 1598-1601, переписав співець Богдан Онисимович, Супрасльський м-р (НБУВ, І. 5391, № 5);

2. Словітський ірмолой 20-30 рр. XVII ст., Галичина (НМЛ, О-17, №2 17);

3. Ірмолой бл. 1629 р., Києво-Печерський м-р (НБУВ, ДА П. 350, № 41);

4. Межигіський бл. 1649 р.; цикл Грішних молитви має ремарку на проводі мирским (НБУВ, Універс. 20 М., № 50);

5. Ірмолой середини XVII ст., Києво-Межигірський м-р (НБУВ, Соф. 112/645, № 56);

6. Ірмолой середини XVII ст., Києво-Софійський собор (Києво- Печерський запов., Кн. 2097, № 60);

7. Ірмолой середини XVII ст. (між 1654 і 1657 рр), Наддніпрянщина (РГБ, Разум. 90, № 108);

8. Волинський 1651-1653 рр., переписав Матфей Заплатинський (ЛННБ, БА 275, арк. 214-215 зв., № 105);

9. Ірмолой 60-70 рр. XVII ст., Галичина (BN, Акс. 2947, новий шифр - 12060, № 143);

10. Вітебський 1662 р., Вітебськ (LMAVB, F-19-119, № 145);

11. Ірмолой 1672 р., Галичина (BN, Акс. 2472, новий шифр - 12071, № 188);

12. Ірмолой 1675 р., Галичина (BN, Акс. 2973, новий шифр - 12073, № 195);

13. Ірмолой 1682 р., переписав Стефан Селецький, с. Новосілки, Галичина (ЛННБ, НД 123, № 249);

14. Ірмолой кін. XVII ст., переписав Александр Смеречанський, Галичина (Краків, прив. зб. проф. Т. Хшановського, № 1112);

15. Ірмолой 1714 р., с. Шаранчуки, Галичина (ЛННБ, НД 104, № 509);

16. Ірмолой середини XVIII ст., Галичина (Б-ка Чарторийських, ms 3783/І, № 847).

Отож, богородичний цикл Грішних молитви віднайдений у 16 рукописних ірмологіонах, проте це не свідчить про їх нечасте використання у літургійній практиці. Зокрема, розміщення циклу в розділі подобних стихирам є певним підтвердженням їх особливої запотребованості у богослужінні.

Важливі свідчення про літургійне призначення циклу богородичних отримуємо завдяки двом ірмологіонам, які були в ужитку Києво- Межигірського монастиря. В першому ірмолої, створеному близько 1649 р. (Універс. 20 М., № 50) піснеспіви розміщені у початковому, так званому обиходному розділі після Літургії з ремаркою «на проводі мирським», а в другому - середини XVII ст. (Соф. 112/645), - серед піснеспівів погребової служби. Це наводить на думку про використання циклу Грішних молитви в чині похорону, що частково підтверджує зміст:

1 глас

Грішних молитви пріємлюще и скорбящих воздиханіє не презри молящих иже от пречистаго боку твоєго спастися нам Пресвятая Діво.

2 глас

Все упованїє моє к тебі возлагаю Мати Божія сохрани мя во своєм си крові.

3 глас

Святая первочистая похвало сущи небесным силам

Апостолом пініє и пророком собьггїє Владычице прійми молитви наша.

4 глас

Избави нас от бЬдъ нашихъ маги Христа Бога рожшая всЬхъ творца

Да вси вопкмъ ти радуйся єдина о спасеніи душ наших.

5 глас

Тебі молимся яко божїєй матери

Благословенная моли о спасеніи душ наших.

6 глас

Бога ис тебе воплощшагося разумЬхомъ Богородице Діво

Того моли о спасеніи душ наших.

7 глас

Пространноє селенїє невмістимаго познавши Богородице

Возьіваєм помилуй нас

Умири молитвами Богородице жизнь нашу

Вопіющих ти: милостиве Господи слава Тебі

Чистая Діво слову дверь

Бога нашего мати моли спастися нам.

8 глас

Азъ Діво святая Богородице под кровъ твой прибігаємъ

Відьій яки обрящу спасеніє можеши бо чистая помощи ми.

За змістом тексти богородичних зосереджені довкола двох головних мотивів - прохання про заступництво та звеличення Пресвятої Богородиці. Відповідно виділяються початковий і завершальний піснеспіви циклу: від скорботного «воздиханія» грішників у 1-му гласі до прослави радісної події Благовіщення та народження Христа «жизнодавца» у 8-му. Так вибудовується тема переходу від смерті до життя вічного, що є основним змістом християнського віровчення і символічно відображене в чині похорону. Звідси й особлива увага в текстах до усвідомлення гріховності, виявів розкаяння за скоєні гріхи і постійна присутність звертання до Богородиці з проханням про заступництво. Тож цикл піснеспівів «Грішних молитви» дуже добре увиразнює богородичний зміст, оскільки центральним образом є, безсумнівно, Пресвята Богородиця, звеличена у яскравій палітрі прославних імен: Пресвятая Діва, Богородиця Діва, Чистая Діва, Благословенная, Мати Божїя, Владичиця. А поруч підкреслюється велич і значимість Богородиці у спасінні світу: Святая первочистая похвало сущи небесным силам; рождшая всіхь творца; Бога істебе воплощшагося; Пространноє селенїє невмістимаго; слову дверь; жизнодавца Христа мірови порожшая. літургійний піснеспів богословський сакральний

Поетична форма піснеспівів циклу «Грішних молитви» відповідає принципам двовірша. Така композиція є наслідуванням принципу біблійного паралелізму, а водночас відповідає поетичним засадам кращих зразків греко- римської літератури як форми дистиху. Зокрема, класик Марк Порцій Катон (ІІІ ст. до Р. Х.), твори якого стали зразком для наслідування у викладі моральних чеснот у християнську добу, писав [1, с. 304]:

Дивно тобі, що я вірші пишу, а слова у них голі ?

Використання форми двовіршу у текстах «Грішних молитви» надає циклу чіткості та стрункості і в формі віршування. На рівні музичної осмогласної системи також спостерігаємо подібний принцип «дистиху» завдяки умовному поділу осмогласної структури на 2 міні-цикли: 1-4 і 5-8 гласи. У візантійській літургійній практиці це підкреслювалося використанням у назві гласів лише перших чотирьох цифр: 1-4 автентичні і 1-4 плагальні гласи, що сукупно поєднувалося у вісімці. Такий принцип двочастинність виявляємо й у тексті богородичного циклу «Грішних молитви» і це не випадково, оскільки піснеспіви належать до ділянки перекладної літургійної поезії і зберігають автентичну основу. Зокрема, у тексті зустрічаємо подібні поетичні мотиви-каденції у 4 і 8 гласах:

Да вси вопїємь ти, Радуйся єдина о спасенім душ нашихъ (4 глас)

Архангела Гаврила глас воспрїємши рецім: Радуйся Діво чистая (8 глас).

Використання фрагметну прославного ангельського звертання до Богородиці виразно поділяє загальну форму на дві частини, що є основою структури візантійського осмогласся.

Важливо відзначити, що піснеспіви «Грішних молитви» були добре знаними в Україні, їх вплив проявився далеко за межами літургійної практики, зокрема, в формі переспіву Тарасом Шевченком в поемі «Марія» [3, с. 313]:

Все упованїє моє к тебі возлагаю

Мати Божїя сохрани мя во своєм си крові. (богородичен 2-го гласу)

На милосердіє Твоє, все упованіє моє. (Т. Шевченко)

Цікаво, що Шевченків варіант тексту богородичного використав Євген Маланюк як епіграф до віршу Молитва:

Все упованіє моє На Тебе, мій пресвітлий раю.

Т. Шевченко

Воркував голубий Іордан за її плечима,

Так гимнографічний мотив потрапив до української поезії, залишивши в ній глибокий слід. Важливо ще раз наголосити, що оригінал тексту є грецьким і слушною є наступне твердження Юрія Ясіновського: «Багаті й поетичні образи візантійської гимнографії через слов'янські переклади міцно вкоренилися у слов'янській літературній і пісенній творчості, зокрема, й русько-українській: вони ввійшли в поезію і красне письменство, духовні пісні та народнопісенну творчість і стали надбанням багатьох поколінь аж до нашого часу» [6, с. 24].

Зупинимось на ще одній важливій якості піснеспівів циклу - мелодиці, а також приналежність пісне співів до групи подобних, а, отже, слугуванню мелодичними зразками для виконання інших літургійних текстів. І в цьому відношенні інтонаційна стислість лише сприяє кращому запам'ятовуванню і використанню в формі мелодичних моделей. Повторимо, що піснеспіви «Грішних молитви» невеликі за об'ємом, проте саме така «скромність» дозволяє трактувати їх як мелодико-інтонаційний згусток концентрованого півчого матеріялу, що увиразнює найхарактерніші ланки-поспівки як у кожному гласі окремо, так і на рівні їх зв'язків в межах повного циклу.

Мелодика богородичних має виразну драматургічну лінію розвитку, що досягається такими елементами як розширення та звуження діапазону, змінністю звуковисотної лінії, міграцією поспівок по гласах чи перенесенням їх на різну висоту. Лаконічність та виразність мелодичного висловлювання у циклі Грішних молитви доповнюється елементами розспівності, які, як правило, пов'язані з текстом і супроводжують найбільш значимі вирази у кожному гласі:

1 глас - Пресвятая Діво;

2 глас - Мати Божія сохрани мя;

3 глас - пророком собитіє;

4 глас - Бога рождшая всім Творца;

5 глас - благословенная моли;

6 глас - о спасенії душ наших;

7 глас - помилуй нас;

8 глас - можеши бо чистая помощи ми.

Такий перелік концентрованих словосполучень не позбавлений змісту, оскільки підтверджує міцну наскрізну ідею загальної форми циклу. Варто відзначити, що розміщення вищезазначених розспіваних мотивів припадає на каденційні зони, що, відповідно, має як формотворче, так і естетичне призначення.

Отож, осмогласний цикл Грішних молитви не лише виконує літургійну функцію в обряді, але й репрезентує основні засади музичної організації сакральної монодії. Дослідження богородичних піснеспівів дозволяє виявити основний фонд поспівок, способи їх розвитку, формотворчі засоби і т.п. І все це відбувається у тісному зв'язку з прославою імені Пресвятої Богородиці. Цей досвід надалі на вищому рівні розкривається у складніших формах ірмосів і стихир, мелодичне багатство і богословська глибина яких виростають з промовистих засобів музичної мови та яскравої поетики невеликих півчих циклів. На цій основі також усталювалася традиція виняткового почитання Пресвятої Матері, що в подальшому проявилося в формі підкресленої уваги до образів жінки та материнства в українській культурі.

Література

1. Дистихи Катона /перекл. з латини Андрій Содомора. Київ: Грані-Т, 2009. 318 с.

2. Крип 'якевич П., о. Про богородичну гимнографію у грецькій церкві // Kaloprnvia. Львів: Вид-во УКУ, 2010. Ч. 5. С. 114-165.

3. Шевченко Т. Поезії. Київ: Дніпро, 1970. Т. 2. С. 313-332.

4. Шмеман А. Введение в литургическое богословие. Москва: Крутицкое Патриаршее Подворье, 1996. 248 с.

5. Ясиновський Ю. Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої 16-18 століть: Каталог і кодикологічно-палеографічне дослідження. Львів: «Місіонер», 1996. 622 с.

6. Ясіновський Ю. Візантійська гимнографія і церковна монодія в українській рецепції ранньомодерного часу. Львів: Вид-во УКУ, 2011. 468 с.

Анотація

Данное исследование посвящено богородичным песнопениям «Грешных молитвы», поскольку образ Божьей Матери является очень глубоким символом в истории Спасения. Осмогласный цикл «Грешных молитвы» демонстрирует совершенную поэтическую форму, что особенно важно, поскольку длительное время гимнография ассоциировалась с прозой. Художественное совершенство литургийных песнопений вместе с лаконичным богословским содержанием убеждает не только в целостности смыслов, но и в целостности наполнения украинской сакральной моноди, а также выявляет связь с греко-византийской традицией.

Ключевые слова: византийская гимнография, сакральная монодия, богородичные песнопения, осмогласный цикл, украинский ирмологион, «Грешных молитвы».

Представлене дослідження присвячене богородичним піснеспівам «Грішних молитви», оскільки образ Матері Божої є дуже глибоким символом в історії Спасіння. Осмогласний цикл «Грішних молитви» демонструє досконалу поетичну форму, що є важливим, оскільки довший час гимнографія асоціювалася з прозою. Мистецька досконалість літургійних піснеспівів разом із стислим богословським змістом переконує не лише в цілісності вмісту української сакральної монодії, але виявляє зв'язок з греко-візантійською традицією. Ключові слова: візантійська гимнографія, сакральна монодія, богородичні піснеспіви, осмогласний цикл, український ірмологіон, «Грішних молитви».

This study is devoted to the Theotokos chants «Hrishnykh molytvy», because the image of Mother of Goth is very deep symbol in the history of the Salvation. Eight-mode cycle «Hrishnykh molytvy» demonstrated perfect poetic form, that it's important, because from long time hymnohraphy were associated with prose. Ай^т perfection of the liturgical chants along with laconic theological content proves not only consummate content of Ukrainian sacral monody but also persuades in probable continuity of Greek-Byzantium tradition.

Key words: byzantine hymnography, sacred monody, Theotokia chants, ukrainian's Heirmologion, Hrishnykh molytvy.

Размещено на Allbest.ru