Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття

Анотації

У статті розглянуто основні тенденції розвитку монастиря у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Зазначені особливості будівництва, господарської та просвітницької діяльності монастиря в період його найбільшого розквіту.

Ключові слова: Рихлівський монастир, ченці, церква.

Бакуменко Я.С. Свято-Николаевский Пустынно-Рыхловский монастырь в конце XIX - начале ХХ ст.

В статье рассмотрены основные тенденции развития монастыря во второй половине XIX- в начале ХХ в. Указаны особенности строительства, хозяйственной и просветительской деятельности в период его наибольшего расцвета.

Ключевые слова: Рыхловский монастырь, монахи, церковь.

Bakumenko Ya.S. St. Nicholas Desert-Ryhlivskyi Monastery: late nineteenth - early twentieth century

The article examines the main trends of the monastery in the second half of XIX - early XX century. Features of construction, economic and educational activity during its greatest blossoming are specified

Key words: Ryhlivskyi monastery, monks, church.

Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир був заснований у 1666 р. та проіснував до середини 20-х років ХХ ст. За цей період сама обитель постійно розширювалась та зростала. Починаючи від невеличкої дерев'яної каплички з трьома ченцями-відлюдниками вона перетворилась на дуже вагомий релігійний центр у регіоні, а слава про нього розповсюдилась набагато далі.

Основний об'єм інформації, присвячений Свято-Миколаївському Пустинно-Рихлівському монастирю, представлений працями ХІХ - початку ХХ ст. До них відноситься робота архімандрита Рихлівського монастиря Мельхіседека «Историческое описание Рыхловской пустыни» 1844 р. У роботі подані важливі дані стосовно заснування та розвитку монастиря до початку ХІХ ст., а також документальний та ілюстративний матеріал, хоча є і деякі неточності, зокрема у прізвищах засновників обителі.

У 1862 р. за сприяння видатного дослідника церковної історії Чернігівщини Філарета (Гумілевского) з'явилась робота «Пустынно-Рыхловский Николаевский общежительный монастырь», надрукована в Чернігівській друкарні Троїце-Іллінського монастиря, а до цього вона була видана на сторінках «Черниговских епархиальных известий». Історіографічна цінність роботи полягає в наявності, у значній кількості, витягів з документів, присвячених історії монастиря та їх аналізу автором. Частково історія Пустинно-Рихлівського монастиря розглядалась також в роботі Філарета (Гумілевського) «Историко-статистическое описание Черниговской епархии», виданій у 1874 р.

У 1903 р. в Одесі побачила світ праця «Исторический очерк Пустынно-Рыхловского монастыря». Цей твір підсумовував історію обителі (здебільшого повторюючи працю Мельхіседека) та описував стан монастирського комплексу на початку ХХ ст. Важливою особливістю цієї книги є наявність посилань на джерела, які використовували її автори, та літографії монастиря. рихлівський монастир церковний

Фрагментарно історія монастиря згадується в праці «Картины из церковной жизни Черниговской епархии» 1911 р. Пустинно-Рихлівському монастирю, як одному з вагомих осередків духовного життя Чернігівщини, було присвячено частину дослідження, і, що важливо, - тут наявна велика кількість фотографій цього часу. Це дозволяє набагато точніше реконструювати стан монастиря на початку ХХ ст.

Останнім часом з'явились праці, присвячені археологічним дослідженням на території обителі. Це, перш за все, роботи В.Я. Руденка та А.Л. Казакова, що дослідили два комплекси печер - «Нові» та «Старі». З 2010 р. на території монастиря працює археологічна експедиція Чернігівського національного педагогічного університету під керівництвом Р.М. Луценка. Її робота спрямована на локалізацію зруйнованих пам'яток монастирського комплексу і відображена у ряді статей.

З відновленням монастиря у 2006 р. з'явилися церковні видання, присвячені історії обителі, але вони здебільшого описові і мають науково-популярний характер з релігійним викладом матеріалу.

Отже, праці, присвячені історії Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського монастиря, почали активно з'являтися ще з 40-х років ХІХ ст. У радянський період церква була під забороною, а праці означеної тематики мали вузько профільний характер і виходили досить рідко. Зі здобуттям незалежності України інтерес дослідників пожвавився, особливо після офіційного відродження обителі у 2006 р., проте період ХІХ ст. й досі залишається маловивченим.

Перша половина ХІХ ст. відзначилася фазою активного будівництва у монастирі. В цей період основні сили братії були спрямовані на його оздоблення.

1848 року настоятелем монастиря став архімандрит Палладій [4, с. 40]. За його керівництва обитель отримала значний розвиток, чому сприяла віра людей у чудодійну силу Рихлівської ікони святого Миколая у м. Коропі при подоланні епідемії холери. За тогочасним уставом у монастирському штаті мало перебувати лише 15 монахів, чого вкрай не вистачало для проведення ритуалів, тому велика кількість «достойных и нужных обители людей» була вимушена роками чекати постригу. Новий настоятель зумів розширити штат до 25 монахів, провів повну реставрацію бокових престолів трьохпрестольного храму св. Миколая, Варвари, Захарія та Єлизавети (головного монастирського собору), у надбрамній церкві Іоанна Предтечі улаштував новий іконостас. 1862 року вона була переосвячена [4, с. 41].

Архімандрита Палладія змінив ігумен Іосааф (1888-1898 рр.). За його керівництва у обителі знову пожвавилось будівництво, про що є кілька важливих записів у «Літописі» монастиря. Так, у 27 березня 1890 р. був закладений фундамент будинку, який знаходився між просфорнею та олійним льохом, протягом 1893-1894 рр. зведені мурований сарай для «звозки» будівельного матеріалу і книжна лавка біля дзвіниці [1, с. 47]. У 1891 р. був перебудований барабан-восьмерик центрального Миколаївського собору. Баню на дерев'яному каркасі, покритому залізом, мали позолотити власними силами. Проте через те, що роботи розпочалися лише у вересні, їх не змогли завершити цього ж року. В 1893 р. теплу церкву перефарбували та пробили душники, а 1897 року коропські ковалі виготовили залізні сходи для собору. Також був відлитий великий дзвін.

З метою збільшення кількості місць для прочан, що відвідували монастир, було прийняте рішення перебудувати корпуси келій на гостинному дворі: перетворити одноповерхову кам'яну споруду на двоповерхову з дерев'яним другим поверхом. Тоді ж був побудований двоповерховий дерев'яний братський корпус.

Під час реконструкції монастирських споруд використовувалась цегла власного цегляного заводу. Це підтверджується археологічними та натурними дослідженнями, в ході яких знайдено велику кількість цегли з клеймами «Р. М.» та «Рих.» (Рихлівський монастир) [2, с. 20]. Монастир мав водний канал, який через систему озер сполучав його з Десною. Біля точки з'єднання з річкою в с. Оболоння за 12 км від обителі знаходилась монастирська пристань. На той момент Десна являлась важливою водною магістраллю, тому баржі могли безперешкодно доправляти вантажі як до монастиря, так і з нього, а найголовнішим «експортним» товаром була саме цегла.

Наступним настоятелем Свято-Миколаївського Пустинно-Рихлівського монастиря став ігумен Євгеній, який до цього був скарбником Валаамської обителі [4, с. 42]. Під його керівництвом монастир набув величі та статусу одного з провідних релігійних центрів регіону, хоча у цей час будівництво в обителі фактично припинилось. Єдиним великим проектом стало улаштування нового кліросу, розрахованого приблизно на 140 чоловік. З монастирським хором пов'язане ім'я преподобного Лаврентія Чернігівського, відомого, не в останню чергу, своїми музичними здібностями. Саме звідси він розпочав свій духовний шлях.

Незначні за обсягами роботи по реконструкції обителі не припинялись, проводилось упорядкування прилеглої території. Саме тоді були посаджені дві алеї: каштанова (в напрямку монастирського саду) і ялинкова (вела до печер). На фотографіях цього періоду бачимо внутрішнє подвір'я з доріжками, викладеними з цегли власного виробництва, декоративний паркан з великою кількістю ліхтарів, сонячний годинник, улаштований над підземною усипальницею [5, с. 75]. У монастирі існувала традиція влаштовувати на рік 3 ярмарки: 9 травня, 24 червня та 29 серпня.

Інформація про стан монастиря на початку ХХ ст. дійшла до нас лише у вигляді усних переказів. Так зі спогадів старожилів с. Рихли та навколишніх населених пунктів стало відомо про улаштування у обителі великої оранжереї з тропічними рослинами, власного водогону та електрифікацію деяких споруд. На той час існували великі муровані конюшні, які використовувались за прямим призначенням аж до 90-х рр. ХХ ст. До нашого часу збереглось і 2 великі погреби, які протягом всього існування виконували свої безпосередні функції.

Про успішну господарську діяльність обителі згадується в «Историческом очерке Пустинно-Рыхловского монастиря», коли у 1865 р. на Чернігівській сільськогосподарській виставці він отримав срібну медаль за насіння ячменю. В тому ж джерелі читаємо: «Рихловский скот славится своею породою» [4, с. 58]. У «Літописі монастиря» зазначалося, що на сіножать тоді виходило 60 чоловік, але до весни сіна все одно не вистачало. У церковній школі при монастирі мали змогу навчатись діти з незаможних сімей. Також обитель брала на себе питання повного забезпечення учнів житлом та всім необхідним [4.с. 58].

Отже, у першій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Свято-Миколаївський Пустинно-Рихлівський монастир був одним з потужніших та найбільш шанованих релігійних та паломницьких центрів, у якому постійно проживало близько 200 чоловік. Завдяки розгалуженій господарській системі обитель підтримувала активні зв'язки з навколишніми регіонами.

Посилання

1. «Літопис» Рихлівського Миколаївського монастиря / Публ., вступ. стаття та комент. О. Тарасенка // Сіверянський літопис - 2007. - № 6. - С. 35-52.

2. Бакуменко Я. Клейма на кирпичах Рыхловского монастыря (по результатам археологических исследований) // Древности Средне-Западной России и сопредельных территорий: Материалы ХХХ международной студенческой археологоэтнологической конференции. - Брянск, 2014. - С. 19-21.

3. Вечерський В.В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. - К.: НДІТІАМ, 2002. - 592 с.

4. Исторический очерк Пустынно-Рыхловского монастыря. - Одеса, 1903.

5. Картины церковной жизни Черниговской епархии из IX - вековой ее истории. - К.: Фото-лито-типография «С.В. Кульженко», 1911. - 207 с.

6. Цапенко М.П. Архитектура Левобережной Украины XVII-XVni веков. - К.: Стройиздат, 1967. - 110 с.

Размещено на Allbest.ru