Теологічна онтологія Карла Барта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теологічна онтологія Карла Барта

Хром'як Н. Л.,

старший науковий співробітник, Центр дослідження релігії НПУ ім. М. П. Драгоманова (Україна, Київ)

Аналізується богословська онтологія Карла Барта, його вчення про творіння і про вибрання. Барт підкреслював, що ніякий зміст і ніяка послідовність не зв'язують Бога з людиною, Творця з творінням, адже відмінність між ними якісна і абсолютна. Доктрина про творіння для Барта є одним із питань віри. По-перше, Бог не існує один, але по Своїй волі і дії існує щось інше, ніж Він; по-друге, творіння не існує саме, але внаслідок проявлення доброти у волі і дії Бога; по-третє, такі твердження можна вивести лише внаслідок божественного самоодкровення, яке приводить людину у свідченні Священного Писання до Христа і віри. Вчення про вибрання, у Барта, несе в собі спасаючий характер, так як Євангелією, радісною звісткою є лише Ісус Христос. Своє вибрання Бог здійснює у Своїй благодаті, тому це -- благодатне вибрання у Його принциповій свободі, таємниці Своєї свободи та у Його справедливості. Вчення про вибрання можна зрозуміти лише з тлумачення того, що сам Бог сказав про себе самого, що, у свою чергу, повинно бути у відповідності до свідчення Священного Писання, а Писання свідчить саме про Ісуса Христа. Всі незрозумілості, неточності Барт пропонує залишити Богу. Таким чином, теологічна онтологія Барта є прикладом радикального фідеїзму.

Ключові слова: одкровення, Ісус Христос, христологія, церковна догматика, Слово Боже, віра.

барт творіння вибрання теологічний

За Бартом, хоча Бог є інший по відношенню до Його створіння, але існує нероздільна єдність між Ним і створінням. Варт розділив прояви божественної досконалості на дві категорії: досконалість божественної любові і божественної свободи. Така класифікація прийшла на зміну традиційному дуалізму, іманентності і трансцендентності Бога [5, с. 100]. На противагу зміни, яка відбулася в ліберальному розумінні Бога з часів Шляйєрмахера і Гегеля, Барт заявив про абсолютну трансцендентність Бога по відношенню до світу. Багато критиків вбачають слабкість вчення Барта про буття Бога у тому, що він практично виключав будь-яку реальну можливість спілкування між Богом і людиною. Відмінність між Богом і людиною виглядала занадто різко. Однак, як говорить Еріксон, це було вкрай необхідною відповіддю на антропоцентричні тенденції багатьох апологетів іманентності XIX століття [6, с. 265].

Завдання нашої статті є аналіз богословської онтології Карла Барта, його вчення про творіння і про вибрання.

На запитання «Як довести існування Бога?», Варт стверджує, що людина цього ніколи не зможе зробити, якби вона не намагалася тому, що вона є інша; лише Він Сам - оригінальний, через одкровення доводить Своє існування.

За Бартом, буття Бога в дії. Бог є, Він існує. Завдання Барта на даному етапі полягає в тому, щоб визначити суб'єкт всіх можливих і необхідних положень. Догматика з усіма її роздумами, дослідженнями і висновками може прагнути, як вважає Варт, тільки до того, щоб висловлювати «Бог є», а також вона «служить церкві в якості критики, порад і пропозицій щодо її дій» [1, с. 204].

На запитання «Чи, взагалі, необхідно досліджувати дане положення, можливо, - це зайве або ж неможливе?» Варт відповідає, спростовуючи Меланхтона, що «якщо б Слово Боже заборонило нам ставити питання про буття Боже, як особливе запитання, або якби воно залишило його без відповіді, то це означало б, що воно не дає нам цього одкровення Божого» [1, с. 205]. Тому на запитання Слово Боже дає єдину повну істинну відповідь на нього, істинне одкровення: Бог є Той, хто Він є, у Його ділах і не тільки. Тому під час пояснення положення «Бог є» необхідно повністю опиратися на Його діла.

Праця Його одкровення включає декілька моментів: по-перше, Бог не позбавив людей Себе самого як істинного буття, подарувавши їм Отця у Його власному Синові через Духа Святого; по-друге, людина, яка є грішна, чує поклик відмовитися від власних спроб відповісти на питання про справжнє буття, і прийняти відповідь від Бога; по-третє, людина через Слово Боже (одкровення) у Дусі Святому, без всякого іншого запевнення, з великою упевненістю усвідомлює буття Сущого. Отже, Бог є Той, хто Він є, у ділі Свого одкровення.

Даючи визначення того, що є буття Бога, Варт говорить, що це є життя, особливість божественної події і акту, це таке буття, яке саме себе знає, бажає і розрізняє, яке рухоме саме собою, це подія діла Божого, тобто Його власне, усвідомлюване, бажане і здійснюване рішення. Отже, «будь-яке висловлювання про те, що є Бог, або будь-яке пояснення того, який Бог, за всіх обставин повинно висловлюватися і пояснюватися, яким Він є у Своїй діїірішенні» [1, с. 226].

Варт також мислить буття Бога як люблячого. На початку Варт акцентує на тому, що будучи самодостатнім, у Своєму одкровенні Бог створює і шукає спілкування з людиною [1, с. 229]. Він робить те ж саме й в Собі самому, у Своїй вічній сутності так, як у Трійці панує повна єдність, спільність, а не самотність. Це створення і пошук знаходять свою вершину та остаточне підтвердження у майбутньому визначенні відкупленої в Ісусі Христі людини, в її призначенні до вічного спасіння і повернення до життя. Саме те, що робить у всьому цьому Бог, і є Він.

Як тоді у такій поведінці Бога з'являється Його гнів, огида, покарання, суд, смерть, пекло і вічна смерть? Варт пояснює це тим, що у поведінці Бога існують протиріччя між Творцем і Його творінням. Божий гнів і ворожнеча проявляється проти гріха, тому Він відвертається від грішників і їх карає.

Пізнаючи і визнаючи це благо, Варт лише тепер дає більш точніше визначення Божого буття: Він є Люблячий. Він - Бог, а Його божественність полягає в тому, що Він любить, любов же Його проявляється саме в тому, що Він шукає з людьми спілкування і творить це спілкування.

Що ж таке любов? Варт вважає, що дане визначення необхідно виводити з буття Бога та Його дії. По- перше, у любові Божій мова йде про пошук і створення спілкування заради Нього Самого. Це спілкування Люблячого з улюбленим. Люблячи людей, Бог дає їм не щось, а Себе самого, а також участь у Своїй повноті; по-друге, будучи ініціатором у спілкування, любов Бога не тільки не обумовлена якоюсь відповідною любов'ю, вона не обумовлена й будь-якою якістю улюбленого, за що його варто було б любити; по-третє, любов Бога є самоціль [1, с. 237]. Ця любов сама є те добро, яке вона передає улюбленому, і вона є по відношенню до улюбленого основа для самої себе; по-четверте, Бог любить світ відповідно до свого одкровення, але Він любить світ як Той, хто любив би без світу, тобто як Той, хто не потребує іншого, щоб бути Люблячим Богом. Люди самі є зобов'язані Богу, а не навпаки.

Отже, Бог любить. Він любить так, як може любити один лише Він: Його любов при цьому сама є добро, яке Він, як Люблячий, сповіщає улюбленому, сама є причиною Його любові, має в собі самій свою мету і свої цілі, також є в повноті до улюбленого, який відрізняється від Нього. Саме так любить Бог! І саме ця любов є Боже буття в часі і вічності. «Бог є» означає «Бог любить».

Що є особистість, яка приводить себе в дію як особистість? Варт дає визначення особистості: «Особистість «Я», яке знає, бажає і діє -- може мати лише сенс визнання Бога, який є видимий в Його одкровенні, визнання Люблячого, який, як такий (як люблячий по-своєму!), є Особистість» [1, с. 245]. Людина не є особистістю, але вона стає нею через те, що її любить Бог і вона може відповідати Богу любов'ю. Тому, лише дивлячись на реальність, яка стоїть перед людьми, Ісуса Христа, можна описати людину, і аж ніяк не дивлячись на самих себе.

Далі Варт подає огляд і аналіз дискусії, яка велася стосовно особистості Бога і відігравала велику роль у богослов'я XIX, і частково XX століття. Ось основні звинувачення Барта стосовно тих, хто підтримував вчення про іманентність:

у своєму обожнюванні абсолютного духу вони, якщо дивитися з погляду біблійного одкровення, служать чужому богу, не божественному, але створеному богу [1, с. 253];

вони базувалися на одних лише аналітичних твердженнях так, як лише повторювали, загальну передумову, що людина є особистість, яка, роздумуючи на ідеєю свого розуму, може осмислити Бога [1, с. 255].

Також за Бартом буття Бога полягає у свободі. Буття Бога як такого, який Живе і Любить є Його буття у свободі. Саме тому, що Він так вільно живе і любить - Він є Бог, і відрізняється від інших, які живуть і люблять. Оскільки Бог, як вільна Особистість, відрізняється від інших особистостей, Він є єдина, споконвічна й істинна Особистість, так як завдяки одній лише творчій силі і творчій волі існують і зберігаються всі інші особистості. У чому ж полягає Божа свобода?

Бог є вільний у Своєму пануванні. Свобода - це прерогатива божественного панування, і саме цим, згідно Його одкровення в Ісусі Христі, відрізняється Боже панування від інших.

Бог є вільний як aseitas Dei (від-себе-самого). Він сам в собі є владою, істиною, правотою, щоб Він міг у власному повновладді черпати Своє життя і любов з Самого Себе так само, як Він Живе і Любить в Його одкровенні. Піднесеність, суверенітет, велич, святість, слава, а також те, що називається «трансцендентність» Бога, - все це само-себе-визначення, свобода божественного життя і любові божественної Особи.

Перевага Бога в тому, що Він вільний, без обмеженості, цією Своєю свободою від будь-якої зовнішньої обумовленості, вільний, як по відношенню до цієї своєї волі, так і, вільний, не поступаючись нею, користуватися нею для того, щоб створювати таке спілкування і в цьому спілкуванні бути вірним, при цьому будучи справді вільним в Собі Самому. Отже, доказом того, що буття Бога є в свободі - aseitas, є те, що «дія Його буття є вільною від всякої необхідності». «Він є сам в собі Існуючий» [1, с. 281].

Бог є вільний від будь-якої реальності. Якщо Бог є Той, який вільний в Собі Самому, отже, Він є Той, який вільний від будь-якого обгрунтування, обумовленості, визначеності ззовні, з боку чогось іншого. Лише визначивши перше, можна визначити друге. Бог - «абсолютний», тобто відділений від усього, що не є Він.

Доводячи цю істину, Варт протистоїть Фомі Аквінському та Канту, а також всякому пантеїзму, звинувачуючи підходи вчених і богословів другої половини XIX століття у тому, що вони змішували Бога з чимось іншим: спіритуалісти - з природою універсуму, а матеріалісти - з духом.

Варт вважає, що абсолютність Бога, як свобода трансцендентності по відношенню до всього іншого, так і свобода іманентності, причому така, якої між іншими істотами немає. З однієї сторони, Бог у Своїй повноті може бути достатньо потойбічним для всього іншого, щоб ставати його Творцем з нічого, і водночас досить вільним, щоб частково або повністю змінювати його буття або навіть забирати в нього це буття, так як Він йому його дарував. З іншої сторони, Бог має свободу бути присутнім у тому, що не є Бог, сповіщати йому Себе і з'єднувати з ним Себе. Він може дати цьому іншому, яке абсолютно відрізняється від Нього, життя та існування в Ньому Самому. Джерелом цих можливостей і форм є лише Ісус Христос.

Барт іде далі, говорячи, що Бог достатньо є вільним для того, щоб перебувати всередині іншого, причому найрізноманітнішим способом. Наприклад, Бог, по-різному, діє і говорить в пророках, апостолах, проповідях, таїнствах... При цьому існує ціла ієрархія Його рішень та їх виконань, яка ніяк не применшує Його єдність [1, с. 297]. Так само Бог є вільний у тому, щоб віддалятися від нього, зберігати дистанцію так, як Він діє у світі не зумовлено.

Вченню про творіння, Варт, відводить чотири розділи своєї «Церковної догматики». Богослов вважає, що вчення про творіння не повинно починатися з апологетичного твердження, щодо наукового дослідження, чи з пошуку комплексного світогляду, але з вивчення результату визнання Бога як Творця. Тому він починає з того, що розглядає віру в Бога як Творця.

Доктрина про творіння є одним із питань віри, і її можна вивести лише внаслідок божественного самооб'явлення, яке приводить людину, через свідчення Священного Писання, до Христа і віри. Писання вчить, що Творець, Бог Писання, не є загальний Бог, Який створив все унікальним чином, підкресливши відносини Творець/творіння, а створений Ним світ є, і завжди буде, Його подарунком, об'єктом Божої творчої дії є небо і земля у їхній єдності і відмінності, в центрі, з людиною. Таким чином Варт висуває два тезиси: ноетичний і онтичний. Перший полягає в тому, що знання про творіння походять з Писання, Божого свідчення про Себе Самого, тобто про Ісуса Христа. Отже, нам відомо про творіння від Ісуса Христа, який є Бог і Людина: хоча Бог є абсолютний Сам у Собі, має партнера ззовні, звідси випливає, що людина є не сама й не є абсолютом сама у собі, а також вона має партнера; хто є Бог як Творець, що Він робить, і чим є Його творіння? Другий тезис полягає в тому, що Ісус є Слово, через яке можна знати творіння тому, що Він є Слово, яким Бог створив, підтримує і управляє творінням. Отже, Ісус Христос є ключем до таємниці творіння.

Досліджуючи біблійні свідчення про творіння, описані в книзі Буття, Варт вважає, що ключ до них лежить у відносинах між творінням і завітом. Творіння як вічна основа завіту, і завіт як вічна основа творіння.

Творіння є першою із дій Божих, які охоплюють історію завіту, отже з неї починаються всі речі, які відрізняються від Самого Бога. Ця дія є як Бога Отця, так Сина, який став людиною і Духа Святого, який дає життя [1, с. 455, 478-479].

Творіння направлене на історію. Творець є триєдиний Бог, який діє та відкриває Себе в історії - в завітній історії або історії спасіння, як називало її консервативне богослов'я XIX століття. Однак, творіння не є позачасовою істиною, хоча з неї починається час. У Писанні взагалі не існує позачасових істин, але всі істини, згідно Писання, є ділами Божими, в яких Бог розкриває Себе: діла, які мають характер вічності, охоплюють усі часи й, одночасно, володіють і характером конкретної тимчасовості.

Біблійне свідчення говорить не тільки про благодатний завіт, але й в різних версіях історію про творіння. Починаючи з неї, «Біблія одразу поміщає причину і сутність людини і її світ у світло тієї благодаті, яка потім відкриється, як Божий зміст і задум у процесі того, що відбувається між Богом і людиною, наповнюючи собою час» [1, с. 487]. Тому питання про походження, існування та природу речей не мають права виходити за межі царства благодаті; вимагати будь-яких самостійних, чужих цьому царству відповідей; відходити від одкровення Божого, Його влади у примиренні з Самим Собою світу, створюючи власну систему думок.

Однак тут виникає питання: як хтось може знати і говорити про те, що і як відбувалося? Тут Варт розмежовує історію на ту, яку неможливо ні побачити, ані зрозуміти - неісторичну історію (Geschichte), і ту, яка доступна, зрозуміла для людини - історія, яка носить об'єктивний характер (Historie). Історія про творіння, у своїй суті, є повністю неісторична, однак володіє своєю особистою історичною реальністю. Внаслідок чого Варт висуває три тезиси: по-перше, Біблія розповідає про творіння як про історію, яка не мала ніяких свідків серед людей (Йова 38:3); по-друге, зміст біблійних історій про творіння носить яскраво виражений характер передісторичності Процеси, які описані в книзі Буття в 1 і 2 розділах відбуваються на межі між не існування і існування природи.; по-третє, існують дві різні історії про створення на перших сторінках Біблії, які доповнюються окремими текстами в біблійному каноні, яких торкається тема створення, але вони, хоч і по-різному описують один й той же процес. Тому ця історія про творіння не підлягає ніякому екзегетичному чи догматичному обгрунтуванню. Також ця історія є правдивою, а не міфом, який розглядає світ, відштовхуючись від його меж [3, с. 82]. Не існує міфу про створення, оскільки створення, як таке, недоступне міфу.

Біблійні історичні розповіді про створення знаходяться у тісному зв'язку з історією дії Бога в союзі з людиною. Існує лише єдине джерело одкровення - Ісус Христос, інакше людина створить собі якогось божка.

Барт говорить, що світ існує Словом. Світ почав існувати, був створений і підтримується маленькою дитиною, яка була народжена у Віфлеємі, Чоловіком, Який помер на Голгофському хресті, і в третій день воскрес [3, с. 91]. Таким чином це є Слово про створення. Перші два розділи книги Буття не дають «нейтральний» опис створення, але вони сповнені євангелією Божої благодаті в Ісусі Христі. Наприклад, слова «дуже добре» (Буття 1:31) не означають, що творіння є добре саме по собі, ще не вражене гріхом, вони не мають за мету викликати ностальгію за «золотим віком» на початку історії, але ця фраза вказує на христологічну оцінку створення. Вона говорить про Божий погляд на нього в Ісусі Христі - «Людини Голгофи».

Світ - це дійсність, своєрідність і свобода творіння. Дійсність творіння означає дійсність на основі creatio ех nihilo, творіння з нічого. Там, де було ніщо, там стало щось відмінне від нього. Своєрідність творіння означає буття в часі і в просторі, буття, яке має початок і кінець. Воно не єдине, але множинне. Бог ж є вічний. Це не означає, що в Ньому немає часу, в Ньому є інший час, відмінний від людського. Час і простір Бога вільні від меж. Свобода творіння означає випадковість сущого для створеного «бути таким-то» [3, с. 88]. По відношенню до людини, як творіння, означає наявність свободи вибору, тобто можливість зробити так чи інакше. Якщо люди є вільними, то тільки тому, що Творець нескінченно вільний. Будь-яка людська свобода є лише недосконале відображення божественної волі.

Людська свобода приймати рішення - це не свобода вибору між добром і злом. Людина не створена як Геркулес на роздоріжжі. Свобода вибору полягає у слухняності, так як саме послух є на користь реалізації Божої волі; і неслухняності, що призводить до неминучого падіння і відокремлення від Бога.

Тому виникає питання: що є основою для створення і яка його мета? Основою створення є Божа милість, яка проявилася у створенні світу та людини і полягає в тому, що Бог дозволяє бути відмінною від Себе реальністю [1, с. 85]. Поки існує Бог, а Він є вічний, доти існуватиме творіння, так як все створено Ним, через Нього і в Ньому, тобто в Слові, в Ісусі Христі. На запитання «Для чого небо і земля і все є створене?», Варт відповідає: «Я не міг би сказати нічого іншого, крім: це місце проявлення Його (Божої) величі» [3, с. 92]. Бог бажає стати видимим у світі, оскільки створення є осмислена дія Бога. Людина ж є активним свідок Божих дій, якому дозволено бути там, де звеличений Бог і розказати про все це іншим. Такий намір Бога «виправдовує» Його як Творця.

Говорячи про небо і землю, в центрі якої знаходиться людина, то під «небом», Варт має на увазі не атмосферне або стратосферне небо, але визначену реальність творіння, яке є недосяжне та не зрозуміле. Якщо в світі існує небесна складова, вона повинна служити ознакою, нагадуванням про те, що є вище неба - про наднебесну дійсність, Творця землі і неба. Цьому верхньому творінню протистоїть нижнє творіння - земля, як сукупність того, що можна пізнати, бачити, чути і відчувати, а також мислити й споглядати. З цим земним світом пов'язане походження людини: Бог взяв людину із землі. Якщо у людини є інше походження, крім земного; інша мета, крім тієї, щоб знову стати землею, то тільки на основі дійсності завіту між Богом і людиною. Таким чином, людина є творіння, яка перебуває на межі між небом і землею, вона на землі і під небом.

Наводячи аргументи щодо створення того, що є відмінне від Бога, Варт протиставляє своє вчення природньому богослов'ю, вважаючи його небіблійним [1, с. 514]. Вчення Барта про творіння, швидше, містить в собі всі інші основні вчення - Бога, Трійцю, Христа, людину, гріх, екзегетику, що приводить до складності систематизації самого вчення. Тому багато вчених, приходять до висновку, що у Барта, практично, не має, як такого, вчення про творіння. Інші ж вважають, що дане вчення перейняте христологією, ще інші, що Варт був модалістом, хоча в його працях він досить часто використовував тринітарний підхід.

Впродовж історії багато богословів, вчених, і навіть звичайних людей, по-різному відносилися до вчення про Боже вибрання - одні йому надавали важливе значення, інші критикували попередніх, а ще інші його взагалі оминали, вважаючи, що це не справа людей. Варт вважає, що причиною такої «вразливості» вчення про вибрання є те, що «дуже мало уваги надавалося даному питанню, натомість береться за основу якась, як вважається, відома відповідь, і, в результаті, ця неперевірена відповідь направляла по визначеному шляху рух, який приводив до рішень і переконань, які мали важкі наслідки» [1, с. 357].

Варт звертає увагу читачів на ім'я Ісуса Христа, з якого все необхідно починати, і упродовж всього шляху «нам, знову і знову, приходиться наштовхуватися на Нього матеріально чи субстантивно» [1, с. 308], так як Ісус є голосом Божим, через якого подаються настанови про Бога від самого Бога. Витіснення Бога і використання якогось іншого неправдивого джерела є доказом того, що богослов'я відсторонилося від цього імені.

Сутність вчення про вибрання полягає в тому, що це є сума Євангелія. Так як воно є доброю і радісною новиною, вісткою, яка підкріпляє, потішає, яка дає допомогу, при цьому навчання і вияснення, дана істина не є повністю діалектичною, а саме антидіалектичною, так як вона не може одночасно звіщати добро і зло, допомогу і знищення, життя і смерть, радість і жах. Не можливо наполовину радіти і наполовину боятися [1, с. 320]. Отже, вчення про вибрання несе в собі спасаючий характер, бо радісною звісткою є сам Ісус Христос. Своє вибрання Бог здійснює у Своїй благодаті. Це є «благодатне вибрання», яке відноситься до всіх людей, і одночасно на нього ніхто не може претендувати. «Тілюди,у яких виникає думка Бога (про всіх!), тільки через благодать являють собою те, що вони є, і тільки благодаттю вони можуть виникнути у цій своїй божественній якості, і тільки благодать (благодать для всіх!) виникає у них через благодать» [4, с. 380]. Вчення про Боже вибрання, а саме «вчення про передвизначення», набуло подвійне значення. Чуючи ці терміни, у людини вони викликають незрозумілість і перешкоджають зрозуміти цю істину. В приклад, Варт ставить Джона Мільтона, який, після прочитання вчення Кальвіна стосовно передвизначення, зробив наступний висновок: «Нехай я провалюся у безодню, але такий Бог ніколи не зможе викликати в мені повагиі» [1, с. 321]. Тому Варт має перед собою завдання подати правильне вчення про Боже, благодатне вибрання за допомогою критики з метою зруйнувати цю двозначність. Богослов намагається показати справжній, оправданий і необхідний намір, який лежить в основі цього вчення.

Спочатку Варт пояснює основні поняття даного вчення, такі як свобода, таємниця свободи і справедливість.

Перед-визначення (prae-destinatio) - це, коли Бог, який є незмінний, всемогутній і вічний, вибирає, Він приймає святе і справедливе рішення, за Своїм догоджанням, з благим наміром. Таке рішення передує будь-якому рішенню людини, так як приймається без її участі. «Благодать -- це вибрання», тому що вибрання полягає у проявленні Богом благодаті, любові до Його творіння. Тому, по Своїй благодаті, Бог вибирає для Свого творіння [1, с. 349] «...незаслужену нагороду, ...програне самим творінням життя, ... буття творіння, яке стало неможливим» [1, с. 349]. Така благодать є вільною тому, що належить Богу, Який залишається вільним у Своїй дії чи бездії. Людина також стає свобідною так, як є вибрана Божою благодаттю.

Таємниця у вільному рішенні Бога перед людиною - це таке рішення Бога, основа якого є схована від людини і є недоступною для її дослідження. Після того, як був зроблений Його вибір, людина не може вимагати у Бога звіту про нього або ж притягнути Його до відповіді тому, що коли він робився, у людини не запитували поради. Людині необхідно визнати, що там, де є дія Бога у Його свободі, там є порядок, а також навчатися у Нього цьому порядку. Роблячи так, людина набуває мудрості і володіє нею. Бог не робить те, що Йому заманеться і не є тираном.

Воля Божа не знає запитання « чому?» ,вонаєповністю «тому що». Розпорядження, стосовно того, що людина буде і не буде робити, вже зроблені, їй лише залишається визнати їх як вже зробленими. Сперечаючись з Богом і вказуючи Йому, що і як робити, запитуючи причини Його дій, людина забуває, що Божі рішення є основані на Його благоволінні, якого ніхто не може пізнати, саме тому людина повинна лише покоритися Йому. Якщо Він, вибравши людину, зробив Себе предметом її пошани, то від неї вимагається лише одне - віддавати Йому цю пошану.

Божественна справедливість, означає те, що Бог звершує суд так, як лише Він один володіє цим правом і проникливістю; створює порядок тому, що є джерелом і нормою будь-якого порядку, а також Сам є порядком; стверджує Свою гідність, так як лише Він знає у Своїй мудрості те, що є гідне Його; а також людині вказуються її межі: хто може прийти на суд Божий і, при цьому, не боятися Його й за самого себе, хто може вести переговори та судитися з Ним про те, що є порядком, хто може визначити Його мудрість; це - погляд людини у безодню, в яку вона сама впала і від якої вона ніяк не може позбутися своїми стараннями; це та справедливість, в якій Він стверджує і проявляє Свою гідність по відношенню до людини, відкривається їй у тому, що Він її вибирає, проявляючи до неї Свою милість, благодать і благовоління. Тому людина, яка сама опинилась у прірві, без будь-яких заслуг, але згідно вироку Його премудрості, може жити згідно Божого розпорядження і влади.

Будучи Суддею праведним, Бог бачить важке положення людини і змінює його на краще, наділяє правом та оправдує, не дивлячись на її особисту відмову, не дозволяє їй знищити саму себе, ставши для себе ворогом, а також піклується про неї як про Свою власність.

Даючи поради тим, хто намагається досягнути правильного розуміння вчення про вибрання, Варт радить не діяти так, щоб тема й програма її виконання нав'язувались церковним переданням і бралися з нього, але повернутися, як Кальвін, до інтерпретації Священного Писання [1]; не потрібно змішувати обгрунтування даного вчення з тим, у чому можна побачити цінність і корисність, з точки зору дидактики і педагогіки, як це робив Кальвін і зазнав критику з боку лютеран та інших, у відхиленні до стоїцизму, маніхейства, квієтизму і лібертинізму; не обгрунтовувати дане вчення за допомогою даних уявного або реального емпіричного досвіду, наприклад, внаслідок спостереження того, що одні чують Євангеліє і отримують користь, тобто спасіння, інші ж ні, але шукати його в самовідкритті Бога, яке є засвідчене в Писанні; також не можна обґрунтовувати дане вчення поняттям Бога, як необхідної свобідної всемогутньої волі у світі, так і по відношенню до вічного спасіння чи загибелі людей, змішуючи поняття «передвизначення» і «провидіння». «Бог при створенні світу мав якийсь план, подібно rational and intelligent man «розумна і мисляча людина», подібно Наполеону перед його походом на Росію і Він цей план реалізує» [1,с. 377].

Варт зазначає, що вчення про вибрання може бути легітимно зрозумілим і викладеним лише у формі тлумачення того, що сам Бог сказав про себе самого, у відповідності до свідчення Священного Писання [1, с. 357-358]. До обґрунтування даного вчення Варт підходить з христологічної точки зору, стверджуючи, що «Ісус Христос - Бог, який вибирає і Людина, яка є вибрана» [1, с. 395]. З цього випливає, що Христос є як Суб'єктом, так і Об'єктом вибрання.

Ісус Христос як Суб'єкт вибрання показує і визначає Бога, Який вибирає [1, с. 388]. Він - не просто засіб, інструмент, через який люди стають вибрані, а Той, хто вибирає і є вільним у Своєму виборі, будучи Богом, одним із Трійці, Тобто, не тільки «через Нього», але й «у Ньому».

На запитання «кого Бог вибирає», відповідь, зазвичай, є відомою: Своїх людей, Свій народ. Отже, є й ті, які невибрані. Варт засуджує такий погляд. Він доводить, що Ісус Христос є єдиним вибраним, а вже в Ньому всі люди вибрані [1, с. 393]. Вибрання Ісуса Христа - це не вибрання якоїсь окремої людини, але всього людського роду. Однак Барт говорить і про те, що Христос є Суддя, Він не тільки вибирає, але й засуджує, карає. Якщо Христос є вибраним, тоді й засудженим. Він взяв все покарання і засудження на Себе, щоб дарувати людині вибрання. Таким чином ми бачимо у його вченні «подвійне передвизначення».

Якщо в Христі всі люди є вибрані, і лише Ісус Христос поніс засудження, тоді виникає запитання «Чи насправді Варт вірить у апокатастасіс «загальне відновлення». Основними текстами Свтого Писання, якими оперують універсалісти, є 1 Тимофія 2:4, Римлян 11:32 і 2 Петра 3:9.

Мировоззрение выдающегося молланасреддинца Абдуррагима Ахвердиева

Рассматривается философское мировоззрение Абдуррагима Бэй Ахвердиева. Отмечается, что Абдуррагим Бэй Ахеердиее как выдающийся писатель и драматург, был одним из активных членов сатирического журнала «Молла Насреддин», который начал издаваться и редактироваться Мирза Джалилем Мамедгулузаде в 1906 году. Отмечается так же, что философское мировоззрение Л. Ахвердиева сформировалось под руководством Восточно-Мусульманской классической литературы и западноевропейской русской культуры. Он был многогранной творческой фигурой, проводил образовательные мероприятия и владел мировоззрением, содержание и характер которого был просвещение народа.

Ключевые слова: мировоззрение, литература, культура, «Молла Насреддин», русский.

(стаття друкується мовою оригіналу)

В начале XX века мировоззрение выдающегося молланасреддинца Абдуррагима Ахвердиева, которое, що всі люди спасуться?» Саме тут, особливий акцент Варт робить на свободі Божої благодаті. Якщо ж Божа благодать є свобідна, тоді не можна стверджувати апокатастатіс так, як це вже порушує Божий суверенітет, але й не можна не стверджувати його. Отже, тут спостерігається якась незрозумілість, не чіткість, Варт же пропонує залишити це Богу, відмовитися від спроб узгодити їх або ж визнати їх неузгодженість.

Завершуючи дане питання, Варт робить наступний висновок: «Вчення про вибрання не може починатися ні з абстрактного поняття Бога, який вибирає, ані з абстрактного поняття вибраної людини, але повинно початися з конкретного пізнання Ісуса Христа як Бога, який вибирає, і Людини, яка є вибрана» [1, с. 423].

Висновки

Великою заслугою Карла Варта є те, що він змістив акценти від людини на Бога, від іманентного на трансцендентного Бога, повернувшись до ортодоксії, хоча у видозміненому прояві. Рудольф Бультман підтримав Варта саме у питанні божественної трансцендентності, хоча, зробивши спробу радикального застосування цієї ідеї до всього спектру релігійної думки, пішов дальше ніж Варт. Доктрина про творіння є одним із питань віри, яку можна вивести лише з божественного самооб'явлення, яке, в свою чергу, приводить людину до Христа і віри через свідчення Писання. Свідчення про творіння в книзі Буття необхідно розглядати в ключі відносин між творінням і завітом. Також дане свідчення подає різні версії історії про творіння. Сама ж історія про творіння є повністю неісторична, хоча володіє історичною реальністю. Також ця історія знаходиться у тісному зв'язку з історією дії Бога в Ісусі Христі з людиною. Дійсність творіння доводиться Бартом дійсністю на основі creatio ex nihilo, яке має початок і кінець. Людська свобода приймати рішення полягає у слухняності на користь виконання волі Божої, а не свобода вибору між добром і злом. Основа для створення - це Божа милість, а небо і земля - це місце проявлення Його величі, і людина є в центрі - на межі між небом і землею. Джерелом у вченні про вибрання є Ісус Христос, а сутність даного вчення - це сума Євангелія, доброї і радісної новини, яка несе в собі спасаючий характер, і здійснюється Бог у Його благодаті. У вченні про перед визначення Барт говорить про свободу, таємницю цієї свободи і справедливість Божу. Бог не є тиран і не робить все, що Йому заманеться. Але Він є вільний у Своїй дії чи без дії. Також рішення Бога щодо вибрання є сховане від людини і є недоступною для її дослідження, їй залишається лише покорятися Йому і віддавати Йому шану. Бог звершує справедливий суд, володіючи цим правом і проникливістю. Дане вчення можна зрозуміти лише у самооб'явленні Бога у відповідності до свідчення священного Писання. Обґрунтовується дане вчення про вибрання з христологічної точки зору - Христос є як Суб'єктом, так і Об'єктом вибрання. У Христі, який є єдиний вибраний Богом, вибрані всі люди. Якщо ж Божа благодать у вибранні є свобідна, то не можливо ні заперечувати, ні стверджувати апокатастасіс. Варт вирішує віддати Богу вирішувати. Аналізуючи вчення про вибрання, найбільше його критикують в універсалізмі (Бруннер), в тенденції докетичній та несторіанській (Хегглунд), несправедливій критиці Кальвіна у цьому питанні (реформати). Отже, усвідомлюючи свій відхід від традиційної точки зору, розглядаючи питання про передвизначення, Варт слідував тому принципу, який лежав в основі всіх його богословських поглядів, - принципу основної ролі Ісуса Христа. Барт критикує традиційну кальвіністську точку зору, згідно якої Бог від віку визначив, кого спасти, а хто загине. Ісус Христос, для Барта, - Бог, Який вибирає і Людина, яку вибирають. Тему «Загальне спасіння» він розглядає з великою обережністю, ніде, по-справжньому, не заявляючи про якусь певну свою позицію. Стверджувати те, що Варт вірив в універсалізм буде неправильно так, як він сам це заперечував, однак необхідно згодитися з тим, що його вчення про вибрання наближало до нього дуже близько.

Список використаних джерел

Барт К. Церковная догматика Т. 1 / К. Варт / Пер. с нем. - М.: ББИ, 2007. - 542 с.

Барт К. Церковная догматика Т.2 / К. Варт / Пер. с нем. - М.: ББИ, 2011.-689 с.

Барт К. Очерк догматики / К. Варт / Пер. с нем. - М.: ББИ, СПб.: Алетейя, 1997. - 272 с.

Барт К. Послание к римлянам / К. Барт / Пер. с нем. - М.: ВВП, 2005. - 580 с.

Гренц С., Олсон Р. Богословие и богословы XX века / С. Гренц,

Р. Олсон. -Пер. с англ. -Черкассы: Коллоквиум, 2011. - 520 с.

Эриксон М. Христианское богословие / М. Эриксон. - СПб.: Библия для всех, 1999. - 1088 с.

References

Bart К. Tserkovnaya dogmatika T.l / К. Bart / Per. s nem. - M.: ВВІ, 2007. - 542 s.

Bart K. Tserkovnaya dogmatika T.2 / K. Bart / Per. s nem. - M.: ВВІ, 2011. - 689 s.

Bart K. Ocherk dogmatiki IK. Bart I Per. s nem. - M.: ВВІ, SPb.: Aleteyya, 1997. - 272 s.

Bart K. Poslaniye k rimlyanam / K. Bart / Per. s nem. - M.: ВВІ, 2005. - 580 s.

Grents S., Olson R. Bogosloviye ibogoslovy XX veka/ S. Grents, R. Olson. -Per. c angl. -Cherkassy: Kollokvium, 2011. - 520 s.

Erikson M. Khristianskoye bogosloviye / M. Erikson. - SPb.: Bibliya dlyavsekh, 1999. - 1088 s.

Размещено на Allbest.ru