Посольство до Папи Сикста IV з посланням Мисаїла у світлі деяких документів ватиканського таємного архіву

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94(4)(930.253:262.13)

Посольство до Папи Сикста IV з посланням Мисаїла у світлі деяких документів ватиканського таємного архіву

Назар Заторський

докторант богослов'я,

Університет м. Фрібур Av. de l'Europe 20,

CH-1700 Fribourg, Швейцарія

У статті проаналізовано всі відомі на сьогодні згадки та докази на користь того, що посольство до папи Сикста IV з посланням Мисаїла відбулося, та доведено їхню непереконливість або й хибність. Автор відслідковує джерела, на підставі яких постали хибні тлумачення, та шляхи їх розповсюдження в українській, польській та частково російській історіографіях.

Ключові слова: «Послання Мисаїла», посольство до папи Сикста IV, Ян Сакран, Elucidarius errorum ritus Ruthenici, рукопис Arm. XXXII21.

The article considers the Epistle of Misael to the Pope Sixtus IV of 1476, which was first published by the Uniate metropolitan Hypatius Potij in 1605. Though its authenticity was definitely proved only at the end of 20th century, the fate of this letter, particularly with regard to the envoys who allegedly brought the charter to Pope Sixtus IV, has been discussed from the moment of its first edition until today. However, no special research was made concerning existing theories about this embassy. The article aims to fill this gap. A particular attention is paid to the thesis of the first publisher of the charter, who considered the noble Ruthenian Ivan Soltan and the Chancellor of the Great Duchy of Lithuania Jakub as the envoys with the Epistle of Misael.

The author demonstrates that the title of the document, which appeared in the first edition of 1605, had been lacking in the original manuscript (now lost) and was invented by metropolitan Hypatius Potij. He presents the ways by which Potij's thesis about two envoys to Pope Sixtus IV was spread in the Ukrainian and Polish historiography of the 17th through 19th centuries. The author also examines another source about two envoys with Misael's charter to Pope Sixtus IV -- Elucidarius errorum ritus ruthenici by Jan Sacran, edited at the beginning of the 16th century, to which Mykhailo Hrushevsky and other scholars referred, and shows that this document was a source of misrepresentation, wherefrom the idea of two envoys with the Epistle of Misael to Pope Sixtus VI derived. Based on a false quotation of Elucidarius, this idea is still circulating in the contemporary Ukrainian historiography. Therefore, this article is to correct these fallacious ideas of the embassy with Misael's charter to Pope Sixtus IV. In addition, the author identifies one of the written sources, to which Jan Sacran referred in his treatise. He also traces back some 20th century erroneous ideas of the authorship of the Epistle of Misael that partially exist in the Ukrainian historiography even today. Finally, the article is supplemented by a report from Codex Arm. XXXII 21 from the Vatican Secret Archives that sheds light on the personality of Alexander Soltan, one of the alleged envoys with Misael's charter. The author analyzes the content of the Codex Arm. XXXII 21 and argues the significance of this document in the solution of the question whether the embassy to Pope Sixtus IV has ever taken place.

Keywords: Epistle of Misael, embassy to the pope Sixtus IV, Jan Sacran, Elucidarius errorum ritus Ruthenici, manuscript Arm. XXXII 21.

Укладене 1476 р. «Послання Мисаїла до папи Сикста IV», опубліковане вперше митрополитом Іпатієм Потієм 1605 р., викликало категоричне несприйняття в лавах православних полемістів, які вважали послання підробкою, виготовленою уніатами для доведення давності унії у Київській митрополії. Однак знахідки кінця ХХ ст. показали, що така позиція була цілком хибною: наприкінці 1970-х рр. у Смоленському обласному краєзнавчому музеї виявлено повний список «Послання Мисаїла», датований 1520-ми рр., себто задовго до підготовки та втілення в життя Берестейської унії 1596 р. Публікуючи у 1987 р. інформацію про це відкриття, Г. Семенченко зауважив: «Наявність нашого, значно ранішого списку цієї пам'ятки, та списку початку XVI ст. у Державному історичному музеї, Синод. 700, знімає останні сумніви щодо її автентичності»1. Відтак наявний у збірнику Синод. 700 уривок послання Мисаїла був на-друкований у 19922 та 20023 рр., а повний список зі Смоленська -- 2013 р.4.

Коли митрополит Іпатій Потій друкував послання Мисаїла оригіналь-ною, церковнослов'янською мовою, а також переклав і видав його поль-ською того ж 1605 р., він в обох цих виданнях висловив певні міркування стосовно посольства, яке мало б доправити листа Мисаїла папі Сиксту IV. Цей момент став відправною точкою дискусій та першим джерелом теорій щодо згаданої депутації. Тож саме цьому досі нерозв'язаному питанню посольства до папи Сикста IV з посланням Мисаїла, а також дискусії навколо нього в історіографії, присвячена ця стаття. Її метою є на підставі критичного аналізу джерел, які стояли при витоках різних теорій про згадане посольство, спробувати дати відповідь на питання, чи є достатні підстави для твердження, що така місія справді мала місце.

Почнемо з аналізу вже згаданого першодруку «Послання Мисаїла» церковнослов' янською мовою та польського перекладу, які були видані митрополитом Іпатієм Потієм 1605 р. Попри те, що до наших днів не дійшов жоден примірник видання оригінальною мовою, його текст був відтворений у ХІХ та ХХ ст., а крім того є кілька описів, зроблених особами, які ще мали нагоду бачити ці книги. Один із таких очевидців митрополит Макарій Булгаков так описує примірник церковнослов'ян-ського першодруку з бібліотеки Литовської духовної семінарії: «Руською мовою досить великим слов' янським шрифтом у малу четвірку грамота видана тоді ж під тією ж назвою [що й польський переклад І. Потія. -- Авт. ]: “Посельство до папежа Рымъского Сикъста IV от духовенства и от княжат и панов руских з Вилни, року 1476, месяца марта, 14 дня, через послов в том же листе нижеименованных”»5. Ту ж назву бачимо й у перевиданні С. Голубєва, здійсненому на підставі двох наявних тоді ще, хоч і неповних, екземплярів першодруку: «Поселство до папежа рымъского Сикъста д" . Отъ духовенства и отъ княжатъ ипановъ рускихъ зъ Вилни року ^уов месяца марта дї дня через пословъ въ томъ же листе ниже менованыхъ»6. Майже таку саму назву має й польське видання 1605 р.: «Poselstwo Do Papieza Rzymskiego Sixta IIII. od Duchowienstwa y od Ksi^zat y Panow Ruskich w Roku 1476»7. Як бачимо, попри заяву митрополита Макарія, що назва така сама, у польському варіанті бракує вказівки на «пословъ въ томъ же листе ниже менованыхъ», наявної в кириличному виданні. Проте це не означає відмови чи перегляду І. Потієм тези про послів, які начебто відвезли послання до Рима. Його згадці в передмові до кириличного видання, що з посланням Мисаїла «двохъ особъ зацъныхъ в посельстве до Рыму посылали»8, відповідає в польському виданні подібна згадка у віршованому розділі «Parenetica jednego do swey Rusi»:

Oto swiadczy ten ich list nad sto lat pisany

A do Rzymu przez waszych do Sixta poslany9.

Постає, отже, питання: Кого з 16-ти підписантів мав на увазі І. Потій, говорячи про «двохъ особъ зацъныхъ», «въ томъ же листе ниже менованыхъ», посланих до Рима з листом Мисаїла? Відповідь на це питання знаходимо в польському перекладі митрополита Потія, де біля двох осіб є згадка про «посольство»: «Wielceuczony w zakonie Bozym Pan Jakob ... ktory sluzyl w tym poselstwie»10, а також біля останнього підпису: «Zacnie uczciwy y slawny w pismie swi^tym nauczony Pan Jan ... ktory wiernym duchem posluzyl w tym to posolstwie»11. Однак якщо повернутися до тексту грамоти Мисаїла оригінальною церковнослов'янською мовою, то побачимо, що про «посольство» тут зовсім не йдеться, а мається на увазі «послання», себто «лист». Зокрема, підпис писаря Великого князівства литовського в оригінальній мові звучить так: «Благоразумъный во законЬ Божиемъ, панъ Якубъ ... послужывый въ посланіи семъ»12. Так само і в останньому підписі: «Благочестый свктлый въ божественныхъ писаніи книголюбец, киръ Иоан ... Послужівьій вкрнк духомъ в посланіи семъ»13. Тож І. Потій неправильно зрозумів і хибно переклав церковнослов'янське слово «посланіе», яке не має значення «посольство», а означає лише «послання», «лист» . На те, що тут ідеться зовсім не про посольство, а про укладення згаданими особами послання Мисаїла, вказує також нарочите наголошення на їхньому глибокому знанні Святого Письма, яке вирізняє їх з-посеред усіх інших підписантів: «Благоразумъный во законі Божиемъ» та «Благочестый свктлый въ божественныхъ писаніи книголюбец», і це попри те, що серед підписантів були три духовні особи: єпископ смоленський і елект на митрополію Мисаїл, а також архимандрити печерський та віленський. Про те, що в підписі «кир Іоана» йшлося зовсім не про «посольство», а про «послання», свідчить і Смоленський список грамоти Мисаїла, в якому замість слов' янського «посланіе» використано не менш однозначне слово іншомовного походження «епістола» -- «лист»: «послуживы вірні дхомъ въ тстолы сей»15.

Таким чином, проаналізувавши Потіїв переклад «Послання Мисаїла» польською та церковнослов' янською мовами, можемо з певністю зробити наступний важливий висновок: назва Мисаїлового листа, як її знаємо з церковнослов'янського першодруку 1605 р., не була взята з рукопису, а надана творові його першим видавцем І. Потієм, який помилково вважав, що «посланіе» означає «посольство», а відтак дійшов до висновку, що двоє осіб, які насправді були авторами листа, їздили з ним у посольстві до Рима. Звідси й мова про «пословъ въ томъ же листе ниже менованыхъ»16 у назві кириличного видання та згадка про посольство до папи Сикста в польському перекладі. папа сикст мисаїл посольство

Попри всю хибність такого тлумачення підписів, тогочасні та пізніші уніатські й латинські автори підхопили Потієву тезу про послів і передавали її протягом багатьох століть. Так, у праці василіянина о. Ігнатія Кульчинського «Specimen ecclesiae Ruthenicae», виданій уперше в Римі 1733 р. і перевиданій величезну кількість разів (останнє відоме перевидання відбулося ще 1970 р.) зазначено про Мисаїла, що він «року 1476 вислав пишне посольство від імені цілої нижньої Руси до Сикста IV... Послами були Яків писар та Іван Солтан, підскарбій Великого князівства Литовського» («Misael ... Ideo anno 1476, misit splendidam legationem nomine totius Russiae inferioris ad Sixtum IV. Legati erant Jacobus Notarius et Joannes Soltan Prothesaurarius magni Ducatus Lithuaniae»17). Інший визначний василіянський письменник, о. Ігнатій Стебельский, спираючись на те ж Потієве видання «Послання Мисаїла», не лише згадував про двох послів, але й (типово для того часу) ототожнював Івана Солтана з пізнішим митрополитом Йосифом Солтаном: «Іван Солтан, молодший брат Олександра, муж славний і вчений у Святому Писанні, відбувши урочисте посольство до папи Сикста з отим листом, як там же вказано, разом з Якубом (правдоподібно Немировичем.), найвищим писарем ВКЛ і ключником віленським, після обрання собі духовного стану в чині св. Василія Великого названий Йосифом, став потім єпископом смоленським, а невдовзі митрополитом Київським, Галицьким та всієї Руси»18.

Певного викривлення теза І. Потія про Івана Солтана як посла до папи зазнала через польсько-литовського історика та геральдиста XVII ст. Альберта (Войцєха) Віюка Кояловича. Так, у другому томі своєї «Historiae Lituanae» автор припустився описки -- помилково назвав послом Олександра Солтана, а не Івана Солтана, хоч насправді мав на увазі якраз останнього -- на це вказують епітети, які в «Посланні Мисаїла» застосовані саме до Івана: «посол до Рима Олександр Солтан, найвищий скарбник в. кн. Литовського, чоловік вельми вчений у святих писаннях»19. Те, що тут закралася прикра помилка, і А. В. Коялович, пишучи про посла до Рима, мав на увазі Івана Солтана, видно також із його іншого твору -- «Herbarz rycerstwa W.X. Litewskiego», де він правильно називає саме Івана Солтана посланцем до папи: «Іван Солтан, великий підскарбій ВКЛ 1476 р. брав участь у посольстві до папи Сикста IV від руського духовенства і панів. В інструкції до того посольства називають його чоловіком вельми обізнаним у Святому Писанні»20. Одначе склалося так, що сааме «Historia Lituanae» вийшла друком і стала доволі знаною, тоді як гербовник із правильними даними проіснував у рукописі аж до кінця ХІХ ст., поки врешті був надрукований (при цьому видавець гербовника «виправив» інформацію про Олександра Солтана, вказавши на нього як на посла і пославшись при цьому на відповідне місце з «Історії Литви» того ж автора). Тож не дивно, що прикру помилку отця єзуїта двома століттями пізніше перейняв з «Historiae Lituanae» польський історик Теодор Нарбут: «було однодумно ухвалено вислати в посольстві чудового урядовця, Великого Скарбника Великого князівства Литовського Олександра Солтана до Святійшого Отця Сикста IV з виразним визнанням його главою Вселенської Церкви та наступником апостолів.. ,»21. При цьому науковець не лише хибно передає уряд Олександра Солтана, називаючи його, вслід за А.В. Кояловичем, Великим скарбником Великого князівства Литовського, але й перекручує (до речі, правильно написане в останнього) ім'я митрополита, називаючи його «Михаїл» замість потрібного «Мисаїл».

З наведених прикладів можемо зробити висновок, що з плином часу відбулося певне звуження: замість посольства в складі двох осіб, писаря Якуба та Івана Солтана, історики починають вести мову тільки про одного посла -- Івана (або Олександра) Солтана.

Окрім цієї тенденції помітно й іншу: ототожнювати Івана Солтана з пізнішим митрополитом Йосифом Солтаном, з чого робилися висновки про те, що останній завжди був уніятом і їздив замолоду послом до Рима з листом Мисаїла. Так, польський історик Юзеф Ярушевич писав: «Йосиф Солтан, з архиєпископа смоленського на митрополита київського (1497) піднесений, викликав занепокоєння в Грецькій Церкві, бо був горливим уніятом і від імені русько-литовського духовенства ще в 1476 р. відбув посольство до папи Сикста IV»22. При цьому Ю. Ярушевич покликається на Тадеуша Чацького, який, спираючись своєю чергою на видання І. Потія, називає послом просто «Солтана», без уточнення імені: «Іпатій Потій наприкінці XVI ст. надрукував зі знайденого в Новгородку рукопису посольство від станів литовських до Сикста IV 1476 року. Послом був Солтан»23.

Якщо теза Ю. Ярушевича виглядає цілком зрозумілою та логічною, бо написана з ретроспективи, коли згаданий Солтан (згідно з тодішніми даними) уже був митрополитом і звався Йосифом, то як мінімум ана-хронічною виглядає теза російського історика білоруського походження Михайла Кояловича, який, спираючись на працю Ю. Ярушевича, називає посла Йосифом Солтаном: «відправили до папи зі своїм посольством берестейського каштеляна Йосифа Солтана»24. Одначе в 1476 р., на момент (мнимого) посольства, такої особистості як «Йосиф Солтан» просто не існувало в природі, оскільки Іван Солтан, навіть якщо його ототожнювати з митрополитом Йосифом Солтаном, духовного звання на той час не мав і Йосифом не звався. Крім цього, М. Коялович, висловлюючи думку, що І. Потій видав реальний документ, хоча й сильно його спо-творив, датував посольство не 1476, а 1474 роком25, пов'язуючи його з ювілеєм 1475 р.

В останній чверті ХІХ ст. деякі вчені дали собі раду з атрибуцією писаря Якуба та Івана Солтана як авторів послання, а не послів із ним. Цей прорив крізь димову завісу нагромаджених протягом століть спотворень і хибних інтерпретацій зробив київський історик і богослов І.Г. Малишевський, який представив такі висновки щодо послання Мисаїла: «В укладенні її помітна участь двох осіб. Це були Якуб, писар королівський, та Іван підскарбій, який підписався після Солтанів як їхній наймолодший брат... Кому з них належить остаточна редакція грамоти невідомо, але кому б вона не належала, в кожному разі це не стерло слідів збірного характеру грамоти»26.

Після прогресивного в багатьох аспектах реферату І. Малишевського, який, крім наведення аргументів на користь автентичності послання Мисаїла, також слушно вказав на писаря Якуба та Івана Солтана як його укладачів, а не послів із ним, кроком назад слід визнати намагання при-писати авторство лише комусь одному з цих двох достойників або взагалі якимсь іншим особам. Першим тут відзначився український історик початку ХХ ст. Б. Бучинський, який висунув теорію про те, що автором послання був другий після Мисаїла підписант листа -- печерський архімандрит Йоанн: «В тїни смоленського владики криють ся два иньші достойники церковні -- архимандрит печерський й виленський; тільки перший встиг дістатись на карту лїтописей, та крім печерського катальоґу і в писцеву записку Маргарита 1474 р.: се разом з деякими натяками самого послания насуває думку про його участь в авторстві нашого памятника»27. При цьому український дослідник не уточнив, які саме натяки «самого послания» начебто вказують на авторство печерського архимандрита отця Йоанна , та й взагалі більше ніде про це не згадував.

Цілком відмінною від висловленої Б. Бучинським думки щодо автор-ства «Послання Мисаїла» є висунута наприкінці ХХ ст. деякими укра-їнськими науковцями теза про «отця Йоанна» як укладача «Послання Мисаїла», де під цим «отцем Йоанном» мається на увазі вже не печерський архімандрит, а Йоанн Солтан. Автором цієї теорії був, як виглядає, Валерій Шевчук, який презентував її 1984 р., публікуючи переклад кількох уривків з послання Мисаїла28, а підставою для цього послужила все та ж згадка при підписі І. Солтана: «В передмові до “Посольства до папи римського Сікста IV” автор про себе пише: “Благочесний, світлий у божественних писаннях книголюбець кир (отець) Іоанн... Послужив вірно духом у цьому посланії”»29. Впадає у вічі насамперед хибний переклад терміну «кир», який перекладено як «отець», хоч насправді запозичене з грецької «кир» означає «владика» чи то пак «пан» (рос.: «господин»), але аж ніяк не тотожне терміну «отець»30. Відтак цю думку В. Шевчука, разом із тим же хибним перекладом терміну «кир», перейняв Юрій Пелешенко, винісши помилку навіть у назву статті: ««Посольство київського митрополита Мисаїла до папи Римського Сикста rV» отця Іоана як пам'ятка української та білоруської літератур»31. Однак таке приписування Іванові Солтану виключного авторства в укладенні «Послання Мисаїла» є цілком очевидним недоглядом, оскільки такий же додаток («послужывый въ посланіи семъ»), який слугував для обох науковців підставою приписати авторство останньому підписантові, знаходиться також біля підпису писаря Якуба . Зайве також говорити про хибність іменування світського достойника духовним титулом «отець», властивим для священиків, що, до того ж, легко може призвести до плутанини з іншим підписантом послання Мисаїла, який справді був духовною особою і який так і підписався в «Посланні Мисаїла» -- печерським архімандритом отцем Йоанном, авторство якому свого часу приписав Б. Бучинський.

Також у ХХ ст. спостерігаємо повернення тези про те, що послання Мисаїла возили до папи двоє послів. Цього разу біля її витоків, як виглядає, стояв польський історик кінця ХІХ -- поч. ХХ ст. Фридерик Папе, а підставою для його тези послужив твір польського богослова кінця XV -- початку XVI ст. Яна Сакрана «Elucidarius errorum ritus Ruthenici». Оскільки відсутність відповіді з Рима на «Послання Мисаїла» давала підстави для сумнівів у автентичності листа, Ф. Папе навів для підтвердження такої реакції невеликий уривок із «Елюцидарію»: «Одначе, як і дотепер, усе ж є певні сліди реагування Рима -- в Сакрана (Tract. I, cap. 3): «Soltanus quidam... et Ivasco germanus eius..., a Sixto IV Rome suscepti et bullis patentibus in suopte ritu manere permissi, ad suos redeuntes pertinaciores ecclesieque magis infensi et blasphemi sunt reperti» . Цей уривок є підтвердженням автентичності акту Мисаїла.. .»32.

Наведена Ф. Папе цитата з «Елюцидарію» Яна Сакрана стала другим джерелом теорій про посольство з посланням Мисаїла до папи Сикста IV, тому слід приглянутися детальніше і до самого джерела, і до пізніших його інтерпретацій. Як випливає з наведеної польським істориком цитати, обоє братів були прийняті до Католицької Церкви в Римі папою Сикстом IV. Та коли поглянути на повний текст «Елюцидарію», включно зі словами, які Ф. Папе пропустив, постає зовсім інша картина: «Soltan quida[m] nomine a Paulo s[e]c[un]do et Ivasco germanus eius ex Lithuania primores inter Rutenos ambo a Sixto quarto Rome suscepti et bullis patentibus in suapte ritu manere p[er]missi ad suos redeuntes pertinaciores ecclesieque magis infensi et blasphemi sunt reperti»33 («Коли одного, на ім'я Солтан, (папа) Павло ІІ, а його рідного брата Івашка -- обоє знатні русини з Литви -- (папа) Сикст IV прийняли в Римі та буллами-патентами дозволили їм залишатися у їхньому обряді, ті, повернувшись додому, стали ще затятішими й ворожішими Церкві»). Як бачимо, тут ніяк не може йтися про спільну поїздку Солтана та його брата Івашка до папи Сикста IV з посланням Мисаїла, оскільки Солтана, згідно з повною цитатою з «Елюцидарію», прийняв був до Католицької Церкви папа Павло ІІ, який помер 1471 р., тобто ще до укладення «Послання Мисаїла», тоді як папа Сикст IV прийняв лише його брата Івашка. Звісно, можна припустити, що обидва брати були в Римі більш-менш одночасно, лише перший був прийнятий у лоно Католицької Церкви Павлом ІІ, а другий -- його наступником Сикстом IV, обраним після лише триденного конклаву того ж таки 1471 р. Та в такому разі перебування братів Солтанів у Римі припадало б на 1471 р. і точно не мало б жодного стосунку до Мисаїлового листа, написаного п'ятьма роками пізніше. Інша можливість -- виходячи зі свідчення «Елюцидарію» прийняти, що два брати були в Римі в різний час, і саме Івашко, який був прийнятий до Католицької Церкви Сикстом IV, і привіз послання Мисаїла. Та в кожному разі слід зазначити, що цитата з «Елюцидарію» була наведена Ф. Папе з такими пропущеннями, які викривили первісний зміст тексту і спонукали до хибних висновків.

Висновки ці зробив кількома роками пізніше М. Грушевський. Він не перевірив посилання польського історика в джерелі та, виходячи з наведеного Ф. Папе уривка з третього розділу першого трактату «Елюцидарію», дійшов до висновку, що ці двоє братів, (Олександр) Солтан та Івашко, їздили з листом Мисаїла до Рима, де їх прийняв папа Сикст IV, надавши відповідні булли: «Зрештою що посольство від православних в. кн. Литовського у папи Сікста IV було дійсно, про се маємо згадку у Сакрана, письменника з першої полов. XVI в.: він називає послами „Солтана і його брата Івашка”, що фігурують дійсно між підписаними на „Посланию”»34. Однак, як ми бачили з повної цитати «Елюцидарію», Я. Сакран жодним словом не згадував, що двоє братів були послами, і тим більше не йшлося про те, що обидва вони були прийняті Сикстом IV. Тим не менше, український науковець, розвиваючи цю думку, стверджує: «Пізнійший Сакран каже, що папа відповів булею, де регабілітував руський обряд -- позволяв зіставати ся при своїм обряді, очевидно -- під умовою задержання католицьких догматів»35. Однак папи Павло ІІ та Сикст IV, які прийняли обох братів, дозволили «залишатися у їхньому обряді», за словами Я. Сакрана, конкретно цим двом братам, яких вони прийняли до Католицької Церкви, а не ширшому колу осіб, відтак це було персональне рішення стосовно двох руських шляхтичів, яке не може трактуватися як відповідь на лист Мисаїла чи як загальна «регабілітація» руського обряду. Такі висновки М. Грушевський міг зробити лише на підставі спотвореної Ф. Папе цитати з «Елюцидарію», адже якби він відштовхувався безпосередньо від тексту Яна Сакрана , то помітив би, що (Олександра) Солтана прийняв папа Павло ІІ, тож ціла теза про двох братів Солтанів як послів із «Посланням Мисаїла» до Сикста IV не має під собою жодного підґрунтя, а відтак немає підстав говорити й про якісь особливі булли чи інші привілеї для вірних Київської митрополії, начебто дані на руки двом братам-послам. Отак від викривленої Ф. Папе цитати з «Елюцидарію» Яна Сакрана взяла початок ще одна теза про двох послів до Рима з листом Мисаїла.

Від свого вчителя М. Грушевського цю тезу про послів до папи Сикста IV з грамотою Мисаїла перейняв Б. Бучинський, який говорить про висилання «послів в Рим з листом до папи, мабуть з інструкціями, але ті до нас не дійшли»36, а також про те, що «посли, що вибрали ся в Рим, вернули звідти з порожніми руками, хоч мабуть сповнили совісно свої завданя»37. Часом ті гіпотетичні інструкції, дані таким же гіпотетичним послам, матеріалізувалися в уяві науковця в доконаний історичний факт: «По людях гляньмо на їх діло. Воно перед нами тільки в половині -- тільки в листі до папи; інструкції до папи дані послам пропали, а з переговорів маємо ледви слід»38. При цьому Б. Бучинський не згадує, звідки в нього дані про те, що взагалі були посли, звідки він запозичив інформацію про якісь особливі інструкції (крім самого Мисаїлового листа), ні не уточнює, що це за слід із переговорів, ані не називає імен послів, хоча, виходячи з того, що до думки про автентичність «Послання Мисаїла» його підштовхнув 5-й том «Історії України-Руси» М. Грушевського, як той сам зауважує в посмертній згадці, присвяченій Б. Бучинському39, йдеться про все тих же «Солтана і його брата Івашка».

Вже у ХХІ ст. цю тезу про послів перейняв зі статей Б. Бучинського, на які він часто посилається, Віталій Шевченко. Зокрема, науковець зазначив, що послання Мисаїла було «підписане привладною елітою литовсько-руського краю Речі Посполитої та надіслане до Папи спеціально спорядженими послами» .

Інший український дослідник Юрій Пелешенко перейняв думку про двох братів-послів до папи безпосередньо з творів М. Грушевського, тези якого він передає практично дослівно: «Посольство від Мисаїла до папи дійсно відбулося, а послами виступили «Солтан і брат його Івашко», як називає їх автор першої половини XVI ст. Ян Сакран; їхні підписи дійсно містяться під текстом послання. Далі Сакран твердить, що папа відповів буллою, в якій дозволив залишатися Мисаїловій пастві у східному обряді. Щоправда текст цієї булли не зберігся, і про неї більше немає згадки. Тому можна цілком впевнено твердити, що відповіді від папи Мисаїл не одержав»41. Як уже було показано вище, Ян Сакран про жодних послів до папи Сикста IV не згадував, а зауважував лише про прийняття до Като-лицької Церкви окремих шляхтичів: Олександра Солтана папою Павлом ІІ та його брата Івашка папою Сикстом IV, тож немає жодних підстав твердити про якусь буллу з нагоди посольства, яка начебто дозволила «залишатися Мисаїловій пастві у східному обряді». Всі ці хибні тези постали зі спотвореної Ф. Папе цитати з «Елюцидарію» Яна Сакрана, яка підштовхнула М. Грушевського до хибних висновків, що продовжили побутувати в українській історіографії завдяки великому авторитетові цього історика.

Прояснивши шляхи постання й розвитку хибних інтерпретацій, мусимо тепер поставити питання щодо певності самого джерела: звідки Ян Сакран черпав свою інформацію та наскільки його звістки відповідають дійсності? Насамперед слід зауважити, що польський гуманіст у 14701475 рр. сам перебував на навчанні в Римі. Якщо ж прийняти до уваги, що його, молодого польського студента, навряд чи запрошували бути присутнім на папських аудієнціях, а також, що деякі зі згаданих ним подій могли відбуватися тоді, коли його в Римі не було, та що він міг просто забути багато деталей, то слід припустити, що польський богослов, імовірно, черпав свою інформацію з якогось писемного джерела, в якому була згадка про прийняття до Католицької Церкви «Солтана та його брата Івашка», а також про надані їм папами булли. Таким джерелом послужив, судячи з усього, збірник документів, скопійованих під час перебування в Римі іншим польським гуманістом Еразмом Цьолеком (Вітелієм). Ідеться про збірник Arm. XXXH 21, який зберігається у Ватиканському таємному архіві. На початку ХХ ст. польські історики Станіслав Кутшеба та о. Ян Фіялек звернули увагу на те, що інформація, викладена в рукописі Е. Цьолека, перегукується з даними, якими оперував при укладенні свого «Елюцидарію» Я. Сакран, хоча вони й не зробили очевидного висновку, що Вітелій черпав свою інформацію безпосередньо зі збірника плоцького єпископа .

На те, що Я. Сакран покладався на свідчення рукопису Arm. XXXH 21, вказує подія, яка відбулася під час посольства до Рима з посланням київського митрополита Йосифа Болгариновича, свідком якої Я. Сакран бути не міг, але очевидцем якої був Е. Цьолек, про що свідчить відповідний запис у тому ж таки збірнику. Йдеться про пересвячування латинським єпископом руського священика, який був разом із послом митрополита Йосифа Іваном Сопігою. Про це свідчить невелика замітка в рукописі Arm. XXXII 21: «Також мав Сопіга зі собою руського священика, якого папа наказав у Римі проекзаменувати в обрядах літургії, так щоб цілу літургію відслужив у соборі св. Петра в присутності численних латинських і грецьких єпископів. І після наданих звісток у відкритому зібранні папа наказав цього руського священика заново висвятити від єпископа латинського»43. Цю подію зі священиком І. Сопіги використовує Я. Сакран у 5-у розділі 2-го трактату свого «Елюцидарію» як аргумент на користь того, що священство Руської Церкви недійсне: «коли якийсь русин із Литви званий Сопі(г)а, писар великого князя Литовського, приступаючи до послуху [папі], попросив зберегти за ним прабатьківський обряд, і привів у присутність [папи] пресвітера свого обряду, якого мав зі собою, владика папа Олександр VI, хоча й негласно дозволив, щоб за умови послуху [за ним] зоставався колишній обряд, проте наказав і учинив, щоб його [пресвітера] наново висвятили на священика, перевірили щодо обряду і докорили йому за помилки.. ,»44.

На користь того, що Ян Сакран користувався збірником Еразма Цьолека (в його тодішньому вигляді) як одним із джерел для свого «Елюцидарію», свідчить також вибір лексики в деяких пасажах. Згадуючи про прийняття Солтана та його брата Івашка до Католицької Церкви, він уживає наступного виразу: «eius ex Lithuania primores inter Rutenos». Той самий вираз бачимо й у змісті збірника Arm. XXXI! 21, у записі, який стосується прийняття до Католицької Церкви та відпадіння від неї Солтана: «Soltani unius ex primoribus Lithuanie a fide Catholica consuscepta defectio» -- «Відступництво Солтана, одного з вельмож Литви, що прийняли віру католицьку». Такими ж словами починається й сама замітка в рукописі. Оскільки вона невелика, наводимо її повністю, бо дипломатично-критичним методом цей документ іще не друкувався . А з огляду на те, що, судячи з усього, саме цей запис послужив джерелом для згадки про «віроломство» русинів на прикладі руських вельмож Солтанів у «Елюцидарії» Яна Сакрана, подаємо також переклад цього документа. Запис у збірнику Arm. XXXII 21 знаходиться на арк. 38 (згідно теперішньої пагінації, а згідно пагінації Е. Цьолека -- на арк. 33) і передається тут дипломатично-критичним методом, тому титла зберігаються і не розкриваються, кінець рядка позначається скісною рискою (/). Оскільки перше слово написане більшими літерами та наведене чіткіше, його буде виділено жирним шрифтом.

ДОКУМЕНТ

Soltan unus ex promoribus ducatus Lithuanie frater / Germanus dicti domini Ivaszko ad unionem susceptus per pp Paulum / Rome sine Baptismate verum lras non accepit ubi abiuratis erroribus / Grecorum et voto firmans que subiectus et fidelis Romane Ecclie esse debu:/it manibus dicti pape comicatus est Iuramentu vero hoc circa Baltei / Jerosolimitani acquisicom apud sepulchrn dominicu repetivit Vilne tan:/dem in Ecclia Cathedrali dum lras testimonii de suscepcon sua no habui:/sset Palam in ambone contra eum invehebat canis eciam inconsulte ibid / nominatus Qui demu relapsus magnu auxit errore Sic em contemtus / Ruthenos illius ducatus in eorum errore confirmavit dicens se a pp/in fide Greca sine baptismate susceptum et confirmatu et coicatum obe:/dienciam vero sibi et successoribus Ro. Ec. prestitam et alia iurata / palliavit debuit ЄШ semp latinas visitare Ecclias et a latinis / Sacramenta suscipe In die tandem sui obitus vocare iusserat fres minores / de observancia In quo per servitores Ruthenos fuit deceptus.

ПЕРЕКЛАД

Солтан, один із вельмож князівства Литовського, рідний брат зга-даного пана Івашка, був прийнятий в унію в Римі папою Павлом без [повторного] хрещення, але не одержав грамоти. Відрікшись заблудів греків і ствердивши обітницею, що буде підданим і вірним Римської Церкви, він одержав причастя з рук згаданого папи, а ту свою присягу повторив над гробом Господнім, коли одержував Єрусалимську перев'язь , а врешті й у Вільні, в катедральному соборі. Та оскільки він не мав грамоти посвідчення про прийняття [у католицьку віру], то на нього на амвоні привселюдно накинулися і там-таки невторопно обізвали його собакою. Тож він, зрештою відпавши [від католицької віри], примножив [свій] великий заблуд. Так, отже, мерзотний, русинів того князівства утвердив у їхньому заблуді, кажучи, що папа прийняв його в грецькій вірі, без хрещення, і конфірмував (миропомазав) і запричастив; а от про покору, обіцяну папі та його наступникам [і] Римській Церкві, та інше, в чому присягався, -- приховав; а мав же завжди ходити до латинських церков і приймати тайни від латинників. А в день своєї смерті він наказав покликати братів-міноритів (бернардинів), проте руські слуги обманули його в цьому.

Дуже важливим у цьому записі є зворот «рідний брат згаданого пана Івашка», документ про прийняття якого до Католицької Церкви знахо-диться в рукописі Arm. XXXH 21 якраз перед цим, на арк. 37 зв., що, знову-таки, свідчить на користь тези, що Я. Сакран при укладенні свого «Елюцидарію» користувався збірником Еразма Цьолека як одним із джерел. Адже в документі про прийняття Івашка немає жодної згадки про його родичів, хоч Івашко був прийнятий після Олександра Солтана папою Сикстом IV, тож логічніше було б очікувати, що буде якраз навпаки, оскільки Солтана прийняв попередник Сикста, папа Павло ІІ. Натомість про Івашка як брата Солтана згадується саме в наведеній вище невеликій замітці про прийняття (і відпадіння) останнього, тож ідентифікувати особу цього Івашка можна, лише виходячи з контексту збірника Arm. XXXH 21, маючи перед очима як документ про прийняття до Католицької Церкви Івашка, так і наступний після нього запис про прийняття та відпадіння Солтана, в якому згадано, що він брат того Івашка. З тих же записів Е. Цьолека про двох братів Солтанів узяв Я. Сакран, очевидно, й інформацію про те, що «буллами-патентами дозволили їм залишатися у їхньому обряді», і звідти ж походить інформація про їхнє «відпадіння» (хоча насправді в замітці Вітелія згадано лише про відпадіння (Олександра) Солтана). Аналіз цих звернень до Святого Престолу з боку руських шляхтичів та їхніх наслідків подав свого часу Б. Флоря45.

Отож, принаймні одну з тих «булл-патентів», про які говорив Я. Сакран і які, як гадав М. Грушевський (та інші вчені, які покладалися на його думку), були втрачені, можемо ідентифікувати в уже згаданому документі про прийняття до Католицької Церкви папою Сикстом IV Івашка, рідного брата Олександра Солтана, оскільки вона знаходиться в збірнику Arm. XXXH 21 на арк. 37 зв. (арк. 32 згідно з пагінацією Е. Цьолека), якраз перед заміткою про прийняття й відпадіння Солтана. Текст цієї булли був опублікований (з деякими неточностями) С. Кутшебою та о. Яном Фіялеком 1923 р.46, а також пізніше о. Атаназієм

Великим у збірнику «Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia»47. Булла датована листопадом 1471 р., отже Івашко був у Римі ще перед постанням «Послання Мисаїла». Звідси випливає, що послом, який начебто доправив його папі, він бути ніяк не міг, принаймні ця булла про прийняття його до Католицької Церкви папою Сикстом IV, згадана Яном Сакраном в «Елюцидарії», точно не є відповіддю на послання Мисаїла. Тим більше не міг бути послом (Олександр) Солтан, оскільки був прийнятий до Католицької Церкви ще попередником Сикста IV папою Павлом ІІ. До речі, булла папи Павла ІІ Олександрові Солтану також збереглася. Вона знаходилася в архіві дому Солтанів і вперше була опублікована ще в ХІХ ст.48, а відтак перевидана вже 1998 р.49. Відповідно до неї, папа прийняв руського шляхтича у 1468 р. під час його подорожі до Святої Землі.

Додаткових документів, які би стосувалися перебування в Римі Солтанів чи якихось інших руських шляхтичів у часі, на який могло припадати посольство з листом Мисаїла від 1476 р., у збірнику Arm. XXXIT 21 не виявлено, не кажучи вже про повну відсутність там не те що прямої згадки, а навіть натяку на щось подібне за часів понтифікату Сикста IV. І це, наразі, найвагоміший аргумент на користь того, що жодного посольства з посланням Мисаїла не було -- адже навіть Еразм Цьолек, який у 1501 р. (себто лише чверть століття по укладенні «Послання Мисаїла») цілеспрямовано шукав документи, пов'язані з темою унії та землями Великого князівства Литовського й Корони Польської, не знайшов у папській курії жодного сліду, який би хоч віддалено можна було потрактувати як натяк на те, що таке посольство взагалі відбулося. Звісно, можна сказати, що аргумент ex silencio надто слабкий, адже якби не Вітеліїв запис латинського перекладу грамоти київського митрополита Йосифа Болгариновича до папи Олександра VI, ми й про це послання нічого б не знали. Та в цьому, власне, й полягає переконливість наведеного аргументу: Еразм Цьолек переписав до свого збірника послання митрополита Йосифа власне з тієї рації, що воно стосувалося теми унії з Римом. Тоді як попри цілеспрямований пошук гуманістом у Римі в 1501 р. інших подібних документів лише чверть століття по написанні «Послання Мисаїла», відсутність будь-яких свідчень у справі посольства з останнім, при одночасній наявності згадок про відвідання Рима й прийняття папами руських шляхтичів ще раніше, у 1468 та 1471 рр., видається достатньою підставою для сумнівів у тому, що послання Мисаїла в 1476 р. (чи пізніше) возило до Апостольської столиці якесь окреме посольство. Можна лише припустити, що й цей документ, якщо й відправлявся до Рима, то, вочевидь, як і попередній лист від Мисаїла 1473 р. (згаданий у посланні 1476 р.), через якусь принагідну особу, яка, вочевидь, місії своєї з тих чи інших причин не виконала, тож і це друге Мисаїлове послання до папи не дійшло. Тому Еразм Цьолек і не знайшов жодних згадок про лист серед документів курії під час свого першого перебування в Римі.

Литература

1 Семенченко Г.В. Неопубликованные грамоты сборника СОКМ 9907. Русский фео-дальный архив XIV -- первой трети XVI веков. Москва, 1987. Вып. 3. С. 630.

2 Русский феодальный архив XIV -- первой трети XVI векав. Москва, 1992. Вып. 5. С. 1071-1074.

3 Русина О. Мисаїлове послання Сиксту IV за Синодальним списком. Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 7. Український археографічний збірник. Київ-Нью-Йорк, 2002. Т. 10. С. 291-296.

4 Заторський О.Н. «Послання Мисаїла» за Смоленським списком. Український археографічний щорічник. Нова серія. Вип. 18. Український археографічний збірник. Київ, 2013. Т. 21. С. 410-427.

5Див.: Булгаков М. История Русской церкви. СПб., 1883 -- Москва, 1996. Кн. 5. Т. 9. Прим. 31.

6 Грамота киевскаго митрополита Мисаила к папе Сиксту IV, 1476 г. Архив Юго-Западной России [видав. Голубев С.]. Київ, 1887. Ч. I. Т. 7. С. 199.

7 Poselstwo do Papieza Rzymskiego Sixta IIII od Duchowienstwa y od Ksiqzat y Panow Ruskich w Roku 1476 [пер. і вид. І. Потій]. Wilna, 1605. Арк. 1.

8 Грамота киевскаго митрополита Мисаила к папе Сиксту IV... АЮЗР. Ч. І. Т. 7. С. 195.

9 Poselstwo do Papieza Rzymskiego Sixta IIII... [пер. і вид. І. Потій]. Арк. 6.

10 Там само. Арк. 10.

11 Там само.

12 Грамота киевскаго митрополита Мисаила к папе Сиксту IV... АЮЗР. Ч. І. Т. 7. С. 200.

13 Там само.

14 Див.: Полный церковно-славянский словарь [уклад. Г. Дьяченко] ... С. 461.

15 Заторський О.Н. «Послання Мисаїла» за Смоленським списком. С. 410.

16 Грамота киевскаго митрополита Мисаила к папе Сиксту IV... АЮЗР. Ч. І. Т. 7. С. 199.

17 Kulczynski I. Specimen ecclesiae Ruthenicae ab origine susceptae fidei ad nostra usque tempora in suis capitibus seu primatibus Russiae cum S. Sede Apostolica Romana semper unitae. Рим, 1733 -- Париж, 1859 (репринт). С. 124.

18 Stebelski x. Ignacy. O Przeswietnej Familii JMsc PP. Soltanow. Scriptores rerum polonicarum. T. 4. Archiwum komisyi historycznej. T. 1. Краків, 1878. С. 373.

19 Koialowicz Albertus Wiiuk, S.I. Historiae Lituanae pars altera, seu de rebus Lituanorum, a conjunctione Magni Ducatus cum Regno Poloniae ad unionem corum Dominiorum. Антверпен, 1669. С. 245.

20 Kojalowicz ks. Wojciech Wijuk, S.I. Herbarz rycerstwa W.X. Litewskiego tak zwany Compendium czyli o kleynotach albo herbach ktorych familie stanu rycerskiego w prowincyach Wielkiego Xi^stwa Litewskiego zazywajq. Краків, 1897. С. 282.

21 Narbutt Teodor. Dzieje narodu Litewskiego. Tom 8: Panowania Kazimiera I Alexandra. Вільно, 1840. С. 205.

22 Jaroszewicz Jozef Obraz Litwy pod wzgl^dem jej cywilizacyi, od czasow najdawniejszych do konca wieku XVIII. Ч. 2. Вільно, 1844. С. 34.

23 Czacki Tadeusz. O litewskich i polskich prawach, o ich duchu, zrzodlach, zwi^zku i o rzeczach zawartych w pierwszym Statucie dla Litwy 1529 r. wydanym. Т. 1. Варшава, 1800 -- Познань, 1843. С. 310.

24 КояловичМихаил. Литовская церковная унія. Т. 1. СПб, 1859. С. 23.

25 Там само.

26 Малышевский И.И. О грамоте киевского митрополита Мисаила 1477 г. (правильно 1476 г. -- Н.З.) Папе Римскому Сиксту IV. Вопросы местного характера на III Архео-логическом съезде в Киеве. Киевские епархиальные ведомости. Киев, 1875. № 17. С. 591.

27 Бучинський Б. Студії з історії церковної унії. ІІІ. Місаілів лист. Записки Наукового Товариства ім. T. Шевченка. Т. XC. Кн. IV. Львів, 1909. С. 14.

28 Див.: Шевчук В. Іоанн. Посольство до папи Римського Сікста IV від духовенства, і від князів, і від панів руських. З Вільни, року 1476, місяця березня, 14 дня. Антологія української поезії: у 6 т. Т. 1. Київ, 1984. С. 42-44. Пор.: Шевчук В. Іоанн. Посольство до папи римського Сікста IV від духовенства, і від князів, і панів руських. З Вільни, року 1476, місяця березня, 14 дня. Золоте слово. Хрестоматія літератури України-Русі епохи середньовіччя IX-XV ст. Кн. 2. Київ, 2002. С. 587-591.

29 Шевчук В. Іоанн. Посольство до папи Римського Сікста IV від духовенства, і від князів, і від панів руських. З Вільни, року 1476, місяця березня, 14 дня. Антологія української поезії. Т. 1. Київ, 1984. С. 42.

30 Див.: Полный церковно-славянский словарь [уклад. Г. Дьяченко]. Москва, 1993 [репринт вид. 1900 р.]. С. 250. Пор.: Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. [ред. колегія: Д.Г. Гринчишин, Л.Л. Гумецька, І.М. Керницький]; Академія наук Української РСР, Інститут суспільних наук. Т. 1. Київ: Наукова думка, 1977. С. 475.

31 Пелешенко Ю. «Посольство київського митрополита Мисаїла до папи Римського Сикста !V» отця Іоана як пам'ятка української та білоруської літератур. Феномен пограниччя: польська, українська та білоруська література -- взаємопроникнення і взає-мозбагачення. Мінськ, 2008. С. 9-32.

32 Papee Fryderyk. Polska i Litwa na przelomie wiekow srednich. T. 1: Ostatnie dwunastolecie Kazimierza Jagellonczyka. Краків, 1904. Прим. 1. С. 27.

33 Sacranus Joannes. Elucidarius errorum ritus Ruthenici. Краків, 1507. Арк. VII зв.

34 Грушевський М. Історія України-Руси. Т. 5. Київ, 1994. С. 532.

35 Там само. С. 535.

36 Бучинський Б. Студії з історії церковної унії. III Місаїлів лист. Записки наукового товариства ім. Т. Шевченка. 1909. Т. хС. Кн. IV. С. 14.

37 Там само. С. 20.

38 Там само. С. 15.

39 Див.: Грушевський М. Богдан Бучинський. Посмертна згадка. Записки Наукового Товариства імени Шевченка. Т. LXXVIII. Кн. IV. Львів, 1907. С. 177.

40 Шевченко В. Унійна двовекторність теорії «Москва -- ІІІ Рим» та «Грамоти Мисаїла» в історичному контексті другої половини XV ст. Українське релігієзнавство. № 21. Київ, 2002. С. 70.

41 Пелешенко Ю. «Посольство київського митрополита Мисаїла до папи Римського Сикста !V» отця Іоана ... С. 30.

42 Див.: Kutrzeba S., Fijaiek ks. J. Kopiarz rzymski Erazma Ciolka z pocz. wieku XVI-go. Archiwum Komisji Historycznej. Серія 2. T. 1. Краків, 1923. С. 70.

43 Arm. XXXH 21. Арк. 48 зв. Пор.: Kutrzeba S., Fijaiek ks. J. Kopiarz rzymski Erazma Ciolka. С. 80.

44 Sacranus Joannes. Elucidarius errorum ritus Ruthenici. Арк. 21.

29

45 Див.: Флоря Б. Н. Попытка осуществления церковной унии в Великом княжестве Литовском в последней четверти XV -- начале XVI века. Славяне и их соседи. Вып. 7: Межконфессиональные связи в странах Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европы в XV-XVn веках. Москва, 1999. С. 43-44.

46 Див.: Kutrzeba S., Fijalekks. J. Kopiarz rzymski Erazma Ciolka... С. 73-74.

47 Documenta pontificum romanorum historiam Ucrainae illustrantia: (1075-1953). Analecta OSBM. Серія 2. Секція 3: Documenta Romana Ecclesiae Catholicae in terris Ucrainae et Bielarusjae. Зібр. Атаназій Григорій Великий, ЧСВВ. Т. 1. Рим, 1953. № 97. С. 163-164.

48 Aleksander Soltan. Szambelan Karola Zuchwalego i Kawaler Zlotego Runa. Przegl^d Poznanski. Познань, 1862. T. 33. С. 68.

49Paravicini А., Paravicini W. Alexender Soltan ex Lithuania, ritum grecorum sectans. Eine ruthenisch-polnische Reise zu den Hofen Europas und zum Heiligen Land 1467-1469. Zwischen Christianisierung und Europaisierung. Beitrage zu Geschichte Osteuropas in Mittelalter und Fruher Neuzeit. Festschrift fur Peter Nitsche zum 65. Geburtstag (Her. von Eckhard Hubner, Ekkehard Klug und Jan Kusber). Stuttgart 1998. P. 377-378.

REFERENCES

1. Aleksander Soltan -- Szambelan Karola Zuchwalego i Kawaler Zlotego Runa. (1862). PrzeglqdPoznanski, 33, 65-80 [in Polish].

2. Buchyns'kyj, B. (1909). Studii z istorii tserkovnoi unii. III. Misailiv lyst. Zapysky Naukovoho Tovarystva im. T . Shevchenka, XC (IV), 5-24 [in Ukrainian].

3. Buchyns'kyj, B. (1909). Zmahannia do unii rus'koi tserkvy z Rymom v rokakh 14981506. Zapysky Ukrains'koho Naukovoho Tovarystva v Kyievi, 6, 5-53 [in Ukrainian].

4. Bulgakov, M. (1883/1996). Istoriya Russkoj cerkvi. Sankt-Peterburg-Moskva, 5 (IX) [in Russian].

5. Czacki, T. (1800/1843). O litewskich i polskich prawach, o ich duchu, zrzodlach, zwiqzku i o rzeczach zawartych w pierwszym Statucie dla Litwy 1529 r. wydanym. WarszawaPoznan, 1 [in Polish].

6. Documenta pontificum romanorum historiam Ucrainae illustrantia: (1075-1953). (1953) Analecta OSBM. Seriia 2. Sektsiia 3: Documenta Romana Ecclesiae Catholicae in terris Ucrainae et Bielarusjae [zibr. Atanazij Hryhorij Velykyj, ChSVV], 1, Roma [in Latin].

7. Florya, B. N. (1999). Popytka osushhestvleniya cerkovnoj unii v Velikom knyazhestve Litovskom v poslednej chetverti XV -- nachale XVI veka. Slavyane i ix sosedi. Vyp. 7: Mezhkonfessional'nye svyazi v stranax Central'noj, Vostochnoj i Yugo-Vostochnoj Evropy v XV-XVIIvekax, 7, 40-81 [in Russian].

8. Gramota kievskago mitropolita Misaila k pape Sikstu IV, 1476 g. (1605/1887). Arhiv Yugo-ZapadnojRossii [izd. Golubev, S.]. Wilno-Kyiv, I (7), 193-231 [in Church Slavonic].

9. Hrushevs'kyj, M. (1905/1994). Istoriia Ukrainy-Rusy, 5. Kyiv [in Ukrainian].

10. Hrushevs'kyj, M. (1907). Bohdan Buchyns'kyj -- Posmertna zghadka. Zapysky Naukovoho Tovarystva imeny Shevchenka, LXXVIII (IV), 176-178 [in Ukrainian].

11. Jaroszewicz, J. (1844). Obraz Litwy pod wzglfdem jej cywilizacyi, od czasow najdawniejszych do konca wieku XVIII, 2. Wilno [in Polish].

12. Koialowicz, A. W., S. I. (1669). Historiae Lituanae pars altera, seu de rebus Lituanorum, a conjunctione Magni Ducatus cum Regno Poloniae ad unionem corum Dominiorum, Antverpiae [in Latin].

13. Kojalowicz, ks. W. W., S. І. (1897). Herbarz rycerstwa W. X. Litewskiego tak zwany Compendium czyli o kleynotach albo herbach ktorych familie stanu rycerskiego w prowincyach Wielkiego Xfstwa Litewskiego zazywajq, Krakow [in Polish].

14. Koyalovich, M. (1859). Litovskaya cerkovnaya uniya, 1, Sankt-Peterburg [in Russian].

15. Kulczynski, I. (1733/1859). Specimen ecclesiae Ruthenicae ab origine susceptae fidei ad nostra usque tempora in suis capitibus seu primatibus Russiae cum S. Sede Apostolica Romana semper unitae. Roma/Paris [in Latin].

16. Kutrzeba, S., Fijalek, ks. J. (1923). Kopiarz rzymski Erazma Ciolka z pocz. wieku XVI-go. Archiwum Komisji Historycznej, 2 (1), Krakow, 66-113 [in Polish and Latin].

17. Malyshevskij, I. (1875). O gramote kievskogo mitropolita Misaila 1477 g. (pravil'no 1476 g. -- N.Z.) Pape Rimskomu Sikstu IV. Kievskie eparxial'nye vedomosti, 17, 585-592 [in Russian].

18. Narbutt, T. (1840). Dzieje narodu Litewskiego, 8, Wilno [in Polish].

19. Papee, F. (1904). Polska i Litwa naprzeiomie wiekow srednich, 1, Krakow [in Polish].

20. Paravicini, А., Paravicini, W. (1998). Alexender Soltan ex Lithuania, ritum grecorum sectans. Eine ruthenisch-polnische Reise zu den Hofen Europas und zum Heiligen Land 1467-1469. Zwischen Christianisierung und Europaisierung. Beitrage zu Geschichte Osteuropas in Mittelalter undFruher Neuzeit, 367-401, Stuttgart [in German].

21. Peleshenko, Yu. (2008). Posol'stvo kyivs'koho mytropolyta Mysaila do papy Ryms'koho Syksta IV ottsia Ioana iak pam'iatka ukrains'koi ta bilorus'koi literatur. Fenomen pohranychchia: pol's'ka, ukrains'ka ta bilorus'ka literatura -- vzaiemopronyknennia i vzaiemozbahachennia, 9-32 [in Ukrainian].

22. Polnyj cerkovno-slavyanskij slovar'. (1900/1993). Moskva [in Church Slavonic/ Russian].

23. Poselstwo do Papieza Rzymskiego Sixta ШІ od Duchowienstwa y od Ksiqzat y Panow Ruskich w Roku 1476. (1605). [per. i vyd. I. Potij]. Wilno [in Polish].

24. Russkijfeodal'nyj arxivXIV--pervoj tretiXVIvekav. (1992). Moskva [in Russian].

25. Rusyna, O. (2002). Mysailove poslannia Sykstu IV za Synodal'nym spyskom. Ukrains'kyj arkheohrafichnyj schorichnyk, 7 (10), 281-296 [in Ukrainian].

26. Sacranus, J. (1507). Elucidarius errorum ritus Ruthenici. Krakow [in Latin].

27. Semenchenko, G. (1987). Neopublikovannye gramoty sbornika SOKM 9907. Russkij feodal'nyj arxivXIV--pervoj tretiXVI vekov, 3, 626-630 [in Russian].

28. Shahmatov, A. (1897). Kievo-Pecherskij paterik i Pecherskaya letopis'. SanktPeterburg [in Russian].

29. Shevchenko, V. (2002). Unijna dvovektornist' teorii Moskva -- III Rym ta Hramoty Mysaila v istorychnomu konteksti druhoi polovyny XV st. Ukrains'ke relihiieznavstvo, 21, 6474 [in Ukrainian].

30. Shevchuk, V. (1984). Ioann. Posol'stvo do papy Ryms'koho Siksta IV vid dukhovenstva, i vid kniaziv, i vid paniv rus'kykh. Z Vil'ny, roku 1476, misiatsia bereznia, 14 dnia. Antolohiia ukrains'koipoezii, 1, 42-44 [in Ukrainian].