Сани і відзнаки в Східному Кодексі та УГКЦ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сани і відзнаки в Східному Кодексі та УГКЦ

Олег Хортик

Кодекс канонів Східних Церков передбачає право єпархіального єпископа та патріарха надавати сани підлеглим вірним. У статті визначено такі основні поняття, як сан, відзнака, нагорода, з'ясовано їхню етимологію, розглянуто практику нагород в українській Церкві та основні принципи їх надання. Значну увагу приділено правовій традиції відзначень духовенства в Українській Греко-Католицькій Церкві. Хоч у східному кодексі нема такого поняття, як нагорода, протягом останніх 20 років воно ввійшло в застосування в УГКЦ. Церковна єрархія надавала не лише сани та властиві їм відзнаки, а й відзнаки окремих санів як автономні нагороди. Введено й низку цілком нових видів відзначень. В УГКЦ цю сферу регулює правильник «Патрі- ярші відзначення для духовенства», проголошений Блаженнішим Йосифом Сліпим у 1979 р., однак він потребує осучаснення відповідно до норм теперішнього східного католицького канонічного права.

Ключові слова: церковна нагорода, сан, відзнака, інсигнія, східне канонічне право, Українська Греко-Католицька Церква.

The Eastern Code provides the right of the eparchial bishop and Patriarch to render holy orders to the subordinate faithful. The article provides the definition of basic concepts, such as holy order, honour, award, their etymology and meaning as well as the practice and basic principles of awarding in the Ukrainian Church. Special attention is paid to the legal tradition of the honour's provision for the clergy in the ancient and modern Ukrainian Greek Catholic Church (UGCC). Although the there is no such thing as an award in the eastern Code, it became a common practice in the UGCC in the last twenty years. Having introduced a number of new honours, the Church hierarchy provides not only the holy orders with their peculiar honours, but also certain honours of the holy orders as individual awards. Providing the holy order should be understood as distinction for some achievements or merits. Obtaining the holy order, a cleric simultaneously acquires the right to use its appropriate awards, namely insignias. The practice of Church distinction in the UGCC is regulated by the document “Patriarchal Honours for the Clergy”, proclaimed by His Beatitude Josyf Slipyj in 1979. However, it needs updating and harmonization with the existing Eastern Catholic Canon Law and with the needs of our time.

Keywords: Church award, holy order, honour, insignia, Eastern canon law, Ukrainian Greek Catholic Church.

У практиці Церкви протягом століть сформувалися чіткі розрізнення та класифікації санів і відзнак. Зумовлено це єрархічним устроєм Церкви та впливом світського елементу на систему характерних для санів ознак їхнього рангу, гідності та статусу в Церкві. Детальніше про це див.: Олег Хортик. Історичний огляд формування практики церков-них нагород // Український канонічний вісник 2 (2016) 217-232.

Східне католицьке право, спираючись на історичну практику Східної Церкви, оперує двома основними поняттями: сан і відзнака. З'ясування 'їхньої сутності, етимології та семантики, а також вивчення сучасного застосування санів та відзнак в українській Церкві, і зокрема в УГКЦ, становить основу цього дослідження. Розглядаючи правові засади надання санів і відзнак відповідно до Кодексу канонів Східних Церков (далі - ККСЦ) та власних норм і практики УГКЦ, належить зазначити, що східне канонічне право не знає такого поняття, як «нагорода». Відповідно до давньої східної церковної традиції, застосовується категорія «відзначення»; слово «нагорода» чуже як церковній, так і фаховій канонічній термінології. Поняття «нагородити» і «нагорода» можна вживати лише як звичайні комунікативні категорії, щоб передати значення застосування відзнак у Церкві. нагорода відзнака церква

Визначення понять та основних принципів

Певною трудністю в церковній системі відзначень є визначення їхньої сутності. У ККСЦ передбачено лише можливість надання сану: «Єпархіальний єпископ може надавати сани...» (кан. 194); те саме зазначено про таке ж право патріарха (кан. 89, §3). Отже, щоб розглядати право надавати сан, необхідно спершу встановити суть поняття «сан», звернувшись до джерела його походження.

Оскільки офіційною мовою ККСЦ є латинська, потрібно розглянути латинський відповідник української лексеми. Латинське dignitas (укр. «сан») має ряд значень: достоїнство, звання, велич, гідність, значення з огляду на щось - наприклад, на уряд. Пор.: Мирослав Трофимук, Олександра Трофимук. Латинсько-український словник. Львів 2001, с. 174: dignitas - гідність, становище, звання; Латинско-русский словарь / сост. Иосиф Хананович Дворецкий. Москва 1976, с. 327: dignitas - достоинство, звание, поло-жение, великолепие; Janusz Sondel. Stownik tacinsko-polski dla prawnikow i historykow. Krakow 2003, с. 167: dignitas - znaczenie, godnosc wyzszego urz^dnika, dostojenstwo, wspanialosc. У старо- та церковнослов'янських мовах «сан», «санъ» мало ті самі значення, що й у латинській: достоїнство, звання, гідність, а також чин, ранг. Старославянский словарь: по рукописям Х-ХІ вв. / ред. Р. М. Цейтлин, Р. Вечерка, Э. Бла-гова. Москва 1994, с. 592: «санъ» - чин, ранг, hodnost; Словарь церковно-славянскаго и русска- го языка / сост. вторымъ отделеніем Императорской Академіи Наукъ, т. 4. Санкт-Петербургъ 1847, с. 92: «санъ» - ранг, достоинство; Словарь старославянского языка / ред. А. А. Алексеев, А. С. Герд, т. 4. Санкт-Петербург 2006, с. 19: «санъ» - чин, достоинство, hodnost. Початки старослов'янського «санъ» йдуть від грецького а^а. Див.: Григорий Дьяченко. Полный церковно-славянский словарь. Москва 1900, с. 573: «санъ» - гр. аЦа - достоинство. Також див.: Древнегреческо-русский словарь / сост. Иосиф Хананович Дворецкий, т. 1. Москва 1958, с. 179: аЦа - достоинство, звание, положение. Усі три поняття (санъ, dignitas, а^а) мають ті самі значення. Староукраїнське та російське слово «достоинство» сучасною українською перекладають як достоїнство, гідність, вартість, титул. Достоинство // Російсько-український словник в 3-х томах, т. 1 / ред. Й. А. Багмут, К. Бі- лодід та ін. Київ 1968, с. 317; Російсько-український словник / ред. В. В. Жайворонок. Київ 2003, с. 234. «Достойний», «достойник» указувало на гідність з огляду на посаду, звання; особу, яка займає високу посаду, має високе звання; бути гідним, виявитися гідним. Достойний // Етимологічний словник української мови в 7-ми томах, т. 2 / ред. О. С. Мельничук, В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко. Київ 1985, с. 115; Достоїнство, достойний, достойник // Великий тлумачний словник сучасної української мови / ред. В. Т. Бусел. Київ - Ірпінь 2005, с. 322. Отже, отримати сан означає бути гідним, достойним сану, особливого звання духовної особи, бути відзначеним з огляду на заслуги. Той, хто відзначений саном, є церковним достойником того чи іншого єрархічного рівня. Сан надається виключно духовним особам, тому дуже часто застосовується словосполучення «духовний сан», а не просто «сан», хіба що сан поєднується з конкретним рангом сану, наприклад, «сан архимандрита» чи «сан протоєрея».

Подібно до того, як існує єрархія серед духовенства, у санах теж є власна єрархія, чітко визначена система рангів, або «чинів», своєрідна градація санів: одні є вищими, інші - нижчими; одні вказують на вищу гідність, інші є нижчим званням. До того ж, лексеми «ранг», «чин», «звання» можна використовувати як синоніми, оскільки вони мають те саме значення, вказують на ступеневість, градацію санів. Одні особи відзначені вищою гідністю (саном), інші - гідністю нижчого рівня. Наприклад, сан архимандрита - найвища за рангом духовна гідність, протоєрей - нижча. Єрархія санів формувалася в церковній практиці залежно від багатьох чинників, обставин, суспільних і внутрішньоцерковних процесів. У практиці Української Православної Церкви застосовується формулювання «поставлення у вище звання, чин», що вказує на відзначення духовною гідністю вищого рівня, тобто вищим званням, чином, прийнятим у духовній єрархії.

Поняття «сан» охоплює різні площини й сфери церковного життя: ступені свячень, уряди, титули. Духовний сан безпосередньо пов'язаний зі свяченнями, тобто з таїнством священства. Цю сферу регулює окрема група канонів. Надання урядів, з якими пов'язаний відповідний сан, теж унормовано відповідними канонами. Натомість у кан. 194 і кан. 89, §3 ККСЦ, де йдеться про права єпархіального єпископа та патріарха надавати сани-гідності підлеглим духовним особам або ченцям, йдеться про третю площину санів - відзначення почесною гідністю. Термін «сан» ужито тут у значенні надання почесного титулу.

Більшість загальноприйнятих назв церковних достойників є одночасно санами. Скажімо, сан митрополита може бути одночасно й урядом, і титулом Див., напр., уряд і титул митрополита (ККСЦ, кан. 134, §1), патріарха (кан. 59, §1); хоч існують виключно титулярні митрополити чи патріархи, які не мають уряду, - наприклад, патріарх Венеції, грецькі єпархіальні єпископи відзначені титулом митрополита, не маючи уряду митрополита. або ж лише титулом, і в цьому разі він означає виключно почесне звання. Так само й сан пресвітера або єпископа - це, фактично, відповідний ступінь свячень, який вказує на прийняття таїнства священства, проте одночасно це й духовний сан. Пор.: ККСЦ, кан. 52, §2; також про ієрархію серед духовенства: кан. 743, 323-326. З огляду на це, кожен ступінь свячення водночас є відповідним ступенем духовного сану: сан диякона, сан пресвітера, сан єпископа. У цьому дослідженні ми залишимо поза увагою всі інші площини санів і зосередимося виключно на санах як відзначеннях, тобто почесних титулах. Такими санами-титулами є, наприклад, сан архимандрита, протоєрея, митрофорного протоєрея, архиепископа, протодиякона, які ні з чим іншим, окрім своєї назви-гідності, не пов'язані.

Термін «титул» також багатозначний. Див.: Титул¹ і титул² // Олег Хортик. Тлумачний словник термінів канонічного права. Тернопіль 2013, с. 159. В аспекті суто почесного відзначення він означає для духовенства звання, тобто відповідний статус в єрархічній вертикалі, який духовні особи отримують як нагороду. Сам титул є одночасно назвою сану. Компетентна церковна влада надає сан, тобто фактично титул, прийнятий у практиці даної Церкви на підставі історичної традиції. Такими санами-титулами в українській Церкві віддавна були протоєрей, архимандрит, крилошанин, пізніше - митрат або ж митрофорний протоєрей. Отримуючи сан, духовна особа отримувала водночас право користуватися відповідними відзнаками, закріпленими за цим саном (титулом).

Українське слово «відзнака» відповідає латинському insignia - ознака, J. Sondel. Stownik tacinsko-polski dla prawnikow i historykow, с. 321: insignia -ium - oznaki (insignia dignitatis - oznaki godnosci, urz^du, insygnia). у первісному значенні - знак, прикраса, оздоба. М. Трофимук, О. Трофимук. Латинсько-український словник, с. 310: insigne, is n - зна-мено, знак, відзнака, прикраса, предмет розкоші; Латинско-русский словарь / сост. И. Х. Дво-рецкий, с. 534. Йдеться про своєрідні ознаки сану - те, що вказувало на сан, на відповідний титул, на місце й гідність у єрархічній площині. До відзнак-інсигній належали як особливий вид одягу, священне облачення чи його елементи, так і предмети. Пор.: Инсигніи (Insignia) // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона / ред. К. К. Арсеньев, Ф. Ф. Петрушевский, т. 13. Санкт-Петербург 1894, с. 228. До відзнак духовних санів зараховують, наприклад, митру, жезл, нагрудний хрест, набедреник, перстень, паллій тощо. Див.: A. Raddatz. Kirchliche Insignien // Theologische Realenzyklopadie / ред. G. Muller, т. 16. Berlin 1993, c. 196-202; А. П. Черных. Инсигнии (церковные инсигнии) // Православная энциклопедия / ред. патр. Кирилл Гундяев, т. 23. Москва 2010, с. 88-89. Відзнакою сану належить вважати все, що вирізняє і відрізняє одну духовну особу від іншої, один сан від іншого. Нею, наприклад, є горизонтальні нашивки по низу омофора архиєреїв: у єпископа їх три, у митрополита - чотири, у патріарха - п'ять. Відзнакою є також головний убір, крій та колір богослужбового або поза- богослужбового духовного одягу, форма та матеріал, з якого виготовлено нагрудний хрест. Згідно з практикою латинської Церкви, до відзнак вищих духовних сановників зараховують також геральдичні символи, зокрема герби. Jerzy Grzywacz. Insygnia // Encyklopedia Katolicka / ред. S. Wielgus, т. 7. Lublin 1997, c. 330. Див. також: B. Heim. Heraldry in the Catholic Church: It's Origins, Customs and Laws. Gerrards Cross 1981; J. Woodward. A Treatise on Ecclesiastical Heraldry. Edinburgh 1894. Відповідно до цього, і в УГКЦ єпископи мали та мають власні герби, які вказують на єпископський сан. З практики латинської Церкви до УГКЦ прийшли: двораменний хрест для глави-митрополита на жезлі та митрі; червоний колір як відзнака єпископського сану та фіолетовий як відзнака крилошан, а також інших вищих достойників; перстень єпископів і крилошан.

Спочатку сформувався богослужбовий одяг кожного з трьох ступенів священства. Згодом, поступово, право використовувати деякі елементи одягу, властивого вищій єрархії, переходили до нижчої єрархії. Первинно відзнаки були властиві виключно санові єпископа. Згодом ними почали відзначати інше духовенство. Відзнаки, які спочатку використовували найвищі церковні достойники - патріарх чи єпископ, згодом почали надаватися іншим санам, таким як архимандрит, протоєрей та інші. Внаслідок цього нижчі сани отримали право користуватися всіма чи деякими відзнаками вищого сану або ж дещо модифікованими відзнаками вищих санів: це, наприклад, митра без хрестика зверху або єпископський нагрудний хрест для архимандритів та єреїв.

У практиці Греко-Католицької Церкви в ХІХ ст. сформувалися чітко визначені відзнаки кожного сану, які називали «знаки почетные», Див.: М. О. Попель. Литургика или наука о богослуженью Церкви Греческо-католиче- скои. Львовъ 1863, с. 53. тобто знаками почестей, відзнаками сану. З кожним саном невіддільно пов'язані одна або декілька відзнак. Титул і відзнака були неподільними й не могли відокремлюватися та існувати автономно: ані титул не міг бути без відзнаки, ані відзнака - без титулу. Окрім уже згаданих відзнак єпископського сану, одним із видів інсигній єпископа, а також крилошан був перстень. У крилошан це був особливий перстень із коштовним каменем. Іншою їхньою відзнакою був нагрудний хрест-орден. Вони також мали право носити фіолетові тогу й комірець, чорний пояс із золотими торочками, фіолетовий ковпак із нашитим золотим хрестом. Крилошанин-прелат мав право носити червоний пояс із золотими френзлями та набедреник, або епіґонатій. Див.: Уставъ Капитулы Церкви Митрополичои Львовскои, гл. V // Додаток до чин-ностей и рішень руского провінціяльного собора въ Галичині отбувшого ся во Львові въ році 1891. Львовъ 1897, с. 408-409. Звичайний єпископ носив митру зі звичайним хрестиком, натомість митрополит - із двораменним, Пор.: Є. Гузар. Літургіка Греко-католицької Церкви. Львів 1910, с. 45. оскільки він - глава Церкви. Іншою особливою відзнакою глави автономної помісної Церкви віддавна були поліставрій Поліставрій (від грецького noXoataopiov - багато хрестів). Первинно сакос був прикра-шений багатьма хрестами. Це основа богослужбового одягу спочатку патріарха, а згодом ар- хиєпископів та всіх архиєреїв. У Київській Церкві право носити його мав лише митрополит як Глава Церкви. Див. також: Полиставрій // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, т. 24. Санкт-Петербургъ 1898, с. 300-301. та сакос. Перший із них невдовзі став відзнакою, право вживати яку отримали всі єпископи, а другий (сакос) - лише Глава Церкви, зокрема Глава Київської Церкви, Назва «Київська Церква» вживається в цьому дослідженні для виокремлення періоду до поділу Української Церкви, тобто до кінця XVI ст. а звідси й Глава УГКЦ. Див.: Юліан Пелешъ. Пастырское богословіе. Відень 1885, с. 390; Юрій Федорів. Обряди Української Церкви. Рим - Торонто 1970, с. 116.

Зауважимо, що ККСЦ не називає та не встановлює санів і відзнак. Кодекс призначений для багатьох Східних Католицьких Церков, тому такі речі, як сани та відзнаки, неможливо встановити в загальному праві. Кожна Церква sui iuris, опираючись на власний обряд, традицію та історичну практику, сама повинна визначити, які сани й відзнаки застосовуватимуться для її духовенства. Оскільки ми досліджуємо практику Української Церкви, розглядаємо лише сани в константинопольській та києво-русько-українській традиції. У Церквах інших традицій (наприклад, халдейській, александрійській та інших) використовуються власні сани.

Необхідно зважати на те, що відзнака є невіддільною від сану, її не можна розглядати як автономну нагороду. Відповідно до сучасного східного католицького канонічного права, надають сан, а вже з ним безпосередньо пов'язана відзнака сану. Саме завдяки санові духовна особа отримує право користуватися відзнаками або привілеями, пов'язаними з отриманим саном-титулом.

Класифікація та види світських і церковних нагород

Оскільки поняття «нагорода» прийшло в церковну практику зі світського вжитку, Див.: О. Хортик. Історичний огляд формування практики церковних нагород, с. 218-219. при його розгляді треба виходити з основних понять і класифікацій світської системи. Насамперед установімо значення та сутність терміна. За однією з енциклопедій, нагорода - це форма визнання заслуг та спосіб відзначення особи з огляду на її особисті досягнення, здобутки, сумлінну й взірцеву працю, виконання покладених на неї обов'язків, здійснений акт героїзму. Пор.: Государственная награда // Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия: Элек-тронная мультимедийная энциклопедия. Москва 2013 [комплект із двох DVD]. Нагороди можуть отримувати як фізичні, так і юридичні особи. Метою нагородження є відзначити відповідну особу.

У церковній практиці духовну особу відзначали не лише за її особисті якості чи здобутки, але й з огляду на обов'язки, які вона виконувала, чи з огляду на місце її служіння. Наприклад, архиєреї почали відзначати відзнаками єпископського сану архимандрита, якого наставляли для опіки та нагляду над богопосвяченими особами. Пор.: Placidus de Meester. De monachico statu iuxta disciplinam Byzantinam. Romae 1942, c. 202. Це був помічник єпископа, якому доручали певну сферу справ, тобто певну участь у єпископській владі. Згодом цим саном і додатковими відзнаками архиєрейського сану відзначали очільників окремих монастирів. Наприклад, свого часу архимандрит Києво-Печерської лаври був єдиним з-посеред інших архимандритів Київської Церкви, хто мав право носити митру та всі регалії єпископського сану. Таке відзначення стосувалося не заслуг духовної особи, а місця її служіння, посади та надавало або підкреслювало значення й авторитет цього місця чи посади. Будь-який інший наступник на цій посаді мав такий же сан і право користуватися відзнаками, закріпленими за ним.

Державна система нагород

Усі держави світу віддавна напрацювали власні системи та класифікації нагород і їхні назви. Загалом нагороди поділяються на почесні звання, чини, відзнаки, ордени, медалі тощо. Див.: Награды // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, т. 20. Санкт-Петер- бургъ 1897, с. 426-429. Згідно з українським законодавством,

державні нагороди України є вищою формою відзначення громадян України за видатні заслуги в розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисту Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, а також за інші заслуги перед Україною. Закон України «Про державні нагороди України» від 16 березня 2000 р., ст. 1.

В українській державній системі нагород розрізняють: звання «Герой України», ордени, медалі, відзнаки, почесні звання, премії. Див. там само, ст. 3. Подібні системи й класифікації функціонують у більшості країн світу. Див.: М. П. Безруков, А. Е. Туровский. Награды государств мира. Тула 2013. За званнями в українській системі нагород закріплені спеціальні відзнаки (орден або медаль). Наприклад, за званням «Герой України» закріплено спеціальний орден, з власними класифікаціями та назвами, залежно від виявленого героїзму чи здобутків. Відзначені Державною премією України також отримують спеціальні медалі, закріплені за нею. У світській практиці поняття «відзнака» часто ототожнюють із поняттям «нагорода» або ж розуміють під «відзнакою» медаль чи інший знак нагороди. Військові системи нагород мають власні класифікації та поділ. В Україні до військових нагород належать вогнепальна або холодна зброя, нагрудний знак, медаль, пам'ятний знак (пор.: «Нагрудні знаки військової доблесті», положення про які затверджено наказом міністра оборони України від 5 липня 2005 р. № 376). Більше про прак-тику військових систем нагород див., напр.: J. G. Thompson. Decoration, Medals, Ribbons, Badg-es and Insignia of the United States Navy, World War II to Present, 1-ше вид. Fountain Inn, SC 2000. Кожний вид нагород має свій статут або положення про підстави та процедуру нагородження, а також про те, хто може бути нею відзначений. Регламентовано, в який спосіб користуватися відзнакою та як її носити. За деяких обставин нагороди можуть позбавити, зокрема за скоєний злочин або вчинок, який знеславлює чи плямує надане звання, нагороду.

Система нагород в українських православних Церквах

Найбільший вплив на формування системи церковних нагород у православ'ї мала Російська Православна Церква. Завдяки тісній співпраці з державою та інтеграції Церкви у світську структуру імперії протягом XVIII-XXI ст. вона прийняла практику відзначень своїх вірних, беручи за основу державну систему, а згодом випрацювала внутрішньоцерковну систему нагород. У 2008 р. Архиєрейський собор РПЦ прийняв «Положення про нагороди», згодом піддане ревізії та редагуванню й остаточно введене в дію 2013 р. Постановления Освященного Архиерейского Собора Русской Православной Церкви: Документы, 05.02.2013, «Положение о наградах Русской Православной Церкви» // Русская Православная Церковь. Официальный сайт Московского Патриархата (www.patriarchia.ru). Відповідно до цього документа, нагорода - це форма заохочення та відзначення духовенства і мирян за сумлінну працю або заслуги перед православ'ям у сфері пастирського служіння, богословської, наукової й адміністративної діяльності, відродження духовного життя, відновлення храмів, місіонерської, благодійної та просвітницької праці. «Положение о наградах Русской Православной Церкви», преамбула. Нагороди поділяються на два види: єрархічні та загальноцерковні. Перші стосуються виключно духовенства, другі - будь-якої особи. Єрархічними вважаються: підвищення в сані, елементи літургійного одягу, відмінності у звершенні богослужінь. Найвищими нагородами вважаються надання сану архиєпископа і митрополита; для священиків - сану протопресвітера. Особливістю системи є встановлення окремого виду нагороди - богослужбової, тобто права особливого звершення св. Літургії з відчиненими царськими вратами до «Херувимської пісні», а згодом - до «Отче наш». Там само, п. 2.3.12-14. Регламентовано використання всіх церковних відзнак і право й послідовність нагородження. Загальноцер- ковними нагородами вважаються: ордени і медалі, патріарші знаки та грамоти. Загальна кількість видів орденів і медалей сягає 23. Усі вони мають свої іменні номери та посвідчення. У патріаршій грамоті чітко регламентовано 'їхній розмір, загальний вигляд, оздоблення. У структурі Московської патріархії створена та діє спеціальна Патріарша комісія з нагород, яка відає системою нагороджень у РПЦ.

Сучасна система нагород Української Православної Церкви (Московського патріархату) ідентична системі нагород РПЦ. У 2009 р. УПЦ (МП) видала окремий документ, який є українським перекладом і редакцією «Положення про нагороди» РПЦ. Положення вперше прийнято єрархією РПЦ 26.06.2008 р. Див.: Официальный сайт Московского Патриархата (www.patriarchia.ru). Серед нагород для духовенства згадуються: право носіння другої панагії, «преднесення хреста за богослужіннями», використання примикірія, право носіння набедреника, камилавки фіолетового кольору, наперсного хреста, палиці (полиці), хреста з прикрасами, двох хрестів із прикрасами, митри. Українська Православна Церква. Нагороди і титули / упоряд. В. В. Болгов. Київ 2009, с. 9-11. Надання санів і відзнак розділено, тобто окремо регламентовано надання санів як окремих видів нагород, а відзнаки можуть надаватися незалежно від сану, хоча за саном і так зберігається право користування тими чи іншими властивими для нього відзнаками. Розподілено нагороди для окремих ступенів свячень: архи- єреїв, єреїв, дияконів. Окрім цього, УПЦ (МП) має власну систему орденів і медалей, відмінну від РПЦ, що налічує 17 видів, з яких 5 - це ювілейні медалі та ордени. Там само, с. 16-17.

Як РПЦ, так УПЦ (МП) широко й часто користуються своєю системою нагород, особливо для відзначення мирян, державних чи політичних осіб, суспільних і культурних діячів.

Система нагород Української Православної Церкви Київського патріархату не має чіткого визначення та нормування. Загалом практика та сама, що була колись у Київській Церкві та є тепер у російському православ'ї. Широко застосовується нагородження орденами й медалями духовних і світських осіб. Див., напр.: Преосвященний Афанасій вручив нагороду очільнику Луганської області // Українська Православна Церква Київський патріархат (www.cerkva.info), 12.01.2016; Патріарх Філарет нагородив народного депутата Ігоря Кононенка // Там само, 09.09.2016; В кафедраль-ному соборі Різдва Христового м. Одеси відбулося вручення церковних нагород // Там само, 09.09.2016; Нагородження голови національної поліції України // Там само, 30.05.2017 та ін. Глава цієї Церкви надає сан ігумена, протоєрея, протодиякона, нагороджує нагрудним хрестом та хрестом із прикрасами, набедреником, грамотами. Право нагороджувати належить патріархові, а правлячі єпископи звертаються з відповідними проханнями до Глави Церкви.

На підставі проведеного аналізу сучасної системи нагород у деяких православних Церквах можна виділити в ній такі групи: 1) сани (титули); 2) окремі відзнаки; 3) привілеї (наприклад, носіння хреста перед Главою Церкви, служіння Літургії з відчиненими вратами); 4) ордени та медалі; 5) почесні грамоти.

Сучасна практика відзначень в УГКЦ

До другої половини XX ст. в УГКЦ не існувало поняття і практики нагород, що було зумовлено віковою традицією Східної Церкви. Мали місце лише надання окремих виняткових прав-привілеїв і деяких санів, властивих для періоду Київської Церкви У цей період надання привілеїв і деяких санів було доволі рідкісним явищем. Такі на-дання робила світська влада - як правило, з власної ініціативи або ж на прохання церковної влади. Нагород у сучасному розумінні не існувало, а церковна влада їх зовсім не надавала, що згодом було характерним для Унійної Церкви. Детальніше див.: О. Хортик. Історичний огляд формування практики церковних нагород, с. 218-224.. Однак під впливом історичних і суспільних процесів на території України та загальних церковних тенденцій сталися відповідні зміни і в Унійній Церкві.

Сани і відзнаки, що їх надають архиєреї та Глава УГКЦ

У 1979 р. греко-католицькі єпископи, на чолі з блаж. Йосифом Сліпим, уперше офіційно ввели в практику УГКЦ чітку систему відзначень духовенства, підтверджену відповідним документом Йосиф Сліпий. Патріярші відзначення для духовенства, від 14 жовтня1979 р. // Благо-вісник Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси 13-15 / кн. 1-4 (1977-1979) 95-97., який залишається зобов'язуючим і сьогодні. Декількома десятиліттями пізніше Синод Єпископів УГКЦ вирішив переглянути систему санів та відзнак, створивши для цього в 2000 р. відповідну комісію. Постанови Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що проходив у Бучачі 16-21 липня 2000 р., п. 1: «Створити Канонічну комісію для опрацювання Правиль-ника УГКЦ, який визначатиме норми священичого одягу та почесних відзнак у такому скла-ді: Владика Роман Даниляк, отець Михайло Димид і отець Олег Каськів» (див.: Українська Греко-Католицька Церква, офіційний інтернет-сайт (old.ugcc.org.ua)). Подібну постанову ухвалив у 2002 р. Синод Єпископів Києво-Галицької митрополії УГКЦ. Постанови Тринадцятої сесії Синоду Єпископів Києво-Галицької митрополії Україн-ської Греко-Католицької Церкви, Львів, 4 січня 2002 р., п. 8: «Створити при Митрополичому Синоді Комісію з питань священичого одягу та відзнак у такому складі: Блаженніший Любо-мир Кардинал Гузар - голова комісії; о. Михайло Димид; о. Олег Каськів; о. Василь Говгера; о. Богдан Смук» (див.: Українська Греко-Католицька Церква, офіційний інтернет-сайт (old. ugcc.org.ua)). Згадана комісія діяла кілька років, після чого припинила засідання й наради, але кінцевої праці у вигляді правильника чи іншого документа сформовано не було. У партикулярному праві УГКЦ, що вступило в дію з квітня 2015 р., читаємо: «Єпархіальний єпископ може надавати підлеглим йому священнослужителям тільки ті сани, які затверджені Синодом Єпископів УГКЦ». Канони партикулярного права УГКЦ, кан. 20. Збірку затверджено Синодом Єписко-пів УГКЦ у вересні 2014 р. Проголошені Главою УГКЦ 12 березня 2015 р., ці канони стали обов'язковими до виконання ad experimentum від 7 квітня 2015 р. Однак Синод Єпископів не затвердив жодних окремих санів та відзнак, тож сьогодні це питання так і не вирішене. З огляду на такий стан речей зобов'язуючим залишається попередній документ - правильник «Патріярші відзначення для духовенства» 1979 р.

Після виходу УГКЦ з підпілля на території України єпархіальні єпископи відзначали своїх вірних усіх трьох станів: духовенство, чернецтво, мирян. Серед іншого надавали духовенству сан митрофорного протоєрея або ж нагороджували відзнаками без надання сану, наприклад, золотим хрестом із прикрасами, лише золотим хрестом або ж лише набедреником. Оскільки діяв правильник про сани 1979 р., право надання сану митрофорного протоєрея як найвищого в УГКЦ зарезервовано Главі Церкви. На власній території УГКЦ в Україні припинено практику надання титулів архимандрита і крилошанина. Сан «митрофорного протопресвітера» суперечить ККСЦ, який вступив у дію з 1991 р., де термін «протопресвітер» застосовується до пресвітера, який очолює церковну округу під назвою «протопресвітерат», ККСЦ, кан. 276, §1. тобто декана. Окрім цього, єпархіальні єпископи та Глава Церкви як одну з форм нагороди запровадили відзначення вірних грамотами. У церковну практику УГКЦ входить і сам термін «нагорода».

Досліджуючи документи й публікації у сфері відзначень і нагород в УГКЦ протягом останніх 20 років, можна простежити формування їх звичаєвого запровадження. Нової, окремої системи не було встановлено, однак єрархія самостійно вводила ті чи інші відзначення вірних. Попередній документ - «Патріярші відзначення для духовенства» - застарів, нові обставини вимагали вирішення багатьох питань - зокрема, як самих назв санів, так і відзнак як окремих видів нагород. Окрім цього, потрібно було вирішити питання відзначення мирян, чого раніше в УГКЦ ніколи не було.

Зважаючи на своєрідну lacuna legis стосовно санів і відзнак та необхідність встановлення основних правил, деякі правлячі архиєреї силою своєї влади видавали власні розпорядження в цій ділянці церковного життя. У 1998 р. в Перемишльсько-Варшавській архиєпархії вийшло розпорядження про відзнаки священнослужителів, яке, хоч не встановлює правил нагородження, а тільки визначає, якому санові належить та чи інша відзнака, можна трактувати насамперед як спробу впорядкувати це питання. У документі є згадки про нагородження тими чи іншими відзнаками, однак не встановлювалося, як, на яких підставах, кого і чим нагороджувати. Згідно з цим документом, звичайні єреї мають право носити срібні нагрудні хрести; золотий нагрудний хрест мають право носити крилошани Перемишльської капітули та єреї, нагороджені таким хрестом; золотий хрест із прикрасами мають право носити нагороджені ним єреї. Іван Мартиняк, архиєпископ Перемишльсько-Варшавський. Розпорядження про на-грудний хрест, від 16.10.1998, Перемишль, вих. н-р 406/Х/98 // Перемиські Архиєпархіальні відомості, ч. 21: Партикулярне право Перемисько-Варшавської Архиєпархії УГКЦ (2017) 154. Перемишльсько-Варшавський архиєпископ надавав також сан митрофорного протоєрея, тобто митрата. У 1996 р. цим саном відзначено протосинкела архиєпархії Євгена Поповича, Див.: Nowy biskup pomocniczy archidiecezji przemysko-warszawskiej // ekai.pl [поль-ська Католицька інформаційна агенція], 04.11.2013; також див. гасло «Eugeniusz Popowicz» на польській версії інтернет-енциклопедії «Вікіпедія» (pl.wikipedia.org). а в 2005 р. митратом іменовано о. Стефана Батруха. Див.: J. Achremowicz. Mitrat z lubelskiej cerkwi // Niedziela (www.niedziela.pl), № 24 (2005). Загалом уся митрополія багата на митратів, які отримали цей сан у різний час. Одного зі священиків нагороджено золотим хрестом з прикрасами і відзначено грамотою архиєпископа за «ревне служіння та піклування про Марійський санктуарій». Див.: Відзначення і грамоти: о. Богдан Круба, від 08.09.2009 // Перемиські Архиєпархі-альні відомості 9 (2009) 149. У лютому 2017 р. у Перемишльсько-Варшавській митрополії введено в дію розпорядження про умови і види нагородження священнослужителів. Митрополит Євген Попович. Декрет про священичі відзначення в Перемисько-Вар- шавській митрополії, № 65/ІІ/2017, Перемишль - Вроцлав, 27.02.2017. Декрет надано авторо-ві дослідження канцелярією Перемишльсько-Варшавської архиєпархії. За його основу взято «Патрі- ярші відзначення для духовенства» 1979 р., з доповненням деякими власними додатковими постановами й модифікаціями. У цій новій постанові чітко означено, що цю процедуру і види нагород духовенства передбачено для всієї митрополії, тобто обох греко-католицьких єпархій Польщі.

У грудні 2005 р. єпархіальний єпископ Торонтської єпархії (Канада) Стефан Хміляр надав сан митрофорного протопресвітера священикові своєї єпархії о. Миколі Комару, Див.: Father Mykola Komar elevated to the rank of mitred protopresbyter // Благовісник (видання Торонтської єпархії) 2 (2006) 10 (див. на: stdemetrius.org). а також титул крилошанина о. Романові Лобаю. Радісний празник у парафії св. Миколая - м. Торонто // Благовісник (видання Торонт-ської єпархії) 2 (2006) 11 (див. на: stdemetrius.org). На підставі цих фактів, здавалось би, можна вважати, що тут продовжують дотримуватися правил відзначень УГКЦ, запроваджених блаж. Йосифом Сліпим. Проте якщо уважно вивчити приклад надання сану митрофорного протопресвітера, то, по-перше, за ККСЦ, протопресвітер - це декан, а по-друге, згідно з правильником УГКЦ 1979 р. «Патріярші відзначення для духовенства», такий сан можна надавати лише неодруженому або овдовілому єреєві. Натомість згаданий о. Комар на момент нагородження був одружений, не овдовілий. До того ж, такий високий за гідністю сан, згідно з постановами згаданого правильника, може надавати тільки Глава УГКЦ. Див.: Патріярші відзначення для духовенства, с. 95-96.

В Україні єпархіальні єпископи нагороджували своє духовенство санами і відзнаками, керуючись передовсім звичаями та власним рішенням. У Стрийській єпархії єреїв відзначали наданням права носити нагрудний хрест із прикрасами «за ревну працю для Божої слави, добра Церкви і народу» та з нагоди ювілеїв пастирського служіння. Див.: Вітання вл. Юліяна Ґбура о. Богданові Закорчемному, від 20.08.2001 // Вісник Стрийської єпархії 5 (2001) 14; Вітання вл. Юліяна Ґбура о. Назарію Папірковському, від 20.09.2001 // Там само, с. 15. У Львівській архи- єпархії духовенство відзначали правом носити набедреник чи нагрудний хрест із прикрасами або обидві відзнаки разом за «ревне, посвячене, трудолюбиве і сумлінне служіння» та «за сумлінне виконання душпастирських обов'язків», Нагорода архиєпископа Львівського Ігоря Возьняка для свящ. Зеновія Романа, від 03.01.2013 // Львівські архиєпархіяльні вісті 1 (2013) 54; Грамота архиєп. Львівського Іго-ря Возьняка для свящ. Івана Нижника, від 12.12.2012 // Львівські архиєпархіяльні вісті 12 (2012) 54; Грамота архиєп. Львівського Ігоря Возьняка для свящ. Володимира Сайчука, від 19.03.2012 // Львівські архиєпархіяльні вісті 4 (2012) 53; Грамота архиєп. Львівського Ігоря Возьняка о. Павлові Іршаку, від 25.09.2014 // Львівські архиєпархіяльні вісті 10 (2014) 56; Грамота архиєп. Львівського Ігоря Возьняка о. Володимиру Ольшанецькому, від 09.10.2014 // Там само, с. 57. а також відзначали духовенство і мирян почесними грамотами та подяками. Почесними грамотами та подяками були відзначені парафіяни та жертводавці // Львів-ські архиєпархіяльні вісті 1 (2013) 55-58; Подяка архиєп. Львівського Ігоря Возьняка о. Володи-миру Гоцанюку, від 10.10.2014 // Львівські архиєпархіяльні вісті 10 (2014) 59; Почесні грамоти та подяки архиєп. Львівського Ігоря Возьняка для вірних архиєпархії // Там само, с. 60 і далі. У Коломийсько-Чернівецькій єпархії єпархіальний єпископ нагородив грамотою одну з місцевих газет. Див.: Правлячий архиєрей Микола Сімкайло нагородив редакцію газети «Вільний го-лос» грамотою // УГКЦ, Коломийсько-Чернівецька єпархія, офіційний сайт (diocese.ko.if.ua), 06.10.2008. Донецький владика Степан Меньок увів у власному екзархаті нагороду - медаль «Багатодітній сім'ї», яка має три ступені. Див.: У Донецько-Харківському екзархаті введено особливу нагороду багатодітним сім'ям // Донецький екзархат. Українська Греко-Католицька Церква (ugcc.dn.ua), 13.02.2011. Нею відзначають сім'ї, у яких народилося троє і більше дітей.

Глава УГКЦ відзначав духовенство санами митрофорного протоєрея, надаючи при цьому різні відзнаки. Скажімо, одному митрофорному про- тоєреєві було надано право носити митру, нагрудний хрест і набедреник Див.: Грамота верховного архиепископа Любомира Гузара о. Романові Яціву, від

09.01.2007 // Вісник Києво-Галицького Верховного архиєпископства 1-2 (2007) 30.; іншому - лише митру й набедреник Див.: Грамота верховного архиепископа Любомира Гузара о. Павлові-Василю Репелі, від 04.04.2007 // Там само, с. 31.; ще іншому - тільки митру. Див.: Грамота верховного архиєпископа Любомира Гузара о. Олексі Петріву, від

02.12.2008 // Вісник Києво-Галицького Верховного архиєпископства 8 (2009) 75. Одного зі священиків нагороджено «правом носити набедреник» Див.: Грамота верховного архиєпископа Любомира Гузара прот. Володимиру Грицайку, від 28.08.2009 // Вісник Києво-Галицького Верховного архиєпископства 11 (2009) 39., іншого - «правом носити хрест з прикрасами» Декрет блаж. Святослава Шевчука о. Ігореві Яціву, від 29.07.2013 // Вісник Києво-Га-лицького Верховного архиєпископства 28 (2013) 36.. Було також відзначення саном про- тоєрея з правом носити золотий нагрудний хрест або ж лише самим правом носити золотий нагрудний хрест із прикрасами. Декрет блаж. Святослава Шевчука о. Костантинові Пантелею, від 16.04.2014, Декрет блаж. Святослава Шевчука о. Романові Небожуку, від 16.04.2014 // Вісник Києво-Галицького Верховного архиєпископства 30 (2014) 32-33. Мотивами відзначень зазначено «ревність для Божої слави і добра УГКЦ та українського народу», «багаторічне служіння в патріяршій курії, достойне виконання покладених завдань». У 2010 р. Верховний архиєпископ УГКЦ запровадив «Відзнаку імені блаженного священномученика Омеляна Ковча», у вигляді статуетки ангела. Її вручають «щорічно за значний внесок у справу екуменічного діалогу, діалогу культур і народів, міжрелігійного та міжнаціонального порозуміння, соціально-харитативної та благодійної діяльності, за особистий життєвий приклад жертовності й гуманізму». Нею відзначено низку суспільно-політичних та культурних діячів. Див., напр.: Грамота нагороди імені блаженного священномученика Омеляна Ковча від верховного архиєпископа Любомира Гузара п. Є. Сверстюку, п. В. Кошицю, п. А. Вайсу, п. Ґ. Лінковському, від 27.06.2010 // Вісник Києво-Галицького Верховного архиєпископства 14 (2010) 46-49; Вручення відзнак імені Омеляна Ковча // Форум націй: Газета Конгресу націо-нальних громад України (www.forumn.kiev.ua) 06/109 (червень 2011); Надія Тисячна. Ліну Костенко нагородять у Римі як приклад жертовності і гуманізму // День. Kyiv.ua (day.kyiv.ua), 25.11.2013.

Окрім цього, Глава УГКЦ нагороджував духовенство, богопосвячених осіб та мирян патріаршими грамотами. Див.: Блаженніший Святослав під час посвячення прокатедрального храму Самбір- сько-Дрогобицької єпархії // Самбірсько-Дрогобицька єпархія. Українська Греко-Католиць-ка Церква (www.sde.org.ua), 23.10.2011; Черниця УГКЦ стала першою жінкою-капеланом // Інформаційний ресурс Української Греко-Католицької Церкви (news.ugcc.ua), 26.01.2015; Во-лодимир Ключак. Глава УГКЦ Святослав Шевчук нагородив Лева Грицака // Трускавецький вісник: відкритий суспільний сайт (protruskavets.org.ua), 13.11.2013; Тетяна Лякуш. Чортко- ву 490! Милуємося дивосвітом твоїм, рідне місто! // Голос Народу: газета Чортківського ра-йону 30 (8366) (Чортків, 20 липня 2012), с. 1. У 2014 р., з нагоди відзначення чергової річниці виходу УГКЦ з підпілля, в усіх її єпархіях ювілейними медалями відзначено вірних, які ревно дотримувалися своїх переконань і віри та допомагали духовенству в часи переслідувань. Наступного року Глава УГКЦ відзначив ряд державних і суспільних діячів пам'ятною медаллю митрополита Андрея Шептицького. Медаль митрополита Андрея Шептицького приурочена до 150-ліття з дня його на-родження та є «відзнакою за працю для добра українського народу». Нею, наприклад, наго-роджено п. Тетяну Іжевську, посла України при Римському Апостольському престолі. Див.: Глава УГКЦ вручив послу України при Апостольській столиці медаль митрополита Андрея Шептицького // Інформаційний ресурс Української Греко-Католицької Церкви (news.ugcc.ua), 13.10.2015. Наприкінці 2015 р. Глава УГКЦ встановив нову почесну відзнаку «Хрест військового капелана». Декрет блаж. Святослава Шевчука на затвердження положення про почесну відзнаку «Хрест військового капелана», від 14.12.2015, вих. н-р ВА 15/607 // Вісник Києво-Галицького Верховного архиєпископства 36 (2015) 47. Її вручають священнослужителям за відданість і вірність у звершенні капеланського служіння серед військовослужбовців Збройних сил та інших військових формувань України. У комплект нагороди входить сам знак відзнаки і грамота про нагородження; відзнаку виготовляють із мідно-цинкового сплаву зі срібним покриттям, її носять як нагрудний єрей- ський хрест. Положення про Почесну відзнаку «Хрест військового капелана», п. 1.3. та 3.4 // Вісник Києво-Галицького Верховного архиєпископства 36 (2015) 48-50. Новою відзнакою було відразу ж удостоєно 120 військових капеланів, які служать у зоні бойових дій на Сході України. Капеланів УГКЦ нагородять почесною відзнакою «Хрест військового капелана» // Ін-формаційний ресурс Української Греко-Католицької Церкви (news.ugcc.ua), 14.12.2015.

УГКЦ практикувала відзначення духовних осіб іншої Церкви sui iuris. Зокрема, Блаженніший Святослав (Шевчук) нагородив протоєрей- ським хрестом директора Мігрантської служби Єпископської конференції

Португалії о. Франциско Салеса, який допоміг духовенству та вірним УГКЦ у Португалії належною душпастирською опікою та в організаційних питаннях діяльності УГКЦ у цій країні. Глава УГКЦ нагородив місіонерів з Португалії та Росії // Інформаційний ресурс Україн-ської Греко-Католицької Церкви (news.ugcc.ua), 04.08.2011. Архиєпископ Перемишльсько-Варшавський Іван Мартиняк у 2006 р. нагородив золотим хрестом з прикрасами отця-каноніка Генрика Круковського, пароха міста Городло (Люблінське воєводство, Польща), за багатолітній внесок у підтримування братерських польсько-українських відносин, збереження східної християнської традиції. Див.: Piotr Siwicki. Greckokatolicki krzyz dla rzymskokatolickiego proboszcza // Ekumenizm (www.ekumenizm.pl), 04.06.2006. Згодом цей греко-католицький єрарх відзначив такою ж нагородою люблінського архиєпископа-емерита Болеслава Пиляка та правлячого архиєпископа цієї ж дієцезії Станіслава Будзіка, а також низку інших духовних осіб, пов'язаних із діяльністю Люблінської греко-ка- толицької семінарії. Див.: Матей Деменюк. Ювілейні торжества // Митрополича духовна семінарія УГКЦ у Любліні (seminarija.pl), 17.11.2014. Це було знаком подяки за допомогу та сприяння у вишколі греко-католицького духовенства Перемишльсько-Варшавської митрополії. Усі відзначені Главою УГКЦ та архиєпископом Іваном Марти- няком є духовними особами латинської Церкви.

Отже, на підставі актуальної практики єрархії УГКЦ у сфері відзначень вірних можна виокремити такі види нагород: 1) сани; 2) автономні відзнаки духовних осіб (нагрудний хрест різних видів, набедреник); 3) «Відзнака імені блаженного священномученика Омеляна Ковча»; 4) медалі; 5) почесні грамоти або подяки. Частину з них уведено в дію шляхом власного почину. Надання сану, як правило, поєднують із відзнакою, що йому відповідає. Наприклад, митрофорний протоєрей має як відзнаки митру та нагрудний хрест із прикрасами; протоєрей - золотий нагрудний хрест. У разі автономних відзнак правом носити 'їх (золотий хрест, або набедреник, або хрест із прикрасами) удостоюють без надання сану. Раніше в УГКЦ не було такої практики, її перейнято з РПЦ та УПЦ (МП). Так само і з медалями, почесними грамотами та подяками: це, знову ж таки, практика вже згаданих православних Церков і світської влади.

Характерною відмінністю УГКЦ від інших Церков України є відсутність серед нагород привілею богослужбового характеру (служіння Літургії з відчиненими царськими вратами), оскільки Літургія і так звершується при постійно відчинених вратах. УГКЦ вирізняють також дві її власні відзнаки: «Нагрудний хрест військового капелана» та «Відзнака імені блаженного священномученика Омеляна Ковча»».

Позитивним аспектом можна вважати введення практики відзначення мирян, чого раніше - фактично, майже до кінця ХХ ст. - не було, проте мирян, порівняно з духовенством, нагороджують значно менше.

Нагороди Римського архиєрея для українців і вірних УГКЦ

У практиці латинської Церкви сформувалася власна традиція нагород. Щоправда, тенденція тут протилежна східній: більше нагород передбачено для мирян і значно менше - для духовенства. Рішення папи Франциска припинити надавання титулів прелата й інфулата Див.: Papiez Franciszek znosi tytuly honorowe ksi^zy // Deon [суспільно-інформаційний портал ордену Товариство Ісуса] (www.deon.pl), 03.01.2014. Рішення розіслано окремим до-кументом від 28.12.2013 до всіх дипломатичних представництв Римського Апостольського престолу та національних Єпископських конференцій країн світу. значно обмежило можливості відзначень латинського духовенства.

Відзначення, які сформувались у практиці Римського архиєрея, поділяються на сани-гідності, ордени, медалі та подяки. Найпоширенішим папським відзначенням для духовенства УГКЦ було надання гідності прелата Його Святості або каноніка. До ІІ Ватиканського собору цими титулами відзначено багато греко-католицьких крилошан та загалу священнослужителів. Під впливом соборових рішень і тенденцій такі надання було піддано ревізії та обмеженню. Відтоді титул прелата в УГКЦ надавали зрідка. Наприклад, у 1978 р. ним наділено о. Олександра Дзеровича, який душпастирював у Відні. Див.: о. Юрій Коласа. Відійшов до Бога отець-прелат д-р Олександр Остгайм-Дзеро- вич // Інформаційний ресурс Української Греко-Католицької Церкви (news.ugcc.ua), 08.04.2015.

Про нагородження понтифіком мирян греко-католиків у дособоро- вий період інформації не знайдено. У сучасній практиці (кін. ХХ - поч. ХХІ ст.) такі нагороди мали місце. У 1998 р., за поданням архиєпископа Івана Мартиняка, медаллю «Pro Ecclesia еї Pontifice» («За Церкву і Папу») нагороджено п. Михайла Лесіва, професора Люблінського католицького університету, вірного Перемишльсько-Варшавської архиєпархії УГКЦ. Див.: Michal Sajewicz. 75-lecie urodzin Profesora Michata Lesiowa. Dorobek naukowo-dydak- tyczny i dziatalnosc spoteczna. Lublin 2003, c. 7; Марко Мельник. Професор Михайло Лесів // Наше слово (Варшава, 5 травня 2013), с. 4; Prof. Michal Lesiow - jubileusz 80-lecie urodzin // Scripta manent: bio-bibliografia profesora Michata Lesiowa na osiemdziesiepiolecie urodzin / ред. M. Borciuch, M. JastrzeDbski. Lublin 2009, с. 19. У 2009 р. такою ж медаллю удостоєно дружину Президента України Катерину Ющенко. Див.: Ющенко Катерина // Довідник «Хто є хто в Україні». Київ 2010, с. 348. Відзначен-ня відбулося в площині міждержавних відносин, а не нагород церковного характеру.

Після завершення візиту в Україну папа Іван Павло ІІ відзначив низку державних посадовців. Міністра закордонних справ України Анатолія Зленка нагароджено орденом Святого Григорія Великого цивільного класу та Великою срібною медаллю. Такі ж нагороди отримали глава Адміністрації Президента України (АП) Володимир Литвин, заступник глави АП Анатолій Орел, міністр культури і мистецтв України Юрій Богуць- кий. Орденом Святого Григорія Великого цивільного класу нагороджено голову Служби Безпеки України Володимира Радченка, міністра внутрішніх справ Юрія Смирнова, керівника Державного управління справами Юрія Дагаєва, керівника Служби протоколу Президента України Георгія Чернявського, голів Київської та Львівської обласних держадміністрацій Анатолія Засуху та Михайла Гладія, а також голову столичної держадміністрації Олександра Омельченка. Групі представників державних структур, які брали участь у підготовці візиту та забезпечили його успішний перебіг, вручено ордени Святого Сильвестра Папи. Див.: Ольга Марчук. Групі представників українського уряду та місцевої влади вручено нагороди держави Ватикан // Укрінформ (www.ukrinform.ua), 12.04.2002. Усі зазначені нагороди належить вважати державними відзначеннями Ватикану, а не церковними нагородами. Формально нагороди держави Ватикан є водночас нагородами Римського архиєрея, які він надає тим, кого вважає достойними. Однак слід розрізняти, коли понтифік діє як глава держави Ватикан, а коли - як глава Католицької Церкви. У випадку державного візиту в Україну він відзначив державних посадовців нагородами держави Ватикан.

Останніми роками за поданням єрархії УГКЦ нагородами Римського Апостольського престолу відзначено низку мирян Коломийсько-Чернівецької єпархії: відомого мецената і майстра ковальської справи Богдана Новосель- ського - орденом Святого Сильвестра Папи, Повна офіційна назва - «Папський лицарський орден Святого Сильвестра Папи». Це п'ятий за рангом папський орден для відзначення мирян, які мають заслуги перед Като-лицькою Церквою і Римським Апостольським престолом. Ним нагороджують за професійні заслуги, передусім у галузі науки, літератури, мистецтва, суспільної діяльності. Орденом мо-жуть нагородити як католика, так і представника іншої конфесії. Особа, відзначена цим ор-деном, отримує почесне шляхетське звання і титул лицаря. а голову Городенківської рай- держадміністрації Василя Ємчука - медаллю «За розбудову церковних інституцій». Див.: Орден від Папи // УГКЦ, Коломийсько-Чернівецька єпархія (diocese.ko.if.ua), 24.01.2008. За вагомий внесок у розбудову храмів, духовного центру та, зокрема, катедрального собору в Коломиї орденом Святого Сильвестра Папи нагороджено депутата Івано-Франківської обласної ради Олександра Шевченка, Див.: Шевченко отримав орден Ватикану // Paralleli, інтернет-видання (paralleli.if.ua), 12.10.2012. а також Володимира Балагуру Див.: Блаженніший Святослав - Глава УГКЦ відправив архієрейську Божественну Лі-тургію в Івано-Франківську // Правда (pravda.if.ua), 08.05.2012. - за розбудову патріаршого собору УГКЦ в Києві. У 2010 р., за поданням єрархів Римо- і Греко-Католицької Церков, орденом Святого Григорія Великого Орден Святого Григорія Великого - четвертий за рангом папський орден, який має чотири ступені. Члени ордену носять лицарський одяг, стрічку, капелюх і шпагу. Надається чоловікам і жінкам, незалежно від релігії чи конфесії, за особливі заслуги перед Римським Апостольським престолом. відзначено підприємця й голову Кам'я- нець-Подільської районної держадміністрації Ростислава Ярему Див.: Дмитрий Бельзецкий. Если орден, то от Папы // Каменец-Подольский портал (www.dovidka.org), 07.04.2010.; у 2007 р. за вагомий внесок у розбудову Церкви та благодійну діяльність цим орденом відзначили композитора й співака Ярослава Боруту. Див.: Сергій Панкратьєв. Ярослав Борута: нагороду від Папи Римського я отримав ще до поїздки в Італію // Правда України 40 (02-08 жовтня 2008), с. 4. Грамотою понтифіка та медаллю нагороджені яремчанський декан о. Богдан Іванюк і будівничий із Коломиї Мирослав Прусак. Див.: Папа Римський Франциск нагородив двох прикарпатців // Правда (pravda.if.ua), 24.03.2014. Медаль «Pro Ecclesia еї Pontifice» Медаль «Pro Ecclesia еї Pontifice» - сьома за рангом нагорода від папи, друга в єрар- хії медалей. Вона офіційно класифікується як «хрест» за заслуги перед «Церквою і папою». Нагороджують нею як духовних осіб, так і мирян віком не менше 45 років, які вели свою діяльність не менше 25 років і відзначилися особливою відданістю та заслугами перед Като-лицькою Церквою і Римським Апостольським престолом. отримав о. Василь Мельничук (Івано-Франківська архиєпархія). Див.: Медаль «Pro Ecclesia еї Pontifice» митр. Володимир вручив прот. Василю Мель-ничуку // Івано-Франківська архієпархія УГКЦ, офіційний медіаресурс (http://ugcc.if.ua), 30.08.2013.