"Перло многоцінноє": богослов’я як феноменологія поетичного образу

Проблема введення текстів XVII-XVIII ст. в сучасний контекст українського богослов’я. Визначення духовного характеру доби "українського бароко" в європейському культурно-історичному контексті. Характеристика стилів та епох в українській культурі.

Рубрика Религия и мифология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 26.08.2018
Размер файла 33,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Перло многоцінноє": богослов'я як феноменологія поетичного образу

Олег Гірник

Відштовхуючись від найновішого видання «Учительного Євангелія» Кирила Транквіліона Ставровецького українською мовою, автор порушує проблему введення текстів XVII-XVIII ст. (доби «українського бароко») в сучасний контекст українського богослов'я. На його думку, слід переорієнтуватися від попередньої методології, яку визначали історичні дослідження, на феноменологію поетичного образу. Не менш важливим буде й визначення духовного характеру доби «українського бароко» в європейському культурно-історичному контексті.

Ключові слова: богослов'я, історія, феноменологія, поетичний образ, «українське бароко», монументальний стиль, готика.

Дослідження української богословської спадщини XVII-XVIII ст. дотепер було обмежене переважно історично-літературознавчими студіями вузького кола академічних спеціалістів. Будь-яке видання пам'ятки української богословської думки цієї доби, на кшталт українського перекладу «Учительного Євангелія» Кирила Транквіліона Ставровецького, ставить питання про сферу його використання. Чи залишатиметься воно надалі компетенцією вузького кола академічних дослідників? Судячи з анотації до «Учительного Євангелія», перекладачі й редактор видання мали іншу мету: «Створений майже пів століття тому текст і зараз залишається актуальним і придатним як для приватного читання, так і для приготування церковних проповідей» Див. анотацію до видання: Кирило Транквіліон Ставровецький. Учительне Євангеліє. Львів 2014.. Останнє висуває низку запитань. У чому актуальність цього твору? Як промовляє п'ятисотлітньої давнини Транквіліонів текст до сучасної людини? Що корисного він може запропонувати тому, хто проголошує Слово Боже? Відповіді на ці питання не входять у компетенцію літературознавців, філологів та істориків, а радше стосуються сфери духовності, феноменології релігії, богословської та соціальної антропології.

Мова не так про часову дистанцію чи про особливості строкатого, переплетеного алегоріями барокового мислення, від якого сучасному «читель- нику» вже на першій сторінці вривається терпець. Йдеться про внутрішнє налаштування, духовні умови, які є обов'язковими для сприйняття не лише текстів Транквіліонової доби, але й будь-яких інших текстів, у яких богословський досвід описано поетичними образами. У разі виконання цих умов Транквіліонові тексти на кшталт «Учительного Євангелія», чи «Перла многоцінного» можуть стати для сучасних богословів добрим джерелом натхнення. Однак такий крок вимагає інтелектуальної відваги, оскільки йдеться про зміну підходів не лише в читанні й інтерпретації текстів доби бароко, а й у цілому дотеперішньому напрямку розвитку українського богослов'я - щось на взір «зміни парадиґми».

Назва останнього Транквіліонового твору «Перло многоцінноє» у цій статті виконуватиме роль поетичного образу в пошуках шляхів відродження пригніченого позитивізмом сучасної науки відчуття, яке львівський релігійний філософ о. Гавриїл Костельник називав «відчуття таїн- ственності», «розумовий смак - себто розумові інтуїції, святі, ніжні й ясновидючі, які нам природа сама з себе дає» Г. Костельник. Світ як вічна школа. Львів 1931, с. 21.. Ознаки повернення останнього спостерігаємо в «культурі присутності», що приходить на противагу дотеперішній панівній просвітницькій «культурі значення» Див.: А. Филоненко. «Производство присутствия» и новая культурная чувствитель-ность: «нескромное предложение» Ханса Ульриха Гумбрехта и его академические расшире-ния // Койнония: Вестник ХНУ им. В. Н. Каразина 904 (Харків - Київ 2010) 49-74. Про чер-гування двох типів культур - ренесансної і середньовічної - свого часу писав Павло Фло- ренський. Див.: П. Флоренский. Автореферат // Сочинения в четырех томах, т. 1. Москва 1994, с. 37-43. Катехизм УГКЦ «Христос - наша Пасха», взявши за основу євхаристійний ка-нон - анафору св. Василія Великого, методологічно продемонстрував перехід від «культури значення» до «культури присутності». Див.: Синод Української Греко-Католицької Церкви. Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос - наша Пасха». Львів 2011, с. 11..

Від історії до феноменології

Комплекс питань, перед якими стоїть сьогодні українське богослов'я, дуже нагадує процес зміни в студіях релігії першої половини ХХ ст. після виходу книги Рудольфа Отто «Das Heilige» («Священне», 1917). Відтоді дослідники релігії поділилися на два головні напрямки - істориків і феноменологів релігії, визначивши в такий спосіб два відмінні методологічні підходи. Обидва ці підходи в студіях релігії намагався «помирити» й синтезувати у своїй творчості відомий дослідник Мірча Еліаде. Вважаючи себе «істориком релігії», він наголошував, що «важливіше описати характерні риси релігійного буття, ніж показати його численні перетворення й особливості, визначені історією» М. Еліаде. Священне і мирське // його ж. Мефістофель і андрогін. Київ 2001, с. 7-116..

Саме на демонстрації визначених історією «перетворень і особливостей» були зосереджені дотеперішні студії в царині українського богослов'я. З греко-католицького середовища про представників релігійної літератури писали чи принагідно згадували переважно історики Церкви (Борис Ґудзяк, Ігор Скочиляс). Ще раніше це робило зосереджене в Римі василіанське коло дослідників (Атанасій Великий, Мелетій Соловій). Див.: І. Назарко. Український історичний осередок в Римі // Український історик, 4 (1964). Сюди можна частково зарахувати історика Софію Сеник, брошурка якої «Латинізація в Українській Католицькій Церкві» (Львів, 1990) показує методологію «визначених історією перетворень» життя Церкви в Україні. Окремо звертаю увагу на праці історика унійного богослов'я Юрія Аввакумова, передовсім на його інавгураційну лекцію «"Християнство - релігія істориків”? На перетині історії і богослов'я», де він підходить до зазначеної мною проблеми дещо по-іншому - з точки зору розрізнення в типології гуманітарного знання «історичного» і «систематичного» дискурсу та його зв'язку з богослов'ям. Див.: Ю. Аввакумов. «Християнство - релігія істориків»? На перетині історії та бого-слов'я // Наукові записки Українського католицького університету, ч. V: Серія «Богослов'я», вип. 2 (Львів 2015) 278-293, тут с. 282.

Поза греко-католицьким колом дослідників найвагоміший внесок зробили представники «харківської школи», насамперед архиєп. Ігор Ісіченко І. Ісіченко. Історія української літератури: епоха бароко XVII-XVIII ст. Львів - Київ - Харків 2011. та Леонід Ушкалов Л. Ушкалов. Від бароко до постмодерну. Київ 2011.. А зі львівського університетського середовища в цій царині працювали Богдана Криса Б. Криса. Перетворення світу: українська поезія XVII-XVIII століть. Львів 1997., Ярослава Мельник Я. Мельник. Іван Франко і Biblia apocrypha. Львів 2006., Марія Кашуба М. Кашуба. Гавриїл Костельник: філософські погляди. Дрогобич 2002.. Їхні дослідження, так чи інакше, визначені історичним підходом, виняток у львівському середовищі становить лише Надія Пікулик, яка намагалася скеровувати дослідження в напрямку феноменології духовного життя Н. Пікулик. Драма багатовимірності буття, або принципова неспроможність лінеар-ності // Парадигма: Збірник наукових праць / Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Львів 1998, с. 16-30.. Та все ж - на відміну від фахових богословів, які досі перебувають під магічним впливом великих російських релігійно-філософських наративів, на кшталт «неопатристичного синтезу» Георгія Флоровського - дослідження істориків Церкви й літератури артикулювали український духовний простір, за що їм велика подяка.

Отже, не применшуючи значення досліджень історії Церкви й української літератури, сьогодні стоїмо перед закликом феноменології «назад до речей» - або, у нашому випадку, «назад до текстів», - але не як джерела історичних фактів, а як свідків, що описують «характерні риси релігійного буття». Як зазначає Мірча Еліаде, так само вчинив би той, хто з метою краще збагнути феномен поезії читав би зовсім різні зразки Гомера, Вергілія, Данте та індійські, китайські чи мексиканські поеми - і порівнював би поетів однієї історичної епохи (Гомер, Вергілій, Данте) з представниками інших культур. У межах історії літератури такі зіставлення не заслуговують на довіру, вони виправдані лише тоді, коли метою є опис феномена поезії як такого, коли хочуть показати головну відмінність між поетичною мовою й мовою буденною, утилітарною. М. Еліаде. Священне і мирське, с. 11.

Подібно розмірковував і Ролан Барт, коли ставив в одну шеренгу проклятого письменника маркіза де Сада, великого утопіста Фур'є і святого єзуїта Лойолу:

При переході від Сада до Фур'є випадає садизм, від Лойоли до Сада - спілкування з Богом. Усе решта - одне і те ж писання: одна й та сама класифікована хтивість, одне й те ж нестримне бажання шматувати (тіло Христове, тіло жертви, людську душу), одна й та сама одержимість числами (перелічити гріхи, тортури, пристрасті та навіть прорахунки), одна і та ж практика образу (практика наслідування, картини, сеансу), одні й ті самі контури системи - соціальної, еротичної, фантазматичної. Р. Барт. Сад, Фурье, Лойола, Москва 2007, с. 9.

Нам же йдеться про народження суб'єктивності автора крізь «феноменологію поетичного образу» Г. Башляр. Поэтика пространства, Москва 2014, с. 20-21. як топосу (місця) релігійного досвіду, як простору, виповненого божистою присутністю. «Ubi divinum illuminatio, ibi tacet poetarum scondacio» («Де Боже сяйво, там замовкає поезія»), - читаємо в останніх рядках Транквіліонової епіграми до «Перла многоцін- ного». К. Транквіліон Ставровецький. Перло многоцінноє // Українська поезія. Кінець XVI - початок XVII ст. Київ 1978, с. 233.

Про зв'язок між поетичним натхненням і релігійним досвідом написано багато. Зокрема, Джордж Сантаяна у книжці «Витлумачення Поезії та Релігії» присвятив окремий розділ поезії християнської догми. Див.: Дж. Сантаяна. Витлумачення Поезії та Релігії. Львів 2003. В іншій праці він сказав:

Якою б не видавалася поетична нота - веселою чи сумною, музикальною чи грубою, - вона залишається голосом самої природи і, принаймні, заслуговує на увагу, адже містить у собі філософію, основа якої - не аргумент, а відверте визнання реального духовного досвіду, заадресованого лише тому, чий слух здатен відгукнутися на цей поклик і хто, на свій страх і ризик намагаючись вибратися з цього темного лісу, здатен на мить зупинитись і з готовністю прислухатися. Цит. за: С. Плотніков. Між Дон Кіхтом і Санчо Пансою // Дж. Сантаяна. Витлумачення Поезії та Релігії, с. 13.

Цікаво, що, протиставляючи «історика» і «систематика», Юрій Аввакумов порівнює працю останнього із «зусиллями поета традиційного напрямку, який постійно намагається вкласти свою думку в поетичний розмір і шукає рими, а тому постійно “вигадує”; так само й систематик постійно шукає логічних симетрій, рядів та послідовностей і “вигадує” подальші логічні ходи» Ю. Аввакумов. «Християнство - релігія істориків»?, с. 283.. Заакцентована тут антиномія між «істориком» і «систематиком» вносить додаткову ясність у розуміння Транквіліонової богословської спадщини. Ідучи за термінологією німецького бібліста Рудольфа Бультмана, яку згодом, після ІІ Ватиканського собору, використовували й католицькі богослови, Аввакумов підкреслює, що «керигма» не тотожна «догмі», тобто «проповідь Ісуса Христа, що має на меті переконати слухачів у правдивості християнської віри, відрізняється від систематичного формулювання засадничих істин цієї віри» Там само, с. 280.. Якщо порівняємо Транквіліонове «Зерцало богословія» і «Учительне Євангеліє», то в першому випадку маємо спробу систематичного викладу догматики, а в другому - виклад історії спасіння, тобто керигми, що відображена в річному циклі літургійних читань. Кажучи сучасною мовою, Транквіліон демонструє нам як «історичний» (керигма), так і «систематичний» (догма) дискурси. Але ким він є у поетичному викладі «Перла многоцінного»?

Вважаю, що порівняння праці поета з працею систематика, яке робить Аввакумов, не надто вдале. Знову хочу повернутися до заакцентованої Сантаяною важливості в поезії не аргументу, а «реального духовного досвіду», що передбачає здатність її реципієнта «відгукнутися на поклик», а відтак «на мить зупинитись і з готовністю прислухатися». Отже, у «поетичний розмір» і пошук рим поет вкладає не «думку», а «реальний духовний досвід». Саме «реальний духовний досвід» має на увазі Транквіліон, коли в передмові до «Перла многоцінного» пише, що

слова на честь, і славу, і хвалу імені бозському суть яко перла много- ціннії, рожденії од молнії небесної, од світлості Духа Святого, в глубині небесної премудрості, а винесені нині в мир сей дольний видимий висо- копарним і многозрительним умом. К. Транквіліон Ставровецький. Перло многоцінноє, с. 231.

Саме на практичній здатності «відгукнутися на поклик», а відтак «зупинитись на мить і з готовністю прислухатися» натякає «ласкавому читель- нику» Транквіліон, коли каже:

...тая книга презацная, хотяй ся видить мала в очах людських, але великії содержить в собі тайни. же із єдиного віршика, двох або трьох слов, може добрий казнодія казання повісти і кротко зв'язную річ розпространити. Там само, с. 232.

Творчий відгук на поклик «одного віршика або двох-трьох слів» як досвід зустрічі з поетичним образом у феноменологічному процесі описує французький феноменолог Ґастон Башляр:

Насправді, відгук на окремий поетичний образ пробуджує в душі читача не більш і не менш як здатність до поетичної творчості. Своєю новизною поетичний образ розблоковує лінгвістичну активність людини.

Ще до того, як здійняти бурю на поверхні, образ встиг торкнутися наших глибин. І це відбувається у звичайній читацькій практиці. Образ, який ми сприймаємо під час читання вірша, стає цілковито нашим. Він укорінюється в нас. Ми його сприйняли, але в нас виникає дивовижне відчуття, що ми могли би бути його творцями, ми повинні були його створити. Сила його виразності переростає в сутність. Г. Башляр. Поэтика пространства. Москва 2014, с. 15-16.

Цікаво, що Леонід Ушкалов на зміну філософії зарезервував місце «служниці богослов'я» для філології, і не лише тому, що

XVII-XVIII століття було часом розквіту української філологічної думки [він має на увазі тогочасні граматики, низку чудових словників, десятки поетик і риторик, численні переклади. - О. Г.], але й тому, що в Україні часів бароко філологія досить часто вибігала далеко за межі своїх, сказати б, «чистих» форм, сягаючи ділянки богослов'я. Л. Ушкалов. Від бароко до постмодерну, c. 69.

Показово, що Ушкалов аргументує свою тезу, покликаючись на Тран- квіліонове «Перло многоцінноє», в якому автор зазначає, що богословська наука «в правді паче сонца сіяєт. Прето поета би і наймудріший, і філозоф разумом остріший мусит гордоі думи роги схилити, а небесноі царици сам низько ся поклонити» Там само, с. 70.. (До слова, письменник Валерій Шевчук прокоментував ці слова як повернення назад у Середньовіччя, до «шаблонів церковних молінь». В. Шевчук. Муза роксоланська: Українська література XVI-XVIII ст.: У 2-х книгах, кн. 1: Ренесанс і раннє бароко. Київ 2004, с. 350-352.) У бароковий період значення філології підсилювала й тодішня, принесена єзуїтами на терени України, система шкільництва «Ratio studio- rum», в основу якої було покладено систему п'ятикласної граматично-риторичної школи: інфіма, граматика, синтакса, поетика, риторика. Беручи до уваги важливість філологічного інструментарію в біблійній герменевтиці, Ушкалов підносить її до рівня philologia sacra (священна філологія).

Для порівняння, у системі сучасної української богословської освіти значення філології та літератури зведене до мінімуму - зі зрозумілих причин: цю функцію на себе перебрала світська шкільна й вища освіта. Проте сучасна богословська освіта забуває про той факт, що праці видатних богословів - як минулого, так і сучасності - традиційно є високоестетичними літературними й поетичними творами. Саме це має на увазі Транквіліон, коли каже, що його книга названа «Перло многоцінноє» не лише задля «високого богословського разума», але й задля «сладкоглаголивого язика і поетицького художества». К. Транквіліон Ставровецький. Перло многоцінноє, с. 231. Цей факт додатково загострюється в системі богословських студій у східній традиції. Фахівці з літургійних наук наголошують, що східне богослов'я міститься передовсім у літургійних текстах, які є рівночасно зразками високої поетичної творчості. Натомість якість текстів сучасних українських богословів (починаючи від курсових і магістерських робіт, закінчуючи докторатами й монографіями) під літературним оглядом бажає значно кращого. Це саме стосується й проповідництва.

Звісно, не всі можуть бути Транквіліонами, який і сам визнає, що «богословськая річ і правда латвійша просто писать, але под метрами боз- ськії речі трудно, і барзо трудно» Там само.. Мова йде про загальну тенденцію, яку почали розуміти римо-католицькі богослови. Зокрема, Станіслав Напюр- ковський у книжці з промовистою назвою «Як займатися теологією», говорячи про т. зв. loci theologici (теологічні місця), тобто основні джерела, на які спирається богослов (Символ віри, Літургія, Отці Церкви тощо), констатує, що до цього часу методологія теології не трактувала художню літературу ані як форму Традиції, ані як locus theologicus. Проте, здається, цю ситуацію треба виправити... Багатовіковий досвід християнства наказує визнати важливу функцію поезії як у передаванні віри, так і в словесному схопленні Таїнства. Саме святим і поетам ми завдячуємо багатьма цінними словесними визначеннями важких для вираження чи просто невиражальних істин віри. Найвидатніші теологи частіше за все були святими й поетами. Достатньо вчитатися у сповнені поезії гомілії та інші писання Отців Церкви чи у деякі писання св. Томи і чимало писань св. Бонавентури, щоб у цьому переконатися. До великої поезії дедалі частіше звертаються сучасні теологи. С. Ц. Напюрковський. Як займатися теологією. Київ 2010, с. 108. українське богослов'я культура

Одним із найвпливовіших богословів на сьогодні є Ганс Урс фон Балтазар, який надавав великого значення студіям літератури й мистецтва, трактуючи богослов'я як теоестетику і теодраму. Саме в нього православний богослов Джон Пантелеймон Мануссакіс запозичив «богословську естетику» як підназву для своєї книжки «Бог після метафізики» Дж. П. Мануссакис. Бог после метафизики. Богословская эстетика. Киев 2014, с. 21-22.. У ній автор пропонує пошуки топології, яка може

привести нас до мислення про Бога як особи, а не концептуального; про Бога, що співвідноситься з нами крізь ікону й просопон... Про Бога, якого пізнаємо радше доксологічною мовою прослави й музикою пісне- співів, ніж систематичним логосом і теологією. Насамкінець, про Бога, Який торкається нас і скандально запрошує доторкнутися до Нього. Там само, с. 20.

Не випадково феноменологія стає для Мануссакіса одним із ключових ресурсів, з якого він черпає категоріальний апарат навіть там, де намагався подолати її обмеження. Там само, с. 26. Адже, як зазначає цей богослов, «Бог, як суто релігійний феномен, потребує людського єства як тої єдиної точки, де є місце Богові. Отже, кожне людське єство розглядається як священний топос Божественної епіфанії» Там само, с. 42..

У цій постметафізичній пропозиції богословської естетики Манус - сакіса впізнаємо Транквіліонове «Перло многоцінноє» як топос (місце) зустрічі з Богом у «доксологічній мові прослави» Його, що, на противагу богословській систематиці й керигматичному викладу історії спасіння, розкривається у феноменології поетичного образу. Мав рацію сучасний польсько-український митець та іконописець Юрій Новосільський (Єжи Новосєльський), коли писав: «Мені видається, що це останнє покоління богословів, яке ще протистоїть необхідності створення цілком нового богослов'я, котре великою мірою базуватиметься на феноменологічній редукції» З. Подґужец. Розмови з Єжи Новосєльським про мистецтво. Київ 2011, с. 354.. У Транквіліоновому випадку вкотре переконуємось у правдивості відомого вислову, що все нове - забуте старе, а його твори в парі із сучасними феноменологічними підходами можуть стати поштовхом для творення нарешті сучасного українського богослов'я.

До проблеми стилів та епох в українській культурі

Для розуміння специфіки Транквіліонової творчості, й назагал текстів XVII-XVIII ст., важливим є розкриття цієї доби та особливостей її стилю в контексті європейської культури. Попри те, що в академічному середовищі менш-більш стабільно утвердилося визначення української літератури окресленої доби як «епохи бароко», час до часу виникають дискусії, особливо щодо попередньої доби, яка охоплює Х-XVI ст.

Письменник Валерій Шевчук у першому томі «Музи роксоланської» подає короткий огляд спроб періодизації української літератури. Одну з перших серйозних пропозицій зробив Дмитро Чижевський у працях «Культурно-історичні епохи» (1948) та «Історія української літератури» (195 6). Див.: Дм. Чижевський. Культурно-історичні епохи. Авґсбурґ - Монреаль 1978; його ж. Історія української літератури. Нью-Йорк 1956. При цьому Шевчук не забуває наголосити на вихідних тезах Чижевського, що «схема не має бути насильством над фактами» та що є необхідність «трохи послабити тенденцію “історизму” в суспільних науках, науках про дух та науках про культуру» В. Шевчук. Муза роксоланська, с. 11.. Далі Шевчук, покликаючись на Чижевського, окреслює літературу Київської держави XI ст. як «добу монументального стилю», а XII ст. - як «добу орнаментального стилю». Для порівняння, Освальд Шпенґлер вважав, що бароковий собор «покритий орнамен-том», а готичний сам є орнаментом. Див.: О. Шпенглер. Закат Европы // Самосознание евро-пейской кулуьтуры ХХ века. Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современ-ном обществе. Москва 1991, с. 25.

Натомість XIV-XV ст. більшість дослідників, у тому числі Чижевський, розглядали як паузу в літературному розвитку.

Водночас Шевчук вважає цілком обґрунтованою тезу, що «Середньовіччя в наших умовах накладалося на Ренесанс та Бароко» і сягнуло до XVIII ст., продовжуючи свою течію «як ріка в ріці». В. Шевчук. Муза роксоланська, с. 12. При цьому він дуже позитивно оцінює працю Анатолія Макарова «Світло українського бароко» А. Макаров. Світло українського бароко. Київ 1994. і вважає, що той «відійшов від трафаретів академічної думки», не боячись висувати сміливі тези про «сюрреалізм XVII ст.», «магічний реалізм», «аванґардистські захоплення барокових поетів» тощо. В. Шевчук. Муза роксоланська, с. 15-16. Про паралелі між аванґардизмом і бароковою поезією Івана Величковського див.: А. Біла. Футуризм. Київ 2010, с. 57.

До запропонованої Чижевським періодизації звертається архиєпископ Ігор Ісіченко в невеличкій, але дуже змістовній статті «Silentium Divinum і орнаментальний стиль» І. Ісіченко. Пильнувати світильник: Послання. Доповіді. Статті. Харків - Львів 2013, с. 282-285.. Зокрема, владика Ігор зазначає, що «розмиті часові межі панування обох стилів у руській культурі Х-XVI ст. і досі не дозволяють використати концепцію Дмитра Чижевського для проектування еволюції стилів на періодизацію літературної історії нашого Середньовіччя». Автор звертає увагу на зміну мови стилів, яка відбулась у європейській культурі в ХІІ ст., коли на зміну романському стилю приходить готика. Відтак він вказує на аналогії, які існують між романським стилем, якому притаманне «особливе відчуття дотику до історії», і руською літературою ХІ-ХІІ ст., визначаючи її стиль як «монументальний історизм». Тим часом прихід готичного стилю на зміну романському владика називає «суголосним зміні в нашій літературі монументального стилю на орнаментальний», де, за словами Дм. Чижевського, «одностайна монументальність творів ХІ ст. змінюється різноманітністю орнаментальних прикрас кожного твору», а сприйняття світу набуває символічного характеру, де «усяка дійсність є разом з тим знаком чогось іншого, вищого, безпосереднього в дійсності не даного нам або нам неприступного». Остаточно автор статті пропонує трактувати «орнаментальний стиль» Дм. Чижевського як руський аналог готики. При цьому владика ототожнює романський стиль із періодом розквіту бенедиктинського монашества, однією зі складових духовності якого було lectio divina (побожне читання). Ордени домініканців, францисканців, кармелітів та розквіт цистерціанського руху в ХІІІ ст. він пов'язує з готикою, що також сформувала свою духовність.

Словесна орнаментика, як і багатий декор готичних соборів, з'являється там, де занурення в «silentium divinum» вищого спокою, споглядального зосередження на трансцендентному відкриває непомітні в життєвій динаміці нюанси, півтони, приховані інтенції. Прагнення надати досвідові контемплятивного благочестя дискурсивної форми виявляється в широкому зверненні до метафори, символу, до синонімії. І. Ісіченко. Пильнувати світильник, с. 284-285.

Чи не звучить тема «занурення в silentium divinum», про яку говорить архиепископ Ігор, співзвучно із завершальними рядками Транквілонової епіграми до «Перла многоцінного»: «Ubi divinum illuminatio, ibi tacet poeta- rum scondacio»?

Підсумкові рефлексії

Попри часову дистанцію та словесно-барокову строкатість української духовної літератури XVII-XVIII ст., сьогодні складаються непогані умови для повернення її в сучасний український богословський контекст. Цьому сприятиме й перевидання творів провідних авторів цієї доби, як у нашому випадку перевидання «Учительного Євангелія» Кирила Транквіліона Став- ровецького. Однак наступним кроком має бути вихід поза рамки визначених історичною методою студій історії української літератури й філології, як рівно ж історії Церкви та богослов'я, на тло феноменології духовного життя для пошуків «перлів многоцінних», у творення сучасного українського богослов'я. Постметафізичний проект з його акцентом на богословську естетику та феноменологію забезпечує сприятливе тло для сучасної богословської інтерпретації творів доби «українського бароко». Поетична образність останніх у рамках богословської естетики перетікає в русло топології феноменів духовного життя, презентуючи українську літературу назагал як необхідний locus theologicus для сучасного українського богослов'я. Це, своєю чергою, - після часів фактичної заборони в добу атеїзму і маргінального статусу в системі української науки й освіти постатеїстичної та пострадянської доби - має забезпечити богослов'ю чільне місце в контексті сучасної української гуманітаристики. У зв'язку з тим необхідно внести зміни в стратегію підходів до дослідження української літератури XVII-XVIII ст.: якщо дотепер провідну роль у цьому процесі відігравали філологи й літературознавці (в окремих випадках зі згаданих вище причин змушені перебирати на себе функції «богословів», часами демонструючи при тому не надто фахові висновки), то тепер, після вирішення питань щодо академічного статусу богослов'я й богословських факультетів, провідну роль у цьому питанні мають перебрати на себе богослови. Щобільше, успіх філологів і літературознавців у подальшому дослідженні української барокової літератури великою мірою залежатиме від того, наскільки активно досліджуватимуть її сучасні українські богослови.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Визначення протестантизму як одного з головних напрямків християнства. Характеристика основних напрямків у протестантизмі: лютеранства, англіканства, баптизму, п'ятидесятництва, Свідків Ієгови та мормонізму. Обряди і таїнства богослов'я та його теологія.

    реферат [41,9 K], добавлен 22.11.2011

  • Прояв екзистенційного характеру експлікації феномена стражденності у Святому Письмі, зразках святоотчого богослов’я та у творчості православних і православно-орієнтованих мислителів. Осмислення людської гріховності та ствердження її онтологічних причин.

    статья [29,6 K], добавлен 21.09.2017

  • Становлення та розвиток Олександрійської богословської школи, аналіз олександрійської патристики. Олександрійські богослови, їх життєвий шлях, основні ідеї та творчий доробок: Оріген, Климент, Григорій, Діонісій, Петро, Атанасій, Дидим та Кирило.

    курсовая работа [59,2 K], добавлен 06.10.2011

  • Життєвий шлях апостола Павла: духовне переродження і апостольське служіння. Діалектика богослов’я і філософія, духовний шлях від людини до Бога, давньогрецький скептицизм та історичний погляд на зв’язок між Божим Словом і філософією. Вчення про спасіння.

    дипломная работа [641,7 K], добавлен 18.03.2012

  • Раціоналістичні тенденції в українській полемічній думці XVI–XVIII ст.. Зіткнення кількох релігійних напрямків. Українська полемічна думка в острозькому культурно-освітньому осередку. Києво-могилянська академія як важливий культурно-просвітницький центр.

    реферат [27,6 K], добавлен 15.07.2009

  • Зміст молитви у контексті святоотцівської думки, її зв'язок з духовним життям. Погляди Макарія Єгипетського, Василя Великого, Єфрема Сіріна, Сімеона Богослова на процес молитви. Її види в залежності від конфесійної спрямованості. Сковорода про молитву.

    контрольная работа [28,3 K], добавлен 28.09.2010

  • Феномен Берестейської унії 1596 р. та її місце у національно-культурній та релігійній історії українського народу. Проблема стосунків між церквою та державою в Україні: теоретичний метедологічний аналіз.

    диссертация [205,5 K], добавлен 08.08.2007

  • Розвиток духовності у давньоруському суспільстві. Вплив християнських цінностей на формування й розвиток української культури, політики, освіти та інших сфер суспільного та духовного життя. Трансформація християнських цінностей у сучасному суспільстві.

    контрольная работа [21,5 K], добавлен 26.05.2014

  • Книга Откровения (Апокалипсис Иоанна Богослова) как заключительная и единственная пророческая книга Нового Завета. Основные виды толкований книги Откровения. Проблема большого количества образов, символики и особенностей жанра изложения текста книги.

    реферат [17,8 K], добавлен 05.05.2016

  • Биографическая справка. Конспект сочинения П.А. Флоренского "Записка о христианстве и культуре". Богослов и философ. Тяга к платонизму и в целом к духовному строю греческой античности. Интеграция идей и методов современного естествознания.

    эссе [13,3 K], добавлен 12.02.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.