Свята Макрина молодша - учителька й наставниця великих каппадокійців

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 27-38-788-055.2:27-9«03»ГРИ+ВАС

СВЯТА МАКРИНА МОЛОДША - УЧИТЕЛЬКА Й НАСТАВНИЦЯ ВЕЛИКИХ КАППАДОКІЙЦІВ

Ігнатія Гаврилик

Коли говоримо про історію Церкви та розвиток її вчення, то зазвичай звертаємося до постатей великих отців, подвижників та вчителів, які неабияк вплинули на хід подій. Зокрема, такими великими мужами, які окреслили нашу віру й боронили її ортодоксійність, є три каппадокійські єрархи - Василій Великий, Григорій Богослов та Григорій Нисський. Це були близькі друзі, які походили із заможних аристократичних родин Каппадокії. Однак, роздумуючи над ділами й подвигами отців, ми іноді забуваємо (свідомо чи несвідомо) про зворотний «бік медалі» - великих матерів, які часто стояли за цими мужами. Бабуся, мати, дружина, сестра часто непомітні, але 'їхня присутність відігравала важливу роль у формуванні світогляду й богословської думки Отців Церкви.

Кардинал Генрі Ньюман назвав родину св. Василія Великого «розсадником єпископів і святих» J. H. Cardinal Newman. Historical Sketches, т. 2: The Church of the Fathers. St. Chrysostom. Theodoret. Mission of St. Benedict. Benedictine Schools. London 1906, с. 17. Про це говорить і святитель Григорій Богослов у «Надгробному слові на честь великого Василія», 9 (Gregorius Na- zianzenus Orationes, PG 36, кол. 504-505).. Батько Василія і Григорія, Василій Старший, був відомим ритором Понту, опікуном бідних та відданим молитві християнином, 'їхній дядько (батьків брат) Григорій був єпископом у Кап- падокії, мати Емелія - благочестивою християнкою, матір'ю десятьох дітей, а пізніше святою монахинею. Родина славилася багатством, але ще більше - своїм надзвичайно благочестивим християнським життям. З десяти дітей три брати стали єпископами і монахами, одна сестра - засновницею монашої спільноти. Остаточно ця родина дала Церкві вісім великих святих. І якщо вона стала «розсадником єпископів і святих», то це завдяки тій, яка була вихователькою, вчителькою, другою матір'ю, а навіть батьком-опікуном. Мова йде про святу Макрину Молодшу Макрину називають Молодшою, щоб відрізнити її від бабусі по батьківській лінії, Макрини Старшої, яка зазнала переслідувань за імператора Діоклетіана й була ученицею св. Григорія Чудотворця, єпископа Неокесарійського. Вона втішалася великою повагою в родині та була першою вчителькою християнської віри для дітей і внуків, див.: Василій Великий. Лист 204 «До неокесарійців», 6 (PG 32, кол. 752-753). На честь славетної бабуні батьки назвали найстаршу доньку Макриною. Більше про це див.: J. Corominas Julian. Macrina La Madre [= Donne d'Oriente e d'Occidente, 17]. Milano 2005, c. 41-45..

Макрина - учителька і філософ

Макрина була найстаршою з десяти дітей. Народилася вона, ймовірно, 327 р., потім - Василій у 329 р., потім - Навкратій, Григорій у 331-му та наймолодший, Петро, в 341 р. Після смерті батька в 340 р., коли Макрині було тринадцять років, вона стає осердям родини: бере на себе виховання наймолодшого брата, а також опікується всіма іншими дітьми, допомагаючи в усьому матері. Брат Григорій так описує піклування Макрини родиною:

Була в нас сестра, наставниця в житті, яка після матері замінювала нам матір, - сестра, що мала таку велику відвагу Відвага, сміливість () ларрг|Оіа), про яку говорить Григорій, є знаком досконалої свободи від пристрастей, яка була притаманна людині до гріхопадіння, див.: Gregoire de Nysse. Vie de sainte Macrine / перекл. і ред. P. Maraval [= Sources Chretiennes (далі - SCh), 178]. Paris 1971, c. 269, прим. 1. перед Богом, що була для нас міцною фортецею (Пс 60:4) і щитом благодаті (Пс 5:13), як каже Писання, і градом-твердинею (Пс 30:22), і всім, що іменується твердинею, завдяки великій сміливості перед Богом, яка була їй особливо притаманна. Григорій Низький. До Йоана про різні справи та про порядок життя сестри Макрини, 6; див.: Gregoire de Nysse. Lettres / перекл. і ред. P. Maraval [= SCh 363]. Paris 1990, c. 248.

Єдиним джерелом, з якого довідуємося про Макрину, її життя та надзвичайний вплив на родину, є твори її брата Григорія Нисського, які дослідники об'єднують під однією назвою «Про Макрину». Сюди належать: 19-й Лист Григорія до Йоана «Про спосіб і уклад життя сестри Макрини», «Життя святої Макрини» Григорій Нисський. Життя св. Макрини; див.: Gregoire de Nysse. Vie de sainte Macrine [= SCh 178]. Маємо переклад цього твору українською мовою (Григорій Ніссійський. Життя св. Макрини, сестри св. Василія Великого / перекл. о. С. Фединяк, ЧСВВ, Ню Йорк 1969), однак через неточності в цьому виданні потрібні уривки тут наново перекладено з оригіналу. та «Діалог про душу і воскресіння» (або «Діалог із Макриною») Григорій Нисський. Діалог про душу і воскресіння; див.: Gregorius Nyssenus. Opera quae reperiri potuerunt omnia (PG 46, кол. 11-160)..

Обидва твори - «Життя святої Макрини» та «Діалог із Макриною» - є незалежними, однак перегукуються один з одним, і тому 'їх необхідно розглядати разом Зокрема, у «Житті святої Макрини» Григорій коротко передає зміст розмови зі сестрою, і саме ця їхня розмова перед смертю Макрини стане, дещо пізніше, темою великого догматичного трактату «Діалог про душу і воскресіння»: «Ми роздумували про душу, і сестра говорила про причину життя у плоті, якою є мета людського життя, чому людина стала смертною, як прийшла смерть і як знову повернутися до життя, звільняючись від смерті» (Життя св. Макрини, 18 (SCh 178, с. 200).. У цих творах Григорій, уже в сані єпископа, широко відомий - його, за словами самої Макрини, «знають по цілому світі», а «Церкви запрошують боротися з єресями і встановлювати своїм словом порядок» Життя св. Макрини, 21 (с. 210). - приходить до сестри як до своєї вчительки й наставниці та охоче слухає її повчання. Він називає її «Великою Макриною» (^ рєуаХє) Там само, 15, 18, 19, 31., «святою» (^ dyta) Там само, 28, 29, 30, 31, 37., «божественною душею» (^ 0eta tyu^) Там само, 27 (с. 232)., яка стала «славою цілої родини» Там само, 22 (с. 212).. Ці два твори Григорій будує за двома різними типологіями, змальовуючи Макрину як ідеал християнського вчителя і філософа, як ту, яка шукала Бога цілим своїм серцем і умом.

У «Житті святої Макрини» Григорій бере за взірець святу первомученицю Теклю, про яку йдеться в «Діяннях Павла і Теклі». Прачек; ПаоАло каі 0ЈкАх|Я // Acta apostolorum apocrypha, 1 / упоряд. R. A. Lipsius. Leipzig 1891, с. 235-272. Згідно з легендою, вона була ученицею апостола Павла, а згодом і сама стала апостолкою (рівноапостольною, як її називає Церква). Григорій представляє Макрину як другу Теклю, котрій Павло довірив свою апостольську місію. Згадує Григорій і про те, що першим іменем, яке мати почула у сні про доньку, було саме ім'я Текля. Життя св. Макрини, 2 (с. 146). Використовуючи цю паралель, святитель наголошує, що Макрина справді була для багатьох учителькою, провідницею та служителем Слова Божого Григорій часто називає Макрину «вчителькою» (SiSdoKaXoc;), «вихователькою» (лш- баушуг|оаоа), «провідницею» (уеіраушуос;) на шляху до досконалості. Докладніше про це: P. Maraval. Introduction // Gregoire de Nysse. Vie de sainte Macrine [= SCh 178], с. 102. для мирян, а часто й для священиків.

Без сумніву, Григорій, як православний єпископ IV ст., не припускає навіть думки про яке-небудь священиче служіння Макрини, Див.: P. Wilson-Kastner. Macrina: Virgin and Teacher // St. Andrews University Seminary Series 17 (Spring 1979) 105-118, тут с. 107-108. Мараваль заперечує і дияконське служіння Макрини, див.: P. Maraval. Introduction, с. 55-56. однак це жодним чином не ставить під сумнів авторитетність її проводу для тих, хто шукає істинної філософії. Сам єпископ Григорій поважає її та вчиться від неї.

Важливо зауважити, що Григорій наголошує на одній суттєвій відмінності між Теклею і Макриною: якщо перша була справжньою місіонеркою, часто наражалася на різні небезпеки й переслідування за Слово Боже, то друга, натомість, вела радше укрите життя, у молитві й тиші:

А був у них [у монастирі] такий порядок життя, таке сильне прагнення істинної філософії Під «істинною філософією» Григорій розуміє глибоке християнське життя, вільне від пристрастей, кероване Святим Писанням і сповнене чеснотами й божественними справами (молитва, богомислення та ін.). Про монаше життя як істинну християнську філософію див.: P. Maraval. Introduction, с. 90-98. Цікавими є думки Григорія Богослова на цю тему: «Практикувати істинну філософію - це найбільша, але й найважча річ, і не багатьом під силу, а лише тим, що покликані до цього Божественним Верховним Умом, який простягає їм свою щедру руку» (Григорій Богослов. Надгробне Слово братові Кесарію, 9 (PG 35, кол. 765))., таке благочестя у спільному житті щодня і щоночі, що годі це описати словами... Вони лише між іншим старалися про житейські справи, а основним їхнім заняттям було роздумування про Божественне, безнастанна молитва та безперервний спів гимнів...

Це було їхньою працею і відпочинком від праці. Життя св. Макрини, 36-37 (с. 256-258).

Однак таке зосереджене життя аж ніяк не перешкодило Макрині бути місіонеркою (вона спонукала свою матір до монашого життя, буквально навернула брата Василія від марної слави до істинної філософії, заохотила двох інших братів до монашого життя), вона служила людям працею, а часто порадами. Як довідуємося з твору, сам Григорій, а також Петро та Навкратій (який обрав анахоретський спосіб життя) часто приходили до сестри на пораду й розмову. Окрім того, багато простих мирян часто приходили до Макрининого монастиря по пораду, молитву, а іноді й по зцілення. Життя св. Макрини, 37-38 (с. 258-264). Григорій наводить приклади чудесного зцілення, які сталися за молитвами Макрини. Дещо більше про це: J. Corominas Julian. Macrina La Madre, с. 123-130.

Тут напрошується паралель з іще одним твором, що датується другою половиною ІІІ ст. і також розповідає про Теклю. Це «Симпозіон» Методія Олімпійського Методій Олімпійський. Симпозіон (PG 18, кол. 27-220)., де описано бенкет десяти дів, на якому Текля є інтелектуальним лідером. Подібно говорить і Григорій про Макрину: вона була духовним лідером не лише жіночої монашої спільноти, яку заснувала разом із матір'ю, але й чоловічої, у якій настоятелем був пізніше її брат Петро. Жіноча спільнота Макрини і Петрова чоловіча спільнота містилися неподалік одна від одної, на березі ріки Ірис, а спільнота Василія була згодом на протилежному березі ріки. Дехто з науковців висловлює думку, що, можливо, після того як Василій став єпископом, спільнота його монастиря перейшла під провід Петра, і коли Григорій відвідував сестру, то на протилежному березі ріки вже не було монастиря. Див.: C. B. Christakis. А Woman Christian Sage of the Fourth Century: Macrina the Virgin-Philosopher // Theologia 66/2 (1995) 330-361, тут с. 359.

Щоб отримати повніше уявлення про особу Макрини, про силу й велич її духа, потрібно сказати декілька слів і про другий твір Григорія - «Діалог про душу і воскресіння». Григорій бере тут за взірець Сократа з Платонового «Федона» Платон. Федон // Платон. Діалоги / перекл. Дз. Коваль, Й. Кобів, Т. Лучук, У Головач, Ю. Мушак. Київ 1999, с. 234-292. Подібно до того, як Сократ в останні години життя роздумував зі своїми друзями про те, чи може душа бути безсмертною, Григорій з Макриною впродовж останніх годин її життя також розмовляли про безсмертя душі. і представляє Макрину як істинного християнського філософа. Цей твір набагато більший, ніж попередній, і тема розмови чітко визначена: йдеться про смерть і життя душі після смерті, про мету людського життя. Здебільшого говорить тут Макрина, а Григорій лише ставить їй запитання. У цьому творі він називає її не інакше, як учителька, і справді смиренно вчиться від її мудрості. Вже на початку твору Григорій вказує на вчительські якості Макрини, яка перевершує його у християнській любомудреності:

Після смерті великого Василія... я поспішив до моєї сестри і наставниці (бібасткаХос;), щоби з нею розділити моє горе. Боліла мене душа, і тому шукав я спільника ридання. Вона ж, немов досвідчена в мистецтві приборкання коней, спочатку дозволила мені дещо захопитися поривом емоцій, а потім словом, немовби вуздечкою, почала приборкувати їх, вгамовуючи своїми роздумами мою розбурхану душу. Діалог про душу і воскресіння (PG 46, кол. 11).

Хоч учені вважають, що сам діалог між Григорієм і Макриною не є історичною подією, це, однак, не применшує вартості твору й не заперечує певних фактів, які автор хотів донести до читача. Зрештою, подібна розмова могла не раз відбуватися між братом і сестрою, які легко знаходили спільну мову в роздумах на богословські теми.

Макрина у творі «Діалог про душу і воскресіння» досить відрізняється від Макрини, показаної в «Житті св. Макрини». Тут вона постає перед нами як справжній християнський мудрець, добре обізнаний у Святому Письмі, який провадить і навчає, але водночас на диво легко оперує філософськими поняттями та підпорядковує 'їх християнському віровченню. Діалог про душу і воскресіння (кол. 29, 49-51). Завдяки обізнаності в поганській філософії Макрина поборює уявні Григорієві сумніви щодо життя після смерті та щодо сутності людської душі. При цьому, замість проголошувати Писання незаперечним авторитетом, вона радше показує, як його треба розумно інтерпретувати, щоб долати ним ворожі закиди. Там само (кол. 49-52, 79-81, 129, 149). Вона вміло представляє не торжество християнського подвижництва над поганською філософією, а торжество справжньої філософії над фальшивою.

Отже, взявши за взірець своєї розповіді про Макрину образи св. Теклі та Сократа, Григорій звертає увагу читача на дві речі: по-перше, що Макри- нине знання Святого Письма не було лише побожною практикою, - вона справді була досвідченим знавцем Писання й уміла глибоко пояснювати та використовувати його навіть у суперечці з філософськими теоріями; по-друге, що Макрина була достатньо обізнана з поганською філософією і могла поборювати її, виставляючи на яв світло християнської віри. Див.: P. Wilson-Kastner. Macrina: Virgin and Teacher, с. 108.

Без сумніву, твір «Діалог про душу і воскресіння» викликає деякі слушні запитання. Чи справді Макрина була аж таким досвідченим метафізиком, невже її глибоке благочестя поєднувалось із вражаючим інтелектуальним знанням у сфері філософії та філософських концепцій, особливо стоїчної та епікурейської думки, якими вона так легко оперує? - Так, змістом свого твору Григорій переконує нас у цьому.

І чи справді Григорій, звершений богослов, після довгих студій може ставити такі примітивні Наприклад, у «Діалозі про душу і воскресіння» Григорій немовби сумнівається в тому, що душа безсмертна, і лише зі смирення до Божого повеління приймає це твердження; він запитує, де може перебувати душа після смерті, і яке місце може бути відповідним для її безтілесної природи, і як погани можуть повірити в існування Вседержителя всього. Макрина ж, хоч і вважає такі запитання безглуздими й нечестивими, терпеливо відповідає на них. питання? - Сумнівно. Це може бути або літературний прийом, або ж спогад про його юнацькі роки, коли він був учнем Макрини. Зрештою, дивним є те, що сам Григорій не соромиться називати себе учнем, намагається вказати на інтелектуальну вищість Макрини. R. E. Osborn. I'm Looking Over a Four-Leaf Clover That I Overlooked. The Cappadocians Reconsidered // Impact 8 (1982) 15-30, тут с. 28. У той час, коли в Церкві загальноприйнятим було домінування чоловіка, а жінці відводилася роль лише смиренної слухняної дружини й матері, коли не могло бути й мови про те, щоб жінка навчала чи дискутувала на богословські теми, Григорій, відомий богослов і ритор, представляє себе простим нетямущим учнем, що вчиться від жінки - учителя і філософа!

Тож пропоную повернутися дещо до питання про Макринині світські (філософські) знання. Відомо, що в IV ст. у Римській імперії, зокрема в Каппадокії, освіта для дівчат не була рідкістю. P. M. Beagon. The Cappadocian Fathers, Women and Ecclesiastical Politics // Vigiliae Christianae 49 (1995) 165-179, тут с. 170. Однак знаємо теж, що Макрина виховувалася радше на Святому Письмі, аніж у світській мудрості, про що Григорій розповідає у «Житті св. Макрини»:

Старанням матері було виховати доньку, однак не за тим світським і звичайним навчанням, що його в більшості набували молодші вихован- ки-підлітки за допомогою віршів Йдеться про поганські поезії, у яких розповідалися любовні історії та оспівувалася жіноча мораль, неприйнятна для християнського віровчення.... Предметом навчання для дівчини було богонатхненне Писання. Життя святої Макрини, 3 (с. 148-150).

Звідки ж тоді в Макрини такі блискучі знання у сфері поганської філософії? Відповіддю на це питання може служити той факт, що Макрина виховувалася, а пізніше була духовним осердям у родині великих інтелектуалів, адвокатів, філософів і єпископів. Тож її родинний дім, мабуть, не раз ставав місцем богословських диспутів. У «Діалозі про душу і воскресіння» Макрина сама каже, що вона не претендує на вичерпні знання писемних джерел, оскільки лише «чула» про них. «Та^а пои тайга каі та тоїайта про; tov АябатоА-OV ЈV A0f|vai<; поте auaTavTЈ; лроЈфЈроу Етшїкої TЈ каі 'Еткойраої. Каі уар акойю про; тайга раАгата tov 'EntKoupov так; йяоЛт|фЈаі фЈрЈа0аі, ш; тикала ті; каі айторато; р twv ovtwv onЈvof0г| фйаі;, ш; ой §Јріа; яpоvо^а; Sia twv яраурат^ $іг|кой ар;» (PG 46, кол. 21). Ці обставини, помножені на великий духовний досвід Макрини, сміливо можуть служити аргументом на захист її блискучих знань. Можливо також, що в особі Макрини маємо яскравий приклад домашньої освіти в елітних родинах IV ст. Див.: Saint Macrina: The Hidden Face Behind the Tradition / перекл. Kevin Corrigan // Vox Benedictina: A Journal of Translations from Monastic Sources 5.1 (1988) 13-43, тут с. 14.

Вплив Макрини на братів

Досі ми говорили лише про Макрину і Григорія. А якою ж була роль старшої сестри в житті інших братів?

Другий із чотирьох братів, Навкратій, вирізнявся багатими природними даруваннями, фізичною красою, силою та вправністю в усьому. У віці 21 року він виявляв такі здібності в риториці й публічних виступах, що слухачі часто захоплювалися ним. Та незабаром, маючи перед очима приклад матері й сестри Макрини, він відкинув блискучу кар'єру й обрав самітне життя, оселившись на березі ріки Ірис, неподалік домашнього маєтку. Навкратій жив із праці своїх рук, піклуючись старшими мона- хами-самітниками, під духовним проводом матері й сестри. Так тривало п'ять років. Проте одного разу під час риболовлі човен перекинувся і Навкратій потонув. Життя св. Макрини, 8-9 (с. 164-170). Для матері це було важкою трагедією, однак присутність і допомога доньки допомогли здолати біль і йти далі. церква богословський мислення монаший

Наймолодшим у родині був брат Петро, виховання якого Макрина вже з перших днів його життя взяла на себе, ставши для нього всім. Ось як Григорій пише про це:

Вже від дитинства Макрина навчала Петра священних наук, щоб таким чином не дати йому вільного часу займатися пустими речами. Щобільше, ставши для хлопця батьком, учителькою, вихователькою, матір'ю та порадницею в усякому добрі, вона виробила з нього такого юнака, що ще поки він переступив юнацькі роки, вже стремів до високого ідеалу істинної філософії. Там само, 12 (с. 182).

Незабаром Петро став співподвижником Макрини та її близьким помічником у веденні справ монашої спільноти. На думку Григорія, Петро, «маючи за приклад сестру та під її проводом», дійшов до такого ступеня подвижницького життя, що «дорівнював, а то й перевищував у цьому Василія» Там само, 12 (с. 184).. Петро і Макрина були біля матері при її смерті. Пізніше Петро став єпископом Севастійським, боровся з аріанською єрессю, брав участь у ІІ Вселенському соборі в Константинополі.

Вирішальною була роль Макрини і в житті Василія Великого. Ще юнаком Василій, після домашньої підготовки, подався у світ здобувати знання. Він навчався в Кесарії, Константинополі, Афінах. Після здобуття високих знань Василій повернувся до рідного дому. Наука, однак, змінила його - він став «надміру гордовитим через свої здібності й нехтував усіма авторитетами. У своїй зарозумілості він виносився навіть понад визначних людей, що були при владі» Там само, 6 (с. 162).. Варто пригадати, що Василію було тоді лише 26 років! Макрина швидко збагнула всю небезпеку такого стану речей і взяла Васи- лія у свої руки. У той час вона вже подвизалася разом із матір'ю та братом Петром у монашому житті, а Навкратій - у самітництві. Остаточно Макрина таки здобула свого найстаршого брата: незабаром він охрестився, покинув блискучу світську кар'єру та згодом заснував на протилежному боці ріки Ірис монашу спільноту. І хоча саме Василій став організатором відомої мона- шої спільноти в Каппадокії, сталося це, однак, під впливом Макрини, яка, власне, і започаткувала монашество, назване згодом «василіянським» Див.: V. Harrison. Male and Female in Cappadocian Theology // The Journal of Theological Studies 41 (1990) 441-471, тут с. 445.. Саме з досвіду Макрининої спільноти Василій учився спільного монашого життя, на прикладі цієї спільноти він уклав свій перший малий «Аскетикон».

Утім, незважаючи на те, що саме під впливом сестри Макрини сталася така радикальна переміна у Василієвому житті, сам він жодного разу не згадує у своїх творах про цю подію. Дехто з дослідників вважає, що Василій у своїх творах взагалі не згадує про Макрину. Див.: C. Christakis. А Woman Christian Sage, с. 331, прим. 5; E. Catafygiotu Topping. Saints and Sisterhood: The Lives of Forty-Eight Holy Women. Minneapolis 1990, с. 241. На думку Василія, визначальний вплив на його духовне життя мали дві жінки - бабуся Макрина Старша і матір Емелія, на яких він і покликається, обстоюючи істинність своєї віри:

Чи може бути якесь точніше визнання віри, ніж те, яке ми отримали від нашої бабусі, благословенної жінки, що вийшла з-поміж нас? Я говорю про славетну Макрину, яка виховувала нас у вченні блаженного Григорія, що зберігалося аж до її часів у неперервній традиції. Вона виховувала і формувала мене, ще як дитину, у всебічному благочесті... Я ніколи не допускав помилкової думки про Бога. Те уявлення про Бога, яке я отримав у дитинстві від моєї блаженної матері і моєї бабусі Макрини, я пізніше розвинув і досі зберігаю в собі. Василій Великий. Лист 204 «До неокесарійців», 6 (PG 32, кол. 752-753) та Лист 223 «До Євстатія Севастійського», 3 (PG 32, кол. 825-828).

Отже, своїм знанням і християнським вихованням Василій завдячує цим двом жінкам, які засіяли в його душу зерно істинної віри, що згодом стало розкішним деревом. Про сестру Макрину він і справді не говорить. Натомість її чудово оспівує грецька літургійна традиція. Зокрема, у кондаку празника св. Макрини читаємо слова, які можуть бути підсумком наших дотеперішніх роздумів про її роль у житті каппадокійців:

Радуйся, Макрино преславна, учителько і кормителько Василія Великого, мудросте кормча Григорія Нисського, славо монашого подвижництва і дівственного подвигу похвало. Ти є храмом знань для богословів, а для тих, хто з вірою до тебе прибігає, ти є надією і покровом, радістю і славою. «ХаТрє, Макргга Јобо^Ј, ВааїХєюи той navu бібаакаХо; каї брєятріа- Грдуорюи trjc; Мааг|; її яю^0ЈІаа аофна, |тоva^оuашv те кХєос;, яар0ЈГЈоаа^т^ каощіта, ©Јo\oyov те їбрк; каї Tov ЈІ; аЈ татеї каї яобш npoaTp^ovTov еХя'к; каї яроатата, харроа^г| каї бо^а» (OpoXoyiSiov, avv веш ауїш nepie^ov aKoXovOiaq Tivaq npoq XP^aiv evaejiuv xpiaTiavuv. Grottaferrata 1935, с. 508-509).

Не можна говорити про прямий вплив Макрини на третього каппа- докійського святителя, Григорія Богослова, однак не можемо й цілковито заперечувати його. Григорій, напевно, не раз бував у родинному домі Василія і мав нагоду спілкуватися з Макриною. Він декілька разів з повагою згадує про неї у своїх творах.

Вплив Макрини на богословські погляди каппадокійців

Природно виникає питання: чи така виразна присутність славетних жінок у житті великих святителів мала якийсь вплив на їхні богословські погляди? - Виявляється, що так, зокрема щодо ролі жінки в церковній спільноті.

Знаємо, що в перших століттях християнства жінку часто трактували як творіння, яке є нижче від Адама і не здатне до великих діл чи великих подвигів. Ці думки походять, без сумніву, ще з грецької філософії, зокрема вчення Арістотеля, де жінку вважали помилкою природи, таким собі мутантом. Дехто навіть сумнівався, чи душа Єви рівноцінна з душею Адама. На вершині суспільної піраміди стояв чоловік, а світ жінки обмежувався родиною, роль жінки полягала в мовчазному підкоренні. За основу такого богословлення брали уривок про так зване друге сотворення (Бут 2:22), в якому сказано, що Бог сотворив Єву з Адамового ребра. На такий спосіб богословлення натрапляємо в Тертулліана, Амброзіастера, Августина, Йоана Золотоустого та інших.

У каппадокійських отців чітко простежується інший богословський погляд на жінку та її роль, і він набагато позитивніший, ніж ми могли б собі уявити. За основу своєї патристичної антропології отці беруть розповідь про перше сотворення (Бут 1:27), де йдеться про те, що Бог сотворив Адама і Єву одночасно, як єдине людське буття. Див.: V. Harrison. Male and Female, с. 448. Наслідком такого богословлення є наголос радше на рівності між чоловіком і жінкою, аніж підпорядкування жінки чоловікові. Василій Великий каже про це у своїх «Гоміліях на Псалми» так:

Чому пророк говорить, що Господь вибрав одного лиш чоловіка і зве його «блажен муж»? Невже ж Він жінок виключив зі щастя? Зовсім ні! Одна ж чеснота в чоловіка й у жінки, бо вони обоє як сотворіння гідні однакової чести, та й нагорода для них обох однакова. Послухаймо, що говориться в Книзі Буття: «Сотворив Бог людину, на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх». А в тих, у кого природа одна, в них і спромога така сама. Та й у кого труд однаковий, для того й нагорода така сама. Василій Великий. Гомілія на 1 псалом, 3 // його ж. Гомілії на Псалми / перекл. о. С. Фе- диняк. Львів 2009, с. 20.

Подібно говорить і Григорій Нисський у «Житті Мойсея», вказуючи, що чоловіки і жінки мають однакову здатність вибирати стежку чесноти:

Оскільки рід людський поділений на жіночий і чоловічий, і обом надано однакові можливості для вибору дороги до доброчесності або до зла, то відповідний приклад доброчесності був поданий від Божого голосу кожній половині заздалегідь, щоб і та, і друга, споглядаючи на того, хто їм близький: чоловіки - на Авраама, а жінки - на Сару, за призначеними для них взірцями прямували до життя доброчесного. Григорій Ниський. Життя Мойсея, 12 / перекл. Дз. Коваль. Львів 2001, с. 26.

І, нарешті, Григорій Богослов у «Надгробному слові сестрі Горгонії», описуючи аскетичні подвиги своєї сестри, немов підсумовує цитовані вище думки Василія та Григорія: «Єство жінки, що перемогло у спільному подвигу спасіння єство чоловіка, показало, що жінка відмінна від чоловіка не душею, а тільки тілом!» Григорій Богослов. Надгробне слово сестрі Горгонії, 14 (PG 35, кол. 805).

Замість висновку

Дослідник Рональд Осборн висловив думку, що нам слід говорити не про трьох великих каппадокійців, а про чотирьох. І четвертим він називає св. Макрину R. Osborn. I'm Looking Over a Four-Leaf Clover, с. 25. Про Макрину як четвертого кап- падокійця говорять також інші дослідники, зокрема Роберт Вилкен: «Макрину називали “четвертою каппадокійкою”, християнською вчителькою, яку можна ставити поруч з ученими й досвідченими братами Василієм і Григорієм, а також їх другом Григорієм Богословом» (Роберт Л. Вилкен. У пошуках обличчя Божого: Введення у богослов'я ранньої Церкви / пер. з англ., наук. ред. Т. Тимо. Львів 2015, с. 147) та Мирослав Татарин: «Найбільше ми завдячуємо Каппадокійцям (Макрині Молодшій, Василію Великому, Григорію Богослову, Григорію Нісському) за формулювання того, що сьогодні називаємо троїчним догматом» (М. Татарин, М. Трухан-Татарин. Віднайти Тройцю у неповносправності: Богослов'я, що розкриває обійми іншості / перекл. з англ. О. Бодак; ред. Г. Пастушук. Львів 2016, с. 73-74)., яка непомітно провадила своїх братів і мала неабиякий вплив на 'їхню богословську думку. Нам нічого не відомо про якусь її письмову спадщину - найімовірніше, вона нічого й не залишила, навіть листів. На цю тему дещо більше див.: P. Maraval. Macrine ecrivain? (Appendice II) // Gregoire de Nysse. Vie de sainte Macrine [= SCh 178], с. 272-273. Однак її вірне служіння у своєму покликанні, її турбота про інших та, найперше, її подвижницьке життя й духовний досвід стали прикладом, який надихав, заохочував і підтримував.

Упродовж IV ст. жінки-аристократки як на Сході, так і на Заході відігравали провідну роль у наверненні своїх родин до християнської віри і/або до аскетичного життя. Описані тут життя святих жінок: Макрини Старшої, Емелії, Макрини Молодшої - служать яскравими прикладами цього поширеного явища. Докладніше про це див.: P. Beagon. The Cappadocian Fathers; J. Corominas Julian. Macrina La Madre, с. 90-91.

Нашою метою було звернути увагу не так на прямий вплив жінок на церковні рішення, як на їхню тиху присутність, яка надихала, спонукувала, застерігала від помилок, а іноді навіть радикально змінювала хід подій. Жінка має свою особливу роль у Церкві, свою харизму. Про це говорить священномученик Іполит Римський, який у коментарі до Пісні пісень використовує як засіб євангельську розповідь про Христове Воскресіння. Див.: Hippolyte. Traites sur David et Goliath, sur le Cantique des cantiques et sur I'Antechrist / перекл. і ред. R. Garitte [= Corpus Scriptorum Christianorum Orientalium, 263-264]. Louvain 1965. Іполит проводить паралель між старою і новою Євою, де стара символізує синагогу, а нова - відповідно, Церкву. Згідно з цим коментарем, перехід від синагоги до Церкви - від старої Єви до нової - відбувається завдяки Дереву Життя, яким є Воскреслий Христос і до якого нова Єва приступає з відвагою і любов'ю. Це стається в момент, коли мироносиці зустрічають Христа і, проповідуючи Його воскресіння, стають апостолками Христовими. Таким чином, для Іполита Єва, торкаючись Дерева Життя (тобто Воскреслого Христа), вже не є першою впалою жінкою, яка принесла прокляття, а є новою Євою, яка дарує життя. У ранок воскресіння Христос посилає до своїх апостолів нову Єву, щоб проповідувати їм Воскресіння, і таким чином мироносиці, як символ нової Єви, стають апостолами для апостолів або апостолами апостолів. Нова Єва стає помічницею нового Адама, вона звіщає йому добру новину і правду про воскресіння.

Без сумніву, в цьому уривку Іполит не говорить про прилюдне проповідування з боку жінок. Жінка, торкнувшись Дерева Життя, стає радше апостолом для апостолів, своїм словом і тихою присутністю допомагаючи їм у 'їхній місії. Історія християнства знає чимало святих жінок, які сягали духовних вершин, своєю мудрістю, силою, відвагою, наполегливістю перевершували багатьох чоловіків і були для них заохотою та прикладом до наслідування. Завдяки дару інтуїції та здатності проникати у глибини людського серця жінка допомагає чоловікові зрозуміти себе самого, реалізувати глибинні прагнення власного єства.

У своїх творах, присвячених Макрині, Григорій Нисський прагнув не просто віддати данину вдячності своїй дорогій сестрі, яка його виховала та яку він упродовж життя вважав своєю вчителькою, але й вказати на великий духовний авторитет, про який треба пам'ятати та від якого належить учитися, «щоб таке славетне життя не залишилося незнаним для прийдешніх поколінь».

Анотація

На прикладі подвижниці IV ст. Макрини Молодшої розглянуто вплив жінок на формування світогляду Отців Церкви та їхнього богословського мислення. Порушено також тему особистості Макрини та устрою монашої спільноти, яку вона заснувала у своєму маєтку. На основі двох творів Григорія Нисського, присвячених Макрині, авторка показує роль жінок у церковному житті перших століть та пропонує одну з можливих відповідей на питання про особливу жіночу харизму в Церкві.

Ключові слова: Макрина, наставник, каппадокійські отці, Григорій Нис- ський, монаше подвижництво, християнська філософія, Василій Великий, жіноча харизма.

On the example of the fourth-century ascetic - Macrina the Younger - the author considers women's influence on the Church Fathers' worldview formation and theological development. She also examines the personality of Macrina and the structure of the monastic community established in her household. On the basis of the two works by Gregory of Nyssa, dedicated to Macrina, the author considers the role of women's personalities in the Church life of the first centuries and offers one of the possible answers to the question concerning women's special charisma in the Church.

Keywords: Macrina, mentor, Cappadocian Fathers, Gregory of Nyssa, monastic asceticism, Christian philosophy, Basil the Great, women's charisma.

Размещено на Allbest.ru