Теологічний дискурс Духовного управління мусульман України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теологічний дискурс Духовного управління мусульман України

Брильов Д.В.,

кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри культурології, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова (Україна, Київ), dbrilyov@gmail.com

Досліджується теологічний дискурс, що утворюється Духовним управлінням мусульман України. На основі аналізу друкованого органу ДУМУ газети «Мінарет», інтерв'ю з головою ДУМУ шейхом Ахмедом Тамімом і релігійної літератури, що випускається ДУМУ виокремлюються особливості його виникнення та формування, а також основні характеристики. Показана роль у формуванні теологічного дискурсу ДУМУ транснаціонального суфійського руху аль-Ахбаш, який представляє собою специфічну відповідь суфійської спільноти на агресивну експансію ісламістських організацій. З'ясовано, що ДУМУ вводить в свій теологічний дискурс праці вчених, що мають особливе значення для мусульманських діаспор України. Виокремлені ключові характеристики теологічного дискурсу ДУМУ: традиціоналізм, аполітичність, легитимація суфізму та суфийських практик.

Ключові слова: Духовне управління мусульман України, аль-Ахбаш, іслам в Україні.

Theological discourse of the Spiritual Administration of the Muslims of Ukraine. Brylov D.V.

The article studies the theological discourse formed by the Spiritual Administration ofthe Muslims of Ukraine. Based on analysis of the newspaper of DUMU «Minaret», interviews 'with the Head ofDUMU SheikhAhmed Tamim and religious literature published byDUMU, thefeatures of appearance andformation ofthe discourse ofDUMU, as 'well as its basic characteristics 'were distinguished. The role of transnational Sufi movement al--Ahbash (which is a specific response of the Sufi community for aggressive expansion of Islamist organizations) in the formation of theological discourse of DUMU was shown. It was revealed that DUMU introduces into its theological discourse the 'works of scholars 'who are of particular importancefor the Muslim diasporas of Ukraine. The keyfeatures ofthe theological discourse of DUMU were distinguished: traditionalism, apoliticality, legitimization ofSufism and Sufi practices.

Keywords: Spiritual Administration of the Muslims of Ukraine, al--Akhbash, Islam in Ukraine.

У цій статті мова піде про теологічний дискурс, який формується Духовним управлінням мусульман України (ДУМУ) на чолі з шейхом Ахмедом Тамімом. У своєму дослідженні я розглядаю особливості його виникнення, формування та основні характеристики. Об'єктом дослідження виступає Духовне управління мусульман України (ДУМУ), яке представляє собою одного з ключових мусульманських акторів, що діють в релігійному полі України. теологічний дискурс духовний мусульманський

У своїй роботі я аналізую публікації друкованого органу ДУМУ - газети «Мінарет», опубліковані інтерв'ю голови ДУМУ Ахмеда Таміма і релігійну літературу, що випускається ДУМУ. Також я вводжу в науковий обіг матеріали особистого архіву, який містить внутрішні документи мусульманських громад України, що дозволяють висвітлити неофіційну історію ісламу в Україні. Крім цього були використані результати досліджень вітчизняних і зарубіжних ісламознавців, антропологів і соціологів.

Духовне управління мусульман України (ДУМУ) виникло напочатку існування незалежної української держави, та являло собою легітимацію незареєстрованих підпільних громад мусульман, що існували в Україні в радянський період, переважно волзьких татар. З 1992 р. ДУМУ було зареєстровано в якості Головного мухтасібатского управління мусульман України в складі Духовного управління мусульман Європейської Росії і Сибіру (ДУМЄС) на чолі з муфтієм Талгатом Таджуддіном. 27 лютого 1993 р. на конференції представників мусульман України було прийнято рішення змінити назву управління з «Головного мухтасібатского управління мусульман України» на «Духовне управління мусульман України», з внесенням відповідних змін до статуту . У цій конференції брали участь глави зареєстрованих мусульманських громад м. Києва, Запоріжжя, Херсона, Полтави, Одеси, Миколаєва, Харкова а також представники незареєстрованих громад м. Львова, Донецька та Черкас. Головою ДУМУ був обраний шейх Ахмед Тамім, а вже 5 квітня 1993 р. управління отримало реєстрацію від державних органів.

Ахмед Тамім є учнем відомого релігійного вченого XX ст. Абдаллага аль-Харарі аль-Хабаши, і має від нього дозвіл (іджаза) на передачу посвячень в два суфійських братства - ріфаійа і кадирійа, а також на викладання за книгами свого вчителя. Оскільки Абдаллаг аль-Харарі є засновником-ідеологом транснаціонального суфійського руху аль-Ахбаш, та завдяки тому, що Ахмед Тамім активно розповсюджує ідеї свого вчителя, подекуди зустрічається ототожнення ДУМУ з філією аль-Ахбаш на пострадянському просторі [2, с. 40].

Рух аль-Ахбаш, відомий також як «Асоціація ісламських благодійних проектів» , розглядається дослідниками як специфічна відповідь суфійської спільноти на агресивну експансію ісламістських організацій. У такому контексті суфізм виявився єдино можливим джерелом відбудови ідеологічної альтернативи екстремізму. Ще однією причиной називають втому ліванського суспільства від громадянської війни, та пошук середнім класом поміркованих форм ісламу, які б дозволялі мирно існувати мусульманам в поліконфесійних суспільствах [9, с. 220].

Як випливає з кредо аль-Ахбаш, опублікованого на його сайті [11], існує кілька питань, ключових для ідеології руху. Перш за все - це належність до сунітів і визнання 4 класичних сунітських правових шкіл (мазгабів)'. маликітів, шафіїтів, ханафітів і ханбалитів. Себе члени руху відносять до шафіїтів, правової школі, яка поширена в арабських країнах Близького Сходу і на Північному Кавказі. У питаннях віровчення представники руху відносять себе до ашаритів - однієї зі шкіл спекулятивної ісламської теології (калям), і ортодоксальної сунітської школи віровчення.

З кредо випливає, що одним з найважливіших положень ідеології аль-Ахбаш є критика ідей Мухаммада ібн Абд аль-Ваггаба, засновника- епоніма фундаменталістської течії ваггабізм, і його послідовників. Такий же критиці піддається Саїд Кутб, ідеолог ісламізму з асоціації Брати-мусульмани, чиї погляди були покладені в основу радикального ісламізму, який проявляється у формі терористичної діяльності - від різних груп, афільованих з аль-Каїдою, до «Ісламської держави».

У кредо також міститься посилання ще на одну важливу для ідеології аль-Ахбаш релігійну практику - виведення з ісламу (такфір) людини, яка вчинила богохульство. Використання цієї практики аргументується посиланням на відомих ісламських авторитетів, лігітимувавших саме таке застосування такфіру. Дана практика принципово відрізняється від такфіра, як політичної практики, яка поширена серед багатьох радикальних фундаменталістських рухів, які виводять з ісламу не тільки за богохульство, але і за визнання мусульманами неісламського правління і т.ін. Багато в чому ці особливості ідеології (чи, скоріше, теології) аль-Ахбаш впливають на теологічний дискурс, який формує Духовне управління мусульман України.

Визначальною рисою дискурсу ДУМУ є підкреслюваний традиціоналізм і зв'язок з суфізмом. Більшість видань присвячено теологічним і ритуально-обрядовим темам, а також полеміці з салафітськими (ваггабітськими) і ісламістськими («Брати-мусульмани» і «Хизб ут- Тахрір») рухами. Серед ритуально-обрядових тим значна увага приділяється практикам, пов'язаним з суфізмом (дуа, істігаса, зіярат і молитви за померлих, благословення реліквіями Пророка, святкуванняМаелг'ду та ін.).

Значний обсяг літератури, що випускається, займають праці ідеолога руху «аль-Ахбаш» - Абдаллага аль- Харарі аль-Хабаши. Зокрема, опубліковані його довідкові праці (мухатасари, тобто «скорочені») по мазгабам Абу Ханіфи і аш-Шафі'ї, а також ряд інших книг.

Крім того, ДУМУ значну увагу приділяє публікації класичних праць по віровченню (акиді), релігійному праву (рфігху) і суфізму (тасаввуфу). Причому друкуються вчені, що належать до різних правових шкіл. Зокрема, видавничим відділом ДУМУ були перекладені і видані такі книги, як «Аль-'Акида ат-Тахауійа» відомого ханафітського вченого Абу Джафара ат-Тахаві, «Аль-'Акаід ан-Насафійя» представника матурідітської школи віровчення ханафітського улема Наджмуддіна ан-Насафі, «Коротке роз'яснення «Листа» ібн Асакіра» відомого середньовічного вченого зі школи аш-Шафі'ї і аль-Ашарі Ібн Асакіра, «Сорок Хадисів» шафіїтського улема Мухйіддіна ан-Нававі, «Повчання синові» ханафітського вченого Абуль-Фараджа ібн аль-Джаузі, «Фігх-ль-'Акбар» засновника ханафітського мазгаба Абу Ханіфи. З робіт по тасаввуфу можна виділити публікацію в газеті «Мінарет» класичної праці відомого хадрамаутського суфія Абдаллага аль-Хаддада «Адаб сулюк аль-мурід» («Культура поведінки мюрида»).

Крім перекладів з арабської мови класичних праць, поширених у всьому ісламському світі, ДУМУ вводить в свій теологічний дискурс праці вчених, що мають особливе значення для мусульманських діаспор, що складають основну масу українських мусульман - зокрема, поволзьких татар. Так, видавництвом ДУМУ був виданий переклад зі старотатарскої мови сбірку праць відомого татарського богослова і суфія Зейнулли Расулева «Макалят Зайнійах» [7], а також книгу «Кауаїд аль-Іслям» («Правила в Ісламі»), видану в Казані в 1891 р. на кошти Султана Абдуль-Азіза Усманова [5].

Пріоритети літератури, що видається ДУМУ, очевидні. В першу чергу, донести до віруючих ісламську доктрину в класичній сунітській інтерпретації, тобто двох ортодоксальних шкіл віровчення - ашарітської та матурідітської. З іншого боку - вибудувати жорстку теологічну ортодоксію, оскільки до «мінімальних необхідних знань про Іслам» в літературі ДУМУ відносять досить специфічні теологічні питання (єдиність Аллага, його абсолютна трансцендентність, тлумачення атрибутів Аллага та інш.), що вимагає від віруючого володіння базовими принципами спекулятивної теології (калам), причому нехтування цими питаннями, згідно трактування ДУМУ, може привести до відпадіння від ісламу [8, с. 73].

Видання перекладів класичної ісламської літератури ДУМУ формує традиціоналістський теологічний дискурс, і водночас слугує легітимації власного релігійного авторитету ДУМУ через звернення до традиції. На це вказують чисельні передмови, які зазвичай супроводжують більшість подібних публікацій, де вказується, що старовинні релігійні книги, які перекладає ДУМУ, слугують доказом того, що саме такі знання з ісламу - не нововведення, а справжні знання, передані теологами ісламу через багато поколінь предків. Ще одним прикладом подібної легітимації «через традицію» є брошура «Віровчення мусульман», що випускається ДУМУ, і в якій підкреслюється, що дане видання затверджено факультетом «Основи Ісламу» провідного сунітського університету «аль-Азгар» і завірено його печаткою [3, с. 1].

В цілому, видавничий відділ ДУМУ підходить до випуску релігійної літератури дуже серйозно - всі аяти з Корану і хадіси попередньо наведені на арабському, імена подані у відповідній транслітерації. Особлива увага звертається на правильність вимови арабських термінів - практично в кожному виданні ДУМУ є відповідний розділ, в якому детально розбирається, як правильно вимовляти деякі літери арабського алфавіту, а також правила читання імені Бога «Аллаг» та імені пророка «Мухаммад». При цьому підкреслюється, що спотворення при вимові імені Бога є гріхом. Необхідність правильної вимови релігійних термінів аргументується тим, що Мухаммад передавав релігійні знання на арабській мові, відповідно і відтворювати їх потрібно правильно, відповідно до правил арабської мови.

Характерною рисою описаного мною теологічного дискурсу ДУМУ є виражена аполітичність. Практично у всіх своїх виступах глава ДУМУ шейх Ахмед Тамім підкреслює дистанцію між релігійним і політичним вимірами життя українських мусульман: «Ми дуже виважено працюємо, тому що наші мусульмани - це громадяни України, але багато з них є вихідцями з країн колишнього СРСР... Ми проти того, щоб релігійний фактор використовувався в політиці. Може, деяка конфесія показує, наскільки вона потрібна владі, але це тимчасово. Щоб зберегти єдність народу і направити його в єдине русло, політики та держава мають продемонструвати спільну стратегію. Якщо всі вирішили, що Україна єдина і вона багатонаціональна, де кожен займає достойне місце, то держава має бути на одній дистанції з усіма» [6].

У своєму небажанні поєднувати релігійну діяльність і політичний активізм шейх Ахмед Тамім демонструє традиціоналістський підхід, притаманний класичним школам ісламського права, в тому числі ханафітам, до яких належить більшість українських мусульман. Як, зокрема, зазначав у своїй роботі Адіб Халід: «...Релігійна та політична влади в ісламському суспільстві протягом тривалого часу знаходились в різних руках... Держава була не безпосереднім проявом ісламу, а світським інститутом, до обов'язків котрого входила підтримка ісламу. Ханафіт- ська школа правознавства вчила підкорятися політичній владі - ось чому в колоніальний період більшість улемів мирилося з правлінням європейців» [10, с. 27].

Частиною теологічного дискурсу, що формує ДУМУ, є активне використання і теологічна легітимація популярної в сунітському світі практики благословення реліквіями (табаррук)'. «...Головним духовним наповненням проведених в містах та областях країни урочистостей були церемонії благословення мусульман, звані по-арабськи «табаррук», реліквією великого Пророка - Його благословенним нетлінним волосом. Традиція благословення широко поширена серед мусульман світу, вона прийшла від самого Пророка, мир Йому, і не суперечить вченню Ісламу; існує вона і у наших мусульман - татар, башкир, арабів, азербайджанців, турків, і інших мусульман... теологі Ісламу повідомляють, що якщо мусульманин в реальності побачить волос Пророка після Його смерті, то в Майбутньому житті він виявиться в числі мешканців Раю. Повідомляється також, що бачення мусульманином волоса Пророка, мир Йому, подібно баченню самого Пророка уві сні, що є для віруючого радісним сповіщенням про його входження в сади Раю» [4].

Завдяки своєму суфійському походженню (дана практика особливо віталася суфіямі, а тому саме в їх руках зосередилися основні реліквії), представники ДУМУ регулярно мають можливість привозити в Україну і проводити благословення віруючих волосом пророка Мухаммада, що, безумовно, зміцнює їх авторитет серед основної маси мусульман, особливо - етнічних мусульман, серед яких дана практика має багатовіковий обіг.

Ще однією важливою практикою, що вводиться ДУМУ в теологічний дискурс, є святкування події народження пророка Мухаммада (мавлід)'. «...Мавлід або свято народження Посланника Аллага - одне з благочестивих нововведень в Ісламі... Нововведення отримало схвалення як у східних, так і західних іламських вчених... Звідси випливає, що проведення Мавліду - нововведення, схвалене Шаріатом, і ні в якому разі не можна це заперечувати. Навпаки, можна назвати його сунной, так як сам Пророк, мир Йому, казав, що той, хто вносить в Іслам добре нововведення, схвалене Шаріатом (тобто відповідне Корану і Хадисам) отримає за це винагороду, і крім того додатково стільки винагород, скільки отримають всі ті, хто дотримується цього нововведення після нього, разом узяті» [1]. Нерідко проведення цього святкування поєднується з практикою благословення реліквіями пророка Мухаммада, що сприяє зміцненню авторитету представників управління, і включає в теологічний дискурс ДУМУ широкі верстви українських мусульман.

Можна казати про те, що Духовне управління мусульман України поступово формує теологічний дискурс, який має певні характеристики. Цей дискурс характеризується традиціоналізмом, тобто зверненням до ісламської доктрини в класичній сунітській інтерпретації двох ортодоксальних шкіл віровчення - ашарітської та матурідітської. Важливе місце в теологічному дискурсі ДУМУ посідають праці представників локальних мусульманських традицій, які мають особливе значення для мусульманських діаспор, що складають основну масу українських мусульман. Характеристиками теологічного дискурсу ДУМУ також є легитимація суфізму та суфійських релігійних практик (таких як мавлід або табаррук), як важливої частини загальносунітської традиції, та підкреслювана аполітичність.

Список використаних джерел

1. Благочестивый Мавлид // Минарет. - 1995. - №18. - С.5.

2. Богомолов А. В., Данилов С. И., Семиволос И. Н., Яворская Г. М. Исламская идентичность в Украине. - К.: ИД «Стилос», 2006.- 192 с.

3. Вероубеждение мусульман. - К.: АЯ Груп, 2010. - 36 с.

4. Волос Пророка Мухаммада, мир Ему, на Украине // Минарет. -2006.-№57.-С.12.

5. Каваид аль-Ислам II Минарет. -2006.-№58.-С.10.

6. Муфтій ДУМУ Ахмед Тамім: мені не треба доводити що я

- партіот // РІСУ [Електронний ресурс]. - 4 серпня 2015. - Режим доступу: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/60716

7. Расулев 3. Макалят Зайнийя. Очерки Зайнуллы-ишана. - К.: АЯ-Груп, 2011. - 48 с.

8. Шестопалець Д. Теологічні позиції ДУМУ в контексті інституціалізаційних процесів в ісламі в Україні // Українське релігієзнавство. -2014. - №69. - С.71-79.

9. Hamzeh N. A., DekmejianH. Sufi Response to Political Islamism: Al-Ahbash of Lebanon // International Journal of Middle East Studies.

- 1996. -№28. - P.217-29.

10. Khalid A. Islam after Communism: Religion and Politics in Central Asia. - Berkeley: University of California Press, 2006. -253p.

11. «What is the Association of Islamic Charitable Projects» // Association of Islamic Charitable Projects [Електронний ресурс].

- Режим доступу: http://www.aicp.org/index.php/about-aicp/ english/518-what-is-the-association-of-islamic-charitable-projects

References

1. Blagochestivyi Mavlid ll Minaret. - 1995.-№18.-S.5.

2. Bogomolov A., Danylov S., Semivolos I., Iavorskaia G. Islam- skaia identichnost'vUkraine. -K.:ID Stilos, 2006. - 192 s.

3. Veroubezhdenie musul'man. - K.: Aya Group, 2010. - 36 s.

4. Volos Proroka Muhammada, mir Emu, na Ukraine і і Minaret. - 2006.-№57.-S.12.

5. Kauayid al-Islam It Minaret. - 2006. -№58.-S.10.

6. Muttii Ahmed Tamim: Mne ne nuzhno dokazyvat', chto ia - patriot // RISU [Elektronnii resurs]. - Rezhim dostupu: http://risu.org. ua/ru/index/expert_thought/interview/60716

7. Rasulev Z. Makalat Zainiiya. Ocherki Zainulla ishana. - K.: Aya Group, 2011. - 48 s.

8. Shestopalec' D. Teologichni pozycii' DUMU v konteksti instytucializacijnyh procesiv v islami v Ukrai'ni // Ukrai'ns'ke religijeznavstvo. -2014.- №69. -S.71-79.

9. Hamzeh N., Dekmejian H. Sufi Response to Political Islamism: Al-Ahbash of Lebanon // International Journal of Middle East Studies. - 1996.-№28.-S.217-29.

10. Khalid A. Islam after Communism: Religion and Politics in Central Asia. - Berkeley: University of California Press, 2006. -253p.

11. «What is the Association of Islamic Charitable Projects» // Association of Islamic Charitable Projects [Elektronnii resurs]. - Rezhim dostupu: http://www.aicp.org/index.php/about-aicp/english/518-what- is-the-association-of-islamic-charitable-projects

Размещено на Allbest.ru