Святкування 900-ліття хрещення Русі та Київська духовна академія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Святкування 900-ліття хрещення Русі та Київська духовна академія

У календарі української історії з посеред дат, які виділяються як пропам'ятні не тільки у науковому середовищі, але й на державному рівні, з подій середньовічної епохи виняткове місце зарезервовано за відзначенням хрещення України-Руси. Так, із додатків до однієї з дисертацій, присвячених політиці пам'яті в сучасній Україні, простежується частота звернень з приводу святкування Володимирового чину до Інституту історії України, зафіксована увага щодо дати в указах Президента, постановах Верховної Ради, розпорядженнях Кабінету Міністрів [5, с. 232, 238, 246, 247]. Зрештою, від 2008 р. президентським указом встановлено щорічно відзначати 28 липня День хрещення Київської Русі [14].

Офіціозний спомин далеких літописних подій відраховує початок від низки заходів, які мали місце в «матері городів руських» наприкінці XIX ст. У далекому 1888 р., з «благовоління» вищого органу церковно-державного управління, зокрема особисто його очільника Константина Победоносцева, в Києві та в інших містах Російської імперії відбулася низка святкових заходів, приурочених до 900-ліття Володимирового хрещення Русі. Столичні чиновники покладали обов'язки з організаційного та ідейного наповнення заходів на місцеві кадри. Тому не дивно, що роль творця смислів та інтелектуального модератора події в Києві автоматично припала головному церковно-освітньому осередку півдня імперії, а саме професорсько-викладацькому складу Київської духовної академії (далі - КДА). У світлі підвищеної уваги до проблематики комеморативних практик було б доречно застановитися над внутрішніми механізмами святкування подій, яке відбулося 130 років тому.

Вшанування пам'яті св. Володимира і пов'язаних з його особою заходів з охрещення Русі частково досліджено у працях М. Петрова [10; 11], І. Мали - шевського [7] та М. Солнцева [12].

Мета дослідження - визначити роль вищого духовного навчального закладу у підготовці та проведенні святкових заходів до 900-ліття хрещення Русі. Для вирішення поставленої мети, слід з'ясувати співвідношення функцій, відведених владою Академії в державній політиці пам'яті і позиціонування останньої щодо відзначенні знаменної дати.

Лаконічно сформулював суть приготувань до торжества Микола Петров - один із провідних професорів КДА: «дляуяснения и прославления (курсив мій. - О.Ф.) просветительного подвига св. Владимира» [10, с. 254]. Виходячи з цієї тези як засновкової, слід спеціально звернути увагу на співвідношення науково-критичного підходу та славослів'я на честь князя-хрестителя.

Масштабне святкування було вже не першою подією подібного роду. Його слід розглядати в контексті відзначення низки т.зв. «многовечных юбилеев», старт яким поклали заходи у 1862 р. з приводу «тысячелетия со времени основания русского государства», що відбувались у Новгороді [8, с. 4]. Акцент на «багатовіковості» ювілею відігравав особливе значення у двох з них - згаданих новгородських торжествах і у планованих київських, оскільки обидві дати маркували давність, як вважала влада, правлячої династії та її відданість православ'ю. До цих відзначень додавалось вшанування інших двох тисячолітніх ювілеїв, - перекладу слов'янською мовою Святого Письма та пам'яті св. Мефодія, - імперія заявляла цим про культурно-духовну сопричасність до подій всеслов'янського масштабу. Постулювалося, що святкування 988 р. символічно поєднує спогади трьох попередніх урочистостей [8, с. 4].

У вступній статті до святкових «Трудов КДА» (номер за вересень-жовтень 1888 р.) вказувалося, що думка про святкування у Києві була висловлена одним із перших місцевим архіпастирем. У 1886 р. митрополит представив до Святішого Синоду проект порядку святкувань у Києві [8, с. 5].

Відгуком на митрополичу пропозицію став виступ на акті КДА проф. Василія Малініна під назвою «Владимир Св[ятой]. как просветитель России». Обрана тема публічної доповіді виходила за межі професійних зацікавлень науковця, адже його сферою було літературознавство. Автор повідомлення з перших рядків стверджує, що очікуване невдовзі «высокое торжество» пов'язане із минулими у 1885 р. святкуваннями пам'яті першовчителів Кирила та Мефодія. В. Малінін пояснив вибір (незвичної для нього) теми доповіді міркуваннями промоції свята: «Нужно только желать и содействовать, чтобы мысль об этом торжестве, столь важная для укрепления нашего национального самосознания и государственного единства, не заглохла, а достигла своевременного осуществления» [6, с. 654].

Окреслене мовцем завдання було надто загальним і аморфним: «…опираясь на данных науки, ввести деятельность этого государя в должную связь с событиями современной ему эпохи» [6, с. 655-656]. Володимир Святославович для доповідача насамперед будівничий державного організму та реформатор. Прийняття християнства промовець вважав основоположним кроком давньоруської історії, який дав підстави говорити про появу нової європейської держави, і цю набуту європейськість дуже підкреслював [6, с. 655, 662]. В. Малінін з'ясовує шляхи поширення християнства на Русь, відношення попередників Володимира до віри Христової тощо. Доповідь не позбавлена наукового апарату, відзначимо нарочите повторення окремих тез популярного тоді церковного історика майстра скепсису Є. Голубинського. Основоположне повідомлення доповіді - приписування Володимирові свідомого і цілеспрямованого бажання постачити «народу» не лише віру, а й християнську освіченість, найперше через писемність і заснування школи. Автор в емоційному захопленні подекуди вдається до очевидних перебільшень, як-то стверджуючи про колосальне поширення християнства в епоху рівноапостольного правителя. Доповідь пересипана щедрими цитуваннями з давньоруських текстів. Завершуючи звернення, мовець вкотре не втомлюється нагати, що шанування св. князя насамперед необхідне сучасникам, аби відчувати себе гідними великого покликання [6, с. 674].

Новий привід згадати про наближення святкування виявився 31 грудня 1887 р., у день смерті митрополита Петра Могили, коли в КДА традиційно поминали осіб, причетних до її діяльності. Передноворічний характер виступу спонукав мовця окреслити очікування від прийдешнього року. Промову доручили молодому доценту кафедри історії та розбору західних сповідань Сергію Булатову [13, с. 239-240], фахівцю із гебраїстики. Найочікуванішою подією наступного року доповідач, зрозуміло, відзначив урочисте святкування 900-ліття з часу хрещення Русі св. Володимиром. Оскільки далі контекст вимагав висловитися про рівноапостольного князя, доповідач, складається таке враження, просто нагадав ключові пункти минулорічної доповіді В. Малініна про введення Русі хрещенням в коло історичних європейських народів, начал освіти, писемності, школи. Слідом по тексту доповідача вистарчило лише на погано припасовану банальність з приводу того, що «Киевская академия… повидимому была призвана продолжить, развить и укрепить дело, начатое св. Владимиром» [1, с. 207]. С. Булатов намагався вибудувати «містки» між спомином Академії та постаттю князя, однак в загальних рисах конструкція виявилася вельми штучною.

Остаточне урядове рішення про відзначення хрещення Русі прийнято щойно 17 лютого (за ст. ст.) 1888 р., тобто за декілька місяців до святкування, церемоніал затвердив Святіший Синод. За браком часу низка запланованих заходів не була виконана в намічені терміни. Так, КДА планувала видати «ученое критическое издание первоисточников сведений о жизни и деятельности св. Владимира», однак проект зірвався через нестачу часу та грошей. Академія переключилась на формування збірника «разных статей о св. Владимире» [10, с. 254]. Для огляду відвідувачів був відкритий Церковно-археологічний музей при КДА.

10 липня, напередодні початку святкового тижня, професор Академії Василь Певницький виголосив «Слово», своєрідне напоумлення задля кращого усвідомлення значення прийдешніх урочистих заходів. Стиль цього і інших подібних «слів», апріорі передбачав перенасичення промови риторичними прийомами. Прослідкуймо акценти на вшануванні пам'яті про давні події, розставлені доповідачем. Час промови був обраний невипадково, якраз напередодні дня пам'яті княгині Ольги, коли «православная российская церковь начинает торжественно праздновать воспоминание просвещения…, совершившегося по благодати Божией» [9, с. 619]. Підкреслено сакралізується дійство, тричі вживається слово «святий»: це означення застосовано не лише до віри до хрещення, також йдеться про «свято-русскую землю». В. Певницький робить реверанс приїжджому начальству, стверджуючи, що «священоначалие… указало свершить… торжество». Насправді, як йшлося вище, ініціатива відзначення насамперед виходила з Києва, а центр лише її схвалив. У мові професора зустрічаються терміни «знамение», «промышление», тобто апелював промовець переважно до емоцій, ірраціонального компоненту. Хрещення для В. Певницького - найбільша подія життя «нашего народа», це «наше рождение в духовную жизнь», «начало новой жизни». Автор нерідко переходить майже на проповідницький стиль, закликаючи у дні «великих святых воспоминаний» складати хвалу вищій силі за навернення пращурів до християнства. На його думку сам акт хрещення треба розглядати у провіденціальному ключі - Провидіння передало чисту віру з церкви грецької, яка слабла, до «русского православного царства» [9, с. 623-624].

Слідом величання хрещення доповнюють вірнопіддані мотиви славослов'я царствуючому монарху, полемічний екскурс проти латинян, і випади проти унії та старообрядців, а також невіруючих з «образованого класса» [9, с. 632-633]. Усім поіменованим наратор докоряє заповітами св. Володимира. В. Певницький навіть вдався до припущення в дусі альтернативної історії, що у випадку прийняття Руссю католицтва (а внаслідок цього згодом лютеранства), подальший історичний розвиток був би несприятливим, позбавленим самобутності та державної міцності [9, с. 625-626].

Мова історика перенасичена очевидними алюзіями на давньоруські тексти в яких йдеться про хрещення Русі, особливо твір Іларіона. Митрополит Київський середини XI ст. нібито промовляє устами «книжника» - професора з кінця століття ХІХ-го, кажучи «прославим великого просветителя нашего». Буквально за текстом літопису трактується і легенда про вибір віри [9, с. 626-628].

Ювілейні заходи тривали з 11 до 18 липня. Доволі представницьким був поіменний перелік офіційної делегації. Окрім численних єпископів з території імперії та з-за кордону, низки архімандритів та інших церковних достойників, кидається у вічі чимало представників слов'янських товариств з різних кутків імперії та з інших країн. Із найвищих державних мужів був присутній обер-прокурор Святішого Синоду К. Победоносцев. Інші запрошені були рангом на кілька порядків нижче. Натомість, дивує фактична відсутність на дійстві представників вищих навчальних закладів як духовних так і світських (у переліку гостей згадуються лише кілька представників університетів, один з яких - професор Університету св. Володимира Юліан Кулаковський) [2, с. 8-9]. Очевидно, широкі кола освіченої публіки не відчували надмірного інтересу до святкувань [12, с. 37].

Ректор КДА єпископ Канівський Сильвестр (Малеванський) долучився до служіння панахиди по князях і княгинях київських, які сприяли утвердженню християнства. Вікарій київської єпархії також брав участь в низці інших церковних заходів, наприклад, у хресному ході з Десятинної церкви до церкви Трьохсвятительської (Василівської) та ін. [2, с. 13].

Академія стала осереддям святкування 14 липня, коли в її конгрегаційному залі відбулись урочисті збори для шанування пам'яті св. Володимира. Головував митрополит Київський і Галицький Платон (Городецький), а перелік гостей майже співпадає із зазначеним раніше. Анонімний автор хроніки святкувань не забув у пафосних тонах зауважити, що розміщені на стінах зали портрети покровителів Академії різноманітних видатних діячів, які вийшли з її стін, «как будто принимали участие в торжестве и разделяли те чувства, какие переполняли живых…» [2, с. 17].

Особливою була організація простору в залі. Посередині, на аналої, виставили ікону св. Володимира, перед якою горіла свічка. На столі ж розмістили колекцію «древних изображений св. Владимира», представлену Церковно-археологічним музеєм при КДА. Ці зображення, переважно, копії (знімки) з різномантіних нумізматичних та образотворчих пам'яток від X до XVII ст. [2, с. 17]. Таким чином був організований символічний сакральний простір з реліквією, який поєднувався у приміщенні зали із символічним музейним простором. Після співу церковної пісні та тропаря св. Володимиру (знову алюзія на священодійство) на кафедру з промовою вийшов професор Академії Іван Малишевський.

У широкій історичній ретроспективі фахівець з давньоруської та візантійської історії звертає увагу на події, які на його думку призвели до хрещення Русі. Як стверджував І. Малишевський, зустріч Русі із християнським Сходом відбулася у надзвичайно сприятливих для першої умовах. Науковець стверджував, що саме від початку правління Македонської династії імперія ромеїв, «которой судил Господь быть нашею просветительницею», була максимально готова «к выполнению своей высокой миссии». Вона, звичайно, зберігала апостольське вчення від нападок Заходу. Імперія позбулась проблем з єретичними рухами та переживала інтелектуальне відродження, цей підйом був «благим предвестником» її спроможності подати просвітлення Русі. Додатковим стимулом для Грецького Сходу звернути увагу на землі понад Борисфеном була втрата від середини VII ст. трьох негрецьких патріархатів, яку слід було компенсувати «новыми духовными приобретениями» [7, с. 756-758]. І. Малишевський навіть говорить про оживлення у Візантії просвітницької свідомості щодо слов'ян, щоправда ця теза піддається сумніву в сучасній науці [3].

Просвітницька діяльність Кирилла та Мефодія а згодом їхніх учнів здалека підготовляли успіх навернення у праву віру. Передвісткою русичам промовець вважав потрапляння святих братів до Херсону-Херсонесу перед місією на захід. Зрозуміло, що І. Малишевський співставляє літописні події 862 р. (т.зв. зародження на півночі «Русского государства») і перші проблиски християнства на півдні - «политическое рождение Русского народа приветствовалось задатками духовного возрождения через веру». Державу Володимира дослідник вважав вже суто слов'янським утворенням. В ідилічних тонах конструюються біографічні відомості про Володимира. Ще менше раціональні мотиви прагне шукати І. Малишевський в охрещенні Володимира: «На истории обращения Владимира… лежит печать некоторой тайны, как то и бывает там, где в делах человеческих совершаются дела Божьи» [7, с. 761]. Обов'язковим елементом доповіді була ремарка з приводу міцності рівноапостольного князя, який не вагався у вірі між Сходом і Заходом, як інші, а отже своїм вибором залишив нащадкам священний заповіт.

Найбільше вимогам наукової критики відповідає остання частина промови професора, по-суті рефлексія над вшануванням князя від часів Ярослава Володимировича до 1860-х років.

Як і його колега В. Певницький, професор, розмірковуючи про плоди Володимирового вчинку, не оминув нагоди звернути увагу слухачів на велич Романових, на розширені землі, на православну Церкву. Завершив промову І. Малишевський з твердою вірою, що через століття святкування відбудеться з ще більшим розмахом.

Після промови професора Академії слідували виступи православних єпископів з-закордону та єпископів з теренів Російської імперії. Вікарій московської єпархії нагадав про «связь с Киевом Москвы, принявшей от Киева первосвятителей русских» [2, с. 20]. Настоятель грецької церкви у Петербурзі провів параллель: греки були вже великим народом в той час, коли русичі - варвари приймали від них християнство, а теперь греки с благоговінням дивляться на цей народ. Обер-прокурор К. Победоносцев прочитав послання кентерберійського єпископа митрополиту київському Платону, котрий, згадуючи про вітання з приводу пам'ятної дати, не забув згадати про спільних ворогів (католиків) з якими доводиться боротись духовно. Завершився урочистий захід трапезою в апартаментах ректора Академії.

Інші публікації «предуготовляли» величний ювілей в тому значенні, що автори текстів покликались на його наближення і частково обгрунтовували актуальність своїх досліджень приуроченням до ювілею, почали з'являтися в «Трудах КДА» та інших виданнях ще від початку I860- х рр., коли був даний старт першому з шерегу згаданих раніше ювілеїв важливих для гранд-наративу імперської історії. Водному з номерів «Трудов КДА» проф. М. Петров навіть зробив огляд опублікованих переважно у цьому виданні або ж в інших періодичних органах матеріалів щодо діяльності св. Володимира та його епохи, який, як можна припустити, по-суті, мав б окреслити певний етап, підвести підсумки досліджень [10].

Характерна риса найраніших за часом появи з означених публікацій - вони були складені, як зауважив М. Петров «с апологетическими [курсив мій. - О.Ф.] целями и имеют в виду главным образом доказать, что св. Владимир принял св. веру не от католического запада, как… утверждают католические писатели, а с Востока… и что… русские святители с самых первых времен существования Русской церкви предостерегали своих пасомых от латинских заблуждений» [10, с. 255 - 256]. Мета виходу таких публікацій - «защищения этой истины» від посягань на цілісність «русского государства», які виявили себе у польському повстанні 1863 р. Апологетизму в цьому випадку був притаманний наступальний характер. Однак, з часом автори розвідок дещо більше переносили акценти на наукову проблематику (по-перше, про обставини, які передували хрещенню Русі, по-друге, про процес прийняття св. Володимиром православ'я та хрещення Русі і, по - третє, про сприятливі для Русі наслідки цієї події та про вшанування пам'яті князя-хрестителя). У більшості публікацій актуалізувалася думка про облаштування прийдешніх святкувань. Автори зазначених наукових розвідок та промов - здебільшого представники професорсько-викладацького складу КДА, а також дослідники, яким Академія надавала свій друкований орган як трибуну. У моїй статті свідомо випускаю з-під уваги цей пласт матеріалу, насамперед концентруючись на текстах меморіального призначення.

Безпосередньо ж перебіг святкування у «матері городів руських» висвітлювався в окремому спареному випуску «Трудов КДА» (вересень-жовтень 1888). У вступних повідомленнях номера, автор яких не зазначений, відтворена хроніка основних заходів торжества. Зазначений номер «Трудов КДА» вийшов нетиповим для наукового видання, це був швидше докладний звіт кореспондента інформаційного видання: його зміст становили слова, промови, вітання, виголошені тости, зміст вітальних телеграм, дайджест відгуків іноземної преси про святкування і т. п.

Таким чином, КДА, солідаризуючись з місцевим архієреєм, посильно долучилася до формування інформаційної підтримки запланованим святкуванням. Влітку 1888 р. навчально-науковий заклад опинився в осерді урочистих подій. У процесі святкування, а також упродовж попередніх років, до абсолюту була зведена глорифікація подій девятисотлітньої давнини та її головного актора - князя Володимира. Канонізований православ'ям образ володаря у приурочених до свята текстах здебільшого не може позбутися рис ідеального правителя. Він постає як неймовірно ефективний лідер, який приймає винятково вивірені рішення щодо майбутнього держави величезних просторів над Дніпром, народу та церкви. Такий ідеалізований образ спирається на елементи провіденціалізму в трактуванні подій хрещення, яке сполучається з телеологічними пасажами. На тлі високого емоційного піднесення мовці штучно нагнітали полеміку із католицькою церквою, не вважали за необхідне говорити про участь західного християнства в поширенні Христового вчення на руських теренах. Перелічені складові концентрує у собі ключовий для святкувань текст - доповідь проф. І. Малишевського. Разом з тим, церковно-державний характер події не скасовував науково-дослідної складової, однак відтіснив її на другий план. Частина запланованих суто наукових проектів так і не змогла втілитися в життя.

Список використаних джерел

київський духовний академія ідеологія

1. Булатов С.А. Речь в день поминовения Киевской Академией ее основателей, благодетелей и всех в ней учивших и учившихся (31 декабря 1888 г.) // Труды Киевской духовной академии (далі - ТКДА). - 1888. - №2. - С. 206-216.

2. Иванов С.А. Византийское миссионерство: Можно ли сделать из «варвара» христианина? - М., 2003. - 376 с.

3. Кузьміна С.Л. Малінін Василь Миколайович // Київська духовна академія в іменах: 1819-1924. Енциклопедія. - В 2-х тт. / Упоряд. М.Л. Ткачук. - Т.2: Л-Я. - К., 2016. - С. 137-140.

4. Любарець А.В. Політика пам'яті щодо радянської спадщини в Україні (2005-2015 рр.). Дис…. канд. іст. наук. - К., 2017.

5. Малинин В.Н. Владимир Св. как просветитель России // ТКДА. - 1886. - №12. - С. 654-674.

6. Малышевский И.И. Речь, сказанная в торжественном собрании Киевской духовной академии 14 июля 1888 года по случаю исполнившегося девятисотлетия со времени крещения России // ТКДА. - 1888. - №8. - С. 756-771.

7. Мысль о праздновании девятисотлетнего юбилея крещения России и приготовления к нему // ТКДА. - 1888. - №9-10. - С. 1-7.

8. Певницкий В.Ф. Слово, сказанное 10 июля 1888 г. (в 4-ю неделю по пятидесятнице), накануне церковного торжества по случаю, исполнившегося девятисотлетия со времени крещения России при св. Владимире // ТКДА. - 1888. - №8. - С. 619-634.

9. Щетров]. Н. Обозрение сделанного Киевскою Академией по изучению эпохи св. Владимира // ТКДА. - 1888. - №6. - С. 254-299.

10. Петров Н. Чествование памяти св. Владимира на юге России и в частности в Киеве // ТКДА. - 1888. - №7. - С. 594-616.

11. Солнцев Н.И. «Крещение Руси»: история юбилеев и мемориальная политика // Вестник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского. - 2012. - №6 (3). - С. 36-41.

12. Ткачук М.Л. Булатов Сергій Олександрович // Київська духовна академія в іменах: 1819-1924. Енциклопедія. - В 2-х тт. / Упоряд. М.Л. Ткачук.-Т.І: А-М. - К., 2015.-С. 239-241.

13. Указ Президента України «Про День хрещення Київської Русі-України». - URL: http://zakonl.rada.gov.ua/laws/show/668/2008

Размещено на Allbest.ru