Інформаційно-комунікаційні засоби як способи християнізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційно-комунікаційні засоби як способи християнізації

Гелетюк М.В.

Анотація

Розглянуто інформаційно-комунікаційні засоби за допомогою яких священик може здійснювати євангелізацію, катихизацію, проповідувати Слово Боже, а також сприяти християнізації. У статті розкрито і негативні сторони цих засобів та як вони впливають на душу людини. На прикладі пастирського служіння протоієрея Миколая Гелеюка, доведено, що священик в умовах сучасності повинен використовувати усі засоби поширення Слова Божого. священик євангелізація катихизація

Ключові слова: пастирське служіння, Слово Боже, християнізація, проповідь, радіопередача, катихизація.

Сьогодні Свята Православна Церква виходить на незвичайний для себе рівень віртуального простору, де позбувається звичних обмежень, збагачуючись ними прихильниками, проте стає вразливішою до зовнішніх позитивних і негативних впливів. Зустріч із цією реальністю є важливою для Церкви у плані самоідентифікації та нового осмислення покликання йти і проповідувати Слово Боже, адже євангелізації потребують усі люди без винятку: одні через те, що ще не чули про Христа, інші прагнуть оновлення своєї віри у Спасителя. Православний пастир повинен використовувати усі засоби поширення слова Божого, зберігаючи зміст Благої Вісті, який у всі часи є незмінним.

Наукова новизна полягає у спробі систематизації проблем сучасного пастиря та як через засоби медіа поширювати Благу Звістку. Оскільки в суспільстві XXI століття, де загальні суспільні цінності втратили свою вагу, перед священиками постає ряд викликів на які потрібно реагувати, задля збереження духовності і віри в тому числі через Інтернет, адже багато молоді сьогодні більше відвідують мережу ніж приходять у храми.

Мета статті - висвітлити основні методи поширення Слова Божого та взаємодії священика з різними верствами населення в сучасних умовах.

Завдання: висвітлити роль радіо, телебачення та інтернету у справі поширення Слова Божого; вказати на новітні засоби впливу на душі людей; розглянути сучасні методики християнізації.

Аналізуючи попередні джерела, варто виокремити, авторів які про це писали, а саме архієпископ Ігор Ісіченко та о. Ігор Пелехатий.

Проповідь Євангелії, проголошення Доброї Новини Спасіння Христа Господа та віра в Нього зароджувалися зі слухання Господніх повчань та дій. Після Вознесіння Господнього, а точніше після Зіслання Святого Духа на апостолів, віру в Христа передавали Його слухачі, очевидці Ісусових чудес, апостоли та учні.

Послідовники Христа швидко збагнули, хто продовжуватиме проповідь про Добру Новину Спасіння Господа після їхньої смерті, усвідомивши, що почуте і побачене ними з діянь Ісуса треба записати, щоб зберегти для майбутніх поколінь. Ця усвідомленість спонукала апостолів Матвія та Іоана, що належали до числа дванадцятьох, а також Марка і Луку, що належали до числа сімдесятьох, записати найголовніше з трирічного перебування з Христом. Ці чотири євангелісти, натхненні Святим Духом, записали найважливіше Христове вчення, яке зараз знаходиться в чотирьох Євангеліях.

Подібно вчинили й апостоли Павло, Іоан, Петро, Яків та Юда. Вони написали соборні послання та послання до різних Церков, а також Об'явлення, завдяки чому Євангеліє та послання збереглися до нині.

Святе Письмо (як Старий так і Новий Заповіт) зберегло свою ідентичність власне через записування вручну, пізніше - через друк. Біблія - книга невичерпна, пам'ятка світової літератури, навколо котрої впродовж усієї історії людства велися дискусії, в процесі яких знаходилися все нові віддані прихильники Книги книг.

Біблія в усі часи залишалася найбільш розповсюдженою у світі книгою. Вона перекладена 2036-ма мовами, а також деякими діалектами. Біблія є найпопулярнішою у світі впродовж двох тисяч років, вона є рекордсменом за тривалістю створення, адже книги, що входять до складу Біблії, писалися з XV ст. до Р. X. до І ст. після Р. X. (близько 1500 - 1600 років).

Біблія - книга пророча. Саме пророцтва "накладають на неї печать Божественності". За підрахунками, Слово Боже містить понад Зтис. здійснених пророцтв, які стосуються давніх і сучасних держав [7].

Усі книги, які є на землі, дають знання людині, а Біблія змінює життя. Вона здатна впливати на долі як цілих народів, так і окремих людей. Святий апостол Павло пише: "Усе Писання Богом натхненне і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого діла готова" (2 Тим. 3:16-17).

Християнство, що прийшло на землі Київської Русі, сприяло зростанню церковного, а згодом і світського письменства. Основою писемної мови Київської Русі була жива давньослов'янська мова, яка почала формуватися у VI-X ст. на основі праслов'янської мови. Із введенням християнства на руські землі приходить і церковнослов'янська мова, яку ще називають старослов'янською, а становлення давньоруської літературної мови сприяло утвердженню літератури Київської Русі, котра розвивалася на основі уснопоетичної народної творчості.

Оскільки Київська Русь прийняла християнство за греко-візантійським зразком, то й перші церковні книги були візантійського походження, через що література переписувалася і перекладалася, зокрема біблійна. Серед давніх перекладів відомі такі:

1) вибрані тексти із Старого Завіту - паремійник;

2) збірник псалмів царя Давида - Псалтир та Євангеліє;

3) діяння апостолів та послання апостольські - Апостол;

4) тлумачення біблійних текстів - палеї та ін.

Біблійні книги, або Святе Письмо були обов'язковою церковною літературою. При храмах Київської Русі створювалися бібліотеки, перша з яких була заснована за часів Ярослава Мудрого у Софіївському соборі (1037 р.). Згодом виникла бібліотека і в Києво-Печерському монастирі. Книжні знання розцінювалися в ті часи як головна ознака високого статусу людини.

Прийняття християнства у його східному (православному) варіанті сприяло поширенню грамотності, а богослужіння у православних храмах почало провадитися рідною мовою.

Шкільна освіта за часів князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого стала одним із напрямків загальнодержавної політики. У давньоруських школах обов'язковим було вивчення основ письма, читання та рахунку. Оскільки книги, завезені до Київської Русі, були написані грецькою та латинською мовами, то у школах важливого значення надавали вивченню цих мов. Писали роговою або металевою паличкою (стилем) на дерев'яних дощечках, укритих воском.

Порівняно незначну кількість книг церковнослов'янською мовою привозили з Моравії та Болгарії, їх для русинів перекладали святі Кирило та Мефодій. Найуживанішим був Псалтир, який використовувався як підручник для навчання письма.

На Русі були поширеними також твори релігійного змісту - апокрифи, що уточнювали та доповнювали Святе Письмо. Умовно всю літературу того часу можна поділити на старозавітну, новозавітну, есхатологічну, а також полемічну й агіографічну.

Найважливішим апокрифом з часів Київської Русі було "Хожденіє Богородиці по муках". Пізніше почали перекладатися й доноситися до вірян житія святих, найвідомішим з яких було життя Антонія Великого, Феодора Студита, Іоана Золотоустого, Георгія Побідоносця. Найбільшою популярністю на києворуських землях, а пізніше й в усій Україні, користувалося житіє святого Миколая Чудотворця та преподобного Олексія, чоловіка Божого.

З Візантії прийшла на територію Русі і патристика, або ораторсько-учительська література отців Церкви - богословів і проповідників християнства. Це були твори Іоана Золотоустого, Григорія Богослова, Василія Великого, Єфрема Сиріна та ін. Такі писання сприяли зміцненню основ християнської моралі, популяризували основні принципи християнської догматики, тлумачили біблійні тексти, прославляли біблійних героїв і діячів Церкви. Великою популярністю в часи Київської Русі користувався збірник Іоана Золотоустого з проповідями та повчаннями. Твори цього святого отця приваблювали не лише релігійно- моральним змістом, а й висвітленням певних соціальних проблем та негативних сторін тогочасної візантійської держави [1].

З-поміж перекладів вирізнялися полемічні твори Василія Кесарійського, Афанасія Олександрійського, проповіді Єфрема Сиріна. Зі слов'янських проповідників популярними були повчання Климента Охрідського - учня святих Кирила та Мефодія.

З київського періоду бере початок українська наукова література: у давніх літописах з'являються спроби висвітлення розвитку української історії. До цього часу належить випуск першої збірки законів Ярослав Мудрого і його наступників "Київська правда" [6, с. 420].

В період протистояння між католиками і православними християнами, коли переважна більшість населення тогочасної України сповідувала православну віру, а польські магнати насаджували католицизм, виникла потреба у друкованому слові. Починають виникати братства, які, отримуючи право на ставропігію від константинопольських патріархів та ієрархів Православної Церкви, скористалися можливістю вести справи на власний розсуд. Отже, однією з причин виникнення українського друкарства стало формування релігійної громади на українських землях, а перші друкарі відіграли важливу роль не тільки у культурно- освітньому, а й у суспільно-політичному житті Київської Русі.

Перші друковані книги староукраїнською мовою видав Швайпольт Фіоль у власній друкарні у Кракові: "Осьмогласник" (1491 р.) з дереворитом "Розп'яття", "Часословець" (1491 р.), "Тріодь пісну" (без дати) і "Тріодь цвітну" (1491 р.) - яскраві взірці церковної літератури. Як і "Псалтир" Франциска Скорини, видрукуваний 1517 р. у Празі з призначенням посібника для шкільних потреб, так і інші церковно-світські книги проникали на терени України та переписувалися від руки в багатьох копіях.

Перша згадка про друкарню на території України датується 1460 роком, коли львівський міщанин Дропан Степан подарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю.

У 1573 році Іваном Федоровичем була заснована інша друкарня, яка стала фундаментом для всього книговидавництва Східної Європи. Дяк Федорович, вигнаний з Москви, знайшов притулок у гетьмана Ходкевича у Заблудові, налаштував плідну співпрацю зі львівським братством і видрукував у Львові "Книгу діянь і послань апостольських" ("Апостол"),

Поворотним для українського друкарства на території сучасної України став 1572 рік, коли польський сейм дав дозвіл дітям українських міщан, магнатів та поміщиків навчатися українською мовою, для чого потрібні були підручники, виданням яких і почали активно опікуватися братства. Видрукуваний Іваном Федоровичем 15 червня 1578 року "Буквар" в Острозі - перша книжка нецерковного характеру, яка містила просвітницькі тексти.

Пізніше почали діяти Острозька друкарня, Києво- Печерська друкарня тощо, а в українському Бересті існувала друкарня вже в 60-х роках XVI ст.

Львівське та Успенське братство, Острозька академія та друкарня стали центрами, з яких почалося книгодрукування та просвітницька робота на теренах України, що дало поштовх появі інших друкарень, найвідоміші з яких Львівська братська (заснована 1573 р.), Острозька (1560 р.), Києво-Печерська (1606 р.), Почаївська (1618 р.) та інші. З 1805 р. популярною стає Харківська університетська друкарня, яка за перші 25 років надрукувала близько 300 книг. Пізніше до книгодрукування долучилися відомі українські культурні діячі, зокрема П. Куліш у 1860-62 рр. видав 39 випусків "Сільської бібліотеки", а І. Франко - серію книг "Літературно-наукової бібліотеки". Разом із розвитком книгодрукування все популярнішим ставало і друкування періодики [4, с. 239].

Людська віра в Бога потребує постійної підтримки, знайти яку можна у друкованому слові. Сучасні життєві обставини в площині релігії ускладнюються виникненням нових безбожних течій, які послаблюють християнські переконання православних християн. Захиститися від таких небезпек можна читанням доброї духовної літератури. Тому з цією метою при храмі "Успіння Пресвятої Богородиці" також діє невелика бібліотека, яка містить книги релігійного характеру. Парафіяни мають можливість читати друковане Слово Боже, а також книги релігійного і повчального змісту.

Упродовж 15-ти років редакторської праці над газетою "Світ духовності", засновником і головним редактором якої довелося мені бути, стало відомо, що багато людей збагатилися духовно завдяки цьому виданню, а дехто через читання, можливо, підготувався і до зустрічі з Богом.

Незважаючи на великі зміни, що відбулися у сфері друкованого слова (модерними електронними засобами витіснено друкарські машини), традиційна система друкування не втратила своєї важливості. Значна частина людей, особливо старших за віком, не користується інтернетними засобами, а надають перевагу традиційним газетам і журналам.

Сучасний пастир повинен не лише добре володіти комп'ютером та Інтернет-ресурсами, але й доносити до людей друковане слово, бо Господь Ісус Христос говорить: "Не хлібом єдиним буде жити людина, але словом Божим" (Мф. 4:4).

Очевидно, що з економічного погляду друковане слово не виправдовує себе, але духовний вимір служіння Церкві і нашому народові не може оцінюватися тільки матеріальною вигодою. Добро людських душ і духовні потреби важливіші від земних благ.

Наступним не менш важливим засобом впливу на паству є так зване "живе слово", яке сприймається без зайвих зусиль, на відміну від читання. Засобом словесного впливу добре володіють не лише політики, а й протестантські проповідники, які гарними фразами часто зводять багатьох з праведної дороги. Слухання інформації будь-якого змісту людина здатна аналізувати, щось сприймати, а щось відкидати, а от зі слуханням музики, яка має безпосередній вплив на душу, справа дещо інша. Якщо музика більш спокійна, наприклад, класична, то вплив її на слухача буде позитивним, а от занадто ритмічна рок-, non-, панк-музика, за дослідженнями психологів, може погано змінювати людину. Слід звернути увагу на те, що сучасна молодь боїться тиші, а натомість голосне звучання музики сприймає із задоволенням, не замислюючись над тим, що шумом може приглушуватися голос совісті, голос Божий в серці кожного. Сьогодні багато молодих людей заглушують в собі голос Господа, який взиває: "Прийдіть до Мене!" Вони втрачають бажання молитися, спілкуватися з Творцем, хвалити Його, просити, благати, що є наслідком порушення першої і найголовнішої заповіді: "Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом" (Лк. 10:27). Отже, якщо серце, душа і розум наповнені суєтою і шумом, то там однозначно немає любові до Бога, без якої неможливо здобути спасіння.

Священик не повинен обмежувати себе виголошенням Слова Божого лише у храмі, він повинен робити все для того, щоби проповідування відбувалося і поза межами парафії. Одним із таких способів є радіопроповідь. Протестантські і католицькі проповідники все більше й більше захоплюють інформаційний радіоефір, а православне духовенство поки що не використовує такий важіль впливу на душі слухачів.

Останні 10 років мною, протоієреєм Миколаєм Гелетюком, як священнослужителем здійснюється просвітницька діяльність у радіопрограмах "Пізнай в собі людину" (журналіст Богдан Кучер), "Духовна ліствиця" (журналіст Ірина Каразуб), "Поклик віри" (журналіст Мар'яна Стринаглюк) - всього близько 50-ти радіопрограм на обласному радіо "Карпати". Ці проповіді є доступними і потрібними тим, хто через певні обставини не може відвідувати храм Божий, бути на Божественній Літургії чи в недільній школі, а вдома, ввімкнувши радіоприймач, має змогу почути Слово Боже. Про це свідчать численні листи вдячності, які надходять до радіостудії навіть з-за кордону, зокрема з Португалії. Слухачі пишуть про те, що, наприклад, передача "Світло від світла" допомагає не загубитися у бездуховному світі, піднімає людину сходинками віри, сприяє обранню правильного вибору в житті.

Сучасна людина важко уявляє своє існування без телевізора. Існують сім'ї, в яких цей прилад працює упродовж цілого дня, а в родинах із високим рівнем доходу телевізор може стояти у кожній кімнаті, на кухні. Таке облаштування житла позбавляє його жителів спілкування між собою. Статистика говорить, що українська дитина протягом дня проводить 5 годин біля телевізора, в той час як батько спілкується з дитиною 8 хвилин на день, мати - трохи більше. Через це в останні роки телебачення приносить більше спокус, ніж користі. Порівняно з пресою та радіо, телепростір відіграє більш важливу роль у формуванні свідомості сучасної людини.

З погляду християнської моралі, вплив на телеглядача відбувається здебільшого негативний, адже телепрограми насичені кримінальною і сексуальною тематикою. Кілька переглянутих порнографічних фільмів виводять із рівноваги плоть. Якщо це не проявиться у грішних вчинках наяву, то підсилення жаги реалізується в уяві людини. Тому християнам суворо заборонено дивитися фільми, які пропагують тілесну розбещеність. Найбільш авторитетним свідченням, що характеризує телебачення, є пророцтво Св. Патли (жив у XVIII ст.): "Прийде час, коли в житла проникнуть біси під видом невеликих ящиків, а їхні роги стирчатимуть надахах" [3].

Якби ці слова були сказані після винаходу телевізора, то їх можна було б сприймати як іронію, але оскільки святий висловив свою думку задовго до появи цього винаходу людства, то вона справжнім пророцтвом, яке здійснилося в реальному житті.

Доброю справою на шляху спасіння людей є проповідництво на телебаченні. Воно можливе за умови оплати телевізійного ефіру, тому не кожен священик може використати цей спосіб, щоб донести до людей Слово Боже.

Ще однією формою проповіді Слова Божого та євангелізації є використання Інтернет-ресурсу. Інтерес Церкви до Інтернету - це вияв її уваги до засобів масової інформації загалом. Церква вважає, що мас-медіа є результатом історично обгрунтованого прогресу, завдяки якому людина у своїх здобутках є новим виявом Божої величі та плодом Його невимовного провидіння. Що більше зростає рівень розвитку людей, то й більшою стає їхня відповідальність як особиста, так і суспільна. Отже, в цілому ставлення Церкви до засобів масової комунікації позитивне.

На початку третього тисячоліття християнства людство має миттєвий доступ до інформації незалежно від того, де знаходиться конкретна особа: чи то в домашніх умовах, чи на роботі, чи у школі, чи у вищому навчальному закладі. Позаяк проголошення Благої Вісті людині, котра вихована на мультимедійній культурі, потребує уваги до особливостей засобів масової інформації, то сьогодні Церкві необхідно розуміти Інтернет з його позитивними й негативними сторонами, що є важливою умовою для ефективного спілкування з людьми, особливо з молоддю, яка постійно освоює нові технології, а також для того, щоб навчити суспільство раціонально користуватися всесвітньою мережею.

Мас-медійні засоби надають християнству багато можливостей, адже відбувається обмін інформацією про події в церковному житті, про різні напрями соціального служіння її окремих осіб тощо. Перевагою Інтернету є негайна і безпосередня участь у користуванні важливими джерелами релігії та духовності - бібліотеки, музеї, документи Церкви, праці отців Церкви, музичні та мистецькі шедеври, наукові дослідження тощо [5].

Інтернет використовується в різних видах діяльності Церкви: євангелізації, катехизації та інших формах навчання, передачі новин та інформації, апологетики, управління, а також і в деяких формах пастирської діяльності, опіки і духовного проводу. Та все ж він не здатний прищепити людині глибокий особистий досвід спілкування з Богом, бо, пропонуючи багато цікавих речей, не ідентифікує їх із цінностями конкретної особи. Віртуальна реальність інформаційного простору не може замінити собою реального спілкування між людьми, дійсності таїнств і Божественної Літургії, проповіді Євангелії, зверненої до вірян, однак Інтернет може доповнювати їх, збагачуючи духовне життя користувача.

З кожним роком кількість інформації в глобальній мережі збільшується. Портали і сайти пов'язані між собою гіперпосиланнями, а також різними пошуковими системами і каталогами, загальними і спеціалізованими, які спрощують доступ користувача до необхідної інформації. Завдяки цим можливостям, багато хто користується Інтернетом як глобальною енциклопедією, в якій можна знайти відомості з будь-якої галузі науки, культури чи духовності [5]. У сучасному інформаційному світі це створює значні переваги. Інтернет миттєво охоплює весь об'єм необхідного матеріалу, бо не прив'язується до якогось одного центру, а базується на принципі інтерактивності, який включає безмежні й загальнодоступні можливості. Будь-хто, маючи необхідне обладнання і деякі технічні навики, може активно увійти в мережевий простір. Інтернет також дає можливість зберігати анонімність, спілкуватися й обмінюватися думками з іншими людьми, бути активними учасниками чи пасивними спостерігачами віртуальних подій.

Інтерактивна функція Інтернету полягає у різних загальнодоступних функціях: участь в опитуваннях, коментування статей, дискусії на форумах і конференціях, ведення мережевого щоденника, пошук необхідних послуг чи праці, а також участь у розробці "відкритих" ресурсів та енциклопедій. Ці можливості сприяють створенню україномовних електронних бібліотек богословських і літургійних текстів, ширшому розповсюдженню електронних версій проповідей, катехитичних матеріалів, посилань на електронну версію Біблії та веб-сторінки інших помісних Церков.

Ще однією можливістю місійної праці в Інтернеті є робота з електронними бібліотеками. Ця послуга покликана зберігати і поширювати цифрові копії пам'яток світової культури, науки і духовності. У співпраці з мережею Церква зустрічається із недоліками Інтернету.

Зважаючи на його позитивні сторони, не можна забувати і про загрозу негативного впливу на людину. Користувач цього засобу виявляє проблему, коли зустрічається з реальністю відчуження і витіснення особистості, втягування її у фейкові спільноти; коли подається низьке і недостойне у видуманій величі, а Інтернет, замість сприяти навчанню, призводить до втрати часу. Відносна простота і дешевизна праці є прерогативою Інтернету. Однак відсутність обмежень, контролю й відповідальності за інформацію, що поширюється, всесвітня мережа створює ще одну небезпеку: з'являється можливість для розвитку "віртуальних церков" без конкретного місцезнаходження, які насправді обмежуються невеликою групою людей. Імітація релігійної і пастирської діяльності, володіння політичною демагогією, вправність веб-майстрів і стилістів можуть створити таким "церквам" досить пристойний імідж, приваблюючи користувачів.

Проблемною ділянкою Інтернету є також існування інформаційних ресурсів, що пропагують насилля, порнографію та різко критикують релігійні спільноти. Отож, засоби соціальної комунікації, які могли б пропагувати порозуміння, з часом стають джерелом спотворених поглядів на життя, сім'ю, релігію, мораль як таких, що відображають зневагу до справжньої гідності та призначення людини. Часто люди намагаються використати Інтернет з його можливостями у власних цілях, хоч сам він є нейтральним знаряддям, яке може принести багато користі людству. "Веб-сторінки мають стати посередниками євангелізації Божого люду, а не тільки наслідком самодостатньої праці", - говорив з цього приводу архієпископ Ігор (Ісіченко) на науково- практичній конференції "Духовні цінності в сучасному інформаційному світі та український вибір" [2].

Згідно із вченням Церкви, історія спілкування між людьми нагадує довгу подорож від самовпевненої спроби побудувати Вавилонську вежу, падіння якої призвело до замішання і взаємного нерозуміння поміж людьми (пор. Бут. 11:1-9), до П'ятидесятниці та дару мов, тобто відновлення взаємної комунікації, центром якої, через дію Святого Духа, є Ісус Христос. Через життя, смерть та Воскресіння Христа спілкування між людьми знаходить свій найвищий ідеал і найдосконаліший взірець у Богові, який став людиною.

Сьогодні такі слова, в першу чергу, стосуються Інтернету, завдяки якому в торгівлі, освіті, політиці, журналістиці, взаєминах між народами і культурами стаються насправді революційні зміни, котрі зачіпають не лише способи комунікації між людьми, але й саме світосприйняття.

Враховуючи вагомість засобів соціальної комунікації, Церква прагне чесного й заснованого на обопільній пошані діалогу з тими, хто відповідає за засоби комунікації, - діалогу, який стосуватиметься найперше формування політики медіа. Церква вважає, що такий діалог передбачає намагання зрозуміти цілі, методи, за якими мас-медіа функціонують, форми і жанри, внутрішню структуру й зовнішню форму, а також запропонувати допомогу і підтримку тим, хто бере участь у такій роботі.

На Грунті цього прихильного розуміння і підтримки можна запропонувати слушні пропозиції того, як усувати перешкоди, що стоять перед людським прогресом і проголошенням Євангелія. Церква дбає про власну комунікаційну діяльність як зовні, так і всередині. Це спілкування має не лише технічний аспект, позаяк бере свій початок у спілкуванні любові поміж Божественними Особами і в їхньому спілкуванні з нами, а, сповнюючись, ця тринітарна комунікація поширюється на людство.

Такі вимоги повинні стосуватися й Інтернету. І хоча світ медіа іноді може видаватися несумісним із християнською проповіддю, всесвітня мережа все ж пропонує унікальні можливості для проповідування спасительно! Христової істини усьому людському роду. Інтернет уможливлює долання бар'єрів і кордонів релігійною інформацією та вченням віри, тому аудиторія реципієнтів виходить за межі найсміливіших прагнень тих, хто проповідує Євангеліє. Християни не повинні боятися відчиняти Христові двері засобів комунікації, щоб Його Добру Новину могли проголошувати в усіх куточках світу.

Список використаних джерел

1. TV-set. Братство. - URL: http://old.bratstvo.info/index. php?go=News&in=view&id=7548 (дата звернення 23.02.2018).

2. Ігор Пелехатий, прот. Духовні цінності у сучасному інформаційному світі // Нова зоря. - 2013. - №23.

3. Інтернет - середовище євангелізації. Дрогобицька духовна семінарія блаженних священомучеників Северина, Віталія та Якима: веб-портал. Релігійно-суспільний часопис Дрогобицької Духовної Семінарії "Слово". - 2010 (січень-квітень). - №1 (41). С.22-24. - URL: http://dds.edu.ua/en/publications/publications/ slovo/2010/539-internet- evangelisation.html (дата звернення 12.01.2018).

4. Історія української культури. За заг. ред. І. Крип'якевича. 4-те вид., стереотип. - Київ: Либідь, 2002. - 656 с.

5. Локальні і глобальні мережі. Мережа Інтернет. Студопедія

лекційний матеріал для студентів. - URL https://studopedia. s и/ 4_4 823 4_1 ekts iya-loka lni-i-glob a lni-merezhi-m erezh а-intern et. html (датазвернення 10.10.2017).

6. Мнколай Гелетюк, прот. Духовні бесіди з парафіянами. - Івано-Франківськ, 2011. - 424 с.

7. Михайло Марусяк, прот. Біблійна історія Старого Завіту. -Ч., 2001.-548 с.

References

1. TV-set. Bratstvo. - URL: http://old.bratstvo.info/index. php?go=News&in=view&id=7548 (data zvemennja 23.02.2018).

2. Igor Pelehatyj, prot. Duhovni cinnosti u suchasnomu infor- macijnomu sviti // Nova zorja. -2013. - №23.

3. Internet - seredovyshhe jevangelizacii'. Drogobyc'ka duhovna seminarija blazhennyh svjashhenomuchenykiv Severyna, Vitalija ta Jakyma: veb-portal. Religijno-suspil'nyj chasopys Drogobyc'koi' Duhovnoi' Seminarii' "Slovo". - 2010 (sichen'-kviten'). - №1 (41). S.22-24. - URL: http://dds.edu.ua/en/publications/publications/ slovo/2010/539-intemet- evangelisation.html (data zvemennja 12.01.2018).

4. Istorija ukrai'ns'koi' kul'tury. Za zag. red. I. Kryp'jakevycha. 4- te vyd., stereotyp. -Kyi'v: Lybid', 2002. -656 s.

5. Lokal'ni і global'ni merezhi. Merezha Internet. Studopedija - lekcijnyj material dlja studentiv. - URL https://studopedia.su/4_48234_ lektsiya-lokalni-i-globalni-merezhi-merezha-internet.html (data zvemennja 10.10.2017).

6. Mykolaj Geletjuk, prot. Duhovni besidy z parafijanamy. - Ivano- Frankivs'k, 2011. -424 s.

7. Myhajlo Marusjak, prot. Biblijna istorija Starogo Zavitu. - Ch., 2001. - 548 s.

Размещено на Allbest.ru