Міжнародно-правове становище Суверенного Мальтійського Ордену після втрати ним у 1798 році територіального суверенітету

Исследуются особенности международной правосубъектности Суверенного Мальтийского Ордена после потери им в 1798 году территориального суверенитета. Этот Орден с 1824 г. имеет свою резиденцию на правах экстерриториальности в Риме. Будучи государственноподобным образованием, не имеющим собственной территории и населения, Мальтийский Орден представляет собой единственное последовательное продолжение образованного в 1099 г. и официально признанного в 1113 г. Ордена Госпиталя святого Иоанна Иерусалимского.

The article dwells on the peculiarities of the international legal personality of the Sovereign Order of Malta after 1798. Since 1824 it had its residence in Rome as an extra-territorial entity.

Після захоплення французами Мальти у 1798 р., втрати Мальтійським Орденом внаслідок капітуляції своєї території і майже усієї власності та казни багато мальтійських рицарів, які належали до різних Пріорств і «Язиків», відправилися у пошуках притулку до володіння свого протектора-покровителя - російського імператора Павла І. 15 серпня 1798 р. Павло І збирає кавалерів і сановників створеного ним Великого Пріорства Російського, що складалося з 88 командорств, які, заручившись підтримкою близько ста прибулих до Росії зарубіжних кавалерів, урочистим актом визнали Великого Магістра Гомпеша винним у здачі Наполеону без бою Мальти та оголосили його позбавленим влади і попросили Павла І прийняти Мальтійський Орден під своє верховенство Настенко И. А., Яшнев. Ю.В. История Мальтийского Ордена. В 2 кн. Москва: Русская панорама, 2005. Кн. ІІ. 2005. С. 79..

27 жовтня 1798 р. у Санкт-Петербурзі члени Великого Пріорства Російського і зарубіжні рицарі Ордена, що прибули до російської столиці, склали Прокламацію, в якій проголосили Імператора-Протектора Великим Магістром Ордена святого Іоанна Єрусалимського. Однак Павло І не поспішав з прийняттям цього титулу і хотів заручитися підтримкою духовного глави Ордена - Папи Римського Пія VI (1775-1799 рр.) Blet P Pio VI e la revoluzione francese // La Civilta cattolica. 1988. № 139. P 222-235.. 7 листопада 1798 р. у Санкт-Петербурзі відбулося засідання Великого Пріорства Російського, на якому присутні рицарі визнали Гомпеша недостойним надалі носити високий титул Великого Магістра Ордена і прийняли Відозву. У ній, зокрема, говорилося: «Ми, бальї, Кавалери Великого Хреста, Командори і Рицарі Великого Російського Пріорства, та інші члени Ордена святого Іоанна Єрусалимського, що зібралися у Санкт-Петербурзі, головному місці перебування нашого Ордена, як від нашого імені, так і від імені інших «Язиків», Великих Пріорств взагалі й усіх членів, зокрема, які приєднуються до наших твердих принципів, проголошуємо Його Імператорську Величність, Імператора і Самодержця всієї Росії Павла І Великим Магістром Ордена святого Іоанна Єрусалимського. Керуючись цією Відозвою і відповідно до наших законів і установлень, ми беремо на себе священне і урочисте зобов'язання послуху, покірності та вірності Його Імператорській Величності, Його Високопреосвященству Великому Магістру» Перминов П. Под сенью восьмиконечного креста. Москва: Междунар. отношения, 1991. С. 97-103..

5 листопада 1798 р. Папа Пій VI написав листа послу Мальтійського Ордена в Росії, графу Джуліо Літта, що він жахнувся, коли «дізнався, що Великий Магістр (Фердінанд фон Гомпеш. - В. О.) заради врятування власних інтересів, виявив негідну слабкість, принісши у жертву весь Орден». Далі Папа продовжував: «Ми будемо співпрацювати з будь-якою владою, яка необхідна, якщо на додаток до надрукованого Акту, підписаного Імператором (Павлом І - В. О.), решта інших «Націй» і Пріорств, разом і кожна окремо, запрошуються приєднатися до вищеназваного акту, щоб Орден міг бути відновлений у своїй колишній величі» Амара-Пуанье М. Посол Его Святейшества. Деятельность Томмазо Ареццо, апостольського нунция в Санкт-Петербурге в царствование Александра І. Санкт-Петербург: Глаголъ, 1996. С. 141.. Лише дізнавшись про зміст цього листа, Павло І прийняв титул Великого Магістра, вирішивши, що є формальна згода Папи Римського. 13 листопада 1798 р. Павло І підписав два укази: про виділення з державної казни щорічно 216 000 рублів на утримання командорств Мальтійського Ордена та про утворення ще 10 нових командорств і своїм іменним указом затвердив розпис видатків на управління Ордена Полное собрание законов Российской империи с 1619 года. Санкт-Петербург: Печатано в Типографии ІІ отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. Т. XXV: 1798-1799. С. 445..

Крім Французької Республіки та Іспанії, усі інші держави Західної Європи визнали законність обрання російського імператора Павла І як нового Гросмейстера (Великого Магістра) Мальтійського Ордену, у тому числі перший серед коронованих осіб Європи імператор Священної Римської імперії Франциск ІІ (він же австрійський імператор), який 6 липня 1799 р. змусив фон Гомпеша (останній тимчасово проживав на території австрійської імперії у м. Трієст) зректися титулу Великого Магістра Мальтійського Ордена і наказав конфіскувати в останнього священні реліквії Ордена: десницю святого Іоанна Хрестителя, частку Животворящого Хреста і Філермську ікону Богоматері та спеціальною делегацією у серпні того ж року відіслав їх російському імператору Павлу І як Великому Магістру Мальтійського Ордена до резиденції Ордена в Санкт-Петербурзі Пятницкий Ю. А. Икона Филермской Божией Матери - святыня Мальтийского ордена // Россия и Христианский Восток. Москва, 1997. Вып. 1. С. 25-37..

Обрання Павла І Великим Магістром визнали Великі Пріорства Франції, Венеції, Неаполя, Капуї, Пізи, Барлети і Мессіни, Португалії, Ломбардії, Німеччини, Баварії та Богемії; деякі Великі Пріори та рицарі цих Пріорств відвідали у 1799 р. резиденцію Ордена в Санкт-Петербурзі. Від визнання відмовилися Великі Пріорства Риму, Іспанії, Каталонії, Наварри, Арагону та Кастілії Андреев А. Р., Захаров В. А., Настенко И. А. История Мальтийского Ордена. ХІ-ХХ века. Москва: Русская панорама, 1999. С. 54..

29 листопада 1798 р. проголошено Маніфест «Про встановлення на користь Російського Дворянства Ордена святого Іоанна Єрусалимського» Полное собрание законов Российской империи с 1619 года. Санкт-Петербург: Печатано в Типографии ІІ отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. Т XXV: 1798-1799. С. 455-458.. 16 грудня 1798 р. опубліковано Маніфест «Про прийняття Його Імператорською Величністю звання Великого Магістра Ордена святого Іоанна Єрусалимського» Там же. С. 483-484..22 грудня того ж року виходить Сенатський

Указ «Про включення до Імператорського титулу слів: і Великий Магістр Ордена святого Іоанна Єрусалимського» Там же. С. 486-487.. Окрім Великого Російсько-католицького Пріорства, яке очолював Людовік, герцог де Бурбон, принц де Конде, Маніфестом від 28 грудня 1798 р. було засновано Велике Російське Пріорство (для православних) Там же. С. 502., Великим Пріором якого став Спадкоємець Олександр Павлович. Було створено Верховну Священну Раду, до складу якої, окрім імператора Павла І і його сина Олександра, увійшли Поручик- намісник Великого Магістра фельдмаршал граф Салтиков, Великий Командор Ордену князь Лопухін, Великий Канцлер Ордену граф Ростопчин. Також був утворений двір відповідно до звичного штату Великого Магістра на чолі з Великим Сенешалем графом Наришкіним.

У Гатчині у 1798-1799 рр. був побудований Пріоратський палац, що слугував головною резиденцією Великого Пріора, а в Санкт-Петербурзі у пожалуваному Орденові Павлом І палаці з назвою «замок мальтійських рицарів» розмістилася резиденція Капітулу Мальтійського Ордена і була побудована католицька каплиця в ім'я Іоанна Хрестителя Єрусалимського, освячена 17 червня 1800 р. митрополитом Римо-Католицької Церкви у Росії Сестренцевичем, який був одночасно за наказом імператора великим збирачем милостині Мальтійського Ордена Альбовский Е. Император Павел І и митрополит Сестренцевич-Богуш (По фамильным преданиям) // Русская старина. 1897. № 90/5. С. 6-24..

Для нагородження офіцерів, які відзначилися воєнними подвигами, Павло І заснував 20 командорств. Для забезпечення постійного перебування Ордена в Росії імператор Павло І (відповідно до з ст. XXIII «Конвенції, укладеної з Державним Орденом Мальтійським і його Превелебністю Гросмейстером - про заснування цього Ордена в Росії» від 4 січня 1797 р.) заснував своїм Указом 98 родових командорств. 21 червня 1799 р. публікуються «Найвище затверджені Правила для заснування родових командорств або Jus patronatusу Росії» Полное собрание законов Российской империи с 1619 года. Санкт-Петербург: Печатано в Типографии ІІ отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. Т XXV: 1798-1799. С. 733., згідно з якими право призначати фамільні (родові) командорства є виключно прерогативою імператора.

Для вступу до Великого Пріорства Російського православному потрібно було надати докази, що його родина належить до спадкоємної аристократії «принаймні сто п'ятдесят років», а у ст. 5 вищезгаданих Правил роз'яснюється, яким чином можна успадкувати родове командорство Там же. С. 734.. Найбільш вельможні російські дворяни з дозволу імператора почали засновувати родові командорства. Для цього достатньо було мати три тисячі карбованців щорічного доходу з власних маєтків і відраховувати щорічно з нього десять відсотків до орденської казни. Засновник і його спадкоємці мали право носити командорський хрест і мальтійський мундир. Павло І також заснував інститут Почесних командорів і Кавалерів Ордена.

У зв'язку із «зреченням» фон Гомпеша і обранням Великим Магістром Мальтійського Ордена російського імператора Павла І проаналізуємо реакцію Святого Престолу на події в Ордені. Досить складна ситуація, що склалася з Папою Пієм VI (який перебував у вигнанні під Флоренцією з 2 червня 1798 р. до 18 квітня 1799 р. внаслідок окупації Риму революційними військами Франції), позначилася на його діях стосовно подій в Ордені. Офіційний історіограф Мальтійського Ордена К. Туманов, маючи доступ до секретних архівів Ватикану і проаналізувавши листування Папи і Римської курії цього періоду, аргументи Святого Престолу щодо трьох блоків проблемних орденських питань (усунення Великого Магістра фон Гомпеша, присвоєння звання Великого Магістра Павлу І та можливість стабілізації ситуації в Ордені), згрупував у п'ять пунктів:

1) лише Пріорство має право усувати з посади Великого Магістра, особливо коли йдеться про звинувачення за відсутності достатніх доказів;

2) розслідування такого звинувачення є прерогативою Святого Престолу;

3) будь-яке усунення Великого Магістра не має значення без затвердження Верховного Понтифіка;

4) некатолики не можуть знаходитися на чолі католицького релігійного ордена;

5) однак, беручи до уваги обставини, акти, що стосуються цієї справи, хоч і не мають сили de jure, у деяких випадках можуть бути прийняті de facto Sherbowitz-Wetzor O. de Toumanoff С. The Order of Malta and the Russian Empire. Rome, 1969. С. 61.. мальтійський орден релігійний правовий

З викладеного вище можна зробити висновок, що зречення фон Гомпеша без затвердження Папи Римського, з канонічної точки зору не може вважатися законним (це зречення було затверджено Апостольським Престолом тільки у 1802 р. вже post factum). Що стосується одноосібного рішення Павла І про створення Пріорства для православних як невід'ємної частини Суверенного Ордена, то воно не було визнано і затверджено Папою, як, втім, і решта рішень Павла І як Великого Магістра Ордена, оскільки вони суперечили Конституції Ордена, яка визначає точну і незмінну процедуру обрання Великого Магістра (правила може змінити лише Папа), або містили зазіхання на виключні права Святого Престолу. Водночас Святий Престол не заявляв офіційного протесту, що було підтверджено низкою документів, і публічно не висловлювався з цього приводу, прийнявши, таким чином, «рішення мовчання».

16 березня 1801 р., через чотири дні після вбивства імператора Павла І, був опублікований Маніфест нового російського імператора Олександра І (1801-- 1825 рр.), який відмовився від звання Великого Магістра, але залишився Протектором Ордена святого Іоанна Єрусалимського Полное собрание законов Российской империи с 1619 года. Санкт-Петербург: Печатано в Типографии ІІ отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. Т XXVT 1800-1801. С. 591.. Наприкінці 1801 р. обидва Великі Російські Пріорства (католицьке і православне) подали чотири кандидатури, серед яких був і бальї Джованні-Батіста Томмазі, італієць за походженням, і Папа, враховуючи також побажання Франції, Англії, Австрії та Королівства Обох Сицилій, проголосив його у 1802 р. Великим Магістром Мальтійського Ордена Sherbowitz-Wetzor O. de., Toumanoff С. Op. labor. С. 78..