Соціокультурні процеси сучасної України та проблема становлення національної церкви

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціокультурні процеси сучасної України та проблема становлення національної церкви

Шостак В.

У статті описані особливості становлення національної церкви в контексті сучасних соціокультурних процесів в Україні. Особлива увага приділяється проблемі православної ідентичності країни в нових геополітичних умовах та новим можливостям в контексті європейської інтеграції.

Ключові слова: православ'я, національна церква, християнські цінності, міжконфесійні відносини.

Шостак В. Социокультурные процессы современной Украины и проблема становления национальной церкви

В статье описаны особенности становления национальной церкви в контексте современных социокультурных процессов в Украине. Особенное внимание уделяется проблеме православной идентичности страны в новых геополитических условиях и новым возможностям в контексте европейской интеграции.

Ключевые слова: православие, национальная церковь, христианские ценности, межконфессионные отношения.

Shostak V. Socio-cultural Processes of Modern Ukraine and the Problem of National Church Formation.

The article describes the peculiarities of the national church formation in the context of modern socio-cultural processes in Ukraine. Special attention is paid to the problem of the country's Orthodox identity in the new geopolitical conditions and to the new opportunities in the context of European integration.

Key words: Orthodoxy, national church, Christian values, inter-confessional relations.

Постановка наукової проблеми та її значення

Відносини між релігійними конфесіями в сучасній Україні займають одне з визначальних місць в процесах ефективного державотворення. Становлення розвинутого громадянського суспільства відбувається в умовах пошуку національної та цивілізаційної ідентичності. В цих умовах релігійно-церковний фактор відіграє дуже важливу роль.

Тому досить актуальною для дослідження залишається проблема розвитку етно-конфесійних в контексті перспектив становлення національної церкви в Україні.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослідження

В соціокультурних процесах сучасної України вагомого значення набувають відносини в церковно-релігійному середовищі. Розвиток громадянського суспільства, становлення нових форм національної і цивілізаційної ідентичності, актуальних шляхів реалізації духовних цінностей пов'язані з процесами еволюції і перспектив розбудови національної церкви в Україні.

Розподіл православ'я на кілька юрисдикцій ускладнює створення Української Помісної Православної Церкви. Болгарія, Греція, Росія, Румунія та інші країни мають власні Помісні Православні Церкви. Сучасний розвиток цих країн доводить, що наявність власної церкви позитивно впливає на зміцнення їх внутрішньої стабільності і зовнішньополітичних позицій. Успішні європейські держави також орієнтуються на певний тип духовної культури і церковної організації. Їхня національна шкала цінностей часто базується на минулих релігійно-духовних пошуках власного шляху розвитку. Церковні структури одночасно дають можливість поєднати традиції епох та втілити їх в реальні соціо-культурні процеси залучення, участі і реалізації себе у своїй країні. Відповідно північна Європа більш тяжіє до протестантської ідеології життя, а південна Європа більш схильна до католицької консервативної доктрини. Але християнська система цінностей залишається домінуючою, втілюється в різноманітних формах. Часто зовні втрачаючи звичну церковну атрибутику.

Українські події на межі тисячоліть свідчать про пошуки власного шляху самовідтворення та самоствердження в сучасному динамічному світі. Поширеною і досить обґрунтованою є думка про те, що Україна є традиційною православною державою. Але ж Болгарія вважає себе такою і Росія представляє себе світу захисником православ'я. Грузія і Вірменія також асоціюються з традиційними православними країнами. Напевно можна говорити про різні розуміння традиції християнської церкви та різні форми втілення християнського віровчення. Часто можемо спостерігати використання православної риторики для задоволення меркантильних інтересів правлячого класу в тій або іншій країні. Це варто усвідомлювати заради більш адекватного і глибокого розуміння сутності та перспектив подальшого утвердження України у світі.

На рівні побутової свідомості громадян нашої держави церква ототожнюється з кількома конфесійними векторами. Для одних це російська православна церква, для інших українська православна церква, хтось щиро захоплюється новітніми нерелігійними рухами, треті вважають себе належними до східної української католицької церкви. Це ще не кажучи про різні форми втілення індивідуальної релігійності або відсутність такої [2; 3; 5].

Таким чином на всіх рівнях українського суспільства присутні різні форми розвитку православної традиції. Це - мета, необхідний процес чи форма переходу до якісно нових форм духовності і культури? Це - повернення до того, що було, модернізація існуючого в контексті необхідних соціо-політичних перетворень чи створення нових форм усвідомлення та моделювання дійсності ?

Пам'ятаючи всі ці виклики, варто зазначити, що офіційний курс керівних структур і громадянського суспільства на створення національної церкви в цілому правильний. Вдумливий, поступовий але неухильний рух по цьому шляху може привести до позитивних наслідків, об'єднати різні регіони України на основі спільних цінностей. Цей рух повинен йти як згори, з боку правлячих еліт та урядових структур, так і знизу, з боку різних прошарків суспільства та окремих громадян.

Які ж головні виклики і загрози на цьому шляху? Передусім повинна бути наявна справжня українська політична та інтелектуальна еліта, що має відповідне бачення, політичну волю до дій і здатність формулювати відповіді на виклики часу.

Церковно-православна проблема отримала статус загальнодержавної. Відсутність в Україні Помісної Православної Церкви, з одного боку, заважає досягненню внутрішньо-суспільної злагоди й стабільності, а з іншого -- підриває міжнародний престиж нашої країни.[2, c. 35-37].

Складність ситуації полягає в тому, що Українська Православна Церква Московського Патріархату, ні Українська Православна Церква Київського Патріархату, ні Українська Автокефальна Православна Церква не є повноправними суб'єктами міжнародного і церковного права.Великий вплив на релігійно-церковні процеси в сучасній Україні має політичний фактор і геополітичні прагнення могутніх країн світу. Агресивна політика Росії отримала підтримку з боку Російської православної церкви, коли була прийнята соціальна доктрина захисту її канонічних територій. Парадокс в тому, що більша частина російського православ'я називається Українська православна церква і є його юридичною частиною. В цьому контексті слід пам'ятати, що істинне призначення Церкви -- займатися справами духовними. Вона покликана закладати підґрунтя для впровадження в життя загально-людських моральних цінностей та виховувати громадян згідно християнських заповідей.

Сучасний період трансформації духовності Українського народу вимагає вдумливого та ґрунтовного аналізу релігійних цінностей, вивчення етноконфесійної специфіки релігії в Україні, усвідомлення і врахування релігійних чинників у національній стратегії свого розвитку. Етноконфесійна специфіка релігії стимулюється необхідністю потреб нації у власній релігійній структурі, суттєво допомагає самоусвідомленню нації власної самоцінності й самодостатності, а відтак, є могутнім чинником розбудови власної національної держави як повноправного і рівноправного суб'єкта міжнародних відносин.

У сучасних умовах набуває популярності ідея творення національної Церкви, що є невіддільним елементом національної іде, яка лежить в основі стратегічного поступу держави. Якщо всі українські церкви по справжньому сповідують християнські моральні цінності, то всі вони мають необмежені можливості прилучитися до творення єдиної цивілізованої траєкторії розвитку українського суспільства в умовах європейської інтеграції, наповнити цей процес реальним гуманістичним звучанням.

Незважаючи на невдалі попередні історичні спроби, ідея створення національної релігійної організації в Україні користується помітним авторитетом. Деякі церковні діячі висловлювалися навіть за статус не просто національної, а державної Церкви. До речі така практика діє в багатьох європейських країнах. Але у них це є результатом тривалої духовно-інтелектуальної традиції і ефективної системи державно-політичних інститутів. Ми - лише на початку щляху.

Православ'я має глибоке коріння на українських теренах, його духом просякнуті національна культура, свідомість, традиції значної частини Українського народу [4; 5; 9]. Проте через складну та суперечливу роль в історії України Православній церкві важко стати загальнонаціональною, адже у деякий час вона певною мірою гуртувала націю, в інший -- ставала фактором національної дезінтеграції. Гострою проблемою для сучасного українського православ'я залишається його внутрішня диференційованість на кілька юрисдикцій.

У такому стані воно нездатне виступати духовним інтегратором соціуму, а відтак -- претендувати на роль Помісної Православної Церкви в Україні. Природно, що більш значущі перспективи очікують його на шляхах консолідації. Але навіть об'єднавшись, православ'я матиме низку проблем. Це пов'язано як із неоднорідністю православного середовища України, так і з тим, що православна конфесія не охоплює всього населення України. Адже не всі громадяни України є релігійними, і не всі віруючі -- православними. Враховуючи, що конфесійна різноманітність України з часом набуватиме ще більшої строкатості завдяки розширенню релігійної мережі, задоволення духовних потреб віруючих в умовах демократії вимагатиме врахування особливостей їхньої релігійної віри [2; 7; 8].

Допускаючи та обговорюючи можливості міжцерковного єднання, ніхто не здатен запропонувати реальних механізмів і форм його здійснення. Найбільш радикальні уявляють, що в Україні мусить з'явитися нове церковне утворення християнського типу, яке не знатиме ніяких конфесійних бар'єрів. Шукати подібну форму церковного співжиття вони пропонують на перехресті католицького і православного світів. Але виникають складнощі при реалізації цієї ідеї.

«Національна церква» зовсім не означає «єдина» для всієї нації і, звичайно, не є аналогом національно-державної релігії, хоча остання може формувати національну Церкву. Нація, природно, може мати будь-яку необхідну їй кількість конфесій або церков, які об'єктивно сприяють її збереженню, самовідтворенню та гармонійному розвитку.

Широким колам населення України майже нічого не відомо про історію і сучасне становище тих чи інших церков, нетрадиційних конфесій, які діють на території країни. Брак необхідних знань з історії вітчизняної релігії та національної церкви не дає можливості завжди компетентно орієнтуватися в сучасних релігійно-церковних проблемах. Це одна з головних проблем, які заважають громадянському суспільству стати активним і компетентним співучасником формування багатоманітного церковно-релігійного життя, що відповідає національним інтересам України та сприяє його виходу на новий якісний рівень цивілізаційного розвитку. Поки що в державі відсутня система потужної просвітницької релігієзнавчої освіти населення. Показово, що держава по суті уникає надавати дієву підтримку гуманітарній освіті в Україні, особливо релігієзнавству. На цю спеціальність в університетах практично не надаються державні місця. Все це сприяє наростанню некомпетентності і зниженню загального рівня духовної культури та духовних потреб зокрема. Тобто планка суспільних вимог до церковних організацій поступово знижується, що створює живильне середовище для всіляких маніпуляцій і сприяє падінню супільного авторитету релігійних організацій [12;13; 14].

Релігійний чинник відіграє досить вагому роль у процесі націотворення та національної самоідентифікації українців. У цілому за роки незалежності вдалося сформувати цивілізоване поле державно-церковних відносин, яке в основних параметрах відповідає міжнародним критеріям і стандартам.

Але головне призначення церкви - це багатогранна духовно-просвітницька робота, яка буде сприяти зрілості громадянського суспільства в Україні. По великому рахунку влада зацікавлена в перетворенні церкви в потужний моральний авторитет, який є певною альтернативою світській владі. Коли церква стає дієвим соціальним партнером, а при необхідності конструктивним критиком і контролером дій державних чиновників. При такому підході громадяни через церкву можуть шукати ефективні форми своєї участі в соціокультурних процесах.

Висновки і перспективи подальших досліджень

За роки існування незалежної України відбулося зростання релігійних організацій. Найвпливовішою складовою релігійного життя залишається православ'я. Етноконфесійний фактор виступає вагомим чинником національної самоідентифікації Українського народу, духовною основою Української нації, індикатором здатності останньої до консолідації й поступу.

Конституювання Помісної Української Православної Церкви та здобуття нею повної канонічної незалежності відноситься сьогодні до ключових стратегічних перспектив українського суспільства та його гуманітарного простору.

Експансія закордонних нерелігійних рухів в Україну впливає на загальну соціально-політичну ситуацію в країні, погрожуючи незворотніми руйнівними процесами в духовно-культурній, економічній, суспільно-політичній сферах. З іншого боку нерелігійні рухи можуть стати потужним стимулом для модернізації традиційних релігійних конфесій на території України.Крім того перед дослідниками відкриваються широкі перспективи для вивчення позитивних впливів нетрадиційних релігій на соціо-культурну ситуацію в нашій державі.

Необхідно вивчати досвід передових країн в галузі співробітництва держави і церкви. Показовим для України може бути Німеччина, де панує загальне переконання, що демократія як визнана форма життя та державного устрою буде нежиттєздатною без участі релігійних інституцій. Доцільно ввести персональну відповідальність лідерів політичних угрупувань за втягування релігійних громад у політичний процес.Питання ролі церковних структур в контексті утворення нових територіальних громад чекають свого вивчення. Рух суспільства до єдиної системи духовних цінностей і діяльність регіональних еліт можуть доповнювати і посилювати процеси ефективного публічного управління.

Джерела і література

національна церква соціокультурний

1. Бєлікова Н. Ю. Релігійні конфесії України (кінець 80-х - 90-і роки ХХ століття): автореф. дис.... канд. іст. наук: 07.00.01 / Донецький нац. ун-т -- Донецьк, 2001. -- 19с.

2. Здіорук С. І. Суспільно-релігійні відносини: виклики України ХХІ століття / С. І. Здіорук; Національний ін-т стратегічних досліджень. - К.: Знання України, 2005. - 552 с.

3. Зеркалов Д. В. Религиозная безопасность Украины: хрестоматия / Д. В. Зеркалов. - К.: Науковий світ, 2008. - 189 с. - (Духовная безопасность: в 7 кн.; кн.4).

4. Історія релігії в Україні: у 10 т. / ред. А. Колодний [та ін.]; НАН України, Інститут філософії ім. Г.Сковороди. Відділення релігієзнавства. - К.: Український Центр духовної культури, 1996.

5. Історія релігії в Україні: тези доповідей Міжнар. V круглого столу (Львів, 3-5 травня 1995 року) / ред. В. В. Гаюк [та ін.]; НАН України, Інститут української археографії. Львівське відділення. - К., 1995.

6. Кривенко Ю. В. Цивільно-правовий статус релігійних організацій в Україні: автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ю.В. Кривенко; Одеська національна юридична академія. - О., 2007. - 18 с..

7. Нетрадиційні релігійні та містичні об'єднання України: курс лекцій з релігієзнавства / заг. ред. В. М. Петрик; Експертна лабораторія системної інформації. - К.: [б.в.], 2000. - 234 с.

8. Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України / В. М. Петрик [та ін.]; Європейський ун-т. - К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2002. - 331 с.

9. Релігія і суспільство в Україні: фактори змін: матеріали міжнарод. конф. 15-16 травня 1998 р. м. Київ. - К.: [б.в.], 1998. - 158 с.

10. Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні: матеріали міжнар. наук. конф., Київ, 28-30 вересня 1994 р. - К.: Право, 1996. - 216 с.

11. Сіман О. М. Становлення та розвиток толерантності в етноконфесійних відносинах сучасної України: автореф. дис.... канд. філос. наук: 09.00.11 / О. М Сіман; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2010. - 19 с.

12. Нові релігії України / ред. Б. Лобовик. - 2010. - 828 с.

13. Толерантність міжконфесійних відносин: матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. / відп. ред. А. М. Колодний; Відділення релігієзнавства Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, Українська асоціація релігієзнавців, Запорізька держ. інженерна академія. - Запоріжжя: ЗДІА, 2008. - 140 с.

14. Толерантність: міжконфесійні виміри: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. / відп. ред. А. М. Колодний, В. С. Калюжний; Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України, Українська асоціація релігієзнавців, Запорізька держ. інженерна академія. - Запоріжжя: ЗДІА, 2009. - 128 с.

15. Щоткіна. К.Любомир Гузар. Хочу бути Людиною.-Харків: Vivat.-2017.-268 с.

Размещено на Allbest.ru