Размещено на http://www.allbest.ru/

Буттєві виміри повсякденності вірянина

Аннотация

Комплексное исследование повседневности верующего основывается на интерпретации повседневной жизни как сферы социальной экзистенции верующего и составляющей его жизненного мира. Повседневность верующего имеет общую коммуникативное пространство, обеспечивает социализацию, воспроизводит общинную и индивидуальную формы религиозности, позволяет осмыслить повседневную религиозную жизнь как целостный феномен.

Цивилизационные вызовы современности обуславливают проблемы выбора религии, конфессиональной принадлежности, идентичности в повседневной жизни верующего. В современном обществе повседневная религиозная жизнь характеризуется не противостоянием светского и религиозного, а принадлежностью верующего одновременно к религиозной и светской сфер общества.

Ключевые слова: повседневность, верующий, религиозная община, обыденное сознание, религиозные практики, отношения, коммуникации.

The article is devoted to the study of existential forms of believer's everyday life's deployment. Believer's everyday life is analyzed as objective reality, the field of the functioning of the phenomenon of religion, the sphere of interaction of social and supernatural worlds, which covers everyday consciousness, everyday practices, relations and communication in the religious community. Everyday life is manifested in the mental structures of everyday consciousness, confessional identity, the preservation and translation of a religious tradition that objectifies religious experience through the religious practices.

The comprehensive study of a believer's everyday life is based on the interpretation of everyday life as a sphere of the social existence of the believer and a component of his life world. Everyday life of a believer has a common communicative space, ensures socialization, reproduces the community and individual forms of religiosity, makes it possible to comprehend the everyday religious life as a holistic phenomenon.

The civilizational challenges of modern times predetermine the problems of choosing religion, denominational membership, identity in the everyday life of a believer. In modern society, everyday religious life is characterized not by the confrontation between the secular and the religious, but the belonging of the believer simultaneously to the religious and secular spheres of society.

Key words: everyday life, believer, religious community, everyday consciousness, religious practices, relations, communications.

Постановка наукової проблеми та її значення

Виклад основного матеріалу. Повсякденність як об'єктивний світ, апріорна умова людського існування є станом природної установки, визначальною очевидною дійсністю, що не викликає сумніву й не потребує рефлексії. Водночас повсякденне життя - основа знань та соціального досвіду, яка ґрунтується на точних і раціональних, із точки зору буденної свідомості, уявленнях та визначеннях. Здоровий глузд зумовлює формування правил і норм, які забезпечують виживання та відтворення людини в суспільстві й не вимагають обґрунтування чи виправдання.

Об'єктивація повсякденності в науковому плані тривалий час не відбувалася через переконання про її примітивність на противагу так званим справжнім виявам людського буття. Протиставлення сакрального світу профанному сформувало уявлення про зорієнтованість повсякденного життя переважно на задоволення матеріальних потреб людини. Оскільки повсякденність уважалася позбавленою вищих смислів дійсністю, то й духовні пошуки виносилися за межі повсякденного.

Реабілітація повсякденності в сучасних дослідженнях виявляється у розумінні повсякденного життя як форми існування соціальної реальності, що породжує засоби осягнення світу і конструювання його образів, від яких залежать формування та кристалізація наукових узагальнень. Повсякденність не перебуває в застиглому вигляді, зазнає постійних змін, набуває різних станів, виявляється в перетинах, зв'язках, відносинах. Незважаючи на складне переплетення різноманітних контурів і порядків, повсякденність - цілісний, упорядкований та функціональний універсум, що охоплює існування всіх інших відомих людині реальностей.

Проте поза межами активних наукових розробок перебуває дослідження повсякденності як сфери взаємодії соціального й надприродного, що передбачає з'ясування онтологічного виміру повсякденності. У сучасних реаліях Церква часто демонструє відірваність від повсякденного життя, нездатність запропонувати форми релігійності, які виражають духовні прагнення віруючих. Індивідуалізація релігійного життя зумовлює переконання, що усвідомлення належності до певної релігії чи конфесії не означає прийняття усіх декларованих нею приписів.

Повсякденність віруючої особи конструюється у релігійному життєвому світі, постаючи однією із його кінцевих сфер змісту, яка поглинає та підпорядковує своєму смисловому універсуму інші кінцеві сфери змісту, зумовлюючи детермінацію повсякденного життя релігійним фактором [10]. До структур повсякденності віруючої особи, в якій взаємодіють сакральний та повсякденний світи, належать ментальний зріз буденної свідомості, релігійні практики, релігійний досвід, релігійна ідентичність, релігійна комунікація. Повсякденність вірянина характеризується спільним комунікативним простором, включає сукупність досвіду, уявлень, соціальної поведінки, що відображають погляди релігійної спільноти або окремих її членів [3].

Світський і релігійний виміри повсякденності зумовлюють різні принципи існування людини у світі, участі в соціальних взаємовідносинах. У сучасному українському суспільстві повсякденне життя віруючої особи вирізняється не протистоянням світського і релігійного, а належністю одночасно до релігійної та світської сфер суспільства. Світськість значною мірою впливає на формування та відтворення соціальності особи, натомість ступінь залучення релігійного фактора у повсякденне життя залежить від позиції соціального суб'єкта та його вибору життєвої стратегії. Віруюча людина є світською за соціокультурним підґрунтям, тому прийняття релігії не означає скасування світського впливу, а породжує проблему взаємозв'язку світськості та релігійності [7].

Дослідження повсякденності віруючої особи передбачає аналіз буденної свідомості, яка включає фольклорні впливи, синтез релігійних уявлень з нехристиянськими, квазірелігійними, науковими феноменами, виявлення специфіки релігійних стереотипів, рецепції побутових міфологічних форм тощо. Буденна свідомість є елементом, носієм і відображенням повсякденності віруючої особи, уводить в обіг нові повсякденні структури, типізує перцептивний досвід, виступає фактором стереотипізації повсякденності, має здатність виходити за межі повсякденного буття, адаптуючи явища необ'єктивованої повсякденності.

Натомість повсякденність вірянина об'єктивується завдяки буденній свідомості, забезпечує існування компонентів буденної свідомості шляхом повторення звичної та одноманітної діяльності. Взаємозв'язок буденної свідомості та повсякденності розкривається через поняття "життєвий світ", що відображає функціонування буденної свідомості в реальних умовах життя [4, 88]. Завдяки життєвому світу буденна свідомість безпосередньо пов'язана з ціннісно-смисловою сферою життєдіяльності віруючої особи. Константи життєвих установок та моделей поведінки, емоцій, настроїв і культурних традицій утілює ментальний вимір повсякденності, ціннісний компонент якої постає важливим чинником ідентичності релігійної спільноти та ідентифікації віруючої особи.

Особливостями буденної свідомості вірянина є синкретизм традиційних поглядів з релігійними та науковими уявленнями, індивідуалізація буденної свідомості, релігійний плюралізм, низький рівень знання віровчення. У результаті здійснення повсякденних релігійних практик, прихованих суб'єктивних мотивацій та інтенцій екзистенціального плану у буденній свідомості відбувається редукція концептуальних конструктів релігії. Відродження архаїчних уявлень, вірувань, обрядів, міфологем, стереотипів, моделей поведінки у результаті "вторинної" міфотворчості свідчить про актуалізацію несвідомих структур архаїчного міфу у повсякденній свідомості віруючої особистості. Одним із інструментів впливу на буденну свідомість віруючих є нові міфи, що створюються на основі культурних архетипів, бінарних опозицій. Під впливом неусвідомленого переосмислення інформації соціокультурним середовищем і за допомогою цілеспрямованого інформаційного впливу формуються релігійні авто - і гетеростереотипи [8].

Усебічного відображення в науковому дискурсі потребують питання ролі релігійної громади в організації повсякденного життя вірян, зокрема впливу громади на характер релігійних відносин, сутності релігійної соціалізації, причин домінування ритуально-обрядового аспекту релігійності над світоглядним, наявності значної кількості позацерковних вірян.

Релігійна громада є основою організації повсякденного життя віруючої особи. У середовищі громади формується релігійний світогляд, рівень релігійної активності. Соціальний компонент повсякденного життя релігійної громади виявляється в задоволенні потреби в спілкуванні, у моральній та матеріальній підтримці, забезпеченні єдності поглядів та згуртованості. Повсякденне життя громад значною мірою залежить від характеру влаштованості в систему цінностей та зв'язків соціального оточення. З метою налагодження безпосереднього контакту з віруючими, здійснення постійного контролю за їх свідомістю у складі православних громад створюються малі групи на зразок молодіжних тематичних клубів [6, с.27].

У повсякденному житті носіїв християнської свідомості суттєву роль відіграє релігійна соціалізація. Одна з форм релігійної соціалізації має назву оцерковлення, що з одного боку, означає обряд, з іншого - процес набуття основ християнського віровчення і відповідного способу життя, що досягаються шляхом докладання певних зусиль для подолання перешкод соціального середовища і потребують підтримки релігійної громади. Оцерковлення, як один із механізмів релігійної соціалізації, передбачає належність до спільноти, наявність сформованої релігійної ідентичності, послідовне і регулярне дотримання релігійних практик. Надання Церквою пріоритету участі в церковних ритуалах зумовлює розуміння оцерковлення переважно як процесу становлення віруючого у конфесійному контексті [2, с.169].

Сприяти реалізації суспільних і духовних прагнень вірян покликані церковні братства як сегмент православного мирянського руху. Братства виникають з ініціативи мирян і духовенства як доповнення до сучасної парафіяльної структури Церкви з метою забезпечення зростання її авторитету, збільшення кількості її прихильників, утвердження релігійних цінностей, відстоювання прав вірян, подолання інертності релігійних громад, надання духовної та соціальної підтримки вірянам [5]. Основними видами діяльності православних братств є благодійність, місіонерство, світська і духовна освіта, церковно-суспільна діяльність. Братства спеціалізуються на одній із указаних галузей або поєднують усі чи розвивають нетрадиційні для них напрямки діяльності. Важливим аспектом повсякденного життя членів православних братств є здійснення позахрамових та позакультових практик.

У контексті дослідження повсякденного релігійного життя важливо визначити базисний, модальний та ідеальний типи віруючої особистості за адаптацією до умов життя у релігійній громаді та сучасному суспільстві. Базисним виступає оцерковлений тип вірянина, що відображає систему релігійних норм і відповідає критеріям, які дають змогу найкращим чином пристосуватися до життєдіяльності в релігійній громаді. Модальному типу віруючої особи притаманна низка типових властивостей, які переважають на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Цей тип вірянина характеризується домінуванням у повсякденному житті рис квазірелігійності, позацерковності, що означає переважання форми над змістом релігійності. Ідеальний тип вірянина виражає сукупність особистісних якостей, які не співвідносяться з конкретними соціальними умовами, відіграють роль взірця і виражені, передусім, у типології чинів святості [3, с.185-186].

Дослідження повсякденності віруючої особи передбачає аналіз конфесійної ідентичності, яка, зокрема у середовищі українських православних вірян різної юрисдикційної належності, має культурну і релігійну складову. Культурний компонент конфесійної ідентичності переважає в середовищі позацерковних вірян, для яких обряд хрещення та національний культурний контекст зумовлюють відчуття духовної спорідненості з церквою. Залежно від суспільних умов культурний пласт конфесійної ідентичності має латентний, неусвідомлений характер або ж активно виявляється у повсякденному житті. Релігійна складова домінує в різних за соціальними характеристиками варіантах втілення православної ідентичності - представників кліру, церковнослужителів, вірян із високим рівнем оцерковлення.

Самодекларація ідентифікації вірян з православною конфесією у сучасному українському суспільстві значною мірою має номінальний характер, оскільки обумовлена наявністю великої кількості позацерковних вірян, яким властиве сприйняття християнства як культурної традиції. Повсякденне життя віруючої особи характеризується розривом між декларацією релігійності та релігійними практиками, слабким зв'язком з релігійною громадою, виявляє тенденцію до витіснення світоглядної складової культовою практикою, обрядовірством, наявністю оцерковлених вірян з низьким рівнем відвідування храмів. У цьому контексті справедливою є думка Ю. Чорноморця про те, що значна кількість вірян упевнена в перевагах свого душевного відчуття Божественного над обрядами, однак обрядовір'я відіграє істотну роль, тоді як відвідуваність церкви залишається низькою [9].

Основою системи релігійних відносин українських вірян постають повсякденні практики, смисловий зміст і функції яких зазнають постійної інтерпретації. Релігійні практики є способом включення трансцендентної реальності в контекст повсякденності, посередником між релігійним досвідом і релігійними інституціями. З одного боку, практики стимулюються релігійним досвідом, з іншого - забезпечують первинний набір засобів для його адаптації та символізації [1].

З'ясування смислових вимірів повсякденних релігійних практик, що часто мають дискурсивний характер, функціонують у дихотомії народного й церковного дискурсів, забезпечує розуміння релігійних практик як засобу включення надприродного у контекст повсякденності, важливого чинника зміни станів і етапів повсякденності, переходу неповсякденного у повсякденне і навпаки. У контексті повсякденних відносин ознакою причетності до релігійної спільноти є володіння специфічним варіантом мови. Комунікації віруючих осіб здійснюються за допомогою вербальної та невербальної мов, традиційних і сучасних засобів спілкування.

релігійна громада вірянин повсякденність

Висновки