Релігія в повсякденному житті населення Чернігівщини в 1941-1943 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут історії, етнології та правознавства імені О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка

Є.Ю. ШАПОВАЛЕНКО

Авторське резюме

православний церква релігія окупаційний

На основі спогадів очевидців, архівних джерел та монографій досліджується становище православної церкви на Чернігівщині та її вплив на селянство Чернігівщини в розрізі німецької окупаційної політики в 1941-1943 роках. Представлені матеріали висвітлюють кількість відбудованих церков по трьох найбільших містах та інших менших населених пунктах області. Відзначаються проблеми з відновлення культових споруд по селах області та як це питання вирішувалось на місцях. Характеризується ставлення німецької адміністрації до православної релігії як засобу маніпуляції місцевим населенням в розрізі боротьби з партизанами та покірного ставлення до окупаційної влади. Визначаються обмеження для місцевого населення стосовно того, які релігійні свята, коли можна було відзначати, та яке покарання чекало на порушників. Надається інформація про самих священнослужителів, хто йшов служити, які виникали складнощі з забезпеченням богослужінь та за рахунок яких прибутків вони могли жити. Значну увагу приділено звичайному населенню та їх бажанню через церкву знайти порятунок від тієї небезпеки, яку несла їм війна.

Ключові слова: окупаційна пропаганда, релігія, церква, священики, релігійні громади, релігійні обряди.

Annotation

Religion in everyday life of the population of Chernihiv region in 1941-1943

YE.YU. SHAPOVALENKO O.M.Lazarevsky Institute of history, ethnology and jurisprudence of the T.G. Shevchenko Chernihiv national pedagogical university

Based on the memories, archival sources and monographs studied the Orthodox Church in Chernihiv region and its impact on the local peasantry in the context of German occupation policy in 1941-1943.

The presented materials show the number of repaired churches in the three largest cities and other smaller settlements. Problems are marked with the restoration of religious buildings in villages of the area and how to resolve this issue locally. Characterized the attitude of the German administration to the Orthodox religion as a means of manipulating the local population in terms of combating the partisans and submissive attitude towards the occupation authorities.

Defined constraints for the local population as to which religious holidays when it was possible celebrate and what punishment was waiting for violators.

Information was given about clergymen. Who came to serve. Which arose difficulties in providing religious services and by which incomes they could live.

Considerable attention is spared to the ordinary population and their desire through a church to find a rescue from a that danger that carried to them war.

Keywords: occupational propaganda, religion, church, priests, religious communities and religious ceremonies.

Постановка проблеми

На сучасному етапі релігія стала одним з головних факторів національно-духовного становлення українського суспільства. Ставлення людей до церкви та віри змінюється, передусім, у переломні періоди історії. Відтак взаємини місцевих громад з церквою впродовж окупації Чернігівщини нацистськими військами в 1941-1943 рр., які досі не були предметом спеціальних наукових студій, становлять актуальну наукову проблему.

Аналіз досліджень і публікацій

Релігійне життя в сільській місцевості Чернігівщини впродовж німецької окупації є однією з недостатньо вивчених тем вітчизняної та зарубіжної історіографії. Автори досліджень з життя селянства в роки німецької окупації головним чином подають інформацію про стан релігійного життя в Україні в цілому, й лише побіжно згадували Чернігівщину [1; 3; 11; 13; 16]. На регіональному рівні проблематикою займались В. Борщевич, С. Девятова [2; 7].

Мета дослідження полягає у висвітленні проблем релігійного життя на Чернігівщині в період німецької окупації. Дана стаття покликана поповнити історичні знання в цьому напрямку за рахунок архівних джерел, спогадів очевидців, а також аналізу та систематизації вже надрукованих досліджень.

Виклад основного матеріалу

Відродження релігійного життя на Чернігівщині в окупаційний період відбувалося в тісному взаємозв'язку із загальноукраїнськими церковними процесами, напрямок розвитку яких визначало вище керівництво Німеччини. На Чернігівщині ці процеси проходили у двох напрямах - через відбудову культових споруд у містах та селах області та відновлення релігійних громад.

В 1942 р. богослужіння правились у чотирьох чернігівських церквах: Дмитрівській, Воскресенській, Іллінській, Михайло-Федорівській [37, арк. 10]. Крім того, газета «Українське Полісся» від 10 червня 1942 р. повідомила про відновлення богослужіння у Спасо-Преображенському кафедральному соборі [23, арк. 205]. В місті Ніжині, як згадував його мешканець Кузнецов О.О., німці «вже в перші дні почали відкривати церкви, які більшовики, тікаючи, залишили в жахливому стані. Більшовицька статистика говорила, що вже в середині 30-х років у містах дві третини дорослого населення були невіруючими, а в селі третина. Жінки з околиць Ніжина, напевно не належали до цих статистичних атеїстів, бо за кілька тижнів вони в забруднених церквах навели порядок, знайшли ікони і церковні служби відновились. Почали діяти Василівська, Покровська, Троїцька, Хресто-Воздвиженська, Возненсенська, Богоявленська та церква Благовіщенського монастиря. Замість санітарно-атеїстичного музею почав діяти римсько-католицький костьол Петра і Павла, де на службах були завжди присутні італійські і мадярські солдати» [13]. В Прилуках, за спогадами очевидців, відновили службу церкви: Сорочинська, Кустівська, Квашинська та Івана Мазепи [17, с. 3]. До свята Різдва німці дозволили віруючим прилучанам зайняти ще й Стрітенський собор. У самій будівлі було проведено поточний ремонт, встановлено іконостас, вирішено всі питання щодо устаткування церковного майна. 7 січня 1942 р. першу службу в оновленому храмі відслужили отець Леонід Туницький та отець Петро Кам'янецький [15].

Варто зауважити, що процеси релігійного відродження охопили не лише міста, а й містечка та села області. Козелецька ортскомендатура своїм наказом № І/926 від 24 вересня 1941 р. дозволила місцевій релігійній громаді, утвореній з мешканців міста Козелець та села Берлози, відкрити Покровську церкву (службу почали правити 2 жовтня 1941 р.) [42, арк.182 зв.]. В грудні 1941 р. також було відновлено богослужіння у Вознесенській церкві, що об'єднала в релігійну громаду частину мешканців Козельця та сіл Сивуха і Шами [43, арк. 184]. Відновила свою діяльність церква Святого Миколая у місті Щорс, священик якої навіть набирав учнів для навчання іконопису [9]. В листопаді 1941 р. по селах Варвинського району проходили загальні збори громадян з питань відкриття церков [5, с. 2]. Станом на 29 липня 1942 р. в Козелецькому районі функціонувало 14 церков з 8-ма священиками [41, арк. 16]. В Коропському районі на 30 липня 1942 р. нараховувалось 15 діючих церков, богослужіння в яких здійснювали 12 священиків [44, арк. 84].

Процес відновлення церковного життя Чернігівщини не завжди мав успіх. Траплялись випадки, коли сільська адміністрація зловживала прагненнями населення відбудувати церкву: староста села Лихолітки Козелецького району організував збір коштів на відбудову церкви та привласнив їх. До того ж, на потреби будівництва храму він виписав 20 кубометрів лісу, які потім розподілив між довіреними селянами [39, арк. 63].

У селі Слабин Чернігівського району, через брак приміщення, церкву відкрили в приміщенні сільмагу [34, арк. 54]; в селі Червоні Партизани Носівського району - в приміщенні школи [31, арк. 35], в селі Іваниця Ічнянського району - в будинку культури [28, арк. 42]. Жителька села Гмирянка Ічнянського району А.І. Куля згадувала, що при німцях церква функціонувала в клуні, а правив приїжджий священик [27, арк. 15 зв.].

Хоча окупаційна влада всіляко сприяла відновленню церковних закладів, у багатьох населених пунктах області їх не було, і місцеві жителі зверталися за послугами священиків сусідніх церков. За свідченнями мешканців села Вікторівка Ніжинського району, вони хрестили дітей або брали шлюб у церквах Галиці чи Сального [30, арк. 32 зв.]; з села Левковичі Чернігівського району в церкву ходили до Чернігова або Михайло-Коцюбинського [34, арк. 122].

В результаті вжитих окупаційною владою заходів кількість діючих храмів збільшилась, проте їхню кількість досі остаточно не з'ясовано. Зокрема, за підрахунками Ю. Волошина, в роки нацистської окупації на Чернігівщині відновились 350 парафій, з яких більшість належала до юрисдикції автономної церкви. Н. Шкаровський нарахував 410 громад у Чернігівській єпархії, підпорядкованих Симону (Івановському) [2, с. 52-54]. В окупаційній газеті «Український кур'єр» за травень 1943 р. подається інформація, що «з приходом німецької армії тільки по Чернігівській області, майже за 20 місяців, було відкрито та обладнано близько 200 церков, де регулярно правиться служба божа» [20, арк.11 зв.].

На фоні швидкого відновлення церков виникла проблема недостатньої кількості священиків та слабкої підготовки вже наявного духівництва [24, арк.23]. За спогадами місцевої мешканки М.Пітух, у селі Клубівка Ріпкинського району церква була в приміщенні школи, а правив там священик Юхим. «...не зовсім піп, просто знав обряди і любив в дзвони дзвонити, то й поліція призначила його за попа» [6, с. 71].

Враховуючи те, що відродження церковного життя відбувалось, по-перше, в час дефіциту церковних богослужбових книг, а, по-друге, колишні священики, якщо й повертались до богослужінь, то після великої перерви, часто-густо виникали ситуації, коли батюшки служили кожний по-своєму, не дотримуючись церковних канонів [24, арк. 23]. У селі Боршна Прилуцького району місцевий священик відновив церкву, але відмовився визнавати верховенство єпархіального управління. Він заявив про те, що став на шлях істинного православ'я без обрядів та правил старої церкви [22, арк.26-26 зв.]. Такі випадки змушували єпархіальне управління просити церковних попечителів на місцях не брати на службу без довідки про призначення, наданої в духовній консисторії [25, арк. 71].

Священнослужителі утримувались за рахунок пожертв парафіян, про що в своїх доповідях до комендатур наголошували районні органи окупаційної влади: Козелецький старостат у червні 1942 р. зауважив, що священики платні не отримують, живуть лише на утриманні прихожан [38, арк. 144]; Коропський бургомістрат подав Бахмацькій ортскомендатурі 30 липня 1942 р. відомості щодо того, що їх духовенство фіксованої платні при виконанні християнських треб не мало, а отримувало в залежності від того, хто скільки дасть [38, арк. 144]. У звіті ніжинського старостату про прибутки районного духовенства за перше півріччя 1942 р. зазначалось, що фінансові надходження сільського батюшки в середньому складали 600 крб. на місяць. Ця сума не перевищувала середнього заробітку в освіті, медицині та інших галузях, де окупаційна адміністрація оплачувала працю місцевого населення [50, арк. 55].

Окупаційна адміністрація процес відкриття церков намагалась використати з пропагандистською метою: як тільки 10 липня 1942 р. відновила свою діяльність церква в селі Петрушин Чернігівського району, про цю подію розповідалось на шпальтах газети «Українське Полісся»: «Село Петрушин. День був теплий, сонячний. Святково одягнені люди поспішали до церкви. Урочисто лунали чудові мелодії церковного хору. В саму душу проникали палкі слова молитви священиків. З шостої години ранку і до другої години дня, в присутності великої кількості віруючих відбулось освячення храму Божого трьома священиками і представниками від Чернігівського єпархіального управління. З церкви люди розходились з почуттям задоволення і подяки німцям-визволителям за свободу релігії. Крім петрушинців, у церкві було багато людей з навколишніх сіл: Чорторийки, Халявина, Роїща та інших» [4, с. 12].

Німці намагались використати церкву ще й як знаряддя боротьби з партизанами. Зокрема, серед населення Холменського району поширювалась інформація стосовно того, що погані умови проживання в селах Рейментарівка, Жуклі, Охрамієвичі, Холми є помстою окупаційної влади за підтримку партизанів, тоді як у Сосниці, де вигнали жидів і партизанів, є театр, радіо, базари та церква [46, арк. 30 зв.]. В.Старченко, житель Корюківки, пригадував, що німці на Великдень в 1942 р. спробували провести в місті, з використанням таємниці сповіді в церкві, масштабну акцію для виявлення підпілля та зв'язків місцевих жителів з партизанами. Але ця спроба завершилась невдало, хоча чи не все місто за задумом німців мало пройти через сповідь [14, с. 83].

Суттєві зміни окупаційна адміністрація вносила в саму організацію богослужінь. 14 січня 1942 р. німецька фельдкомендатура № 197, яка керувала більшістю районів Чернігівщини, постановила відзначати релігійні свята виключно за григоріанським календарем [49, арк. 314]. Пояснювалось це тим, що саме за цим календарем відзначають святкові дні німці. Оскільки українські установи тісно пов'язані в своїй роботі з німецькими, тому їх функціонування має бути злагодженим [47, арк.171 зв.].

Іншою постановою фельдкомендатура № 197 на початку 1942 р. встановила святковими три дні: Різдво, Паску і Трійцю. Дні решти релігійних свят оголошувались робочими. Відправа богослужіння в ті дні, які не визнані владою як святкові, мала здійснюватись так, щоб не заважати робочому дню, який до 31 жовтня розпочинався о 3 годині і тривав до 18 години. Всі старости сіл та общинних дворів несли відповідальність за неухильне дотримання вказаної постанови [45, арк. 75]. Німці, зацікавлені в праці селян в полі, досить жорстко це контролювали. Г. Мохнач, житель села Мутичів Ріпкинського району, згадував, як сільськогосподарський комендант Пауль, що прибув з Ріпок, застав престольний храм у селі Даничах та повну церкву людей. Він, увірвавшись в церкву, лупцював там усіх присутніх [6, с. 83]. У доповіді до Чернігівської духовної консисторії благочинний церков Тупичівського району повідомляв, що в селі Вихвостів на Покрову Пресвятої Богородиці комендант Фріц прийшов до церкви і почав розганяти віруючих, а особливо з інших сіл, оскільки це була середа, робочий день, а селяни прогулювали його в церкві. Записував імена та прізвища присутніх і тут же штрафував примусовими роботами від 2 тижнів до одного місяця. Серед селян була посіяна така паніка, що опісля того навіть люди похилого віку боялися заходити до церкви [25, арк. 71].

Були й такі священики, які ігнорували заборони окупаційної влади. Лабунський, батюшка з села Боршна Прилуцького району, час від часу проводив богослужіння на свята, не визнані окупаційною владою. Тоді німці в ці дні церкву закривали, а парафіян розганяли по селах на сільськогосподарські роботи [21, арк. 45]. Н.Лупко, мешкаючи в роки окупації в селі Атюша Коропського району, згадував: «Відзначали Паску та Різдво. Але і в ці свята гонили на роботу і люди працювали» [18].

Окупаційна влада забороняла проведення релігійних обрядів (хрестин, похоронів, шлюбів тощо) без попередньої реєстрації та видачі довідок. Показовим для всієї Чернігівщини було розпорядження Добрянського районного управління у березні 1942 р. старостам сіл: «До нас надійшли відомості, що в багатьох селах духівництво виконує релігійні обряди, хрестини, похорони, шлюби без відповідної реєстрації цих дій в сільському старостаті, а щодо похорон, то такі відбуваються навіть без медичного огляду і встановлення причин смерті, є випадки похорон померлих з неповідомленням причин і дозволу старости на ті похорони. Тому духівництво не має права проводити ритуальних дій без попередньої реєстрації в старостаті. Можливі смерті від пошесних хвороб, а про це не буде відомо» [48, арк. 178]. В різних старостатах ці довідки коштували від 1 до 20 крб. [40, арк. 87].

Незважаючи на певні обмеження окупаційної влади щодо релігійної політики, населення Чернігівщини досить активно відвідувало церкви. Це, насамперед, пояснювалось складними умовами життя та невпевненістю в завтрашньому дні. Жителька села Халявин Чернігівського району Н. Богдан, характеризуючи тогочасні настрої своїх односельців, відзначала, що вони, постійно перебуваючи в страху смерті, були неймовірно раді життю і частогусто за таку можливість дякували Богу [36, арк. 93 зв.].

Саме загроза життю змушувала населення оперативно реагувати на можливі заходи окупаційної влади. В області проходили масові хрещення, щоб не потрапити під якісь підозри німців. А. Зінченко з села Маслаківка Ріпкинського району пригадував: «Церква працювала. Я сам вихрестивсь у 1942 р. в хаті старости. Сказали, хто нехрещений, будуть розстрілювати як жидів» [32, арк. 120 зв.]. Мешканка села Іржавець Ічнянського району О. Бондаренко відзначила: «Церква була. Ходили, хрестили і вінчали. Сказали, як хто не хрещений, дак будуть стрелять. Батюшка тоді хрестив усіх шеренгою» [19].

Таким чином, церква поступово ставала важливою частиною окупаційного повсякдення як міського, так і сільського населення Чернігівщини. Г. Ганніч з села Оленівка Борзнянського району пригадувала: «При німцях начали Пасхи святити, дітей хрестили, перед весіллям молодь вінчалася, обов'язково покійника заносили в церкву. При святах у церкві правилося» [29, арк. 77зв.-78]. Мешканка села Курінь Бахмацького району К. Скребець підтверджувала: «Була церква і батюшка. Всі обряди справляли, але дуже скромно і бідно» [26, арк. 21 зв.].

Церква виконувала не тільки функцію прихистку для душі вірян, але часто рятувала їх самих. У. Позняк, жителька села Слабин Чернігівського району, пригадувала: «Під час окупації відкрили церкву в селі. В селі жив священик, він і став правити службу. Німці до нього в дім не заходили, то були випадки, що в разі необхідності в його хаті переховувались дівчата, ховаючись від п'яних німців» [34, арк. 54]. Але інколи навіть церква не могла нічим допомогти. Таке, наприклад, сталося в Корюківці в березні 1943 р. - в останній надії врятуватися люди ховалися в храмі, але карателів це не зупинило. Всі віряни були розстріляні разом з священнослужителями, а сама церква зруйнована [14, с. 84].

Висновки

Підсумовуючи вищезазначене, варто зауважити, що церква в повсякденному житті населення Чернігівщини в роки німецької окупації посідала одне з ключових місць. Це пояснювалось тим, що, по-перше, більшовикам так і не вдалося до кінця знищити релігійні прагнення людей, а, по-друге, цьому сприяли жахіття й будні війни, коли життя кожного громадянина могло обірватися щохвилини і в таких умовах залишалось сподіватися лише на Бога. Як наслідок, німецька окупаційна адміністрація намагалась максимально використати цю ситуацію на свою користь, всіляко стимулюючи відновлення церковного життя та впливаючи ідеологічно на його напрямки. Як видно зі свідчень очевидців, це часто набувало цинічного нехтування релігійними святами та службами заради примусу працювати; не стала церква на перешкоді діянням окупаційної влади, спрямованих на знищення мирного населення (прикладом цього може слугувати Корюківка).

Список літератури

1. Беркгоф Карел. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою / К. Беркоф / Український науковий інститут Гарвардського університету; Інститут Критики. К.: Вид-во Часопис «Критика», 2011. 556 с.

2. Борщевич В Архієпископ Чернігівський Автономної церкви Симон (Івановський) в житті і праці / В. Борщевич // Сіверянський літопис. 2009. № 4. С. 52-58.

3. Гедз В. Церковне життя на території окупованої України [Електронний ресурс] / В.Гедз //www.osvitaua. com/attach/1703/IUg11171-3-11.pdf - Назва з екрана.

4. Горобець С. Чернігів та його околиці в часи німецької окупації / С.Горобець // Черниговский полдень - 1999. №17 (221). 29 апреля. С.12.

5. Греченко Г. Варвинщина в роки окупації / Г.Греченко // Радянський патріот. 1998. № 58. 18 липня С. 2.

6. Гуцало Є. З вогню воскресли / Є. Гуцало // Дзвони пам'яті: Ріпкинщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр.: [Зб. док. і мат.] / Упорядники: Б.Ф. Юр'єв, І.Д. Кужельний, А.І. Жагловський. Чернігів: РВК «Деснянська правда», 2008. 371с.

7. Девятова С. Преподобный Лаврентий Черниговский (1868-1950) [Електронний ресурс] / С.Девятова // http://azbyka.ru/tserkov/svyatye/svyatye_i_podvizhniki/devyatova_pravoslavnye_startsy_12-all.shtml - Назва з екрана.

8. Кудрявцєв Л.В радостях и бедствиях пребывая. История Густынской пустыни [Електронний ресурс] / Л.В. Кудрявцев // http://www.orthodox.cn.ua/novyny/pubHkaciji/614-v-radostjah-y-bedstvyjah-prebvajaystoryja-gustnskoj-pustny.html - Назва з екрана.

9. Москаленко В.В. Окупація Щорського району за свідченнями очевидців. Наукова довідка. Щорс. 2010 / В.В. Москаленко // Щорський історичний музей.

10. Перехрест О.Г. Українське село в 1941-1945 pp.: економічне та соціальне становище / О.Г. Перехрест / НАН України. Інститут історії України. Черкаси: ЧНУ імені Б. Хмельницького, 2011. 668 с.

11. Петрушко В.И.Автокефалисткие расколы на Украине в постсоветский период 1989-1997 [Електронний ресурс] / В.И. Петрушенко // http://orthodox lviv.narod.ru/books/raskol/raskol_1.htm - Назва з екрана.

12. Сергійчук В. Український здвиг. / В.Сергійчук. Т.5. Наддніпрянщина. 1939-1955. К.: Українська видавнича спілка, 2005. 836 с.

13. Спогади жителя м. Ніжин Кузнецова Олексія Олексійовича // Ніжинський краєзнавчий музей.

14. Старченко В. та інші...:Моє воєнне отроцтво / В. Старченко - Ніжин, 2005 - Ч.1. К.: ТОВ «ХХІ ст.: діалог культур», 2008. 123 с.

15. «Стрітенська Церква міста Прилуки» [Електронний ресурс] // http://gustynya.pravorg.ru/podvore - Назва з екрана.

16. Цыпин В. Православная церковь на Украине в годы немецкой оккупации (1941-1944) [Електронний ресурс] / В. Ціпин // http://www.mgarsky-monastery.org/kolokol.php?id=568 - Назва з екрана.

17. Чепур В. Місто воєнної пори [Текст] / В.Чепур // Правда Прилуччини. 1995. 6 грудня. №298 (12973). С. 3.

18. Зі спогадів мешканки села Атюша Коропського району Чернігівської області Лупко Надії Лукінічни 1932 р.н. // Особистий архів автора.

19. Зі спогадів мешканки села Іржавець Ічнянського району Чернігівської області Бондаренко Олександри Андріївни. 1930р.н. // Особистий архів автора.

20. ГДА СБ України в Чернігівській області, ф-7,п-372., арк.11 зв.

21. ГДА СБ України в Чернігівській області, ф-7,п-1235,арк.45

22. ГДА СБ України в Чернігівській області, ф-7,п-1235, арк.26-26зв.

23. ГДА СБ України в Чернігівській області, ф-7,п-16402,арк.205.

24. ГДА СБ України в Чернігівській області, ф-7,п-17355, арк.23

25. ГДА СБ України в Чернігівській області, ф-7,п-17355, арк.71

26. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1376, оп. 1, спр.

27. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1376, оп. 1, спр.

28. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1376, оп. 1, спр.

29. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1376, оп. 1, спр.

30. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1376, оп. 1, спр.

31. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1376, оп. 1, спр.

32. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1376, оп. 1, спр.

33. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1376, оп. 1, спр.

34. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1376, оп. 1, спр.

35. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1376, оп. 1, спр.

36. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-1376, оп. 1, спр.

37. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3004, оп. 1, спр.

38. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3048, оп. 1, спр.

39. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3071, оп. 1, спр.

40. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3071, оп. 1, спр.

41. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3071, оп. 1, спр.

42. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3071, оп. 1, спр.

43. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3071, оп. 1, спр.

44. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3120, оп. 1, спр.

45. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3195, оп. 1, спр.

46. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3460, оп. 1, спр.

47. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3543, оп. 1, спр.

48. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-3543, оп. 1, спр.

49. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-4362, оп. 2, спр.

50. Держархів Чернігівської обл., ф. Р-4362, оп. 1, спр.

51. арк.21 зв.

52. 67, арк.15зв.

53. 67, арк.42.

54. 69, арк.77 зв.78.

55. арк.32зв.

56. арк.35.

57. 79, арк.120 зв.

58. арк.122.

59. арк.54.

60. 83, арк.54.

61. 83, арк.93 зв.

62. арк.10.

63. арк.144.

64. арк.63.

65. 1, арк.87.

66. 49, арк.16.

67. арк.182зв.

68. 63, арк.184.

69. арк.84.

70. 10, арк.75.

71. арк.30зв.

72. арк.171зв.

73. 8, арк.178.

74. 1, арк.314.

75. 29, арк.55.

Размещено на Allbest.ru