Католицька Церква і комунікація: від слова до онлайну

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА І КОМУНІКАЦІЯ: ВІД СЛОВА ДО ОНЛАЙНУ

Наталія Гадьо

Стрімкий розвиток засобів комунікації змінює не лише сучасну журналістику, а й світ загалом. Виникає чимало переваг, а також небезпек для сучасної людини, які віддавна вивчає і Католицька Церква. Однак її вчення найчастіше залишається поза увагою. Дослідники вважають, що у суспільстві існує стереотип, що Церква недооцінює засоби соціальної комунікації чи ставиться до них тільки критично, не розуміючи їхнього значення [21, с. 12]. Щобільше, часто продукуються міфи, що Католицька Церква прокляла ще винахід Гутенберга [19], які ставлять під сумнів розуміння Церквою комунікації, зокрема сьогодні, в цифрову епоху.

Хоча з вчення Католицької Церкви чітко зрозуміло, що насправді вона критикує засоби комунікації лише тоді, коли вони стають носіями зла, а її наука може бути корисною і для функціонування сучасної журналістики, фахова культура якої, за оцінками медіакритиків, руйнується через активну зміну природи самої комунікації [23, с. 6].

Деякі дослідники вважають, що саме “католицька єрархія найактивніше висловлюється щодо сучасних комунікаційних технологій і їх практичного застосування, демонструючи свою сучасність і прогресивність” [26]. До прикладу, авторка навчально- методичного посібника “Релігія і Церква в ЗМІ” [28] С. В. Филипчук, характеризуючи медії усіх християнських і нехристиянських конфесій України, особливу увагу звертає на вчення Католицької Церкви як “найширшу і найґрунтовнішу богословську розробку всього спектру проблем, пов'язаних з інформаційним суспільством та інформаційною політикою церкви” [27]. Дослідник протестантських медій М. Балаклицький вважає, що жодна інша церква так глибоко не досліджувала проблем комунікації [1]. Професор А. Бойко твердить, що документи Католицької Церкви докладно висвітлюють ставлення вказаної конфесії до засобів комунікації [7, с. 18].

Проблемою участі Католицької Церкви в українських комунікативних процесах займаються А. Юраш [31], І. Скленар [25], Т. Різун [24], її вчення щодо соціальної комунікації загалом в межах свого дослідження торкаються С. Іскра [17], М. Петрушкевич [22] та автори посібника “Церква і медіа. Сім кроків до порозуміння” [30]. Важливість християнської методології для сучасної журналістики вивчають Й. Лось [20], Х. Давидчак [11], а про сучасні засоби соціальної комунікації Римо-Католицької Церкви в українському сегменті Інтернету у своїх дослідженнях згадують О. Керц [18] і Я. Грановська [9]. Однак проблема вивчена недостатньо, оскільки не досліджені та не перекладені українською мовою найсучасніші документи Католицької Церкви щодо нових засобів комунікації, що не дає можливості простежити послідовність і актуальність усього вчення загалом.

Метою цієї статті є визначити роль Католицької Церкви у формуванні принципів комунікації, її ставлення до засобів комунікації загалом та Інтернету зокрема.

Перші документи Католицької Церкви про соціальну комунікацію

Від часу свого виникнення Католицька Церква активно комунікувала зі своїми вірними не тільки усно, а й через письмові апостольські послання. Поява складаного друкарського шрифту 1450 року зробила Церкву активним учасником у книгодрукуванні та видавництві преси. На доказ цього маємо чимало друкованих праць цього періоду й такого визначного учасника та новатора у соціальній комунікації XVI-XVII ст., яким був св. Франциск Салезький (FranЈois de Sales), що розповсюджував перші в історії буклети релігійного змісту. Невдовзі після смерті Франциска його канонізували і визнали Доктором Церкви. А 1923 року Папа Пій ХІ за впровадження нових способів комунікації, серед яких, окрім буклетів, була навіть мова жестів для людей з вадами слуху, проголосив його покровителем журналістів. І що така незвична на той час діяльність у сфері, яку згодом саме Католицька Церква назве “соціальною комунікацією” [37], здобула визнання і гідне продовження і в межах самої Католицької Церкви і поза нею, свідчить щонайменше про зацікавленість, щобільше - бажання не тільки брати активну участь у соціальній комунікації, а й бути її активним творцем.

Перші документи, де згадано про комунікацію, з'являються 1487 і 1515 рр., а 25 листопада 1766 року виходить перша в історії Католицької Церкви енцикліка Папи Климента ХІІІ про засоби комунікації “Християнська республіка” (Christianae Reipublicae), де йдеться про небезпеку антихристиянських писань, про погані книги, про самовпевнених богословів і про обов'язки єпископів щодо поганих книг та аморальної літератури.

Наступна енцикліка “Невсипуща турбота” (Viglianti cura) вийшла майже через два століття - 29 червня 1936 року - і стала першою реакцією Церкви на сучасну комунікацію, одним із засобів якої є кінофільм (про згубний вплив аморального кіно Папа Пій ХІ згадував у енцикліці про християнське виховання 1930 року [34]). Спонукало до появи цієї енцикліки виникнення у США спільноти “Легіон пристойності” (Legion of Decensy), що її близько 1930 року створили священики та миряни, щоб боротися проти аморальних фільмів. Американські єпископи надіслали звіт про цю діяльність до Ватикану, і Папа Пій ХІ хотів, щоб така ініціатива поширювалась на весь світ [41, с. 26]. Вагомість цього документа полягає у збалансованому підході: Папа Пій ХІ хоча й говорить про “прикрий прогрес кіномистецтва в ділі зображення зла і гріха” [41, с. 29], але й привертає увагу до цінності та проблем кінематографу як засобу комунікації і дає практичні вказівки, деякі з яких (напр., класифікація фільмів: для загального перегляду, не для загального перегляду, заборонені для загальної трансляції) змушене використовувати і сучасне телебачення. Папа у цій енцикліці наголошує на підпорядкованості кінематографу людині, яка, залежно від її моральності, може і сіяти добро, і насаджувати зло, тому закликає вжити всіх засобів, “щоби перетворити кіно на цінного помічника” [41, с. 30] і домогтися того, щоб прогрес у всіх ділянках, - оскільки він є правдивим Божим даром, - “став засобом Його прослави та спасіння душ і допомагав поширенню Царства Божого на землі” [41, с. 30] та сприяв “становленню в світі справедливого суспільного ладу” [41, с. 33].

Незабаром Папа Пій ХІ у енцикліці “Дивовижний поступ” (Miranda prorpus) запевняє, що Церква з великою радістю сприймає усі технічні винаходи, надихаючись закликом Ісуса проповідувати Євангеліє всякому творінню (Мр. 16 : 15). Однак наголошує, що їхньою метою має бути саме “служіння правді й чесноті” [39, с. 51], інакше, якщо вони втратять ті якості, які в плані Божого Провидіння мали стати їхньою найпершою метою, буде поневолено не тільки тілесні, а й духовні сили людини [39, с. 47]. У цій енцикліці ще раз виразно прозвучало ставлення до кіно, радіо та телебачення, як до дивовижних технічних винаходів, які хоч і створила людина, “все одно є дарами Бога, Нашого Творця, від Якого походять усі добрі дари” [39, с. 44], отже, є предметами особливої уваги Церкви, як способом нести послання спасіння [39, с. 44], а також поширювати цінності, які спричиняться до розвитку цивілізації [39, с. 51]. Папа Пій ХІ вказує, що й сам чимало разів використовував ці видатні винаходи, щоб вершити свою місію - “поєднати всесвітню паству з її Найвищим Пастирем” [39, с. 46], хвалить “тих проповідників божественного слова, які використовують для своєї проповіді широкі можливості кіно, радіо та телебачення” [39, с. 54] і дає практичні поради усім, хто причетний до цих засобів комунікації. Навіть слухачів і глядачів Папа заохочує ставати активними учасниками творення двосторонньої комунікації [39, с. 63], а священиків і мирян зобов'язує знати всі питання, дотичні до цих винаходів, щоб католицькі релігійні програми готувати на рівні найвищих мистецьких і технічних стандартів [39, с. 64].

Наступний документ, який особливо варто згадати, прийняли на Другому Ватикан- ському Соборі (1962-1965). Декрет “З-поміж дивовиж” (InterMirifica) [37], або “Про засоби соціальної комунікації” (1963) закликає підпорядкувати засоби комунікації євангельським поглядам на моральність та розвиток, а щобільше, у ньому вперше вжито терміни соціальна комунікація і засоби соціальної комунікації [37, с. 79]; міститься пропозиція запровадити Всесвітній день комунікації, який від 6 травня 1967 року відзначають аж донині; виникає Комісія, а згодом (1988 року) Папська Рада засобів соціальної комунікації. Декрет наголошує на фаховій підготовці священиків у галузі соціальної комунікації, яка б відповідала вимогам часу, та визначає засади діяльності усіх католиків-мирян, журналістів, письменників, а навіть принципи медіа-освіти [37, с. 84].

Одним з найкращих церковних документів про соціальну комунікацію вважають душпастирську інструкцію “Єдність і поступ” (Communio et Progressio) (1971). У ньому йдеться про принципові засади ефективного розвитку соціальної комунікації, проблеми якої для Церкви зрозумілі, як наслідок перерваного спілкування з Богом ще під час першого гріхопадіння [33, с. 94]. Однак через смерть і воскресіння Ісуса Христа - Воплоченого Сина, Слово й Образ невидимого Бога - людство не тільки отримало примирення з Богом, а й приклад спілкування, “Досконалого Кумунікатора” [33, 94]. У документі ще раз прозвучала думка, що прогрес і його дивовижні технічні винаходи є Божим даром, і саме людина згідно зі своєю совістю вирішує, як їх використовувати, тому і комунікатори, і реципієнти мають обов'язок користуватися ними для суспільного добра [33, с. 99-100]. Інструкція, без сумніву, є цінною і з погляду високого рівня професійних стандартів, які в ній окреслено: потребу брати фахові коментарі, “подавати новини якнайскоріше, щоб повідомлення залишалися свіжими і цікавими” [33, 101], без гонитви за сенсаційністю, “повсякчас залишатися вірним правді” [33, 101], не забуваючи про найголовніші вимоги спілкування - щирість, чесність, правдивість [33, 96].

З цих перших найважливіших документів бачимо, що Католицька Церква віддавна ставилась до соціальної комунікації не лише з цікавістю, а з глибоким розумінням її природи, вживаючи заходів, щоб відповідно до вимог часу бути її активним учасником і знаходити розв'язання тогочасних проблем. Невдовзі розпочалась доба комп'ютеризації, за якої соціальна комунікація набула нових форм, однак Католицька Церква залишилась вірна своїй позиції і щодо нових медій.

Вчення Католицької Церкви в епоху цифрової комунікації

Інтернет Католицька Церква розглядає, як ще один засіб комунікації з сучасним поколінням, в якому вбачає і перспективи, і небезпеки, однак, закликає користуватися ним на користь людства. Справді, роль, значення і майбутнє електронних засобів комунікації Католицька Церква оцінила досить рано [10]. Слово “комп'ютер” вперше прозвучало 1990 року в посланні Папи на Всесвітній день комунікації [16, с. 314]. А згодом Папа Іван Павло ІІ каже, що “католицьким комунікаторам слід бути відважними і творчими в розвитку нових мас-медіа та способів проголошення” [14, с. 413] і закликає Церкву енергійно і вміло розвивати свої власні засоби комунікації, говорить про їх великий внесок у духовне збагачення людини, але і про потребу “іспиту сумління” для секулярних медій. А також звертається до слів Папи Павла VI: “Церква завинила б перед своїм Господом, якби не скористалася цими могутніми засобами” [35, с. 331].

Цього ж року Папська рада у справах соціальної комунікації видає документ “Етика в комунікації” (2000), де серед інших засобів комунікації згадано Інтернет [12, с. 379], а також підтверджено, що “засоби соціальної комунікації мають залишатися “Ареопагом” [40, с. 340], тобто форумом для обміну думками та інформацією, який об'єднує окремих людей і групи, сприяючи солідарності й миру”.

“Особливе занепокоєння викликає Інтернет”, -зазначають автори документа, згадуючи про радикальні наслідки, які він приносить: втрату цінності, що притаманна інформації; недиференційовану одноманітність повідомлень, які зводяться до інформування; відсутність відповідального зворотного зв'язку (feedback) і певне знеохочування підтримувати міжособові стосунки [12, с. 382]. Однак попри це “Церква ставиться до засобів соціальної комунікації позитивно та заохотливо. Вона не просто оцінює чи засуджує мас-медіа; вона, радше, сприймає ці засоби не лише як плоди людського генію, а й як великі Божі дари та правдиві знаки часу” [12, с. 371].

І всесвітню мережу для миттєвої передачі інформації, яку почало творити людство на початку ІІІ тисячоліття християнської ери, автори документа хоча й вважають дуже впливовою, однак наголошують: “попри свою величезну владу засоби комунікації є лише медіа, тобто інструментами, призначеними для доброго чи поганого застосування” [12, c. 385], а вибір, як їх використовувати, завжди залишається за людиною. У документі також пояснено зацікавленість Церкви засобами соціальної комунікації прагненням впровадити високі етичні стандарти, щоб вони правдиво служили людському добру [12, 386-389], а як “приклад і мірило для комунікативного спілкування”, “зразок для працівників медій” вказано Ісуса [12, 387-388].

Згодом у своєму посланні “Проповідуйте з покрівель”: Євангеліє в добу глобальної комунікації” (2001) Папа Іван Павло ІІ говорить про “корисні можливості мереж Інтернету в поширенні релігійної інформації та християнського вчення понад усіма кордонами та перепонами. Така широка аудиторія навіть уві сні не снилася тим, хто проповідував Євангеліє до нас. Тому сьогодні треба, щоб Церква діяльно і творчо використовувала нові технології медіа. Нехай католики не побояться навстіж розчинити перед Христом двері світу соціальної комунікації, щоб Його Добру Новину почули з покрівель світу!” [15, с. 416].

Через рік Папа виголосив послання “Інтернет -- новий форум для проголошення Євангелія” (2002), в якому ствердив, що Церква ставиться до цього засобу “з реалізмом і певністю. Як і всі інші засоби спілкування, він є тільки знаряддям, але ніяк не самоціллю. Інтернет, якщо фахово його використовувати й усвідомлювати всі його сильні та слабкі сторони, може дуже допомогти у справі євангелізації. Насамперед, постачаючи інформацію та пробуджуючи зацікавлення, він дає можливість ознайомитись із християнським посланням багатьом людям -- особливо молоді, для якої кіберпростір дедалі частіше стає головним вікном у світ” [13, с. 419]. Однак Інтернет, крім позитивних можливостей, містить небезпеки, оскільки дає багато знання, але не навчає цінностей, докорінно змінює психологію людей, сприйняття часу і простору, привертає увагу до матеріального, корисного, негайно доступного, сприяє релятивістському способові мислення і підбиває декого уникати особистої відповідальності та зобов'язань [13, 419-420]. Однак Церква вірить, що Інтернет можна використовувати з мудрістю для євангелізації та людського поступу, “саме тому вона твердо постановила зійти на цей форум, озброєна Євангелієм Христа - Князя Миру”, - пише Папа і закликає “всю Церкву сміло пересягнути новий поріг і відчалити на глибини інтернетових мереж” [13, с. 421].

Через місяць після того, як Іван Павло II назвав Інтернет новим форумом, Папська рада з соціальної комунікації випустила одночасно два документи з цієї теми. У першому з них - “Церква та Інтернет” - уже у вступі вказано: “те, що Церква цікавиться Інтернетом, означає, що вона цікавиться засобами соціальної комунікації” [38, п. 1]. До того ж, вважає їх “дивовижними технічними винаходами”, “Божими дарами”, які допомагають людям співпрацювати з Божим планом, а отже, Церква дотримується такої ж думки і щодо Інтернету [38, п. 1]. “Ціль Церкви щодо медій має два аспекти: заохочувати їхній правильний розвиток і правильне застосування для розвитку людства, справедливості та миру” [38, п. 3]. Церква використовує цей засіб і для зовнішньої і для внутрішньої комунікації [38, п. 6], отже неприпустимо, щоб зважаючи на негативи віртуальної реальності відмовлятися від її використання [38, п. 10], радше варто робити все, щоб використовувати його на добро, з мудрістю і поміркованістю [38, п. 12]. Автори документа вважають за потрібне включити вивчення Інтернету до програм медіаосвіти для семінаристів, священиків, монахів і мирян, вчителів, батьків та учнів, а також нагадують, що “Досконалим Комунікатором”, прикладом і взірцем, а також суттю комунікації Церкви є Ісус [38, п. 12].

Другий документ - “Етика в Інтернеті” - подає “католицьку візію Інтернету” і його розвитку як інструмента [36, п. 3]: “Інтернет сьогодні має багато добрих цілей, і, схоже, що їх буде значно більше, але і багато шкоди можна зробити, якщо його неправильно використовувати. Чи результатом буде добро чи зло, значною мірою є питання вибору, щодо якого Церква вносить два дуже важливі елементи: прагнення до людської гідності та давню традицію моральної мудрості [36, п. 3]. Отже, бачимо, що ставлення до засобів комунікації як до Божого дару, який можна використати і на добро, і на зло стосується також Інтернету. “Інтернет є найпотужнішим з усіх медій” [36, п. 2], технологією, що може допомогти у вирішенні проблем людства, якщо його використовувати згідно з етичними принципами [36, п. 5]. Однак навіть етичні проблеми не спонукають авторів документа розглядати Інтернет “лише як джерело проблем, а як джерело користі для людського роду” [36, п. 6]. “Інтернет може зробити дуже цінний внесок в людське життя”, - йдеться у висновках, - “і Церква не мусить казати світові правду, яку сама отримала”, використовуючи для цього також і Інтернет [36, п. 18].

Відтоді слово Церкви щодо комунікації, а Інтернету зокрема, продовжує звучати у щорічних папських посланнях на Всесвітній день комунікації. Папа Бенедикт XVI звертався до “цифрового покоління” з думкою, що “технології є справжнім даром для людства і тому ми маємо прямувати до того, аби, створені блага, служили всім людям” і що саме молодь найшвидше зрозуміла потенціал цих нових технологій і зараз активно творить нову культуру спілкування [4]. “Сучасні засоби комунікації вже давно стали частиною звичайних засобів висловлювання церковних спільнот”, тому вони щораз важливіші та корисніші і у служінні священика, - вважає Папа і твердить, що “розвиток нових технологій та весь цифровий світ є великим багатством для людства” [5]. Бенедикт XVI закликає спілкуватись у цифрову епоху, не забуваючи про людину. Церква повинна навчитись вживати нові медіа, щоб наповнити їх християнським змістом та через них звіщати Євангеліє [2]. Разом з позитивними можливостями Бенедикт наголошує на потребі “роздумів над значенням комунікації в цифровій епосі”, оскільки діалогові “протистоять типові обмеження цифрової комунікації: односторонність взаємостосунків, схильність передавати лише деякі частини свого внутрішнього світу, ризик формувати фальшивий образ про себе” [2]. “Цікаво розглянути різні форми веб-сайтів, програм та соціальних мереж, які можуть допомогти сучасній людині пережити моменти рефлексій і справжніх питань, але і знайти простір мовчання, можливості для молитви, медитації або ділення Словом Божим” [3]. Папа наголошує, цифрове середовище є не паралельним чи суто віртуальним світом, а частиною щоденного досвіду багатьох людей, особливо молоді: уважне розуміння цього середовища є передумовою для важливої присутності в ньому [6]. католицький церква комунікація душпастирський

Ставлення теперішнього Папи Франциска, незважаючи на пошуки сенсаційності з боку медій, є послідовним продовженням позиції Церкви та його попередників: завданням комунікації у Церкві є вести людину до зустрічі з Христом і треба зуміти вести діалог із людьми сьогодення, щоб зрозуміти їхні очікування, сумніви, сподівання. Але “великий цифровий континент -- це не лише технології, він складається з реальних чоловіків та жінок, яким Бог може допомагати через різні засоби” [29]. Про нові виклики для Церкви у царині цифрової комунікації активно висловлюються і ватиканські єрархи, які вказують і на потребу Церкви йти в ногу з технічним прогресом [8]. А діяльність Католицької Церкви в Інтернеті представлена значною кількістю сайтів, які заслуговують окремого дослідження.

Новим важливим сучасним словом Церкви щодо цифрового світу і його засобів, буде послання Папи Франциска на 48-й Всесвітній день комунікації (1 червня 2014 року), темою якого є: “Комунікація на служінні справжній культурі зустрічі”. Чергове послання Папа оприлюднить 24 січня, у день літургійного спомину покровителя католицьких журналістів та письменників св. Франциска Салезького. Однак, новизна, очевидно, стосуватиметься не ставлення Папи, а пропозицій того, як сучасній людині жити в умовах нових викликів, які несе інтерактивний світ цифрової комунікації.

З розглянутих документів, промов і енциклік можемо зробити висновки, що Католицька Церква вважає усі засоби комунікації Божим даром, який лише особистість людини може поставити їх на служіння добру чи злу, і усвідомлює ті небезпеки, які чатують на сучасну людину в Інтернеті, тому своєю присутністю і вченням намагається вберегти її від них. Щодо нових засобів цифрової комунікації позиція Католицької Церкви залишається незмінною - вона усвідомлює, що Інтернет є ще одним із способів, сучасним Ареопагом, щоб звіщати Євангеліє та уможливлювати зустріч з Христом.

Список використаної літератури

1. Бойко А. Релігія в мас-медіа України : тексти лек. / Алла Бойко. -- К., 2009. -- 158 с.

2. Давидчак Х. Християнська методологія публіцистики / Христина Давидчак // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. -- 2009. -- Вип. 32. -- С. 73-87.

3. Етика в комунікації - Документ Папської Ради у справах соціальної комунікації. 2000 // Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа / [упорядник і наук. ред. М. Перун]. - Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. - С. 369-390.

4. Іван Павло ІІ, Папа. Інтернет -- новий форум для проголошення Євангелія. 2002 / Папа Іван Павло ІІ // Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа / [упорядник і наук. ред. М. Перун]. - Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. - С. 418-421.

5. Іван Павло ІІ, Папа. “Проповідуйте з покрівель”: Євангеліє в добу глобальної комунікації” 2001 / Папа Іван Павло ІІ // Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа / [упорядник і наук. ред. М. Перун]. Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. - С. 415-317.

6. Іван Павло ІІ, Папа. Християнське послання в комп'ютерній культурі. Папські послання з нагоди Всесвітнього дня комунікації. 1990 / Папа Іван Павло ІІ // Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа / [упорядник і наук. ред. М. Перун]. - Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. - С. 314-316.

7. Іскра С. Офіційні документи римо-католицької церкви у галузі використання засобів масової комунікації / Світлана Іскра // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. - Вип. ХІУ - Серія: Історія: Збірник наук. праць / за заг. ред. проф. П. С. Григорчука. - Вінниця, 2009. - С. 302-305.

8. Лось Й. Публіцистика й тенденції розвитку світу : навч. посіб. для вищ. навч. закл. ІІІ-IV рівнів акредитації / Йосип Лось - Л. : ПАІС, 2008. У 2 ч. - Ч. 1. - 376 с.

9. Перун М. Передмова до українського видання / Михало Перун // Церква і соціальна комунікація : Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, Інтернет та інші медіа. - Львів : Вид-во УКУ, 2004. - С. 9-21.

10. Петрушкевич М. Католицька комунікативна система/ Марія Петрушкевич // Наукові записки. Серія “Культура та соціальна комунікація” / За заг. ред. Л. В. Квасюк. - Острог : Видавництво Національного університету “Острозька академія”, 2010. - Вип. 2. - С. 106-114.

11. Різун Т Греко-католицькі мас-медіа : сучасний стан і перспективи / Тарас Різун // Українська періодика : історія і сучасність. Доп. і повідомл. дев'ятої Всеукр. наук.-теор. конф., Львів, 2426 жовтня 2003 р. - Львів, 2003. 25. Скленар І. Церква і засоби масової інформації / Ігор Скленар // Вісник Львівського університету: серія журналістика. - Львів, 2001. - Вип.21. - С. 218-224.

12. Церква і медіа. Сім кроків до порозуміння : практичний посібник / [Бабинська С., Завадська Ю., Карапінка М., Кулигіна О.] - Вид-во “Ездра”, 2012 рік. - 240 с.

13. Юраш А. Українська церква у контексті сучасних політично-конфесійних комунікативних процесів (історико-політологічний аспект): Дисертація канд.політ. наук. 23.00.01. - теорія та історія політологічної науки/ Андрій Юраш. - Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 1996. - 245 с.

14. Aetatis Novae - Душпастирська інструкція Папської комісії у справах засобів соціальної комунікації. 1992 // Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа / [упорядник і наук. ред. М. Перун]. Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. - С. 137-158.

15. Communio et Progressio - Душпастирська інструкція Папської комісії у справах засобів соціальної комунікації. 1971 // Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа / [упорядник і наук. ред. М. Перун]. Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. - С. 87-136.

16. Evangelii Nuntiandi - Апостольське повчання Папи Павла VI. 1975 // Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа / [упорядник і наук. ред. М. Перун]. - Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. - С. 87-136.

17. Inter Mirifica - Декрет Другого Ватиканського Собору про засоби соціальної комунікації. 1963 // Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа / [упорядник і наук. ред. М. Перун]. - Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. - С. 73-86.

18. Miranda prorpus - Енцикліка Папи Пія ХІІ про кіно, радіо і телебачення. 1957 // Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа / [упорядник і наук. ред. М. Перун]. - Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. - С. 39-72.

19. Redemptoris et Missio - Енцикліка Папи Івана Павла ІІ про “постійну чинність емісійного завдання Церкви”. 1990 // Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа / [упорядник і наук. ред. М. Перун]. - Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. - С. 340-341.

20. Viglianti cura - Енцикліка Папи Пія ХІІ про кінематограф. 1936 // Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа / [упорядник і наук. ред. М. Перун]. - Львів : Видавництво Українського Католицького Університету, 2004. - С. 25-38.

Анотація

Розглянуто ставлення Католицької Церкви до соціальної комунікації загалом та Інтернету зокрема. Охарактеризовано головні офіційні документи та звернення.

Ключові слова: комунікація, Інтернет, цифрова комунікація, засоби комунікації.

Author analyzed the attitude of the Catholic Church to the social communication in general and the Internet in particular. Сharacterized the principal official documents and appeals.

Key words: communication, internet, digital communication, communication.

Рассмотрено отношение Католической Церкви к социальной коммуникации в целом и Интернета в частности. Охарактеризованы главные официальные документы и обращения.

Ключевые слова: коммуникация, Интернет, цифровая коммуникация, средства коммуникации.

Размещено на Allbest.ru