Освіта єпархіальних священиків католицької церкви у Речі Посполитій ранньомодерного часу: організація навчання та викладацький склад

Размещено на http://www.allbest.ru/

освіта єпархіальних священиків католицької церкви у речі посполитій ранньомодерного часу: організація навчання та викладацький склад

Тетяна Шевченко кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник відділу всесвітньої історії ННДІУВІ

У статті з'ясовуються динаміка та причини створення в Речі Посполитій духовних семінарій для єпархіального кліру, керованих єзуїтами, робиться порівняльний аналіз моделей адміністративного управління семінаріями, характеризуються їх навчальна та виховна програми. На українських землях замість семінарій діяли курси морального та полемічного богослов'я, керовані єзуїтами. Встановлено перелік цих курсів, час тривалості, висвітлено їх навчальну програму та проаналізовано викладацький склад. Спростовано усталену в польській історіографії точку зору щодо приділення єзуїтами незначної уваги семінаріям і курсам для єпархіального кліру та високо оцінено рівень викладання на курсах. Стаття містить додаток - перелік викладачів та предметів на курсах для єпархіального кліру на українських землях.

Ключові слова: Католицька церква, Товариство Ісуса (єзуїти), духовні семінарії, Річ Посполита, моральне богослов'я (казуїстика), полемічне богослов'я (контроверсії).

ОБРАЗОВАНИЕ ЕПАРХИАЛЬНЫХ СВЯЩЕННИКОВ КАТОЛИЧЕСКОЙ ЦЕРКВИ В РЕЧИ ПОСПОЛИТОЙ РАННЕМОДЕРНОГО ВРЕМЕНИ: ОРГАНИЗАЦИЯ ОБУЧЕНИЯ И ПРЕПОДАВАТЕЛЬСКИЙ СОСТАВ (ЧАСТЬ 1)

Татьяна ШЕВЧЕНКО кандидат исторических наук,

старший научный сотрудник отдела всемирной истории ННИИУВИ

Аннотация. В статье выясняются динамика и причины создания в Речи Посполитой духовных семинарий для епархиального клира, которыми руководили иезуиты, делается сравнительный анализ моделей административного управления семинариями, характеризуются их учебная и воспитательная программы. На украинских землях место семинарий занимали курсы нравственного и полемического богословия, проводившиеся иезуитами. Установлен перечень этих курсов, время их проведения, освещена учебная программа и проанализирован преподавательский состав. Опровергнута устоявшаяся в польской историографии точка зрения относительно уделения иезуитами незначительного внимания семинариям и курсам для епархиального клира и высоко оценен уровень преподавания на курсах. Статья содержит приложение - список преподавателей и предметов на курсах для епархиального клира на украинских землях.

Ключевые слова: Католическая церковь, Общество Иисуса (иезуиты), духовные семинарии, Речь Посполитая, нравственное богословие (казуистика), полемическое богословие (контроверсии).

EDUCATION OF DIOCESAN PRIESTS OF THE CATHOLIC CHURCH IN THE POLISH-LITHUANIAN COMMONWEALTH OF THE EARLY MODERN PERIOD: THE ORGANISATION OF LEARNING AND ACADEMIC STAFF (PART 1)

Tetiana SHEVCHENKO

Candidate of Science (History), senior research associate of the Department of World History of the NRIUSWH

Annotation. The article explains the causes and the dynamics of creation in the Polish-Lithuanian Commonwealth seminaries for the diocesan clergy led by the Jesuits. It deals with a comparative analysis of the models of the seminaries' administration management and features of their educational program. The courses of moral and polemical theology, led by the Jesuits, ousted the seminaries in the Ukrainian lands. We established a list of those courses, their duration and curriculum. The author analyzed seminaries' teaching staff. The article refuted established in the Polish historiography opinion that the Jesuits have paid little attention to the seminaries and courses for the diocesan clergy. The article highly appreciated the level of the Jesuit courses. It contains a list of the professors and their courses for the diocesan clergy in the Ukrainian lands as a supplement.

Key words: Catholic Church, Society of Jesus (the Jesuits), seminaries, Polish-Lithuanian Commonwealth, Ukraine, moral theology (casuistry), polemical theology (controversy).

Інституційне оформлення духовної освіти в Католицькій церкві припадає на ранньомодерну добу, епоху Католицької Реформи, започатковану Тридентським собором (1545-1563). На ХХІІІ сесії Три- дентського собору 15 липня 1563 р. був прийнятий декрет «Cum adolescentium aetas», який зобов'язав єпископів створити у своїх єпархіях щонайменше одну духовну семінарію для навчання та виховання майбутніх священиків. Декрет базувався на статуті Лондонського синоду англійського єпископату 1556 р., який започаткував діяльність духовних семінарій, окресливши засади їх організації та навчальний план [9, 69-70]. Декрет передбачав прийняття до семінарій закононароджених юнаків щонайменше дванадцяти років, які вміли читати і писати та щиро прагнули прийняти свячення. Після церемонії постригу та отримання священицького одягу кандидат був зобов'язаний вивчати латинську граматику, церковний спів, церковний календар, Святе Письмо, церковні книги, проповіді, відправу таїнств та обряди. Кандидат у священство мав щодня брати участь у літургії, церковних службах під час свят, щонайменше раз на місяць сповідатись, приймати причастя за рішенням сповідника. Семінарію мав закінчити кожен, хто бажав стати священиком. Таким чином, було покладено початок створення духовних семінарій, де кандидати до духовного стану здобували богословську, моральну та наукову освіту. Семінарії стали одним із найважливіших чинників відновлення Католицької церкви, ослабленої внутрішньою кризою та Реформацією. Припис Собору про поділ семінаристів на два курси - гуманітарних наук та філософії і богослов'я - був реалізований лише у ХІХ і ХХ ст. [9, 70].

Проте концепція семінарської освіти та виховання була представлена Собором лише загально, без детального окреслення правил роботи семінарій. Єпископи на власний розсуд могли доручити провадження семінарій різним особам та чернечим згромадженням, внаслідок чого повстали різні типи духовних семінарій [32, 7-10]. У Речі Посполитій до кінця XVI ст. духовні семінарії було засновано лише у п'яти єпархіях, за півстоліття у десяти єпархіях було тринадцять семінарій. На середину XVII ст. дев'ять із тринадцяти семінарій організували і провадили єзуїти.

Історія діяльності єзуїтських духовних семінарій для єпархіального кліру ранньомодерної доби та, зокрема, курсів філософії і богослов'я на українських землях залишається в українській історіографії «білою плямою». У польській історіографії найвагоміший вклад у вивчення історії семінарій, керованих єзуїтами у Речі Посполитій, зробив Люд- вік Пєхнік [26-34], автор найповнішої монографії на дану тему - «Seminaria diecezjalne w Polsce prowadzone przez jezuitow od XVI do XVIII wieku» (Краків, 2001). Монографія охоплює діяльність одинадцяти єзуїтських семінарій: у Каліші, Вільні, Сандомирі, Познані, Браневі, Ґданську, Красноставі, Любліні, Пултуську, Крожах і Ворнє. Історію окремих семінарій охоплюють розвідки переважно польських істориків: Познанської семінарії - М. Банашака (він же є автором статті про генезу семінарій у Польщі) [1-3]; Браневської - Я. Коре- ви [13, 14], Я. Облонка [25], Х. Ґульбі- новича [10], А. Шорца [37], Е. Брахфо- ґеля [4]; Віленської - Т. Длуґоша [24] і Я. Курчевського [16, 17]; Крожської і Ворнєнської - М. Волончевського [38]; Пултуської - Ф. Кацпшицького [11] і Т. Жебровського [40]; Люблінської і Красноставської - С. Млинарчика [21, 22]; Ґданської - С. Ходинського [5], С. Косьцєляка [15] і С. Щеблевсько- го [36]. Початковий етап історії семінарій у Речі Посполитій висвітлив Я. Ґренжьліковський [9].

Кілька фактів про існування курсів філософії та богослов'я для єпархіального кліру при єзуїтських домах Польської і Литовської єзуїтських провінцій подано в «Encyklopedn wiedzy o jezuitach na zi- emiach Polski i Litwy: 1564-1995» (Краків, 1996) під редакцією Людвіка Ґжебєня. Оновлені дані щодо років проведення цих курсів та предметів, які на них викладались, містяться у монографії автора «Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверти XVI - середини XVII ст.» (дані стосуються українських земель) [41]. Побіжно історія семінарій та курсів для єпархіального кліру як частина історії єзуїтських домів висвітлена у монографії Станіслава Заленського «Jezuici w Polsce» [39]. Історія католицьких семінарій у світі з переліком міст та єпархій була видана 1963 р. у Римі [35].

Джерелами для вивчення духовної освіти, провадженої Товариством Ісуса в Речі Посполитій, є: нормативно-регламентаційні; актові і майнові; епістолярні; наративні; спеціальні. До нормативно-регламентаційних джерел відносяться: єзуїтський статут «Конституції Товариства Ісуса» та Правила Товариства; статути єзуїтських духовних семінарій; декрети Генеральних Конгрегацій - найвищого органу влади в Товаристві; розпорядження (ординації) генералів, шкільні статути «Ratio studiorum» 1586, 1591 і 1599 років, листи і приписи генералів єзуїтам Польської провінції, які регулюють педагогічну діяльність Товариства; уривки з актів Провінційних Конгрегацій різних асистенцій щодо питань навчального і виховного процесу, діяльності шкільного персоналу. До актових і майнових документів належать фундаційні документи, листи про надання, листи і привілеї, заповіти, інвентарі, книги прибутків і видатків єзуїтських домів та семінарій. Епістолярні документи включають насамперед листування між єзуїтами і фундаторами та жертводавцями їх домів і семінарій, а також між єзуїтами та папськими нунціями, вищими достойниками Товариства і ректорами шкіл, візитаторами провінцій, провінціалами. Також до епістолярних документів належать реляції, звіти, донесення папських нунціїв, звіти місцевих єпископів до Риму про стан єпархій. До наративних джерел належать історії єзуїтських домів - історії (historiae) та щорічні акти (litterae annuae), які описували заснування та діяльність домів у повчальній формі. Нами були використані історії з фондів Польської провінції Римського архіву Товариства Ісуса (т. 50, 51, 52). Спеціальними джерелами є персональні каталоги Товариства. Т. зв. перші із трирічних каталогів (складались щотри роки) містили імена єзуїтів, коротку інформацію про їх місце народження, вік, стан здоров'я, дату вступу до Товариства, освіту, функції, вид і дату останніх обітниць. Т. зв. короткі каталоги подавали імена і прізвища єзуїтів кожного дому провінції із зазначенням 'їх тогорічних занять. Саме короткі каталоги стали для нас головним джерелом для встановлення факту існування богословських курсів для єпархіального кліру на українських землях Польської провінції Товариства. Ми використали перші трирічні каталоги (фонд Польської провінції Римського архіву Товариства Ісуса, томи 6-12 (каталоги за 1584, 1587, 1590, 1593, 1597,1599, 1603, 1606, 1611, 1614, 1619, 1622, 1625, 1628, 1633, 1636, 1639, 1642, 1645, 1649, 1651 рр.)), а також короткі каталоги із фонду Польської провінції Товариства Ісуса (томи 7, 43, 44 (каталоги за 1601/02, 1591-1599, 1602-1624, 1626-1639, 16411650 рр.)).

Зупинимось на розгляді, по-перше, питання організації єзуїтами семінарій для єпархіального кліру у Речі Посполитій та, по-друге, з'ясуємо наявність курсів морального та полемічного богослов'я для єпархіального кліру на українських землях (де у цей період не було семінарій). При цьому оминемо увагою дві папські семінарії (у Браневі (Браунсберзі) та Вільні) як невідповідні статусу єпархіальних. З огляду на широке висвітлення в польській історіографії першої частини нашого завдання, спираючись на існуючі здобутки історіографії та використовуючи метод порівняльного аналізу, виявимо спільне та відмінне в моделях адміністрування та стосунків між єзуїтами-керівниками та єпископами-фундаторами семінарій і капітулами, охарактеризуємо зміст навчального і виховного плану семінарій. Зважаючи на відсутність як у польській, так і в українській історіографії зацікавлення богословськими курсами при єзуїтських домах на українських землях, уточнимо виявлені нами раніше дані про існування цих курсів, вивчимо програму викладів, встановимо їх педагогічний склад. Порівняльний контекст діяльності єзуїтських шкіл для світських учнів та їх викладацького складу допоможе з'ясувати значення, яке надавало Товариство духовній освіті єпархіального кліру.

Духовні семінарії єзуїтів у Речі Посполитій

До появи духовних семінарій кандидати у священство лише звертались до єпископа з проханням висвячення, яке невдовзі отримували. Парафіяльний священик представляв єпископові молодого кандидата, якого по висвяченні утримував як свого вікарія. Такою була ситуація як у Польському Королівстві, так і в Західній Європі. Проте інтелектуальні та церковні еліти усвідомлювали, що освітній рівень духовенства є досить низький. Свідченням цього є порада Краківського єпископа Яна Конарського 1509 р. надавати парафіяльні бенефіції насамперед тим кандидатам, які вже вивчали чи хотіли би вивчати по отриманні бенефіціїв в університеті богослов'я чи канонічне право. Ленчицький синод 1523 р. вимагав від кандидатів у священство закінчення трирічних університетських студій [18, 350-351]. Адже кандидати, які мали за плечами досвід навчання на богословському факультеті якогось університету, були винятком. У кращому разі вони навчались у кафедральній школі, доповнивши свої знання азами богослов'я і душпастирства у місцевого парафіяльного священика. У гіршому разі парафіяльних священиків призначали колятори, світські патрони церков [ЗО, 68] (у цей період близько 80-90 % парафіяльних церков у Короні Польській та Великому князівстві Литовському належали шляхті). Шляхта, мало турбуючись про остаточне схвалення єпископом пропонованого кандидата, нерідко роздавала посади настоятелів парафії випадковим священикам. Інколи ці посади колятори надавали своїм неповнолітнім синам, вважаючи посаду керівника парафії суто адміністративною та дуже доходною. Багато хто з духовенства жив із жінками, мав дітей і провадив світський спосіб життя, носив світський одяг, зловживав алкоголем і палив [18, 369-374]. Відповідно наслідки відсутності доброї або нерідко елементарної богословської підготовки, сумнівних моральних якостей католицького кліру далися взнаки за часів Реформації.

Іншою проблемою було суттєве зменшення внаслідок реформаційних процесів кількості духовенства, зайнятого парафіяльним душпастирством. Під час Реформації Католицька церква на землях Польського Королівства втратила значну кількість парафій. Наприклад, близько 1580 р. у Краківській єпархії (охоплювала всю Малопольщу) у руках протестантів опинилось 20-30% парафій, у Познанській - майже 50 %. Відносно великих втрат зазнали Ґнєзненська, Хелмінська і Куявська єпархії. Остання була сильно протестантизова. Значно скоротилась територія Вармінської єпархії - до меж Вармінського князівства, яке було власністю вармінських єпископів. У Вармінській єпархії 100 парафій зазнали секуляризації. Внаслідок секуляризації Лівонського ордену (1561) і прийняття ним лютеранства зникла Ризька митрополія. Священики, які залишились католиками, не проявляли надмірної ініціативи у своїй праці, багато парафіяльних бенефіціїв перейшло до рук світських осіб [19, 189-251].

Про усвідомлення вищими церковними ієрархами серйозності становища свідчила ухвала Варшавського синоду 1561 р., яка випередила відповідний декрет Тридентського собору. Ухвала приписувала реформувати насамперед уже існуючі навчальні заклади, які стали б місцем навчання та виховання кліру. Також єпископам пропонувалось заснувати колегію для юнаків-кандидатів у священики, найздібнішим і найстараннішим із них - платити стипендію. Пропозиція про запрошення єзуїтів та доручення їм керівництва цими закладами не була прийнята, оскільки її реалізація вимагала значних коштів [9, 72-74]. Проте вже за кілька років єзуїти взяли на себе розв'язання проблеми освіти парафіяльного духовенства через керівництво духовними семінаріями.

Спочатку Товариство Ісуса не мало наміру займатись освітою ані світських, ані духовних осіб. Перші єзуїтські колегії при університетах у Парижі, Коїмбрі, Падуї, Льовені, Алкалі, Кьольні та Валенсії у 1540-х роках виконували виключно роль помешкань для членів Товариства, які вивчали у цих університетах філософію і богослов'я. Жодних викладів тут не проводилось [24, 307; 23, 309; 29, 299; 26, 6]. Згодом у колегіях розпочалося навчання єзуїтів та учнів з-поза Товариства [20; 6, 338]. Від того часу єзуїти організували в Європі найрозгалуженішу мережу шкіл для світських учнів, здобувши славу «вчителів Європи». Так само єзуїти спочатку не мали наміру керувати духовними семінаріями. Першою причиною був брак відповідних кадрів та, зокрема, кадрів для проведення широкомасштабної акції як навчання єпархіального кліру. Другою причиною була небезпека опинитися у залежності від місцевих єпископів [32, 12-13]. Тому ІІ Генеральна конгрегація 1565 р. дозволила єзуїтам брати під своє керівництво єпархіальні семінарії лише з дозволу генерала у виняткових випадках [16, 532; 19, 241. Порівняй: 8, 323]. Проте у Речі Посполитій траплялися порушення цього припису. Попри явний брак кадрів, протягом XVI ст. місцеві єзуїти не відмовляли єпископам у керівництві семінаріями. Так, уже за три роки після прибуття єзуїтів до Польського Королівства та заснування у Браневі першого дому, 1567 р., при ньому постала перша духовна семінарія, керована єзуїтами. Окрім Браневської семінарії у Вармінській єпархії, єзуїти керували семінаріями у Старих Шкотах/Ґданьску (Куявська єпархія), Каліші (Ґнєзненська єпархія), Кроже (Жмудська єпархія), Сандомирі (Краківська єпархія), Познані (Познанська єпархія), Пултуську (Плоцька єпархія), Вільні (Віленська єпархія). (Див. Табл. 1).

З Таблиці 1 видно, що мережею єзуїтських духовних семінарій покрита та частина Речі Посполитої, де переважало католицьке населення, і, відповідно, мережа Католицької церкви, незважаючи на реформаційні потрясіння, була щільнішою, ніж на землях, заселених переважно православними. Попри нагальну потребу в організації духовних навчальних закладів та необхідність виконувати рішення Тридентського собору, в середньому нові семінарії відкривались лише кожні 8,4 року. Єпископи не поспішали їх фундувати, оскільки фундація вимагала від них значних фінансових витрат (у подальшому ж саме фінансові труднощі стали одним із головних предметів суперечок єпископів та капітул із єзуїтами). Остання семінарія у цей період розпочала діяльність 1637 р. - за 81 рік після відповідного рішення Тридентського собору. На цей момент єзуїти вже або встигли відмовитись від керівництва, або були усунуті від нього у трьох заснованих раніше семінаріях: 1614 р. - у Познанській, 1621 р. - у Каліській,

Духовні семінарії для єпархіального кліру, проваджені єзуїтами в Речі Посполитій (до середини XVII ст.)*