Про ставлення вчених-природознавців до релігії, містицизму, атеїзму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський національний університет садівництва

Кафедра хімії

Про ставлення вчених-природознавців до релігії, містицизму, атеїзму

кандидат біологічних наук, професор

Очеретенко Л.Ю.

Анотація

В статті розглядаються погляди вчених-природознавців щодо ролі та місця релігійної свідомості у процесах пізнання світу.

Аннотация

В статье рассматриваются взгляды учёных- естествоиспытателей относительно роли религийного мировоззрения в процессах познания мира.

Annotation

The article discusses the views of scientists-scientists regarding the role and place of religious consciousness in the process of cognition of the world.

Всупереч твердженням науковців радянських часів, ніби прогрес науки викличе згасання релігії, цього не сталося. У наш час відносини між природознавством і релігією не вкладаються в уявлення про боротьбу "світла" і "темряви", переглядаються традиційні складові взаємодії науки та релігії [1.2]. вчений релігійний пізнання церква

З одного боку, наука звертається до релігії, коли намагається використати містичний досвід, який є елементом релігії. З другого - релігія звертається до науки. Прикладами цього можна вважати церкву сайєнтології (наукології), яка утворилася у США, сумісні проекти та розробки природознавців, філософів і теологів тощо.

Виникає новий ірраціоналізм, як симбіоз віри і розуму. Відроджується і активізується містицизм.

Нетрадиційна релігійність схиляється до містики і в той же час апелює до науки. Екстрасенсорні явища, незвичайні засоби зцілення, алхімія - усе це стає основою нового інтелігентного варіанту релігійності, розрахованої на людей з середньою та вищою освітою.

Одночасно поширюються напіврелігійні, напівсвітські форми ілюзорної свідомості.

З точки зору апологетів релігії, проникнення її в наукове пізнання - процес неминучий. Перспектива взаємовідносин між релігією і наукою - їх взаємодія в пошуках істини [3,4].

У зв'язку з цим досить актуальним є питання про ставлення вчених-природознавців до релігії, містицизму, атеїзму.

Якщо у недалекому минулому науковий світогляд протиставлявся релігійному, то сьогодні в цьому немає потреби. Плюралізм думок передбачає і плюралізм світоглядів. Ми відкрито говоримо про те, що вчений може бути людиною віруючою. У середовищі вчених останнім часом багато хто повернувся обличчям до релігії. Деякі вчені апелюють до нетрадиційної релігії, до містицизму, інші - приховують свої погляди.

Швидкий перехід від атеїзму до релігійності не завжди свідчить про глибокі переконання. Не можна забувати і про те, що атеїзм, як система поглядів, склався у глибоку давнину і існував віками. Десятиріччя він пропагувався у нашій країні. В дусі атеїзму виховувались покоління радянських людей. Тому необхідні терпимість і поступовість у процесах переосмислення світоглядних позицій.

Підходячи об'єктивно до питання про ставлення вчених-природознавців до релігії, містицизму, атеїзму, слід зазначити, що серед учених є представники різних градацій, у тому числі матеріалісти, атеїсти й ті, хто вагається між матеріалізмом й ідеалізмом, аж до переконаних ідеалістів, віруючих. Є серед учених і люди індиферентні до релігії і атеїзму.

Деякі вчені-природознавці заявляють, що їх конкретні наукові проблеми не вимагають світоглядних узагальнень, що зростаюча складність окремих проблем фізики, хімії, біології не дає змоги їх тоталізації. Вони говорять, що їм як ученим не доводиться стикатися з проблемою пізнання світу як цілого, що це вдалося лише великим ученим, таким як В. Вернадський, А. Ейнштейн, В. Гейзенберг.

Частина вчених-природознавців, особливо за кордоном, нині відкрито звертається до релігії, апелює до надприродного, до містицизму. Їх приваблює перспектива нового обличчя ірраціоналізму, що породжується симбіозом сучасного наукового знання і віри.

У той же час один з відомих учених-фізиків Д. Бом, який сам є ідеалістом, заявляє, що сучасні фізики в основному - матеріалісти. Ніхто не проводив спеціальних підрахунків щодо ставлення вчених-природознавців до релігії. Відомо чимало випадків, коли до віруючих учених зараховують людей невіруючих, але тих, хто виховувався в релігійних сім'ях, здобув освіту в духовних навчальних закладах. Є приклади, коли вчених вважали віруючими на підставі їх захоплення церковною музикою, колекціонуванням ікон і навіть через використання ними побутових виразів і приказок, пов'язаних з релігією.

Іноді не досить точне використання термінології вченим стає приводом до того, щоб оцінювати його світоглядну орієнтацію. Наприклад, відомий біохімік А. Сент-Дьордьї висловив припущення, що розвиток живого не можна пояснити лише мутаціями, що навіть для атома водню, мабуть, характерний "принцип тенденції до самовдосконалення, що ще не сформувався", якому, можливо, й зобов'язане виникнення життя [68]. Ф. Крік, лауреат Нобелівської премії, котрий разом з О. Уотсоном відкрив таємницю генетичного коду, звинуватив А. Сент-Дьордьї в неовіталізмі. Безумовно, матеріалістично настроєного вченого, яким є Ф. Крік, насторожив "принцип тенденції до самовдосконалення", що виявляється вже на рівні атома водню. Такий принцип можна розглядати як ідеалістичний, неовіталістичний, якщо він розглядається як виз-нання певної містичної надматеріальної сили, аналогічної "ентелехії"Дріша.

Невдалий з точки зору матеріалістичного світогляду вираз, що викликає різні теологічні тлумачення, не завжди несе в собі ідеалістичний зміст. Наприклад, прихильнику діалектичного матеріалізму Дж. Берналу належить висловлювання про те, що сутність органічного життя включає в себе "самореалізацію електронних станів атомів" [5, с. 23]. У процесі пошуків природодослідники часто інтуїтивно підходять до нових аспектів проблеми, які не завжди піддаються звичному опису. Поява невдалих визначень може бути пов'язана також з дефіцитом термінології. З іншого боку, відомі випадки, коли до войовничих атеїстів зараховують учених, чиє ставлення до релігії є чи було складним, неоднозначним, невизначеним. Не завжди при цьому враховуються історичні обставини, традиції, умови життя цих людей. Тепер, у період переосмислення нашого ставлення до релігії, деякі дослідники визнають, що погляди окремих учених-природознавців не вкладаються у звичні для нас рамки традиційних відносин між наукою і релігією.

Наприклад, останнім часом ведуться суперечки про те, чи був віруючим академік В. І.Вернадський, видатний вчений-енциклопедист, основоположник біогеохімії, радіогеології, вчення про біосферу, великий мінералог і кристалограф. Ставлення В.І. Вернадського до релігії змінювалося з віком і було неоднаковим у різні періоди його життя [6,7]. Деякі дослідники відносять В. І. Вернадського до віруючих вчених на основі того, що він у своїй діяльності використовував і блискуче розвинув поняття про "ноосферу", яке вперше використали теологи-модерністи П. Тейяр де Шарден і Е. Леруа.

Чимало спорів ведеться навколо того, чи був віруючим А. Ейнштейн, який говорив: "Бог фізиків - сама природа". Йому належить висловлювання: "Моє релігійне почуття - це шанобливе захоплення тим порядком, який панує у невеликій частині реальності, доступній нашому слабкому розуму" [8, с.70]. Нині дослідники пишуть, що А. Ейнштейн звертався до поняття Бога, щоб відхилити випадковість.

Проте в такому випадку чи можна об'єднати в одну групу віруючих учених А. Ейнштейна, М. Планка, В. Гейзенберга, П. Иордана? Адже розбіжностей у їх світоглядах більше, ніж подібностей.

М. Планк вважав, що наука і релігія не стикаються, говорять про різні речі. В. Гейзенберг знаходив божественне в центральному порядку. П. Йордан (апологет віри в чудеса, привиди, чортів) бачив Бога на протилежному полюсі - у випадковості багатьох фізичних процесів.

На сучасному етапі можна стверджувати, що серед учених-природознавців є люди віруючі, які вірять у Бога. Є такі, що вірять в “Творчий Задум,” в "Космічний розум", у "Фактор Омега", у "Спільне поле" тощо. Серед вчених можна почути сумніви щодо Творця, Задуму, Вищої сили [9].

Про це свідчать вислови відомих вчених: "живі істоти справляють враження створених з якоюсь метою"; "випадково неможливо утворити такі складні системи як гемоглобін"; "створюється враження, що надрозум жонглював з фізикою, хімією і біологією" [1, с. 129, 163, 164].

Слід зазначити, що вченим-природознавцям, як і всім людям, притаманна здатність вірити в широкому значенні цього слова, тобто сприймати щось без доказів. Наприклад, вірою користується у своїх дослідженнях кожний вчений-природознавець, коли будує гіпотези. Хоча при цьому він спирається на наукові знання, однак щось він приймає на віру, в чомусь покладається на інтуїцію, намагаючись згодом експериментально підтвердити гіпотезу, обґрунтувати її.

Услід за однією гіпотезою на шляху до осягнення істини виникають нові. Завжди щось залишається невизначеним, абсолютна істина залишається непізнаною, і пізнання її - в нескінченності. Ми ніколи не зможемо сказати - ось перед нами закінчена картина світу, в якій все вивчено до кінця. Це б суперечило науковому пізнанню, його діалектичному характеру. Тому завжди виникатиме наступна гіпотеза, завжди залишається місце для різних тлумачень одного і того ж питання, до яких можна віднести віру в надприродне.

Відомо, що після прочитання книги французького вченого Лапласа Наполеон сказав автору, що в його праці він не знайшов Бога. На це Лаплас відповів, що дана гіпотеза йому не була потрібна.

Учений-математик М. М. Моисеєв говорить так: "Що таке Бог для вченого? Передусім визнання принципово непізнаваного. Я ж належу до тих людей, для яких образливим є сам факт визнання того, що є щось таке, що не буде колись пізнане. Ось чому я перебуваю на атеїстичних позиціях. При цьому з величезною повагою ставлюся до віруючих, тому що чудово розумію: моє внутрішнє уявлення проте, що все може бути з часом колись пізнаним, теж є гіпотезою" [10, с. 37].

Окремо слід сказати про тих учених-природознавців, які одночасно є дипломованими теологами. Було б помилкою зводити усю їх діяльність (як це робилося раніше) до "онаучування" релігійної картини світу і до спроб релігійного тлумачення усіх досягнень природознавства. Багато з цих учених зробили великий внесок у розвиток природничих наук, наприклад, такі вчені як Т. Шарден, Г. Шрам, П. Кердан, П.Хаас та ін.

Крім того, вчені-теологи під егідою церкви критично аналізують наукові розробки і виступають проти деяких з них, що пов'язані із застосуванням ядерної, хімічної та біологічної зброї, випробуваннями в галузі генетики та біотехнології і можуть мати негативні наслідки. У цьому плані діяльність учених-теологів корисна для людства, сприяє вирішенню глобальних проблем сучасності.

Слід зупинитися також на захопленні деяких сучасних учених містикою. Ці вчені вважають, що наука і містика мають багато спільного, що містичний досвід повинен бути включеним у науку. Вони ратують за воскресіння окультизму. Наприклад, фізик-теоретик Д. Бом заявляє, що інтереси вчених і містиків де в чому починають збігатися. Чи можливо це, адже наука традиційно протиставляється містицизму?

Деякі дослідники, наприклад П. С. Гуревич, вважають, що містику слід розглядати не як звід наївних ілюзій і сліпих вірувань, а як глибоку старовинну духовну традицію, що має солідний прогностичний потенціал [11, с.26]. Тобто містична свідомість намагається інтуїтивно обумовити ті істини і таємниці природи, до яких наука йде експериментальним шляхом. Існували епохи (в XVI-XVII ст.), коли містика доповнювала науку. Іноді теоретичні відкриття здійснювалися в рамках окультного осягнення законів світу.

Нині інтуїція як складний вияв людської психіки глибоко вивчається вченими різних спеціальностей - медиками, психологами, нейробіологами, нейрохіміками. Цілком можливо, що наука скоро розгадає ці та інші складні явища людської психіки.

На сучасному етапі у природознавство впевнено проникають уявлення про нетрадиційне. Незвичайні явища природи дедалі більше привертають увагу вчених. Більшість із них починають замислюватись, критично аналізувати свої погляди. Те, що здавалося простим і зрозумілим, у новому ракурсі здебільшого виглядає складним і переосмислюється. Серед багатьох енциклопедій світу з'явилася "Енциклопедія незнання", куди вчені вписують ще не розкриті наукою проблеми. Матеріаліст Ф. Крік, один з авторів відкриття будови ДНК каже, що йому зрозуміло, як утворюються молекули на мікрорівні, але не зрозуміло, як утворюється квітка або рука людини на макрорівні. У кожному знанні є щось непізнане, недосліджене, нез'ясоване. А те, що непізнане, може містити в собі надприродне.

Мабуть, можна погодитися з припущенням про те, що ми знаходимося на порозі нової парадигми - нової концептуальної системи постановки проблем та їх вирішення, методів дослідження в науці [12, с.26]. Отже змінюватиметься і світогляд учених, оскільки процес його поглиблення, як і процес пізнання світу, нескінченний.

Список використаних джерел

1. Гудінг Д. Людина та її світогляд: посібник / Д. Гудінг, Дж. Леннокс.Київ: УБТ, 2007. - 416 с.

2. Гуревич П.С. Возрожден ли мистицизм?/ С.П. Гуревич. - М., 1984. - С.4.

3. Annual Reviews of Astronomy and Astrophysics. - 1982. - D.23. - P.348.

4. Dowkins R. Climbing Mount Improbable. N. Y. - Norton, 1996. - P.67.

5. Иванов-Муромский К. А. Мозг и память. / К.А. Іванов-Муромский. - К.: Наукова думка, 1987. - 134 с.

6. Быховский А. На пути к глобальной этике / А.Быховский // Наука и религия. - 1989. - № 11. - С. 8.

7. Бюллетень комиссии по разработке научного наследия В.И. Вернадского. - 1987. - № 1. - С. 68.

8. Сухов А.Д. Естествоиспытатели и релігія/ А.Д. Сухов. - М., 1975. - 70 с.

9. Очеретенко Л.Ю. Світоглядний потенціал хіміко-біологічних дисциплін: монографія / Л.Ю. Очеретенко. - Умань, 2012. - 175 с.

10. Моисеев Н.Н. В зоне неопределенности // Наука и религия. - 1989. - № 2. - С. 37.

11. Гуревич П.С. Расподобление или диалог? / С.П. Гуревич // Наука и религия. - 1989. - № 6 - С. 26.

Размещено на Allbest.ru