Богословські аспекти Таїнства Вознесіння у перших проповідях свята (IV–V ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Богословські аспекти Таїнства Вознесіння у перших проповідях свята (IV-V ст.)

Юрій Дерев'янчук

У статті розглянуто питання богословської візії Таїнства Христового Вознесіння у ранніх проповідях отців Церкви. Актуальність цього дослідження полягає у висвітленні основних аспектів христологічної парадигми у контексті богословської думки ранньої Церкви і їх зв'язку з виокремленням свята Вознесіння з первісного Пасхального циклу. Дослідження демонструє безпосередній вплив біблійного відображення події Вознесіння у ранніх проповідях на подальше догматичне окреслення основ християнської віри.

Ключові слова: Вознесіння, проповідь, свято, Таїнство, спасіння.

Деревянчук Юрий. Богословские аспекты таинства Вознесения в первых проповедях праздника (IV-V в.)

В статье рассматривается вопрос богословского видения таинства Вознесения Христового в ранних проповедях отцов Церкви. Актуальность этого исследования состоит в освещении основных аспектов христологической парадигмы в контексте богословской мысли ранней Церкви и их связи с отделением праздника Вознесения от начального Пасхального цикла. Исследование демонстрирует непосредственное влияние библейского отображения события Вознесения в ранних проповедях отцов на дальнейшее догматическое очерчивание основ христианской веры.

Ключевые слова: Вознесение, проповедь, праздник, таинство, спасение.

Derevianchuk Yury. Theological Aspects of the Mystery of the Ascension in Initial Sermons of the Feast (IV-V сt.)

The paper considers the theological vision of the Mystery of the Ascension of Christ in early sermons of the Fathers of the Church. The purpose of the research is to highlight the main features of the Christological paradigm in the context of the theological thought of the early Church and their relationship to forming the tradition of the celebration of the event. It focuses on distinguishing the Ascension out of the original Paschal cycle. The author takes into consideration the ideas of those famous Fathers of the Church who were contemporaries of the development of Christological dogma and whose works contributed greatly to understanding the essence of the Event. They are: Cyril of Jerusalem, who was the first to describe the theological character of the Ascension in the liturgical aspects; Gregory of Nyssa, whose sermon in the opinion of many researchers initialed the Ascension feast in the liturgical year; John Chrysostom, who emphasized the unity of the nature of God and man in the Mystery of the Ascension; Pope Leo the Great, who connected the Non-Presence in the Ascension with the Presence in the Sacraments of the Church.

The novelty of the research consists in underlining the importance of the Ascension in the Christological and although in soteriological and anthropological senses. At the end of the paper the author comes to the conclusion that the Mystery of the Ascension contained in the early sermons reveals the essence and foundation of the Christian faith.

Key words: the Ascension, sermon, feast, the Mystery, salvation.

Постановка наукової проблеми та її значення

Услід за св. апостолом Павлом і автором Послання до євреїв подія Вознесіння Господнього, як історичний факт і есхатологічна істина, отримує своє доктринальне завершення в богомисленні св. отців. Адже вони «спроектували богословський зміст Таїнства Вознесіння, як він представлений у більшості новозавітних авторів на події, що згідно з ап. Лукою мали місце на сороковий день після Христового Воскресіння» [8, с. 5]. І завдяки богословському осмисленню отцями таїнства Вознесіння не лише з'являється саме свято, а й молитовне наповнення його послідування, тексти якого у своїй літургійній рецепції поєднали у собі онтологічну реальність історичної події, що звіщалася первісною Пасхальною керигмою, з її догматичним контентом, коротко зосередженим у віровизнаннях Церкви.

Починаючи з ІІІ ст., Вознесіння розглядають як центральну подію історії спасіння (разом з Воскресінням і Зішестям Святого Духа) всередині ранньої християнської Церкви [7, с. 104]. З початком наступного століття, коли у літургійній парадигмі Церкви відбувається певна зміна, християнський календар стає, радше, ремінісценцією подій минулого, який «спрямовує увагу на окремі події життя нашого Господа, серед них і до Вознесіння» [2, с. 113]. Разом зі становленням окремого свята у Пасхальному циклі богословська рефлексія Таїнства Вознесіння знаходить своє відображення у проповідях.

«Катехизи» св. Кирила Єрусалимського

Заслуга св. Кирила Єрусалимського була насамперед у тому, що його богословська думка і служіння мали значний вплив на формування літургійного життя всієї Церкви. За словами D. G. Dix, його [св. Кирила] «Світлий тиждень і Пасхальний цикл є базисом для всього майбутнього Східного і Західного послідування цих кульмінаційних моментів християнського року» [4, с. 350]. У своїх Катехизах, які «…проголошені у Великий Піст і Світлий тиждень 348-го року» [4, с. 350], і «складаються з поєднаних між собою богословських лекцій або проповідей, і котрі […] слідують за Апостольським Символом або правилом віри, що вживалися тоді у церквах Палестини» [16, с. 544], св. Кирило подає кілька дискурсів Таїнства Вознесіння. Зокрема, у 4-й катехизі він говорить, що «Фун дсьмпн дЭ фЮт эрпмпнзЮт фелЭубт ІзупхЮт, кбЯ фпэт бТнисюрпхт лхфсщуЬменпт фюн ЬмбсфйщЮн, бТнЭвз рЬлйн еЯт фпэт пэсбнпэт, нецЭлзт бэфьн эрплбвпэузт» [10, с. 472] («Звершивши подвиг терпіння і викупивши людей від гріхів, Ісус піднявся ще на небеса, будучи піднятим хмарою») [25, c. 49]. В іншому фрагменті 14-ї катехизи «Кирило Єрусалимський майстерно поєднує історичний і богословський аспекти Вознесіння» [5, p. 26], кажучи:

ЕЯт мЭн гЬс ВзилеЭм Эо пэсбнщЮн кбиелЮлхиен. Эк дЭ фпхЮ ьТспхт фщЮн ТЕлбйщЮн еЯт пэсбнпэт еТнелЮлхиен. еТкеЯиен мЭн еЯт бТнисюрпхт фщЮн бТгюнпн бТсоЬменпт, ТеЮнфбщЮфб дЭ ЭрЯ фпйЮт бТгщЮуй уфецбнпэменпт. Рпллпэт пхТЮн Эчейт фпэт мЬсфхсбт. ЭЮчейт бТнбуфЬуещт фун фьрпн фпхЮфпн. ТЭчейт кбЯ фун еТо бТнбфплзЮт зТмщЮн фьрпн фзЮт бТнбвЬуещт. ТеЮчейт кбЯ мЬсфхсбт, фпэт еТкейЮ мбсфхсЮубнфбт бТггЭлпхт, кбЯ фэн нецЭлзн зТЮт еТнЭвз, кбЯ фпэт еТкейЮиен кбфелиьнфбт мбизфЬт [10, с. 856] («Адже у Вифлеємі Він зійшов з небес; а з гори Єлеонської вознісся на небеса. Там розпочав Свої подвиги; а тут увінчаний за подвиги. Отже, ти багато маєш свідків. Маєш свідком це місце Воскресіння і місце Вознесіння, що пролягають від нас на схід. Маєш свідками там ангелів, що свідчили, і ту хмару, на якій Він вознісся, і учнів, що зійшли звідтіля») [25, c. 218].

Далі св. Кирило Єрусалимський запитує: «Знаєш, що порядок Символу віри повчає тебе вірувати у воскреслого у третій день; і вознесеного на небеса, що сидить праворуч Отця» [25, c. 219] («ПйЮдбт гЬс уТфй зТ бТкплпхиЯб фзЮт рЯуфещт дйдЬукей уе рйуфеэейн ейТт фун бТнбуфЬнфб фзЮ фсЯфз зТмЭсб. кбЯ бТнелиьнфб ейТт фпэт пхТсбнпэт, кбЯ кбиЯубнфб еТк деойщЮн фпхЮ Рбфсьт») [10, с. 857]. І для пояснення артикулів Символу [3, с. 41] він використовує численні посилання до Писань [16, с. 544]. Зокрема, св. Кирило вживає «традиційні» 23-й, 46-й і 67-й псалми і пророка Амоса у тлумаченні події Вознесіння, кажучи:

Мнзмьнехе фпхЮ гегсбммЭнпх убцщЮт еТн ШблмпйЮт. АТнЭвз у Иеут еТн бТлблбгмщЮ. Мнзмьнехе, Туфй кбЯ бЯ иейЮбй дхнЬмейт ТЭлегпн рсут ЬллЮлбт. ТАсбфе рэлбт, пЯ ТЬсчпнфет, хТмщЮн, кбЯ фЬ ТеозЮт. Мнзмьнехе кбЯ фпхЮ шблмпхЮ лЭгпнфпт. АТнЭвз ейТт Тэшпт, зТчмблюфехуен бЯчмблщуЯбн. Мнзмьнехе фпхЮ рспцЮфпх ейТрьнфпт. ТО пйТкпдпмщЮн ейТт фун пхТсбнун фЮн бТнЬвбуйн бхТфпхЮ [10, с. 857] («Згадай те, що ясно сказано в псалмах: Вийшов Бог серед окликів; згадай, що говорили один одному і Божественні Сили: Підніміть, князі, ворота ваші і решта, згадай і слова Псалма: Зійшовши на висоту, ти привів полонених; згадай і слова Пророка: Він збудував на небі свої високі палаци») [25, c. 219].

Св. Кирило також говорить про присутність Духа Святого у Церкві, яка вінчає діло Відкуплення, і Зішестя Котрого органічно пов'язане з Вознесінням Господа [2, с. 107], як сповненням спасительного Замислу. І «що Він відсутній зараз плоттю, не думай через це, щоб і Духом не присутній» [25, c. 241] («мЮ гЬс, Туфй убскЯ нхЮн ТЬреуфйн, рбсЬ фпхЮфп нпмЯузт, Туфй кбЯ рнеэмбфй») [10, с. 865]. Адже, ўнзЮлие фпЯнхн оТ єзупхЮт еЯт пхТсбнпэт, кбЯ фЮн ЭрбггелЯбн еТрлЮсщуен. ейЮТре гЬс рсьт бхТфпэт. ёгю еТсщфЮущ фьн РбфЭсб, кбЯ Ьллпн РбсЬклзфпн дюуей хТмйЮн. ёкбиЭжпнфп еТкдечьменпй фЮн рбспхуЯбн фпхЮ бТгЯпх Рнеэмбфпт. КбЯ еТн фщЮ ухмрлзспхЮуибй фЮн зТмЭсбн фзЮт РенфзкпуфзЮт, еТнфбхЮиб, еТн фбэфз фщЮ рьлей єеспхублЮм. зТмЭфеспн гЬс кбЯ фпхЮфп фь бТоЯщмб. кбЯ лблпхЮмен, пхТ ресЯ фщЮн рбс' еТфЭспйт гегензмЭнщн бТгбищЮн, бТллЬ фщЮн рбс' зТмйЮн кечбсйумЭнщн. ФзЮт РенфзкпуфзЮт пхЮТн пэТузт, еТкбиЭжпнфп кбЯ кбфЮсчефп оТ РбсЬклзфпт еТо пхТсбнпхЮ. ј цспхсьт кбЯ Ьгйпрпйьт фзЮт ёкклзуЯбт, оТ дйпкзфЮт фщЮн шхчщЮн, оТ кхвеснЮфзт фщЮн чеймбжпмЭнщн, оТ цщфбгщгьт фщЮн рерлбнзмЭнщн, кбЯ бТилпиЭфзт фщЮн бТгщнйжпмЭнщн, кбЯ уфецбнщфзт фьн ненйкзкьфщн [10, с. 985] («Таким чином, Ісус вознісся на небо і сповнив обіцянку. Він говорив учням: проситиму Я Отця і дасть Він вам іншого Утішителя. Вони перебували в Єрусалимі, очікуючи зішестя Духа Святого: і у настанні дня П'ятдесятниці, в цьому місті Єрусалимі (і цю перевагу маємо ми, блага, про котрі говоримо ми, не де-небудь зіслані, але даровані у нас). В день, кажу, П'ятдесятниці, коли вони були разом, зійшов з неба Утішитель, що оберігає і освячує Церкву, що піклується про душі, кормчий опанованих, Той, Хто просвічує заблуканих, Хто нагороджує подвижників і вінчає переможців») [25, c. 278].

Тому, як підкреслює Кирило Єрусалимський, навіть, незважаючи на те, що «Ісус є на небесах, не означає, що Він відсутній, але присутній у Дусі» [5, с. 29]. 14-ту катехизу він завершує таким побажанням: «…рбсЬучпй дЭ фпйЮт рбЮуйн хТмйЮн рйуфеэейн мЭн ейТт фун бТнбуфЬнфб, еТкдЭчеуибй дЭ фун бТнелиьнфб кбЯ рЬлйн еТсчьменпн […], фун ТЬнщ кбиежьменпн, кбЯ зТмйЮн Тюде ухмрбсьнфб» [10, с. 865] («...нехай сподобить вас усіх увірувати у Воскреслого, в прийняти Вознесеного, і знову грядущого […], і Того, Хто сидить на висоті і Того, Хто перебуває тут, разом з нами») [25, c. 223]. Як відзначає J. G. Davies: «Серед грецьких авторів, Кирило Єрусалимський […] - перший, хто занотовує, представляючи проповідь на Вознесіння, але лише як підсумкове нагадування; для першого повного грецького посилання до Вознесіння, мусимо звернутися у роки, після введення свята у церковний календар» [2, с. 112].

богословський таїнство вознесіння проповідь

Проповідь св. Григорія Ніського

Серед перших проповідей до свята Вознесіння були проповіді св. Григорія Ніського і св. Йоана Золотоустого [20, с. 68]. Проте, за словами J. Daniйlou, проповідь св. Григорія Ніського була хронологічно першою і саме від неї, на його думку, «офіційно» запроваджується свято Вознесіння - «на сороковий день після Пасхи 388-го року» [1, с. 666]. Проповідь має назву ФПХ БХФПХ ЕЙУ ФЗН ФПХ ЧСЙУФПХ БНБЛЗШЙН ФЕН ЛЕГПМЕНЗН ФЩ ЕРЙЧЩСЙЩ ФЩН КБРРБДПКЩН ЕИЕЙ ФЗН ЕРЙУЩЖПМЕНЗН [11, с. 690] («Слово у день, що згідно з місцевим звичаєм у кападокійців називається ТЕрйущжпмЭнз, тобто на празник Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа») [23, c. 294]. Словник G.W.H. Lampe тлумачить слово ТЕрйущжпмЭнз, як «День Вознесіння», посилаючись саме на цю проповідь св. Григорія Ніського [6, с. 537]. Хоча така назва свята згадується і св. Йоаном Золотоустим, але в неділю, а не четвер [12, с. 456]. Імовірно, це була проповідь у неділю П'ятидесятниці, як вважає T. J. Talley [20, с. 67], або в неділю після Вознесіння, як вважає G. W. H. Lampe [6, с. 537]. Саме слово ТЕрйущжпмЭнз можна перекласти, як День Спаса. І це вказує на глибоке, онтологічне розуміння події Вознесіння і її центральне місце у всій ікономії спасіння. Адже навіть медіальна форма цього дієприкметника вказує на те, що Той, Хто виконує цю дію (спасає), задіяний в ній особисто і дуже у ній зацікавлений. Це підтверджує S. Salaville, коли говорить про те, що у сербів і хорватів свято Вознесіння називалось Спасово, або Спасів-день, яке було буквальним перекладом на слов'янські мови грецького слова ТЕрйущжпмЭнз [15, с. 264]. У цій проповіді св. Григорій Ніський, використовуючи стихи з 23-го псалма, запитує: «ТYрЭс фЯнпт пхТЮн зТ рбспхуЯб; Тєнб уе фщЮн вбсЬисщн фзЮт бТмбсфЯбт еТквблюн еТрЯ фь Тьспт бТгЬгз, вбуйлеЯбт оТчЮмбфй рсьт фЮн ЬТнпдпн фзЮ кбф' бТсефЮн рплйфеЯб чсзуЬменпн» [11, c. 692] («Для чого ж Він прийшов? Для того щоб, визволивши тебе з пучини гріху, возвести на гору, якщо для восходження ти скористаєшся царською колісницею, тобто доброчесним способом життя») [23, c. 295]. Далі, говорячи про високе достоїнство псалмопівця Давида, каже:

ј дЭ хТшзльт пхТЮфпт рспцЮфзт, еТквЬт бхТфьт еТбхфьн, щТт ЬТн мЮ вбсэнпйфп фщЮ еТцплкЯщ фпхЮ уюмбфпт, кбЯ фбйЮт хТрескпумЯпт дхнЬмеуйн еТбхфьн кбфбмЯобт, фЬт еТкеЯнщн зТмЯн цщнЬт дйеоЭсчефбй, ьфе рспрпмреэпхубй фпхЮ Деурьфпх еТрЯ фЮн кЬипдпн, еТрбсиэнбй келеэпхуй фщЮн ресйгеЯщн Ьггелщн, фщЮн фЮн ЬнисщрЯнзн жщЮн рерйуфехмЭнщн, фЬт ейТуьдпхт, лЭгпхубй. ўсбфе рэлбт, пйТ Ьсчпнфет, хТмщЮн, кбЯ еТрбТсизфе, рэлбй бйТщТнйпй, кбЯ ейТуелеэуефбй оТ Вбуйлеэт фзЮт дьозт [11, c. 693] («Цей же високий пророк, вийшов із себе самого, ніби вже не обтяжений тягарем тіла, і приєднавшись до небесних сил, передає нам їх голоси; як ці сили, урочисто супроводжуючи Владику в Його нисходженні, наказують ангелам, що перебувають на землі, котрим доручене людське життя, відкрити входи, кажучи: Підніміть, князі, ворота ваші, і піднесітеся, ворота вічні, і ввійде Цар слави») [23, c. 295].

Продовжуючи цей вражаючий діалог, ангели запитують: «Хто єсть цей Цар слави?» (Пс. 23, 8), і у відповідь чують, що Він - кріпкий і сильний, Котрий сокрушив того, хто мав владу смерті (Євр. 2, 14). І небесні сили «зустрічають тріумфуючого Царя слави і Того, Хто щойно визволив полонену людську природу від рабства гріха» [2, c. 114].

Далі св. Григорій, використовуючи вірші 67-го псалма, говорить про таїнства Смерті і Вознесіння Христа, завдяки яким можливе піднесення людини [24, c. 244] у небесні сфери, «бо вже звершилося таїнство смерті, отримана перемога над ворогами і супроти них встановлюється переможний знак - хрест. І знову вийшов на висоту. Той, що привів полонених, дає людям ці благі дари - життя і царство» [23, c. 296] («рерлЮсщфбй гЬс ЮТдз фь фпхЮ ибнЬфпх мхуфЮсйпн, кбЯ кбфюсищфбй кбфЬ фщЮн рплемЯщн ЮТ нЯкз, кбЯ еТгЮгесфбй фь кбф' бхТфщЮн фсьрбйпн оТ уфбхсьт. КбЯ рЬлйн бТнЭвз ейТт эшпт, бйТчмблщфеэщн фЮн бйТчмблщуЯбн, ь дпэт фЮн жщЮн фе кбЯ фЮн вбуйлеЯбн, фЬ бТгбиЬ фбхЮфб дьмбфб фпЯт бТнисюрпйт») [11, с. 693]. Тому через Вознесіння Христос - «Кэсйпт фщЮн дхнЬмещн, ь фпхЮ рбнфьт еТозммЭнпт фь ксЬфпт, оТ бТнбкецблбйюубт фЬ рЬнфб еТн еТбхфщЮ, оТ еТн рбЮуй рсщфеэщн, оТ ейТт фЮн рсюфзн кфЯуйн бТрпкбфбуфЮубт фЬ рЬнфб, бхТфьт еТуфйн оТ Вбуйлеэт фзЮт дьозт» [11, с. 693] («…Господь сил, що прийняв владу над всім, очолив у Собі все, головуючий у всьому, Той, Хто відновив все у попередній стан творіння - Цей єсть Цар слави») [23, c. 296].

Проповіді св. Іоана Золотоустого

Св. Йоан Золотоустий написав цілий ряд проповідей на Вознесіння. Одна з них, що, імовірно, написана в 392-му році [12, с. 441], має назву ЕйТт фЮн бТнЬлзшйн фпхЮ КхсЯпх зТмщЮн єзупхЮ ЧсйуфпхЮ. еТлЭчиз дЭ еТн фщЮ мбсфхсЯщ фзЮт СщмбнзуЯбт, еТниб мбсфэсщн уюмбфб, хТрь фь еТдбцпт кеЯменб еТггэт лейшЬнщн бЯсефйкщЮн, бТнзнЭчизубн, кбЯ бТнщ кбф' йТдЯбн еТфЬцзубн [12, с. 441] («Бесіда на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа, промовлена у храмі мучеників у Романезії, куди були перенесені тіла мучеників, що лежали покинутими поряд з трупами єретиків і були покладені навмисно зверху») [22, c. 491], в якій Золотоустий «використовує живі приклади, на відміну від теоретичних аргументів» [2, с. 115]. Зокрема він, порівнюючи достоїнство мучеників з ангельським, говорить, що «якщо ти хочеш бачити і ангелів, і мучеників, то відкрий очі віри, і побачиш це видовище; адже якщо повітря наповнене ангелами, то тим більше церква; якщо церква, то тим більше сьогодні, коли возноситься їх Владика» [22, c. 492] («КбЯ ейТ впэлей йТдейЮн кбЯ мЬсфхсбт кбЯ бТггЭлпхт, Ьнпйопн фзЮт рЯуфещт фпэт оТциблмпфпэт, кбЯ ьшей фь иЭбфспн еТкейЮнп. ейТ гЬс рщт оТ бТЮс бТггЭлщн еТмрЭрлзуфбй, рпллщЮ мбЮллпн зТ еТкклзуЯб. ейТ дЭ еТкклзуЯб, рпллщ мбЮллпн зТ рбспхЮуб зТмЭсб, ьфе оТ Деурьфзт бхТфщЮн бТнблбмвЬнефбй») [12, с. 443].

Далі св. Іоан Золотоустий говорить про значення Таїнства Вознесіння, спочатку запитуючи:

ФЯт пхТЮн еТуфйн зТ рбспхЮуб еТпсфЮ; УемнзТ кбЯ мегЬлз, бТгбрзфЭ, кбЯ фьн фщЮн бТнисюрщн хТресвбЯнпхуб нпхЮн, кбЯ фзЮт мегблпдщсебЮт бТоЯб фпхЮ рпйЮубнфпт бхТфЮн ИепхЮ. УЮмеспн гЬс кбфбллбгбЯ фщЮ ИещЮ рсьт фь фщЮн бТнисюрщн гегьнбуй гЭнпт. уЮмеспн зТ чспнЯб Эчисб кбфелэиз, кбЯ оТ мбксьт рьлемпт бТнзсЭиз. уЮмеспн ейТсЮнз ибхмбуЯб фйт еТрбнзЮлиен, пхТдЭрпфе рспудпкзиейЮуб рсьфеспн [12, с. 444] («Яке ж сьогодні свято? Важливе і велике, возлюблені, що перевищує людський розум і гідне щедрості Бога, Котрий його влаштував. Сьогодні примирення у Бога з людським родом, сьогодні довгочасна ворожнеча припинилась і тривала війна закінчилась, сьогодні настав якийсь дивовижний мир, що ніколи раніше не очікувався») [22, c. 493].

Використовуючи старозавітну типологію, св. Іоан Золотоустий «наступним посиланням до Левит 19, 23-24, котрим заповідалось, що плоди молодого дерева не вживаються до четвертого року, відповідно, це - не були першоплоди, а перші добрі плоди» [2, с. 116], аж тоді приносились Богу, і порівнює з людською природою, що була принесена Христом у Вознесінні. Ось як він про це голосить:

КбЯ укьрей упцЯбн нпмпиЭфпх. пэфе цбгейЮн бхТфьн еЯбуен, Янб мЮ рст фпхЮ ИепхЮ бхТфь т лЬвз фьн кбсрьн. пэфе рспуенечизЮнбй бхТфьн еТрЭфсешен. ?нб м? ?щспт рспуенечи? ф? КхсЯ?. ?лл?, ?цет м?н, цху?н, ?рейд? рс?фьн ?уфй. м? рспуенЭгк?т д?, ?рейд? ?нбойьн ?уфй фзЮт фйм?т фпхЮ лбмвЬнпнфпт. ?с?т ?фй п? фь рс?фпн ?кцесьменпн, ?лл? фь дькймпн, фпхЮ ф? ?уфйн ?рбсчЮ; КбЯ фб?фб зТм?н дй? фЮн у?скб ?н рспуЮнегкен е?сзфбй. ?нЮнегке фпЯнхн фЮн ?рбсч?н фзЮт цэуещт фзЮт зТмефЭсбт ф? РбфсЯ. кбЯ п?фпт ?ибэмбуе фь д?спн, кбЯ ейТре?н. КЬипх ?к деой?н мпх. Рс?т рпЯбн цэуйне ейТре?н оТ Ие?т. КЬипх ?к деой?н мпх; Рс?т ?кеЯнзн ф?т ?кп?убубн, Г? е?, кбЯ ейТт г?н ?релеэу?. П? г?с ?счей ?ресв?нбй фпэт п?сбнпэт; п? г?с ?счей мефЬ ?ггЭлщн уф?нбй; п?к ?н ?цбфпт кбЯ б?фз зТ фймЮ; ?лл? ?ресЭвз бТггЭлпхт, рбс?лиен ?счбггЭлпхт, ?ресЭвз фЬ Чеспхв?м, ?нЭвз ?нюфеспн фщЮн Уесбце?м, рбсЭдсбме фЬт ?сч?т, п? рсьфеспн ?уфз, ?щт п? фпхЮ исьнпх ?релЬвефп фпхЮ Деурпфйкп?. П?ч оТс?т фпхф? фь мЭупн фпхЮ п?сбнп? рс?т фЮн г?н; м?ллпн д? кЬфщиен ?союмеиб. п?ч оТс?т, ?р? фпхЮ ?дпх рс?т фьн п?сбньн; ?р? фпхЮ п?сбнп? рЬлйн рс?т фьн п?сбн?н фьн ?нюфеспн; ?р? ?кеЯнпх рс?т фпэт бТггЭлпхт, рс?т фпэт ?счбггЭлпхт, рс?т фЬт ?нщ дхнЬмейт, рс?т бхТфьн фьн исьнпн фьн вбуйлйкьн; ФпхЮ фп ?лпн фь дйЬуфзмб кбЯ фь ?шпт фЮн цэуйн фЮн зТмефЭсбн ?н?гбге [12, p. 446] («І подивись на мудрість Законодавця: Він не дозволив і спробувати цього плоду, щоби людина не скуштувала його раніше за Бога, не дозволив і приносити його, щоби не приносився Господу плід недозрілий. Залиши це, каже Він, тому що це - перші плоди, і не приноси їх, тому що вони не гідні честі Того, Хто приймає. Чи бачиш, що початок - не перше, що виросло, але досконале? Це сказано нам про плоть, яку приніс Христос. Таким чином, Він приніс Отцю початок нашого єства; а Отець надав таке пошанування до цього дару, як згідно з достоїнством Того, Хто приніс, так і згідно з чистотою того, що принесене. Котрий прийняв його власними руками, помістив дар біля Себе і сказав: сиди праворуч Мене. До котрого єства Бог сказав: сиди праворуч Мене? До того, яке вислухало: ти є порох і вернешся в порох. Чи не достатньо було б для нього піднятись над небесами? Чи не достатньо було б стати разом з ангелами? Чи не була б невимовною ця честь? Але воно перевищило ангелів, пройшло поряд з херувимами, перевищило серафимів, оминуло начальства, і зупинилось не раніше, ніж досягнуло престолу Владики. Чи бачиш цей простір - від неба до землі? Або - краще - почнемо знизу: чи бачиш, яка відстань від аду до землі, і від землі до неба, потім від неба до найвищого неба, а від нього до ангелів, до архангелів, до вишніх сил, до самого престолу царського? Вище всієї цієї відстані і цієї висоти Він возніс наше єство») [22, c. 496].

Св. Іоан Золотоустий також говорить про зв'язок події Вознесіння з Зішестям Святого Духа. Як відзначає J. G. Davies, «найбільш цікава ідея, яку розвинув цей проповідник (Золотоустий), полягає у паралелізмі, що простягається між завдатком Духа, що сходить з неба і завдатком людської природи, що була взята на небеса» [2, с. 119], про котру він говорить у своїй 2-й проповіді на Вознесіння, яка в одному з кодексів має назву: «ТОмйлЯб ейТт фЮн фпхЮ ИщмбЮ бТрйуфЯбн, кбЯ ейТт фЮн бТлзшйн фпхЮ КхсЯпх ЮмщЮн ТІзупхЮ ЧсйуфпхЮ бТлзийнпхЮ ИепхЮ» [13, с. 773]. Слід зауважити, що вперше таку паралель «завдаток Тіла - завдаток Духа» використав Тертуліан у творі De Resurrectione Carnis: «…adhuc sedeat Jesus ad dexteram Patris, homo, etsi Deus; Adam novissimus, etsi Sermo primarius; caro et sanguis, etsi nostris puriora; idem tamen et substantia et forma, qua ascendit; talis etiam descensurus, ut angeli adfirmant; agnoscendus scilicet eis qui illum convulneraverunt. Hic sequester Dei atque hominum (I Tim. II) appellatus, ex utriusque partis deposito... sibi, carnis quoque depositum servat in semetipso, arrhabonem summж totius. Quemadmodum enim nobis arrhabonem spiritus (II Cor. V) reliquit, ita et a nobis arrhabonem carnis accepit, et vexit in coжlum pignus totius summж illue quandque redigendж» [9, с. 869] («…відтепер Ісус перебуває там - по правицю Отця, людина, хоч і Бог - Останній Адам, хоч і первісне Слово - плоть і кров, хоч і чистіші від наших, але Той Самий і в сутності, і вигляді, яким і вознісся. Таким знову прийде, як ангелами засвідчено, щоб був упізнаний тими, хто Його проколов. Це Він призначений посередником між Богом і людьми, бо Він утримує в Собі Самому завдаток плоті, яка була доручена Йому з обох боків - ніби запоруку всієї суми. І як Він дав нам завдаток Духа, так Він прийняв від нас завдаток плоті, і взяв її з Собою на небо як запоруку, що одного дня звідти буде повернута вся сума») [21, c. 240]. Сам Золотоустий так про це голосить:

Так, після Воплощення Христа, через Його плоть вся церква зробилась рідною Христу: і Павло - родич Христу, і Петро, і кожний вірний, всі ми, кожний благочестивий. Тому говорить Павло: «ми, бувши з Божого роду». […]. І в іншому місці він знову каже: «Ви ж - Христове тіло…члени тіла Його, від плоті і від костей Його». Іншим словами, по плоті, котру прийняв Христос - ми рідня Йому. Таким чином, маємо завдаток Його на небі, тобто тіло Його, від нас запозичене, і на землі Духа Святого, що мешкає з нами [22, c. 573] («п?фщт ?нблбвьнфпт уЬскб ЧсйуфпхЮ дй? фзЮт убск?т ?гЭнефп р?уб зТ ?кклзуЯб ухгген?т ЧсйуфпхЮ, Рб?лпт ЧсйуфпхЮ ухгген?т, Р?фспт, р?т рйуфь т, р?нфет зТме?т, р?т е?уевЮт. Дй? фпхЮ фп лЭгей Рб?лпт. ГЭнпт п?н Иеп? ?рЬсчпнфет. КбЯ ?ллбчп? рЬлйн. ?ме?т ?умен у?мб ЧсйуфпхЮ кбЯ м?лз ?к м?спхт ?к фзЮт убск?т б?фпхЮ. ?нф? фпхЮ, Дй? фЮн у?скб ?н ?н?лбве ухггене?т б?фпхЮ ?умен. ?чпмен п?н фь еТн ?чхспн б?фпхЮ ?нщ, ?гпхн фь у?мб, ? ?о зТм?н рспуелЬвефп, кбЯ кЬфщ фь ?гйпн Рне?мб меи? зТм?н») [13, p. 789].

Проте «Іоан Золотоустий стверджує, що навіть, незважаючи на те, що Дух зійшов після Вознесіння Ісуса, Він не обмежений лише земним перебуванням. Фактично, відколи ми з'єднані з Христом через Святого Духа» [5, с. 31], пхТ лЭгщ ьТфй фь РнехЮмб кбфЭвз ?о п?сбнп?, кбЯ п?к ?фй ?уф?н еТн ф? п?сбн?, кбЯ ?нфзллЬобфп фь м?н у?мб фьн п?сбн?н, фь д? Рне?мб фЮн г?н, ?лл? кбЯ меи? зТм?н фь Рне?мб, кбЯ рбнфбчп?, кбЯ ?нщ. Рп? г?с, цзу?, рпсехи? ?р? фпхЮ Рне?мбфьт упх; КбЯ ф? ибхмЬоейт, ейТ фь Рне?мб кбЯ меи? зТм?н кбЯ ?нщ, кбЯ фь у?мб ЧсйуфпхЮ кбЯ ?нщ кбЯ меи? зТм?н; ?учен оТ п?сбн?т фь ?гйпн у?мб, ?дЭобфп кбЯ зТ г? фь ?гйпн Рне?мб [13, p. 789] («…не можна сказати, що Дух зійшов з неба, і Його вже немає більше на небі, як виміняли один в одного, тіло - небо, а Дух - землю, але й з нами Дух, і всюди і на небі. Куди, - каже псалмоспівець, - піду від Духа Твого? І чому дивуєшся, що Дух і з нами, і на небі, а тіло Христове і на небі, і з нами? Отримало небо святе тіло, прийняла земля Святого Духа») [22, c. 575].

Проповіді св. Лева Великого Папи

Св. Лев Великий у своїй першій проповіді на свято Вознесіння, яка датується 444-им роком [17, с. 268], говорить про Боголюдство Христа. І тут, за словами J. G. Davies, можна побачити в нерозгорнутому вигляді ту «доктринальну позицію, котру він [папа Лев] підтримував і котра була потверджена прийняттям його Томосу на Халкедонському Соборі» [2, с. 144]. Саме це було причиною тієї радості апостолів, яка супроводжувала споглядання Таїнства:

Et revera magna et ineffabilis erat causa gaudendi, cum in conspectu sanctae multitudinis supra omnium creaturarum caelestium dignitatem humani generis natura conscenderet, supergressura angelicos ordines, et ultra archangelorum altitudines elevanda, nec ullis sublimitatibus modum suae provectionis habitura, nisi aeterni Patris recepta consessu, illius gloriae sociaretur in throno, cujus naturae copulabatur in Filio. Quia igitur Christi ascensio, nostra provectio est [17, с. 273] («І справді великою і невимовною була їхня радість, коли під поглядом небесних воїнств людська природа возносилась понад достоїнство всіх небесних сил, проходячи повз ангельські хори і підіймаючись вище архангельських висот. У цьому Вознесінні наша людська природа не зупинялась ні на якій іншій висоті, аж поки не посіла місце з Вічним Отцем. Наша людська природа, об'єднана з Божественністю Сина, була на престолі Його слави. Вознесіння Христа є нашим вознесінням») [14, с. 18-1073].

І ця апостольська радість, від засвідчення величі Божого Промислу щодо людини у Вознесінні, повинна стати лейтмотивом нашого осмислення цієї події у день свята. Тому далі св. Лев Великий голосить:

…exsultemus gaudiis, et pia gratiarum actione laetemur. Hodie enim non solum paradise possessores firmati sumus, sed etiam caelorum in Christo superna penetravimus, ampliora adepti per ineffabilem Christi gratiam quam per diaboli amiseramus invidiam. Nam quos virulentus inimicus primi habitaculi felicitate dejecit, eos sibi concorporatos Dei Filius ad dexteram collocavit [17, с. 274] («Возрадуймося, возлюблені, належною радістю і захопленням достойно віддаючи подяку. Адже сьогодні ми не лише утверджені як наслідники раю, але маючи також у Христі осягнення небесних висот і ще більші придбання через невимовну благодать Христову, що була втрачена через злобу диявола. Нас, котрі нашим страшним ворогом були позбавлені блаженства і вигнані з нашого первісного житла, Син Божий зробив членами Себе Самого і посадив по правицю Отця») [14, с. 18-1073].

У своїй другій проповіді, котра була виголошена наступного - 445-го року [17, с. 274], св. Лев Великий говорить про те, що до часу Парузії Христос являється видимим Церкві у Таїнствах. І через присутність Христа у Таїнствах після Свого Вознесіння «наша віра довершена, покріплена і вдосконалена» [2, с. 145]. Ось як він каже про це: «…et ad judicandos vivos et mortuos in eadem carne in qua ascendit adveniat. Quod itaque Redemptoris nostri conspicuum fuit, in sacramenta transivit, et ut fides excellentior esset ac firmior» [17, с. 278] («…і прийде судити живих і мертвих у тій самій плоті, в котрій Він вознісся. І до тих пір видимість Ізбавителя перемінена у сакраментальну присутність, і так віра повинна бути більш досконалою і сильною») [14, с. 18-1073]. Тут варто лише додати, що, коментуючи ці слова св. Лева Папи, R. Taft відзначає, «звичайно, латинський термін “sacramenta - таїнства” у мові Отців відноситься до всього видимого літургійного служіння Церкви, а не лише “Тайни” в сучасному технічному значенні цього терміна» [19, с. 12].

Подія Христового Вознесіння, в своїй історичній проекції, знаходить відображення у різноманітних проявах літургійного життя Церкви. Як історичний факт і есхатологічна правда Вознесіння сповідується у віровизнаннях, що супроводжують Таїнства. Воно стає одним із ключових моментів циклічного простору Богоспілкування, що резонує встановленням окремого свята у літургійному році. Відтак, розглянувши богословську рецепцію Вознесіння у перших проповідях свята, можна побачити, що вона не лише стає продовженням біблійно-патристичної парадигми цього Таїнства, яка відображалась у новозавітних текстах, творах ранньохристиянських авторів і віровизнаннях, але своєрідним підсумком вчення, адже «десятиліття, які безпосередньо слідують за встановленням свята Вознесіння, були, без сумніву, “золотим віком” в історії доктрини» [2, с. 145], що знайде, пізніше, своє відображення в літургійній поезії послідувань свята.

Висновок

Отже в богомисленні Церкви Таїнство Вознесіння являло собою онтологічну кульмінацію, сповнення Божого Промислу спасіння, щодо людини. Адже саме «у Вознесінні Христос підніс відновлену людську природу до божественної слави» [26, c. 86]. І відтепер, за словами D. Staniloe: «Небо, на яке Ісус возніс Своє Тіло, збігається з таємним центром Церкви…І оскільки через Вознесіння Богочоловіка є вознесена людська природа, людське серце б'ється на вершині Всесвіту» [18, с. 378].

Джерела та література

1. Daniиlou J. Grиgoire de Nysse et l'origine de la fкte de l'Ascension / Kyriakon. Festschrift Johanne's Quasten 2 / ed. P. Granfield, J. A. Jungmann. - Mьnster, 1970.

2. Davies J. G. He Ascended Into Heaven / J. G. Davies. - New York, 1958.

3. Denzinger H. Enchiridion symbolorum / Н. Denzinger. - Friburg, 1854.

4. Dix D. G. The Shape of Liturgy / D. G. Dix. - London, 1993.

5. Kapic K. М. The Ascension of Jesus and the Descent of the Holy Spirit in Patristic Perspective: a Theological Reading / K. M. Kapic, W. V. Lugt. - Evangelical Quarterly 79.1 (2007).

6. Lampe G. W. H. A Patristic Greek Lexicon. / G. W. H. Lampe. - Oxford, 1961.

7. Lohfink G. Die Himellfahrt Jesu. Untersuchungen zu den Himmelfahrts-und Erhцhungstexten bei Lukas / G. Lohfink. // Studien zum Alten und Neuen Testament, 26. - Mьnich, 1971.

8. Merrevee W. The Ascension of Christ in the Works of St. Augustine / W. Merrevee. - Ottawa, 1967.

9. Migne J.-P. Patrologia Latina. Cursus Completus // Vol. 2. Paris, 1876.

10. Migne J.-P. Patrologiae Grжka. Cursus Completus / J.-P. Migne. - Paris, 1868. - Vol. 33.

11. Migne J.-P. Patrologiae Grжka. Cursus Completus / J.-P. Migne. - Paris, 1870. - Vol. 46.

12. Migne J.-P. Patrologiae Grжka. Cursus Completus / J.-P. Migne. - Paris, 1871. - Vol. 50.

13. Migne J.-P. Patrologiae Grжka. Cursus Completus / J.-P. Migne. - Paris, 1871. - Vol. 52.

14. Oxford Latin Dictionary / ed. by P. G. W. Glare. - Oxford, 1968.

15. Salaville S. ФеуубсбкпуфЮ, Ascension et Pentecфte au IVe siиcle / S. Salaville // Иchos d'Orient, 1929. - Т. 28. - № 155.

16. Schaff P. The History of the Christian Church. / Р. Schaff. - Oak Harbor, 1997. - Vol. 3.

17. Sources Сhrйtiennes, 74. - Paris, 1948.

18. Staniloe D. Iisus Hristos sau restaurarea omului / D. Staniloe. - Craiova, 1993.

19. Taft R. What is a Christian Feast? A Reflection / R. Taft // Orientale Lumen XII Conferences: Fest Days of the Eastern Churches. - Washington, 2008. - June 16-19.

20. Talley T. J. The Origins of the Liturgical Year / T. J. Talley. - Collegeville, 1991.

21. Квинт Септимий Флорент Тертуллиан. Избранные сочинения / К. С. Ф. Тертуллиан. - М., 1994.

22. Полное собрание творений св. Иоанна Златоуста в двенадцати томах. - М., 1993. - Т. 2, кн. 1.

23. Св. Григорий Нисский. Догматические сочинения Т. 1 / Григорий Нисский. - Краснодар, 2006.

24. Творения Григория Нисскаго. Часть пятая. - М., 1863.

25. Творения Отца нашего Кирилла архиепископа Иерусалимскаго. - М., 1990.

26. Христос - наша Пасха. Катехизм УГКЦ. - Львів, 2011.

Размещено на Allbest.ru