Домінанта православного віровчення в соціокультурному просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК133.2:281.

Севастопольський національний технічний університет

ДОМІНАНТА ПРАВОСЛАВНОГО ВІРОВЧЕННЯ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ

Євсюкова К.І.

Роль духовно-морального виховання як основної умови відродження сучасного суспільства і людини не випадкова. Моральна деградація, прагматизм, втрата сенсу життя і культ споживання, підліткова наркоманія, куріння, алкоголізм, аборти, злодійство - ось ті характеристики стану сучасного суспільства і людини, які свідчать про духовну кризу суспільства і втрату духовного здоров'я особистості.

Сьогодні досить актуальнимстаєповернення до теми християнських цінностей, які містять в собі такі поняття: духовність, моральність, моральні цінності, духовні цінності, Православ'я, світогляд, виховання, освіта. Цим архіважливим питанням присвятили свої наукові праціВ. Кінешемський, В. Зінківський, В. Лоський, Г. Флоровський, М. Бердяєв, А. Здравомислов, Й. Ільїн, Т. Тітовой, П. Ігумнов, Д. Смірнов, Є. Верейський.

В українській науковій думці питанням духовноморального виховання свій науковий доробок внесли: В. Андрущенко, О. Бабкіна, В. Барков, В. Бебик, В. Бех, Білорус, В. Боровик, О. Бузгаліна, А. Величко, Вільчинська, А. Голобуцький, Т. Голобуцька, М. Головатий, Є. Головаха, В. Горбатенко, В. Драговець, О. Корнієвський, В. Кремнень, І. Кресіна, Г. Колодка, Є. Комарова, П. Кононенко, В. Кулик, М. Михальченко, Л. Морозова, Л. Нагорна, Н. Паніна, В. Панченко, Ю. Пахомова, В. Ребкало, Ф. Рудич, В. Селіванов, М. Степико, В. Ткаченко, М. Хилько, М. Ходаківський, М. Чурілов, В. Якушик та ін.

В основі поняття про порятунок лежить уявлення про приведення у цілісність або оздоровленні хворої людини. Таке розуміння можна вивести з грецького слова (Сотір), яке в Священному Писанні вживається для позначення порятунку. “Сотір” походить від слова (сос) - цілісний, здоровий, неушкоджений -та означає оздоровлення, необхідне людині для того, щоб він міг досягати на землі досконалості,підкреслюючи тим самим фундаментальну значущість індивідуальної духовного життя[1].

Сучасне ж суспільство, орієнтоване на максимальне споживання матеріальних благ і перетворення навколишнього світу для більш повного їх задоволення, породило особливий тип технократичної особистості - “кібернетичної людини” (Е. Фромм), інтелектуально розвиненого та технічно освіченого, але нездатного до справді людських відносин і духовно відчуженого від світу природи та людської культури. Наслідки даного явища виразно проявляються в системі соціальних, мі- жособистісних відносин, в екологічну кризу. З іншого боку, духовна криза, що характеризується бездуховністю та аморальністю [2. с.192].

Духовність - якісна характеристика свідомості та самосвідомості особистості, що відображає цілісність і гармонію її внутрішнього світу, здатність виходити за межі себе та гармонізувати свої відносини з навколишнім світом. Вона визначається не стільки освіченістю, широтою та глибиною культурних запитів та інтересів, скільки передбачає постійний і безперервний труд душі, осмислення світу і себе в цьому світі, прагнення до вдосконалення себе, перетворенню простору власного внутрішнього світу, розширенню своєї свідомості.

“Духовність” і “духовне буття” - взаємно проникаючі, але не синонімічні поняття. Духовне буття особистості проявляє її духовність, а духовність виступає основою та результатом її духовного буття. Якщо релігійна традиція найчастіше розглядає духовне буття як трансцендентний вихід людини за межі свого реального життя, то світська включає в неї всю сферу духовно- практичної життєдіяльності особистості: пошук і знаходження сенсу життя, свого покликання; духовне самовдосконалення та збагачення внутрішнього світу за допомогою прилучення до культури, духовного спілкування між людьми; духовно-практичну діяльність, спрямовану на служіння та допомогу оточуючим.

Духовні шукання можуть привести людину як до просвітління, до вдосконалення своєї людської природи, так і руйнування, фанатизму, відкидання всього людського, порушення моральних зв'язків з близькими та іншими людьми. Не випадково говорять про двоїстий характер духовного становлення: світлої та темної духовності. На думку російських філософів (І. Ільїна, В. Соловйова, Г. Федотова та ін.), істинна духовність не існує поза моральності. Вища духовність неможлива без душевності - емоційної чуйності, здатності до емоційного відгуку: жалості, співчуття, любові до ближнього.

Аналізуючи різні філософські підходи до визначення сутності людини, Філарет Митрополіт Мінський і Слу- цький зазначає:”Сама людина стає предметом заперечення, приниження, придушення в передових явищах сучасної культури. Він пригнічується в ім' я миру ідеального (кантіанство) та світу соціального (марксизм, фашизм), заради духу та заради матерії, в ім'я Бога та в ім'я звіра. Вільно та оточене пошаною тіло, звільняється, хоча та в дуже обмеженій мірі, та дух; гине тільки душа. Людина реалізує себе як особистість, лише розвиваючи в собі душевну духовність: здатність до співчуття та співпереживання, чуйність, совісність, готовність прийти на допомогу іншій людині, відповідальність за все, що відбувається навколо нього” [3. с. 122].

Необхідно відзначити, що, на відміну від деяких інших релігійних світоглядів, Православ' я виступає багато в чому як буттєве, реально-практичний педагогічний світогляд і розглядає духовність не як абстрактне, але як реально-практичну властивість людини, що виявляється в уважному, глибокому, шанобливому ставленні до життя іншої людини, до власного життя як до внутрішнього подвигу.

Розглянемо сутність і специфіку морального виховання. Моральністьрозглядається як індивідуальна форма існування моралі суспільства, як внутрішній закон людини, що спонукає його співвідносити свої дії та вчинки з суспільними нормами. Моральна свідомість особистості може перебувати на різному рівні розвитку. Зокрема, моральним вважається людина, яка керується принципами “суспільного договору” або Золотим правилом моральності:”'Поводься з іншими так, як ти хочеш, щоб інші чинили з тобою” [4, с. 79].

У сучасних умовах, коли відбувається втрата суспільством існувавших раніше норм і принципів моралі, а нові ще не вироблені, розмиті, особливо актуальним стає формування у підростаючого покоління здатності до морального вибору, що базується на високому рівні духовного розвитку особистості. Отже, духовно- моральне виховання спрямоване на “піднесення серця” [5, с. 12] дитини як центру духовного життя (І. Песта- лоцці).

Необхідно чітко розуміти, що вирішення завдань духовно-морального виховання вимагає перетворення педагогічної реальності на всіх її рівнях - не лише процесу навчання, а й системи виховання.

Моральні цінності виступають також у формі певних ідеалів, законів, що передбачають світу досконалість. Такому прагненні людина потребує конкретних орієнтирів, певних критеріїв для розрізнення та розпізнавання Добра та Зла.

Категорії Добра та Зла - найважливіші моральні категорії, завжди виражають у формі моральних оцінок та наказів. Практичні завдання соціальних суб'єктів у сучасному та на майбутнє, формують, з одного боку, вимоги збереження того, що вже досягнуто в ході розвитку культури, та , з іншого - висловлюють невдоволення тим, що існує, метою подальшого розвитку. Деякі вважають поняття Зла релігійної алегорією або логічної абстракцією Зло перемагає там, де” духовних не можливостей немає, а душевні можливості незчисленні”.

У сучасних умовах Зло набуває характеру Зла абсолютного, як загрози існуванню людства. У нашому житті панує закон звіриний, право сильного. Люди користуються своїми талантами та силами, щоб вибратися на поверхню життя, безжально топчучи та відштовхуючи інших.

Є картина Рошгросса”Погоня за щастям”. Висока, загострена скеля. Над нею тьмяне, свинцеве небо, вкрите імлистими хмарами, важкими та безрадісними. Тільки в одному місці, якраз над скелею, розірвалася ця нудна пелена сірих хмар і звідти пробивається яскраве, що пестить промінь сонця. То - щастя. І до цього щастя, піднімаючись по обривистій крутизні скелі, шалено тягнуться люди. Їх багато, нескінченно багато. Тут і важливий сановник, і мрійливий поет, і банкір з діамантами на пальцях і товстим золотим ланцюжком на товстому животі, та молоденька панночка в модному платті, та дужий матрос зі здоровенними кулаками ... Ціла юрба! І всі вони рвуться до однієї точки, туди, де серед хмар блищить промінь щастя. Між ними звалище, дике, звіряче звалище, де забуті пристойності, сором і жалість. Хто слабший, той збитий з ніг і лежить безпорадно, роздавлений каблуками тисячі людей, що лізуть через нього вгору та забули все на світі у відчайдушній боротьбі. Який-то щасливчик дістався до вершини, але скеля закінчується таким вузьким шпилем, що утриматися неможливо, і наступного ж моменту грубі руки суперників зривають щасливця вниз і він летить у безодню, безпорадно простягаючи руки вгору до оманливому, невловимому примарі [6, с. 456].

Така сучасна життя. У нас це називається законом боротьби за існування. “Дави всіх, інакше тебе розчавлять”. Ось чому зведення духовно-моральних граней індивідуального та суспільного буття, які перешкодили самовіддачі Злу, формування у людини потреби та здатності їх створювати та берігти є необхідною умовою особистого та соціального виживання, справжнього людського розвитку. Святий Лука Войно-Ясенецький говорив: “Віра в Христа-Спасителя - це насамперед віра в перемогу світла над темрявою, добра над злом, життя над смертю. У цьому - то і виявляється великий гуманізм християнської релігії [7].

Духовні цінності - необхідний компонент духовної сфери. Поняття цінності виражає людське соціальне та культурне значення певних предметів, процесів, явищ дійсності. Цінності не об'єктивні та не суб'єктивні, належать суб'єкту, створюються їм, але у відповідь на властиві людині об'єктивні потреби, матеріальні та духовні, з урахуванням об'єктивних властивостей самих предметів, їх здатності задовольняти відповідні людські вимоги. По суті, все різноманіття предметів людської діяльності, суспільних відносин і залучених в це коло природних явищ може виступати, як предметні цінності - об'єкти ціннісного ставлення. Оцінюватися в плані Добра та Зла, істини та брехні, приємного та неприємного, справедливого та несправедливого.

У ході культурно-історичного життя виробляються такі цінності, які потім входять в систему загальнолюдських цінностей. Ціннісне ставлення до світу неможливо без віри, надії, любові. Любов народжує співчуття та милосердя. Іноді вважають, що ці почуття те ж, що і жалість, а жалість - принижує людину, за висловом Фрідріха Ніцше, є ідеологією слабких і безвольних. Але поняття співчуття вже за своєю етимології передбачає, що людина частина страждань іншого бере на себе, допомагає йому вистояти і тим самим проявляє акт любові, а на це здатний тільки сильний чоловік. У філософії є давня традиція розглядати страждання як, очищення людини, роблять її більш стійкою, змушують його замислитися над життям. “Християнство є релігія любові до Бога. Ми любимо Бога, любимо та людини-образ Божий, тобто все краще в ньому. Один християнський мислитель любов до Бога і людини зобразив схематично: в колі радіуси з'єднують коло з центром. Чим вони далі від центру, тим далі відстань між радіусами; чим ближче до центру, тим ближче радіуси. Так і в християнській любові: чим ближче до Бога, тим ближче один до одного ” [7] - каже Святий Лука. Милосердя передбачає, що людина дає іншому надію, підтримує в ньому віру в себе, в інших, у краще.

При розгляді особливостей духовних цінностей можна виявити суперечність не тільки між цінностями належного та станом реального світу, а й між цінностями офіційно визнаними реально діючими, тобто протиріччя в самому світі цінностей. Еріх Фромм зазначає:”В індустріальному суспільстві офіційно визнаними, усвідомленими цінностями є: релігійні та гуманістичні - індивідуальність, любов, співчуття, надія. Але для більшості людей ці цінності стали проявом ідеології та реально не впливають на мотиви людської поведінки. духовний моральний соціокультурний

Підсвідомі цінності, служать безпосередніми мотивами людської поведінки, - це цінності, народжені соціальною системою бюрократизованого індустріального суспільства, тобто власність споживання, суспільне становище, розваги, сильні відчуття та інші. Розбіжність між усвідомленими та неефективними цінностями, з одного боку, та неусвідомленими впливами, - з іншого, спустошує людину” [2, с. 83].

Цю. Суперечність Еріх Фромм пов'язує з тим, що офіційні цінності втратили загальновизнане ґрунт, адже раніше ґрунтувалися на відвертості та були обов'язковими для тих, хто вірив у джерело одкровення - Бога.

Виникає питання: може загальнолюдська система цінностей, представлена релігією, мати якесь інше обгрунтування, ніж віру в Бога? Позитивна відповідь є в “концепції благоговіння перед життям”, розроблена Альбертом Швейцером. Як і багато однодумців, Альберт Швейцер вважає, що цінним і благим є все те, що сприяє більш розгортанню специфічно людських властивостей і підтримує життя, а негативним чи поганим - все те, що пригнічує життя та паралізує внутрішню активність людини [8, с. 427]. Життя тут розуміється не просто як біологічний процес, а як дійсно людське життя, в єдності тілесного, душевного та духовного.

Християнська православна віра вимагає від людини правильного ставлення до оточуючих людей незалежно від того, яку віру вони сповідують і як ставляться до нас. Яким має бути це ставлення - описують заповіді Євангелія. Господь створив нас за Своїм образом і хоче бачити в нас ту ж любов до ближніх, що і Він Сам проявляє до нас. “Будьте милостиві, до милості вдавайтеся і в словах, і в справах, і в помислах, бо милість є життя душі”, - вчив преподобний Серафим Саровський (XIX ст.). Деякі кажуть, що їм самим погано, та цим виправдовують своє немилосердне ставлення до оточуючих. Але ось порада, який дав святий Іоанн Кронштадтський (кінець XIX ст.) Московському священику Алексію Мечову: “Ти скаржишся на свої скорботи та думаєш, що немає на світі горя більше твого. А ти будь з народом, ввійди в чуже горе, візьми його на себе і тоді побачиш, що твоє нещастя мало порівняно із загальним, і легше тобі стане” [4, с. 37].

Таким чином, ми повинні ставитися до людей з тією теплотою та любов'ю, які хотіли б бачити стосовно себе. “У всьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, так чиніть і ви з ними ”[1. Мт. 7, 12].

Кажуть, що культура та історія народу визначається ступенем його духовності. Віруючі ми чи невіруючі, ми повинні зрозуміти, що релігія є духовною домінантою нашої культури в соціокультурному просторі. Вона становить найдавнішу частину її, ще не досліджену наукою. Це квінтесенція морального досвіду нашого народу.

Список використаних джерел

1. Библия. Книги Святого Писания Старого и Нового Завета. - М., 1999.

2. Фром Э. Иметь или быть / Э. Фром. - М. : Прогресс, 1986. - 308 с.

3. Филарет Митрополит Минский и Слуцкий. Богословии е и антропологические кончепции человека ХХ века / Филарет // Человек. - 2002. - № 1. - С. 118-126.

4. Зеньковский В. В. Основы християнской философии / В. В. Зеньковский. - М.:Изд-во”Канон”, 1996. - 557 с.

5. Педагогічна наука: час методологічної рефлексії // Педагогіка і психологія. - 1998. - № 2. - С. 9-15.

6. Святитель Василий (Преображенский), епископКинешемс- кий. Беседы на Евангелие от Марка / Святитель Василий (Преображенский). - М. : “Отчий дом”, 2003. - 847с.

7. Святитель Лука (Войно-Ясенецкий). Наука и религия; Дух, душа и тело / Святитель Лука (Войно-Ясенецкий). - М. : Троицкое слово, 2001. - 320 с.

8. Швейцер А. Благоговение перед жизнью / А. Швейцар. - М. : Прогресс, 1992. - 573 с.

Анотація

Ключові слова: духовність, моральність, особистість, моральні цінності, духовні цінності, православ 'я, світогляд, виховання, освіта, соціокультурний простір.

Ключевые слова: духовность, нравственность, личность, моральные ценности, духовные ценности, православие, мировоззрение, воспитание, образование, социокультурное пространство.