Теоретико-методологічні засади дослідження церковного розколу

Виклад основного матеріалу

Принципові зміни, які відбувалися і відбуваються в Україні, породжують низку протиріч, як в економічному, так і духовному житті нашого народу. Сьогодення демонструє нам кризу в моральнісному аспекті, швидкі та значущі соціально-економічні зміни в переламному для України періоді історії. Впродовж багатьох віків наша країна була багатоконфесійною державою, але домінантною релігією завжди була православна. Міждисциплінарне дослідження проблеми взаємовідносин між Українською православною церквою (Київського патріархату) і Українською православною церквою (Московського патріархату) вимагає реалізації аксіологічного підходу. Йдеться про те, що саме аксіологічний, тобто ціннісний і, в такий спосіб, духовно-моральнісний підхід, реалізує завдання виявлення змістовних характеристик вищезазначених взаємовідносин. Ціннісно-смисловий підхід також формує об'єктивне ставлення до минулого, до релігії наших пращурів, до аналізу православного світогляду як такого.

Проблеми духовного характеру, соціально-економічне становище українського народу, взаємодія між владою і церквами, між церквами та ін. обумовлені як внутрішніми, так і зовнішніми факторами. Окрім того, слід звернути дослідницьку увагу й на особливий стан сучасного українського суспільства, який, безперечно, активно впливає на ті соціально-політичні процеси, що відбуваються в державі. Дослідження взаємовідносин двох православних церков є актуальним для усвідомлення їх місця в релігійному житті українського народу, в процесах взаємодії різних сфер соціуму, церкви і державної влади як соціальної інституції та ін. Однією з проблем нашого дослідження є співставлення внутрішніх духовно-моральнісних домінант православної релігії з тими проявами та виявами, які відбуваються в діяльності двох церков.

Науковий інтерес до проблеми між-православного розколу формувався в різних аспектах вивчення даної проблематики. Значна частина дослідників обмежувалася кількома підходами до вивчення наявної проблеми. Але такі науковці як В. Бондаренко, В. Єленський, С. Здіорук, А. Колодний та ін. здійснили детальний аналіз витоків проблеми проголошення автокефалії УПЦКП і її взаємообумовленість з зовнішніми факторами. Спираючись на праці християнських богословівтаких як ІсаакСирін, Кіпріан Карфагенський та ін., можна виокремити положення стосовно церковних розколів і віднайти альтернативні шляхи їх подолання.

Метою статті є міждисциплінарний аналіз основних аспектів церковного розколу на Україні. Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення ряду завдань:

- Здійснити аналіз підходів до вивчення церковного розколу;

- Виокремити основні джерела важливі в контексті дослідження церковного розколу на Україні.

Перша група джерел, які ми використовували в нашому дослідженні - це безпосередньо матеріали, які належать представникам Української православної церкви Київського патріархату і Української православної церкви Московського патріархату. Серед них слід виділити наступні: “Історично-канонічна декларація” УПЦКП, Основи Соціальної концепції УПЦ-МП, також у праці використовувалася інформація з офіційних сайтів УПЦ-КП і УПЦ-МП, матеріали Архієрейських Соборів, Священне Писання, Священне Передання та роботи православних святих. Цінність цієї групи джерел - це те, що вони безпосередньо містять у собі базові поняття православної релігії та їх інтерпретації.

Як вже зазначалося, важливим компонентом джерельної бази нашого дослідження стали офіційні документи Української православної церкви Київського і Московського патріархатів. Всебічний аналіз зазначених документів і неупередженість у дослідженні надає можливість виокремити основні аспекти нездоланності міжправославного розколу, що є необхідним для об' єднання православ' я, а відтак і всього українського народу.

Таким чином, слід виділити “Історично-канонічну декларацію” УПЦ-КП та Основи Соціальної концепції УПЦ-МП. В зазначених документах міститься ґрунтовний аналіз актуальних проблем сучасності Українською православною церквою в своїй цілісності. Серед них варто виокремити: проблеми секуляризації суспільства, проблеми сім'ї, стосовно залучення церкви у охорону здоров' я, взаємодії церкви зі світом, значення науково-технічного поступу, екології, національного питання тощо [6, с. 7].

Радикальні переорієнтації в суспільному розвитку українського народу, в результаті трансформацій у економічній і політичній сферах, стали причиною змін у духовному житті. Зі зміною моральних орієнтирів суспільства виникла необхідність у переосмисленні Українською православною церквою основних соціальних проблем.

Актуальним є положення церкви про важливість слідувати християнській етиці у повсякденному житті. Виходячи з того, що в третьому тисячолітті перед людством виникає велика кількість проблем, ґрунтуючись на християнському віровченні, можна прийти до поступу. Бог постає центром буття, церква Христова є центром всеосвячуючої благодаті, “тому що ніякі пекельні сили не подолають її. Ми є свідками того, як державний атеїзм не зміг подолати Церкву” [6, с. 10].

Важливим є те, що окрім питань соціальної направленості в зазначених документах наводяться основні віроповчальні положення православ'я. Важливе значення серед основних віро повчальних положень відводиться поняттю “церква”: "Церква є зібранням віруючих у Христа, в яке їм заклякається увійти кожний” [6, с. 1]. Церква постає як посередник між Богом і людьми.

Окрім Священного Писання та Священного Передання, вчення церкви міститься у творах святих Отців - істинних вчителів Божественного вчення, що походить від Духа Святого. У наш час тотального відступництва від Христа немає іншого виходу, як слідувати шляхом, вказаним нам святими Отцями.

Серед основних джерел є вчення святих Отців, у творах яких містяться головні положення вчення церкви. На особливу увагу заслуговує вчення преп. о. Ісаака Сиріна, який вбачає у вірі в Бога шлях до спасіння. Основним пунктом спасіння є любов Божа, яка навіть не зменшилася до тих розумних створінь, які стали демонами.

Особливістю його вчення є не залякування людей пеклом, а віра в те, що Бог врятує всіх людей. Саме задля спасіння Він і створив смерть для переходу у вічність: “За цим замислом благодаті більшість людей увійде в Царство Небесне без досвіду геєни (пекло). Але ті, хто із-за жорстокості серця і повного звернення до лукавства і похоті, не страждає і не засмучується із-за своїх помилок і гріхів, оскільки ці люди не були покарані” [5, с. 112].

Отже, можна зробити висновок, що вчення отців Церкви лежить в основі православного віровчення і звернення до їх головних положень надає можливості детально проаналізувати актуальні проблеми православного віровчення.

Наступною важливою працею для нашого дослідження є робота Кіпріана Карфагенського “Про єдність церкви” [7, с. 19].

Зазначена робота маніфестує бачення отцями Церкви проблем розколу. Св. Кіпріан Карфагенський пише про те, що єдність Церкви є необхідною умовою задля спасіння людей, адже церква виступає посередником між Богом і людьми[7, с. 20]. Важливо зазначити, що в контексті між-православного розколу дослідники досить часто звертаються до цієї праці задля підкріплення своїх концепцій положеннями Св. Кіпріана Карфагенського. Частина дослідників веде мову про те, що роздроблення церкви є неправильним і не відповідає християнській етиці, але говорячи про церкву як єдине ціле, Кіпріаном Карфагенським наголошується на тому, що вона може розширюватися, дробитися на множинність. З огляду на таке положення, можна зробити висновок про закономірність відокремлення УПЦ-КП.

Актуальним для нашого дослідження є “Житіє Феодосія Печерського” Нестора Літописця [11], адже в зазначеній праці яскраво описано життя перших аскетів Київської Русі, яке є основою понять аскетизму і соціальної роботи Української православної церкви. Важливим моментом, який є актуальним для нашої роботи є описування благодійності св. Феодосія, яке постало основою соціального служіння церкви. У творі робиться акцент на тому, що Феодосій віддавав нужденним останню крихту хліба, знімав з себе одяг, який йому подарував володар міста. В праці також говориться про пожертви, які приносили люди у церкву, що збереглося й дотепер: “почувши про праведне їх життя, князі та бояри приходили до великого Феодосія, сповідалися перед ним у гріхах своїх, верталися, маючи від нього велику розраду, а також приносили йому дещицю від набутків своїх на втіху братії, на влаштування монастиря свого. Деякі й села дарували їм”[11, с. 26]. На сьогоднішній день благодійність Української православної церкви є актуальним питанням, адже дехто веде мову про те, що церква не має бути забезпеченою, адже робиться акцент на понятті “аскетизму” як центральному понятті православного вчення. А дехто веде мову про те, що якщо церква не буде забезпеченою, то як зможе допомагати нужденним. Аналізуючи вияви благодійності Феодосія Печерського, можна провести паралель з соціальним служінням Української православної церкви.

В процесі нашого дослідження вважається актуальним здійснення грунтовного аналізу основних положень проголошення автокефалії. Основним джерелом інформації є офіційні сайти Української православної церкви, Київського і Московського патріархатів. У тематичному колі зацікавлень сучасного релігієзнавства провідне місце належить саме проблемі канонічності УПЦ-КП. Основні концепції цієї проблематики відображені у таких працях і офіційних документах: В. Бондаренко “Православ' я в Україні: розкол замість автокефалії”, “Експерти про нетрадиційні релігії і міжрелігійні конфлікти”, В. Бондаренко “Міжцерковний конфлікт: паростки надії”, Л. М. Кравчук “Пропоную скликати Всеукраїнський загально-релігійний форум”, П. Сергієнко “Соборність - ідея і реалії”, П. Косуха “З церковних фронтів - на поле християнської благодаті”, “Меморандум християнських конфесій України про несприйняття силових дій у міжконфесійних взаємовідносинах”, П. Дідула “Піст - час гоїти рани”, В. Єленський “Минулий рік був високосним”.

Необхідно зазначити, що чи не найважливішим джерелом інформації для нашого дисертаційного дослідження є Інтернет-ресурси, а саме офіційні сайти Української православної церкви Київського і Московського патріархатів, “Релігійно-інформаційна служба України”, “Релігія в Україні” та ін. Аналіз інформації, наведеної на офіційних сайтах обох патріархатів дозволяє виокремити найважливіші проблеми сучасності, серед них: соціальні проблеми, проблеми державно-церковних відносин, питання православного віровчення тощо. Саме на офіційних сайтах УПЦ-КП і УПЦ-МП є можливість ознайомитися з матеріалами Архієрейських Соборів. Саме завдяки Інтернет ресурсам з'являється можливість бути в курсі всіх останніх подій значущих як для церкви, так і суспільного життя в сучасній Україні.

Друга група джерел репрезентує праці тих релігійних мислителів, які обгрунтовували істини православної релігії в різні часи історії. Серед них необхідно виділити такі: праці М. Бердяєва, І. Киреєвського, В. Соловйова, М. Хом'якова та ін.

Спадщина російських релігійних філософів має велике значення для нашого дослідження, адже саме вони аналізуючи функціонування православ'я в російському соціумі, виокремлювали його як основу менталітету росіян. Тривалий час наукові пошуки дослідників розвитку православ'я обмежувалися історією його виникнення, особливостями віровчення і культу та впорядкуванням фактологічного матеріалу. Тому, ми звернулися до спадщини російських релігійних філософів, адже головною особливістю праць їх праць є погляд на православ'я як на джерело загальнолюдських цінностей.

Як відомо, кожна релігія протягом історії свого функціонування зазнавала трансформацій, що пов'язується сучасними дослідниками зі зміною світогляду суспільства. Згідно з точкою зору англійського православного Митрополита Калліста (Уера), православ'я є найменш зміненою релігією, у зв'язку з чим він констатує його істинність [13, с. 159]. Така точка зору відповідає концепції М. Бердяєва стосовно замкненості православ'я як основної причини збереження небесної істини. В праці “Істина православ'я” [1, с. 56] російський філософ зазначає, що у зв'язку зі своєю замкненістю православ'я було позбавлено духу прозелітизму. Варто зазначити, що термін “прозелітизм” означає розповсюдження своєї віри, тому можна зробити висновок, що більшість православних віруючих, маючи змогу обрати для себе будь-яку релігію, сповідують православ'я від щирого серця. Таке положення характеризує православ'я як релігію, яка маніфестує свободу.

На особливу увагу в розгляді проблеми свободи в релігії заслуговує української дослідниці З. Швед “Релігієзнавчий аспект інтерпретацій свободи в філософії”, де розглядаються сучасні підходи до вивчення проблеми свободи в філософії та релігієзнавстві. Актуальною є теза З. Швед, яка стосується проблеми невичерпності теми свободи яка “спричинена тим, що кожна епоха, культура, іноді етнонаціональна спільнота, розуміє цей феномен по своєму. Інтерпретації можуть залежати від умов функціонування суспільства та людини в ньому” [12, с. 55].

Інша дослідниця О. Білянська в праці “Сутність філософії нової релігійної свідомості у М. Бердяєва” розглядає проблему свободи і приходить до висновку, що свобода і дух є найважливішими категоріями у філософії М. Бердяєва [2, с. 25].

Докладно і структуровано розглянуто філософську спадщину М. Бердяєва в праці Л. Конотоп “Слов'янська релігійна філософія: головні особливості та динаміка руху ідей”. У цій праці було виявлено вплив М. Бердяєва як на російську, так і на українську релігійну філософію, їх подальші модифікації [9]. В наш час проблему свободи, а також модифікації цієї проблеми у православ'ї досліджує велика кількість дослідників, але більшість спирається на праці М. Бердяєва. Саме це говорить про те, що його розуміння свободи як такої й свободи в православ'ї є актуальним й дотепер.

Третя група праць, які постали основою нашої роботи - це безпосередньо релігієзнавчі дослідження.

Актуальним для нашого дослідження є положення українського релігієзнавця А. Колодного, який в своїй праці “Конфесійний плюралізм етапу постмодерну” [8, с. 48] виявляє вплив постмодерну на сучасне християнство. На думку релігіє знавця постмодерн впливає на світовідчуття індивіда, де на першому плані стоїть не якесь логічно оформлене, раціоналізоване віровчення, а глибоко емоційно прочувана реакція людини на навколишній світ.

Український релігієзнавець також наголошує, що деякі дослідники зазначають неправомірність застосування поняття постмодерну щодо релігії. Але варто зазначити, що будь-які навіювання соціуму впливають на динаміку релігійності в тій країні, в якій мають місце. Таким чином, комунізм і фашизм негативно впливали на розвиток релігії, адже релігія і політичні доктрини мають різні природи: “Постмодерністські риси притаманні індивідуальній свідомості сучасного віруючого, який хоча й існує в якійсь конфесійній системі, але фактично функціонує певною мірою виокремленим із неї [8, с. 58].

В наукових працях українських релігієзнавців помітна увага приділяється вивченню впливу культових особливостей православ'я на розвиток національної культури. В науковій праці у співавторстві А. Марчишака і П. Стеблиної “Релігійна культурологія” [10] актуальною вважається кореляція культури і релігії. Маючи складну суспільну структуру, православна церква функціонує в соціальному середовищі. Варто зазначити, що в умовах науково-технічного прогресу в православ'ї відбувається адаптація до реалій сучасного світу. У зв'язку з чим актуалізується проблема адаптації' православ'я до сучасності, яка розкривається в ряді наукових праць Н. Іщук “Соціально-філософське вчення сучасного православ'я: цивілізаційний аспект”, “Соборність та атомізоване суспільство: соціально-філософський аналіз”, “Християнство як етносоціальний феномен”, “Духовна ідентичність і православна система цінностей”, Н. Дударь, Л. Шангіа “Релігія і віра в житті українців”, І. Дзюби “Сучасне суспільне і церковне становище в Україні”.

Значущими для нашого дослідження є положення українського релігієзнавця С. Здіорука [4, с. 34] стосовно взаємовпливів етносу і релігії. Дослідник пов'язує формування етноконфесійної специфіки релігії з взаємодією з етнічними чинниками, які стимулюються необхідністю потреб нації у власній релігійній структурі.

Більшість наукових праць присвячених дослідженню православ'я, як правило, обмежені кількома основними критеріями дослідження, що обумовлює актуальність міждисциплінарного підходу, який дає змогу виокремити основні фактори впливу православ'я на український соціум і зовнішніх факторів на православ'я, також, дати адекватну оцінку пристосованості православ'я до сучасного світу, сформувати основні проблемні моменти міжправославних відносин, виявити відносну величину взаємовпливів православ'я і держави, сформулювати основні можливі положення щодо подолання розколу в українському православ'ї.

На особливу увагу заслуговує праця українського релігієзнавця В. Єленського “Велике повернення: релігія у глобальній політиці та міжнародних відносинах кінця XX - початку XXI століття” [3, с. 180].

В зазначеній праці аналізуються історичні події міжправославного розколу і дається оцінка з позицій сучасності. В. Єленський акцентує на політичній орієнтації УПЦ-КП і УПЦ-МП під час розколу: “Саме питання автокефалії - це питання, в якому політика, у тому числі й міжнародна, беззастережно домінує не тільки над богослов' ям, а й над церковним правом”. Бачення проблеми під політичним кутом зору дає змогу визначити основні проблеми, вирішення яких є першопочатковим для об'єднання УПЦ-КП і УПЦ-МП в єдину Помісну Православну Церкву [3, с. 180].

Чималий комплекс проблем, пов'язаних з аналізом між-православних відносин, проаналізовано у бібліографічних джерелах історичного характеру в синтезі з філософськими підходами. Огляд аспектів складової проблеми державно-церковних відносин наявний у колективних монографіях та наукових працях відомих українських релігієзнавців: В. Лубський, А. Колодний “Академічне релігієзнавство”, “Толерантність: сфера міжконфесійних відносин. Релігієзнавчий аналіз”, О. Сагана “Вселенське православ'я: суть, історія, сучасний стан”, Л. Филипович “Українські візії релігійної свободи і національної ідентичності”, науковий збірник “Християнство: контекст світової історії та культури” за редакцією А. Колодного, П. Яроцького, О. Шуби “Релігія в етнонаціональному розвитку України (політологічний аналіз)”.

Огляд широкого кола вітчизняних і зарубіжних, наукових і богословських джерел засвідчив, що комплексний аналіз стану розвитку сучасних між-православних відносин залежить від історичних подій, базований на міждисциплінарних дослідженнях, синтезі соціально-філософських, соціологічних, релігієзнавчих, політологічних, психологічних та етнічного аспектів. Виникають підстави констатувати наявність конфлікту між УПЦКП і УПЦ-МП. Переважна частина релігієзнавчих праць, що входять до наукового обігу, містять детальний виклад перебігу конфліктних подій у історії України, які мають безпосереднє значення для концептуального аналізу існуючого конфлікту. Зважаючи на той факт, що релігія є моральною опорою більшості людей, все відчутнішою стає потреба в подоланні сучасного між православного розколу, адже відбувається розділення українського суспільства на дві ворогуючі між собою частини.

Аналізуючи сучасні проблеми православ'я на території України, актуально зважати на богословську літературу. Важливим є те, що саме в богословській літературі були закладені концептуальні основи вчення про єдність церкви. Активно аналізувалися єретичні ідеї та дії певних християн, що призводили до розколу в церкві. На нашу думку, значущий внесок у затвердженні цієї концепції належить апостолам св. Петру, Павлу, Ігнатію Богоносцю, еп. Антіохійському. Слід також виокремити внесок представників апологетики - св. Іринея Ліонського, Кіпріана Карфагенського; отців церкви - Василя Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоуста. Серед представників пізнього богослов' я часів діяльності Вселенських соборів слід виділити праці Іоанна Дамаскіна.

Також особливу увагу слід приділити працям православних богословів помісних церков у ХУІІІ-ХІХ ст. До них відносяться праці Ігнатія Брянчанінова, Феофана Затворника, Тихона Задонського, митрополита Московського Філарета (дроздова), бл. Феофілакта Болгарського та ін.

Список використаних джерел

1. Бердяєв М. А. Істина православ'я [Текст] / М. А. Бердяєв // Вісник російського західно-європейського патріаршого екзархату. Париж. 1952. № 11. С. 7.

2. Білянська О. Ю. Сутність філософії нової релігійної свідомості у М. Бердяєва / О. Ю. Білянська // Перспективи. 2004. № 2-3 (26-27), сер.: філософія, історія, соціологія, політологія. С.25-32.

3. Єленський В. Велике повернення: релігія у глобальній політиці та міжнародних відносинах кінця ХХ - початку ХХІ століття / В. Єленський. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2013. 504 с.

4. Здіорук С. І. Етноконфесійна ситуація в Україні та міжцерковні конфлікти / С. І. Здіорук. К.: НІСД, 1993.

5. СирінІсаак. Про божественні таємниці і духовне життя: Сім синів Самони. Пісень на взяття фортеці Анацит. Восьма пісень про рай. Одинадцята пісень про // Від берегів Босфору до берегів Євфрату / перекл. С. С. Аверінцева. М.: Наука, 1987.

6. Історико-канонічна декларація. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2007.

7. Св. Кіпріан Карфагенський. Книга про єдність Церкви // Батьки і вчителі Церкви ІІІстоліття. Антологія. М., 1996. Т. 2.

8. Колодний А. Н. Конфесійний плюралізм етапу постмодерну / А. Н. Колодний // Релігійна панорама. К., 2006.

9. Конотоп Л. Г. Слов'янська релігійна філософія: головні особливості та динаміка руху ідей / Л. Г. Конотоп ; З. В. Швед. Навч. посібник. К.: Літера ЛТД, 2006. 320 с.

10. Марчишак А. Р. Релігійна культурологія: навч.-метод. посібник / П. Ю. Стеблина, А. Р. Марчишак. Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2011. 112 с.

11. Патерик Києво-Печерський / упорядкувала, адаптувала українською мовою, склала додатки і примітки Ірина Жиленко. Відп. редактор В. М. Колпакова. 2-е вид. К., 2001. 348 с.

12. Швед З. В. Релігієзнавчий аспект інтерпретацій свободи в філософії / З. В. Швед. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. 2010. 97. К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”. С. 54-57.

13. Ware T. TheOrthodoxChurch / T.Ware / - 2nd ed.Pelican, 1993. p.359.JSBN 0-14-014656-3.

Размещено на Allbest.ru