Напрями діяльності греко-православного релігійного фонду Буковини в період автономії краю

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ГРЕКО-ПРАВОСЛАВНОГО РЕЛІГІЙНОГО ФОНДУ БУКОВИНИ В ПЕРІОД АВТОНОМІЇ КРАЮ

М.М. Гнидка

На сьогоднішній день актуальними є розвідки функціонування Православної церкви Буковини періоду Австрійської окупації, оскільки характерною рисою, що вирізнялися в її діяльності на той час, є її цілеспрямований рух до унезалежнення. Центральним фактором, що зумовив таку спрямованість Православної церкви є утворення та динамічний розвиток в її структурі потужного економічного комплексу -- Греко-православного релігійного фонду. Він відігравав важливу роль у діяльності церкви, взявши на себе обов'язки утримувати духовенство, надавати священству належний рівень освіти, утримувати сиріт, займатися господарською діяльністю на церковній землі, будувати Храми тощо. В обов'язок священиків, як належить, входило піклування духовною роботою, лишаючи суєту та інші клопоти за межами духовності. Правильно побудована робота духовенства значно підвищувала якісний показник у роботі цілої церкви загалом. Створена структура була унікальною в лоні церкви та дає нам значний досвід для сучасності.

Час, коли надали Буковині автономію 1861 р., характеризується налагодженою роботою Фонду у більшості сфер. Як в сільськогосподарській, так і в промисловій діяльності регіону Фонд розвивався і приймав активну участь. Німецька точність чітко відслідковувалась у його роботі, що зумовлено відповідним адмініструванням за виданими 1786 р. духовними положеннями.

Досліджуваний період знаменувався своєрідним відродженням Фонду, адже приєднання до Галичини (1786-1861) йому на користь не пішло. І це закономірно, оскільки кошти і всі прибутки Єпархіального фонду поглиналися надвеликою адміністрацією, латинською консисторією, де мали місце багато порушень. Зокрема це продажі за безцінь церковних маєтків чиновникам, оплата місіонерської діяльності католицької церкви та ін. Отож, період автономії Буковини постає найбільш піднесеним у розвитку та діяльності Фонду за весь час його існування.

Мета нашого дослідження полягає у визначенні та аналізі специфіки діяльності Православного релігійного фонду періоду автономії краю. Дана мета зумовлює такі завдання:

визначити та охарактеризувати напрямки діяльності Фонду в досліджуваний період;

проаналізувати і розкрити проблеми у внутрішніх і зовнішніх відносинах: церкви та Фонду, держави та Фонду;

розкрити причини унезалежнення Православної церкви, що завершилось утворенням власної митрополії.

Хронологічні межі дослідження окреслюються наданням Буковині автономії і статусу коронного краю 1861 р., та тривають до розпаду Австро-Угорської імперії 1918 р.

Стан вивчення теми. Дослідження Буковини в історіографічному контексті має досить цікаву та розгалужену географію. Найбільш актуальними дані студії є для українців, молдован, румунів, австрійців, німців, росіян. Передусім, дана проблема гостро відображена у працях австрійських дослідників: Ф. Кайндля, Д. Веренки, Д. Дана, А. Вікен- гаузера, Й. Полєка. Їхні праці найбільш точно відтворюють картину минулого Буковини, визначають послідовно проблеми та перспективи у розвитку і діяльності Православної церкви з Релігійним фондом. Серед дослідників, які перебували безпосередньо в умовах того часу потрібно виокремити австрійських генералів Г. фон Сплені та К. фон Ен- ценберга, які в своїх описах або звітах по Буковині подають найбільш точні дані стану краю у всіх царинах, зокрема і церковній. Більше того, у їх звітах присутні плани розвитку Буковини, що найбільше впливали на рішення імператора.

Активно в даному напрямку дослідження на сьогоднішній день працюють румунські науковці -- Міхай Якобеску, Сорін-Тоадер Клі- па, Думітру Валенчук та ін. До давніших дослідників належать Іон

Ністор, Ісидор Ончул, Лазар Герман. Другу групу авторів варто віднести до найбільш цінних, оскільки деякі з них мали пряме відношення до діяльності Фонду і навіть впливали на його розвиток. Зокрема це І. Ністор, який написав низку праць, присвячених діяльності церковної організації.

Варто також відзначити російських дослідників, що працювали по зазначеній проблематиці. Слід виокремити Володимира Мордвинова, який у своєму дослідження детально описує дію «Духовного регламенту». Ще одним дослідником Православної церкви на Буковині є ігумен Гедеон (Губка), котрий також розглядає діяльність Православної церкви в період Австрійської анексії.

В українській історіографії структуру та діяльність Православної церкви Буковини фрагментарно досліджує низка науковців, серед яких потрібно виокремити В. Ботушанського, М. Чучка, С. Никифорака, В. Балуха, В. Докаша, С. Яремчука. У контексті досліджень православного стану в краї автори ставлять акцент на існуванні в структурі церкви такого інституту як Фонд, а також про його значущість і важливі функції в церковній організації.

Більш детально розглядають і піддають критиці діяльність Фонду буковинські науковці радянського періоду -- Д. Степанюк, І. Буховец, М. Гайковський. Відкинувши традицію написання того часу, на яку мала вплив радянська ідеологія, їх роботи займають серйозну нішу в історії Православної церкви і всього буковинського краю. Це критичний підхід до проблем існування Фонду, методів його діяльності, церковних відносин тощо. У цих працях звичайно присутні багато перебільшень, які зводять до негативного впливу інституції на населення.

Окрему нішу в історіографії Буковини займають періодичні видання. Найбільш авторитетні з них -- богословський журнал «Candela», газета «Буковина» та ін. У них розміщувались статті у відповідності до вимог часу і висвітлювали різні проблеми у діяльності Фонду. Вони містять різні погляди на управління і функціонування Православного фонду.

Найважливіше значення у даному дослідженні посідають джерела, що знаходяться у фондах Державного архіву Чернівецької області. Особливе місце для даного дослідження посідає Ф. № 321 «Administrate fondului bisericesc ortodox roman din Bucovina» (Адміністрація Православного релігійного фонду Буковини), в якому знаходяться документи, що дозволяють реконструювати події від створення до ліквідації Фонду. Матеріали цих фондів дають змогу повноцінно відтворити методи роботи і функції єпархіального фонду, дослідити його внутрішню структуру та вивчити документи, що регулювали його діяльність і Православної церкви краю загалом.

Таким чином, можемо стверджувати, що дана проблема має тривалий термін дослідження і широку географію наукових зацікавлень. Однак існує все ж прогалина у дослідженні Православної церкви Буковини, де більший акцент ставиться на діяльності церкви, взаємодії її з населенням. Про діяльність Православного фонду вказується вузько і фрагментарно, тому існує потреба у глибшому дослідженні даної проблеми.

Протягом всього часу існування, як при австрійському, так і при румунському пануванні, адміністрування Фондом доручали позачергово різним міністерствам. Поки Буковина в адміністративному плані входила до складу Галичини (1787-1848 рр.), всі кошти зосереджувались в руках місцевої, галицької влади. Після введення 1848 р. на Буковині самостійного управління завідуванням фундацією передали фінансовій дирекції, що входила до складу міністерства фінансів. У 1849 р. з Галичини управління Православним фондом переведено в Чернівці (90 нерухомих об'єктів, 49 з яких у Північній його частині), тому 1849 р. керівництво передано міністерству агрокультури і гірничої справи під контролем міністерства фінансів; 1870 р. -- повне управління довірили міністерству віросповідань і освіти, а 18 березня цього року створено окрему структуру, до компетенції якої входило вивчення та підвищення ефективності керівництва у підвладних господарствах -- «Цісарсько-королівська дирекція маєтків Буковинського греко-православного релігійного фонду» [18, с. 123] (утримувалась за кошти фонду); 1875 р. -- управління підпорядкували міністерству землеробства а 1908 р. - міністерству публічних робіт [1, с. 141]. Вище зазначені факти дають змогу стверджувати, що королівська влада шукала найефективніші форми контролю та управління Фондом.

Маючи негативний досвід в адмініструванні Фонду, коли він перебував під контролем місцевого управління у Львові, уряд шукав шляхи не повторити минулих помилок. Коли до краю було повернено управління Фондом, певні преференції були надані духовенству. Відповідно з постановами завдання архієпископа і Консисторії відносно Фонду встановлювалися імперським рішенням від 2 лютого 1869 р., а саме: нагляд і оборона багатств фундації, консультація до початку підписань контрактів з продажу власності, складання бюджету з витратами, вираження власної позиції відносно надання грантів, пожертвувань, заповітів і фундацій. Посадових осіб Фонду прирівняли до державних службовців країни [28, р. 19-27]. Світська влада побачила недоліки в управлінні Фондом без консультацій і контролю духовенства над використаннями активів Єпархіального фонду.

Багато нарікань було на діяльність Фонду, що управлявся людьми інших національних інтересів, аніж українських. Керували ним виключно німці католицького і лютеранського віросповідання, які на власний розсуд розпоряджалися активами Фонду, не питаючи думки або дозволу у православної Консисторії. У газеті «Буковина» цілком обґрунтовано стверджували: «Ось чию просвіту піддержує православний Релігійний фонд, що для православних Русинів не має на нічо гроша». Ці слова підтверджує статистика Православної реальної школи в Чернівцях. Вона у 1890 р. нараховувала 366 учнів, з яких 154 жиди, 158 католиків, православних тільки 37; за національною приналежністю було 229 німців, 84 поляки, 25 волохів і тільки 17 русинів [6, с. 7].

Кошти Фонду часто розходилися на справи, що не мали зовсім нічого спільного з православ'ям, а то й часто були прямо йому протилежними. Для прикладу на воєнні потреби, будівництво казарм, на курорти для офіцерів і чиновників, на гірничозаводські справи і цукрові заводи, на будівлі місцевого управління та судів, на урядові школи, на уніатську бурсу, тощо. Тільки завжди не вистачало коштів на потреби для яких і створено Фонд -- на Православну церкву, школи, благодійну діяльність [4, с. 109].

З 1859 по 1895 рр. на будівництво об'єктів, які мали військово- стратегічне значення, уряд використав 4,9 млн. гульд [1, с. 141; 27, р. 50]. У першій світовій війні Фонд був змушений внести свій вклад, більше як на 180 мільйонів крон (терміном від 6 до 40 років), що зазначалися у 8 контрактах-позиках Австрії [28, р. 48, 58]. Сучасний дослідник Буковини В. Ботушанський вказує на загальну суму позик 170 млн. крон, С. Догмара наводить цифру у 163 млн. крон під 5,5 % річних [25, с. 24]. Фонд був резервом уряду, який систематично вилучав з нього суми від тих коштів, що мали йти на потреби церкви і всієї Буковини. На такі позики давав своє схвалення митрополит Буковини, а працівників Консисторії з різних причин було відсторонено від роботи.

Незважаючи на вилучення коштів іноземною владою, Православний релігійний фонд залишався потужною економічною установою. Про це частково можуть свідчити дані станом на 70-ті роки ХІХ ст., коли на Буковині нараховувалося 7 міст, 7 містечок і 456 сіл та поселень, в яких проживали 113 275 сімей. З цієї кількості адміністративних одиниць державі належало тільки 3 міста, 1 містечко, 5 передмість. Інші міста, містечка та села належали Православному релігійному фонду, а частково поміщикам [21, с. 114].

Станом на 1870 р. прибутки Фонду складали 9,5 млн. гульденів і щорічно приносили прибуток 417 тис. гульденів, 239 284 гульдени склав прибуток з нерухомого майна [22, с. 50]. Йому в цей час належало 283 000 га (27% від всієї території) землі, яка включала 237 500 га лісу, 12 000 га орної землі, 9 400 га городів, садів і луків, 21 800 га пасовиськ і 1 300 га неужитків [1, с. 141]. Через 20 років своєї діяльності прибутки Фонду виросли майже вдвоє і складали 800 тис. форинтів, а капітал його склав 16 млн. форинтів [25, с. 13]. За період з 1878 по 1898 рр. прибуток з 1 га фондової землі складали з 1,07 до 1.94 флорина, тобто збільшилися майже вдвоє [2, с. 26]. В 1913 р. прибуток збільшився більш ніж в 3 рази -- 15,4 крейцери (7,7 флоринів) [1, с. 146]. У цей час земельні активи Фонду склали 268 500 га (25,7%), з яких ліси займали 223 900 га, полонини -- 30 000, рілля -- 13 400 га. На території сучасної Буковини (теперішня Чернівецька область) відповідно 68 700 га, 1 900 га, 6 500 га [1, с. 141]. У 1914 р. власність Фонду оцінювалась у 7 млн. гульденів, а його нерухомість у 8 млн. гульд. Відповідно щорічний прибуток складав 900 тис. гульд. [4, с. 18].

З кожним роком, всупереч витратам на потреби держави, Фонд все більше коштів інвестував у розширення меж нерухомого майна. Так, наприклад, 1869 р. за 1 млн. 450 тис. форинтів Фонд купив державні маєтки Жучку (175 га) і Кимполунг. Згодом за 1 млн. форинтів Єпархіальний фонд придбав маєтки в Топорівцях (площа 2007 га) і Стирчі, курорт в Манці за 1 млн. форинтів [2, с. 33]. А також маєтки Дорна- Ватра, Фундул-Молдова, Плоска, Берлінці і Слободзія (140 га) за 290 тис. гульд., Кожушна, у 1883 р. маєток Баяшескул (площею 1 520 га) за 60 тис. гульденів [1, с. 141]. Закупівлі маєтків в загальному обсязі склали 69 000 га, іншої землі 761 га. В період після 1880 р. експропрійовані на користь Фонду близько 30 гектарів землі для побудови під'їзних шляхів та лісових залізниць [27, р. 49-50].

Не менш прибутковим, як здача в оренду нерухомості, у володінні Фонду знаходилося право пропінації (монопольне право на виробництво і продаж горілки в своїх маєтностях). Воно також переважно здавалося в оренду на 3 роки. Для порівняння, на початку 60-х рр. ХІХ ст. Фонд мав від здачі в оренду с/г маєтків 18 тис. фл., а від оренди пропі- нацїї -- 46 тис. фл. У 1873 р. здача в оренду права пропінації принесла Фонду 102 097 флоринів прибутку [8, арк. 32]. У кінці кожного року Дирекція фонду оголошувала конкурс на об'єкти, що будуть здаватися в оренду на наступний період. У грудні 1875 р. Фонд оголосив про здачу в оренду на 1876 р. заклади пропінації у 43 селах (45 шинків) краю. У 1880 р. Єпархіальний фонд здавав 49 пропінацій (86 шинків). На початку ХХ ст. він продав приватним особам 13 шинків [1, с. 143] і володів горілчаним заводом у с. Топорівці [2, с. 43]. Постановою від 1888 р. на Буковині і Галичині прийнято рішення викупити право про- пінації. Загальна викупна сума склала 6 951 798 флоринів. З цієї суми Релігійному фонду імперія виплатила 2 656 678 флоринів, а це на 818 892 флорина більше, аніж потрібно було законно [8, арк. 32; 9, арк. 34]. Отже, політика фонду, що була адміністрована переважно світськими спеціалістами, тримала курс на збагачення, а не на впорядкування Православної церкви і розвиток краю. З одного боку церква заперечуючи і критикуючи п'янство, з іншого - Фонд як церковна інституція пристойно на цьому заробляв.

Важкою в цей період постає боротьба на церковному полі за національні інтереси українців. Серед вищих церковних ієрархів на Буковинській кафедрі не було прихильників української нації, але одним з найвизначніших єпископів був владика Евген Гакман. Будучи вихованим в румунському окруженні, працював більше на користь румунів, як українців. Так, наприклад, за його стараннями засновані і утримані за кошт Релігійного фонду румунська гімназія та реальна школа в Чернівцях. У Богословському Інституті замість викладання латинської мови, за його допомоги була впроваджена румунська викладова мова. Для українців єпископ Гакман нічого особливого не зробив, хіба що не переслідував української мови та українських священиків [3, с. 315-316].

Євген Гакман без сумніву піклувався про життя церкви і першою заслугою є те, що він став проти приєднання Буковинської єпископії до новоутвореної 20 грудня 1864 р. волоської митрополії, яка обмежувалась на Семигород і Угорщину [20, с. 73; 24, с. 279]. Гакман вважав, що церква кожної нації повинна бути «адміністрована самостійно і зовсім незалежно від церкви всякої іншої нації» [23, с. 41]. І на це були відповідні підстави, оскільки «Дієцезія (Буковина) складається з половини віруючих русинів, а з половини румунів» -- зазначив у своєму посланні 1865 р. Гакман в Семигороді [3, с. 314]. Тому це стало б не коректно по відношенню до однієї з найбільших етнічних спільнот краю. Можливо унезалежнення від такого об'єднання і привело до піднесення імператором через кілька років єпископської кафедри до митрополії.

Поштовхом до створення власної митрополії стали політичні процеси. 1867 р. імперія стає дводержавною -- Австро-Угорською. До складу Угорщини ввійшли 2 митрополії -- сербська Карловицька і новостворена румунська Семигородська. В Австрії залишилися 3 єпископства: Буковинське, Далматино-Істрійське (приблизно 100 тис. чол.) та Которсько-Рогуське. Для канонічного приєднання Далматинське єпископство було розділено на 2: Которське і Далматинське. З огляду на такий розподіл канонічно можна було об'єднати їх в одну митрополію Австрійської частини монархії. Найбільш впорядкованою в духовному і економічному плані виявилась Буковинська єпархія, тому імператор підкорив митрополії сербське (далматійське) православне єпископство [21, с. 91]. У зв'язку з цим, попереднім рішенням від 11 вересня 1870 р. створювалась Буковинська митрополія, а 11 жовтня Гакман підвищувалася до сану архієпископа. В наступні роки велася робота по підготовці устрою митрополії, використання коштів Православного фонду тощо. Рішенням імператора 23 січня 1873 р. створювалась Буковинсько-Далматинська митрополія, що впродовж 90 років знаходився в юрисдикції Карловиць [3, с. 310; 19, с. 205; 24, с. 283; 25, с. 10]. Рівночасно з цим влада заспокоїла буковинців, що Гре- ко-православний фонд Буковини не буде використовуватися на користь далматинської церкви [3, с. 291]. З цього часу самостійність у церковному управлінні стає повною [16, с. 62]. Євген Гакман був іменований митрополитом Буковини і Далмації. Водночас він виступав і головою всієї православної церкви в Австрійській частині монархії. Однак на митрополита він не був інтронізований, оскільки погіршився стан здоров'я і 13 квітня 1873 р. Євген Гакман помирає [23, с. 46-47; 26, с. 176].

У цей час постала потреба у вищому органі влади в справах церковного управління. Імператорським указом від 21 серпня 1884 р. затверджений устав митрополичого Синоду, який став суддею і вищою інстанцією у справах новоутвореної Буковинсько-Далматинської митрополії. Синод складався з митрополита і єпархіальних єпископів, які мали право вводити в засідання по одному з духівників своєї єпархії, але голос повинен бути дорадчий. Збирався Синод один раз у рік при потребі в храмі Святої Трійці в Австрії [17]. Таким чином, новоутворена митрополія мала всі канонічні і юридичні права для належного функціонування. православний релігійний духовний влада

Поряд зі складними політичними і церковними процесами, що мали місце в цей час, церква активно займається розбудовою храмів, у яких виникла нагальна потреба. Згідно з церковною статистикою, починаючи з 1775 р. до 1906 р. в краї було побудовано 153 православні храми. Відповідно не всі з них були побудовані на гроші з каси Фонду. На кошти Релігійного фонду і громад -- 4 (3%), а на кошти Релігійного фонду -- 2 (1 %) [1, с. 150]. Зокрема, за рахунок Фонду були побудовані великі кам'яні церкви, що служать прихожанам і до сьогоднішнього дня. У 1862 р. було завершено будівництво церкви Св. Параске- ви у Чернівцях, на зведення якої було виділено 60 000 флоринів (за іншими даними 46,7 тис. фл.). З 1844-1864 рр. збудували Православний Собор Святого Духа в Чернівцях, проект якого разом з проектом резиденції буковинських митрополитів розробили 1794 р. [18, с. 227]. Зведення церкви коштувало Єпархіальному фонду 200 000 флоринів. Митрополичу Резиденцію будували з 1864 -- по 1882 рр. та витрати Фонду на цей величний будинок у мавритансько-візантійському стилі досягли нечуваної суми у 1 830 000 флоринів [1, с. 146; 30, p. 172].

На території Південної Буковини (територія сучасної Румунії) у 1892 р. Фонд допоміг сумою у 51 000 флоринів підняти нову будівлю навколо знаменитої церкви Святого Георгія, або старої Митрополії в монастирі Св. Іоана Нового. Цей монастир знаходився під заступництвом церкви в Яссах, для яких і румунська держава дала з тією ж метою суму у 80 000 франків. У 1894 р. Фонд виділив 50 000 флоринів на відновлення церкви Мірівці в Сучаві [30, p. 172].

Але волохи (румуни) вважали, що Фондові активи мають підтримувати тільки їхню національну спільноту, а не русинів, які спільно проживали на Буковині. Вдаючись до такого помилкового переконання, вони взялись до румунізації всіх приходів, ставлячи там своїх духівників. Про це свідчить стаття в газеті «Буковина», де вказується що «хотя й релігійний фонд державними урядниками адмініструє ся, то все таки мають Волохи (румуни) через церковну єрархию свій вплив на адмініст- рованє і розходи сего фонду, а тая церковна єрархия мусить з самої вдя- чности до всяких жертв обов'язаною ся чути, наколи переконує ся, що ряд хоронить румунський нарід від малих злучених фракцій». Про безперешкодне використання коштів не за призначенням і тільки на одну національну спільноту, свідчить впевненість тих самих румунів: «В випадку війни, буковинський краєвий релігійний православний фонд много рядови (народові -- М.Г.) прислужити може» [5, с. 2].

У середині 90-х років ХІХ ст. у власності Фонду знаходилося 846 будівель, а володіння Фонду оцінювалося у 16 млн. форинтів. Це майно щороку приносило 800 тис. форинтів прибутків, які покривали зі значним залишком всі видатки церкви [25, с. 13].

У новому Положенні з адміністрування церковного Фонду, затвердженому імператорським рішенням від 19 січня 1900 р., йшлося, що: «Керівництво та нагляд за управлінням майном релігійного Фонду належать вищому православному управлінню Буковини і здійснюються на принципах, встановлених Імператором з Міністерством сільського господарства в межах компетенції міністерств», «... контроль над керівництвом Міністерства сільського та лісового господарства, управління маєтками, поставлено на Дирекцію маєтків православного релігійного фонду, яка розташована в Чернівцях» [27, с. 47].

Положення видані 1900 р. корелювалися невеликими змінами імператорського указу від 19 вересня 1909 року, який підтвердив статут Релігійного Фонду, заснованого на базі основоположного акту від 29 квітня 1786 р. [29, p. 67]. Іншими словами, духовне положення від 1786 р. було основним законом, за яким Церковний Фонд очолювало одноосібно монарше правління і залишився таким навіть після Першої світової війни до 1925 р.

На початок ХХ ст. територія земель Православного фонду складала 286 495 га, що становить 25,7 % всієї території Буковини. Окрім того, Фонд мав цінні папери і вклади в кількох банках на суму 70 860 тис. крон [14, арк. 57-69]. Зокрема, на початку ХХ ст. Фонд мав цінних паперів на 9,9 млн. к., які приносили прибуток 439 тис. к. [7, арк. 272276; 11, арк. 82, 261; 12, арк. 7;]. В 1918 Фонд є власником 266 352 га [31, p. 2], тобто 25,71% від загальної площі 1 044 290 га [29, p. 52] на Буковині. Від часу створення Фонду територія його власності скоротилася більше ніж в двічі -- з 63 % у 1786 р. [27, р. 53].

Як підкреслив буковинський дослідник В. Ботушанський, що: при таких багатствах, які мав Фонд, забезпечити добробут порівняно не чисельного православного духовенства було не надто складно, якби його кошти витрачалися за прямим призначенням. Середня річна платня священиків Буковини у середині ХІХ ст. становила 420 фл., 500 фл. -- у гірській частині Пд. Буковини і 630 фл. у гірській частині Пн. Буковини; у 1875 р. -- 700 фл. з двома додатками по 100 фл. через 10 і 20 років, а у місті -- ще 200 фл. додатку на житло [1, с. 150]. У 1895 р. жалування парафіяльних священиків було збільшено від 700 до 1 200 гульденів, а священиків-помічників -- від 400 до 600 гульд. Загальна сума виплат 335 священикам єпархії у 1895 р. склала 270 445 гульденів [10, арк. 23-25; 26, с. 196]. Зарплата єпископа у 1835 р. складала 6 тис. фл., з 1843 р. -- 9 тис. фл., згодом -- 18 тис. фл. на рік (називалася й цифра для митрополита 24 тис. фл.). Членам консисторії виплачувалося по 1,1 тис. фл. і 250 фл. службових надбавок, згодом ця платня зросла [13, арк. 1-24].

Найвищим указом від 16 січня 1907 р. заробітна плата православному духовенству з Православного релігійного фонду була збільшена і призначена у такій кількості: священики - 2800 крон і надбавка в 300 крон після кожних п'яти років; помічники настоятелів - 2300 крон і потім після двох п'ятиліть надбавка у розмірі 250 крон; також вони отримували платню з місцевих коштів, де оплата священика в Чернівцях складала 600 крон, помічника - 500; в містах і селах першого розряду відповідно - 500 і 400 крон; другого розряду 400 і 300 крон.

Розмір фінансових операцій Фонду зросли з 684 тис. крон у 1900 р. до 1 128 тис. крон у 1912 р. -- загалом на 65 %. У 1914 р. Релігійний фонд мав цінні папери в банках на загальну суму 70 860 тис. крон [14, арк. 57-59].

Видатки Фонду відображалися у його щорічних бюджетах. Наприклад, у бюджеті за 1913 р. на культові потреби виділялося 2 739 тис. к., на освіту -- 1 млн. к., на загальні видатки 476 тис. к., на пенсії -- 551 тис. к., на основний капітал -- 853 тис. к.; разом - 5 622 тис. к. Все це покривалося за рахунок основних прибутків від фінансових операцій разом 5 622 тис. к. [15, арк. 13]. Ми бачимо, що від часу доброї організації роботи кожен рік Фонд працював і значним профіцитом, скорочуючи кожен рік видатки на маєтки і ведення сільського господарства, оскільки адміністратори вважали, що самі орендарі повинні покращувати надану їм територію.

Майно Фонду сильно постраждало під час війни 1914-1918 рр. Інвентаризація та оцінка збитків в 1919 р. виявили, що лісове господарство і транспорт, лісництва, заводи, ферми і ставки, будівлі в містах, курорти у Ватрі Дорні і шахти в Якобенах, що в Нижній Молдові постраждали, втративши 65,5 млн. лей [28, p. 45].

Отже, в результаті адміністративної політики Австрійської монархії все рухоме і нерухоме майно Церковного Фонду до першої світової війни оцінювалось близько в 165 млрд. крон [29, p. 55]. Період діяльності Фонду у час автономії краю -- це час відокремлення Церкви і створення власної митрополії. Значне зрушення у сфері щодо підпорядкування церкви і створення духовного центру засвідчувало автономію духовну і світську.

Українська спільнота краю розуміла, що для зміцнення свого становища потрібно створити власну національну церкву і об'єднатися під її проводом. Лідери українського православного духовенства на Буковині Тит Тимінський і Теофіл Драчинський повністю солідаризувалися з провідниками національно-визвольних кіл Буковини й Галичини. Очолюване ними православне духовенство стояло за приєднання цих сусідніх країв у рамках Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Австрійська влада на Буковині залишила прозоре законодавство, яке лишає місце для інтерпретації простої конструкції і належного управління активами фундації. Введення краю і церкви в правове поле монархії дала змогу жителям не відчувати відносно себе упереджене ставлення. Але в окремих випадках керівництво дозволяло собі неприпустимі речі, до яких у повній протилежності стоїть вчення церкви. За церковні кошти (гроші Фонду) до закінчення Першої Світової Австрія проводила війни, тобто церква ніби лобіювала загарбницькі інтереси монархії. Але навіть, незважаючи на великі огріхи влади, цей час залишив нам значний досвід для сьогодення в адмініструванні Православної церкви, що дає можливість і показує шлях до повного виокремлення церкви від держави і звільнення духовенства від меркантильних інтересів.

Список використаних джерел

1. Ботушанський В.М. Православний релігійний фонд Буковини (1786 -- 1918 рр.): соціально-економічний аспект. / В.М. Ботушанський // Питання історії України. Збірник наукових праць. -- Чернівці, 2011. -- Т. 14. -- С. 139 -- 154.

2. Буховец И.А. Антинародная деятельность Православной церкви в Северной Буковине и борьба прогресивних сил края против соціально- экономического и политического гнета духовенства (1774-1918 гг.): дис. канд. істор. наук: 07.00.02 / Буховец Инна Александровна. -- Львов. -- 1987.

3. Власовський І.Ф. Нарис історії української православної церкви / І.Ф. Вла- совський. Т. Ш. -- Київ, 1998. -- 392 с.

4. Воскресенский Г.А. Православные славяне в Австро-Венгрии / Г.А. Воскресенский. -- СПб., 1913. -- 206 с.

5. ДАЧО. Крайове управління Буковини. -- Ф. 3. -- Оп. 1. -- Спр. 8260. -- Арк. 272-276

6. ДАЧО. Митрополія Буковини. -- Ф. 320. -- Оп. 1, Спр. 5007, арк. 57-69

7. ДАЧО. Ф. 321. Православний релігійний фонд Буковини. -- Оп. 1. -- Спр. 173. -- Арк. 13

8. Докаш В.І. Релігійний атлас України: Буковина релігійна: історія, сьогодення, трансформаційні зміни / В.І. Докаш // Релігійна панорама. -- Чернівці, 2010. -- № 10. -- С. 58-71.

9. Кайндль Р.Ф. Історія Чернівців від найдавніших часів до сьогодення, присвячена 60-літньому ювілею правління Його Величності Цісаря Франца Йо- сифа І, в пам'ять про першу документальну згадку про місто Чернівці 500 років тому / Р.Ф. Кайндль. -- Чернівці: КП видавництво «Золоті литаври», 2005. -- 272 с.

10. Козак К., Фішер Е. Краєзнавство Буковини / К. Козак, Е. Фішер -- Чернівці: Золоті литаври, 2006. -- 208 с.

11. Кордуба М.М. Істория Буковини / М.М. Кордуба. -- Чернівці: Руска Рада, 1906. -- 87.

12. Купчанко Г., Деякі історико-географічні відомості про Буковину / Г. Куп- чанко. -- Чернівці, Золоті литаври, 2008. -- 172 с.

13. Мордвинов В. Православная церковь в Буковине (в Австрии) / В. Мордвинов. -- СПб., 1874. -- 139 с.

14. Полянко О. Нарис з історії Православної Церкви на Буковині / О. Полянко. -- Чернівці: Зелена Буковина, 2001. -- 56 с.

15. Семака Є. Церковна Істория / Є. Семака. -- Відень: ц. к. видання шк. Книжок, 1906. -- 308 с.

16. Степанюк Д.М. Експлуататорська роль православної церкви (на матеріалах буковинської митрополії) / Д.М. Степанюк -- Чернівці, 1971. -- 27 с.

17. Яремчук С.С. Нарис історії Православної Церкви на Буковині / С.С. Ярем- чук / Світильник. -- 2001. -- № 9. -- С. 170 -- 209.

18. Clipa S.T. Fondul bisericesc al Bucovinei §i lichidarea lui: 1948-1949 / S.T. Clipa -- Suceava: Editura Universitatii din Suceava, 2005. -- 148 p.

19. Dimitrovici S. Istoricul si organizarea Padurilor Fondului Bisericesc Ortodox- Roman din Bucovina / S. Dimitrovici -- Cernauti: Institutul de arte grafice si Editura «Glasul Bucovinei», 1922. -- pp. 9-10.

20. Nistor I. Istoria Fondului bisericesc din Bucovina. / I. Nistor -- Cernauti: Institutul de Arte Grafice §i Editura «Glasul Bucovinei», 1921. -- 68 p.

21. Onciul I. Fondul religionariu griechisch-orientalische al Bucovinei. Substratul, formarea, desvoltarea si starea lui de fata / I. Onciul -- Cernauti, Tipo- si litografia concesionata Arch. Silvestru Morariu-Andrieviciu, 1891. -- p. 171

22. Opletal J., Das forstliche Transportwesen im Dienstbereiche der K. K. Direktion der Guter des Bukowinaer griechisch -- orientalischen Religionsfondes in Czernowitz / J. Opletal. -- Wien. Verlag fur den Buchhandeln: Wilchelm Frick, K. u. K. Hofbuchhandler, 1913. -- 320 s.

Анотація

У статті автор розглядає основні напрями в діяльності Православного релігійного фонду періоду територіальної, а згодом і духовної автономії Буковини. В дослідженні актуалізуються основні вектори роботи Фонду, що зумовлюють стрімкий розвиток і примноження його капіталу. Аналізується економічна діяльність Фонду, зловживання влади та взаємодія його з православним населенням. Автор відслідковує діяльність Фонду, яка спрямована на церковні потреби, що є першочерговим його завданням. Розглядається методологія взаємодії економічної інституції і духовної влади.

Ключові слова: Православний релігійний фонд, Православна церква, автономія, митрополія, митрополит, священик, селяни, майно.

В статье автор исследует основные направления в деятельности Православного религиозного фонда периода территориальной, а впоследствии и духовной автономии Буковины. В исследовании актуализируются основные векторы работы Фонда, обусловливающие стремительное развитие и приумножение его капитала. Анализируется экономическая деятельность Фонда, злоупотребления власти и взаимодействие его с православным населением. Автор отслеживает деятельность Фонда, которая направленная на церковные потребности, является первоочередной его задачей. Рассматриваются методология взаимодействия экономической институции и духовной власти.

Ключевые слова: Православный религиозный фонд, Православная церковь, автономия, митрополия, митрополит, священник, крестьяне, имущество.

In the article the author examines the main trends in the activities of the Orthodox religious fund during the period of territorial, and then spiritual autonomy of Bukovyna. In the research it is actualized the basic functional vectors of the Fund, which caused the rapid development and enhancement of its capital. It is also analyzed the economic activities of the Fund, abuse of power and its interaction with the Orthodox population. The author traces the functions of the Fund, which are aimed at the needs of the church that remains its primary task. The methodology of interaction between economic institutions and spiritual power is considered too.

Keywords: Orthodox religious fund, Orthodox Church, autonomy, Metropolis, Metropolitan, priest, property.

Размещено на Allbest.ru