Вплив булли "Easemper" на становлення Греко-Католицької Церкви у США

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК477

Львівський національний університет ім. І. Франка

Вплив булли “EaSemper” на становлення Греко-Католицької Церкви у США

Гнідик І.І.

У 1907 р. завдяки зусиллям митрополита Андрея Шептицького [13, р. 112; 17, р. 52; 16, р. 351; 1, с. 87] Папа Пій Х призначив монаха-василіянина Сотера Ортинського першим єпископом для українців - греко- католиків у США. Проте згідно з буллою “Еазетрег”від 14 червня 1907 р. він не мав повної єпископської влади, був підзвітний Апостольському делегатові у Вашингтоні та американським римо-католицьким єпископам [14, р. 45-46]. Без їхнього дозволу греко- католицький єпископ не міг здійснювати пастирську діяльність.Причини такої ситуації крилися у правовій площині і були зумовлені IV Латеранським собором (1215 р.) Згідно з його ухвалами на одній території не могло бути двох єпископських влад. Відповідно, булла“Еаєетрег” стала серйозним випробуванням не лише для С.Ортинського, а й для ГКЦ у США і справила значний вплив на її становлення. Після оприлюднення булли 17 вересня 1907 р. українська спільнота висловила рішучий протест з приводу обмежень влади єпископа і греко-католицького духовенства. Протестна кампанія набрала значного розмаху і ще більше поглибила протиріччя у ГКЦ у США.

Ці проблеми С. Ортинський аналізує у другому пастирському листі до греко-католицьких священиків і мирян (січень 1908 р.).Він вказує причини труднощів та закликає до порозуміння іпримирення галицьких за закарпатських емігрантів у США. Протиріччя між ними, що поклали початок розколу простежуються з 1894 р. В їхній основі були регіональні, етнічно-національні відмінності, слабка національна свідомість та ідеологічні впливи угорського уряду [3, с. 226].

На час публікації пастирського послання пройшло понад три місяці з моменту офіційного оприлюднення булли, проте опозиційні настрої супроти неї і єпископа щораз більше зростали. Проблема полягала у тому, що частина українських емігрантів звинувачували С.Ортинськогов іспірації булли. Однак, єпископ одразу ж після її проголошення подав протест проти неї [10, арк. 93]. Попри всі труднощі, як це видно з його промов та пастирських листів, він мав позитивне бачення справи розвитку Греко-Католицької Церкви у США. Його стратегія полягала у внутрішньому зміцненні греко-католицької спільноти, а саме у творенні повноцінної дієцезії, подоланні непорозумінь між двома гілками емігрантів і відстоюванні прав Церкви зі збереженням вірності Папі Римському. Єпископ зазначав, що працею вдасться побороти всі перешкоди. З цього приводу він наголошував, що“Еа8етреі” не є остаточним варіантом врегулювання становища ГКЦ у США: “Греко-католицький народ не стоїть на буллі, але на Петровій скелі [...] Булла нас не залякує, бо вона не є жодним догматом віри, а лише звичайним розпорядженням, яке ставить нам перешкоду [...] Та кожний з нас знає, що всяку перешкоду можна усунути або ж обійти, якщо лише людина щиро бажає дістатися до своєї цілі” [10, арк. 89].

Натомість радикальніша частина емігрантів обрала шлях некоректних протестів, прагнучи“здобути все і відразу” методикою “[...]крику, ойкання та взивання всіх живих і навіть мертвих з гробу на допомогу” [10, арк. 89]. Єпископ радив замість цього спокійно подумати, як усунути або принаймні обійти цю перешкоду і у такому випадку “було б це діло розумне і не виставляли би самих себе на сміх і сором перед цілим світом. [...] Ми гадали, що тим криком світ заглушимо і Бог зна, що доведемо, а натомість ми як стояли, так і стоїмо під оплотом посередині дороги. Краще ті роблять, що не кричать, а спокійно і розумно беруться до праці [...]” [10, арк. 89].

Цитований уривок добре ілюструє два шляхи боротьби українських емігрантів проти обмежень, накладених буллою, тому протести проти неїдоцільно розділити на дві групи. До першої варто віднести радикальні звернення, публікації у пресі, які іноді малиантиватиканське спрямування. Другу групу становлять протести офіційного характеру у стилі поваги як до єпископа, так і до Апостольського Престолу з одночасним покликанням на церковне право, яке гарантує греко-католицькій Церкві права та привілеї. До прикладу,яскравим виразом цих груп протестів є публікації двох україномовних газет у США. Першу представляє“Американський руський вісник”. Автори цього видання негативно ставилися до єпископа, що яскраво виражалося у статтях. Така позиція поглиблювала розкол української спільноти в Америці, що у свою чергу спричинило вагомі перешкоди на шляху становлення ГКЦ. Другу групу репрезентує газета “Свобода”, яка провадила активну акцію проти булли [7, с. 159], зберігаючи при цьому прихильне ставлення до єпископа.

Спільною рисою першої групи (радикальні протести) було упереджене ставлення до С. Ортинського, на якого безпідставно покладали провину за постанови “Еа8етрег”.“Таких дописів, які підривають повагу греко-католицького єпископа, надіслано багато до старого краю, а також розміщено у місцевих газетах [...]” [10, арк. 90] - зазначав з цього приводу С. Ортинський.

Ініціаторами таких заяв були переважно представники закарпатської еміграції у США, проте і міжвиходцями з Галичини не бракувало радикальних настроїв [2, с. 88-89]. Що ж до закарпатців, то вони перебували під впливом мадяризаційної політики угорського уряду, який побоювався відцентрових національних рухів на своїй території. Наслідком такої політики стало помилкове переконання закарпатських емігрантів у тому, що все галицьке (термін “українське” на той час ще не був поширений) за походженням загрожує і суперечить їхнім суспільним поглядам. До цього варто додати, що національна ідентичність української еміграції ще не була достатньо сформована і перебувала під різними ідеологічними впливами [3, с. 225-226]. С. Ортинський у другому пастирському посланні наводив приклад такого викривленого розуміння. Автор одного з газетних дописів звинуватив єпископа у тому, що він управляє єретичною (!) церквою, яка відкололася від угорської церкви. Мету такої брехні С. Ортинський пояснив бажанням “[. ] дати знати до угорського уряду та всіх вищих чинників хоча б фальшивим донесенням, що новий єпископ небезпечний для Угорщини, бо став на сторону єретиків, які під прапором панславізму гуртують біля себе прибічників Росії і наш народ завертають у свої сіті. Цей факт, що новоіменований єпископ став відразу на сторону єретиків, буде сильним знаряддям для угорського уряду і краєвих єпископів у Римі для його усунення.” [10, арк. 90].

Значну роль у цій складній проблемі зіграло відчуження у відносинах двох груп українських переселенців. Співпрацю між ними унеможливило те, що галицькі емігранти не підтримували проугорську орієнтацію закарпатських, а останні ставилися з пересторогою до галичан через їхню українську національну ідею, побоюючись українізації парафій [15, р. 364-365]. Крім того, вороже ставлення частини емігрантів до новопризначеного єпископа не було новим явищем, бо ще під час діяльності апостольських візитаторів (1892-1896 рр., 1902-1907 рр.), призначених Ватиканом для українців-католиків в Америці, проявилися подібні настрої. Оскільки візитаторАндрій Годобай походив з Пряшівської єпархії, то галицькі емігранти були незадоволені цим вибором, побоюючись мадяризації. У випадку з С. Ортинським сторони помінялися місцями. У 1902 р. митрополит Андрей Шептицький звернувся пастирським посланням до духовенства у справі візитаторів для українців греко- католиків у Канаді і США, у якому виступив на захист візитатораі намагався примирити дві групи українських емігрантів, вказавши кожній стороні конфлікту на їхні неправильні дії. Щодо поділу української спільноти, спричиненого різними національними орієнтаціями, Митрополит зазначав, що “[...]принцип, на котрий спираємося в ієрархічних поглядах, є різниця не народностей, а різниця обрядів; зрештою, угорських українців ділить не народність, а лиш уявлення про ту саму народність” [11, с. 435].

У даному випадку знайти “винних” є трохи невдячною справою, бо існує небезпека впасти у крайнощі. До прикладу, не можна стверджувати, що всі закарпатські емігранти виступили проти єпископа. Між ними була група мирян і священиків, які підтримували С. Ортинського, зокрема один з них, Й. Гануля, з цього приводу зазначав, що єпископ став жертвою тодішніх церковних і народних обставин. Цей священик, з метою захистити С. Ортинськогоініціював видання тижневика “Русин”, який напротивагу“Американському руському віснику”, проливав світло на складну ситуацію [2, с. 84]. З іншого боку, поведінка галицької частини еміграції також не завжди була послідовною. Основна причина такої ситуації крилася в особистих амбіціях [2, с. 85] та мадяризаційних і москвофільських впливах на українських емігрантів.

Негативно налаштовані до єпископа особи використовували подвійну тактику. Одні з них заявляли місцевим американським ієрархам, що нібито новий греко-католицький єпископ налаштований проти них і буде робити все на власний розсуд. Перед своїм єпископом вони скаржилися на буллу, а у вищих церковних колах вимагали суворого дотримування її постанов [2, с. 83]. Наслідком такої поведінки стало поширення неправдивої інформації щодо С. Ортинського, і американські єпископи через це сприйняли його негативно. Інша група негативно налаштованих діяла навпаки: зверталися до свого єпископа “[. ] у великій покорі та любові” з повідомленнями про те, що деякі американські єпископи його не визнають і не хочуть дозволяти йому діяти у їхній дієцезії; при цьому очікували, що він на все це скаже, аргументуючи необхідністю роз'яснити народові позицію єпископа з цього питання.

На таку подвійну гру С. Ортинський відповів у вже згаданому пастирському посланні: “Вийшла папська булла у справі греко-католицької Церкви в Америці - булла гірка, тяжка, понижаюча нас немилосердно. З нагоди цієї булли - замість прийти до Владики та порадитися, що робити, як себе поводити і прийняти пораду від Владики як від отця - ці люди /негативно налаштовані проти єпископа - І.Г./ зраділи тою буллою наче дорогим скарбом, сплеснули в долоні та далі нападають на Владику огидними дописами в “Американському Руському Віснику”, неначе на якого злочинця або зрадника. [. ] на цю тему писали без кінця і міри та сипали громами на єпископа, а єретики пробудилися як зі сну і взялися замітати хату, бо будуть нові гості” [10, арк. 92-93].

За таких обставин С. Ортинський ще раз нагадав, що про буллу він заздалегідь не знав, а як тільки довідався про неї, то підготував протест: “А що цю буллу вважав я за таку, що кривдить нашу Церкву і наш народ, тому відразу запротестував я проти неї і не проголосив її ані священству, ані народу.

[...] Владика нічого більше не міг зробити як те, що зробив. Ця булла як кому, то самому Владиці найприкріша, бо на кожному кроці вона йому на заваді... Я був певний, що народ і священство стане на допомогу своєму Владиці так, як сам Владика стане в обороні народу і священства. Та сталося якраз протилежне. Я планую, всіма силами висвободження греко-католицького народу і священства [...]” [10, арк. 93].

Другу групу протестів складають офіційні звернення до Апостольського делегата у Вашингтоні та римської курії, що покликаються на церковне право. Їхньою спільною ознакою є вираз поваги до Ватикану. Водночас вони виступають проти порушення прав греко-католицької Церкви, затверджених

Берестейською унією та іншими церковними документами. Ці протести є виразом осмисленої, прийнятної та канонічної боротьби за права церкви східного обряду без зневажливих звинувачень та єретизму. Саме завдяки такій тактиці греко-католики домоглися появи 28 травня 1913 р. новоїбулли “Cumepiscopo”. Згідно з нею С. Ортинського було наділено повною єпископською владою [18, р. 5].

Боротьба за скасування булли і створення самостійної греко-католицької єпархійної структури у США (методом згаданої другої групи протестів) розпочаласявосени 1907 р. 25 жовтня митрополит Андрей Шептицький отримав листа від Леоніда Фьодорова (російський священик, майбутній екзарх греко-католиків Росії, який на той час перебував в Італії на навчанні). Після ознайомлення з буллою останній зазначив, що “[. ] достатньо було одного біглого погляду, щоби зрозуміти, що преосвященний Сотер поставлений у безвихідне становище і чистота обряду не може бути збережена, і що через це . русинам загрожує схизма” [5, с. 157-158]. Після приїзду до Риму, Л. Фьодоров намагався налагодити контакти з деякими ватиканськими кардиналами, які могли б вплинути на складну ситуацію, зумовлену буллою. Зокрема, він спілкувався з італійським кардиналом та ватиканським дипломатом, секретарем попереднього папи Лева ХШ, Маріано Рамполладель Тіндаро та, впливовим іспанським теологом, кардиналом Вівесом Тито, а також з бенедиктинцями Грецької колегії і наголосив, що вони “[. ] шкодують, що справа про американського єпископа набрала такого небажаного повороту і радять негайно звернутися з протестом до папи” [5, с. 158]. Після цих консультацій Л. Фьодоров радив, щоб усі галицькі єпископи на чолі з митрополитом обґрунтували папі небезпечні наслідки від запровадження булли, а саме загрозу схизми і невдоволення греко-католицького клиру. Цей протест крім того, мав би бути підписаний принаймні всіма деканами, каноніками, професорами богослов'я галицьких семінарій та університету. Такий же протест мали підготувати усі греко-католицькі священики в Америці і направити безпосередньо до Папи .

Л. Фьодоров зауважив, що очевидно ватиканський уряд боїться надати американському греко-католицькому єпископу більш широкі повноваження і права, щоб не порушити канонічну практику, що на одній території не може бути двох єпископських влад. У цьому, як зазначає автор, вони цілком праві, однак не потрібно вдаватися у другу крайність, нівелюючи будь-яку самостійну діяльність греко-католицького єпископа. У підсумку Л. Фьодоров порадив митрополиту звернутися особисто з листом до кардиналів Рамполли та Вівеса. Останній, за спостереженням Л. Фьодорова, серйозно зацікавився питанням становища церков східного обряду. Як зазначає автор, під час розмови згаданий кардинал наголосив на тому, що Папа безповоротно вирішив заборонити перехідгреко-католиків у США на римо-католицизм, хіба що у випадку крайньої необхідності. Л. Фьодоров також просив переслати випуски часописів, які пишуть про буллу. Він обіцяв перекласти необхідні фрагменти і подати як меморії кардиналам Рамполлі, Вівесу, Роллері і Беніньї [5, с. 158-159].

Відповідно, наступний 1908 р. був насичений протестами подібного характеру. У Філадельфії тоді відбулася Х Конвенція Руського Народного Союзу. На зібранні вирішили направити делегацію до Апостольського делегата Діомеда Фальконіо у Вашингтоні. Один з учасників цієї делегації, Дмитро Капітула, у спогадах вказував, що головною метою напротивагу заявам проугорськи налаштованих закарпатських емігрантів проти єпископа було “[. ] скріпити перед Апостольським Делегатом становище єп. Ортинського і дієцезії заявами, що нарід та організації є при єпископі й бажають собі, щоб їхній єпископ мав усі ті права, що їх мають айриські /американські римо-католицькі ірландського походження - І.Г./ єпископи”. Цікаво, що до складу делегації увійшли два представники закарпатської еміграційної спільноти (автор називає їх “наші закарпатські брати”), яких запросили з метою “[. ] показати, що це тільки кілька угро-руських священиків “бунтується”, а нарід не є проти єпископа” [4, с. 178].

Під час зустрічі з Д. Фальконіо учасники делегації вручили йому меморандум греко-католицького духовенства з проханням зрівняти у правах С. Ортинського з американськими єпископами. Звернення було аргументовано необхідністю зупинити боротьбу частини емігрантів проти єпископа, який не має повноцінних єпископських прав. За свідченням Д. Капітули, Апостольський делегат пообіцяв зробити все можливе для реалізації меморандуму [4, с. 179].

Цього ж року був виданий “Протест проти установленої булли, виданої дня 14 юнія р. 1907 про нашу американську церкву греко-католицьку обряду руського”. Він починається з подяки Папі за зможуть успішно витримати боротьбу зі схизмою. 2) Головним аргументом православних для переходу греко-католиків у православ'я в Америці є звинувачення Риму у намаганні латинізувати католиків східного обряду, і за таких обставин згадана булла буде для них вагомим доказом подібних звинувачень. 3) З приводу того, що українські греко-католики у США не перебувають на території з переважною більшістю християн східного обряду, а навпаки, можна зазначити на особливих обставинах їхнього становища в Америці, а також наголосити на тому, що римо-католики, які не перебувають на своїй власній території (як наприклад на Балканському півострові) тим не менше мають набагато більше привілеїв, ніж русини- католики в Америці. Див.: [5, с. 158-159].

призначення першого єпископа, а також вираженням негативного значення булли: “[...] як явний знак любові і покровительства Святішого нашого Отця до нашого східного обряду і до нашого, стільки нужди і переслідувань перетерпівшого руського народу, тим більше, що ми знали про всі інтриги, яких ужито проти цього призначення. Однак невдовзі жаль і смуток наповнили серця наші, коли появилася в газетах видана про нас булла, яка понизила нас, нашого єпископа, наших священиків, нашу церкву [...]” [8, арк. 17-18]. [...] Ми читаємо розпорядження цієї булли з плачем, гіркотою і соромом на обличчях наших [. ] ми позбавлені всього, що нам дороге і святе, ми позбавлені всього, що Апостольський Престіл до тепер нам забезпечив і підтвердив.” [8, арк. 21]. Такі відверті та прямолінійні фрази, подекуди сильно драматизовані, проте, не виражають зневажливого ставлення до ватиканського уряду, на відміну від попередньої групи протестів. Навпаки, у тексті вказано, що святим обов'язком є виразити Папі “[...] жаль і гіркоту, а передовсім розкрити властиву ціль цеї булли!” [8, арк. 18]. На думку авторів звернення, причини видання булли криються у тому, що вороги церкви “[. ] оклеветали, зневажили і очорнили”греко-католиків в Америці перед Папою, переконавши його фальшивими інформаціями у тому, що розпорядження булли послужать на користь народу, обряду та греко- католицької церкви у США. На думку авторів протесту, до цієї справи причетна американська римо-католицька ієрархія з метою перетягнути греко-католиків у римо- католицизм [8, арк. 18]. Як підтвердження негативного ставлення до греко-католиків у США наводиться випадок посвячення пітсбурзького кафедрального собору, на яке були запрошені священики всіх національностей, крім українських греко-католиків. Цікаво, що така поведінка стосувалася не лише українців, а й представників інших народів відповідного обряду, зокрема, у документі зазначено про відмову римо-католицького єпископа дозволити італійцям - греко-католикам збудувати свою церкву у Брукліні. Отож, греко-католицька церква у США складалася не лише з українців, а також з румунів, хорватів, угорців, італійців, албанців тощо, яких автори протесту просили також підчинити під владу греко-католицького єпископа [8, арк. 19]. Про це свідчить той факт, що у числі жертводавців на організацію зустрічі С.Ортинського при приїзді до США є священик Кірось Піннола, парох італійської греко-католицької церкви у Нью-Йорку [6, с. 1]. католицький церква булла єпископ

Згаданий протест покликається на важливі церковні документи щодо греко-католицької церкви: “Ми будемо боронити права нашої церкви, ми зможемо постояти за привілеї батьків наших, які святим нашим апостолам Кирилу і Методію подав Адріан ІІ та Іоанн УШ, а підтверджували час від часу проти фанатизму і нападів латинських єпископів Лев Х, Климент УІІ, Павло У, Урбан УІІІ, Бенедикт ХІУ та ін. [...] тим більше, що ці права і привілеї церкви нашої, затверджені під час прийняття “св. Унії”, лише за двостороннім рішенням можуть бути змінені!” [8, арк. 18]. Наступна частина документу містить детальний перелікпунктів булли, які, на думку авторів, глибоко ображають їхній народ [8, арк. 19-21].

На відміну від попереднього протесту, “Представленє Львівської Ставропігії' з р. 1908 у справі греко-католицької Церкви в Америці”, направлене папі Пію Х подає ще глибший і деталізований аналіз церковних документів на користь греко-католицького обряду з конкретними прикладами і прецедентами з історії. Це дозволяє зробити висновок, що автори були глибоко ознайомлені з канонічним правом. Завдяки цьому протест виглядає дуже переконливим, містить конкретні прохання. Вони, на відміну від групи радикальних протестів, висловлені у шанобливому стилі звертання до Папи з одночасним наполегливим і переконливим аргументуванням проти постанов булли. Стилістику і мету “Представленя...” добре репрезентує наступний уривок: “Зі смиренням Інститут дозволив собі відверто і щиро вилити перед Престолом Вашої Святості важкі почуття, якими накипіло зболене серце наше і відкрити небезпеку, яка загрожує нашій Унії зі сторони булли, виданої Вашою Святістю - не сумніваємося -у добрій вірі, однак під впливом порадників або неознайомлених із справжнім станом справ або ж тих, хто дивиться на цю справу з точки зору закорінених упереджень неприязні до нашого народу. Зволь, Святійший Отець, звернути увагу на це наше звернення, написане, правда, сміливо і відверто, і без звичних красномовних підлесливих прикрас, однак з властивою відданістю і повагою. Ніщо інше не керує нашим починанням, як тільки любов і прив'язаність до св. Римського Престолу і погляди на благо св. Католицької Церкви.” [9, с. 48]. “[.] Булла від 14 червня 1907 р. - то великий камінь спотикання, закинутий у Церкву Христову, через який багато спотикнуться, а навіть вже спотикнулись”. Автори висловили Папі також свій жаль, що через цю ситуацію греко-католикам у США закидають, що “[. ] ваш Рим не мати вам, а мачуха [. ]”, а для протиставлення акцентують на тому, православні росіяни в Америці є вільними, а греко-католики підчинені римо-католикам. “У буллі Вашій від 14 червня 1907 р. нещасний розкол Церков отримав нову силу. Якої шкоди можна у майбутньому ще чекати від неї, це потрібно сказати тепер” [9, с. 47].

Автори звернення також акцентують на тому, що постанови булли суперечать умовам, на яких була прийнята Берестейська унія, а також іншим папськимрішенням, “[. ] завдяки яким унія могла поширитися і закріпитися посеред русинів і прив'язати їх до св. римської Церкви” [9, с. 39]. У “Представлені” подано вичерпний розширений перелік церковних документів з цього приводу.

Підсумкові висновки протестів подібні: прохання до Папи відмінити буллу; надати Сотеру Ортинському повну єпископську владу, щоб він був не підпорядкований, а рівний у правах з римо- католицькими єпископами Америки; налагодити структуру ГКЦ у США відповідно до згаданого переліку документів” [9, с. 49].

Отже, булла “Easemper” стала серйозним випробуванням у процесі становлення ГКЦ у США. Вона зумовила серйозну хвилю протестів посеред українців не лише в Америці, а й на батьківщині. Проте, частина емігрантів через власні амбіції вдалася до крайнощів, безпідставно звинувативши свого єпископа. Така діяльність спричинила ще більші труднощі. Натомість інша група обрала шлях офіційних протестів з покликанням на церковне право, залишаючись при цьому вірними єпископу і Ватикану. Саме така стратегія допомогла вибороти становлення у 1913 р. повноцінної греко-католицької дієцезії у США.

Список використаних джерел

1. Баб'як А. Подвиг Митрополита Андрея Шептицького як Апостольського візитатора для українців (1920-1923) і його взаємини з урядом Польщі / А.Баб'як. -Тренто-Больцано, 2013. - 239 с.

2. Ваврик В. Єпископ СотерОртинський Чина Святого Василія Великого. У сорокаліття його смерти / В.Ваврик. - Філадельфія: Видавництво ОО. Василіян у ЗДА, 1956. - 93 с.

3. Гнідик І. Митрополит Андрей Шептицький і проблема становлення Греко-Католицької Церкви у США (аспект подолання конфлікту між греко-католиками із Закарпаття та Галичини) / І.Гнідик//Болісні травми минулого: історична правда та імперативи сумління. ХУІ Міжнародна наукова конференція студентів і молодих науковців 12-13 квітня 2013 року. Львів. - Інститут релігії і суспільства Українського католицького університету. - С. 224-233.

4. Капітула Д.Три делєґаціі до Вашингтону. (З доповненням редакції з “Свободи”) / Д.Капітула// Ювілейний альманах УНС 1894-1944 виданий з нагоди п'ятдесятлітнього ювілею Українського народного союзу /Зредагував д-р Лука Мишуга. - Джерзі Ситі, Ню Джерзі: накладом Українського Народного Союзу, 1944. - С. 178-180.

5. Митрополит Андрей Шептицький і греко-католики в Росії. Книга І. Документи і матеріали, 1899-1917 /Упорядкували Аввакумов Ю., Гайова О.- Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2004.

6. На обезпеченіеиздержекьпривитаніяегоПреосв. С. Сот. Ортиньскогоновейшежертвовали // Свобода (США). - 1907. - 15 серпня. - С. 1.

7. Пропам' ятна книга видана з нагоди сороклітнього ювілею Українського народного союзу /Зредагував д-р Лука Мишуга. - Джерзі Ситі, Ню Джерзі: накладом Українського Народного Союзу, 1936.

8. Протестьпротивьустановленоибулль, виданои дня 14. Юнія р. 1907-го про нашу американську церков греко-католицку обряду руского // ЦДІАЛ. - Ф.358. - Оп.2. - Спр.70.

9. Стефанович А. З передвоєнних документів до історії нашої Церкви: Відповідь для Краківської анкети з р. 1912 о польсько- українських відносинах, списана проф. о. Александром Стефановичем. Представленє Львівської Ставропігії з р. 1908 в справі греко-католицької Церкви в Америці / А.Стефанович. - Львів: з друкарні Наукового Товариства ім. Шевченка, 1929. - 49 с.

10. ЦДІАЛ. -Ф.358. - Оп.2. - Спр.70.

11. Шептицький А. Пастирські послання 1899-1914 рр. / А.Шептицький.- Львів : видавництво “АРТОС”, 2007. - Т. 1. - 1014 с.

12. Magocsi P.R. Our people: Carpatho-Rusyns and Their Descendants in North America / Magocsi P.R. - Multicultural History Society of Ontario, 2004. -267 р.

13. Markus У. A Century of Ukrainian Religious Experience in the United States. - P. 112.

14. Paska W. Sources of Particular Law for the Ucrainian Catholic Church in the United States: A Dissertation Submitted to the Faculty of the Scool of Religious Studies of the Catholic University of America / Paska W. -Washington,1975. - 183 p.

15. Pekar A. Historical background of the Carpatho-Ruthenians in America / Pekar A. // The Ukrainian Historical. - N.Y.-Munich, 1976. - P. 87-116.

16. Procko B. Sheptyts'kyi and Ukrainians in the United States / Procko B. // Morality and Reality: The Life and Times of Andrei Sheptyts'kyi/ editor P.R. Magocsi. - Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies University of Alberta, 1989. - P. 349-362.

17. Procko B. The Byzantine Catholic Province of Philadelphia: A History of the Ukrainian Catholic Church in the U.S.A. Dissertation presented to the Faculty of Arts of the University of Ottawa throughthe Department of History as partial fulfillment of the requirements for the degree of Doctor of Philosophу/ Procko B. - Villanova, 1963. - P. 52.

18. Statutes of the Archeparchy of Philadelphia:enacted and promulgated / Constantine Bohachevsky, S.T.D.- Philadelphia : Metropolitan Chancery,1960.

Анотація

Проаналізовано проблеми становлення Греко-Католицької Церкви у США на початку ХХ ст. та роль булли “Easemper" (“Так завжди ") у цьому процесі. Булла вагомо обмежувала повноваження першого єпископа СотераОртинського.Українські емігранти у США розпочали активну протестну акцію супроти постанов цього документу. У статті зауважено, що ці протести варто поділити на дві групи: радикальні та офіційні. До першої групи слід віднести звернення зі звинуваченням С.Ортинського та подекуди з антиватиканським спрямуванням. Друга група протестів основана на церковному праві і збереженні вірності єпископу та Ватикану. З огляду на те, що ця тематика є малодосліджена в історіографії, приділено значну увагу порівняльній характеристиці двох видів протестів на прикладі опублікованих і неопублікованих документів. Проаналізовано наслідки протестної кампанії обох груп та їхній вплив на становлення Церкви. Підсумовано, що лише протести другої групи допомогли здобути встановлення повноправної греко- католицької дієцезіїу США.

Проанализированы проблемы становления Греко-Католической Церкви в США в началеХХст. и роль буллы “Easemper" (“Так всегда") в этом процессе. Булла веско ограничивала полномочия первого епископа СотераОртинского. Украинские эмигранты в США начали активную протестную акцию против постановлений этого документа. В статье замечено, что эти протесты стоит разделить на две группы: радикальные и официальные. К первой группе следует отнести обращение с обвинением С.Ортинского, иногда с антиватиканским устремлением. Вторая группа протестов основана на церковном праве и сохранении верности епископу и Ватикану. Ввиду того, что эта тематика малоисследована в историографии, уделено значительное внимание сравнительной характеристике двух видов протестов, на примере опубликованных и неопубликованных документов. Проанализированы последствия протестной кампании обеих групп и их влияние на становление Церкви. Подытожено, что лишь протесты второй группы помогли добиться установления полноценной греко-католической диецезии в США.

Ключевые слова: Церковь, булла, каноническое право, греко-католики, протесты, диецезия.