Константин Великий та Трдат ІІІ: хто був першим християнським правителем

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНСТАНТИН ВЕЛИКИЙ ТА ТРДАТ ІІІ: ХТО БУВ ПЕРШИМ ХРИСТИЯНСЬКИМ ПРАВИТЕЛЕМ

Пуховець Д.С.

кандидат історичних наук, асистент кафедри історії стародавнього світу та середніх віків, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Анотація

Проаналізовано процес прийняття християнства Константином Великим та Трдатом ІІІ. Вони розпочали християнізацію Римської імперії та Вірменії, оголосивши цю релігію офіційною. Існують традиційні дати початку цих дій: 313 р. - рік Міланського едикту; 301 р. - рік хрещення Трдата Григором Просвітником. Але хрещення обох правителів овіяно величезною кількістю легенд. Тому ми вважаємо, що питання “хто був першим християнським правителем?” залишається відкритим. Для вирішення цього питання ми використовуємо такі наукові методи як порівняльно-історичний та ретроспективний. На нашу думку, спочатку Константин Великий почав сприяти християнству в Римській імперії. Це стало сигналом для Трдата ІІІ, який почав аналогічні процеси в Вірменії. Таким чином він хотів зблизити Рим та Вірменію у цивілізаційному сенсі.

Ключові слова: Константин Великий, Трдат ІІІ, Григор Просвітник, християнство, Римська імперія, Вірменія.

Annotation

Pukhovets D. S., Ph.D. in History, Historical Faculty of the Kiev National Taras Shevchenko University, Department of Ancient and Medieval History (Ukraine, Kiev)

Constantine the Great and Tiridates III: Who was the first Christian ruler?

This article analyzes the process of the adoption of Christianity by Constantine the Great and Tiridates III. They began the Christianization of the Roman Empire and Armenia declaring that religion official. There are the traditional dates for beginning of this process: 313 A.D. -- year of the Edict of Milan, 301 A.D. -- year when Tiridates was baptized by Gregory the Illuminator. But the baptism of both rulers is covered with a huge number of legends. So we think that the question “Who was the first Christian ruler?” remains open. To meet these goals we use scientific methods such as comparative historical and retrospective. We believe that at first Constantine the Great began to promote Christianity in the Roman Empire. This was the signal for Tiridates III, who started similar processes in Armenia. So he wanted to bring together Rome and Armenia in civilizational sense.

Keywords: Constantine the Great, Tiridates III, Gregory the Illuminator, Christianity, Roman Empire, Armenia.

Аннотация

Пуховец Д. С., кандидат исторических наук, ассистент кафедры истории древнего мира и средних веков, Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко (Украина, Киев)

Константин Великий и Трдат III: кто был первым христианским правителем?

Проанализирован процесс принятия христианства Константином Великим и Трдатом III. Они начали христианизацию Римской империи и Армении, провозгласив эту религию официальной. Существуют традиционные даты начала этого события: 313 г. -- год Миланского эдикта; 301 г. -- год крещения Трдата Григорием Просветителем. Но крещение обоих правителей овеяно множеством легенд. Поэтому мы считаем, что вопрос “кто был первым христианским правителем?” остается открытым. Для решения этого вопроса мы используем такие научные методы как сравнительно-исторический и ретроспективный. По нашему мнению, сначала Константин Великий начал покровительствовать христианству в Римской империи. Это стало сигналом для Трдата III, который начал проводить аналогичные процессы в Армении. Таким образом, он хотел сблизить Рим и Армению в цивилизационном смысле.

Ключевые слова: Константин Великий, Трдат III, Григорий Просветитель, христианство, Римская империя, Армения.

Християнство є одним з ключових факторів, які визначили основи самобутності Європейської цивілізації. Звичайно, ця релігія має глибоку філософію та сильні моральні основи. Але її поширення було б неможливим без політичної волі володарів. Як правило, християнізація завжди проходила “з гори” - через волю правителя. Він спочатку приймав християнство сам, а потім змушував християнізуватися своє оточення та широкі народні верстви. Як правило, для того, щоб християнство остаточно стало своєю релігією для всього населення, потрібні були десятки, а то і сотні років. Але оцей перший поштовх часто ставав визначальним для процесу християнізації. Християни були серед правителів ще у ІІІ ст. по Р. Х. (цілком можливо, що християнином був римський імператор Філіп Араб (244-249)). Але вони нічого не робили для поширення цієї релігії. Тому на право вважатися першим християнським правителем можуть претендувати люди, які дійсно сприяли християнізації своїх країн: римський імператор Константин Великий та вірменський цар Трдат ІІІ. Нібито, питання, хто з низ був першим є нелогічним. Адже є хрестоматійні дати початку сприяння християнству: 313 р. - дата Міланського едикту Константина, та 301 р. - дата хрещення Трдата ІІІ. Але дослідження джерел показало, що це питання є більш складним та неоднозначним. Ми здійснимо аналіз джерел, які розповідають про хрещення Константина та Трдата, спробуємо відділити легендарну частину від реальних подій та визначимо мотивацію правителів у прийнятті цього доленосного рішення. Для вирішення цих цілей ми використаємо такі наукові методи як порівняльно-історичний та ретроспективний. Дослідження базується на принципах історизму, науковості та об'єктивності.

Звичайно, подібний аналіз неможливий без використання джерел. Процес хрещення Константина описаний у Євсевія Кесарійського в “Житті Константина”, а також в специфічному документі під назвою “Константанів дар” (про нього буде йтися далі). Євсевій (бл. 265 - бл. 339) був наближеним до імператора єпископом, його радником у релігійних справах після 326 р. Твір “Життя Констанина” у чотирьох книгах, написаний у 337 р., в формі панегірику описує все життя та кар'єру правителя. Основні джерела щодо Трдата ІІІ та його хрещення написали засновники вірменської історіографії - Агатангелос та Мовсес Хоренаци. Ім'я Агатангелос, ймовірно, є псевдонімом і перекладається як “Благовісник”. Про цього автора відомо, що наприкінці III ст. - на початку IV ст. він був особистим секретарем Трдата ІІІ. Назва його твору “Історія навернення вірмен у християнську віру” сама по собі розкриває основний сенс праці. Мовсес Хоренаци (бл. 410-490) в своїй фундаментальній “Історії Вірменії” про хрещення Трдата ІІІ повідомляє небагато (відсилає своїх читачів до твору Агатангелоса), але приводить дуже важливі дані про самого царя та його батька Хосрова ІІ. Важливим джерелом щодо датування християнізації Вірменії є праці автора VII ст. Себеоса “Історія імператора Іракла”. В історіографії питання, звичайно, постаті Константина приділено значно більше уваги, ніж постаті Трдата. В тому числі до проблеми хрещення Константина зверталися і ми [див., наприклад, 7]. А ось проблематика Трдата ІІІ є маловідомою у вітчизняній історичній науці. Тому в питанні хрещення Констатина ми зупинимось лише на вузлових моментах (це створить необхідне тло для розуміння тих процесів, які відбулися у Вірменії). А ось питання хрещення Трдата ІІІ буде досліджене дуже докладно.

Тепер перейдемо безпосередньо до обставин хрещення правителів. Майже протягом усього середньовіччя часом хрещення Константина вважався 315 р. Така віра базувалася на документі, який має назву “Конс- тантинів дар”, що був написаний від першої особи. Ніби то, Константин пише у ньому, що він захворів на проказу. І коли він відмовився від лікування жерців-язичників (“жерці Капітолія прийшли сюди, говорячи мені, що я повинен зробити купальню на Капітолії та заповнити її кров'ю невинних дітей, і я буду очищений купанням у ній, коли вона буде тепла” [2, р. 17]), до нього уві сні прийшли апостоли Петро та Павло та сказали, що вилікувати Константина зможе Папа Римський Сильвестр, який на той час ховався від переслідувань на горі Сераптіон: “Коли ти викличеш його до себе, він покаже тобі святу водойму, в яку він занурить тебе три рази, і тоді вся сила прокази залишить тебе” [2, р. 17].

Відповідно до тексту, церемонія хрещення відбулася в Латеранському палаці. Константин спочатку молився та каявся у всіх своїх гріхах. Потім він сказав, що вірить у Бога-Батька та Бога-Сина. І потім, після того, як купель була освячена, вода спасіння очистила його через потрійне занурення [2, р. 18]. Імператор виліковується від прокази та стає повноцінним християнином. Часом хрещення Константина документ називає 315 рік, адже там говориться про четвертий консулат Константина, який припадає на цей рік. Документ суперечить всій християнській традиції, в ньому немає згадки про видіння Константина 312 р. До своєї хвороби Константин - цілковитий язичник.

Цей документ, “Константанів дар”, очевидно, було створено в середині VIII ст., можливо, за часів Папи Римського Стефана II (сер. VIII ст.). Стефан ІІ благословив на імператорським престол Піпіна Короткого та його синів, та отримав визнання за собою світської влади над Італією. Можливо, “Константанів дар” було використано для обґрунтування цих домовленостей. Хоча “Константинів дар” є підробкою, версія хрещення імператора Папою Сильвестром представлена у багатьох інших авторів. Це і єпископ з Сирії Якоб Соругський (452-521), і Мовсес Хоренаци, і Григорій Турський, і навіть цілком офіційний документ - “Книга пап” (Liber Pontificalis), видана в VI чи VII ст. Отже, ця легендарна історія хрещення Константина в ранньому середньовіччі була найбільш популярною на території всієї колишньої Римської імперії. християнство римський вірменія релігія

Якщо говорити про реальні обставини християнізації Константина, то тут слід відділи два процеси: навернення Константина у християнство як момент внутрішнього прийняття імператором цієї релігії та хрещення як християнську церемонію. Навернення Констанина у християнство відбулося у 312 р. перед вирішальною битвою з його противником Максенцієм. За свідченнями Євсевія, Константин побачив “знамення хреста, що утворилося зі світла та лежало на сонці, з написом “цим перемагай!” [Euseb. V.C., I, 28]. Пізніше імператору явився уві сні Ісус Христос з баченим на небі знаменням та звелів нанести цей символ на щити своїх воїнів [Euseb. V.C., I, 28]. Константин так і зробив, переміг у битві та почав заповзято сповідувати християнство.

Можна ставити під сумнів самі християнські легенди, але навернення Константина, очевидно, дійсно відбулося в цей період. І язичники і християни тих часів вірили у здатність божеств впливати на життя людей. Константин знав, що Максенцій вже задобрив язичницьких божеств, тому сам він вирішив попросити допомоги у іншої сили - християнського Бога. Перемога у битві привела Константина до думки про могутність християнського Бога, і далі він продовжував звертатися до нього. Тобто, саме навернення Константина у християнство було доволі язичницьким: він обирав під покровительство якого з богів стати, і вибрав саме християнського Бога. Але з часом зв'язок імператора з християнством все міцнішав і наприкінці життя правитель вже гарно розбирався в християнській догматиці.

Спроба пояснити зміну імператором релігійних уподобань політичним розрахунком присутня у історіографії (основним її апологетом став швейцарський вчений Якоб Буркхардт [див. 5]). Історики, що притримуються такої думки, вважають, що християнство було дуже зручною релігією для правителів, яка допомогла б реалізувати ідею “Один Бог на небі - один імператор на землі”. Але така теорія має ряд недоліків. На той час християни становили меншість в імперії (близько 10%), не зрозуміло було, як вони поведуть себе в якості політичних союзників. Тому робити на них ставку перед вирішальною битвою було ризикованою ідеєю.

Підтвердженням навернення Константина у християнство став Міланський едикт, виданий на початку 313 р. імператором спільно з Ліцинієм. Сам текст дійшов до нас у праці того самого Євсевія Кесарійського. Правителі визнали юридичне існування в імперії Церкви. З'явилася можливість для подальшого поширення привілеїв Церкви як інституту та зміцнення її становища в суспільстві.

Щодо хрещення Константина, то імператор прийняв його перед смертю у 337 р. від єпископа Євсевія Нікомедійського, з чим погоджуються більшість сучасних дослідників. Опис хрещення знову дає нам “Життя Константина” Євсевія Кесарійського [Euseb. V.C., IV, 6164]. Відповідно до Євсевія, Константин на початку 337 р. готувався до походу проти персів, але занедужав, та, залишивши Константинополь, поїхав до Хеленополя на лікування теплими водами. Відчувши наближення смерті, імператор переїжджає в передмістя Нікомедії і просить єпископів надати йому хрещення [Euseb. V.C., IV, 61-64]. Цікаво, що церковний історик не називає імені єпископа, який хрестив Константина. За нього це робить Ієронім Стридонський у своїй латиномовній “Хроніці” - цією людиною був Євсевій Нікомедійський [Hieron. Chron. s.a. 337]. Цей єпископ належав до числа послідовників єресіарха Арія. Після того, як Арія було засуджено на Першому Вселенському Соборі в Нікеї (325 р.), більш помірковані аріани згуртувалися навколо Євсевія Нікомедійського, отримали назву “євсевіани” та зуміли здобути прихильність імператора. Звичайно, після того як аріанство було остаточно засуджено другим Вселенським Собором в Константинополі 381 р. хрещення Константина аріанином стало неприємним фактом для діячів Церкви. Саме тому стала популярною версія про хрещення імператора Сильвестром.

Розглядаючи хрещення Константина, ми повинні відповісти і на інше важливе питання: якщо Константин прихильно ставився до християнства і раніше, чому він хрестився лише перед смертю? Справа в тому, що за уявленнями християн того часу, хрещення, окрім всього іншого, змивало з людини усі її гріхи. Практика хрещення перед смертю була поширеною в ті часи. Зокрема, перед смертю було хрещено сина Константина Великого Констанція II, Феодосія I, та, навіть, Святого Амвросія [3, р. 27]. Церква усіляко засуджувала побідну практику та намагалася з нею боротися, тому у Євсевія та інших церковних істориків пізнє хрещення Константина пояснюється його бажанням хреститися у водах ріки Йордан [Euseb. V.C., IV. 62]. Така мотивація імператора, можливо, і була присутня, але не стала основною. Але те, що Константин хрестився лише перед смертю, не означає, що він не мав ніякого зв'язку з християнською Церквою до цього. Це не так, адже він був катехуменом (“оголошеним”), починаючи, очевидно, з 312 р.

Питання хрещення Трдата ІІІ ще більш суперечливе у порівнянні з хрещенням Константина. Це пов'язано передовсім зі станом джерел. Основним джерелом щодо цих подій є Агатангелос. Але “Історія навернення вірмен у християнську віру” більшою мірою представляє собою не історичний а літературний твір. Вона близька за жанром до агіографій - описів життя християнських стятих. Багато уваги в творі приділяється проповідям Григора Просвітника, молитвам до Бога збоку Григора, Ріпсімії та Гаяне. Звичайно, автор мав повне право написати твір в такому стилі. Але жанр агіографії сам по собі не вимагає точного опису подій, дотримання їх послідовності, визначення хронології. Це створює певні проблеми для істориків.

Приведемо оповідь хрещення Трдата, ґрунтуючись на повідомленнях Агатангелоса. Почати варто зі слів про саму Вірменію тих часів. Період історії Вірменії з II ст. до Р. Х. по V ст. по Р. Х. отримав назву “Велика Вірменія”. Це була дійсно потужна держава, яка займала територію між Чорним та Каспійським морями. Але Вірменії не пощастило з сусідами. З Заходу таким сусідом була Римська держава, з Південного Сходу - держава персів (спочатку Парфія, з 224 р. - держава Сасанідів). Вірмени не могли на рівних протистояти військовій потужності двох держав, тому змушені були визнавати свою залежність від одної з них. А римляни з персами постійно воювали один з одним в тому числі за вплив на Вірменію. В III ст. Римська імперія переживала важку кризу. Вірменія підпала під вплив Сасанідів. В середині ІІІ ст. Великою Вірменією правив енергійний цар Хосров ІІ. Він визнав свою залежність від персів, але був дуже непокірним, навіть воював з Сасанідами. З цього моменту і починає свою розповідь Агатангелос.

Перському шахиншаху така ситуація не подобалася, і він вирішив вбити Хосрова. В своєму оточенні він знайшов Анака, вірменина за походженням, який взявся виконати доручення перського правителя [Агатангелос, 25]. Анак приїхав до двору Хосрова, сказавши, що він посварився з персами та готовий служити вірменському володарю. Коли настав зручний момент, зрадник смертельно поранив Хосрова мечем [Агатангелос, 32]. Помираючий цар дав наказ винищити весь род Анака. Врятуватися вдалося лише малолітньому сину Анака Григору, який був вивезений до Риму. Смертю Хосрова скористалися перси, які напали на Вірменію і встановили там своє пряме правління. Були винищені всі нащадки Хосрова по чоловічий лінії, крім сина Трдата, який так само був вивезений до Риму. Там він виріс при дворі Ліцинія [Агатангелос, 37] та став наближеним до нього воєначальником. Там вже в Римській державі, в місті Кесарія Григор виріс та став християнином.

За правління імператора Діоклетіана Трдат проявив себе як сміливий воїн у війні з готами [Агатангелос, 39].

За допомогою римського імператора він, зрештою, повертає собі престол у Вірменії. У почті царя до Вірменії повертається і Григор. Спочатку Трдат ІІІ веде себе як типовий язичник. В перший ж рік свого царювання він збирає наближених до себе осіб в селищі Еріза, де знаходився храм однієї з найшановніших язичницьких богинь - Анаіт [Агатангелос, 48]. Трдат змушує всіх людей здійснити язичницькі жертвоприношення. Коли Григор відмовився, його було піддано тортурам (процес тортур Агатангелос описує дуже докладно). Зрештою, напівживого Григора було кинуто у Хор Вірап (з вірменської “глибока темниця”), яка знаходилася у місті Арташат [Агатангелос, 122]. Вижив мученик лише тому, що якась вдовиця кормила його кожного дня (цей момент схожий на Біблійний сюжет про пророка Даніїла).

Через певний час після цих подій до Вірменії переселяється група з приблизно 70 монахинь з Римської імперії на чолі з наставницею Гаяне. Справа в тому, що Діоклетіан закохався в одну з них - дівчину на ім'я Ріп- сімія (або Ріпсіме) [Агатангелос, 140]. Діоклетіан хотів одружитися на ній, але вона дала обітницю безшлюбності і не хотіла її порушувати, тим більше з язичником. Тому сестри-монахині змушені були втекти до Вірменії. За проханням Діоклетіана Трдат ІІІ починає розшукувати Ріпсімію в своїй країні. Знайшовши дівчину, він сам закохується в неї. Ріпсімія зуміла відбитися від всіх спроб Трдата обезчестити її. Тоді розлючений цар наказав вбити Ріпсімію, Гаяне та їхніх сестер-монахинь. Всього було вбито 37 послушниць, Агатангелос навіть називає дату, коли це відбулося - 26 жовтня [Агатангелос, 209-210].

Бог покарав Трдата ІІІ за цей тяжкий злочин. Через певний час “на нього найшов сказ та він став сам себе поїдати. Подібно до царя вавилонян Навуходоносора, втративши людську природу, він у вигляді кабана направився до них, щоб жити разом з ними” [Агатангелос, 212]. Трдат втратив здатність говорити та весь обріс шерстю. Сам Агатангелос зазначає, що цей момент має аналогію в Біблійній розповіді про Навуходоносора. Сестрі Трдата, яку звали Хосровідухт, наснилося, що тільки Григор може врятувати її брата від хвороби. Гри- гора визволяють з темниці, де він провів 14 або 15 років (Агатангелос в різних місцях твору називає різну цифру). Григор 65 днів проповідує перед Трдатом та його наближеними Слово Боже. Потім він разом з царем починає будувати церкви [Агатангелос, 768], знищувати язичницькі капища [Агатангелос, 778]. Таким чином Трдат ІІІ приходить до хрещення, виліковується від хвороби; разом з ним християнізується і вся Вірменія.

Звичайно, опис хрещення Трдата ІІІ носить у Агатангелоса легендарний характер. Зокрема, тут присутній мотив уособлення язичництва у вигляді хвороби, а християнства - в якості ліків від хвороби. Цей мотив вже знайомий нам по опису хрещення Константина Сильвестром. Аналізуючи розповідь Агатангелоса потрібно відповісти на два основних питання: щодо датування зазначених подій та щодо мотивації Трдата ІІІ у прийнятті християнства.

Питання датування викликають жваві дискусії в історіографії. Це пов'язано зі станом джерельної бази. Як вже зазначалося, Агатангелос не приділяє уваги питанням датування. Визначити рік, коли відбулася та або інша подія нам можуть допомогти пізніші письменники: автор V ст. Мовсес Хоренаци та автор VII ст. Себеос. Нас передусім цікавить датування трьох подій: 1) Вбивства Хосрова ІІ; 2) Посадження на престол Трдата ІІІ; 3) Власне, дата християнізації Вірменії. Мовсес Хоренаци датує вбивство Хосрова часами правління римського імператора Валеріана (253-260 рр.) [Мовсес Хоренаци, ІІ, 76]. Очевидно, звідси з'явилася популярна в історіографії дата 253 р. як час вбивства Хосрова. Прихід до влади Трдата ІІІ, відповідно до Мовсеса Хоренаци, відбувся на 3-й рік правління Діоклетіана, тобто, у 287 р. [Мовсес Хоренаци, ІІ, 82]. Загальновідома дана хрещення Вірменії - 301 р., утворилася шляхом додавання до дати воцаріння Трдата 14 років, які провів у темниці Григор Просвітник (287+14=301). Одним з апологетів цієї дати був вірменський історик Мікаел Чамчян (1738-1823), автор 3-х томної праці “Історія Вірменії з початку світотворення до року Господнього 1784”. Себеос малює нам іншу картину. Датою вбивства Хосрова та втечі Трдата він називає 4-й рік правління Діоклетіана, тобто 288 р. [Себеос, ІІ, 16]. Датою повернення Трдата до Вірменії Себеос називає 15-й рік правління Діоклетіана, тобто 299 р. [Себеос, ІІ, 16]. Про дату хрещення Вірменії історик не повідомляє.

Спробуємо розібратися, яке з цих датувань викликає більшу довіру. Мовсес Хоренаци був батьком вірменської історіографії, першим письменником, який написав суто історичний твір з історії Вірменії. Його праця користується величезним авторитетом, але вона не позбавлена історичних похибок. Мовсес Хоренаци добре знав історії Риму - він повідомляє про таких маловідомих римських імператорів, як, наприклад, Тацит (275-276 рр.) [Мовсес Хоренаци, ІІ, 76]. А ось уявлення письменника про історію держави Сасанідів є вкрай туманними. Так, засновник перської держави Арташир І (224-241 рр.) у Мовсеса править ледве не все III століття. Він “встигає” не тільки організувати вбивство вірменського царя Хосрова ІІ, а й повоювати з римським імператором Каром (282-283 рр.) [Мовсес Хоренаци, ІІ, 79]. Звичайно, якщо Мовсес Хоненаци помилився в цьому, він міг помилитися і в іншому. Себеос писав свою працю значно пізніше. Вона майже повністю присвячена правлінню візантійського імператора Іраклія. Але нас цікавлять два початкових розділи “Історії імператора Іракла”, які дають дуже короткий, фактично схематичний, опис ранньої історії Вірменії. Вважається, що автором цих двох розділів був не Себеос, і в історіографії вони відомі як “Початкова історія Аноніма”. Цей твір також не позбавлений вад: тут вищезгаданий Арташир править 50 років [Себеос, ІІ, 14]. Але все ж датування подій в цьому творі виглядає більш чітким та обґрунтованим.

Одразу зазначимо, що датування Себеоса ми вважаємо більш вірогідним. Дата 253 р. як час вбивства Хосрова ІІ виглядає надто віддаленою. Агатангелос та Мовсес Хоренаци стверджують, що в Римській імперії Трдат знаходився в почті Ліцинія. Ми дуже мало знаємо про життя цієї людини до того як він став імператором (307-324 рр.). Але народився він приблизно у 263 р., тому у 250-х роках аж ніяк не міг опікуватися Трдатом. Ось в період 288-299 рр., на який вказує Себеос, Ліци- ній вже міг займати якісь впливові посади при дворі. Крім того, період між втечею Трдата та його поверненням у Мовсеса Хоренаци виглядає надто тривалим: це цілих 34 роки. Цей період представляє собою лакуну в історії Вірменії. Відомо лише, що перси не призначали для Вірменії власного царя, управляли нею, фактично, як частиною Еран-шахру. Мовсес Хоренаци називає цей період “роками безвладдя” [Мовсес Хоренаци, ІІ, 79]. Але важко повірити, що з періоду у третину століття до нас не дійшло жодних свідчень: особливостей внутрішнього розвитку, боротьби вірмен за незалежність. Період в 11 років, які відводить для “років безвладдя” Себеос, виглядає більш ймовірним.

Щодо часу посадження Трдата ІІІ на вірменський престол, то і тут більше аргументів знайдеться щодо 299 р., ніж до 287 р. Дійсно, яким чином Діоклетіан міг посадити на трон свого ставленика у 287 р., коли він лише нещодавно прийшов до влади? В цей час він займався внутрішньою політикою і не вів великих переможних війн з Сасанідами. Такі війни розпочалися наприкінці III ст. Командував римською армією Галерій - цезар в системі тетрархії Діоклетіана. Перша війна 296297 рр. була виграна перським шахиншахом Нарсесом (293-302 рр.). Але Галерій зумів реабілітуватися та здобув над персами переконливу перемогу у 298 році. Військова перемога була закріплена дипломатичною перемогою: підписанням Нісібіського мирного договору (298 р.). Дуже логічно припустити, що посадження на престол Вірменії римського ставленика було одним з результатів цього договору.

Якщо втрачає свою актуальність дата 287 р. як час воцаріння Трдата ІІІ, то втрачає силу і похідна від неї дата 301 р. як час хрещення Вірменії. І це не єдиний аргумент проти такого датування. Відомо, що Діоклетіан був одним з найжорсткіших гонителів християн (його гоніння розпочалося в 303 р.). Яким же чином міг Трдат ІІІ піти проти волі свого покровителя і розпочати християнізацію Вірменії? Такі дії не могли б Діоклетіаном трактуватися інакше, як відкритий спротив та акт нелояльності. І у римського імператора явно вистачило б сил, щоб скинути Трдата з трону та посадити замість нього більш поступливого правителя. Але нічого такого не відбувалося.

Зрештою, ми підходимо до питання датування хрещення Трдата ІІІ та його мотивації у питанні християнізації. Проведемо ту саму математичну дію: до часу більш ймовірного приходу Трдата до влади (299 р.) додамо кількість років, які провів у темниці Григор (14 або 15). Ми отримуємо дату 313 або 314 рік [порівн. 9, с. 84.]. Тобто час одразу після Міланського едикту. Така дата одразу розставляє всі крапки над ї у питанні мотивації вірменського царя.

Щодо мотивації Трдата, в ній можуть бути як особистісні, так і політичні чинники. Трдат дійсно міг вбити Ріпсімію і дуже шкодувати про це. Але як політик він не міг не прораховувати реакцію населення та сусідніх держав на цю дію. І, розпочинаючи християнізацію одразу після того, як аналогічний процес почався в Римській імперії, Трдат давав дуже чіткий сигнал щодо зміни вектору розвитку своєї держави: зі Східного на Західний. До цього язичницька релігія Вірменії представляла собою синкретизм багатьох культів. Але пануючу роль в вірменському пантеоні відігравали боги, що прийшли з зороастризму - державної релігії імперії Сасанідів. Це видно з указу Трдата проти християн часів мучеництва Григора: “...Нехай обдарує нас щедрим достатком могутній Арамазд, і нехай буде з нами заступництво господині Анаіт, нехай знайдемо ми та вся наша країна Вірменія хоробрість відважного Ваханга...” [Агатангелос, 127]. Вірменські Арамазд, Анаіт та Ваханга - це видозмінені основні божества зороастрійського пантеону: Ахура-Мазда, Ардвісура Анахіта та Веретрагна. Можливо, Трдат ІІІ ще до цього шукав релігію, яка могла б поєднати Вірменію та Римську державу. Але для цього не підходили популярні в Римі культи Мітри та Сонця Непереможного, адже вони були похідними від зороастризму. Ще менше для цього підходили релігії регіонів Римської держави: іудаїзм, або, наприклад, єгипетські культи Ізіди та Серапіса. І тільки після Міланського едикту 313 р. з'явилася релігія, яка б могла об'єднати Рим та Вірменію в цивілізаційному сенсі - це було християнство. Цим, очевидно, і керувався Трдат ІІІ у першу чергу. Хрещення Трдата та заснування Християнської Церкви Вірменії явно відбулися до 325 р., адже на Першому Вселенському Соборі вже був цілком офіційний її представник - син Григора Просвітника Арістакес.

Отже, можна зробити висновок, що християнізації Римської імперії та Вірменії були пов'язані. Спочатку Константин Великий у 312 р. наказав нанести християнську символіку на щити своїх воїнів та здобув дуже важливу перемогу у битві. Вдячний імператор на початку 313 р. видав Міланський едикт, який дозволяв Християнську Церкву, а на практиці - робив християнство офіційною релігією. Це стало сигналом для царя Трдата ІІІ, який почав аналогічні процеси в Вірменії. Таким чином він хотів зблизити Рим та Вірменію у цивілізаційному сенсі. А сам обряд хрещення, очевидно, Трдат прийняв раніше за Константина. Так хто ж був першим християнським правителем? Не будемо ображати когось з достойних правителів і відповімо так: кожен з них був першим християнським правителем по-своєму.

Список використаних джерел

1. Donalson M.D. A Translation of Jerome's Chronicon with Historical Commentary / M. D. Donalson. - Mellen: University Press, 1996. - 162 p.

2. The Donation of Constantine / Church and State through the Centuries: A Collection of Historic Documents with Commentaries / [ed. Sidney Z. Ehler, John B. Morrall]. - Cheshire: Biblo and Tannen Publishers, 1988. - P. 15-22.

3. Pohlsander H. The Emperor Constantine / H. Pohlsander. - N.-Y.: Routledge, 1996. - 105 p.

4. Агатангелос. История Армении / Агатангелос; [Пер. с дре- внеарм., вступ. статья и комментарий К. С. Тердавтян и С. С. Аревшатяна]. - Ереван: Наири, 2004. - 336 c.

5. Буркхард Я. Век Константина Великого / Я. Буркхард; [Пер. с англ. Л. А. Игоревского]. - М.: Центрполиграф, 2003. - 367 с.

6. Евсевий Памфил. Жизнь блаженного василевса Константина / Евсевий Памфил; [Ответств. ред. А. А. Калинин]. - М.: Labarum, 1998. - (Византийская серия). - 352 с.

7. Пуховець Д. С. Навернення Константина Великого у християнство: традиція та реальність / Д. С. Пуховець // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: Історія. - 2009. - Вип. 96. - С. 52-55.

8. Себеос. История императора Иракла / Себеос ; [Пер. с армянского С. Малхасянц]. - Ереван: Армфан-А, 1939. - 183 с.

9. Тер-Нерсесян С. М. Армения: быт, религия, культура / С. М. Тер-Нерсесян; [Пер. а англ. Л. А. Игоревского]. - М.: Ценртполиграф, 2008. - 188с.

10. Хоренаци М. История Армении / М. Хоренаци; [пер. с древнеарм. языка, прим. Г. Саркисяна; ред. С. Аревшатян]. - Ереван: Айастан, 1990. - 291 с.

References

1. Donalson M.D. A Translation of Jerome's Chronicon with Historical Commentary / M.D. Donalson. - Mellen: University Press, 1996. - 162 p.

2. The Donation of Constantine / Church and State through the Centuries: A Collection of Historic Documents with Commentaries / [ed. Sidney Z. Ehler, John B. Morrall]. - Cheshire: Biblo and Tannen Publishers, 1988. - P. 15-22.

3. Pohlsander H. The Emperor Constantine / H. Pohlsander. - N.-Y.: Routledge, 1996. - 105 p.

4. Agatangelos. Istoria Armenii / Agatangelos; [Per. s drevnearm., vstup. stat. i comment. K.S. Terdavtian i S.S. Arevshatiana]. - Erevan: Nairi, 2004. - 336 s.

5. Burckhardt Jacob. Vek Constantina Velicogo / J. Burckhardt; [Per. s angl. L. A. Igorevskogo]. - M.: Tsentrpoligraf, 2003. - 367 s.

6. Evseviy Pamfil. Zhizn blazennogo vasilevsa Constantina / Evseviy Pamfil ; [Otvetstv. red. A.A. Kalinin]. - M.: Labarum, 1998. (Vizantiyskaya seria). - 352 s.

- Pukhovets D.S. Navernennia Konstantyna Velykogo u chrystyianstvo: tradystia ta realnist / D.S. Pukhovets // Visnyk Kiyvskogo natsionalnogo universitety im. Tarasa Shevchenko: Isroria. 2009. - Vyp. 96. - S. 52-55.

7. Sebeos. Istoria imperatora Irakla / Sebeos; [Per. s arm. S. Malhasiants]. - Erevan: Armfan-A, 1939. - 183 s.

8. Ter-Nersesian S.M. Armenia: byt, religia, cultura / S.M. Ter- Nersesian; [Per. s angl. L.A. Igorevskogo]. - Moskva: Tsentrpoligraf, 2008. - 188 s.

9. Horenatsi M. Istoria Armenii / M.Horenatsi ; [Per. s drevnearm., prim. G.Sarkisiana; red. S.Arevshatian]. - Erevan: Ayastan, 1990. - 291 s.

Размещено на Allbest.ru