Досвід упровадження військового священства (капеланства) у Збройних силах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 322:355.1(477)

Досвід упровадження військового священства (капеланства) у Збройних силах України

Владиченко Лариса,

кандидат філософських наук, докторант філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У процесі військово-релігійного співробітництва між Збройними силами України (ЗСУ) та духовенством виділено два періоди: від 1992 р. до 2008 р. і від 2008 р. до сьогодні. У першому періоді спостерігається налагодження співпраці релігійних інституцій з армією; після 2000 р. несистемна діяльність церков і релігійних організацій поступово набуває консолідованої міжконфесійної співпраці в наведеному контексті. Другий період можна охарактеризувати як період консолідованої співпраці церков та релігійних організацій із ЗСУ та дієвої співпраці із Міністерством оборони України, а також налагодження партнерських відносин між армією та релігійними організаціями. військовий капеланство релігійний

Ключові слова: душпастирство; військове священство; капелани; Збройні сили України; військо-вослужбовці; релігійні організації.

В процессе военно-религиозного сотрудничества между Вооруженными силами Украины (ВСУ) и духовенством выделено два периода: с 1992 по 2008 г. и с 2008 г. до настоящего времени. В первом периоде наблюдается налаживание сотрудничества религиозных институций с армией, после 2000 г. несистемная деятельность церквей и религиозных организаций постепенно приобретает консолидированный характер межконфессионального сотрудничества в данном контексте. Второй период можно охарактеризовать как период консолидированного сотрудничества церквей и религиозных организаций с ВСУ и действенного сотрудничества с Министерством обороны Украины, а также налаживания партнерских отношений между армией и религиозными организациями.

Ключевые слова: пастырство; военное священство; капелланы; Вооруженные силы Украины; военнослу-жащие; религиозные организации.

The aim of the article is to study the implementation process of the military chaplaincy into the Armed Forces of Ukraine during the independence of Ukraine. Researching of the process of implementing the military chaplaincy into the Armed Forces of Ukraine allowed to divide the process of military and religious cooperation into two periods: from 1992 till 2008 and from 2008 to the present. During the first period there had been established cooperation between religious institutions with the army. During the first period there was establishing of cooperation between churches and religious organizations and the military units. In the first half of the first period this cooperation was unsystematic with no constructive inter-religious cooperation. Most active cooperation of churches and the army was in the western region of Ukraine. Gradually sporadic activities of churches and religious organizations had been getting consolidated interfaith character in this context after 2000. The second period is characterized as a period of consolidated collaboration of churches and religious organizations with the Armed Forces of Ukraine and effective cooperation with the Ministry of Defense of Ukraine and partnerships between the army and religious organizations. There had been established an effective advisory body - the Council for the Pastoral Care of the Ministry of Defense of Ukraine. The Ministry of Defense had been approved a number of legal acts which clearly defined the mechanism of military- religious cooperation. The consolidated decision of the religious and military side was the establishing of a military chaplaincy institute in the structure of the Armed Forces of Ukraine. In this context the legislative work is continuing.

Keywords: pastoral care; military priesthood; chaplains; the Armed Forces of Ukraine; the military; religious organizations.

Постановка проблеми. Одним із актуальних питань державно-релігійного комплексу в Україні є питання співпраці військових та релігійних інституцій. Зауважи-мо, що як церква, так і армія користуються в українському суспільстві достатньо високим рівнем довіри, який посилюється внаслідок того, що церква стала миро-творцем у розв'язуванні останньої політичної кризи, а армія, навпаки, не брала участі в придушенні грома-дянських виступів.

Як зазначає у своєму дослідженні С. Сьомін, "за результатами соціологічних досліджень, які проводи-лися в Україні службою SOCIS-Gallup протягом останніх чотирьох років, найвищою довірою громадян користу-ються такі інституції як армія й церква (ступінь довіри до них населення становить 39% і 52% відповідно)" [6, с. 99]. Таким чином, констатуючи високий рівень громадської довіри до релігійних і військових інституцій, актуалізуємо питання щодо їх взаємодії й співробітниц-тва в незалежній Україні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких за-початковано розв'язання проблеми. Питання співпраці українських церковних та військових інституцій у своїх дослідженнях аналізували вітчизняні науковці В. Бон-даренко, М. Васін, С. Здіорук, В. Єленський, Ю. Калниш, Р Коханчук, С. Лисенко, Ю. Решетніков, С. Сьомін, О. Ут- кін та інші. У статті ми зосереджуємо увагу на комплексному дослідженні проблеми впровадження військових капеланів у Збройних силах України. Означена пробле-матика недостатньо висвітлена в сучасних релігієзнав- чих дослідженнях.

Метою статті є дослідження процесу впровадження в Збройні сили України військового капеланства в період від початку незалежності до сьогодні. Для досягнення означеної мети необхідно виконати такі завдання: визначити періоди військово-релігійного співро-бітництва в незалежній Україні; надати характеристику кожному з визначених періодів; виокремити проблемні моменти в процесі впровадження інституту військового капеланства в Збройні сили України (далі - ЗСУ); ок-реслити рекомендації щодо вирішення існуючих про-блемних моментів указаного процесу.

Виклад основного матеріалу. Норми чинного зако-нодавства України передбачають забезпечення права на релігійну свободу для військовослужбовців. Наприк-лад, це право зафіксоване у ст. 21 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 17 Закону України "Про Збройні сили України" та ст. 6 Закону Ук-раїни "Про соціальний і правовий захист військовос-лужбовців та членів їх сімей".

Повноцінне забезпечення права релігійної свободи для військовослужбовців включає, серед іншого, відвідування культових будівель, участь у релігійних об-рядах та ритуалах. Для представників військових фор-мувань складність реалізації цього права полягає в тому, що останні є закритими структурами із чітко регламен-тованим внутрішнім розпорядком.

У цьому контексті на початку незалежності України склалася така ситуація, що вищеокреслене право для військовослужбовців було проголошено на законодав-чому рівні, однак не існувало нормативно-правової ба-зи, яка б регламентувала механізм його забезпечення.

У незалежній Україні постало питання щодо прак-тичного способу реалізації передбаченого чинним за-конодавством права для військовослужбовців у задо-воленні ними релігійних потреб. Як наслідок, серед зацікавлених кіл (релігійна та військова спільнота) у першій половині 90-х років XX ст. розпочалося обгово-рення цього питання. Зауважимо, що серед зацікавлених сторін чітко виділяються прихильники й противники ідеї присутності представників церков і релігійних організацій на території військових частин. Одна частина прихильників відстоює ідею введення інституту ка-пеланства в структуру ЗСУ, інша говорить про співпрацю на рівні військових частин та представників церков і релігійних організацій.

Аргументи противників ідеї присутності представ-ників релігійних організацій в структурі ЗСУ в більшості зводяться до такого: норми чинного законодавства виз-начають чітке відокремлення церкви, релігійних орга-нізацій та держави; до компетенції державних функцій не входить забезпечення задоволення релігійних потреб військовослужбовців (п. 4 ст. 6 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"); у релігійному середовищі немає міжре-лігійної конструктивної співпраці. Інакше кажучи, пред-ставники цієї групи наполягають на тому, щоб військо вослужбовці задовольняли свої релігійні потреби поза військовими частинами.

Вищезазначені аргументи та відсутність чіткого ме-ханізму військово-релігійного співробітництва, а також реальний стан міжконфесійної ситуації в Україні завадив прийняттю рішення щодо впровадження інституту військового капеланства в ЗСУ на початку 1990-х років. "Саме побоювання перенесення міжцерковних чвар на армійський ґрунт виявилося вирішальним у мотивуванні Міністерства оборони України: у 1993 р. воно визнало введення інституту капеланів передчасним" [2].

Безпосередню співпрацю церков і релігійних орга-нізацій із ЗСУ можна поділити на два періоди: з 1992 р. до листопада 2008 р. та з листопада 2008 р. до сьогодні. Охарактеризуємо ці означені періоди.

Перший період (з 1992 р. до листопада 2008 р.) - це період становлення й налагодження співпраці церков і релігійних організацій із військовими частинами. До 2000 р. означена співпраця мала безсистемний та спо-радичний характер, після 2000 р. вона стає більш кон-солідованою та міжконфесійною.

У першу чергу зацікавленими в налагодженні вка-заної співпраці були представники таких релігійних кон-фесій та напрямів: православні, католики, баптисти, лютерани, адвентисти, мусульмани.

Представимо думку деяких офіційних представників церков, які зацікавлені в релігійно-військовому співро-бітництві. Наприклад, колишній голова Української гре- ко-католицької церкви, верховний архієпископ Любомир Гузар зазначає: "Оскільки військовослужбовець, з огляду на свої обов'язки, не має можливості вільно брати участь у релігійних обрядах і релігійному вихованні, командування зобов'язане Конституцією йому це забезпечити на місці служіння. ... Збройні сили без релігійної обслуги значно обмежують мораль і мо-ральність своїх службовців" [Цит. за: 7, с. 102]. Голова Синодального відділу із взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями України митрополит Львівський і Галицький Августин (Маркевич) підкреслює, що "Присутність представників церкви в Збройних силах України, безумовно, необхідна. ... Представники церкви можуть займатися у війську не лише духовною роботою, але й брати участь у патріо-тичному вихованні, культурно-просвітницькій роботі, сприяти змістовному використанню воїнами вільного часу" [Цит. за: 7, с. 100].

Зауважимо, що результати соціологічних опитувань показують достатньо високий відсоток підтримки пред-ставниками релігійних організацій ідеї військово-релі-гійного співробітництва. "Опитування, яке було прове-дене в 1992 р. Інститутом соціології НАН України серед священно- і церковнослужителів, по виборці, репрезен-тативній для конфесіональної фігурації країни, виявило таке їх ставлення до праці в армії. Майже 80% кліриків вважають присутність пастиря-вихователя в Збройних силах надзвичайно корисною" [2].

Упродовж вищезазначеного періоду зацікавлені у військово-релігійному співробітництві церкви та релігійні організації підписують відповідні угоди про співпрацю із конкретними структурами військових формувань та назначають уповноважених осіб, відповідальних за розвиток такої співпраці. Одними з перших таких релігійних організацій, які розпочали співпрацю із підписання угод із військовими частинами на початку незалежності України, були Українська греко-католицька церква та Українська православна церква.

Така співпраця в першій половині 1990-х років ми-нулого століття найактивніше проходила в Західному регіоні України, що пов'язано (як уже зазначалося вище) із найбільшим відсотком зосередження тут релігійної мережі України.

Зокрема, саме тут була вперше започаткована ка- пеланська практика у військовій структурі незалежної України. Наприклад, "у штабі Прикарпатського військо-вого округу був започаткований експеримент: на посаду провідного наукового співробітника Науково-дослідної лабораторії соціально-психологічної служби округу влітку 1992 року був призначений греко-католицький священик о. Володимир Сичак, який фактично виконував функції гарнізонного капелана ... Експеримент тривав до 2000 року" [4, с. 22]. Також відбувалася робота щодо напрацювання нормативної бази. Зокрема, у Прикарпатському військовому окрузі було підготовлено проект "Правил духовного опікування в Збройних силах України на першому етапі організації капелансь- кої служби", який у подальшому послужив основою для розроблення Концепції душпастирської опіки в Зброй-них силах України.

У зазначений період знову ж таки в Західному регіоні в 1994 р. відбулося створення консультативно-до- радчого органу в співпраці зі Збройними силами Украї-ни - Міжцерковної ради з питань душпастирської роботи в збройних формуваннях України. Безпосередньо до складу Міжцерковної ради з питань душпастирської роботи в збройних формуваннях України ввійшли упов-новажені представники від Української православної церкви Київського патріархату, Української православної церкви Московського патріархату, Української ав-токефальної православної церкви, Української греко- католицької церкви та Церкви адвентистів сьомого дня. У контексті утворення першого вищезазначеного міжконфесійного об'єднання українські релігієзнавці С. Здіорук та В. Яремчук зазначають, що " відбулася спроба . створити постійний консультативний орган різних конфесій у справі душпастирства в Збройних силах Ук-раїни" [Цит. за: 6].

Зауважимо, що в середині 1990-х років релігійні організації знаходилися на стадії розвитку в нових дер-жавотворчих умовах, релігійне середовище характери-зувалося високим ступенем конфліктності та, що було визначальним, не спостерігалося консолідованої співпраці серед релігійних організацій. Ураховуючи це, зауважимо, що діяльність вищезазначеного консуль- тативно-дорадчого органу не дала плідного результату.

З 1999 р. до 2006 р. у внутрішній структурі церков та релігійних об'єднань утворюються організаційні підроз-діли співпраці із силовими структурами. Зокрема, це Синодальне управління Української православної цер-кви по взаємодії зі Збройними силами та іншими вій-ськовими формуваннями України; Синодальне управ-ління духовно-патріотичного виховання Української православної церкви Київського патріархату у зв'язках зі Збройними силами та іншими військовими форму-ваннями України; Департамент патріаршої курії Укра-їнської греко-католицької церкви в справах душпастир-ства силових структур України.

В інших зацікавлених у військово-релігійній співпраці релігійних організаціях відповідальними за душпас- тирську опіку військовослужбовців та співпрацю з Міністерством оборони України призначаються упов-новажені щодо цієї співпраці, зокрема, це Українська автокефальна православна церква; римо-католицька церква в Україні, Всеукраїнський союз об'єднань єван-гельських християн-баптистів, Духовне управління му-сульман України.

У подальшому спостерігається тенденція щодо на-лагодження міжконфесійної співпраці серед христи-янських церков. Зокрема, у 2000 р. була утворена міжконфесійна релігійна організація - Всеукраїнське міжконфесійне релігійне християнське-військове брат-ство. До її складу увійшли уповноважені представники від таких християнських організацій: Української пра-вославної церкви Київського патріархату, Української православної церкви Московського патріархату, Україн-ської автокефальної православної церкви, Української греко-католицької церкви та римо-католицької церкви в Україні.

Це міжконфесійне об'єднання бере активну участь у законотворчій роботі щодо питань душпастирства у війську, здійснює підготовку кадрів серед священнослу-жителів вищезазначених християнських церков для проведення душпастирської роботи в Збройних силах України та іншу діяльність.

Одним із результатів співпраці релігійних організацій із державними інституціями в окреслений період стало затвердження Директиви Міністра оборони України від 21 квітня 2006 р. № Д-25 "Про упорядкування питань задоволення релігійних потреб військовослуж-бовців Збройних сил України".

У тексті вказаної директиви визначені форми спів-праці військовослужбовців із представниками релігій - них організацій у контексті задоволення релігійних по-треб, які полягають у такому: "організація у військових частинах (згідно з планом святкового чи вихідного дня) святкування релігійних свят, проведення Богослужінь та інших релігійних обрядів, роз'яснення суті й змісту свя-щенних книг, релігійних свят для військовослужбовців та працівників Збройних сил України; благословення (поза строєм) військовослужбовців перед виконанням (або після) навчально-бойових та миротворчих завдань; от-римання військовими бібліотеками релігійної літератури від релігійних організацій; публікація в установленому порядку у військових засобах масової інформації при-вітань і звернень релігійних діячів; організація екскурсій особового складу до місць, що мають духовну та культурно-історичну цінність; проведення бесід на морально- етичні та патріотичні теми; листування з батьками військовослужбовців; перегляд відеофільмів на релігійну та військову тематику; концерти духовної музики, а також інші заходи, що не суперечать чинному законодавству України; у діяльності щодо задоволення релігій - них потреб військовослужбовців неухильно дотримуватися толерантного, виваженого ставлення до військовослужбовців, які заявили себе віруючими, з урахуванням їхніх національних і культурних рис" [1].

Другий період (з листопада 2008 р. до сьогодні) можна охарактеризувати, як період більш консолідованої співпраці церков та релігійних організацій із ЗСУ та дієвої співпраці з Міністерством оборони України. Цей період можна відраховувати від листопада 2008 р., коли між Міністерством оборони України й вищепере- рахованими зацікавленими церквами й релігійними організаціями було підписано "Меморандум про спів - працю у справах душпастирської опіки військовослуж-бовців Збройних сил України". Цей документ зафіксував чітко визначену позицію зацікавлених сторін у по-дальшій конструктивній співпраці.

Наступним кроком у 2009 р. у керунку консолідова-ної співпраці було утворення (вдруге за період неза-лежності) консультативно-дорадчого органу - Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України. Робота цього консультативно-дорадчого органу є плідною й конструктивною.

Зокрема, спільними зусиллями зацікавлені сторони розробили ряд нормативно-правових актів, які виз-начають чіткий механізм процесу забезпечення права для військовослужбовців у задоволенні релігійних потреб. Це "Концепція душпастирської опіки у Збройних силах України", затверджена Наказом Міністра оборони України від 22 квітня 2011 р., та "Методичні рекомендації органам військового управління щодо залучення священнослужителів тих церков (релігійних організацій), віруючі яких служать у Збройних силах України, до духовного, морально-етичного та військово-патріо-тичного виховання", затверджених Міністерством обо-рони України в лютому 2013 р.

Упродовж другого періоду актуалізується питання введення інституту військового капеланства в структуру ЗСУ. Прихильники цієї ідеї наголошують на тому що існу-вання такої практики у світі (Бельгія, Італія, Канада, Латвія, Норвегія, Нідерланди, Німеччина, Польща, Сло-венія, США, Угорщина, Франція, Хорватія, Чехія та ін.) показує дієві результати співпраці армії з релігійними інституціями.

Наприклад, у "Меморандумі про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних сил України" серед іншого визначено мету впровадження інституту військового капеланства. Безпосередньо метою є "забезпечення конституційного права особового складу на свободу совісті та віросповідання, створення здорового психологічного клімату у військових колективах, родинах військовослужбовців, посилення військово-патріотичного виховання, формування засад моральності та духовності, об'єднання зусиль Війська і Церкви в належному формуванні багатого внутрішнього світу захисника Вітчизни та створення позитивної мотивації до військової служби" [5].

На створенні інституту військового капеланства в структурі ЗСУ неодноразово наголошують у своїх звер-неннях до керівництва держави консолідовані релігійні організації.

Зазначимо, що представники Міністерства оборони України також підтримують вищезазначену ініціативу церков і релігійних організацій. Наприклад, у грудневому інтерв'ю 2011 р. старший офіцер відділу роботи з громадськими організаціями та шефських зв'язків Де-партаменту соціальної та гуманітарної політики Мін-оборони України полковник Руслан Коханчук заявив, що "з метою максимального забезпечення права на свободу віросповідання та укріплення морального духу у війську українській армії необхідний повноцінний інститут капеланства" [10].

Таким чином, потрібно зазначити, що впровадження інституту військового священства залишається одним із актуальних питань у співпраці церков і релігійних організацій з армією.

У контексті вирішення означеного питання було підготовлено законопроект "Про внесення змін до деяких законів України (щодо запровадження інституту священнослужителів (капеланів) у військових, право-охоронних органах)", який у липні 2013 р. було внесено на розгляд до Верховної Ради України. Цю законотворчу ініціативу було підтримано Радою у справах душпас-тирської опіки при Міністерстві оборони України.

У процесі розгляду вищезазначеного законопроекту в профільному парламентському Комітеті з питань культури і духовності було прийнято рішення щодо відхилення законопроекту у зв'язку із низкою недоліків. На сьогодні урегулювання на законодавчому рівні питан-ня щодо діяльності інституту військового капеланства залишається відкритим.

Вищерозглянуте не вичерпує всіх проблемних пи-тань у контексті співпраці церков і релігійних організацій з армією. Наприклад, одним з актуальних питань залишається комплексний підхід до підготовки кадрів для здійснення душпастирської опіки військовослужбовців. Підкреслимо, що саме діяльність військових капеланів спроможна заповнити вакуум духовної освіти, духовного виховання серед військовослужбовців, оскільки їхня діяльність за умови введення інституту капеланства в ЗСУ на постійній основі буде відбуватися системно в контексті військової підготовки особового складу армії.

Аналізуючи досвід та перспективи інституту військо-вих капеланів в Україні, сучасний український дослідник Ю. Калниш зазначає, що "в Києві започатковано курси для духовних осіб різних конфесій, які працюють у війську Їх щодва роки організовує Всеукраїнське хри-стиянсько-релігійне міжконфесійне військове братство. Там вивчають історію війська, військову психологію тощо. Але на державному рівні далі "благих намірів" в Україні ця справа поки не йде" [3]. Зазначимо, що в Одеській області діє капеланська школа для військових моряків, організована УПАЦ. Курси для майбутніх військових капеланів діють при духовних навчальних закладах УПЦ, УПЦ КП, УГКЦ тощо.

Вивчення громадської думки щодо з'ясування пи-тання відносно доцільності існування в Україні військо-вих капеланів показує, що цю ідею підтримує більшість населення України. Згідно з результатами соціологічних опитувань, проведених у 2003-2004 рр., 2010 р. та 2013 р., позитивні відповіді з приводу існування військового душпастирства в Збройних силах України надали відповідно: 50,9 % [9, с. 25], 52 %, 56 % [8, с. 47; с. 10] респондентів. Можна зазначити, що фіксується тенденція щодо зростання громадської думки відносно під - тримки вищезазначеного питання.

Висновки

1. На початку незалежності України нормами чин-ного законодавства було визначено забезпечення права на релігійну свободу для військовослужбовців. На-приклад, ст 17 Закону України "Про Збройні сили Ук-раїни", ст. 21 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 6 Закону України "Про соціаль-ний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей". Однак не існувало нормативно-правової бази, яка б передбачала механізм забезпечення вій-ськово-релігійного співробітництва.

2. У першій половині 90-х років XX ст. серед громадськості розгортається дискусія щодо вироблення необхідного механізму. Дискусійні кола діаметрально розходяться у своїх поглядах. Одна група не підтримує співпрацю церков і релігійних організацій із військовими частинами. Відповідно друга група, підтримуючи заз-начену ідею, розділяється на тих, хто відстоює ідею вве-дення інституту капеланства в структуру ЗСУ, та тих, хто говорить про співпрацю на рівні військових частин та представників церков і релігійних організацій.

3. У процесі військово-релігійного співробітництва можна виділити два періоди: з 1992 р. до 2008 р. та з 2008 р. до сьогодні. Упродовж першого періоду відбувається налагодження співпраці церков і релігійних організацій із військовими частинами. На початку першого періоду ця співпраця носила безсистемний характер, а також не було конструктивної міжрелігійної співпраці. Найактивніше співробітництво церков та армії спостерігається в Західному регіоні України, а саме: в штабі Прикарпатського військового округу. Мають місце спроби напрацювання нормативної бази (проект "Правил духовного опікування в Збройних силах України на першому етапі організації капеланської служби") та створення консультативно-дорадчого органу (Міжцерковної ради з питань душпастирської роботи в збройних формуваннях України). У період з 1999 р. до 2006 р. у внутрішній структурі церков та релігійних об'єднань утворюються організаційні підрозділи для співпраці із силовими структурами. Після 2000 р. спос-терігається налагодження міжконфесійної співпраці в цьому питанні, створюється Всеукраїнське міжконфес-ійне релігійне християнське військове братство. Посту-пово налагоджуються партнерські відносини між заці-кавленими державними й релігійними інституціями.

4. Другий період можна охарактеризувати як період консолідованої співпраці церков та релігійних органі-зацій із ЗСУ та дієвої співпраці із Міністерством оборони України. Створюється консультативно-дорадчий орган - Рада у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України. Міноборони затверджує ряд нормативно-правових актів, у яких чітко визначено механізм військово-релігійного співробітництва ("Кон-цепція душпастирської опіки у Збройних силах України" та "Методичні рекомендації органам військового управ-ління щодо залучення священнослужителів тих церков (релігійних організацій), віруючі яких служать у Зброй-них силах України, до духовного, морально-етичного та військово-патріотичного виховання").

5. Результатом консолідованого рішення релігійної й військової сторони може бути створення інституту військового капеланства в структурі ЗСУ. У цьому кон-тексті ведеться законотворча робота. Однак внесений законопроект до ВРУ був відхилений у процесі розгляду профільним комітетом Верховної Ради. Нині питання залишається відкритим.

6. Ураховуючи те, що Збройні сили України є спе-цифічним ізольованим суспільним інститутом з устале- но-консервативним внутрішнім розпорядком, тут спос-терігається певний вакуум духовної освіти. Позитив уп-ровадження інституту військового капеланства в ЗСУ вбачається в тому, що діяльність останнього буде спри-яти заповненню цього вакууму та вихованню духовно- моральної особистості військовослужбовця.

Перспективою подальших досліджень може бути розгляд досвіду існування військового капеланства в Польщі для подальшого вивчення його позитивних мо-ментів і впровадження їх в Україні.

Література

1. Директива Міноборони "Про впорядкування питань за-доволення релігійних потреб військовослужбовців Збройних сил України" [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// www.irs.in.ua/mdex.php?option =com_content&view=article&id= 472%3A1&catid=63%3Ava&Itemid=86&lang=uk.

2. Еленский В. Духовное служение в Вооруженных силах Украины: дискуссии и перспективы / Виктор Еленский // Мир религий [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// www.religio.ru/relisoc/98.html.

3. Калниш Ю. Досвід та перспективи інституту військових капеланів в Україні та досвід країн НАТО / Юрій Калниш [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://sd.net.ua/2011/ 12/26/cerkva-armiya-kapelanstvo.html.

4. Коханчук Р Роль капеланства у процесі відродження Збройних сил України на початку 90-х років минулого століття / Руслан Коханчук // Військо України. - 2011. - № 8 (134).

- С. 20-22.

5. Меморандум про співпрацю у справах душпастирської опіки військовослужбовців Збройних сил України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.mil.gov.ua/ index.php?part=council_pastoral_care&sub=memorandym.

6. Садовяк Д. Церква і військо в Україні: шляхи співпраці / Д. Садовяк [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// hram.in.ua/index.php?option = com_content&view = article&id=3141 :title3690&catid=261&Itemid=42.

7. Сьомін С. Церква і армія: партнерство чи поглинання? / Сергій Сьомін // Національна безпека і оборона. - 2000. - № 10. - С. 99-104.

8. Україна-2013: державно-конфесійні відносини // Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин. Інформаційно- аналітичні матеріали до Круглого столу "Державно-конфесійні відносини в Україні станом на 2013 рік: рух до партнерства держави і Церкви чи до кризи взаємин?" 22 квітня 2013 р. - К. : [б.в.], 2013. - 76 с.

9. Церква в українському суспільстві. Матеріали соціоло-гічного дослідження / [авторський колектив: В. П. Перебене- сюк - керівник/редактор та ін.]. - К. : ВІП, 2004. - 52 с.

10. Якою буде модель інституту військового душпастир- ства в армії? [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// religions.unian.net/ukr/detail/8670.

REFERENCES

1. Directive Ministry of Defense «On regulation issues meet the religious needs of the Armed Forces of Ukraine», available at: http:/ /www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=472%3A1&catid=63%3Ava&Itemid=86&lang=uk (ukr).

2. Elenskiy V., Spiritual service in the Armed Forces of Ukraine: Debates and Perspectives, Mir religii, available at: http://www.religio.ru/ relisoc/98.html (rus).

3. ^lnysti Yu. (2011) Experience and Prospects institute of military chaplains in the Ukraine and experience of NATO, available at: http://sd.net.ua/2011/12/26/cerkva-armiya-kapelanstvo.html (ukr).

4. Kokhanchuk R. (2011), The role of chaplains in the Armed Forces of Ukraine revival in the early 90s of the last century, Viisko Ukrainy, 8 (134), pp. 20-22 (ukr).

5. Memorandum of Cooperation on Pastoral Care of the Armed Forces of Ukraine, available at: http://www.mil.gov.ua/ index.php?part=council_pastoral_care&sub=memorandym (ukr).

6. Sadoviak D., The church and the army in Ukraine: Ways of cooperation, available at: http://hram.in.ua/index.php?option =com_content&view=article&id=3141 :title3690&catid=261 &Itemid=42 (ukr).

7. Somin S. (2000), The church and the army: partnership or takeover?, Natsionalna bezpeka i oborona [National Security and Defense], 10, pp. 99-104 (ukr).

8. Ukraine 2013: Church-state relations, Religion and Power in Ukraine: problems of relationships. Informational materials for the Round Table «Church-state relations in Ukraine as of 2013: moving towards partnership between the state and the Church, or to the relationship crisis?» April 22, 2013 (2013), Kyiv, 76 p. (ukr).

9. Perebenesiuk V. P., ed. (2004), Church in Ukrainian society. Sociological research, Kyiv, 52 p (ukr).

Размещено на Allbest.ru