Рецепція ісламу в Російській православній церкві в 1990-2010 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національного педагогічного університету України

ім. М.П. Драгоманова

Рецепція ісламу в Російській православній церкві в 1990-2010 роках

Постановка проблеми. Інституціональний зв'язок між Українською та Російською православними церквами (далі в тексті - УПЦ та РПЦ відповідно) указує на можливість обміну культурними та богословськими У контексті нашої статті пропонуємо вживати поняття "теологія" та "богослов'я" як синоніми. концепціями при вирішенні тих чи інших питань Обмін не тотожний абсолютному сприйняттю. Тобто окремі. Те саме стосується й питання співіснування православних із представниками інших релігій. Наявність усталених моделей сприйняття ісламу серед представників РПЦ та зміст цих моделей дають у поєднанні з комунікацією між представниками РПЦ та УПЦ можливість їх деяких екстраполяцій на українську ситуацію. Разом із тим, необхідно наголосити на кількох аспектах зазначеної проблематики, які сприятимуть повнішому розумінню багатоманітної та значною мірою делікатної ситуації з православно-мусульманськими відносинами. Передусім неадекватно говорити про повну тотожність російської та української ситуацій з ряду причин, серед яких особливо виділяються менша (порівняно з Росією) кількість мусульман, які традиційно мешкали на території сучасної України. Відповідно, можна вести мову про слабшу динаміку зростання мусульманської громади в Україні, що, своєю чергою, впливає на кількість апологетично-полемічної літератури з місіонерським забарвленням, що створює специфічне сприйняття ісламу та його образ серед прибічників православ'я. Крім того, фактична відсутність офіційних заяв від представників Української православної церкви (якщо не брати до уваги спільні комюніке Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій) щодо ісламу сама собою дає можливість вибрати одну з альтернатив, згідно з якими або православно-мусульманських суперечностей в Україні немає (що ставиться під питання з огляду на конфлікти у Білій Церкві та Хмельницькому щодо будівництва там мечетей), або ієрархи УПЦ вважають за потрібне не порушувати питання про сприйняття ісламу та протистояння чи співробітництво із ним в українському кон тексті. У будь-якому разі відсутність офіційної позиції може зашкодити не лише науковцям, які намагаються досліджувати це питання (що, зрештою, не є найбільшою проблемою), а й вірним УПЦ, які намагаються дізнатися позицію своєї церкви щодо ісламу та не знають, якими джерелами при цьому послуговуватися - чи то творами Іоанна Дамаскіна (православного богослова, який першим вступив у полеміку з ісламом), чи то офіційною позицією Московської патріархії. У другому випадку доцільною видається окрема заява щодо того, якими документами у своїй діяльності (соціальній, богословській, місіонерській тощо) УПЦ послуговується від Московської патріархії, а які - видає сама. Таким чином, у загальних рисах постає проблемне поле, із яким стикається дослідник при спробах окреслення лише частини спектра православно-мусульманських відносин в Україні. У зв'язку із цим пропонуємо зробити короткий огляд праць сучасних російських православних теологів, присвячених осмисленню ісламу

Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми. Серед дослідників, які піднімали тему міжрелігій - них відносин, можна назвати декількох, які вивчали ті чи інші аспекти християнсько-мусульманських (у тому числі православно-мусульманських відносин). Це Ана- стасій (Яннулатос) [6], М. Батунський [8], О. Журавський [11], М. Кирюшко [і], О. Кисельов [2], О. Саган [5], Р Си- лантьєв [18], О. Ярош [7] та інші. Разом з тим, можемо констатувати, що жоден із цих дослідників не розглядав тематику православно-мусульманських відносин крізь призму теології релігійдумки можуть перебувати в русі, взаємодії, але абсолютне прийняття отримують лише офіційні документи. Не забуваймо, що УПЦ є частиною РПЦ, хоча й наділена широкою автономією, а тому має підпорядковуватися другій лише в ряді канонічних питань. та не досліджував особливостей дискурсу офіційних осіб РПЦ щодо ісламу Метою запропонованого нарису є дослідження ставлення представників РПЦ до ісламу в 1990-2010 рр.

Виходячи з поставленої мети, автор спробував вирішити такі завдання: визначити ставлення представників РПЦ до ісламу в межах підходу теології релігій та тричасткового поділу запропонованого російським дослідником О. Журавським [11 с. 158], виокремити особливості богословського та офіційного сприйняття ісламу, указати на деякі особливості слововжитку, що мають місце за офіційних зустрічей.

3 Теологія релігій є підвидом теології, який виробляє моделі ставлення до представників іншої релігії. Загалом на сьогодні існують три основні позиції теології релігій - ексклюзивізм (стверджує можливість спасіння та істинність лише власної релігії), інклюзивізм (припускає можливість спасіння та істинності в декількох релігіях) та плюралізм (наголошує на рівності всіх релігійних традицій світу). Детальніше щодо теології релігій див.: [2].

Виклад основного матеріалу. У періоді, зазначеному в назві статті, у РПЦ займалися не лише богословським осмисленням ісламу З огляду на популярність там концепту "традиційної релігії" Серед "традиційних релігій" як у православному так і в державному дискурсі найчастіше фігурують православ'я (РПЦ), іслам, іудаїзм та буддизм., покликаного розмежувати релігійний ринок поруч зі збереженням монополії та його закриттям для нових гравців, представники православ'я та ісламу (як представники "традиційних релігій") мають постійно контактувати між собою як у Міжрелігійній раді Росії [15], так і під час офіційних зустрічей [16, 19]. У зв'язку із цим доцільно було би поглянути не лише на суто богословські концепції сприйняття ісламу а й на офіційні заяви ієрархів. На сьогодні дослідники визначають три головні лінії в ставленні до ісламу серед представників РПЦ: А. Жу- равський називає їх "ісламофілською, ісламофобською та офіційною" [11, с. 158]. Серед представників кожної з них пропонуємо побіжно розглянути твори та думки митрополита Омського та Таврійського Володимира (Ікіма) - на час написання своєї книги він був архієпископом Ташкентським та Середньоазійським, о. Даниї- ла Сисоєва, Юрія Максимова, нинішнього Предстоятеля РПЦ Патріарха Кирила та його попередника - Патріарха Алексія ІІ.

Митрополит Омський та Таврійський Володимир (у миру Василь Ікім), 2001 року будучи архієпископом Ташкентським та Середньоазійським, написав книгу "А друзів шукати на Сході", де спробував частково декон- струювати наявні уявлення про іслам та православно- ісламський діалог. Його праця, за словами автора, адресована "християнам та людям доброї волі, чиї погляди на Іслам перекручені хибною інформацією" [9, с. 2]. Спроба подолання міфів про іслам в автора досить цікаво поєднується з конструюванням іншої міфології, яку умовно можна назвати "міфологією третьої сторони" - православно-мусульманському діалогу заважає таємнича "третя сторона" (за допомогою прискіпливого аналізу можна побачити певні натяки на євреїв). Однією із засадничих особливостей зазначеної праці є те, що митрополит Володимир відмовляється від будь-якої богословської полеміки, щоправда, про причини своєї відмови він повідомляє лише наприкінці книги: "З'ясування спільних рис наших релігій - ось межа, яку не варто переступати в православно-мусульманському діалозі" [Там само, с. 54]. Перехід за цей кордон може призвести до негативних наслідків. Проте тут можна побачити суперечність, оскільки майже відразу після слів про неможливість комунікації з богословської проблематики в православно-мусульманських відносинах автор розпочинає виклад основ православного віровчення з метою адекватного, на його думку пояснення базових понять христології, тринітології та маріології [9, с. 55]. Крім того, оповідаючи про іслам (в авторському варіанті слова "Іслам" та "Православ'я" пишуться з великої літерисполученням весь комплекс відносин, які спрямовані на побудування мирної взаємодії між представниками різних релігій, на кількох рівнях - побутовому (між вірянами), офіційному (на дипломатичному та інституційному рівнях) та теологічному (між теологами)., на відміну від "протестантизму", "римо- католицтва", "юдаїзму"), поруч із руйнуванням тверджень на кшталт "іслам - релігія тероризму", "всі мусульмани - вбивці", "іслам - релігія жорстокості, яка не дала нічого нового для цивілізації" митрополит Володимир окреслює цілком миролюбний характер "традиційного ісламу", протиставляючи його "ваххабізму", або "радикальним рухам, які прикриваються у своїй діяльності ісламськими гаслами" [Там само, с. 7]. Унаслідок своєї достатньо м'якої позиції щодо ісламу можемо з упевненістю віднести митрополита до групи, яку А. Журавсь- кий назвав "ісламофілами", а в термінах теології релігій - до інклюзивізму може мати місце ототожнення офіційної церковної позиції, висловленої Собором, Синодом чи Патріархом та особистими міркуваннями того чи іншого священика. Не вдаючись до надто деталізованого аналізу поглядів о. Даниїла, зазначимо, що вони переважно є ексклюзивістськими, тобто визнають єдину спаситель- ну можливість та істинність лише за православ'ям, а крім того, є прикладом сучасної православної ісламо- фобії, аргументація якої заснована на творах отців церкви та дореволюційних авторів, які, нагадаємо, не були знайомі з досягненнями сучасного ісламознавства та послуговувались переважно міфами про іслам.

До іншої групи, з умовною назвою "ісламофоби", можна віднести найбільш активних полемістів з ісламом: о. Даниїла Сисоєва та Юрія (Георгія) Максимова. Розглянемо для початку контроверсійного православного полеміста, який загинув від рук убивць прямо в храмі, о. Даниїла Сисоєва. У межах Російської православної церкви його можна назвати одним із тих місіонерів, які присвятили себе справі, що вимагає делікатного підходу - богословській полеміці з ісламом. Утім, як засвідчує його життєва історія, о. Даниїл не надто добре виконав цю справу Однією з основних праць, присвячених полеміці з ісламом, є його книга "Іслам. Православний погляд", де автор намагався показати, наскільки неадекватною, з точки зору православ'я, релігією є іслам. Поряд із слушними словами стосовно складнощів у міжрелігійних співбесідах, де православні перебувають у межах християнського дискурсу а мусульмани - ісламського, іноді в автора виникали дивні думки на кшталт того, що "Іслам можна скоріше порівняти не з церквою - православною чи католицькою, а з такими проектами, як націонал-соціалістичне, комуністичне будівництво, сучасна глобалізація" [20, с. 7], або "місіонерство мусульман називається джихадом" [Там само, с. 12]. Стосовно останньої фрази, можна припустити, що сьогодні в середнього обивателя слово "джихад", якщо викликає взагалі якісь уявлення, то найперше пов'язані з тероризмом. А коли поважна людина, священик говорить про те, що джихад у мусульман є місіонерством, то найпершою реакцією середньоста- тистичного споживача інформації, певно, буде страх. Звичайно, добре поінформовані споживачі знають про те, що думки конкретного священика ще не є офіційною позицією всієї церкви, проте, як сказав інший богослов та місіонер А. Кураєв: "Історично, канонічно та бого- словськи на загал не зовсім зрозуміло, що таке "офіційна точка зору церкви" [12], унаслідок чого виникає цікава ситуація, коли на офіційному рівні відбуваються міжрелігійні зустрічі та обмін листами й думками, і водночас до певної міри толеруються (принаймні не засуджуються) думки окремих богословів, які можна розуміти як неадекватну інтерпретацію ісламу, яка, своєю чергою, може призвести до порушення міжрелігійного миру До того ж варто зазначити, що на буденному рівніДоцільно зазначити, що навряд чи митрополит Володимир знайомий із концепцією, за якою дихотомія іслам/Іслам позначає розрізнення між власне релігійним компонентом (який позначається словом "іслам" з малої літери) та Ісламом як простором, посталим із влади, яка називала себе мусульманською. Детальніше про це пише дослідниця із Франції Анльєз Неф у колективній праці "Греки, араби і ми. Дослідження ісламофобії в гуманітарних науках" [4]. Зазначена причина дає підстави вважати, що написання слів "Іслам" та "Православ'я" з великої літери мають засвідчувати особисту авторську повагу до зазначених традицій. іслам православний церква плюралізм

Дещо складніша ситуація з Юрієм Максимовим. Він є автором праць, пов'язаних з історіографією православно-мусульманських відносин, богословською критикою ісламу та коментарями стосовно поточних подій та "цивілізаційного" протистояння між християнством та ісламом. Крім того, у співавторстві із К. Смоляром ним був написаний підручник з "православного релігієзнавства" [14], де автори розглянули нехристиянські релігії з точки зору православ'я Вживання терміна "конфесійне релігієзнавство" видається вкрай недоречним через те, що "релігієзнавство" (якщо розуміти під цим словом академічне вивчення релігій) у жодному разі не може бути конфесійним, оскільки виникатиме термінологічне протиріччя. Унаслідок цього краще використовувати концепт теології релігій, або релігіології. Детальніше це питання розглядалося автором статті під час конференції "Дні науки філософського факультету-2012", стислий виклад думок можна прочитати в збірці [2].. З огляду на стислий обсяг публікації, оглянемо лише основні аспекти рецепції ісламу Ю. Максимовим. Однією з останніх збірок, виданих автором, є "Виклик ісламу та Православна Церква" [13], видана у 2010 році в Москві та складена, за словами автора, із публікацій останніх десяти років - з 1998-го по 2008-й. Серед основних моментів у ставленні, сприйнятті та конструюванні образу ісламу Ю. Максимовим можна виокремити такі: по-перше, іслам сприймається ним як ворожа релігія, яка протистоїть християнству. По-друге, іслам асоціюється православним дослідником із релігією насильства та тероризму. По-третє, інтерпретація історичних подій відбувається в рамках "мови ворожості", тобто будь-які історичні контакти між православ'ям та ісламом подаються автором як протистояння, органічним продовженням цілої низки яких є сучасний стан православно-мусульманських (або, у ширшому контексті, християнсько-мусульманських) відносин. По-четверте, в окремих публікаціях Ю. Максимова простежуються тенденції до маніпуляцій та перекручення фактів, унаслідок чого відбувається дезінформація читачів. По-п'яте, від - сутність засудження чи критики текстів Ю. Максимова з боку офіційних осіб РПЦ може засвідчувати або імп- ліцитну підтримку позиції зазначеного дослідника, або відсутність зацікавлення відповідних осіб подібного роду проблемами.

Нарешті, третьою позицією з класифікації А. Жу- равського є офіційна, під час розгляду якої послуговуватимемось текстом виступу Святійшого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, під час зустрічі з муфтіями регіонів, що входять до складу Північно-Кавказького федерального округу, яка відбулася 13 грудня 2012 р., та відповіддю його попередника Алексія ІІ на ініціативу 138 мусульманських богословів, за назвою "A Common Word between Us and You". Звичайно, при дослідженні подібних дій украй важливо враховувати такі особливості, як наявність особистого знайомства чи навіть дружби між особами, які зустрічаються (гарним прикладом є зустріч Московського Патріарха Алексія ІІ з Головою управління мусульман Кавказу Шейх-уль-ісла- мом Аллахшукюром Пашазаде, які були знайомі між собою ще за радянських часів, коли однаково переслідувалися як православ'я, так й іслам, унаслідок чого обидва релігійні лідери були поєднані між собою дружніми стосунками) та привід, із якого відбувається зустріч (святкування чи то спроба вирішення певних соціальних проблем, як це відбувається на рівні Міжрелігійної ради Росії), та інші.

13 жовтня 2007 року 138 мусульманських богословів різних напрямків написали відкритого листа до очіль- ників різних християнських деномінацій та релігійних груп із метою засвідчення ним поваги та необхідності пошуку взаєморозуміння, яке базувалося б на двох принципах, спільних для християн та мусульман - любові до Бога та любові до ближнього [21, с. 7]. Назвою ініціативи був уривок Корану (3:64), де "Люди писання" закликаються до пошуку "спільного слова". Серед тих лідерів християнських спільнот, хто відповів на таку ініціативу, був і Патріарх Московський і всієї Русі Алексій ІІ (Рідігер). Окрім дипломатичних формулювань, які зазвичай характеризують подібні заяви, можна виділити декілька особливостей, що можуть стати в нагоді для розуміння офіційної позиції Російської православної церкви, висловленої Патріархом. Перш за все, у документі констатується наявність спільних цілей, задля досягнення яких необхідне чітке розуміння "релігійних цінностей одне одного" [16], далі Алексій ІІ погоджується з орієнтацією як ісламу, так і православ'я на любов до Бога та ближнього. Проте згодом робиться наголос на тому, що немає необхідності до пошуку якогось "спільного мінімуму", який "зафіксував би збіг у нашій вірі та був би по-богословському достатнім для релігійної віри людини. Жодне віроповчальне положення в християнстві та ісламі неможливо розглядати осторонь від його унікального місця в богословській системі. Інакше відбувається розмивання власної релігійної ідентичності та з'являється загроза руху шляхом змішування віри" [Там само]. Наведений уривок досить чітко формулює позицію Московської патріархії щодо міжрелігійної комунікації, згідно з якою, без огляду на існуючі подібності між православ'ям та ісламом, на першому місці знаходиться власна релігійна ідентичність, а мова про діалог може йти лише тоді, коли ідентичність залишається стійкою. Подальший аналіз зазначеного тексту може вказати ще на декілька цікавих особливостей: так, констатується необхідність божественної місії Ісуса Христа як утіленого Слова Божого, що є маркером екс- клюзивізму (як сотеріологічного, так й епістемологіч- ного); необхідність спільного протистояння православ'я та ісламу викликам секулярного світу; розвиток православ'я та ісламу в якості "традиційних релігій" для Росії тощо. Разом із тим, текст відповіді умовно можна поділити на дві частини - богословську та дипломатичну. Якщо в першій частині йдеться про любов, утілення Ісуса Христа, то друга частина написана дипломатичною мовою, де найчастіше згадуються такі поняття як "традиційна релігія", "батьківщина", "захист", "протистояння", "співвітчизники", причому посилання на Євангеліє чи твори отців церкви подаються лише в першій (богословській) частині документа. Це може бути свідченням сучасного підходу до міжрелігійних відносин у РПЦ, де поруч зі спробами богословського діалогу існує більш активний діалог на соціальному та політичному рівнях.

Отже, якщо спробувати підсумувати огляд офіційної позиції РПЦ щодо ісламу часів патріаршества Алексія ІІ, можна зазначити таке. По-перше, спроби міжрелігійних контактів існували на декількох рівнях і тоді, коли на теологічному рівні робилися спроби викладу власного віровчення зрозумілою для співрозмовника мовою, на соціально-політичному рівні мали місце апеляції до спільного минулого, батьківщини, необхідності протистояння викликам сучасного світу тощо. По-друге, якщо спробувати дослідити богословську частину тексту, очевидним стає ексклюзивізм РПЦ, оскільки відбуваються нагадування про виняткову місію Ісуса Христа, який, нагадаємо, в ісламі сприймається відмінно від християнства.

Відмінність міжрелігійних контактів часів патріаршества Алексія ІІ та Кирила стає очевидною за спроби порівняння відповіді Патріарха Алексія ІІ на ініціативу "A Common Word..." та виступу Патріарха Кирила на зустрічі з муфтіями регіонів, які входять до складу Північно-Кавказького федерального округу Звичайно, ведучи мову про різні ініціативи, потрібно пам'ятати про відмінності між співрозмовниками патріархів - якщо Алексій ІІ відповідав на лист, який був ініціативою мусульманських теологів, унаслідок чого було досить складно не приділяти увагу богословській проблематиці, то Кирил вів бесіду стосовно впровадження навчального курсу "Основи релігійної культури та світської етики" в загальноосвітніх школах Росії.. Зазначена зустріч мала місце під час активного запровадження навчальних курсів "Основи релігійної культури та світської етики" у середніх школах, що значною мірою пояснює апеляцію предстоятеля РПЦ до питань освіти та виховання. Головними тезами виступу Патріарха були необхідність виховної роботи релігійних організацій, апеляція до спільних цінностей, досвіду міжнаціонального співіснування. Цікавою особливістю є те, що використання терміна "міжрелігійний" відбулося лише одного разу, наприкінці тексту, тоді як для опису відносин між народами Північного Кавказу та Росії (мусульман і православних) Патріарх Кирил використовував слово "міжнаціональні стосунки". Наприклад, констатуючи сучасний стан речей, він говорив про "акти тероризму, залякування, провокацію міжнаціональних конфліктів. Усе це відбивається на міжнаціональних стосунках" [19]. З одного боку, подібний дискурс може засвідчувати орієнтацію Патріарха на соціальну комунікацію, яка є більш практичною та конструктивною (особливо з огляду на образ "ефективного менеджера" та державницького патріота, який закріпився за Патріархом Кирилом ще за часів, коли він був митрополитом Смоленським та Калінінградським, головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків [17, с. 10]), замість теологічних міркувань щодо того, чи в одного Бога вірять православні християни та мусульмани. Проте з іншого боку, цей вияв міжрелігійного контакту все ще чекає на "свого дослідника", який зможе простежити всі причинно-наслідкові зв'язки та проаналізувати сучасний стан справ.

Висновки

Підсумовуючи наш короткий огляд рецепції ісламу в сучасній РПЦ, можемо а) констатувати наявність православно-мусульманських контактів на індивідуальному та організаційному рівні; б) указати на те, що, власне богословське осмислення ісламу відбувалося й має місце за двома векторами - православним осмисленням місця ісламу в сучасному світі та "порівняльною теологією" - спробою пошуку православних відповідей на мусульманські питання та порівнянням отриманих відповідей із мусульманськими аналогами; в) зауважити зміну вектора від богословської до соціально-політичної риторики в офіційному дискурсі РПЦ; г) назвати ексклюзивізм домінуючою позицією при розгляді ісламу представниками РПЦ з точку зору теології релігій.

Література

1. Кирюшко М. І. Діалог мусульман і християн як складова гармонійних міжконфесійних відносин / М. І. Кирюшко // Актуальні питання міжконфесійних взаємовідносин в Україні. - С. 80-86.

2. Кисельов О. С. Вивчення мусульмансько-християнських відносин в Україні: завдання, методи та проблеми / О. С. Кисельов // Наука. Релігія. Суспільство. - 2009. - № 1. С. 119-122.

3. Кочергін В. В. Теологія релігій як розділ теології та релі- гіологічна дисципліна / В. В. Кочергін // Дні науки філософського факультету - 2012 : міжн. наук. конф. (2012; Київ) (матеріали доповідей та виступів) / [редкол. А. Є. Конверський (та ін.)]. - К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2012. - Ч. 4. - С. 8-11.

4. Неф Анльєз. Викладати історію середньовічного Ісламу. Між підозрою і суперечністю / Анльєз Неф // Греки, араби і ми. Дослідження ісламофобії в сучасних гуманітарних науках / [за ред. Ф. Бютгена та ін. ; пер. з французької та наук. ред. А. Рєпа]. - К. : Ніка-Центр, 2012. - С. 212-253.

5. Саган О. Н. Православ'я й іслам: до проблеми богословського діалогу / О. Н. Саган // Українське релігієзнавство. 2004. - № 5. - С. 7-14.

6. Яннулатос А. Архієпископ Тиранський і всієї Албанії. Діалог з ісламом з православного погляду / Анастасій Яннулатос // Людина і світ. - 2003. - № 5 (512). - С. 2-5.

7. Ярош О. А. Християнсько-мусульманський діалог в секуляризованому суспільстві: методологічні проблеми / О.А. Ярош // Християнсько-мусульманський діалог в контексті євроатлантичних прагнень України. - К. : Світ Знань, - С. 21-24.

8. Батунский М. А. Россия и ислам : в 3 т. / М. А. Батунс- кий. - М. : Прогресс-Традиция, 2008. - Т. 2. - 596 с.

9. Владимир, архиепископ Ташкентский и Среднеазиатский. ...А друзей искать на Востоке. Православие и Ислам: противостояние или содружество? / Архиеп. Владимир. - Ташкент : Издательство Ташкентской и Среднеазиатской епархии, 2000. - 64 с.

10. Владыченко Л. Д. "Реальность" межрелигиозного диалога / Л. Д. Владыченко // Наука и религия: перспективы диалога в современном мире. - Волгоград : Изд-во ВолГУ, 2008. С. 13-18.

11. Журавский А. В. Православная миссионерская деятельность среди мусульман России / А. В. Журавский // Россия и мусульманский мир: Инаковость как проблема / ^тв. ред. выпуска А. В. Смирнов]. - М. : Языки славянских культур, 2010. - С. 128-161.

12. Максимов Ю. Вызов ислама и Православная Церковь / Ю. Максимов. - М. : Издательство Московского Подворья Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 2010. - 224 с.

13. Максимов Ю. Православное религиоведение: Ислам, Буддизм, Иудаизм / Ю. Максимов, К. Смоляр. - М. : Изд-во храма пророка Даниила на Кантемировской, 2008. - 304 с.

14. Православная церковь при новом патриархе / [под ред. А. Малашенко, А. Филатова] ; Моск. Центр Карнеги. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2012. - 415 с. - (Религия в Евразии).

15. Силантьев Р А. Исламо-христианский диалог в Рос - сии в новейший период / Р А. Силантьев // Вопросы философии. - 2010. - № 9. - С. 177-184.

Анотація

Ключові слова: міжрелігійні відносини; православно-мусульманські відносини; теологія релігій; ексклюзивізм; інклюзивізм; плюралізм; РПЦ.

В статье рассматриваются основные подходы в восприятии ислама богословами, публицистами и истеблишментом РПЦ в период с 1990-х до 2010-х гг. В своем исследовании автор использует модель теологии религий, предлагающей деление на эксклюзивизм, инклюзивизм и плюрализм. В контексте рассказа про официальную позицию РПЦ рассматриваются речи и письма Патриархов Алексия II и Кирила.

Ключевые слова: межрелигиозные отношения; православно-мусульманские отношения; теология религий; РПЦ; эксклюзивизм; инклюзивизм; плюрализм.

Complex issue of the Muslim-Christian relations raises new questions in contemporary globalized age. Theologians, writers and establishment of the contemporary Russian Orthodox Church have different points of views on the interreligious relations - from exclusivist to inclusivist. In proposed article the author tries to understand main trends in these kinds of attitude using the scheme of the theology of religions.

Scholars of religion talking about Eastern Orthodox Churches emphasize the conservatism of its creed which was generally formulated in the early Middle Ages. In comparison, current situation challenges theologians and clerics to rethink old statements and to update its creed and practice making them more competitive on religious market. Modernizing inclinations usually opposed by conservative groups of believers. Today the Russian Orthodox Church (ROC), according to particular data, is the biggest Orthodox Church worldwide. . Issue of interreligious relation, which is correlated with challenge of pluralism, holds an important place in its life. Let's take a look at them from the perspective of Orthodox-Muslim relations.

Analyzing the attitude of the Russian Orthodox Church towards Islam and Muslims three types of sources can be identified. The first one comprises official documents, speeches and letters of the ROC officials - patriarchs, metropolitans, archbishops and others. The second type of sources consists of theological and popular prescriptive works about the attitude of the Orthodox Christians towards Islam. The third type of sources are the results of the interviews with the ROC believers about their attitude to Muslims and Islam. The paper comments on the examples of the first and second types of sources and explains methodological and practical problems connected with the third type.

Keywords: interreligious relations; orthodox-muslim relations; theology of religions; Russian Orthodox Church; exclusivism; inclusivism; pluralism.