Релігієзнавчий здобуток Володимира Танчера

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ ЗДОБУТОК ВОЛОДИМИРА ТАНЧЕРА

О.С. Пасічник, канд. філос. наук, асист.

Анотація

Піддаються аналізу ідеї відомого українського релігієзнавця радянського періоду В. Танчера, що викладені в його роботах "Критика соціального фідеїзму", "Про походження релігії" та "Руське православ'я (критичні нариси)", робляться висновки про вплив тогочасної ідеології на його науковий доробок. Досліджується вплив ідей вченого на тогочасне релігієзнавство.

Ключові слова: В. Танчер, теорія атеїзму, релігія, радянське релігієзнавство, православ'я, фідеїзм.

Аннотация

А.С. Пасечник

РЕЛИГИОВЕДЧЕСКИЕ ДОСТИЖЕНИЯ ВЛАДИМИРА ТАНЧЕРА

Ключевые слова: В. Танчер, теория атеизма, религия, советское религиоведение, православие, фидеизм.

Annotation

A.S. Pasichnik

VLADIMIR TANCHER'S ACHIEVEMENT IN RELIGIOUS STUDIES

Key words: V. Tancher theory of atheism, religion, Soviet religion, Orthodoxy, fideism.

Після розпаду СРСР та утворення незалежної України творчий здобуток релігієзнавців цього періоду було піддано незаслуженому забуттю. Тож видається актуальним дослідження релігієзнавчого доробку українських вчених, які працювали в радянський період. В даній статті аналізується творчий доробок яскравого представника цього періоду - В. Танчера. Головним завданням в такому випадку є знаходження цінних для релігієзнавства ідей в роботах В. К. Танчера та виявлення тієї ролі, яку відіграв вчений у релігієзнавчих дослідженнях радянської доби. Ця проблематика видається беззаперечно актуальною, адже немає сумнівів в ідейному впливі релігієзнавства тієї доби на сучасне українське релігієзнавство. Для дослідження було обрано роботи "Як виникла релігія", "Про походження релігії", "Руське православ'я (критичні нариси)" та російськомовну "Критику соціального фідеїзму". Проблемами дослідження значення наукового доробку В. Танчера в контексті історії української релігієзнавчої думки займались А. Колодний, О. Предко, Л. Филипович та інші.

Володимир Карлович Танчер (1915-1998) - доктор філософських наук, професор, засновник і завідуючий кафедрою історії та теорії атеїзму (тепер - кафедра релігієзнавства) КНУ ім. Т. Шевченка. Основний напрямок його наукової діяльності - соціальна філософія та історія і теорія релігії та атеїзму. Автор більш як 370 друкованих праць, числених теоретичних і методичних робіт. Був не лише талановитим педагогом, але й широко відомим своїми загальнотеоретичними працями вченим, який підготував більше 50 кандидатів та докторів наук, автором навчальної літератури. Учасник бойових дій у Другій Світовій Війні, нагороджений орденом "Знак пошани", медалями.

Однією з перших робіт на тему релігії В. К. Танчера, тоді ще кандидата філософських наук, була видана 1956 року українською мовою брошура, що мала назву "Як виникла релігія". Вже на її початку автор окреслює своє відношення до релігії, яке, втім, не виходить за межі пануючої тоді в СРСР марксистсько-ленінської ідеології: "Комуністична партія Радянського Союзу, дбаючи про духовне збагачення громадян нашого суспільства, про ще дальше піднесення їх людської гідності, вважає необхідним допомогти людям, які ще не звільнилися від релігійних пережитків, прийти до нових, матеріалістичних, наукових поглядів на життя. Для цього необхідно усвідомити собі в чому полягає суть релігійних поглядів і як вони виникли" [7, с. 4]. В першій главі, яка називається "Що таке релігія", В. К. Танчер розглядає теорії походження релігії, зазначаючи при цьому що "марксистсько-ленінська критика цих (ідеалістичних - О. П.) теорій являє собою одне з найактуальніших питань антирелігійної пропаганди" [7, с. 5]. Стисло викладаються погляди стосовно природи релігії Гегеля, Конта, Тейлора, Спенсера, Шлейєрмахера, Маретта, Джевонса, Майєра, Дюркгейма [7, с. 5-6], їх критика в руслі марксизму-ленінізму, нарешті дається класичне визначення релігії авторства Ф. Енгельса з роботи "Анти-Дюрінг": "всяка релігія є нічим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному житті - відображенням, в якому земні сили набирають форми неземних" [7, с. 9]. В главі, що має назву "Як виникли релігійні уявлення?" окремо зазначається, що "марксистський світогляд в корені ворожий філософському ідеалізмові і тісно пов'язаними з ним релігійними поглядами" [7, с. 9]. Тут критично викладається християнська версія створення світу та людини, причому все це завершується своєрідним висновком: "ясно, що релігійні уявлення про виникнення оточуючого нас світу, життя, людини - облудні" [7, с. 11]. В. Танчер зазначає, що "вже в первісному суспільстві існували різноманітні релігійні уявлення" [7, с. 15], зокрема, він відносить до них культ предків, тотемізм, первісну магію. Слід відмітити досить адекватне (враховуючи ідеологічні умови того часу) визначення автором тотемізму: "це поклоніння тотему, певному виду тварин, рослин чи навіть предметам неживої природи, які вважаються за родичів і друзів окремих родів і племен" [7, с. 16]. Проте, розмірковування про первісні форми релігії та побіжний огляд її функцій призводить до парадоксального висновку: "первісна релігія, багато положень якої одержала у спадщину сучасна релігія, зовсім не служила удосконаленню людства. Навпаки, наука приводить незаперечні факти, що релігія від часу свого виникнення гальмувала розвиток людства, заважала розвиткові зародків наукового мислення, ослаблювала сили людства у боротьбі з природою" [7, с. 20-21]. Нелогічність такого висновку, особливо на фоні попереднього матеріалу, говорить про певні межі, в яких повинні були працювати тогочасні радянські вчені. Тим більше в наступній главі, присвяченій "марксистсько-ленінській критиці ідеалістичних теорій походження релігії" автор впевнено стверджує: "... релігія виникає не випадково" [7, с. 21]. В цій главі розглядаються і, звісно ж, критикуються теорії походження релігії авторства таких вчених як М. Мюллер (міфологічна теорія), Е. Ленг (прамонотеїзм), З. Фрейд (психоаналітична теорія), Е. Тайлор (анімістична теорія), Дж. Фрезер (магічна теорія), Р. Маретт (преаніміс- тична теорія), Е. Дюркгайм (соціологічна теорія) тощо. Звичайно ж на перше місце ставиться марксистська теорія: "марксизм-ленінізм, створивши справді наукову теорію походження релігії, дав могутню зброю для викриття відвертих і прихованих захисників релігії, могутню зброю боротьби за економічне і духовне розкріпачення людства" [7, с. 28].

В наступному розділі, який має назву "Реакційний характер релігії", особливо критикується християнство, зокрема - католицизм. При цьому згадується і інквізиція, і Джордано Бруно, і засудження римською курією комуністичної ідеології [7, с. 29-32]. Врешті решт, робиться висновок про те, що релігія з часом зникне, а поки вона не зникла, треба вести антирелігійну пропаганду: "У боротьбі науки проти релігії, а така боротьба йде з того часу, коли виникла наука, Комуністична партія цілком і повністю стає на сторону науки" [7, с. 38]. З невелики доповненнями ця брошура була перевидана наступного, 1957 року під назвою "Про походження релігії", що вочевидь, було зумовлено наявністю в ній стислих, але, безсумнівно, цінних даних, що стосувались підходів до питання релігії з боку західних вчених [5, с. 5-9]. Не зважаючи на те, що ці дані супроводжувались марксистською критикою, важливим було, принаймні, згадування про них та короткий виклад.

В такому ж критичному ключі написана і інша робота В. Танчера - "Руське православ'я. Критичні нариси", що була видана в Києві 1977 року. В цій книзі розглядається історія православ'я, починаючи з самих витоків, з виникнення християнства. Починається робота з безапеляційного твердження в марксистському дусі: "насправді виникнення християнської релігії було зумовлене потребами рабовласницього суспільства Римської імперії І. ст." [6, с. 3]. Проте, це ще не найгірший варіант для початку наукової праці, враховуючи тогочасну манеру починати в таких випадках з цитат рішень з'їздів КПРС. З іншого боку "важлива роль у формуванні християнства належала ідеалістичній філософії" [6, с. 6]. Отже, в питанні виникнення християнства простежується чітка марксистська позиція - рабовласництво плюс ідеалісти, все це підкріплюється цитатою з Ф. Енгельса, який називав Філона Александрійського батьком християнства, а римського філософа-стоїка - дядьком християнства [6, с. 6].

Окремою віхою розвитку християнства справедливо визначається визнання його імператором Констянтином в 325 р. в якості державної релігії [6, с. 13]. Також досить детально, хоча і заангажовано в плані ідеології, розглядається розвиток християнства від перших століть нашої ери до розколу на православ'я та католицизм, що стався в 1054 р. Після цього автор переходить до розгляду власне російської православної церкви, виводячи її історію з літописного хрещення Русі князем Володимиром у 988 р. [6, с. 33]. Досить детально (хоча і дещо ідеологічно заангажовано, але як же без цього!) при цьому подаються події, значимі для церкви. З точки зору сучасного рівня знань дещо іронічним видається коментування автором відновлення посади патріарха в російській православній церкві: "Події Великої Вітчизняної війни примусили багатьох церковників переглянути свої позиції щодо Радянської влади, а це сприяло зміцненню єдності церкви. Всі зазначені обставини створили умови для обрання патріарха, яким 1943 р. став митрополит Сергій" [6, с. 44]. Зрозуміло, що будь-який перегляд позицій церковними діячами жодним чином не вплинув би на тогочасну радянську владу, а, отже, обрання патріарха - це був виключно політичний хід, а не наслідок певних дій релігійних діячів. Безперечно, В. Танчеру про це було відомо, і зазначене вище формулювання слід читати між рядків.

Говорячи про російське православ'я, автор стверджує цілковиту протилежність релігії та науки: "Марксизм-ленінізм визначає релігію як специфічну форму суспільної свідомості. Вона принципово відрізняється від усіх інших форм суспільної свідомості тим, що релігійне відображення світу створює викривлену, фантастичну картину дійсності. Ця відміна яскраво виявляється при порівнянні релігії з наукою. Наукове пізнання знаходить вираз у формі понять, категорій і законів, воно містить об'єктивну відносну і абсолютну істину. Істиність даних науки забезпечується тим, що вона бере свої положення з практики, досвіду, спирається на факти і всі свої висновки перевіряє практикою" [6, с. 50].

Протиставляючи науку та релігію, акцентується увага на деструктивному характері останної: "Поступове нагромадження знань про навколишній світ спричинилося до того, що наука стала самостійною формою суспільної свідомості. Це відбулося в період пізнього рабовласництва і збіглося з появою та становленням християнства як світової релігії. Відразу ж виникає гострий конфлікт між наукою, що формувалась, і християнством, яке вже тоді виявило себе ворогом науки" [6, с. 64]. Досить живо описуються "злочини" християнської церкви проти науки: знищення юрбою Апександрійської бібліотеки, що сталося 391 року; вбивство в цьому ж місті у 415 році Гіпатії, відомої на той час вченої (натовпом християн, підбуреним патріархом Кірілом); буллу папи Александра ІІІ, що забороняла християнам вивчення фізики, як тоді називалось природознавство; спалення кардиналом Хіменесом 1236 р. Кордовської бібліотеки, де зберігалось 280 тис. рукописних книг; заборону вчень Джордано Бруно та Ніколая Коперніка; заборону Стоглавим собором (1551 р.) вивчення астрономії; боротьба проти дарвінізму тощо [6, с. 64-65]. Однак відомо, що релігія не претендує на науковість. Проте марк- сизм-ленінізм, за умов панування якого жив та працював В. Танчер, підносився в ті часи як "універсальна, єдино вірна наукова система філософських, економічних та соціально-політичних поглядів" [1, с. 10]. (Цікаво, що і "релігія претендує на роль всеохоплюючого світогляду, як зазначав К. Маркс, вона бажає бути «енциклопедичним компендіумом» світу" [6, с. 79].) При цьому можна згадати і знищення під прапором цієї ідеології цілих галузей науки, наприклад, генетики [3, с. 10]. До певних міжрядкових натяків автора на схожість, що простежується між релігією та марксизмом-ленінізмом (який, втім, її критикує) ми ще повернемось, а поки що - продовжимо розгляд "Нарисів російського православ'я".

Ціла глава в цій роботі присвячується критиці концепції православної моралі. Зокрема, автор зазначає, що "православ'я додержується традиційних релігійних поглядів на мораль. Згдіно з ними мораль є продуктом релігії: вона, мовляв, дарована людям надприродним шляхом разом з релігією. І тому мораль немислима без релігії, внаслідок чого остання, як основа і охоронець моралі, повинна мати безумовну цінність для людства" [6, с. 97]. Далі викладається марксистська теорія моралі, яка виводиться, звісно ж з суспільних відносин: "Суспільна практика заперечує релігійне розуміння моралі. У первісному суспільстві мораль спочатку була єдиним засобом регулювання суспільних відносин, а релігії ще не існувало. Коли потім у свідомості людей почали складатися релігійні уявлення, вони увібрали в себе багато чого з ідеологічного багажу цього безрелігійного періоду. А таким багажем була первісна мораль, що складалася з простих норм людських взаємин, які встановлювали загальну рівність" [6, с. 97]. Як відомо, уявлення про безрелігійний період в історії людства існує лише в межах марксистської ідеології, жодних доказів дійсного існування такого періоду науковому загалу наразі невідомо. І тут В. Танчер іронічно наводить приклад з моральним кодексом будівника комунізму, мовляв, "переважна більшість населення Радянської країни - люди невіруючі, проте роль моральних засад у житті нашого суспільства дедалі зростає.

Моральний кодекс будівника комунізму, що став всенародним у буквальному розумінні цього слова, створений атеїстами, проте містить у собі нову, вищу мораль справжнього гуманізму... Таким чином, заперечення релігії аж ніяк не є основою для заперечення і порушення існуючих моральних норм, тому таку основу слід шукати зовсім в іншому, проте це вже тема для окремої розмови" [6, с. 110]. В цьому пассажі, очевидно, міститься черговий натяк автора на близкість марксистсько-ленінської ідеології з релігійною. В тому ж дусі дається і вирішення проблеми добра та зла в квазірелігійній системі марксизму- ленінізму: "Марксизм-ленінізм дає наукове розв'язання проблеми добра і зла. Він вважає, що критерієм їх є науково-матеріалістична оцінка конкретної життєвої ситуації. Причину зла він вбачає в недосконалості суспільного ладу, в приватній власності на засоби виробництва, в існуванні антагоністичних класів і експлуатації людини людиною. Побудова комунізму покладе край всілякому злу" [6, с. 112]. Як це все нагадує релігію, а саме - християнство! Тут є і існування "антагоністичних класів", тут і несхвальне ставлення до приватної власності (втім, інтерпретоване дещо поверхнево, щоправда, це тема окремого дослідження), і віра у настання часу всезагального благоденства (у християнстві пов'язується з другим пришестям Ісуса Христа, у марксистсько-ленінському світогляді - з настанням комунізму). Ще можна навести таку цитату: "Мощі - нетлінні останки святих. Церква приписує мощам чудодійну силу.

Такої ж властивості нетління, мовляв, набувають предмети, що відіграли будь-яку роль у житті Ісуса, Марії та святих. Вони ж є предметом релігійного поклоніння" [6, с. 25]. Цікаво провести аналогію з Мавзолеєм і численими музеями та експозиціями, присвяченими революційним подіям в СРСР. Або такий момент, натяком на партійну ієрархію та її аналогію в релігіє є наступна цитата: "Руська православна церква побудована за принципом суворої ієрархії: кожний нижчий служитель культу підпорядковується в канонічному та службовому відношенні вищому за чином" [6, с. 45]. Претензія марксизму-ленінізму на беззаперечну істину - одкровення засновників цього вчення: "Марксизм-ленінізм відкрив об'єктивні закони розвитку суспільства. Керуючись цими законами, трудящі нашої країни під керівництвом Комуністичної партії зруйнували капіталізм, побудували соціалістичне суспільство і тепер здійснюють поступовий перехід від соціалізму до комунізму" [7, с. 34].

Також в "Нарисах" наводяться цікаві статистичні дані стосовно віруючих в СРСР, які, втім, слід розглядати з певними застереженнями. Наприкінці ж роботи робиться висновок, що "православ'я в Радянському Союзі, зокрема в УРСР, як і інші релігії, згасає" [6, с. 138], при цьому переповідаються основні марксистські положення щодо такого песимістичного (для релігії) прогнозу. Втім, практика - улюблений критерій істиності прихильників та апологетів "єдино правильного та всеперемагаючого вчення", розставила все на свої місця.

Робота "Критика соціального фідеїзму", була видана російською мовою у 1975 році, і "являє собою критичне дослідження сучасної соціально політичної концепції християнства" [4, с. 2]. Симптоматично, що розпочинається вона з цитування Генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва (цитований уривок зовсім не торкається теми релігії, слід зауважити) [4, с. 3]. Таким чином В. Танчер нібито натякає, що за формою все буде відповідати марксизму-ленінізму, а от справжні його ідеї слід шукати між рядків. Природньо, що одразу ж дається визначення фідеїзму взагалі: "фідеїзм - це вчення, що ставить віру на місце знання або взагалі відводить певне значення вірі" [4, с. 3], і соціального фідеїзму зокрема: "під «соціальним фідеїзмом» ми розуміємо спробу замінити наукове розуміння суспільного життя псевдонауковим, релігійним, заснованим на теології... соціальний фідеїзм приймає псевдонауковий вигляд, він намагається спростувати матеріалістичне розуміння історії та науковий комунізм, а якщо це не виходить - спотворити їх" [4, с. 4]. Автор справедливо зазначає, що "експлуататорські класи завжди зацікавлені саме в такому тлумаченні суспільних явищ, яке б обгрунтувало та виправдало їх панівне становище в суспільстві" [4, с. 5]. Питання лише в тому, що В. Танчер вважає експлуататорськими класами. За влучним висловом М. Восленського, "диктатура пролетаріата" в СРСР дуже швидко перетворилась на "диктатуру над пролетаріатом" [2, с. 50], а отже природньо, що правлячі верстви Радянського Союзу прагнули до вигідного насамперед їм пояснення оточуючої дійсності. Не маючи можливості висловитись про це прямо, В. Танчер дуже часто опосередковано наштовхував читача на роздуми щодо схожості релігійного та комуністичного світогляду (про що вже зазначалось вище).

Однак повернемось до "Критики соціального фідеїзму". Говорячи про соціальну концепцію різних релігій, автор зазначає що: "кожна з релігій. має свої специфічні особливості в соціальній концепції. Але в найзагальніших рисах її можна викласти так: якась надприродня сила, бог, є творцем всього світу, він створив природу, людину та суспільство; оскільки бог не тільки творець, але і керівник всього світу, керує ним, то і все суспільне життя, вся історія суспільства є продуктом божественого управління. Богу належить і встановлення основ суспільного життя: приватної власності, класів, держави, які начебто є вічними та незмінними" [4, с. 6]. Це, на думку автора, призводить до освячування релігією існуючого суспільного порядку: "це визнання незмінності існуючого соціального ладу природньо вимагало відмови від будь-якої діяльності, спрямованої на суспільні зміни та особливо на ліквідацію експлуататорських порядків" [4, с. 20]. Подальшим розмірковування передує грунтовний, хоча і не без ідеологічного нашарування, історичний екскурс. Починаючи з первісного суспільства простежується ставлення релігійних вірувань до суспільства та суспільного ладу [4, с. 8-11]. З іншого боку подаються погляди на цю проблему різноманітних мислителів від давнини (Демокріт, Платон, Арістотель, Епікур, Лукрецій Кар) до нового часу (Дж. Віко, Вольтер, Ж. Руссо, Гегель, Сен-Сімон, Фурьє). Окремо відмічаються, що "прогресивні погляди на суспільне життя висловлювали і революційні демократи в нашій країні (В. Г. Бєлінський, А. І. Герцен, Н. Г. Чернишевський, А. Добролюбов, Т. Г. Шевченко, К. С. Калиновський, Г. Чавчавадзе та ін.)" [4, с. 13]. Чи був Т. Шевченко "революційним демократом" - питання дискусійне, але на ті часи вважалось саме таким чином.

Також можна екстраполювати на радянську дійсність питання про посередництво між Богом та людьми в католицизмі, що наводить автор: "католицизм. визнаючи безумовність та абсолютність божественного провидіння та вимагаючи від віруючих безумовного підкорення йому, католицька теологія особливо підкреслює роль духовенства у повідомленні цього божественного провидіння віруючим. Віруючий повинен бути керованим духовенством, адже лише через духовенство він може поспілкуватись з богом та отримати через нього духовні дари. Віруючий не має права діяти самостійно, без санкції духовенства" [4, с. 23]. Цікаво порівняти це з функцією партії в СРСР, де лише партійні працівники (і то не всі, а лише ті, які займають відповідні посади) могли повідомляти простим віруючим (громадянам) про волю провидіння (тлумачення "пророків" марксизму-ленінізму - К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна, протягом певного часу - І. Сталіна). релігієзнавство танчер фідеїзм православ'я

Взагалі, і це слід віднести до сильної сторони практично всіх робіт В. Танчера, розглядаючи будь-яке питання він подає розгорнутий історичний екскурс. Так, в главі що називається "релігійні межі соціальної активності", він розглядає питання свободи та необхідності в християнстві, стисло викладаючи при цьому вчення Августина, Пелагія, Фоми Аквінського [4, с. 27-28], після чого підводиться підсумок: "Сутність релігійно-політичної концепції цілком очевидна: церква повинна слідкувати за виконанням природнього закону, вона охороняє природнє право та повинна оцінювати суспільні закони з точки зору їх відповідності природньому закону" [4, с. 28]. Звісно ж, без нашарування марксизму-ленінізму не обходиться жодна тема. Так, у главі, присвяченій відношенню християнства до класової боротьби, дається визначення класів: "великі групи людей, що розрізняються за місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їх відношенням до засобам виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці, за засобами отримання та розміром тої частки суспільного багатства, яку вони мають" [4, с. 47]. Однак як вже зазначалось вище, такі були стандарти наукової роботи на той час. Критикує В. Танчер і російське православ'я: "Російське православ'я сформувалось як релігія в усьому пристосована для виправдання та ствердження феодального ладу. Православне віровчення, розроблене в добу феодалізму, ніде не містить жодного сумніву в необхідності кріпацького ладу, у вічності класової структури суспільства" [4, с. 54], втім, така позиція приписується і релігії взагалі [4, с. 57]. Щоправда, не відмовляє автор російському православ'ю і в деяких корисних проявах. Зокрема, в питаннях війни та миру: "Серед всіх релігійних напрямків християнства безперечний пріоритет в переході на нові позиції в оцінці війни та миру належить російському православ'ю. Ця еволюційна тенденція склалася під безпосереднім впливом соціалістичної дійсності та є результатом зростання політичної свідомості віруючих громадян Радянського Союзу" [4, с. 85]. Щоправда, уявити собі, як в Радянському Союзі щось могло залежати від віруючих громадян, важко. Утім, "Російська православна церква бере участь в русі прибічників миру. Вона веде досить таки активну зовнішньо-політичну діяльність в цьому напрямку, встановлює контакти з релігійними організаціями та духовенством, що знаходяться на аналогічних позиціях. За ініціативою Російської православної церкви в Загорску відбулось дві конференції послідовників усіх релігій в СРСР за співробітництво та мир між народами. Такого роду діяльність безумовно заслуговує на суспільне та державне схвалення" [4, с. 85-86]. З іншого боку, таке схвалення стосується виключно релігійних організацій які знаходяться на території СРСР (а отже, під контролем партійних органів), окрема ж глава присвячена церковному антикомунізму (вона називається "Антикомунізм та реформістський соціалізм в християнстві"). При цьому церкві приписується антикомунізм з часів появи власне комунізму: "Привид вештається Європою - писали Маркс та Енгельс, - привид комунізму. Всі сили старої Європи об'єднались для священної травлі цього привида: папа і цар, Метерніх та Гізо, французькі радикали та німецькі поліцейські" [4, с. 91]. Причому автор відзначає тенденцію зростання антикомуністичних настроїв церкви: "антикомунізм, що виник на початку пролетарського руху як основна ідейна зброя буржуазії в її боротьбі з пролетаріатом та марксистською ідеологією, в подальшому стає все більш злим та витонченим. До цього штовхала буржуазію логіка класової боротьби" [4, с. 93].

Очевидно, що причин змінювати свою початкову позицію щодо СРСР у католицької церкви не було, на відміну від православної, яка змушена була рахуватись з радянською державою. Підсумок, що подає В. Танчер наприкінці своєї роботи "Критика соціального фідеїзму", невтішний для християнства. Незважаючи на те, що "ідеї наукового комунізму входять і в свідомість мас віруючих, і вже ці ідеї, а не релігія, визначають (переважно) їх дії. Це має величезний вплив на теологію, як на теоретичний рівень релігійної свідомості, про що свідчить поява лівого християнства" [4, с. 224], все одно немає жодних підстав переоцінювати "полівіння" релігійної ідеології. Саме тому, продовжує В. Танчер, "навіть поява лівого християнства не може змінити марксистсько-ленінської оцінки релігії як «опіуму народу», як реакційної ідеологічної системи. Звідси і оцінка соціального фідеїзму, його майбутного: соціальний фідеїзм, як і вся релігія, приречений" [4, с. 225].

Підсумовуючи вищесказане, зазначимо таке. По- перше, в розглянутих роботах В. Танчера зібрано багато цінних (особливо враховуючи ті часи, коли видавались ці книжки та інформаційний голод стосовно наукового доробку західних вчених) наукових даних, які хоча ісупроводжувались негативним коментарем в дусі марксизму-ленінізму, проте не втрачали від цього своєї цінності. По-друге, антирелігійну риторику слід читати між рядків, оскільки там проглядається явне порівняння релігії та марксизму-ленінізму, який має в собі багато релігійних рис. По-третє, авторові не притаманний войовничий атеїзм, а в деяких місцях можна помітити симпатію до релігійних організацій та тих функцій, що ними виконуються в суспільстві.

Список використаних джерел

1. Безансон А. Интеллектуальные истоки ленинизма. Les Origines intellectuelles du leninisme / А. Безансон. - М.: МИК, 1998. - 304 с.

2. Восленский М. Номенклатура / М. Восленский- М.: Советская Россия, 1991. - 624 с.

3. Студитский А. Н. Мухолюбы - человеконенавистники / А. Н Студитский // Огонек. - 1949. - № 11.

4. Танчер В. К. Критика социального фидеизма / В. К. Танчер. - Киев: Вища школа, 1975. - 230 с.

5. Танчер В. К. Про походження релігії / В. К. Танчер. - К.: Молодь, 1957. - 39 с.

6. Танчер В. К. Руське православ'я (критичні нариси) / В. К. Танчер. - К.: Наукова думка, 1977. - 155 с.

7. Танчер В. К. Як виникла релігія / В. К. Танчер. - К.: Радянська Україна, 1956. - 39 с.

Размещено на Allbest.ru