Жіночі персонажі нижчої міфології в народних уявленнях ХІХ ст.: специфіка образів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Говорячи про «нижчу міфологію», ми маємо на увазі тих фантастичних істот, які в системі язичницьких вірувань не мали божественного статусу. Перш за все, це різноманітні демони й духи (природи, дому тощо). Уперше цей термін ввів до наукового обігу німецький етнограф В. Маннхардт, він же перший зайнявся детальним вивченням цих персонажів. Дослідник у своїх працях розглядав образи духів рослинності, що втілювали річний цикл вмираючої і воскреслої природи [16, с. 215]. Персонажі російської та української нижчої міфології досить часто потрапляли у поле зору дослідників: дореволюційних, радянських і сучасних (Б.Д. Грінченко, Д.К. Зеленін, Е.В. Померанцева, Н.М. Велецька, М.Н. Власова та ін.) [3; 4; 6; 11; 15; 17]. Висувалися версії походження тих чи інших образів, проводилися паралелі з фольклором інших народів.

У XIX ст. персонажі нижчої міфології все ще продовжують міцно триматися в народній уяві та забобонах. Деякі з них (як, наприклад, Свята П'ятниця) - результат видозміни образів прадавніх язичницьких божеств, інші - демони та духи. У статті здійснена спроба аналізу образів суто жіночих персонажів нижчої міфології, які дозволяють пролити світло на містичні риси жіночого стереотипу у традиційній культурі. Досить часто саме вони характеризують темний, хтонічний, бік жіночої сутності [25, с. 219].

Дослідження виконане на матеріалах Чернігівського Полісся та центральних губерній Росії.

Аналізуючи народну міфологію, ми можемо виділити кілька груп жіночих персонажів:

1. Персонажі, наділені функціями контролю за дотриманням певних норм і табу.

2. Персонажі - уособлення духів предків та духів природи.

3. Демонічні істоти - уособлення хвороб.

До першої групи ми, перш за все, можемо віднести святу Параскеву П'ятницю (інколи її місце в народних легендах посідає Божа Матір). Основними її функціями є контроль за дотриманням жінками виробничих табу. Так, у багатьох місцевостях Російської імперії були поширені забобони щодо виконання жіночих робіт у п'ятницю. Зокрема, у Воронезькій губернії жінки у цей день не пряли, боячись, що П'ятниця покарає їх хворобами очей. А також через те, щоб самим не „запорошити очі” П'ятниці та не викликати цим її гніву [19, с. 69-117].

Українські жінки у п'ятницю теж не пряли, а ще у цей день заборонялося розчісувати волосся та наряджатися. Порушників, за народними уявленнями, карає свята П'ятниця, яка в усіх оповідях подібного типу набуває рис демонічної істоти [14, с. 376]. В Остерському повіті Чернігівської губернії вірили, що жінці, яка пряде в п'ятницю, „на обох руках покорчить пальці”. [23, с. 217].

Найімовірніше, подібні персонажі є трансформацією образу якогось язичницького слов'янського божества (можливо, Мокоші), покровительки жіночих занять. Американська дослідниця Єва Левін, однак, намагається спростувати язичницьке коріння образу Параскеви П'ятниці, наголошуючи на її християнському походженні [12, с. 144-148]. На її думку, доказом того, що культ святої Параскеви має християнське коріння, є його наявність не лише у росіян та українців, а й у сербів, болгар та румунів, де богиня Мокош була невідома. Однак, це ще не доказ того, що біля витоків культу святої Параскеви не стоїть якесь інше жіноче божество, яке вшановували західні та південні слов'яни. Тож висновки дослідниці потребують додаткової перевірки на місцевих етнографічних матеріалах.

До демонічних істот, що карають людей за порушення норм поведінки, можна віднести й кікімору. Це ворожий домашній дух, який вселяється до оселі як покарання господарям. Наприклад, кікімору можуть „підсадити” ображені будівничі, з якими не розрахувався господар [15, с. 88], або ж подорожній, коли хазяї порушують норми гостинності [15, с. 91]. Подібні легенди побутували на теренах всієї Російської імперії. Зокрема, така легенда зафіксована й у Ніжині. На вулиці Леніна, поблизу Благовіщенського монастиря, розташований дім, який і досі називають «проклятим». Половина будинку колись належала заможним ніжинським грекам. Для будівництва вони найняли місцевих майстрів. Ті, як належить, виконали всю роботу, а коли дійшла черга до розрахунків, господарі обіцяних майстрам грошей пошкодували і заплатили так мало, що будівельники образилися й вирішили помститися жадібним господарям. От і підсадили в дім злого духа, який відтоді не давав мешканцям ніякого спокою, грюкав вікнами і бігав по даху зі страшним гуркотом. А найгірше те, що прокляття зачепило самого господаря дому - він так і залишився бездітним [21, с. 26-27].

Із образами жіночих духів-контролерів людської поведінки пов'язані жіночі уособлення предків та природні духи. До них, зокрема, відносяться русалки. У різних фольклорних джерелах русалка може виступати і як добра істота, і як ворог людини, нечисть. Цей образ тісно пов'язаний із родючістю та культом предків. Місця, де, за повір'ями, мешкають русалки, теж дозволяють зробити припущення про їхній зв'язок із родючістю, а також стихією води: з осені до Русального тижня вони мешкають у воді, тоді виходять, гойдаються на деревах, особливо полюбляють берези. За віруваннями поліщуків, живуть вони також у полі, у житі [2, с. 98], в конопляниках (Орлівська губернія) [9, с. 238]. У Чернігівській губернії русалок називали „криницями”. За легендою, у Новгород-Сіверському повіті була криниця, на зрубі якої на Зелені свята завжди сиділи русалки, розчісуючи свої коси [20; с. 2].

У Тульській губернії вірили, що русалки - оголені красуні з довгим волоссям, гуляють у житі, можуть мешкати й у воді [11, с. 241-242].

Ще однією рисою цього образу є зв'язок із культом предків та з померлими взагалі. На думку Д.К. Зеленіна, праці якого з цього питання вже стали хрестоматійними, русалки тісно пов'язані з культом „заложних” покійників, тобто тих, які загинули не своєю смертю [6, с. 230-301; 7, с. 420].

Русалок вшановують у період Троїцьких свят, разом із душами померлих. Про такі обряди, зафіксовані у Борзнянському повіті Чернігівської губернії, згадується в „Известиях императорского русского географического общества”. За місцевими віруваннями, русалками стають нехрещені діти та дівчата-потопельниці [10, с. 77-79]. В Остерському повіті Чернігівської губернії вірили, що русалки - це дівчата, які втопилися під час купання. Вони нібито мешкають на дні річки у кришталевих палацах, а при місяці співають на березі пісень. Почувши їх, людина неодмінно підійде - тут русалки її й залоскочуть [23, с. 207].

Гострі дискусії серед науковців викликало питання ототожнення русалок із духами предків. На думку деяких дослідників, обряд „вигнання” русалок із села, який проводився під час Зелених свят, є доказом того, що вони вважалися ворожими духами, хоч, можливо, такий образ склався вже під впливом християнства [8, с. 219].

Однак, слід зауважити, що, не дивлячись на пізні нашарування, в образі русалок все ж чітко простежуються дві основні риси: втілення культу рослинності і культу предків. „Проводи” русалок містять у собі яскраво виражені риси аграрно-магічної обрядовості, яка мала на меті забезпечити врожай і добробут через посередництво предків. Як слушно зауважує Н.М. Велецька, обряди, які супроводжувалися обов'язковою присутністю антропоморфного опудала, що уособлювало предка, а також його подальшим ритуальним знищенням (символ відправлення посланця до богів), є характерними для всіх ритуалів, пов'язаних із сезонними землеробськими роботами [1, с. 170-176].

Крім того, в образі русалки можна простежити і деякі еротичні риси, вона іноді виступає в шлюбних гаданнях дівчат. На Зеленому тижні дівчата плетуть вінки та залишають їх у лісі для русалок, щоб ті допомогли знайти нареченого [18, с. 63].

Дослідники звертають увагу на помітний контраст в образі русалки в північних та південних регіонах Російської імперії. Якщо південні русалки - красуні, то північні - потворні, демонічні істоти [17, с. 71]. Говорячи ж про образи русалок у Центральній Росії та на Поліссі, наголосимо, що вони не є однозначно демонічними істотами, агресивно налаштованими щодо людей. Скоріше, це охоронці, які стережуть світ духів природи. Русалки карають порушників певних табу, найчастіше пов'язаних саме з природними об'єктами - річка, ліс, поле. Так, на русальному тижні, після Трійці, люди намагалися не ходити в ліс та до водойм - інакше русалки могли залоскотати [5, с. 55]. міфологія жіночий демонічний кікімора

Тепер звернемо увагу на жіночих персонажів народної міфології, які є персоніфікацією хвороб. Одним із найяскравіших образів даного типу виступала Трясовиця (лихоманка). В уявленнях про хвороби чітко спостерігаються ідеї родинних зв'язків цих демонічних істот та їхня множинність, що, ймовірно, уособлює симптоми хвороби [24, с. 545]. Збереглися згадки про дванадцятьох сестер- лихоманок, яких в народі уявляли у вигляді потворних баб [22, с. 101]. Їхні імена походять від симптомів хвороби: Гринуша, Ломея, Глухея, Глядея та ін. [13, с. 124-127]. Персоніфікувалися також пошесті - чума, холера. Характерною особливістю є те, що вони їздять (ходять) повсюди, зокрема, холера уявлялася простоволосою жінкою, що їздить на візку [24, с. 543]. У Воронезькій губернії холера - потворна баба, на кого вона погляне - той захворіє [3, с. 517]. В одній із народних легенд, записаних на Чернігівщині, Моровиця у вигляді потворної жінки, лякає хлопців та дівчат [4, с. 127]. В Орловській губернії віспу уявляли у вигляді потворної жінки, у якої отрута на язиці, кого вона оближе - той захворіє [3, с. 381].

Однак варто зауважити, що у замовляннях, які покликані захистити від вищеназваних хвороб, до цих істот, як правило, ставляться з повагою, намагаючись навіть задобрити. Так, у Воронезькій губернії для того, щоб вилікувати лихоманку, залишали на перехресті доріг для неї хліб-сіль, звертаючись до хвороби із замовлянням, яке починалося словами „матушка-лихорадушка”. Аналогічні випадки „годування” хвороби зафіксовані і в Тульській губернії [3, с. 315].

Підводячи підсумок, зазначимо, що містико-міфологічний аспект жіночого образу є досить сталим, консервативним. Чимало його складових, сягаючи корінням ще дохристиянських часів, не втрачали актуальності і у ХІХ ст. У своїй міфологічній іпостасі жінка виступає як певна ланка, що уособлює зв'язок зі світом предків та родючістю землі. В той же час, у народних уявленнях про демонічних істот яскраво простежується хтонічний бік жіночого архетипу. Фактично, жінка в силу амбівалентності своїх архетипічних функцій замикала на собі кругообіг „життя - смерть - життя”, виступаючи як зв'язна ланка людського і потойбічного світів.

Література

1. Велецкая Н.Н. Символы славянского язычества / Н.Н. Велецкая. - М.: Вече, 2009. - 320 с.

2. Виноградова Л.Н. Мифологический аспект полесской русальной традиции / Л.Н. Виноградова // Славянский и балканский фольклор. - М.: Наука, 1986. - С. 88-134.

3. Власова М.Н. Энциклопедия русских суеверий / М.Н. Власова. - СПб.: Азбука-классика, 2008. - 624 с.

4. Гринченко Б.Д. Из уст народа: малорусские рассказы, сказки и пр. / Б.Д. Гринченко. - Чернигов: Земская типография, 1901. - 488 с.

5. Даль В.И. О повериях, суевериях и предрассудках русского народа / В.И. Даль. - СПб.: Литера, 1996. - 480 с.

6. Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография / Д.К. Зеленин. - М.: Наука, 1991. - 511 с.

7. Зеленин Д.К. К вопросу о русалках / Д.К. Зеленин // Избранные труды. Статьи по духовной культуре. - М.: Индрик, 1994. - С. 230-301.

8. Златковская Т.Д. Rosalia - русалии? / Т.Д. Златковская // История, культура, этнография и фольклор славянских народов. - М.: Наука, 1978. - С. 210-227.

9. Иванов А.И. Верования крестьян Орловской губернии / А.И. Иванов // Этнографическое обозрение. - 1901. - № 4. - С. 68-119.

10. Кибальчич Т.В. Русалки по представлению южно-русского народа / Т.В. Кибальчич // Известия Императорского русского географического общества. - 1876. - Т. 12. - С.77-79.

11. Колчин А. Верования крестьян Тульской губернии / А. Колчин // В. И. Даль. О повериях, суевериях и предрассудках русского народа. - СПб.: Литера, 1996. - С. 235-259.

12. Левин И. Христианские источники культа святой Параскевы / И. Левин // Двоеверие и народная религия в истории России. - М.: Индрик, 2004. - С. 141-162.

13. Ляцкий Е. К вопросу о заговорах от трясовиц / Е. Ляцкий. - Этнографическое обозрение. - 1893.- № 4.- С. 121-136.

14. Милорадович В.П. Малорусские народные поверья и рассказы о Пятнице / В.П. Милорадович // Українці: вірування, повір'я, демонологія. - К.: Либідь, 1991. - С. 375-383.

15. Мифологические рассказы русского населения восточной Сибири / [сост. В. П. Зиновьев]. - Новосибирск: Наука, 1987. - 400 с.

16. Мифы народов мира. Энциклопедия: Том II. - М.: Советская энциклопедия, 1980. - 720 с.

17. Померанцева Э.В. Мифологические персонажи в русском фольклоре / Э.В. Померанцева М.: Наука, 1975. - 192 с.

18. Русский народ: его обычаи, обряды, суеверия, поэзия / [собр. М. Забелин]. - М.: Издание книгопродавца М. Березина, 1880. - 616 с.

19. Селиванов А.И. Этнографическое очерки Воронежской губернии / А.И. Селиванов // Воронежский юбилейный сборник в память 300-летия г. Воронежа. - Т. 2 - Воронеж: Изд-е Воронеж. губ. стат. комитета, 1886. - С. 69-117.

20. Снегирёв И.М. Русские простонародные праздники и суеверные обряды / И.М. Снегирёв - М.: Университетская типография, 1838. - Вып. 3. - 1838. - 220 с.

21. Терещенко О.А. Прогулянки з привидами: містичні легенди Чернігівщини / О.А. Терещенко - Чернігів : Десна Поліграф, 2012. - 56 с.

22. Токарев С.А. Религиозные верования восточнославянских народов кон. XIX - нач. XX в.в. / С.А. Токарев. - М. - Л.: Изд. АН СССР, 1957. - 164 с.

23. Труды этнографическо-статистической экспедиции в западно-русский край. Югозападный отдел. Материалы и исследования, собранные П.П. Чубинским: Т. 1. - СПб., 1872. - 468 с.

24. Щербаківський Д.М. Сторінка з української демонології (вірування про холеру) / Д.М. Щербаківський // Українці: вірування, повір'я, демонологія. - К.: Либідь, 1991. - С. 540-554.

25. Юнг К.Г. Душа и миф: шесть архетипов / К.Г. Юнг - К.: Port-Royal, 1996. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru