Особливості ведення парафіяльної документації обрядів життєвого циклу в Мукачівській греко-католицькій єпархії (друга половина XVIII - перша половина ХХ століть)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості ведення парафіяльної документації обрядів життєвого циклу в Мукачівській греко-католицькій єпархії (друга половина XVIII - перша половина ХХ століть)

Штерр Д.І. (Ужгород)

Ключові слова: Кодекс Канонів Східних Церков, парафіяльна документація, парафіяльний архів, метричні записи, Мукачівська греко-католицька єпархія.

В данной статье автор рассматривает историю возникновения и совершенствования ведения обязательных для католической Церкви Восточного обряда записей выполнения обрядов жизненного цикла, в частности на приходах Мукачевской греко-католической епархии во второй половине XVIII - первой половине ХХ веков. Особое внимание автор статьи уделяет вопросу соблюдения норм и правил церковного законодательства, регулирующих создание и хранение приходских записей священниками.

Ключевые слова: Кодекс Канонов Восточных Церквей, приходская документация, приходской архив, метрические записи, Мукачевская греко-католическая епархия.

The author considers the history of the development of life cycle rituals records required by the Eastern Rite Catholic Church, including the parishes of Mukachevo Greek Catholic Eparchy during the second half of the 18th - the first half of the 20th centuries. Special attention is paid to implementation of the norms and rules of ecclesiastical law regulating the records creation and storage performed by a parish priests.

Keywords: Code of Canons of the Eastern Churches, parish documentation, parish archive, parish register, Mukachevo Greek Catholic Eparchy.

католицький єпархія обряд парафіяльний

Найціннішими джерелами для вивчення історії тих чи інших парафіяльних спільнот є церковна документація. Зокрема, метричні записи та парафіяльний архів. У даному дослідженні ми використовуємо термін «метричні записи» поряд із терміном «метрична книга», оскільки не в усіх парафіях це були правильно оформлені та упорядковані книги. Доволі часто метрична книга невеликого села мала вигляд великого шматка паперу з таблицею, до якої вносили необхідні записи (маємо зауважити, що не завжди ці записи відповідали нормам і приписам церковного права). Парафіяльний архів повинен був містити всі метричні книги, циркуляри єпископів та інші важливі фінансові документи парафії. Не йтиметься в даній статті про документи засідань Капітули та інших органів управління Церквою, оскільки вони не є репрезентативними з огляду виконання обрядів життєвого циклу на парафіях, а радше репрезентують вирішення справ церковною верхівкою в середовищі вівтарних братів.

Організація парафіяльного архіву, який переважно зберігається в тому ж приміщенні, що й парафіяльна канцелярія, за своєю суттю відрізняється від бібліотеки чи музею. Так, «архів утворюється незалежно від чийогось бажання і переважно є наслідком звичайної діяльності та зібранням і зберіганням документів. Щоб говорити про архівний документ, необхідно, щоб він був утворений у контексті виконуваної, в широкому розумінні цього слова, адміністративної діяльності. Тому, все те, що парох пише, вирішує, розпочинає, скасовує, змінює, обговорює, отримує у справах парафії чи третіх осіб, вважається діяльністю юридичної особи, і ця діяльність повинна відображатися в документації, яка повинна зберігатися в парафіяльному архіві» [21, c. 37].

Парафіяльний архів - один із основних і невід'ємних елементів життя та діяльності кожної парафії. У ньому зберігається не лише відповідна інформація, необхідна для парафії як юридичної особи, але й відомості про життя кожного мирянина. Саме тому парафіяльний архів має перебувати під особистим наглядом пароха.

Законодавство Католицької Церкви, коли йдеться про обов'язки і права парохів (канн. 279300 Кодексу Канонів Східних Церков [далі - ККСЦ - авт.]), покликаних виконувати душпастирську опіку у визначеній для них парафіяльній спільноті, утвореній в єпархії / дієцезії / екзархаті (кан. 279 ККСЦ), вказує на обов'язок ведення парафіяльного архіву [16]. Отже, парафіяльний архів є одним із найважливіших джерел для дослідження парафіяльної історії, а відтак і історії єпархії загалом.

За допомогою різноманітних норм Папа Римський, як найвищий законодавець, відзначав і передбачав наявність обов'язкових і необов'язкових книг парафії. Ці юридичні джерела вводять в історію формування кан. 296 ККСЦ. Так, ККСЦ приділяє особливу увагу й чітко визначає лише три обов'язкові книги для парафії - книгу охрещень, книгу одружень та книгу померлих.

Першою письмовою згадкою про парафіяльні книги можна вважати «Новели» Юстиніана (535-565). У четвертому розділі «Новели» 74 згадується про обов'язок духовних осіб, які через зберігання парафіяльних реєстрів і правильне виконування покладеного на них обов'язку стають правдивими захисниками Церкви [27, р. ХУШ]. Надзвичайно важливою в ті часи була книга одружень, в якій реєстрували всі шлюби. Ця книга в подальшому виступала як юридичне підтвердження здійсненого обряду та слугувала доказом при вирішенні правових суперечок.

Найдавніші, чітко сформовані церковні приписи з'явилися у рішеннях двох синодів Августа, в Німеччині (1548) і Константинополі (1643). Саме ці синоди встановили обов'язок реєстрації церковних актів на місцевому рівні.

В історії Католицької Церкви припис про обов'язковість парафіяльних книг уперше з'явився в рішеннях Вселенського собору у Триденті (1545-1563). Цей собор вплинув на розвиток богослов'я та церковного права не лише у Католицькій Церкві Західного обряду, але також і в Католицьких Церквах Східного обряду.

Важливе значення парафіяльних книг можемо прослідкувати у ставленні до обряду вінчання. Собор, окрім обов'язкової присутності пароха чи іншого священнослужителя разом із двома свідками, впровадив також необхідність запису цієї події у книзі одружень, яку парох повинен був старанно вести і зберігати. Вимагалося реєструвати шлюб і записувати імена подружжя і свідків, дату й місце відправи та зберігати цю інформацію в церкві [22].

Необхідно пам'ятати, що ці вимоги вважаються також першими в історії канонічного права приписами щодо обряду вінчання. Церква вперше чітко окреслила форму вінчання для вірних християн. Вимоги щодо присутності священнослужителя і свідків, точного запису події у відповідній книзі з'явилися, щоб припинити таємні подружжя, тобто шлюби без присутності священнослужителів і свідків, які тоді укладалися в більшості випадків [21, с. 19].

Собор у Триденті також згадує про книгу охрещених у другому розділі ХХ^ сесії, вказуючи вимоги до майбутніх хресних батьків та зобов'язуючи духовенство старанно заносити всю інформацію до книги. «Перед тим як закінчити таїнство хрещення, парох повинен дізнатися, від кого належить, про осіб, вибраних для того, щоб отримати хрещеника із святих вод; своїм дозволом він повинен вибрати достойних на це діяння, вписати їхні імена в реєстр та поінформувати їх про відповідальність, яку беруть на себе, щоб потім не виправдовувались незнанням» [20, с. 65-68; 21, с. 19; 26].

Відповідно до церковного законодавства для Східних Католицьких Церков кожний вірний через прийняття Святої Тайни Хрещення приписується до окремої Церкви свого права і входить до складу окремої церковної спільноти, підпорядкованої територіальній чи особовій владі (кан. 280, § 1 ККСЦ). Згідно з кан. 689, § 1 ККСЦ, обов'язок внести запис до книги охрещених настає з моменту уділення Святої Тайни. Своєчасний запис дає змогу уникати ситуацій, коли батьки новоохрещеного, або особи, прирівняні до батьків цивільним правом, або хресні батьки покинули церкву, не залишивши своїх підписів і необхідної інформації для реєстрації у книзі охрещених. Таке ж правило невідкладного запису потрібно застосовувати і щодо книги одружень.

Наслідки хрещення виявляються в житті охрещеного, в житті спільноти, яка святкує разом із охрещеним цю подію, і в житті Церкви, до якої входить новий охрещений член. Тому реєстрація хрещення у книзі охрещених парафії - елемент юридичного доказу події з усіма канонічними і цивільними наслідками.

Важливість реєстрації хрещення виявляється особливо у тих випадках, коли вірний звертається до пароха за свідоцтвом про хрещення, необхідним для уділення Тайни Подружжя. У цей момент засвідчується також і вільний стан зацікавленої особи. Відповідно до кан. 689 § 1 ККСЦ хрещення реєструється в парафії, де відбулася подія. Цей канон скасовує норму попереднього законодавства 1917 р.

Спроба підпорядкувати реєстрацію новонароджених державі мала місце наприкінці ХІХ ст. Так, у 1895 р. єпископом Юлієм Фірцаком в одному з циркулярів робилося пояснення щодо реєстрації шлюбів державою: «Возлюбленныи въ Христъ Врники! Прискорбнымъ серцем извещаемь Вамъ, что закон краевый о так названом «гражданскомъ или цивильномъ супружестве» оть 1-го дня месяца октобрія будеть объязательнымъ» [11]. Церква певно була проти реєстрації шлюбів державою, тривалий час боролася проти цього, але програла і дуже шкодувала про те, що така реєстрація стане обов'язковою. Наважимося припустити, що священики не вимагали перед вінчанням від своїх вірників документа про державну реєстрацію.

Говорячи про обов'язкову наявність парафіяльних книг, необхідно зазначити, що у Східних Католицьких Церквах немає окремої книги чи реєстру для запису про уділення Святої Тайни Миропомазання. У Східних Церквах свого права, на відміну від Латинської Церкви, Тайна Миропомазання уділяється разом із Тайною Хрещення. Тому парохи Східних Церков вносять запис про хрещення і миропомазання до однієї книги охрещених. У Латинській Церкві є окрема книга чи реєстр миропомазання, який відрізняється від книги охрещених. У свідоцтвах про Хрещення, виданих у парафіях Східної Католицької Церкви, часто не вказується нічого про уділення Тайни Миропомазання (див.: Додаток А, Додаток В). Однак відсутність інформації не вказує на відсутність Тайни і не дає нікому (включно з латинськими парохами) права сумніватися в її уділенні [21, с. 125].

Чинне право Східних Католицьких Церков приписує одночасне уділення Тайни Миропомазання і Хрещення. Лише у надзвичайних і виправданих ситуаціях можливе окреме уділення, але й тоді воно відбувається якнайшвидше, за першої нагоди. Якщо з вагомих причин миропомазання не було уділене разом із хрещенням, місцевий парох зобов'язаний внести до книги охрещених відповідний запис. Метрична книга парафії Преображенської церкви на Цегольні в м. Ужгороді має назву: «Метрика крещеных и миропомазанных от ХІ. 1946 г.» [3, с. 1-71].

Кан. 296 § 2 ККСЦ вказує, що у книзі охрещених слід помічати також приналежність охрещеного до певної Церкви свого права, згідно з приписом канону 37, уділювання святого миропомазання, а також те, що має зв'язок із канонічним станом вірних унаслідок одруження, з дотриманням, однак, припису кан. 840 § 3, внаслідок усиновлення, а також свячення або складання довічної професії в чернечому інституті; такі відмітки повинні завжди бути вписані до свідоцтва про хрещення [16].

Книга одружень - друга обов'язкова книга парафії (див.: Додаток С, Додаток D), зазначена в законодавстві. У кан. 841 § 1 ККСЦ зазначено: «Після вінчання парох місця, де воно відбулось, або його заступник, хоч би ніхто з них не благословив подружжя, повинен якнайскоріше записати в книзі подружжів імена супругів, священика, який благословив, і свідків, місце і день вінчання, якщо потрібно, диспензу від форми вінчання або перешкод та її автора разом з перешкодою і її ступенем; надання повноваження благословити подружжя та інше відповідно до способу, приписаного власним єпархіальним Єпископом» [16].

Кан. 841 § 1 ККСЦ зобов'язує вносити до книги одружень усі офіційні акти, які визначають канонічний стан особи. Місце реєстрації - це те місце, де відбулося одруження, і те, де подруги зареєстровані у книгах охрещених. Відповідальний за запис - парох особисто або його довірений; в іншому разі парох все одно зобов'язаний проконтролювати запис. Так, згідно з Кан. 296 § 1 ККСЦ: «У парафії повинні бути парафіяльні книги, а саме: охрещених, одружень, померлих та інші, згідно з приписами партикулярного права власної Церкви свого права, або якщо таких немає, встановлених самим єпархіальним Єпископом; парох повинен дбати про те, щоб парафіяльні книги належно велися і зберігалися з дотриманням цих приписів» [16].

Таким чином, кан. 296 § 1 ККСЦ поставив книгу померлих поміж обов'язковими книгами парафії. У цій книзі записується інформація про похорон та всі дані, передбачені партикулярним правом кожної Церкви свого права у справі померлих християн. Часто Церкви посилаються на державне право, в якому детально вказано необхідну для запису інформацію (див.: Додаток Е, Додаток F). Варто зазначити, що Загальне право надає партикулярному праву повноважень встановлювати інші приписи щодо особистої інформації померлого вірного. Важливість такого запису полягає не лише в документуванні приналежності померлої особи до певної церковної чи громадської спільноти, а й у тому, що він містить юридичні елементи цивільного контексту (наприклад, доказ стану вдівства). Тому Синод Єпископів УГКЦ, посилаючись на право, надане найвищим законодавцем - Папою Римським, у власному партикулярному праві (канон 113) визначив, що книга померлих повинна мати таку інформацію: ім'я і прізвище померлого, інформацію про батьків, дату народження і дату смерті, номер сертифіката смерті, виданого державним органом, у якому вказано причину смерті і номер гробівця, адресу, де мешкав померлий [20, с. 65-68; 21, с. 29-30]. У першій половині ХХ ст. в Мукачівській греко- католицькій єпархії одним із обов'язкових елементів запису до книги померлих була інформація про сповідь перед смертю [4, с. 140196].

Всі ці норми видаються суто юридичними, але вони не позбавлені богословського чи душпастирського змісту. Саме богословське і душпастирське значення норм формує обов'язки пароха або тієї особи, яка виконує функції пароха; адже саме парохові довірено опіку над душами у визначеній парафії під владою єпархіального єпископа.

Кожний душпастир, покликаний до праці над спасінням людських душ, виконує потрійне завдання, а саме завдання вчителя, священика і пастиря. Як учитель - він повинен навчати людей вічних правд віри, пізнавши Бога, Його з цілого серця полюбити і, зберігаючи Божі заповіді, Йому вірно служити; як священик - він повинен приносити Євхаристійну жертву Богові «за свої і за людські гріхи» й літургійними відправами славити триєдиного Бога; як пастир - священик повинен дбати про духовне благополуччя своїх вірних і провадити їх дорогою спасіння до вічного життя в Небі [18, с. 163].

Щоб ретельно виконувати свої душпастирські обов'язки, клірики проходили в духовній семінарії окремий курс пастирського богослов'я. Але це могло бути не раніше початку, а ще точніше, кінця XVIII ст. До цього часу закріпачене й малоосвічене духовенство, без відповідної богословської формації, не було спроможним розвинути систематичну душпастирську працю між своїми парафіянами. З цього приводу достатнім прикладом буде нагадати про духовний рівень пасторів у часи єпископа Йосифа Руги де Камілліса (1690-1704), ретельно зафіксований ним у своєму щоденнику [17, с. 21-54].

То ж і не дивно, що в народі глибоко вкорінилися і збереглися до модерних часів різні забобони й повір'я, противні основним засадам християнського віровчення. Правдиве душпастирство могло з'явитися лише з появою більш освіченого духовенства. Початки систематичного проповідування слова Божого та виконання різних церковних обрядів належать до Толкових і Учительних Євангелій, різних проповідей у Зборниках та обіжниках єпископів з кінця XVII - початку XVIII століть.

Під час візитації 1750-1752 рр. єпархії єпископ Михайло Мануїл Ольшавський знайшов тільки в шести парафіях друковані Учительні Євангелії, а в більшості й рукописних не було. Протоколи візитації зафіксували поширення в єпархії проповідей з Київської митрополії Лазара Барановича, Іоаникія Галятовського, Антіна Радивиловського, Кирила Транквіліона- Ставровецького [6; 7; 8; 9].

Першим твором, виданим персонально для пасторів Мукачівської єпархії, був Катехизисъ Йосифа Руги де Камілліса, що вийшов друком у Тирнаві в 1698 р. У вступі до нього автор пише: «Я написав цю книжку, щоб сповнити свій архіпастирський обов'язок і дати вам нагоду докладно вивчати ті основні правди віри, які кожний християнин повинен знати і згідно з ними жити. А вашим обов'язком буде докладно пояснити ці правди віри людям, довіреним вашій душпастирській опіці» [19, с. 13-14].

У наступному виданні Йосифа Руги де Камілліса - «Букварі» (Тирнава, 1699) - більшу частину так само займає катехизмова частина, щоб священики могли й дітей навчати молитов та основних правд християнської віри [18, с. 166].

У передмові до свого підручника з морального богослов'я (казуїстика) для священиків єпископ Юрій Геннадій Бізанцій (Тирнава, 1727) писав: «...Перш за все вам треба дбати про те, щоб світло ваших добрих учинків так світило перед людьми, як те світло на свічнику; щоб своїми ділами ви просвічували всіх тих, які перебувають у темряві незнання, щоб і вони могли прославити Отця вашого, що на небі (Мт. 5:15-16). Пам'ятайте, що ви є наслідниками Апостолів, яким Христос Господь наказував: - Ідіть по всьому світу та проповідуйте Євангеліє! (Мр. 16:15). Тому навчайте своїх вірних євангельської науки, в церкві проповідуйте слово Боже, а молодим і малим дітям пояснюйте все те, що їм потрібно вірити й чинити, щоб осягнути життя вічне» [18, с. 167].

Та маємо усі підстави сумніватися в тому, що священики сумлінно виконували свій пастирський обов'язок. Підтвердження тому - чисельні уббіжники (циркуляри) наступника Михайла Мануїла Ольшевського, єпископа

Андрея Бачинського. Він був змушений раз у раз нагадувати пастирям про їхній святий обов'язок [23].

Одним із важливих завдань кожного пароха було старанно вписувати до відповідних церковних книг усі хрещення, шлюби й похорони вірників своєї парафії. Мова йде про метричні книги, які могли би слугувати наймасовішим документом про церковно- обрядові практики за участю обох суб'єктів повсякденного життя - кліру та мирян. На жаль, до наших днів їх збереглося обмаль.

З історії ведення метричних книг знаємо також небагато. У своїй праці «По дешто о нашых матриках» угорський історик русинського походження Антоній Годинка вказує, що перші згадки про метричні книги в Мукачівській єпархії належать до 1 травня 1690 р., коли єпископ Йосиф Руга де Камілліс на синоді у Сатмарі розпорядився, щоб «кождый духовник мав дві книжкы, у едну най запише, кого крестив, то есть имя хрещеного, родителі, кумы і кумиці, год (рок) и день, коли крестив, а у другу най зазначит имена повінчаних и час вінчаня» [10, с. 71]. Про третю книгу - похорони покійників де Камілліс не згадує.

Відомий медієвіст і ранньомодерник Антоній Годинка прямо вказував, що він не вірить у те, що десь у якійсь парафії можна було б знайти метрику, написану раніше від 1752 р., хоча в шематизмі Мукачівської єпархії за 1862 р. наводяться багато метрик за 1701-1752 рр. Оскільки даний шематизм мав дуже багато помилок, Годинка відкинув можливість існування таких метрик до XVIII ст. У шематизмі, наприклад, зазначалося, що в селі Бочко [суч. Великий Бичків Рахівського району - авт.] збереглися метрики від 1660 р., що в принципі було можливим, адже хтось із парохів міг вести записи, подібні до пізніших метрик, за власною ініціативою.

Антоній Годинка вважав: оскільки єпископ Йосиф Руга де Камілліс лише в 1690 р. видав розпорядження вести метричні записи, до цього часу метрики не могли існувати, адже, наприклад, у таких селах як Пацканьово [суч. с. Пацканьово Ужгородського району] метрики згадуються лише від 1893 р., а в Комарівцях [суч. Руські Комарівці Ужгородського району] - з 1899 р. Антоній Годинка вказує, що в селі Чейте [суч. Чахтице, Словаччина - авт.] збереглася метрика від 1519 р., що, на його думку, є доволі дивним, адже лише Тридентський собор 1563 р. постановив вести метричні записи в Католицькій Церкві. Тому сумнівно, щоб 44 роками раніше в якомусь карпатському селі могли з'явитися такі записи [10, с. 72-73].

Як на території Угорщини, так і на території сучасного Закарпаття, що входило до її складу, метрики до Сатмарського синоду 1690 р., за свідченнями Антонія Годинки, не велися. У шематизмі 1862 р. не вказується жодного села, яке б мало метрики від 1690 до 1699 рр. Як зазначає Антоній Годинка, найстаріші метричні книги зберігаються в Межилабірцях [суч. м. Меджилабірці, Словаччина - авт.] - від 1700 р., селі Шандровому [суч. Олександрівка Хустського району - авт.] - від 1701 р., у Шамудовце [суч. с. Шамудовце, Словаччина - авт.] - від 1705 р., у Крайниковому [суч. с. Крайниково Хустського району - авт.] - від 1706 р, в селі Гардин - від 1707 р.

Від 1710 до 1720 рр. лише три населені пункти ведуть метричні книги: це - Керецьки [суч. с. Керецьки Свалявського району - авт.] (1711), Радванка біля Ужгорода (1715) і с. Суків Гуменської округи (1718). У 20-х рр. XVIII ст. у чотирьох населених пунктах зустрічаються метричні книги: в Мукачеві (1720; 1725), Паладі [суч. Паладь-Комарівці Ужгородського району] (1723), селі монастиря на Чернечій горі (1727) та Росвигові [суч. мікрорайон м. Мукачева; колишнє с. Росвигово приєднали до міста в 1944 р. - авт.] (1729). З 1730 до 1740 р. лише у трьох населених пунктах зустрічаються метричні книги: Блажово, Русково [суч. с. Русково, Румунія] (1732) і Требишов [суч. Требішов, Словаччина - авт.] (1732). У період з 1740 до 1750 рр. у двох населених пунктах ведуть метричні книги - Сечовська-Тарнока (1743) та Повч (Маріяповч) [суч. м. Марія Повч, Угорщина - авт.] (1749). До 1752 р. лише Рудобанячка починає вести метрику з 1750 р. З 1752 до 1760 р. вже п'ять населених пунктів мають метрики. З 1760 до 1770 р. кількість населених пунктів, де ведуться метричні книги, зростає до п'ятнадцяти. Між ними і Ужгород з метрикою від 1766 р. [10, с. 73-74].

Загалом до кінця XVIII ст. метрики ведуть не більше як у 50-ти парафіях. Під час візитації парафій єпископом Михайлом Мануїлом Ольшавським виявилося, що більшість парафій не ведуть метричних книг. Тоді він наказав вести їх в обов'язковому порядку, увівши, крім книг хрещених і «браковінчаних», ще й третю книгу - померлих. Найстарша книга померлих датується 1761 р. у с. Дюрдьош Вранівського округу Земплинського комітату [суч. с. Дюрдьош, Словаччина - авт.] [18, с. 168].

Однак лише від 1775 р., згідно з розпорядженням єпископа Андрея Бачинського, при кожній парафіяльній церкві парохи регулярно ведуть три метричні книги. Своїми циркулярами він не лише зобов'язував вести метричні книги в кожній церкві, а ще й формував архів, куди мали надсилатися з єпархії до єпископської бібліотеки старі книги та документи, що зберігалися у парафіяльних церквах.

У циркулярі від 20 березня 1796 р. єпископ просить надавати всі старовинні документи для зберігання у єпископському архіві: «...Аще оуже и многая суть въ дїєцєзально(м) моємъ Архивь или Писмєнномъ Хранилищь оунгварскомъ сицєвїи стародавнїи листы, котрїи или ц(є)рквєй, или парохїй, или маєтності(й) ихъ дотычутся; однакож: идєжє бы єщє таковымъ писмєнньгмь дрєвностємъ обрататися, ради бєзпєчньйшаго и достовьрньйшаго сохранєнїя, таковая писмєна, или сам парохь, или чрєзь, вицє-архидїакона сьмо до моєго дїєцєзалнаго Сокровища да прєподадєть...» [1, с. 111-117].

А вже циркуляром від 4 березня 1797 р. Андрей Бачинський наказує, щоб було проведено перевірку церковних рахунків, протоколів та метрик: «Въ а(1) выхъ: на пришломъ мрном соборь кождый вицє-архидїаконь соборныхъ своихь пароховь осмотри (т) протокол(л)ы, матрикы и рахункы ц^)рковныа...» [2, с. 121124]. Жоден єпископ до цього часу не спромігся поставити під особистий контроль ведення церковних метричних записів. Разом з тим можна стверджувати, що ще й за часів єпископа Бачинського не всі церкви мали метричні книги, а якщо й мали, то, можливо, не вели належним чином записи в них.

Та очевидно, що проблема належного ведення і збереження метричних книг залишалася актуальною для всіх наступників Андрея Бачинського. Так, циркуляр єпископа Петра Гебея за № 1672 від 1929 р. закликає парафіяльне духовенство, щоб у кожній парафії належним чином описали, які книжки, важливі документи або листи зберігаються в парафіяльній бібліотеці, і щоб дублікат (копію) з цих списків на протязі одного місяця переслали єпархіальному управлінню. Контроль за збереженням цих книг, документів і листів єпископський циркуляр покладав на намісників (деканів, благочинних), оскільки «в парафіях нашої Єпархії багато цінного матеріалу знаходиться з минулого, тільки те біда, що оо. Духовні в більшості своїй не прагнуть того, щоб парафіяльна бібліотека була в порядку і не пропадав цінний, старинний матеріал» [15, с. 122].

Проблеми з веденням церковної парафіяльної документації виникали не лише наприкінці XVIII чи у ХІХ століттях. Так, редакція журналу «Душпастиръ» давала фахові поради священикам, які зверталися зі своїми, іноді незручними питаннями. Зокрема, тема про незаконно народжених дітей у єпархії була досить незручнною, але незважаючи на це потреба в консультаціях виникала доволі часто [24, с. 832-840; 25, с. 477-487]. Так, один зі священиків єпархії запитував кваліфікованої відповіді у редакції «Душпастиря»: «Можно-ли уделати отправу «Воведеніе жены...», котра родила незаконное дитя?» [13, с. 17]. Звичайно, що відповідь редакції була ґрунтовною і негативною.

Окрім проблем зі звичаями, пов'язаними зі щоденними обрядовими практиками, такими як хрещення, вінчання та поховання, питання правильності ведення метричних записів не було остаточно вирішене навіть у першій половині ХХ ст. Так, у розділі «Оффиціальна часть» читаємо розпорядження від правління Мукачівської єпархії: «Право каноничное строго предпишетъ, что: «Парохъ да запишет и до книги покрещенныхъ, что супругъ того дня въ его приходе бракосочитался»» [13, с. 26]. Якщо ж наречені були охрещені в іншій парафії, то священик був зобов'язаний заповнити спеціальний бланк і надіслати його до правління єпархії. Зразок бланку було додано до розпорядження [13, с. 26-27].

Також гостро стояло питання надання цивільному / гражданському (світському) уряду даних чи зміни даних, що містилися в метричних записах. Так, на запитання одного зі священиків про правомірність вимоги влади щодо зміни прізвища прихожанина в метричних книгах без згоди Ординаріяту редакція відповіла категорично: «Не можете выправляти без дозволенія Ординаріята и одну черточку въ метриці церковной» [14, с. 68].

ККСЦ не передбачає жодної канонічної кари за недотримання правил парафіяльного чину. Це, однак, не означає, що зменшується особиста моральна відповідальність і піклування про парафіяльні книги з боку священнослужителів.

Парох, який відмовлявся вносити відповідні записи до парафіяльних книг чи видавати необхідні документи на законне прохання, міг бути суспендований, позбавлений уряду, або ж покараний грошовим штрафом відповідно до величини провини, встановленої ординарієм / ієрархом. Окрім того, парох не має права дозволяти іншим, некомпетентним особам переглядати книги чи документи, що зберігаються в архіві [21, с. 43-45]. Саме це й ускладнює роботу дослідників із парафіяльними архівами та документами, що в них зберігаються, а особливо метричними книгами. Та незважаючи на це, парафіяльна документація, зокрема метричні записи, є важливим джерелом для дослідження історії єпархії.

Література

1. Збирька жерел по студії русинського писемства: І. Кириличні уббіжникьі мукачівського єпископа Андрія Бачинського / Упор. Удварі І. - Ніредьгаза, 2002. - С. 121-124.

2. Архів греко-католицького кафедрального Хресто-Воздвиженського собору в м. Ужгороді. Метричні книги Преображенської церкви на Цегольні. ХХІІІ Том. Метрика крещеных и миропомазанных от ХІ. 1946 г. Розділ Крещеных и миропомазанных. - Сторона - 1-71.

3. Архів греко-католицького кафедрального Хресто-Воздвиженського собору в м. Ужгороді. Метричні книги Преображенської церкви на Цегольні. Метрика Томъ: XVL Крещеных: 1929. ХШ ч. - Браковенчаных: 3/ХІ 1929. Усопшихъ: 1927 - Розділ Усопшихъ. - Сторона - 140-196.

4. Біленькій [Стрипський Гіядор]. Старша руська письменность на Угорщинъ / Біленькій [Стрипський Гіядор] // Udvari Istvan. Szoveggyfljtemany a ruszin frasbeliseg tanulmanyozasahoz. III. Stripszky Hiador, neprajztudos, bibliografus, nyelvesz, mflfordfto / Szerkesztette es eloszot uta: Kercsa Igor. - Nyfregyhaza: Kiadja a Nyfegyhazi Foiskola Ukran es Ruszin Filologiai Tanszeke, 2007. - 49-74.

5. Гаджега В. Додатки к історій Русинов и руських церквей в Мараморошй. Студій исторнчно-архивнй // Науковый зборник Товариства «Просвйта» в Ужгородй за рокъ 1922 / Видає литературно- науковый оддйл / Под ред. Августина Волошина, Др. Василія Гаджеги, Др. Ивана Панькевича и др. Володимира Бирчака. - Рочник І. - Ужгород: Книгопечатня акційного товариства «Уніо», 1922. - С. 112-176.

6. Гаджега В. Додатки к історій Русинов и руських церквей в Ужанской жупй. Студій исторично- архивнй / Одбитка из «Наукового зборника» Товариства «Просвйта» в Ужгородъ за рокъ 1923. и 1924. - Ужгородъ: Книгопечатня Юлія Фелдешія, 1924. - 149 с.

7. Гаджега В. Додатки к історій Русинов и руських церквей в жупй Угоча. Часть І. и ІІ / Одбитка из «Наукового зборника» Тов. «Просвйта» в Ужгородъ. Рочник IV. З. Р. 1925. и Рочник V. З. Р. 1927. - Ужгород: Друкарня оо. Василіян, 1927. - Часть друга. - С. 61-122.

8. Гаджега В. Додатки к історій Русинов и руських церквей в був. жупъ Земплинской. Часть І / Одбитка из «Наукового зборника» Тов. «Просвйта» в Ужгородъ. Рочник УІІ-УІІІ. З. Р. 1930-31. - Ужгород: Друкарня оо. Василіян, 1931. - 168 с.

9. Годинка А. По дешто о нашых матриках / Годинка А. // Udvari I. Hodinka Antal valogatott keziratai. - Nyfregyhaza, 1992. - Old. 71-79.

10. ДАЗО. - Ф. 151. - Оп. 17. - Спр. 5. Циркуляры епископа Мукачевской епархии за 1895 г. - арк. 12 - арк.12 зворот.

11. Дуличенко А. Письменность и литературные языки Карпатской Руси (XV-XX вв.): Вступительная статья, тексты, комментарии / Александр Дмитриевич Дуличенко. - Ужгород: Издательство Падяка, 2008. - 908 с.

12. Душпастиръ. Урядовый органъ Епархіи Мукач. и Пряшевской. - 1924. - Рочникъ І. - Число 1. - 1-38.

13. Душпастиръ. Урядовый органъ Епархіи Мукач. и Пряшевской - 1924. - Рочникъ І. - Число 2. - С. 39-92.

14. Душпастыръ. Урядовый органъ Епархіи Мукач. и Пряшевской. - Ужгородъ, 1929. - Рочникъ VI. - Число 4. - С. 103-134.

15. Лучкай М. М. Історія карпатських русинів: У шести томах / Дешифрування рукопису Ю. М. Сака; переклад українською мовою А. М. Ігната; покажчик історичних осіб та назв Д. Д. Данилюка; географічний покажчик І. М. Сенька. - Т. ІІІ. - Ужгород: Закарпаття, 2002. - 328 с.

16. Пекар А., ЧСВВ. Нариси історії Церкви Закарпаття / Пекар А. - Том ІІ: Внутрішня історія. Видання друге. - Рим-Львів: Видавництво Отців Василіан «Місіонер», 1997. - 492 с. [Серія ІІ. - «Записки ЧСВВ». - Секція І.].

17. Сабовъ Е. Христоматія церковно-славянскихъ и угро-русскихъ литературныхъ памятниковъ съ прибавлешемъ угро-русскихъ народныхъ сказокъ на подлинныхъ наръчшхъ / Сабовъ Е. - Унгваръ: Книгопечатня «Келетъ» Варфоломея Іегера, 1893. - 236 с. / Репринтне перевидання: - Ужгород, 2009.

18. Танасійчук А. Церковні книги в Кодексі Канонів Східних Церков / А. Танасійчук // Метрон. - 2006. - № 4. - С.65-68.

19. Танасійчук А. Парафіяльні книги і канонічний стан вірних у Кодексі Канонів Східних Церков: Юридично-пасторальний посібник для священнослужителя / А. Танасійчук. - Львів: Астролябія, 2011. - 264 с.

20. Удварі І. Збирька жерел про студії русинського писемства. І. Кириличні уббіжникьі мукачівського єпископа Андрія Бачинського = Udvari Istvan. Szoveggyfijtemany a ruszin frasbeliseg tanulmanyozasahoz. І. Bacsinszky Andras munkacsi megyespuspok cirillbetus korlevelei / Редіґовав: Ігорь Керча. - Nynegyhaza: Kiadja a Nyfegyhazi Foiskola Ukran es Ruszin Filologiai Tanszeke, 2002. - Old. 238.

21. Фенич В. Метричні книги як джерело вивчення ужгородської греко-католицької спільноти першої половини ХХ ст. / В. Фенич, Д. Штерр // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник / Упоряд. О. Киричук, М. Омельчук, І. Орлевич. - Л.: Львівський музей історії релігій; вид-во «Логос», 2010. - Книга І. - С. 832-840.

22. Штерр Д. «Іван = греко-католик = русин / українець»: чи завжди ім'я слугує маркером національної та еклезіальної ідентичностей? / Д. Штерр // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник / Упоряд. О. Киричук, М. Омельчук, І. Орлевич. - Л.: Інститут релігієзнавства - філія Львівського музею історії релігій; вид-во «Логос», 2011. - Книга 1. - С. 477-487.

23. Concilio di Trento // Conciliorum Oecumenicorum Decreta. - Bologna, 1996. Р. 753-774.

24. Iustiniani Novellae // Corpus Iuris Civilis / Recognovir Rudolfus Schoell. - Vol. ІІІ - 1888. - 810 р.

Размещено на Allbest.ru