Форми православної релігійності сучасної волині: спроба типологізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМИ ПРАВОСЛАВНОЇ РЕЛІГІЙНОСТІ СУЧАСНОЇ ВОЛИНІ: СПРОБА ТИПОЛОГІЗАЦІЇ

І. Булига

Анотація

У статті проаналізовані типи православної релігійності сучасної Волині. Зокрема визначено, що на початок ХХI століття у цьому регіоні йде процес формування образу "нового віруючого" з відповідними типологічними характеристиками.

Ключові слова: типологія релігійності, "новий віруючий", воцерковлена релігійність, масова релігійність.

The paper analyzed the types of modern Orthodox religious Volyn. In particular, specifies that the beginning of the twentieth century in this region is in the process of forming an image of the "new believer" new typological characteristics.

Keywords: typology of religion, "new believer" churched religion, mass religiosity.

Сучасна соціокультурна реальність, світова глобалізація, наслідки науково-технічного прогресу, зрештою криза європоцентристської цивілізації, що спирається на іудео-християнську традицію, секулярні тенденції зумовлюють трансформацію релігійної сфери у наш час. Як наслідок, з однієї сторони релігійний традиційний світ, з іншої - постмодерний, породжують перехід від традиційних форм життя до сучасних. Відповідно формуються групи "нових" і "традиційних" віруючих. Саме ж трактування "новий тип віруючого" набуває у нашому контексті особливого значення, оскільки стосується конкретної релігійної традиції, зокрема православ'я та досліджується у контексті релігійної ситуації сучасного Волинського регіону. Відтак метою нашого дослідження постає типологізація форм православної релігійності сучасної Волині.

Питання про те, наскільки релігійність сучасних православних відрізняється від традиційної, залишається доволі дискусійним. Зрештою, посеред наукової спільноти триває суперечка стосовно трактування пострадянського релігійного відродження як повернення до традиції чи як формування "нового православ'я" і відповідно "нового типу" віруючих. Серед сучасних дослідників, які займаються цією проблематикою можемо, насамперед, назвати П. Баєва, В. Докаша, Н. Дудар, І. Ломаку, М. Мітрохіна, Г. Олпорта та інших.

У структурі типології орієнтації релігійної особистості покладені два критерії: свідомість та поведінка. Вплив релігії на свідомість і поведінку людей фіксує поняття "релігійність" (прояв суб'єкта, в ролі якого постає людина (індивід, група, колектив, певне суспільство). Беззаперечним є той факт, що на початок ХХІ століття релігійна свідомість набула своїх особливих рис.

Сучасний стан релігійної свідомості українців, відтак і волинян, вітчизняні науковці характеризують двозначно. З одного боку, як релігійну свідомість, характерними рисами якої є відкритість, адогматичність, демократичність, гнучкість, індивідуалістичність тощо, а з другого - такою, що відзначається духовною ентропією, еклектикою, невизначеністю, фрагментарністю, популізмом, конформізмом [4, с. 134]. Зрештою ця розмитість релігійної свідомості свідчить про складність та неоднозначність релігійних процесів, що відбуваються в Україні в цілому та Волині зокрема.

Також релігійна поведінка (дотримання конфесійно-формалізованих вимог, обрядів, церемоній, участь у соціальній, просвітницькій, благодійницькій діяльності релігійної спільноти) зазнає змін. З однієї сторони релігійну поведінку православного- віруючого Волині активізує психологічний клімат, коли "церковність" набуває рис соціально легітимізованої і заохочуваної поведінки людини. З іншої ж сторони сучасний православний віруючий (причому таких є більшість у кількісному відношенні) не докладає жодних зусиль для регулярного відвідування храму, молитви, погано знає церковне учення. Його віра еклектична та номінальна. Причому перехід у групу традиційних віруючих з-поміж цієї когорти є малоймовірним та не чисельним і не показує вагомих змін у релігійній ситуації регіону.

Характерно, що згідно наших спостережень мотиви цієї групи віруючих відвідин храму полягають у констатації: "Йду до храму, бо свято", "Йду до храму, бо так потрібно", "Йду до храму, бо так роблять знайомі" і т. д. Відтак ми прослідковуємо специфічну рису української релігійності, яку називають релігією меншості "від імені більшості", тобто ситуацію, коли релігійність маніфестує активна меншість, а більшість не просто ставиться до цього з розумінням, а й виразно підтримує те, що робить меншість (відзначає релігійні свята, виконує обряди, живе згідно традиції), але не інституалізується.

Зрештою, у цій ситуації показовим є дослідження українських науковців в Україні в цілому. Зокрема, навіть серед тих, хто визначає себе як "невіруючий", 7% відвідує релігійні служби в дні релігійних свят, кожен третій вважає за необхідне відправляти релігійну службу на честь народження людини, а кожен п' ятий переконаний в обов' язковості поховальної служби. Загалом же згідно з аргументами доцільності обрядів посвячення в релігію та одруження, які висловили респонденти, формуються вони у багатьох на засадах еклектичності, на основі фрагментації релігійного життя, поєднання традиції і моди, визнання магічності релігійних цінностей. Лише для небагатьох релігійна діяльність є усвідомленою і цінною саме завдяки її внутрішньому змісту [4, с. 129].

У сучасному суспільстві традиційним є поділ усіх віруючих на два типи: масовий і воцерковлений. Для першої характерний поверхневий рівень релігійних переконань, слабкість релігійної віри, пасивна релігійна діяльність, повільне засвоєння релігійних ідей, норм, цінностей, виражена ритуалістичність, конформізм, декларативність. До цього типу відносять неінституційовану постмодернову релігійність як позацерковний "дифузний" вияв релігії. Воцерковлена ж релігійність вирізняється цілісністю, виваженістю, ґрунтовністю релігійних переконань і їх максимальною відповідністю конкретним релігійним віруванням, високою інтенсивністю релігійних почуттів та переживань [3, с. 9]. Окрім того цей тип релігійності характеризується вимогливістю до виконання релігійних практик, усвідомленням їх самоцінності, замученістю до релігійних організацій, участю в соціальній, просвітницькій, благодійницькій та іншій діяльності релігійних громад На Волині досить часто масову релігійну свідомість розглядають з позицій її регіональної специфіки, визначаючи ступінь релігійно-православної присутності через співвідношення кількості православних і не православних християнських конфесій.

Сучасні дослідники наголошують на існуванні у православній спільноті різних груп віруючих із відмінними пріоритетами у розумінні церковного життя. Такий підхід дозволяє виокремити наступні типи сучасної релігійної свідомості: культову ("ритуалісти"-миряни і "требовиконавці"-священнослужителі); політичну ("православні патріоти" і "християнські демократи"); аскетичну (чернецтво); естетичну (сприйняття Церкви насамперед в параметрах храмового дійства як синтезу мистецтв); ліберальну (орієнтоване на творче перетворення церковної дійсності в руслі "духовної свободи") [6, с. 486]. Зрештою цей "внутрішньоцерковний плюралізм" призводить до виокремлення різних груп віруючих. Здобутки російських вчених ми можемо певною мірою і екстраполювати на українські терени, зокрема Волинський регіон. Тому, підсумуємо, що виокремлені групи віруючих мають різне бачення шляхів до вирішення актуальних проблем сучасного православ'я в Україні. Приміром: як Церква має відноситися сьогодні до сучасного суспільства і як впливати на нього, як відноситись до тих соціокультурних процесів, які відбуваються на Заході і на Сході? Неоднозначність і поліваріативність відповідей на ці питання різними православними конфесіями свідчить про кризу ідентифікаційних процесів сучасного українського православ'я.

Низка проблемних питань виникає під час інтерпретації типологізації форм православної релігійності. Спираючись на результати досліджень українських та зарубіжних вчених та наші власні спостереження, виокремимо певну типологію православних віруючих, які присутні на Волині:

- глибоко віруючий; віруючий, віруючий відповідно до родинних цінностей; церковно-віруючий або ритуаліст; віруючий-конформіст; байдужий або ідентиферентний віруючий [4, с. 132-133];

- віруючі з пріоритетом на релігійну орієнтацію; віруючі з релігійною орієнтацією, яка не є провідною; віруючі з релігійною орієнтацією, яка підпорядкована нерелігійним мотивам; ті, що вагаються між вірою і невір'ям [6, с. 149-150];

- переконаний віруючий; формальний віруючий; віруючий проміжного типу; бездіяльний віруючий [6, с. 149-150];

- індивіди із зовнішньою (нерозвинутою релігійною орієнтацією); індивіди із внутрішньою (справжньою) релігійною орієнтацією [6, с. 130];

- віруючі, як активні члени релігійних общин; віруючі, які дотримуються релігійних обрядів; віруючі, які регулярно відвідують богослужіння; віруючі, які рідко відвідують церкву і дотримуються православних обрядів; віруючі, які не приймають офіційну церкву; ті, які вагаються між вірою і невір'ям [6, с. 149-150].

- глибоко набожні; віруючі за традицією; формальні (для іміджу) парафіяни; конфесійно невизначені, випадкові богошукачі [2];

Окрім того у наукових дослідженнях здійснюються спроби типологізації форм внутріцерковної православної релігійності. Зокрема класифікацію воцерковлених віруючих подає М. Митрохін. Вчений поділяє останніх на три категорії - вікову, традиційну, світоглядну. До першої він відносить переважно пенсіонерів та "хранителів" православних традицій. Другу складають вихідці із православних сімей, що зберігали (навіть у радянську добу) і зберігають віру й належний православній традиції спосіб життя. Третю категорію, за М. Митрохіним, складають активні та ініціативні групи людей, духовні пошуки яких сприяли до навернення у православ'я. Останні поділяються на модерністів і фундаменталістів [5, с. 52]. Зрештою таку класифікацію також можна екстраполювати на реалії сучасного Волинського регіону.

Безумовно, вивчаючи форми релігійного самовираження, які об'єднують людей у православні общини, необхідно закцентувати увагу на системі релігійної соціалізації, принципах соціокультурного розвитку, релігійному вихованні і т. д. Процес "оцерковлення" (як залучення віруючого до релігійної громади, засвоєння норм та цінностей поведінки) у православній традиції ототожнюється з процесом релігійної соціалізації. З точки зору Православної церкви, процес оцерковлення передбачає залучення людини до церковних віроповчальних знань, досвіду церковно-статутної дисципліни й молитовно-євхаристійного богослужбового життя, духовного керівництва, особистого духовно-морального життя в родині. Характерно, що в масовій свідомості вкорінено образ "справжнього православного віруючого", який послідовно виконує всі релігійні приписи, беззастережно вірить у фундаментальні положення своєї Церкви, регулярно відвідує богослужіння, має ґрунтовні релігійні знання і демонструє високоморальну поведінку. Зрозуміло, що цей "ідеальний тип" віруючого недосяжний.

За сучасних умов інформатизації суспільства, активного розвитку інформаційних технологій інформація із життя православних конфесій стає доступною. Зовсім не обов'язковим є для людини прояв власної релігійної ідентичності через конкретні практики (насамперед відвідування храму та участь у спільній молитві та інших релігійних практиках), а увімкнувши телевізор можна бути присутнім на богослужінні в режимі телевізійної трансляції. Так, наприклад, щонеділі такі телевізійні та онлайн трансляції відбуваються на Рівненському державному телебаченні із Свято-Покровського собору м. Рівного. До того ж, із доступних безкодових телевізійних супутникових каналів декілька мають релігійне спрямування. Таким чином, на зміну храмовому приходить телевізійне або віртуальне сприйняття відправ і богослужінь.

Відтак констатуємо, що сьогодні той шлях, що приводив людину до сповідування православної традиції, уже не спрацьовує. Релігійні традиції не завжди транслюються від батьків до дітей, а навпаки, можуть конструюватися особою в залежності від власних вподобань (політичних, економічних, культурних). Момент вибору при цьому супроводжується релігійною творчістю. Світ здійснив "крок від долі до вибору" (П. Бергер). На думку західних соціологів така переорієнтація характерна для сучасного протестантизму та католицизму. На нашу думку, такі явища властиві і сучасному православ'ю.

Безсумнівно, сучасне суспільство вимагає нових, мобільних форм вияву своєї релігійності. Особливо такі процеси характерні для молодіжного середовища. Вони охоплюють сумніви, пошуки, переходи із однієї конфесії до іншої. Нерідким, сьогодні, на Волині є факти, коли можна зустріти молоду людину, яка відвідує поряд із православною і інші релігійні конфесії (за нашими спостереженнями здебільшого протестантські).

Цей вибір багато в чому є можливим завдяки наявному релігійному плюралізму - "простору релігійних пропозицій", "релігійному супермаркету". Відтак релігійна ідентичність почасти для сучасного православного віруючого (особливо молоді) перестає бути стійким традиційним феноменом, а стає навпаки змінним конструктом. Адже, людська природа передбачає постійне оновлення, внутрішні зміни на зовнішні сигнали. Тому, людина, яка отримує шквал релігійної інформації (американські протестантські проповідники, східні гуру, тренінги із самовдосконалення, астрологічні прогнози, групи йоги, проповіді буддійських лам і т. д), не завжди опиняється у ситуації стійкості власного конфесійного вибору

Причини цього явища можуть бути самими різними: від відсутності довіри до традиційних інститутів світської і духовної влади, до невпевненості і невизначеності людського існування. Досить часто такі процеси відбуваються як наслідок падіння авторитету духовних лідерів православних конфесій. Таким чином, низка людей не мають чітко вираженої релігійної ідентичності, здебільшого остання стає розмитою і фрагментарною. Відтак найважливіший символ для побудови релігійної ідентичності у свідомості сучасного православного віруючого втрачає нормативний показник. Із цією "втратою" розуміння віруючим релігії, віри, церкви перестає бути унормованим. Причому він стає глибоко індивідуальний. Релігія перетворюється в релігійність, а ядро релігійності - це пошук "власного Бога", який перебуває поза конфесійною різнорідністю і можна стверджувати, що релігійний фактор виходить за межі конфесійного середовища. Тому релігійна віра і релігійна практика стають особистою справою кожної людини, саме поняття "віруючий" стає більш розмитим і невизначеним, створюються об'єктивні умови для розширення поняття релігійної групи та релігійного інституту. На Волині дедалі стійкіше утверджується "атомізований" тип релігійного життя: є віруючі, є храм, проте власне община відсутня релігійної поведінки, для якої є чужим участь в общинно-приходському житті. Для більшості прихожан особисті відношення із священиком не потрібні: вони приходять на богослужіння, моляться, приймають участь у таїнствах, часто при цьому відвідують декілька різних храмів. Ніякої потреби в будь-яких відносинах з іншими членами приходу вони не відчувають. Для духовенства такий уклад також стає природним. волинь віруючий релігійний свідомість

Таким чином, одним із головних трендів розвитку релігійності на Волині (як і в Україні) стає так звана релігійна конверсія, в результаті якої індивід втрачає традиційний конфесійний статус (здебільшого православного віруючого) і набуває нових релігійних і квазірелігійних ідентифікацій. Тому, якщо мешканці Волинського регіону (як до слова й інших регіонів теж) все ж ідентифікують себе з належністю до певної релігійної традиції - у нашому випадку православної, вони не завжди розділяють її віровчення, приймають участь в її обрядах, є активними членами релігійної общини, переймаються її життям. За умов, коли великі групи людей отримують неефективну релігійну соціалізацію, суб'єктивна релігійність схильна бути різнорідною, ніж організована релігійна діяльність.

Окрім того не можемо обійти і того факту, що в сучасну епоху постмодерну, православні віруючі, для того щоб зберегти власну ідентичність та відтворити її в нових, якісно інших соціокультурних умовах (відмінних від традиційного суспільства в якому формувалось православ'я) звертаються до так званих витоків релігії. Останнє призводить до розгортання у релігійній системі православ' я такого феномену як релігійний фундаменталізм. Останній, базуючись на православній традиції, виокремлює з неї вибір певних притаманних їй символів. На цій основі створюється насамперед ідеологічний конструкт, який заявляє на права відродженим ядром релігійної традиції. Загальними основами сучасного православного фундаменталізму оголошуються: безкомпромісний антиекуменізм, антикатолицизм, антисектанство, антилібералізм, антиіндивідуалізм, критика "західних цінностей".

Зокрема на Волині такі тенденції характерні для віруючих Української православної церкви Московського патріархату. Замість конструктивної політики в церковній сфері, Патріарх Кирил, із-за прагнення зберегти українські території у лоні Російської православної церкви Московського патріархату (до слова волинські території - це один з найчисельніших регіонів наявності віруючих цієї юрисдикції), перейшов на позиції крайнього фундаменталізму. Причому першоієрарх РПЦ заявляє, що між Європою та цивілізаціями православною і "руською" існують відмінності із-за розбіжності у сприйнятті фундаментальних цінностей. Патріарх наполягає на необхідності антизахідної ідентифікації для Росії та сусідніх країн (насамперед України та Білорусії). Відтак православна цивілізація і "Русский мир" мають знайти себе у багатополюсному світі у результаті протистоянь західному стилю життя. Причому, православні звільняються від обов'язку прийняття загальноєвропейських цінностей. А таким критерієм прийняття/неприйняття європейських цінностей має стати Традиція.

Соціальною базою православного фундаменталізму на Волині за нашими спостереженнями, є здебільшого жінки старшого покоління, в меншості - інтелігенція (в основному російськомовна). Проте прихильники радикального фундаменталізму у православ' ї на Волині складають незначну частину віруючих, але стабільну.

Відтак, ми можемо стверджувати, що на початок ХХІ століття йде процес формування образу сучасного віруючого з новими типологічними рисами: він "помолодів", став більш освіченим, соціально активний, чужий політичному індиферентизму, намагається поповнити свої знання, використовуючи досягнення сучасної науки і техніки, використовувати у своїй діяльності найновіші інформаційні засоби. Це дає нам підстави стверджувати, що "новий тип" долає стереотип того, що віруючі у своїй більшості - це соціально-пасивна маса пенсіонерів і домогосподарок, далека від проблем, які хвилюють суспільство.

Безумовно, що неоднозначність думок українських і зарубіжних науковців відображають різноманітний спектр типологізації православної релігійності. Проте, ці типи, виділені різними авторами, описують одні і ті ж соціальні реальності. Тому, на нашу думку, саме вони є поширеними і необхідними складовими картини сучасного "православного світу" Волині. Хоча існування різних груп віруючих із відповідними пріоритетами у розумінні церковного життя, говорить по неоднакове сприйняття Православної Церкви. Тому очевидним сьогодні є пошук Церкви як цілісності, активної суспільної і духовної сили у якої є що запропонувати суспільству, яке переживає кризовий стан.

Джерела та література

1. Баев П.А. Религиозное и нерелигиозное сознание российского общества епохи перемен: проблема типологизации / П.А. Баев // Вестник Адыгейского государственного университета. Серия 1: Регионоведение: философия, история, соціологія, юриспруденція, політологія, культурология. - 20l0. - № 1. - С. 148-159.

2. Докаш В. Релігійність українського суспільства в її сучасних соціологічних вимірах Взаємовідносини Церкви і суспільства в умовах соціально- політичної кризи в Україні / В. Докаш // Держава і Церква: форми взаємодії в умовах трансформації українського суспільства: матеріали Міжн. наук.-практ. Інтернет-конф. 28-29 травня 2014 р. / за заг. ред. проф. Докаша В. І. - Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2014. - С. 67-76

3. Дудар Н.П. Релігійність в українському соціумі: детермінанти і характеристика сучасного стану: автореф. дис... канд. Соціол. наук: 09.00.11 - релігієзнавство / Дудар Наталія Павлівна; Ін-т філос. ім. Г.С. Сковороди НАН України, 2002. - 20 с.

4. Ломака І. Між інтеграцією і модернізацією. Політологічний аналіз інтеграційної ролі релігії в умовах модернізації українського суспільства / І. Ломака. - Монографія. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2009. - 196 с.

5. Миторохин Н. Русская православная церков: современное состояние и актуальне проблемы / Н. Митрохин. - М. : НЛО, 2004. - 648 с.

6. Кырлежев А.И. Феномен "православной идеологии" // Вопросы религии и религиоведения. Вып. 1: Антология отечественного религиоведения [Текст] : сборник / сост. И общ. ред. О.Ю. Васильева, Ю.П. Зуева, В.В. Шмидта. - Ч. 4 : Кафедра государственно-конфессиональных отношений РАГС. - С. 485-500.

7. Олпорт Г.В. Религиозная ориентация личности и предрассудки / Г.В. Олпорт // Личность в психологии. - СПб. : Ювента, 1998. - С. 188-210.

Размещено на Allbest.ru