Проповідницька діяльність РКЦ в Україні: основні форми та методи "нової євангелізації"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю вивчення практичного досвіду євангелізаційної роботи РКЦ, яка на сьогодні має значні успіхи не лише серед українців, а й серед народностей багатьох європейських країн. Тому, вивчення досвіду роботи римо-католицьких місіонерів сьогодні має не лише теоретичне, але й практичне значення, що виявляється у можливості запозичення основних форм і методів проведення «нової євангелізації» християнськими церквами України.

Політика атеїзму, яка тривалий час активно проводилась на теренах України, особливо Західних областях, безсумнівно внесла свої корективи у розвиток її релігійного життя. Ліквідація ієрархічної структури РКЦ супроводжувалась фізичним і моральним знищенням римо-католицького духовенства та віруючих, придушенням релігійної свідомості та діяльності. Відтак, з падінням комунізму, перед християнськими церквами України (зокрема РКЦ) постала проблема відновлення проповідницької діяльності, побудованої на креативних методах і формах євангелізації.

Вперше проблема «нової євангелізації» була порушена папою Павлом V! у апостольській адгортації «Evangelii nuntiandi» - про євангелізацію у сучасному світі. Згодом його ініціатива започаткування «нової євангелізації» була підтримана Іваном Павлом II, який у своїх посланнях закликав усіх вірних «дозволити Господу звернутись до них». Відзначаючи те, що кожний «християнин має покликання бути місіонером», римський архієрей звертав особливу увагу на двояку властивість місії, визначаючи, що з одного боку, вона є «свідченням», а з другого - «поширенням знань» [12, с. 10]. Нова євангелізація стала також одним із визначальних принципів понтифікату Бенедикта XVI. У інтерпретації новообраного Папи вона розумілась, як процес комунікації віри особам, середовищу або регіонам чи навіть країнам, які колись прийняли хрещення, виростають з християнської віри, але цю віру внаслідок різних причин втратили. Папа Бенедикт XVI вважав за необхідне об'єднати місійні зусилля усієї Церкви, аби забезпечити належний розвиток нової євангелізації. Зокрема, з метою пошуку ефективних методів та способів проповідування було скликано ХІІ засідання Спеціального Синоду Єпископів, що проходило із 7 до 28 жовтня 2012 року. У результаті трьохтижневих скликань римські єпископи виокремили трьох «адресатів» євангелізації та окреслили пастирські вказівки щодо реалізації євангелізаційних заходів. До так званих «адресатів» євангелізації було зараховано осіб, які взагалі не знають Христа; вірних, що беруть активну участь у житті Церкви; і тих, які формально належать до церкви, але з тих чи інших причин дистанціювались від неї. Тобто, як бачимо, нова євангелізація передбачає не лише поширення християнського вчення серед тих, хто його втратив чи взагалі не був ознайомлений з ним, але й зміцнення віри і релігійних знань практикуючих католиків (через відповідні катехези та підготовку до здіснення Таїнств).

Духом нової євангелізації також наповнені послання папи Франциска І. У своїх проповідях понтифік неодноразово закликав Церкву стати відкритою та динамічною, такою, що виходить назустріч людям. Франциск І переконаний, що Церква нині не може займати лише очікувальну позицію, вона повинна активно шукати потребуючих євангелізації у різних місцях. Саме йому належить відома метафора про «відкриті» та «зачинені» двері Церкви, що була виголошена під час однієї з кардинальських конгрегацій. Асоціюючи Ісуса зачиненого в Церкві, який може наполегливо стукати у двері з середини, щоб дозволили йому вийти назовні, папа Франциск І робить висновок: «Якщо Церква не вийде сама з себе, щоб проголошувати світу Євангеліє, а буде крутитися навколо себе, тоді буде хворою» [7, с. 1].

Водночас практично усі апостольські послання містять настанову обов'язково враховувати територіальні особливості та історичне минуле країн, де здійснюються євангелізаційні заходи. У випадку з Україною, звісно ж необхідно зважати на її атеїстичне минуле, яке безсумнівно вплинуло на релігійну свідомість українців. Адже сьогодні багатьом не вистачає навіть елементарних знань християнського вчення. Не кажучи уже про диференціацію догматичних особливостей християнських конфесій. Звичайно, мова йде не про західні області України, жителі яких попри максимальний тиск та переслідування з боку радянської влади, у більшості зуміли зберегти релігійні традиції та віру. Йде мова в основному про центральну і східну Україну, де атеїстична пропаганда завдала більшої шкоди, що сьогодні значно сповільнює та ускладнює місіонерську роботу на її теренах.

В Україні, як і в інших європейських державах проповідування РКЦ здійснюється на двох рівнях - парафіяльному та позапарафіяльному. Парафіяльна євангелізація передбачає проведення різноманітних релігійно-виховних заходів, релігійне навчання дітей і молоді в спеціальних катехетичних класах, щоденні проповіді на богослужіннях у храмах, а також катехези (навчання) для дорослих. Така форма використовується переважно серед католиків для поглиблення теоретичних знань з віровчення.

Позапарафіяльна євангелізація, або як її ще називають зовнішньоцерковна, здебільшого репрезентована в організації культурно-просвітницьких заходів. Зокрема, проведенні музичних концертів, фестивалів, мистецьких виставок, театральних дійств та ін. Традиційним також стало використання церквою засобів масової інформації - телебачення, радіо, преси, Інтернету. Окрему групу становлять такі методи, як євангелізація милосердям, євангелізація молитвою, просвітницька діяльність, туристична євангелізація (паломництво), робота реколекційних осередків та організація Днів молоді.

Досліджуючи основні аспекти нової євангелізації, зокрема, форми та способи комунікації віри зауважимо, що місіонерською діяльністю в Україні займаються, головним чином, чернечі ордени та згромадження. Наприклад, серед чоловічих - домініканці, єзуїти, францисканці, паллотини, а серед жіночих - юзефітки, каносіянки, селезіянки. Позатим, є чернечі спільноти, засновані саме з метою місіонерства. Серед них: Сестри Бенедектинки Місіонерки (м. Бар, м. Шаргород, м. Жмеринка, м. Кам'янець-Подільський, м. Копайгород, м. Деребчин), Сестри Домініканки Місіонерки Ісуса і Марії (м. Київ, м. Фастів), Сестри Місіонерки Любові (м. Київ), Малі Сестри Місіонерки Милосердя (м. Харків, м. Ковель), Сестри Місіонерки Католицького Апостольства (м. Житомир, м. Кам'яний Брід), Місіонерки Служебниці св. Духа (м. Київ, м. Хмельницький, м. Запоріжжя, м. Вербовець), Сестри Францисканки Місіонерки Марії (м. Вінниця, м. Сімферополь, м. Дунаївці), Місіонери Святої Родини (м. Червоноармійськ), Місіонери св.

Вікентія де Поля (м. Старожитець, м. Харків, м. Перечин), Місіонери Облати Пресвятої і Непорочної Діви Марії (м. Київ, м. Чернігів, м. Кривий Ріг, м. Гнівань, м. Обухів, м. Євпаторія) та Місіонери Матері Божої з Ля Салет (м. Буськ, м. Лановичі). Також для удосконалення проповідницької роботи в Україні створено керигматичну Францисканську школу євангелізації (здійснює підготовку до практичної євангелізації), Школу євангелізації та християнського життя «Missio Christi», Об'єднання Католицького апостольства.

Аналізуючи особливості парафіяльної євангелізації РКЦ передусім варто зупинитись на місці й середовищі катехези, які в даному випадку є ключовими поняттями. Із церковних документів та катехетичної літератури випливає, що цими місцями є: сім'я, парафія, школа, католицькі рухи і товариства. Однак, якщо розглядати середовище парафіяльної євангелізації ширше, то до місць проведення катехези можна віднести всі ситуації, які - у той, чи інший спосіб - уможливлюють її здійснення (відправлення літургії, зустрічі та ін). Очевидним є і той факт, що ефективність євангелізування залежить від комплексного використання усіх вищеназваних середовищ катехізації, оскільки всі вони перебувають у тісному взаємозв'язку. Вихідним пунктом катехези прийнято вважати християнську спільноту, яка, власне, і складає сім'ю, школу, парафію, товариство.

Природним і надійним місцем євангелізації є сім'я. Саме вона завжди була і залишається нині визначальним чинником у передаванні віри з покоління в покоління, де виняткового значення набуває введення в християнське життя дітей, за яке відповідають батьки, і на яких покладено обов'язок закласти сприятливу основу для подальшого засвоєння та комунікації віри. «Подружжя та сім'я, - зазначив один із учасників Синоду єпископів кардинал Вуерль, - є інституцією, яка може передавати віру в найважчих ситуаціях [19, с. 1]». Водночас римо-католицькі теологи визнають, що сьогодні секуляризація суспільства фактично призвела до кризи сімейних цінностей та інституту шлюбу. Як наслідок, - природне середовище євангелізації часто стає слабкою ланкою поширення віри, і, зазвичай, потребує євангелізації.

Вагоме місце у євангелізаційній роботі займає парафія, яку священнослужителі РКЦ часто називають «практичним засобом» нового звіщення Євангелії. Перед парафією, як і перед Церквою, стоять численні завдання в царині комунікації віри - турбота про євангелізаційну катехизу, про створення систематичної катехизи для дітей, молоді та дорослих, фізично та розумово неповносправних осіб [5, с. 71]. Саме на парафіяльну спільноту покладено обов'язок дбати про розвиток віри дітей, через катехези перед прийняттям Святих Таїнств. Насамперед, це стосується Хрещення, яке на думку теологів забезпечує передавання віри з покоління у покоління, вказуючи на співпрацю між Церквою та родиною. Про значення Хрещення у євангелізаційному процесі, неодноразово наголошував Папа Франциск І. Зокрема, під час загальної аудієнції у Ватикані понтифік підкреслив: «Кожен охрещений, незалежно від своєї ролі у Церкві та рівня освіти у вірі, є активним суб'єктом євангелізації... Народ Божий є народом учнів, бо отримує віру, і місіонерів, бо передає віру. Ми усі в Церкві є учнями і ними ми є завжди, протягом цілого життя. Усі ми також є місіонерами, кожен у тому місці, яке призначив йому Господь. Усі, навіть найменші з нас є місіонерами» [7, с. 1].

Останнім часом все більшої популяризації набувають катехези для дорослих. Богословсько-катехитичну причину катехізації дорослих знаходимо у багатьох документах РКЦ, серед яких апостольське повчання Івана Павла ІІ «Про катехизу в наш час». Залежно від обставин та умов, катехізація дорослих може набувати різних форм. В одному випадку вона проходить через християнську ініціацію і катехуменат, а в іншому - катехиза, може бути спрямована на глибше пізнання християнської релігії.

Система євангелізаційних заходів РКЦ передбачає використання і низки нових, креативних методів поширення віровчення. Передусім це стосується позапарафіяльної, або як її ще називають зовнішньоцерковної євангелізації, що виходить за межі парафії, римо-католицьких шкіл, молодіжних рухів чи товариств. Однак, більшою мірою йде мова не стільки про не апробовані раніше методи євангелізації, як про оновлення традиційного душпастирства через надання йому більшої ефективності та результативності. євангелізація позапарафіяльний католицький понтифікат

Наймасштабнішим ареалом поширення релігії залишаються ЗМІ. На значущості мас-медійних засобів, як знарядді євангелізації неодноразово наголошувалось в офіційних документах церкви. Зокрема, цій проблемі присвячено Папські послання з нагоди Всесвітнього дня комунікації, Енцикліки папи Пія ХІ про кінематограф та кіно, радіо й телебачення, Декрет ІІ Ватиканського собору про засоби соціальної комунікації, Посібник для навчання майбутніх священиків щодо засобів соціальної комунікації, Душпастирська інструкція Папської Ради у справах соціальної комунікації, окремі канони Кодексу канонічного права (822-832). Засоби соціальної комунікації у згаданих документах розглядаються як ефективне і дієве знаряддя поширення Євангелія. Радіо, преса та кінематографія, наголошується у документах ІІ Ватиканського собору, є «засобами, що, за своєю природою, не тільки спроможні досягти й порушити поодиноких людей, але й маси народу та й усю людську суспільність [6, с. 61]».

Використання з євангелізаційною метою медійних засобів не втратило актуальності й у наші дні. Наразі в просторі українського телебачення Римо-католицька церква представлена редакцією радіо «Кредо», християнською мультимедійною студією «Clara studio», дитячою телевізійною програмою «Надія». Також медіа-простір РКЦ в Україні, представлений періодичними виданнями, серед яких тижневик «Парафіяльна Газета» (з 2008 року замінений альтернативним виданням - всеукраїнським двотижневиком «Католицький вісник), двомісячник «Волання з Волині», журнали «Слово між нами», «Колегія» та «Радість віри».

Поряд із телебаченням, радіо та пресою, які вже стали традиційними методами євангелізації, церквою успішно використовується всесвітня комп'ютерна мережа Інтернет. Можливості її значно ширші, аніж у звичайних комунікаційних засобів. Якщо радіо (доступ до якого можна отримати й через Інтернет) і телебачення дають можливості для широкомасштабної, проте монологічної промови-проповіді, то мережа дозволяє вести розмову як вузькоспрямовану, так і розгалужену. Водночас Інтернет- сайт портального типу може відповісти на запитання, поставлене священику, котре цікавить відвідувача.

Про значимість Інтернету як нового форуму проголошення Євангелія неодноразово наголошувалось у папських посланнях з нагоди Всесвітнього дня комунікації, серед яких Християнське послання в комп'ютерній культурі, Церква та Інтернет, Етика в Інтернеті. Зокрема, у Християнському посланні папа Іван Павло ІІ закликає прийняти виклик нових відкритів і технологій, вкласти у них моральне бачення, закорінене у вірі, повазі до людської гідності та завзятті. Розцінюючи Інтернет як засіб, що стирає кордони та дає можливість поширювати релігійну інформацію на увесь світ понтифік зауважує: «Ми не можемо не використовувати цих технічних знарядь для першого проголошення Євангелія, катехизації та подальшого поглиблення віри... Церква завинила б перед своїм Господом, якби не скористалась цими могутніми засобами» [16, с. 315]. Про значимість використання у проповідницькій діяльності Інтернету вказує навіть той факт, що у червні 2001 року Ватикан дозволив здійснювати у мережі будь-які види релігійної діяльності (окрім відпущення гріхів). Невдовзі було призначено навіть покровителя Інтернету - Ісидора Севільського [9, с. 7].

Проте, використання Інтернету з євангелізаційною метою, переконане вище духовенство РКЦ, не повинно бути надмірним - як і інші засоби масового спілкування, він є лише знаряддям, а не самоціллю. Бо, з одного боку всесвітня мережа допомагає вірним відчути вселенськість Церкви, не обмежуючи коло інтересів тільки своєю парафією. Але з іншого - така форма євангелізації, передбачає лише опосередковані взаємини, виключаючи безпосереднє спілкування і комунікацію віри. Про це неодноразово йшлось в документах Апостольського Престолу. Зокрема, у Посланні з нагоди святкування ХХХУІ Всесвітнього дня засобів масової інформації, папа Іван Павло ІІ зазначив «пам'ятайте, що стосунки, засновані на досягненнях електроніки, не заміняють особистого спілкування з людиною, незмінного для розвитку справжньої євангелізації [11, с. 4 ]».

З поміж різноманітних форм і способів комунікації віри, необхідність якої сьогодні актуалізується низкою об'єктивних причин, особливої уваги заслуговує «євангелізація милосердям», репрезентована доброчинною діяльністю РКЦ. Зокрема, у «Декреті про місійну діяльність церкви» зазначено: «місіонери можуть і повинні терпеливо, розсудливо й з великим довір'ям давати Христові свідчення виявом любові й добродійності і тільки так приготовляти шлях Господові...[6, с. 402]». Проповідуючи Євангеліє, зауважують священнослужителі РКЦ, не слід забувати про щоденні, земні речі, про насущні потреби людей. Обов'язок проповідника - спочатку нагодувати, а вже потім говорити про Царство Боже [2, с. 15]».

Благодійні проекти РКЦ переважно зорієнтовані на допомогу дітям, безпритульним, людям похилого віку, хворим та зубожілим. Чимало сил покладається і на реалізацію доброчинних заходів, пов'язаних з працевлаштуванням, наданням фінансової підтримки постраждалим від стихійних лих, психологічною і духовною реабілітацією. Не лишаються поза соціальною опікою також особи, що відбувають покарання у місцях позбавлення волі. За участі волонтерів та чернечих орденів, РКЦ здійснює ряд проектів, що допомагають державі подолати такі суспільні проблеми, як ВІЛ та СНІД, дитячу безпритульність та сирітство, торгівлю людьми, малозабезпеченість, наркотичну залежність та суспільну ізоляцію в'язнів.

Поширеною формою євангелізації РКЦ залишається просвітницька діяльність. З цією метою в Україні створені освітні осередки, наприклад, Інститут релігійних наук Кам'янець-Подільської римо-католицької дієцезії, Інститут релігійних наук св. Томи Аквінського, різноманітні спеціалізовані школи та навчальні курси. Також для духовного зростання населення на території України функціонують реколекційні осередки, де кожен учасник отримує можливість протягом кількох днів або тижнів зосередитись на слуханні Євангелія та молитві. Часто реколекціями передбачена Хресна дорога, адортації, Розарій, богослужіння, різні конференції. До просвітницьких заходів активно долучається й Молодіжний християнський центр «Промінь». Його організаторами проводяться зустрічі, на яких обговорюються теми, пов'язані з християнським життям, вірою, принципами християнської етики і моралі. Попри те, що центр створювався за ініціативи римо-католиків, його функціонування вийшло за межі однієї конфесії. Сьогодні серед його членів є як греко-католики, так і православні.

Модерним засобом євангелізації є туризм та паломництво, мета яких - відвідати санктуарії (святі місця). Усвідомлюючи значний потенціал туристичної індустрії РКЦ часто створює прості, але ефективні проекти. Зокрема, значна кількість римо-католицьких парафій, розташованих у туристичних зонах України, пропонує літургійні, освітні та культурні заходи. За даними Католицького медіа-центру, в Україні регулярно організовується паломництво до таких місць, як Летичів - Хмельницька область (6 липня), Бердичів - Житомирська область (16 липня), Запоріжжя (з Мелітополя - з першої суботи серпня до другої неділі серпня), популярними стали поїздки в Карпати та на озеро Світязь [18, с. 4]. Часто учасниками прощі є не лише римо-католики місцевих парафій, але й віряни з Польщі, Росії та інших сусідніх держав. Практикуються паломницькі поїздки за-кордон - здебільшого у Польщу, Італію та Францію (Ля Салет).

Одним із дієвих способів євангелізації можна також вважати Дні молоді, започатковані 1984 року папою Іваном Павлом ІІ. 1985 року для зміцнення діалогу Ватикану з молоддю римо-католицьких парафій, понтифіком було встановлено Світові дні молоді, до яких долучаються і українські римо-католицькі громади (вперше 1991 року). Всесвітні дні молоді, - як зазначив в одній із своїх промов Іван Павло ІІ, - стали потужним засобом євангелізації та захоплюючим свідоцтвом молоді, що заявляє про себе [10, с. 104].

Запозичуючи досвід і практику Апостольської столиці, кожен єпископ РКЦ також перманентно організовує зустрічі з молоддю на дієцезіальному рівні. Молитовні Дні відбуваються щомісяця, крім літнього періоду, на які збираються приблизно 30-50 учасників. Кожен такий день є тематичним, де обов'язково відводиться час на молитву та диспут на запропоновану тему. У рамках заходу організовуються цікаві зустрічі, флешмоби та євангелізаційні концерти. В Україні Дні молоді систематично проходять в таких містах, як Житомир (Києво-Житомирська дієцезія), Хмельницький (Кам'янець-Подільська дієцезія) та Мукачево (Закарпатська дієцезія). Популярною є практика створення при парафіях християнських таборів, які складає молодь різних віросповідувань, переважно 15-20 років, де учасникам зібрань проводять різнотематичні катехези. Конкретним виміром християнських таборів є спільноти і молитовні групи, які з'являються після їх закінчення [15, с. 42].

З євангелізаційною метою РКЦ доволі часто організовує мистецькі виставки, музичні концерти та дитячі фестивалі.

Проповідницька робота здійснюється і серед осіб позбавлених волі, з якими сьогодні працює близько 10 римо-католицьких в'язничних капеланів, у тому числі відповідальний за зв'язки з пенітенціарною системою України Гжегож Драус. Відвідування в'язниць (у середньому один раз на тиждень) відбувається виключно на прохання засуджених та за ініціативи їх вихователів. Аби уникнути непорозумінь з боку Православної церкви, уроки релігії, зазвичай, готуються і проводяться із православними священиками (у тому ж місці та в ту ж годину) [4, с. 32].

За сприяння римо-католицьких в'язничних капеланів засуджені отримують можливість користуватись релігійною літературою, християнською аудіо- та відео-продукцією, катехитичними книгами. У спеціально відведених місцях (у окремих випадках каплицях) священики відправляють меси, уділяють ув'язненим Святі Таїнства, проводять релігійно-просвітницькі та євангелізаційні бесіди [14, с. 186].

Безумовно важливе значення для євангелізації мало паломництво папи Івана Павла ІІ до України. Як відмітив кардинал Мар'ян Яворський, «євангелізація почалась ще напередодні приїзду Івана Павла ІІ через пояснення людям, що таке Католицька Церква, хто такий Святіший Отець, яка його роль у церкві та світі [8, с. 1]». Напередодні приїзду Папа, як «паломник миру і братерства», висловив сподівання, що до нього приязно поставляться й ті священики, які хоч і не належать до Католицької церкви, та все ж прагнуть діалогу та співпраці. В одному із своїх звернень до українців Іван Павло ІІ зазначив: «Я не прибув сюди з намірами прозелітизму, але для того, щоб свідчити Христа разом з усіма християнами кожної Церкви й кожної церковної спільноти, та щоб запросити всіх синів і дочок цієї благородної землі звернути свій погляд до Того, Хто віддав Своє життя за спасіння світу [13, с. 20]».

Про активізацію проповідницької діяльності РКЦ в Україні свідчать і статистичні дані. Зокрема, лише станом на 1 січня 2006 року з метою міжцерковної співпраці та участі в євангелізаційних заходах країну відвідало 2785 місіонерів, від загальної кількості яких 556 - представники Римо-католицької церкви [17, с. 1]. Не суттєво змінилась ситуація і у 2013 році.

Отже, на основі згаданих форм і методів євангелізації можна стверджувати про потужний потенціал Римо-католицької церкви, направлений на пропагування християнських принципів життя. Поряд із традиційними методами євангелізації церквою використовуються методи, що відповідають духу сучасності, ті, що спроможні найефективніше і в найкоротший час залучити якнайбільшу частину євангелізованих. Популяризуючи вчення церкви в межах парафій, а також відкриваючись у позапарафіяльних заходах, римо-католики створюють сприятливий ґрунт для подальшої комунікації та зміцнення своєї віри.

Література

1. Апостольський лист «Tertio Millennio Adveniente» Вселенського архієрея Івана Павла ІІ.- Л.: Свічадо, 1997.- 60 с.

2. Балог П. Коментарі на недільні читання / П. Балог // Католицький вісник. - 2011. - № 14.- С. 15. с. 15

3. Бенедикт ХУІ Porta Fidei - Двері Віри // Католицький вісник. - 2013. - № 22. - С. 1-2.

4. Будування на камені // Волання з Волині. - Верес.-жовт. - 2006. - С. 31-34.

5. Дзєконьскі С. Комунікація віри в основних середовищах катехизи // Сопричастя. - 2004. - № 2. - С. 62-84.

6. Документи ІІ Ватиканського Собору. - Л.: Свічадо, 1996. - 753 с.

7. Папа Франциск: Потреба «навернення душпастирства» http://ukr.radiovaticana.va.

8. Паломництво Папи змінить обличчя України // Парафіяльна газета. - 2001. - № 12. - С. 1-3.

9. Паньо Т. Devs ex machina // Дзеркало тижня. - 2002. - № 24. - С. 7.

10. Переступити поріг надії: Іван Павло ІІ відповідає на питання В. Мессорі. - Київ-Львів.: Кайрос-Свічадо, 1995. - 168 с.

11. Послання з нагоди святкування ХХХУІ Всесвітнього дня засобів масової інформації // Парафіяльна газета. - 2005. - № 40. - С. 4.

12. Послання Івана Павла ІІ до Міжнародного дня місії // Агенція релігійної інформації. - 1996. - № 26. - С. 10.

13. Промова папи Івана Павла ІІ під час вітальної церемонії у Бориспільському аеропорту // Людина і світ. - 2001. - № 6. - С. 20-23.

14. Релігія і політика в сучасній Україні: („Кесареве - кесарю, а Боже - Богу”) / І. Курас, М. Рибачук, М. Кирюшко, П. Фещенко; За ред. І. Кураса; Ін-т. політичних і економічних досліджень НАН України. - К., 2000. - 272 с.

15. Урбанський А. Євангелізатори потрібні відтепер // Волання з Волині. - 2006. - Січ.-лют. - С. 41-44.

16. Церква і соціальна комунікація: Найголовніші документи Католицької Церкви про пресу, радіо, телебачення, інтернет та інші медіа (1936-2003) /

Український Католицький ун-т; Інститут релігії та суспільства / М. Перун (упоряд., наук.ред.), Р. Скакун (пер. з англ.). - Л.: Видавництво

Українського Католицького ун-ту, 2004. - 440 с.

17. Державний комітет у справах релігій http://www.derzhkomrelig.gov.ua/statistics/.

18. Євангелізація РКЦ - http://catholicmedia.org.ua.

19. Нова євангелізація - спосіб бачення Церкви майбутнього. Підсумок доповідей виголошених під час Синоду єпископів католик медіа http://catholicmedia.org.ua.

20. Папа Франциск: Хрещення робить нас Тілом Христовим і Народом Божим http://www.deon.pl/religia

Размещено на Allbest.ru