Imitatio Christi - моральна максима у текстах Антонія Радивиловського

Співак В.В.

доктор філософських наук, доцент кафедри

педагогіки та гуманітарних дисциплін, Академія державної пенітенціарної служби (Україна, Чернігів)

Стаття присвячена вивченню відображення в текстах Антонія Радивиловського моральної концепції Imitatio Christi, що передбачає орієнтацію віруючого на наслідування життя і чеснот Ісуса Христа. Встановлено, що дану концепцію український проповідник запозичив з праць Отців Церкви та авторів західної традиції. Встановлено, що моральний образ Христа характеризувався проповідником, як взірець для наслідування всіма добрими християнами, але водночас Христос виступає головним взірцем для окремих станів суспільства (володарів, духівництва, вояків тощо), даючи їм приклад чеснот необхідних для життя відповідного їх положенню та спасіння. Проповідником розглядаються цноти притаманні Христу та необхідні до наслідування віруючими: смирення, свідоме самообмеження в матеріальних благах, уникнення спокус, доброчинність та милосердя, сумлінна праця, любов, справедливість, чесність.

Ключові слова: історія філософії, українська філософія, бароко, проповідь, моральне вчення.

The article is devoted to the study of the reflection in the texts of Anthony Radivilovsky's moral concept of Imitatio Christi, which implies the orientation of the believer to imitate the life and virtues of Jesus Christ. It is established that this concept was borrowed from the works of the Fathers of the Church and the authors of the Western tradition. It has been established that the moral image of Christ was characterized as a preacher as a model for the imitation of all good Christians, but at the same time, Christ is the leading example for certain states of society (rulers, clergy, warriors, etc.), giving them an example of the virtues necessary for their respective lives and their salvation. Preachers consider the virgins inherent in Christ and necessary to imitate believers: humility, conscious self-restraint in material goods, avoidance of temptations, charity and mercy, conscientious work, love, justice, honesty.

Key words: history of philosophy, Ukrainian philosophy, baroque, sermon, moral teaching.

Постановка проблеми. Історія розвитку морально-етичних поглядів в Україні XVII ст. може бути особливо цікавою нині, оскільки це був період, коли відбувалося утвердження власної (української) національної ідентичності (державно-правової, культурно-освітньої, релігійної, тощо), а пошук підстав для такого самоствердження проводився як спроба поєднання декількох досить різних по духу культурних традицій. До них належали, з одного боку, політико-правові уявлення Речі Посполитої з підкресленою увагою до гідності шляхетно народженої людини і недоторканності її майнових та особистих прав і свобод, а з іншого - морально-етична парадигма православної Церкви. У цей час саме українськими православними ієрархами розробляється і пропагується морально-етичний ідеал доброго християнина і громадянина своєї Вітчизни, який значною мірою знайшов своє відображення у морально-етичних концепціях українського просвітництва та романтизму.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження спадщини Антонія Радивиловського проводилось рядом вчених: М. Марковським [10], В. Крекотнем [8], С. Азовцевою [1], В. Ісіченком [7] та іншими. Однак через багатство текстів проповідника, його доробок залишається маловивченим і потребує ретельної уваги.

Джерельна база дослідження історії української моралі XVII ст. є доволі специфічною, оскільки спеціальних трактатів, присвячених етиці, на той час, ще не існувало. Але, як слушно зазначає дослідниця Л. Довга у статті «Соціальна утопія Інокентія Гізеля»: «відсутність «спеціальних» трактатів не означала повної байдужості до норм, які регулювали щоденну поведінку людей, формували їх уявлення про належне і неналежне, взаємини у межах родини, соціального стану чи суспільства загалом» [4, с. 227]. Моральні вчення розвивалися не в філософській а в теологічній течії та церковному красномовстві. Тому історію української моральної думки XVII ст. доводиться вивчати на основі полемічних трактатів, збірників церковних проповідей, а також інших, не специфічно філософських джерел. Комплексне дослідження названих джерел під цим кутом зору, дозволить вивчити «не тільки теоретичну спадщину вітчизняних мислителів, але й відповісти на низку досить важливих для дослідника українського середньовічного соціуму питань» [5, с. 242]. Зокрема, яким чином співвідносилися офіційне моральне вчення Церкви з реальною практикою повсякденної поведінки, що побутувала в українському суспільстві XVII ст., а також, як та якою мірою релігійні практики впливали (чи мали впливати) на формування світогляду тогочасних українців, та на стратегії їх поведінки в публічному та приватному житті, побуті, конфліктах тощо [5, с. 242].

Метою статті стало дослідження концепції Imitatio Christi (взорування на Христа), як моральний ідеалу, що розвивався в проповідях Антонія Ра- дивиловського, які стали об'єктом аналізу для даної статті.

Виклад основного матеріалу дослідження. Кожна епоха створює своє бачення людини, набір ідеальних рис, який намагається втілити в життя. Вони, природно, не зовсім співпадають з реальними характеристиками «живої» людини. Але не враховуючи ці ідеали, не можливо зрозуміти реальний моральний ідеал-взірець епохи.

Це наслідування зразків було пов'язане з тісною взаємодією середньовічної особистості з її соціальним колективом (станом), загальні ознаки якого вона сприймає та перетворює на свої особистісні риси, тобто характеристики поведінки окремої людини визначається чіткими та загалом незмінними нормами поведінки (в тому числі й моральними нормами) притаманними суспільному стану до якого вона належить і які вона переймає в процесі соціалізації та реалізації себе в межах свого відносно замкнутого стану [2]. Так Йоанікій Ґалятовський, у своїй «Науці...» для складання проповідей з нагоди різних подій, рекомендує кожному жити так, як належить його стану [2, с. 226] (подібні мотиви присутні й у проповідях Антонія Радивиловського та інших авторів XVII ст.).

Окрім специфічно станових ідеалів (добрий пастир, справедливий володар тощо), існували й загальні ідеали поведінки, що мали позастановий характер та загально суспільне значення. Одним з них є універсальний, не знаючий ні соціальних, ні станових кордонів образ ідеального християнина [9, с. 3], вироблений українськими церковними мислителями та проповідниками епохи бароко. В свою чергу цей ідеал передбачав наслідування віруючими Ісуса Христа, як морального ідеалу для доброго християнина. Цей ідеал досить активно пропагувалося українськими церковними мислителями та проповідниками. Для них Христос є ідеалом-взірцем морального життя, а наслідування Йому основою морального вдосконалення людини та суспільства.

Одним з видатних українських проповідників XVII ст. є Антоній Радивиловський. Він отримав освіту у Києво-Могилянській колегії, його вчителями були Лазар Баранович та Інокентій Ґізель [13].

Спадщина видатного українського проповідника XVII ст. Антонія Радивиловського, є типовим прикладом впровадження у православну літургію латинізуючих християнських традицій, що цілком вписувалося у культурно-церковні реформи, запроваджені в Україні Петром Могилою та його соратниками [6]. У своїх працях Радивиловський спирався на українські та візантійські православні, античні та західноєвропейські культурні традиції. Його проповіді, що дійшли до нас у двох рукописних та двох друкованих збірниках, є цінним джерелом для дослідження історії морально - етичної думки на Україні XVII століття.

Морально - етичним ідеалом, взірцем праведного життя у його творах, як і належиться для текстів богословського характеру, виступають Ісус Христос, Богородиця, Апостоли та святі. Особливе місце в цьому сенсі відводиться Спасителю, як безумовному моральному прикладу та авторитету для віруючих - переможцю «дїавола, смєрти, и всехъ греховъ» [11, с. 8].

На думку українських проповідників XVII ст. наслідування Христа є моральним обов'язком усіх без виключення християн, незалежно від їх станового положення та матеріальних статків. Але в окремих проповідників присутні пасажі про те який приклад являє Христос для наслідування представниками окремих станів суспільства.

Так Йоаникій Ґаалятовський у своїй «Науці» (збірнику рекомендацій для складання проповідей з нагоди різних подій) пише «Могут ся от Христа учити рицеры, гетманы, полковники и всі люде воєнньїи и прочая» [2, с. 226].

Антоній Радивиловський у «Слові II» на в'їзд Господень до Єрусалиму [12] пише про те що Христос є моральним прикладом для панівних станів: правителів, духівництва та усіх інших хто має владу над людьми (Преложоных). Христос вчить їх своїм прикладом «кротости и смирєнїя» по відношенню до «менших» людей. «Прєложєныхъ на семъ свете научилъ быти покорными и кроткими противко своихъ подданыхъ и меншихь брали. Бо смирєнїє и кротость Прєложєного, єсть путємъ єму до зналєз- єня ласки у Бога». Окрім користі для власної душі, ці моральні якості потрібні «вищім», також для морального впливу на своїх підопічних, для направлення їх на «шлях чесноти»: «Налєжить кротость и смирєнїє кожому з Прєложєнихь, бо єсли нє будуть кроткими и смирєнними, зостаючихъ под собою по- дданыхъ албо менших до кротости, смирєнїя, и иных добродететей не могут наклонити». Тож на вищих покладається відповідальність за моральний стан їх підданих. При цьому проповідник задається питанням: яким чином «Прєложєний на годности высокой зостаючи можєт быти кроткимъ и смирєннимь? От- туль. Гды з Христом Спасителем завшє будєт в очахь своихъ мети смєрть, и уломность житїя людского» [Слово 2 на в'їзд.]. Земні володарі повинні розуміти: «Жє царствія, скіпетра, и помпы сєго Свєта упадлыи и уломныи суть яко тростины!» [Слово 2 на Страсті...] [12].

Тобто умовами досягнення цих чеснот є взору- вання на Христа, розуміння людської смертності та минучості слави та влади «сього світу». Христос вчить своїм прикладом «Прєложєнихь» «нє стояти о славу и фаворь людскїй, который єсть отмєний, алє о славу и фаворъ Божескїй, который в сєбє жад- нои нє поносит отмєни». З цими призивами за прикладом Христа уникати сьогосвітніх спокус, тісно пов'язані, присутні в більшості проповідей Антонія Радивиловського, мотиви «Облудності Світу» та скороминучості його фальшивих благ в порівнянні з благами небесними.

Постійно пам'ятаючи про Христові страждання людина уникає земних спокус та робить богоугодну справу пише проповідник у Слові 1 на в'їзд Господень до Єрусалиму. «Мы мысли наши от земныхъ аффектовъ албо пожадливостей оттявши, яко под ноги под Крест Христовъ постелимо, припоминаючи о его невиннее для насъ поднятыхъ мукахъ. Бо немашъ лепшого и прїємнешого Христови услуг показаня, яко уставничнє мыслити о страстєх єго» [12].

Одним з богоугодних обов'язків людини на думку українських церковних мислителів XVII ст. є праця. Перетворення розуміння праці з кари за гріхопадіння Адама, як вона розумілася в середньовіччі (на подібне ставлення до праці в «Київській Русі» звертає увагу Н. Яковенко [14, с. 71]), на святий обов'язок всякої людини, підтверджується одностайним зарахуванням українськими мислителями XVII ст. несплати заробітної плати найманим робітникам, до гріхів «по помсту до Бога волаючих». Приклад святості праці подає сам Христос Спаситель «Працую- чи... на семъ свете около спасєнїя нашого» (Слово на нед. 5 по Пасце) [11] та перебуваючи «Въ трудехъ от юности» (Слово 2 на Страсти.) [12].

У своїх проповідях Радивиловський звертає увагу на проблему любові. Проповідник пише про необхідність любові до ближнього, яку проповідував Христос, але стверджує, що любов до Бога має бути вищою за любов до ближніх (родичів, дітей, друзів тощо): «любит хто отца. албо матер досконалшею любовию, а ніжли сотворителя своіго Хр(ис)та, той не стлітся годен хвалы Не(бе)снои, и сполкованя з Хр(ис)том на Небе» [11, с. 95.]. Сам Христос показує віруючим приклад безмежної любові йдучи добровільно на муки заради спасіння людей, які стали «союзом любви Божєй» (Слово 2 на Страсті...) [12].

Радивиловський звертає увагу на милосердя, як на одну з найважливіших християнських чеснот, яку проповідує Христос. Антоній Радивиловський закликає, пам'ятаючи Діла Христові, допомагати бідним та хворим. У посвяті своєї збірки проповідей «Вінець» Ісусу Христу Антоній Радивиловський робить перелік засобів досягнення «Венца Живота Вечного»: «чрєз учинки милосєрдньїє, чинячи ял- мужны, кто чрєз погоржєнє света, богатств и Славы єго, кто чрєз уставичныге молитвы, кто чрєз животъ Богомыслиный, Учитєлскїй, Мучничєскїй, Девич- єскїй» [11]. Як бачимо милосердні справи та милостиня ставляться проповідником на перше місце.

Проповідник пише, що милосердна дюдина має відвідувати та піклуватися про хворих. «Межи іншими цнотами милосєрдїє в себе замыкаючими, и сєю положилъ, абыся нє ленилъ людей хорыхъ належати, и ихъ ратовати». Адже сам «Христос посещалъ хорыхъ» (Слово 2 на неділю 4 по Пасці) [11].

Принцип милосердя проголошується Радивилов- ським вищім навіть за справедливість. Так проповідник в одній з своїх проповідей використовує історію - приклад про те, як Богородиця врятувала від заслуженої кари воїна - грішника: «Не ведлуг справедливості розправовуйся, а ведлуг милосердия», каже Богородиця Христу, який хотів покарати винного [8, с. 172].

Христос втілює у собі чесноту справедливості. Цю цноту повинні наслідувати віруючі, оскільки Спаситель «кохається лкдехъ маючих в себе бла- горазумїє справєдливости, и живота побожного» (Слово 2 на В'їзд Господень до Єрусалиму) [11]. Особливо це стосується можновладців для яких справедливість має бути професійною чеснотою.

Спаситель є прикладом чесності для віруючих «ижъ щиростъ любитъ, зрады и хитрості не ведаетъ» (Слово на неделю 2 по Пасце) [11].

Досить актуальним для неспокійних соціально - політичних реалій в Україні XVII ст. був образ Христа - Миротворця, як прикладу до наслідування, що вимальовувався у проповідях Антонія Радивиловського. Христос проповідував спокій «Кгды уважимо животъ Христа Спасителя на семъ свете, весь проповедалъ людемъ покой».

Спаситель є противником війн, пише Радивиловський: «любитъ бєзпєченство, тишину, брани и вшелякого приготованя воєннаго нєнавидит» (Слово на неділю 2 по Пасці) [11].

проповідник радивиловський віруючий моральний

Висновок

Отже з усього вищезгаданого можна зробити висновки, що ідея взорування на Христа, як моральний ідеал для доброго християнина, яка розвивалася українськими церковними мислителями XVII ст., знайшла досить широке відображення у недільних проповідях Антонія Радивиловського.

Моральний образ Христа характеризувався проповідником, як взірець наслідування для всіх добрих християн, але водночас Христос виступає взірцем для окремих станів (володарів, духівництва, вояків тощо), даючи їм приклад чеснот необхідних для життя відповідного їх положенню та спасіння. Проповідником розглядаються цноти притаманні Христу та необхідні до наслідування віруючими: смирення, свідоме самообмеження в матеріальних благах та уникнення мирських спокус, доброчинність та милосердя, сумлінна праця, любов, справедливість, чесність, миролюбність (при цьому ведення війн з іновірцями та ворогами Вітчизни проповідник гріхом не вважає). Подальше дослідження моральної складової церковної проповіді XVII ст. видається досить перспективним та потребує уваги.

Список використаних джерел

1. Азовцева, С. В., 2014. «Слово на вознєсєнїє господнє» Антонія Радивиловського як приклад барокової проповіді Філологічні трактати, Т. 6, № 2, с. 64-68.

2. Галятовський, І. 1985, Ключ розуміння. Київ: Наукова думка. С. 53-238.

3. Гуревич, А.Я., 1972. Категории средневековой культуры. Москва: Исскуство.

4. Довга, Л.М., 2005. Соціальна утопія Інокентія Гізеля. В: Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура. Київ: Критика , 2005. С. 227 - 266.

5. Довга, Л.М., 2003. Уявлення про гріх та чесноту в українських текстах XVII ст. Соціум, 3. с. 241-248.

6. Жуковський, А., 1997. Петро Могила й питання єдності Церков. Київ: Мистецтво.

7. Ісіченко, І.2011. Історія української літератури: епоха бароко XVII - XVIII ст. Львів - Київ - Харків : Святогорець.

8. Крекотень, В.І., 1983. Оповідання Антонія Ради- виловського. Київ: Наукова Думка.

9. Корзо, М.А.,1999. Образ человека в проповеди XVII века. Москва: ИФРАН.

10. Марковский, М.Н., 1894. Антоний Радивиловс- кий, южнорусский проповедник XVII века. Київ: Тип. Имп. Ун-та св. Владимира В.И. Завадского.

11. Радивиловський, А. 1688, Вінець Христов. Київ: Друкарня Києво-Печерської Лаври.

12. Радивиловський, А. 1676, Огородок. Київ: Друкарня Києво-Печерської Лаври.

13. Чухліб, Т.В., 2001. Антоній Радивиловський В: Чухліб Т.В. Києво-Могилянська академія в іменах.

14. - XVIII ст. - Енциклопедичне видання. Київ: КМ Academia, с. 451.

15. Яковенко, Н. М. 2006. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. Київ: Критика.

References

16. Azovtseva, S. V, 2014. «Slovo na vozniesieniie hospodnie» Antoniia Radyvylovskoho yak pryklad barokovoi propovidi («The Word to the Ascension of God» by Anthony Radivilovsky as an example of a Baroque sermon) In Filolohichni traktaty (Philological treatises), T.6, 2, s. 64-68. (In Ukrainian).

17. Haliatovskyi, I. 1985, Kliuch rozuminnia (Key to understanding). Kyiv: Naukova dumka. S. 53-238. (In Ukrainian).

18. Gurevich, A.Ya., 1972. Kategorii srednevekovoy kulturyi. Moskva: Isskustvo. (In Russian).

19. Dovha, L.M., 2005, Sotsialna utopiia Inokentiia Hizelia. V: Ukraina XVII stolittia: suspilstvo, filosofiia, kultura. Kyiv: Krytyka , 2005. S. 227 - 266. (In Ukrainian).

20. Dovha L.M., 2003. Uiavlennia pro hrikh ta chesnotu v ukrainskykh tekstakh XVII st. (Representation of sin and virtue in the Ukrainian texts of the XVII century.) In Sotsium (Socium), 3, s. 241-248. (In Ukrainian).

21. Zhukovskyi, A., 1997. Petro Mohyla y pytannia yednosti Tserkov. Kyiv: Mystetstvo. (In Ukrainian).

22. Isichenko I., 2011. Istoriia ukrainskoi literatury: epokha baroko XVII - XVIII st. (The history of Ukrainian literature: the Baroque period of the XVII -

23. centuries). Lviv, Kyiv, Kharkiv, Sviatohorets (In Ukrainian).

24. Krekoten VI., 1983. Opovidannia Antoniia Radyvylovskoho (Story by Anthony Radivilovsky). Kyiv, Naukova Dumka (In Ukrainian).

25. Korzo, M.A.,1999. Obraz cheloveka v propovedy XVII veka. Moskva: YFRAN. (In Russian).

26. Markovskiy M.N., 1894. Antoniy Radivilovskiy, yuzhnorusskiy propovednik XVII veka (Anthony Radivilovsky, South Russian preacher of the XVII century). Kyiv: Tip. Imp. Un-ta sv. Vladimira VI. Zavadskogo (In Russian).

27. Radyvylovskyi, A. 1688, Vinets Khrystov (Crown of Christ). Kyiv: Drukamia Kyievo-Pecherskoi Lavry. (In Ukrainian).

28. Radyvylovskyi, A. 1676, Ohorodok (Garden). Kyiv: Drukarnia Kyievo-Pecherskoi Lavry. (In Ukrainian).

29. Chukhlib T.V., 2001. Antonii Radyvylovskyi (Anthony Radivilovsky]. In Kyievo-Mohylianska akademiia v imenakh. XVII - XVIII st. - Entsyklopedychne vydannia. (Kyiv Mohyla Academy in names. XVII - XVIII centuries. - Encyclopedia edition). Kyiv, KM Academia, s. 451 (In Ukrainian).

30. Yakovenko, N. M. 2006, Narys istorii serednovichnoi ta rannomodernoi Ukrainy (Essay on the history of medieval and early modern Ukraine). Kyiv: Krytyka. (In Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru