Агресія як стан духовності. Релігій-но-богословський аналіз соціальної етики Еріха Фромма

Размещено на http://www.allbest.ru/

Агресія як стан духовності. Релігій-но-богословський аналіз соціальної етики Еріха Фромма

Габрієлян А.А.

В даній статі досліджується агресія як стан духовності особистості. Автор проводить релігійно-богословський аналіз агресії в соціальній етиці Еріха Фромма. Було виділено основні види агресивності, де доброякісна агресія носить виключно інстинктивно-фізіологічний характер, а злоякісна соціальний, духовний та екзистенціальний. Висновок, до якого приходить автор, полягає в необхідності подальшого розгляду агресії не тільки як соціального, психологічного та екзистенціального явища, але й як духовного в руслі релігійно-богословських областей знань.

Ключові слова: духовність, суспільство, деструктив- ність, агресія, інстинктивна сутність, людські пристрасті, соціальна етика, Еріх Фромм, релігійно-богословський аналіз.

This article explores aggression as a state of personality spirituality. The author conducts a religious-theological analysis of aggression in the Erich Fromm's social ethics. The main types of aggressiveness were distinguished, where benign aggression is purely instinctive and physiological, and malignant is social, spiritual and existential. The conclusion reached by the author is the need to further consider aggression not only as a social, psychological and existential phenomenon but also as a spiritual one in the line of religious and theological fields of knowledge.

Keywords:spirituality, society, destructiveness,

aggression, instinctive essence, human passions, social ethics, Erich Fromm, religious-theological analysis.

Постановка проблеми. Протягом усього творчого життя Еріха Фромма приваблювала тема антропологічних, психологічних, етичних та релігійно-богословських підстав зла. Подібно мислителям минулого, він бачив у злі один з непереборних проявів самого життя, в якій, поряд з досконалістю та гармонією, завжди присутні прояви недосконалості та дисгармонії. Беручи до уваги метафізичні та етичні передумови у поясненні витоків зла в класичній філософії, Фромм, вирішив йти своїм власним шляхом, досліджуючи антропологічні, психічні та соціально-психологічні та богословсько-релігійні витоки деструктивних форм соціальної поведінки людей [7, а 64]. Фромм вбачає сучасні соціальні проблеми у відсутності духовності суспільства, а агресію не наслідком деструктивності, а її джерелом. Актуальність теми даної статті підтверджує теоретико-методоло- гічна та практична значимість релігійно-богословського аналізу, який розширює поле для дослідження феноменів духовності, деструктивності та агресії в сучасному суспільстві.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблемі виникнення агресивності та деструктивності приділялосядостатньо уваги з боку сучасних дослідників в сфері психології, соціології, філософії, етики та політології. Звертаючись до цієї теми, слід зазначити, що даному питанню приділяли увагу провідні вітчизняні та зарубіжні вчені, а саме: Остащук І. Б., Чорноморець Ю. П., Хромець В. Л., КотляроваТ. О., Телятнікова Е. М. [6], Румянцева Т. Г. [3], СтаровойтовВ. В. [5], Іванова М. В. [2], Рєан А. А. [4], та ін. Сам Е. Фромм пропонує залишити стереотипне кліше виникнення даних феноменів, і пропонує шукати причини в зубожінні духовності суспільства. Завданням цієї статті є релігійно-богословське осмислення соціальної етики Еріха Фромма, в якій вчений розглядає агресію та де- структивність, як духовний стан сучасного суспільства, а не як біологічну або соціально-психологічну модель поведінки. Незначний ступінь розробленості даної проблематики в релігійно-богословському ключі обумовлює необхідність подальших прикладних розробок та теоретико-методологічних досліджень агресії як стану духовності сучасного суспільства та причини соціальної деструктивності.

Мета статті. Головною метою цього дослідження є виявлення феномену агресії, як передумови деструктивності в соціальній етиці Еріха Фромма, вивчення основних причин виникнення феномену агресії, дати релігійно-богословський аналіз агресії, духовності та деструктивності в сучасному суспільстві. духовність агресія релігійний фромм

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Книга «Анатомія людської деструктивності», опублікована, коли автору було вже за сімдесят, стала своєрідним підсумком наукової творчості видатного дослідника. Як зізнається автор, матеріал для цього видання він збирав понад сорока років. Співпереживання людству спонукало вченого взятися за вирішення такої складної проблеми: «Я зайнявся вивченням агресії та деструктивності не тільки тому, що вони є одними з найбільш важливих теоретичних проблем психоаналізу, а й тому ще, що хвиля деструктивності, що захлеснула сьогодні весь світ, дає підставу думати, що подібне дослідження буде мати серйозну практичну значимість» [7, с 66]. У фундаментальній праці «Анатомія людської деструктивності» Фроммувдалося провести глибоке дослідження проблем агресивності.

Понад півстоліття Фроммперебував під сильним впливом ідей 3. Фройда. Однак у 50-х він починає переосмислювати велику кількість положень фройдиз- му, у тому числі одне з наріжних - про біологічну, інстинктивну сутність людської агресивності. Дослідник приходить до висновку, що основоположник психоаналізу тільки прояснив, скільки завуалював феномен агресії, поширивши це поняття на абсолютно різні типи агресії, та таким чином звів всі ці типи до одного-єдиного інстинкту. Тому фройдовський фізіологічний принцип пояснення людських пристрастей Еріх Фроммзамінює еволюційним соціально-біологічним принципом історизму [5, с. 36].

Вихідною ідеєю фроммовської теорії деструк- тивності є положення про некоректність порівняння людини з твариною. Е. Фромм далекий від того, щоб лестити сучасному людству: «Людина відрізняється від тварин саме тим, що вона вбивця. Це єдиний представник приматів, який без біологічних та економічних причин мучить й вбиває своїх одноплемінників та ще знаходить в цьому задоволення» [7, с. 50]. Вчений змушений відкрити людству неприємну правду: «В міру цивілізаційного прогресу ступінь деструктивності зростає (а не навпаки). Насправді концепція вродженої деструктивності відноситься скоріше до історії, ніж до передісторії. Адже якби людина була наділена тільки біологічно пристосувальною агресією, яка ріднить його з тваринами предками, то вона була би порівняно миролюбною істотою; та якби серед шимпанзе були психологи, то проблема агресії навряд чи турбувала б їх в такій мірі, щоб писати про неї цілі книги» [7, с. 53-54].

Фромм досить переконливо критикує два крайніх наукових напрямки: інстинктивізм та біхевіоризм. На думку дослідника, однаково помиляються як ті, хто бачить витоки агресивності лише у біологічних інстинктах, так й ті, хто заперечує значимість цих інстинктів та інтерпретує людину як маріонетку соціального середовища. Вчений вважає, що агресивність - досить складний феномен, компоненти якого мають різну генетичну природу та різну причинну обумовленість: «Якщо позначати словом «агресія» всі «шкідливі» дії, тобто всі дії, які завдають шкоди та призводять до руйнування живого чи неживого об'єкта (рослини, тварини та людини у тому числі), то тоді, звичайно, пошук причини втрачає свій сенс, тоді байдужий характер імпульсу, в результаті якого відбулося це шкідлива дія. Якщо назвати одним та тим же словом дії, спрямовані на руйнування, дії, призначені для захисту, та дії, що здійснюються з конструктивною метою, то, мабуть, треба розлучитися з надією вийти на розуміння «причин», що лежать в основі цих дій» [7, с. 67].

Диференціюючи досліджуваний феномен, Еріх Фромм виділяє поведінку, яка пов'язана з обороною, що є відповідною реакцією на загрозу. Цю поведінку він називає агресією (або доброякісною агресією). Механізм доброякісної агресії передається людині генетично, у людини та у диких звірів він практично аналогічний. Цю агресію вчений називає доброякісною тому, що сенс, полягає у збереженні життя. Згідно зі спостереженнями біологів, даний вид агресії досить рідко веде до знищення суперника, так як її головна функція у відлякуванні нападника.

Другий різновид агресії, що виявляється у формах невмотивованої жорстокості та деструктивності, називається у Фроммазлоякісною. Супроводжується вона прагненням до максимально можливого руйнівного ефекту, вона відсутня у тварин та є властивою тільки людині. Злоякісна агресія не сприяє біологічному пристосуванню, виживанню та продовженню роду та є, по суті, аномалією. Але, будучи аномальною,вона, тим не менш, становить важливу особливість людської психіки та характерології. Здібна породжувати почуття задоволення навіть задоволення у тих, хто мучить або вбиває, вона являє собою пристрасть як біосоціальнийфеномен, що виникає в результаті взаємодії людських потреб з соціальними умовами [1, с. 311-312].

Для обґрунтування своєї концепції Фроммвикористовує велику аргументацію з різних галузей науки: нейрофізіології, психології тварин, палеонтології, антропології. До даних нейрофізіології вчений вдається для того, щоб спростувати складене під впливом фройдизму поширену думку, ніби наявний у людини інстинкт агресивності є, поряд з сексуальністю, головним, та спроба обмежити цей інстинкт за допомогою культурних імпульсів часто виявляються приреченими на невдачу (звідси достаток насильницьких злочинів). Спираючись на дослідження нейрофізіологів, Еріх Фроммспростовує це положення. Експериментальні дослідження особливостей функціонування різних зон мозку показують, що як реакція на загрозу мозком генеруються не тільки імпульси агресивності, а й імпульси втечі. Сутнісним виявляється й те, що втеча є більш поширеною формою реагування на небезпеку (не рахуючи тих випадків, коли можливість втечі виключена та тварина вступає в бій заради виживання). На рівні фізіології мозку обидва імпульсу мають абсолютно однаковий ступінь інтеграції, та немає ніяких підстав припускати, що агресивність є більш природною реакцією, ніж втеча. Тому Фроммзадається питанням: чому ж дослідники інстинктів та потягів твердять про інтенсивність вроджених рефлексів агресивності та ні словом не згадують про природжений рефлекс втечі?

Спираючись на дані нейрофізіології, людину в однаковій мірі правомірно оцінювати як агресивну тварину та як істоту, яка уникає конфліктів: «Якщо міркування цих «теоретиків» про рефлекс боротьби перенести на рефлекс втечі, то чи не доведеться констатувати наступне: людину веде по життю вроджений рефлекс втечі; він може спробувати взяти його під контроль, але це дасть лише незначний ефект, навіть якщо він знайде способи для приглушення цієї «спраги втечі». Імпульси агресивності переважають над імпульсами втечі у хижаків. Однак до хижаків відносяться лише представники сімейства кішок, гієн, вовків та ведмедів. Ні людина, ні її предки, ні примати взагалі до хижаків не належать. Палеонтологічні дослідження також не дають ніяких підстав вважати первісну людину хижаком» [7, с. 71].

Диференційоване дослідження феномену агресії дозволило вченому довести, що біологічно запрограмованою у людини є лише оборонна агресія. Найбільш крайнім проявом жорстокості є деструктив- ність, який є соціальним продуктом. Цей висновок має величезне методологічне значення не тільки для всіх соціальних та психологічних наук, але й для філософії, антропології, етики, теології та релігієзнавства: якщо злоякісна частка агресії не є вродженою, значить, вона не може вважатися невикорінною. Таким чином, можна припустити, якщо агресивність не є вродженою частиною суспільної духовності, то це підтверджує набутість та паталогічність даного явища. Крім того, досліднику вдалося виявити ще один факт, який має важливе методологічне значення: прояв доброякісної агресії у людини гіпертрофовано соціальними умовами буття, які мають колосальний вплив на духовний стан суспільства. Зміна цих умов також може значно знизити рівень агресивності, та значно підвисити духовність та культуру суспільства.

Злоякісна агресія проявляється як людська пристрасть до абсолютного панування над іншою живою істотою та бажання руйнувати. Це й є де- структивністю. Її природа соціальна. Витоки де- структивності в пороках культури та способу життя людини. Ні у тварин, ні у далеких предків людини (первісних мисливців та збирачів плодів) деструк- тивність не визначена. На відміну від тварин людина буває деструктивною незалежно від наявності загрози самозбереження та поза зв'язком із задоволенням потреб.

До форм злоякісної агресії (деструктивності) в розглянутій теорії віднесені садизм та некрофілія. Традиційно було прийнято вважати ці феномени психічними аномаліями. Фроммпоказав, що їх детермінанти кореняться не в біологічній природі, а у характері людини [6, с. 113].

Сутністю садизму є жадоба влади, абсолютної та необмеженої над живою істотою. Змусити ко- го-небудь випробувати біль або приниження, коли цей хтось не має можливості захищатися, - це прояв абсолютного панування. Садизм є перетворенням немочі в ілюзію всемогутності. До Фромма садизм та мазохізм було прийнято розглядати як феномени сексуальних аномалій. Вчений приходить до висновку, що садизм (та мазохізм) як сексуальні збочення є тільки малою часткою тієї величезної сфери, де ці явища ніяк не пов'язані із сексом. Несексуальна садистська поведінка проявляється у тому, щоб знайти безпорадну та беззахисну істоту (людину або тварину) та доставити їй фізичні страждання аж до позбавлення її життя.

Існують не тільки садистські особистості, а й садистські цивілізації, які активно практикують системне насильство та плодять злочинців. Садистські ексцеси частіше зустрічаються в соціальних сферах, представники яких мають мало справжніх радостейжиття. В першу чергу вони характерні для пригноблених суспільних груп, спраглих до помсти та перерозподілу влади. Не знайшовши можливостей для розвитку вищих етичних та духовних здібностей, вони з готовністю віддаються у владу деструктивних афектів, виявляють схильність до злочинів [3, с. 13-18].

Особливу увагу Фроммприділив такому прояву деструктивних нахилів як некрофілія. Під нею він розумів потяг людини до мертвої матерії, спрагу руйнування заради руйнування, пристрасне бажання перетворювати живе у неживе, насильно перериваючи живі зв'язки. Відмінна особливість некрофільського характеру - переконаність в тому, що насильство є самим кращим способом для рішення абсолютної більшості проблем та конфліктів.

Приклади «злоякісної» агресії:

а)жорстокість та деструктивність: удавана де- структивність; спонтанні форми; деструктивність помсти; деструктивність характеру (садизм); екстатична деструктивність; поклоніння деструктивності;

б)некрофілія, в тому числі клінічні випадки.

Поняттям характеру та екзистенціальних потреб

в концепції деструктивності відводиться одне з головних місць. З їх допомогою психоаналітик доводить соціальну сутність садизму та некрофілії. За Фроммомдеструктивність - це результат взаємодії різних соціальних умов та екзистенціальних потреб людини [2, с. 25].

Екзистенціальними дослідник називає потреби, які необхідно задовольнити для забезпечення душевного та духовного благополуччя людини: «Екзистенціальний конфлікт людини створює певні психічні потреби, які у всіх людей однакові. Кожна людина змушена долати свій страх, свою ізольованість у світі, свою безпорадність й занедбаність та шукати нові форми зв'язку зі світом, в якому він хоче знайти безпеку та спокій. Я визначаю ці психічні потреби як «екзистенціальні», так як їх причини криються в умовах людського існування. Вони властиві усім людям, та їх задоволення необхідне для збереження душевного здоров'я, так само як задоволення природних потреб необхідне для підтримки фізичного здоров'я людини» [7, с. 151].

В основі екзистенціальних потреб виникають пристрасті та характер людини як сукупність цих пристрастей: «Кожна з екзистенціальних потреб може бути задоволена різними способами. Ці відмінності в кожному випадку залежать від суспільного становища. Різні способи задоволення екзистенціальних потреб проявляються в таких пристрастях, як любов, ніжність, прагнення до справедливості, незалежності та правди, у ненависті, садизмі, мазохізмі, деструктивності, нарцисизмі. Я називаю їх пристрастями, вкоріненими в характер, або просто людськими пристрастями, оскільки вони в сукупності становлять характер людини (особистість). Характер - це відносно постійна система всіх не- інстинктивних потягів (прагнень та інтересів), які пов'язують людину з соціальним та природним світом» [7, с. 159].

Інстинкти, біологічні потяги та екзистенціальні потреби загальні у всіх людей, а ось характер в різних людей різний: в одних людей домінують одні пристрасті, а в інших інші. Причина цього в тому, що формування людей відбувається в різних умовах: способи та засоби формування характеру особистості в значній мірі кореняться в культурі. Через батьків суспільство занурює дитину у світ своїх цінностей, звичаїв, традицій та норм. Крім батьків, існують й інші провідники та механізми соціалізації: вихователі, однолітки чи дорослі наставники, зразки для наслідування, безпосередній досвід.

Певні умови формування людини та її буття можуть виявитися причиною того, що в її особистості починають домінувати такі пристрасті, як садизм або некрофілія. Одні якості особистості можуть сприяти формуванню інших, сумісних з ними. Пристрасті зазвичай існують не окремо, вони органічно поєднуються у формі своєрідного комплексу. Комплекс деструктивних пристрастей (садомазохізму, жадібності, заздрості, нарцисизму) Е. Фроммназиває синдромом ненависті до життя.

Антропологічний аналіз різних громадських систем не залишив у науковця сумнівів у тому, що характер людини - це суб'єктивне відображення культури соціуму. У життєстверджуючому соціумі немає садистів або некрофілів, їх продукує культура деструктивного соціуму.

Сучасні громадські системи, на думку Е. Фромма, деструктивні. Він вважає, що людство зісковзнуло з оптимального шляху розвитку у ГУ-Ш тисячолітті до н.е., коли розвиток засобів виробництва дозволило зробити «відкриття», що людину можна використовувати в господарстві як знаряддя праці, оскільки її можна перетворити на раба та експлуатувати. Прогрес привів до розвитку шкідливих для життя рис характеру.

Садизм виростає із самої сутності експлуататорського суспільства: влада, за допомогою якої одна група утискає та експлуатує іншу групу, часто формує у експлуатованих садистські нахили, хоча існує багато індивідуальних винятків. Тому, ймовірно, садизм, за винятком особливих випадків, може зникнути лише тоді, коли буде усунута можливість панування одного класу над іншим, однієї групи над іншою.

Розвитку некрофілії сприяє пануванню в суспільстві принципу речових відносин: «Речі панують над людиною; «Мати» панує над «бути», володіння над буттям, мертве - над живим» [7, 71-72]. Цікавим є проведений психоаналітиком аналіз трансформації накопичення у садизм та некрофілію. За даними психоаналітиків, гіпертрофованої пристрасті до накопичення нерідко, хоч й не завжди, супроводжує садизм. Справа в тому, що пристрасть до накопичення має тенденцію трансформуватися у ворожість до оточуючих, навіть до найближчих людей. Але навіть садисти здатні до співіснування: вони прагнуть панувати над іншими людьми, але не знищувати їх. Наступний щабель ворожості, нарцисизму та людиноненависництва - це вже некрофілія. В некрофіла одна мета - перетворити все живе в неживу матерію; він прагне зруйнувати все та вся, включаючи самого себе; його ворогом є саме життя. На думку Фромма, ринкова економіка, де все суще перетворюється у предмет купівлі-продажу, продукує деструктивний континуум: нормальний накопичувальний характер - садистський характер - некрофільський характер.

Злочинця можна вважати екзистенціальним відступником - людиною, якій не вдалося стати тим, ким вона могла би стати у відповідності зі своїми екзистенціальними потребами. Окремим особам вдається повністю розгорнути свої здібності в сучасному суспільстві, однак для викорінення деструк- тивності необхідно, щоб всі члени суспільства були включені в творчий процес. Лише суспільству, де такий розвиток стане нормою, вдасться позбутися від злочинності.

Говорячи про необхідність створення здорового суспільства, відповідного людській природі, Еріх Фромм вважав, що соціальний прогрес зможе мати місце лише в разі одночасних змін у всіх сферах - економічній, політичній, релігійній та культурній. Ідеалом для нього був описаний К. Марксом соціалізм, при якому виробництво буде служити людині, а праця стане вільною та творчою, в результаті якої людина почне реалізовувати себе як родова істота. Розуміючи факт структуралізації як в соціальній сфері, так і в особистому житті, а також невіддільність однієї від одної соціально-економічної структури, структури характеру та релігійної структури, Е. Фромм хотів домогтися радикальної зміни всієї соціальної та духовної структури суспільства, при якій відбудеться гармонізація індивіда та суспільства [6, с. 119].

Сам Еріх Фромм вельми скептично оцінював шанси на те, що в характері людей та в суспільстві зможуть відбутися необхідні для такого глобального перетворення зміни, покладаючи всі надії на притягальну силу нових ідей. Тут доречно згадати про те, що німецько-американський дослідник ніколи не займався практичною реалізацією своїх соціологічних ідей, та що вони ґрунтувалися виключно на його теоретичних розробках.

Оборонна (або доброякісна) агресія служить виживанню індивіда та роду. Вона являє собою вроджену здатність до реагування на зовнішню небезпеку або нападом, або втечею. При зникненні зовнішньої загрози імпульс, що спонукає до подібних реакцій, як правило, згасає. Оборонна агресивність, дана живим істотам самою природою, є спільною для людини й тварин, та її мета полягає не в руйнуванні, а у збереженні життя [8, с. 268].

Приклади «доброякісної» агресії:

а)псевдоагрессія - дії, в результаті яких може бути завдано шкоди, але яким не передували злі наміри, а саме: ненавмисна агресія; ігрова агресія; агресія, як самоствердження;

б)оборонна агресія - як фактор біологічної адаптації: агресивність, як прийом витіснення страху; агресивність, як результат небезпеки позбавлення волі; агресивність, коли під загрозою опиняється нарцисизм; агресивність, як реакція на спробу позбавлення ілюзій; конформістська агресія; інструментальна агресія.

в)екзистенціальні потреби людини та різні вкорінені в його характері пристрасті: ціннісні орієнтації та об'єкт шанування; почуття єднання; творчі здібності; збудження та стимулювання; хронічна депресія та нудьга; структура характеру.

Відносно оборонної агресії Еріх Фромм констатує, що оскільки вона генетично запрограмована, то змінити її біологічну основу неможливо, навіть якщо її поставити під контроль та модифікувати. Тому головною умовою зниження оборонної агресії є зменшення числа факторів, реально провокують її.

Крім того, досліднику вдалося виявити ще один факт, який має важливе методологічне значення: «Прояв доброякісної агресії у людини гіпертрофо- вано соціальними умовами буття. Зміна цих умов також може значно знизити рівень агресивності» [4, с. 35-36].

Оборонна агресія є чинником біологічної адаптації. Нейрофізіологічний механізм агресії подібний у людини та тварини. Однак Фромм розкриває дуже важливу особливість: один та той самий нейрофізіологічний пристрій у людини викликає більш сильну агресію, ніж у тварини. Причин цього кілька:

«1. Тварина сприймає як загрозу тільки явну небезпеку. Механізм оборонної агресії у людини мобілізується не тільки тоді, коли вона відчуває безпосередню загрозу, але й тоді, коли явної загрози немає. Тобто найчастіше людина видає агресивну реакцію на свій власний прогноз.

2. Людина має не тільки здатність передбачати реальну небезпеку у майбутньому, але ще дозволяє себе умовити, допускає, щоб нею маніпулювали, керували, переконували. Вона готова побачити небезпеку там, де її насправді немає. Тільки у людини можна викликати оборонну агресію методом «промивання мізків».

3. Людина, як і звір, захищається, коли що-не- будь загрожує її вітальним інтересам. Однак сфера вітальних інтересів у людини значно ширше, ніж у звіра. Людині для виживання потрібні не тільки фізичні, але й психічні умови. Вона повинна підтримувати деяку психічну рівновагу, щоб зберегти здатність виконувати свої функції. Для людини все, що сприяє психічному комфорту, є настільки ж важливим в життєвому сенсі, як й те, що служить тілесному комфорту» [7, с. 128].

Звідси такі додаткові приводи до агресії, як приниження чи образа, протиріччя у поглядах, замах на об'єкт духовного шанування. Людина обмежує можливість використання механізму втечі від загрози через бажання зберегти своє обличчя. Крім того, економічні основи суспільства за допомогою створення надзвичайного достатку товарів, а також за допомогою їх реклами розвивають патологію споживацтва. У людини навмисне створюється ілюзія, що їй потрібно все, що проводиться на продаж. Жадібність породжує агресивність. «В нашій культурі жадібність значно посилюється тими заходами, які покликані сприяти зростанню споживання... шматує, в кого немає достатніх коштів для задоволення своїх бажань, стає нападаючим» [7, с. 143].

Соціальні умови сприяють придушенню у людей впевненості у собі. Пригнічений психічний стан може продукувати безпричинне відчуття страху. Страх, як і біль - це дуже неприємне відчуття, та людина намагається за всяку ціну від нього позбутися. Одним з найдієвіших прийомів витіснення страху є агресивність.

Відповідно до Фромма, в людській істоті присутня внутрішня заборона на насильство та вбивство, чому є безліч свідчень та доказів. Так, люди здатні прив'язуватися до тварин, в результаті чого між людиною та твариною виникає якась подоба особистого зв'язку, так що згодом ця людина часто не може вбити та вжити в їжу домашню тварину, до якої встиг прив'язатися. В людей нерідко виникає почуття провини через те, що вони взяли участь у руйнуванні, знищенні життя. Це відбувається через те, що будь- яке вбивство порушує цілісність світового єдності всього живого. Не випадково в індуїзмі здавна головною заповіддю вважається заборона на вбивство живих істот. Внутрішня заборона на вбивство сходить, по-перше, до почуття спільності людини з усім живим, а по-друге, до її відчуття глибинних зв'язків з іншими людьми, до здатності відчувати співчуття до них. Прямим доказом існування такої заборони є докори та муки совісті.

Проведені дослідження привели вченого до висновку, що в широкому сенсі позбавлення від цієї вади можливо тільки ціною радикальних змін в нашому суспільстві та політичному ладі - таких змін, які повернуть людині її панівну роль в суспільстві [5, с. 38].

Нове суспільство Е. Фромм бачить як вільний соціум від будь-яких ієрархічних структур. На його думку, твердження про те, що людина не може жити без контролюючих керівників, - чистий міф, спростований усіма соціальними системами, які відмінно функціонують в умовах відсутності ієрархії. Необхідно шукати нові форми децентралізації. Усунення ієрархічності (коли не буде головних та незначних, начальників або підлеглих, рабів чи господарів) призведе до радикальних соціальних та політичних змін, наслідком яких повинні стати перетворення у всіх людських відносинах. «Ми повинні створити такі умови, при яких вищою метою всіх суспільних прагнень стане всебічний розвиток людини - тої самої недосконалої істоти, яка, виникнувши на певному щаблі розвитку природи, потребує вдосконалення та шліфовки. Справжня свобода та незалежність, а також викорінення будь-яких форм гноблення зможуть привести у дію таку силу, як любов до життя - а це і є єдина сила, здатна перемогти потяг до смерті» [7, с. 151].

Для цього в першу чергу необхідно усунути з життя взаємні погрози як індивідів, так й груп. Матеріально-побутові умови життя неповинні робити непривабливим прагнення до панування одної групи над іншою. Дана передумова, на думку вченого, може бути в найближчому доступному для огляду майбутньому реалізована шляхом заміни нашої системи «виробництва - розподілу - споживання» на більш досконалу: «Створення системи, яка буде гарантувати задоволення основних потреб населення, передбачає зникнення панівних класів. Людина не може жити в «умовах зоопарку», тобто їй повинна бути забезпечена повна свобода, а панування та експлуатація в будь-яких видах та формах повинні зникнути» [7, с. 152-153]. Суспільство повинно усунути злидні, монотонність, нудьгу та безпорадність, поширені в широких колах населення.

Фромм добре розуміє, що намальована ним перспектива в деякій мірі утопічна. Передбачаючи цей закид, він зауважує: утопічне не означає, що воно взагалі нездійсненно по закінченні якогось часу. «Вірити - значить сміти, значить мати сміливість мислити немислиме в рамках реальної можливості» [7, с. 154].

Висновок з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Книга Фромма«Анатомія людської деструктивності» присвячена філософському переосмисленню найго- стрішої проблеми нашого часу - природі агресивної поведінки. Автор спробував розглянути проблему деструктивності з глобальних духовних позицій, а не тільки з точки зору окремої наукової дисципліни.

Як ми бачимо, Еріх Фроммрозрізняє два види агресивності: «доброякісну» та «злоякісну». Перша частково сходить до світу людських інстинктів. Вона являє собою вроджену здатність до реагування на зовнішню небезпеку або нападом, або втечею. Друга корениться в людському характері та духовності, в людських пристрастях, за якими стоять спонукання аж ніяк не природного, але екзистенціального характеру. До форм злоякісної агресії (деструктивності) в розглянутій теорії віднесені садизм та некрофілія. На думку Фромма, інстинкти - це категорія чисто натуралістична, тоді як пристрасті, вкорінені в характері людини, категорія соціально-біологічна, історична та духовна. Пристрасті зовсім не забезпечують фізичного виживання, але вони не менш стійки та глибокі, ніж інстинкти. Вони утворюють фундамент людського інтересу до життя, людських поривів.

Диференційоване дослідження феномену агресії дозволило вченому довести, що біологічно запрограмованою у людини є лише оборонна (доброякісна) агресія. Найбільш крайні прояви жорстокості - де- структивність - це соціально-духовний продукт. Цей висновок має величезне методологічне значення для всіх соціально-гуманітарних наук, у тому числі й релігієзнавства та богослов'я: якщо злоякісна частка агресії не є вродженою, а значить, вона не може вважатися невикорінною як в соціальній сфері, так і в духовній сфері життя особистості та суспільства.

Список використаних джерел

1. Западнаяфилософскаяантропология: от Фейербаха к Фромму / Любутин К. Н., Грибакин А. В.

- Екатеринбург, Кредо, 1994. - 452с.

2. Иванова М. В. ЭкзистенциальнаяантропологияЭрихаФромма // Вестн. Санкт-Петербург. гос. ун-та, сер.: Философия, - СПб, 1992. - с. 23-30.

3. Реан А. А. Агрессия и агрессивностьличности / Реан А. А. - Санкт-Петербург: Психея, 1996.

- 274 с.

4. Румянцева Т. Г. Агрессия и контроль // Вопросыпсихологии, №5/6, 1992, с. 28-37.

5. Старовойтов В. В. Жизнь и творчествоЭрихаФромма // Журнал практическойпсихологии и психоанализа, №1, - М., 2007. - с. 36-44.

6. Телятникова Э. М. РадикальныйгуманизмЭрихаФромма и его подход к проблемедеструктивности // Социологическиеисследования, №6, - М., 1992. - с. 116-124.

7. Фромм Э. Анатомиячеловеческойдеструктивности / Э. Фромм -М.: АСТ, 2008. - 624 с.

8. Фромм Э. Бегство от свободы / Э. Фромм. - Мн.: Поппури, 2008. - 231с.

Размещено на Allbest.ru