Чи можлива теологія як соціо-гуманітарна наука: постановка проблеми

Размещено на http://allbest.ru

Університет державної фіскальної служби України

Чи можлива теологія як соціо-гуманітарна наука: постановка проблеми

Христокін Г., доктор філософських наук,

доцент кафедри філософії та політології

Україна, Ірпінь

Не припиняються дискусії про статус і природу теологічного знання. Теологію значна частина християнських богословів визначають як «науку про Бога» чи «науку про християнську віру» та одкровення [7, с. 15-16; 15], розуміючи під наукою «будь яку систему організованого знання» [5, с. 237]. Існує й бачення богослов'я як переважно духовної практики богоспоглядання й богоспілкування, що породжує певний дискурс, який систематизує і викладає вічні боговідкриті істини церковного досвіду віри і богоспілкування [16; 6; 2; 3]. Деякі мислителі розрізняють і навіть протиставляють умоглядно-дискурсивну теологію та духовно-практичне богослов'я [10]. На нашу думку, яка намагається уникати відверто конфесійних позицій і бере за основу методологію філософії теології [13], богослов'ям можна називати будь яке вчення про Бога, побудоване в логічних формах ідеалістичної спекуляції на основі текстів, що приймаються як одкровення [1, с. 434; 7, с. 14].

Серед представників гуманітаристики, як правило, виділяють дві позиції згідно яких теологія позиціонується то релігійно-конфесійною наукою, то взагалі ненауковим знанням. І вона дійсно багато в чому відповідає ознакам як конфесійної науки із власним завданням, функціями та природою, так і псевдонауки з намаганням імітувати стиль науки і приховуванням своєї ірраціональної суті. В історії ми можемо знайти достатньо прикладів, що підтверджують ці позиції - теологія Томи Аквіната та Мейстера Екхарта виступають тут яскравими ілюстраціями. Але останнім часом в українському суспільстві виріс попит на актуалізацію нової позиції - намагання надати теології статусу гуманітарної науки з відповідними для академічної науки предметом, методами, категоріями [15]. Це має виправдати можливість перенесення викладання теології до світських закладів вищої освіти і визнання державою спеціальності «богослов'я» як самостійної галузі гуманітарного знання. Позиція академічного релігієзнавства при цьому полягає не лише в дослідженні історичних підстав для такого кроку, але й з'ясуванні умов можливості для теології стати наукою.

Нагальними для переосмислення в цьому контексті постають наступні питання: Що таке наука? Чи може бути теологія наукою? Якщо вона може бути наукою, то до розряду яких наук вона потрапляє - релігійно-конфесійних чи академічних? Якщо теологія є однією з гуманітарних наук, то які ознаки її уподібнюють з ними, а які відрізняють? Якщо ж теологія є наукою релігійною, і не потрапляє до системи академічного наукового знання, то чи доцільно називати її наукою? Можливо теологію краще віднести не до розряду наук, а до особливої форми філософії? Для відповіді на поставлені питання необхідно дати визначення науки й пояснити в якому сенсі ми використовуємо, або можемо використовувати цей термін стосовно теології. Також необхідно показати як змінювалася наука на різних етапах свого розвитку і як змінювалися погляди на теологію. Варто також зіставити науку конфесійну та академічну. Окрім цього, необхідно порівняти теологію з соціо-гуманітарними науками та філософією. Тим самим ми зможем перевірити гіпотезу про те, що теологія є гуманітарною наукою.

Базовим для нас є припущення тези про те, що теологія може бути гуманітарною наукою. Тобто, підставою для наукового статусу теології є той факт, що вона є соціо-гуманітарним дискурсом, особливим типом раціональності, що осмислює базові засади релігійного одкровення й визначає істини віри. Тут вона подібна до будь яких інших культурно-історичних дискурсів (мораль, політика, право, мистецтво), які виробляють власну раціональність виходячи з первинних ірраціональних засад. В цьому сенсі будь який дискурс може набувати різних інтелектуальних форм, з відповідними раціональними категоріями, методами, мовою та засобами в залежності від культурно-історичних обставин та персональної ситуації. А це означає, що ніщо не може принципово завадити будь якому раціональному дискурсу набути формальних ознак науки. Якщо визначити науку в самому широкому сенсі як спосіб раціонального пізнання й перетворення дійсності, то і теологічна раціональність, відповідно до цього критерію, може набувати наукової форми існування. Як раціональне осмислення дійсності є природним прагненням людини, так само і раціональне осмислення духовної і надприродної дійсності є абсолютно виправданим ставленням до неї. Таким чином, коли теологічне знання в певних історичних обставинах набуває формальних ознак науки, то теологічна раціональність може бути науковою, принаймні це конфесійна наукова раціональність. Християнська теологія схоластики, неосхоластики та академічної теології є християнськими теологіями побудованими за стандартами науки. Своє завдання вони бачили в здобутті систематизованого знання про Бога як абсолютне Буття.

Але релігійно-конфесійна наука є лише однією з форм релігійної раціональності, адже існує значна кількість ненаукового, але раціонального осмислення дійсності в межах релігії та богослов'я. В більшості випадків в історії християнська релігійна раціональність, осмислюючи ідею Бога на засадах біблійного одкровення, церковного наративу, релігійного натхнення чи філософської інтуїції, формувала теологію в своїх ненаукових формах. Тобто, теологія у своїй ненауковій формі є релігійним дискурсом, спробою раціоналізації та осмислення одкровення. Досить помітними засобами осягнення Божества тут виступають філософсько-теологічні засоби тлумачення та споглядання. Раціональне мислення в філософських теологіях посідає важливе місце в побудові теологічної системи. Це мислення переважно є умоглядно-спекулятивним, метафізичним чи принаймні філософсько-герменевтичним. Історичні школи багатьох представників апологетики, патристики, неоавгустиніанства та неопатристики є прикладами такої форми теології. Ідеал науковості не був властивим цим типам теології, хоча вони мали філософсько-теологічну раціональність.

Але так само поширеними є ненаукові форми теологічної раціональності, які мало використовували філософію, або ставилися до неї вкрай негативно. Частіше за все представники такого типу теологічної раціональності були впевненими, що теологія виходить з віри чи інтуїції, що безпосередньо сприймають релігійне одкровення - Бога, духовний світ, Біблію чи церковний Переказ. Розум тут присутній, він дуже важливий чинник побудови теологічної раціональності, але він підкорений релігійній вірі чи інтуїції, бо вони визначають усі положення розуму, а він слідує прийнятим на віру положенням. Дистанціювання від філософії, як умоглядного знання, теологи фідеїсти та інтуїтивісти виправдовували тим досить неоднозначним твердженням, що ні сам Христос, ні його апостоли, ні рання церква філософії не мали і не знали. А також тим досить логічним аргументом, що філософія в теології не складає її суті чи необхідної частини. Теологія і справді можлива без очевидного посилання на філософію. А якщо пригадати, що філософія часто привносила в теологію сумнівні, а той й єретичні вчення, то актуальність філософії взагалі падала. Приклади таких нефілософських чи іноді навіть антифілософських теологій можна знайти не лише в антиохійській теологічній школі ранньої церкви, не тільки у Тертуліана, Йоана Златоуста чи Єфрема Сиріна, але й в пізні часи у Тихона Задонського, Лютера, Кальвіна, баптистів та більшості інших протестантських теологій аж до сучасності.

Нарешті, теологія, без втрати своєї сутності, може мати форму релігійно-містичної інтуїції, спиратися на екстатичний досвід, на основі якого виникає містичний дискурс, що позиціонує себе навіть антинауковим та ірраціональним знанням. Містична теологія може заперечувати не лише наукові підходи в дослідженні Бога, але й взагалі ставити під сумнів розум у пізнанні надприродного. Для неї ідеалом є нераціональне пізнання Бога, екстатичне переживання зв'язку з ним. Розум тут спирається на релігійний досвід, а віра чи раціональне мислення лише узгоджуються з ним. Містика Бьоме та Екхарта, Симеона Нового Богослова та ісихазму намагаються в кращому випадку здійснити духовне перетворення розуму, а в гіршому подолати його взагалі.

Встановлені вище форми буття теологічного мислення залишають його в релігійно-конфесійних межах. Існує чимало релігієзнавчих, історико-філософських та власне богословських розвідок в яких досліджувалася теологія саме в такому аспекті. Менш дослідженим у вітчизняній науці виглядає проблема академічного статусу теології, можливого її входження в систему академічно-наукового знання. Адже якщо вона є соціо-гуманітарним дискурсом, то було б логічним порівняти її з гуманітарними науками, які так само є формою раціонального осмислення соціо-гуманітарних феноменів. Тому буде доцільним порівняти теологію з існуючими гуманітарними науками - етикою, релігієзнавством, філософією і встановити подібність та відмінність між ними в методології, структурі, предметі та підходах.

На початку варто запитати, чи можливо взагалі для теології бути академічною наукою? Відомо, що наука в своєму історичному розвитку пройшла принаймні чотири парадигмальні форми: докласична, класична, некласична та постнекласична [9]. Кожна із зазначених парадигм має свої можливості та обмеження у баченні наукового статусу теології. В античний час сформувався докласичний ідеал науки як системи знання, що об'єднував шість вільних мистецтв, а в період раннього середньовіччя теологія стала завершенням цієї піраміди наук. В схоластиці християнська теологія сформувала свій перший науковий стандарт і форму. Але теологічна наука в межах домодерної парадигми була суто релігійно-конфесійним явищем.

Ситуація принципово змінилася, коли в добу модерну ХУІ-ХУПІ ст. сформувався ідеал класичної наукової раціональності, сформульований Г Галілеєм та І. Ньютоном. Ідеалом наукового вважалося природниче знання, за стандартами якого вимірювали усі інші форми знань. До наукового знання не потрапили соціальні та гуманітарні науки, їм, як і теології, відмовлялося в науковому статусі по причині не відповідності ідеалам точного знання. Хоча вже в добу некласичної науки XIX- поч. XX ст. суттєво змінилося ставлення до гуманітарних наук, які зайняли помітне місце в системі наукового знання. В герменевтиці Ф. Шлейєрмахера та В. Дільтея теологія була навіть віднесена до «наук про дух». Але позитивісти та неопозитивісти однозначно виключили теологію за межі науки по причині неможливості верифікувати її основні положення.

У другій половині ХХ століття почала формуватися постнекласична парадигма науки. В результаті перегляду в сучасній філософії науки характерних ознак науки, традиційні уявлення стосовно демаркації наукового і ненаукового знання суттєво змінилися. Відповідно виникли нові можливості в оцінці наукового статусу теології. В межах постнекласичної парадигми теологія може бути наукою, поряд з іншими формами гуманітарного знання, якому раніше відмовляли в науковому статусі. До теології можна застосовувати різні системи класифікації наук, зокрема, вчення Т. Куна про парадигми наукового знання чи І. Лакатоса про конфлікт дослідницьких програм. В постнекласичній парадигмі теологія набула можливості стати не лише академічною гуманітарною наукою, але й наукою окремою, релігійною. Тим самим виправдання теології як релігійно-конфесійної науки стало можливим вже в друге після докласичної доби, з тією різницею, що тепер вона не лише стала законною частиною складної і диференційованої системи наукового знання, але й здатна виступати альтернативою академічним наукам.

Проблема тут полягає в тому, чи готова сама теологія стати наукою згідно критеріїв постнекласичної доби? Адже для цього їй необхідно змінюватися. Бути наукою - це відповідати певним критеріям, які застосовуються до всіх наук. Але набуття цих критеріїв, до певної міри, ставить під питання специфіку теологічного знання. Неможливо також оминути питання - чи має бути теологія наукою, подібно до інших наук? Що дає їй такий статус? Можливо, щоб зберегти власну ідентичність, теологія повинна відмовитися від наукового статусу? І питання не в тому, що теологія не може бути наукою, питання в тому, що вона при цьому набуває і що втрачає. Очевидно те, що постнекласична доба створює для теології особливо сприятливі умови розвитку. І цей розвиток не обов'язково має бути науковим. В сучасному дискурсі теологія може перебувати і в ненауковому статусі, виробити власний дискурс і нішу в системі гуманітарного знання, без зазіхань на роль науки. Якщо ж теологічна спільнота визнає можливість для теології бути наукою, а така думка присутня в наукових та богословських колах, тоді необхідно обґрунтувати можливість для теології бути наукою.

Як відомо існуюче наукове знання можна поділити на точне, природниче, технічне, соціальне та гуманітарне. До я кого типу знань відноситься теологія? Очевидно, що теологія є різновидом соціо-гуманітарного знання і, відповідно, гуманітарні науки найбільше подібні до неї. Спробуємо знайти місце для теології в іншій системі класифікації наукових знань та порівняти теологію з стандартами гуманітарної науки. Для пояснення специфіки теології та усіх соціо-гуманітарних наук має сенс використати напрацювання семіотики, в якій виділяються синтаксичні (логіко-математичні), семантичні, або позитивні чи дискриптивні (природничі, технічні) та прагматичні (суспільні, гуманітарні) науки. Згідно Ч. Моррісу, синтактика, семантика і прагматика вивчають, відповідно, відношення знаків один до одного, відношення знаків до їх об'єктів та відношення знаків до інтерпретаторів [8, с. 50]. Синтетичні науки є найбільш точними, вони оперують цифрами, формулами та символами, які не мають прямої відповідності в природі чи суспільному бутті. Семантичні (позитивні) науки мають справу з реальними процесами та явищами, які неможливо відмінити. Ці науки досліджують процеси і явища такими якими вони є. Тому семантика як правило має справу з об'єктивною фіксацією природного. Прагматичні науки займаються концептами і законами соціальних явищ, які установлені не природою, а конституйовані людьми. Статус соціо-гуманітарних явищ залежить від самих людей, вони не існують самі по собі, незалежно від людей. Соціальні об'єкти постійно відновлюються вчинками людей. На відміну від законів природи, соціальні закони відносні і ціннісно зумовлені. Але люди не просто ініціюють соціальні процеси, вони можуть робити це лише впливаючи на них, втілюючи власні ідеали, мрії, цінності. А це означає, що об'єктивного ставлення до соціальної дійсності у людини не може бути. В соціально-гуманітарних науках дослідник теж не може бути об'єктивним, бо на результати його досліджень впливають його мотиви, ідеали та цінності [4, с. 20]. Тому соціальні науки можна назвати нормативними, вони досліджують те, якими процеси мають бути (правознавство, економіка, етика).

Теологія, на нашу думку, відноситься до прагматичних наук, бо вона народжена творчістю людини, створена зусиллями релігійної спільноти, яка осмислює себе в проекції абсолютних цінностей (Бога, релігії, церкви). Саме як прагматична наука теологія намагається не лише пояснити людину, але й змінити її, перетворити її свідомість, образ життя та навіть онтологічний статус відповідно до певного духовного ідеалу та мети. Тому теологія є нормативною наукою. теологія релігійний богослов'я містичний

Далі, чітко науковим теологічне знання могло б бути тоді, коли б мало структуру і відповідало ознакам класичної науки. Ознаками такої науки є: предметна визначеність, системність, раціональність, універсальність, загальнозначущість, доказовість, критичність, відтворюваність, прогнозованість, передбачуваність, валентність, когерентність, об'єктивна істинність, зв'язок із практикою, необхідність зростання [17]. Загальна структура наукового знання, також, передбачає поділ на емпіричний та теоретичний рівні пізнання, кожен з яких має властиві йому методи наукового пізнання. Таким чином, наукою можна вважати таку систему знань, яка поєднує в собі усі названі ознаки, рівні та методи? Усім переліченим ознакам відповідають лише точні, природничі та технічні науки. Тоді як соціо-гуманітарні науки відповідають їм частково. Хоча основні ознаки науки зберігаються: перевіреність, системність, критичність, об'єктивізм. Наприклад знання в релігієзнавстві, історичній науці, філології, мистецтвознавстві не має ознак прогнозованості, передбачуваності, об'єктивної істинності, загальнозначущості, воно є знанням індивідуального, а не номологічного. А філософія є всезагальним, теоретичним знанням предметами якого виступають найзагальніші категорії буття й пізнання, тому для неї не принципові валентність, когерентність, об'єктивна істинність, прогнозованість, доказовість, загальнозначущість.

Крім того, на саме дослідження в соціо-гумані- тарних науках впливає соціальне середовище, яке теж є культурно-історично зумовленим. Воно виробляє цінності, зберігає і трансформує їх. Далі, в самому дослідженні є норми дослідження на які спирається науковець. Це норми певної локальної спільноти в межах якої здійснюється дослідження. Нарешті, саме соціо-гуманітарне знання конструюється як цінність. Воно не є абсолютно об'єктивним, воно не є точним відображенням дійсності. Поняття і категорії соціального знання є не лише ціннісними, вони самі і є цінностями. Отже, соціо-гуманітарне пізнання є цінним, воно передбачає цінності при його формуванні, воно потребує ціннісної позиції дослідника та спільноти в якій він знаходиться, воно саме і є цінністю.

Теологія абсолютно відповідає усім означеним характеристикам. Вона має цінність вже тому, що являє собою раціоналізацію релігійного, духовного досвіду людини, формує знання про абсолютне буття, що є важливою соціальною функцією. Теологія передбачає систему релігійних цінностей, базується на них, відповідає їм. Вона передбачає ціннісно зумовлену позицію богослова і церкви. Нарешті усі релігійно-теологічні поняття є цінностями, вони функціонують як цінності.

Важливим показником науки є також використання загальнонаукових та спеціальних методів. Будь яке знання, і теологічне зокрема, використовує загально-логічні методи - аналізу, синтезу, індукції та дедукції, гіпотетичний, гіпотетико-дедуктивний. Загалом, формальна логічність, яка є важливим критерієм знання в природознавстві, в соціо-гуманітарному знанні не займає головного місця, і не виступає обов'язковою умовою раціональності. Теологія сповна використовує логіку, але не стає формально-логічною дисципліною. Її результати не виводяться з аксіом мислення, а виводяться з гіпотез, які в свою чергу, задаються релігійними принципами віри. Загалом, методи точних наук розраховані на отримання точних і перевірених результатів. Методи природничих наук «номологічні» - вони описують стаціонарно повторювані явища природи і виводять закономірності із їх спостережень. Методами соціо-гуманітарних наук є умовно «ідеографічні» - вони описують одиничне, унікальне, хоча і повторюване, але не типове. Перевага в гуманітаристиці надається дискриптивним методам - що описують унікальне, одиничне, а не нормативним методам, що пояснюють загальне. Теологія своєрідно поєднує ці методи. Вона описує неповторні духовні явища (релігійні одкровення), але намагається їх типологізувати, перетворити на універсальні поняття й категорії. Тут вона подібна філософії. Тобто, теологія не залишається на рівні опису неповторно-індивідуального, вона намагається перетворити данні релігійного одкровення в загальну картину світу.

В гносеології соціально-гуманітарного знання використовуються віра-впевненість, інтуїція, переживання, «вживання» дослідника в предмет. Теологія так само сповна використовує нераціональні засоби пізнання. Поряд з розумом, логікою та раціональним мисленням вчений богослов залишається віруючим у якого має бути як духовна інтуїція, так і наукова інтуїція. Він повинен вміло перетворювати власні інтуїції, догмати віри в раціональні і навіть наукові поняття та категорії.

Таким чином, теологія як різновид соціо-гуманітарного знання, не обов'язково, але може бути наукою, подібною до соціо-гуманітарних наук. Щоправда її науковий статус специфічний, адже вона не досліджує соціальні процеси та явища, не намагається їх пізнати як такі, не вивчає їх ознаки, процеси, властивості, якості та характеристики суспільних та антропологічних процесів. Теологія натомість займається релігійним пізнанням в основі якого духовне пізнання людини з метою її трансформації, духовної зміни та розвитку. Такого роду пізнання і супутнє йому знання, скоріше є подібним до філософських наук, а не до предметних гуманітарних наук.

Як вже зазначалося, з усіх наук теологія найбільше схожа з філософією [14]. Вона так само є всезагальним знанням і знанням про всезагальне. В ній можна зустріти певні ознаки науки: предметна визначеність, системність, раціональність, універсальність, валентність, загальнозначущість, когерентність, зв'язок із практикою. Але вони не обов'язкові і не принципово визначають суть теології. Вони скоріше надають наукоподібної форми теології, роблять її подібним до науки культурним явищем, легітимізують її в сфері освіти. Але є ознаки за якими теологія не може бути предметною наукою: критичність, відтворюваність, прогнозованість, передбачуваність, об'єктивна істинність, необхідність зростання.

Справді довести істинність теології неможливо виходячи з критеріїв науки, адже вона не є обов'язково критичним та самокритичним мисленням. Вона не є системою прогнозованого, передбачуваного знання, яке має постійно зростати. Навпаки теологія є мисленням і знанням догматичним, її засади неможливо перевірити, піддати сумніву, об'єктивно зафіксувати. Засади теологічного знання визначаються релігійною вірою. Щоправда і засади будь якої науки теж передбачають віру, але віра науки не є релігійною, за неї не стоїть певний альтернативний світогляд. Віра в науці необхідна і конструктивна сила, але вона спирається на науковий світогляд. Так само і поняття істини, валентності можна зустріти в теології, але вони несуть в собі релігійний сенс, бо істина в релігії - це не універсальне, об'єктивне, загальнозначуще знання, а знання ціннісно зумовлене, доктринальне, часто конфесійне. Так, наприклад, теологія виходить з постулювання абсолютної істини, якою є Бог, тоді як наука визнає абсолютну істину, щоправда в конкретному предметному сенсі - знання фіксованих речей, процесів та явищ.

Аналогічність теології до філософії забезпечується і використанням нею філософських методів в яких домінує «розуміння» та «тлумачення» над «поясненням». Пояснення можливе, але з врахуванням ціннісного чинника. Як і в гуманітарних науках в теології домінує намагання усвідомити явище, осягнути його унікальність через усвідомлення духовних підстав його здійснення. Засадничим філософським методом теології є герменевтичний метод в якому переважають зацікавлене спостереження - емпатія, вживання, через себе розуміння (В. Дільтей). Також в теології присутній феноменологічний метод, що дозволяє безпосередньо споглядати духовні феномени, намагатися побачити їх поза теоретичними концептами. До характерних теологічних методів можна віднести «ціннісний метод», який дозволяє здійснювати опис індивідуальних особливостей явищ. Також, можливі гуманітарні методи «наближення», «вживання» (В. Дільтей), але й можливі методи «дистанціювання», «відмежування» (Г. Гадамер). В усіх цих методах важливу роль відіграє суб'єкт, що розуміє, переживає, описує, спостерігає, оцінює, який, проте, може зберігати наукову перспективу і вирішувати наукові завдання.

Отже, ми показали, що теологія, як різновид соціо-гуманітарного знання, є релігійним дискурсом, що має раціональну, фідеїстичну та інтуїтивну форму. Але теологія, також, може бути, хоча і не обов'язково, гуманітарною наукою, подібною до філософії. Вона може набувати ознак гуманітарної науки, використовувати методи гуманітарних наук та філософії, здійснювати систематизацію, типологізацію, універсалізацію релігійних знань. Це виявляє специфіку теології як форми соціо-гуманітарного знання та науки.

Список використаних джерел

1. Аверинцев С. Теология // София-Логос : Словарь / Под ред. Н. П. Аверинцевой и К. Б. Сигова. - Киев, 2006. - С. 434-441.

2. Давыденков О. Философия и теология в системе византийского мышления эпохи вселенских соборов // Вестник ПСТГУ I: Богословие. Философия. - 2008. - Вып. 1. - № (21). - С. 7-16.

3. Каллист (Уэр). Богословское образование в Писании и у св.Отцов // Пути просвещения и свидетели правды : Личность. Семья. Общество / Сб. ст.; сост. К. Сигов. - Киев, 2004. - С. 13-21.

4. Канке В.А. Философия экономической науки : Учеб. пособие. -- М. : ИНФРА-М, 2009. -- 384 с.

5. Колингвуд Р. Дж. Идея истории. Автобиография / Пер. Ю. А. Асеева; - М.: Наука, 1980. - 485 с.

6. Ларше Ж.-К. Что такое богословие? // Вестник ПСТГУ І: Богословие. Философия. - 2012. - Вып. 3 (41). - С. 117-141.

7. Михайлов П.Б. Категории богословской мысли. - М. : ПСТГУ, 2013. - 310 с.

8. Моррис Ч.У Основания теории знаков // Семиотика: Антология. -- М.: Екатеринбург, 2001. -- С. 45-97.

9. Степин В. Наука // Новая философская энциклопедия. - В 4-х т. - Т. 3. - М. : Мысль, 2010. - С. 23-28.

10. Хоружий С. Философия и теология // О старом и новом. - СПб. : Алетейя, 2000. - С. 289-310.

11. Христокін Г. Культурні форми буття теології: релігієзнавчо-філософський аналіз // НАУКОВИЙ ЧАСОПИС Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія : Зб. наукових праць / Ред. рада : В. П. Андрущенко (голова); за ред. Н.Г. Моз- гової. - Київ : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2017. - Вип. 38 (51). - С. 65-73.

12. Христокін Г.В. Специфіка християнської теології як форми релігійного знання: феноменологічний аналіз // Практична філософія. - N° 1. - 2017. - С. 144-150.

13. Христокін Г.В. Філософія теології як галузь філософії релігії: визначення статусу дисципліни // Богословские размышления. Евро-Азиатский журнал богословия. - № 21. - 2018. - С. 97-107.

14. Христокін Г. В Філософія як методологічна основа теології // Актуальні проблеми філософії та соціології : науково-практичний журнал. - 2016. - Випуск. 13. - С. 81-85.

15. Черноморец Ю. Теология как наука; [Інтернет ресурс:3.12.2017]// http://pandia.org/text/78/226/14440.php

16. Шмалий В. Богословие // Православная энциклопедия. [Інтернет ресурс] http://www.pravenc.ru/ text/149559.html.

17. Штанько В.И. Философия и методология науки : Учебное пособие для аспирантов и магистрантов естественнонаучных и технических вузов. - Харьков: ХНУРЭ, 2002. - 292 с.

References

1. Averintsev S. Teologiya // Sofiya-Logos : Slovar / Pod red. N. P. Averintsevoy i K. B. Sigova. - Kiyev. 2006. - S. 434-441.

2. Davydenkov O. Filosofiya i teologiya v sisteme vizantiyskogo myshleniya epokhi vselenskikh soborov // Vestnik PSTGU I: Bogosloviye. Filosofiya. - 2008. - Vyp. 1. - № (21). - S. 7-16.

3. Kallist (Uer). Bogoslovskoye obrazovaniye v Pisanii i u sv.Ottsov // Puti prosveshcheniya i svideteli pravdy : Lichnost. Semia. Obshchestvo / Sb. st.; sost. K. Sigov. ? Kiyev. 2004. ? S. 13-21.

4. Kanke VA. Filosofiya ekonomicheskoy nauki : Ucheb. posobiye. -- M. : INFRA-M. 2009. -- 384 s.

5. Kolingvud R. Dzh. Ideya istorii. Avtobiografiya / Per. Yu. A. Aseyeva; - M. : Nauka. 1980. - 485 s.

6. Larshe Zh.-K. Chto takoye bogosloviye? // Vestnik PSTGU І: Bogosloviye. Filosofiya. - 2012. - Vyp. 3 (41).

- S. 117-141.

7. Mikhaylov P.B. Kategorii bogoslovskoy mysli. - M. : PSTGU. 2013. - 310 s.

8. Morris Ch.U. Osnovaniya teorii znakov // Semiotika: Antologiya. -- M.: Ekaterinburg. 2001. -- S. 45-97.

9. Stepin V. Nauka // Novaya filosofskaya entsiklopediya. ? V 4-kh t. ? T. 3. ? M. : Mysl. 2010. ?

S.23-28.

10. Khoruzhiy S. Filosofiya i teologiya // O starom i novom. - SPb. : Aleteyya. 2000. - S. 289-310.

11. Khristokm G. Kulturm formi buttya teologії: relіgієznavcho-fіlosofskiy analіz // NAUKOVIY ChASOPIS Natsіonalnogo pedagogіchnogo umversitetu іmenі M. P. Dragomanova. Seriya 7. Relіgієznavstvo. Kulturologіya. FUosofiya : Zb. naukovikh prats / Red. rada : V P. Andrushchenko (golova); za red. N.G. MozgovoL

- Kiїv : Vid-vo NPU іmenі M. P. Dragomanova. 2017. - Vip. 38 (51). - S. 65-73.

12. Khristokm G.V Spetsifika khristiyanskot.' teologії yak formi religiynogo znannya: fenomenologichniy analiz // Praktichna filosofiya. - № 1. - 2017. - S. 144150.

13. Khristokin G.V. Filosofiya teologiп yak galuz filosofiп religiп: viznachennya statusu distsiplini // Bogoslovskiye razmyshleniya. Evro-Aziatskiy zhurnal bogosloviya. - № 21. - 2018. - S. 97-107.

14. Khristokin G. V Filosofiya yak metodologichna osnova teologiп // Aktualni problemi filosofiп ta sotsiologiп : naukovo-praktichniy zhurnal. - 2016. - Vipusk. 13. - S. 81-85.

15. Chernomorets Yu. Teologiya kak nauka; [Internet resurs: 3.12.2017] // http://pandia.org/text/78/226/14440. php

16. Shmaliy V. Bogosloviye // Pravoslavnaya entsiklopediya. [Internet resurs] http://www.pravenc.ru/ text/149559.html.

17. Shtanko VI. Filosofiya i metodologiya nauki : Uchebnoye posobiye dlya aspirantov i magistrantov estestvennonauchnykh i tekhnicheskikh vuzov. - Kharkov: KhNURE. 2002. - 292 s.

Анотація

Чи можлива теологія як соціо-гуманітарна наука: постановка проблеми. Христокін Г.,доктор філософських наук, доцент кафедри філософії та політології , Університет державної фіскальної служби. України (Україна, Ірпінь)

Мета статті: дослідження умов можливості та специфіки теології як соціо-гуманітарної науки.

Методи дослідження: за допомогою засобів філософії теології здійснюється з'ясування особливостей теології як соціо-гуманітарної науки.

Основні одержані висновки: у статті обґрунтовано, що теологія як різновид соціо-гуманітарного знання, не обов'язково, але може бути наукою, подібною до соціо-гуманітарних наук. Її науковий статус специфічний, адже вона не досліджує соціальні процеси та явища, не вивчає процеси, властивості, якості та характеристики суспільних та антропологічних процесів. Теологія натомість займається релігійним пізнанням і тлумаченням священних текстів, а також здійснює духовне пізнання людини з метою її трансформації та розвитку. Теологія є подібною до філософії. Вона так само здатна будувати загальну світоглядну картину світу, використовувати методи гуманітарних наук, здійснювати систематизацію, типологізацію, універсалізацію знань.

Ключові слова: теологія, філософія, наука, соціо-гуманітарні науки, природна теологія, містична теологія, фідеїзм, релігійний досвід.

Annotation

Or possible theology as socio- humanities: Problem resolution. Khristokin G., doctor of philosophical sciences Associate Professor of the Department of Philosophy and Political Science University of the State Fiscal Service of Ukraine. (Irpen, Ukraine)

Purpose of the article: the study of the conditions of the possibility and specificity of theology as a socio-humanitarian science. Methods of research: with the help of the philosophy of theology, the clarification of the features of theology as a socio-humanitarian science is carried out. The main conclusions obtained: the article substantiates that theology as a kind of socio-humanitarian knowledge, not necessarily, but can be a science similar to the socio-humanitarian sciences. Its scientific status is specific, because it does not investigate social processes and phenomena, does not study the processes, properties, qualities and characteristics of social and anthropological processes. Theology, on the other hand, deals with religious knowledge and interpretation of sacred texts, as well as the spiritual knowledge of man for the purpose of its transformation and development. Theology is similar to philosophy. It is equally capable of building a general world view of the world, using the methods of the humanities, systematization, typology, universalization of knowledge.

Keywords: theology, philosophy, science, socio-humanities, natural theology, mystical theology, fideism, religious experience.

Размещено на Allbest.ru