Саксонські церковні статути доби лютеранської конфесіоналізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

Саксонські церковні статути доби лютеранської конфесіоналізації

Каріков С. А., доктор історичних наук, доцент,

доцент кафедри історії стародавнього світу та середніх віків

Анотація

лютеранський статут саксонський євангелічний

Розглянуто конфесійну політику саксонських територіальних правителів на матеріалі євангелічних статутів доби раннього Нового часу. Проаналізовано особливості саксонських статутів епохи Реформації. Визначено, що церковні статути стали важливим засобом поширення лютеранської конфесіоналізації, забезпечивши можливості контролю населення і дотримання порядку в суспільстві.

Ключові слова: Веттіни, лютеранська конфесіоналізація, Реформація, курфюршество Саксонське, євангелічний статут.

Annotation

The confessional policy of the Saxon territorial rulers on the material of the evangelical ordinances of the Early Modern Age is considered. The features of Saxon ordinances of the Reformation era are analyzed. It is determined that church ordinances have become an important means of spreading Lutheran confessionalization, ensuring the possibility of controle the population and maintaining order in society.

Keywords: Wettins, Lutheran confessionalization, Reformation, the Electorate of Saxony, evangelical ordinance.

Виклад основного матеріалу

Церковні статути належать до найбільш важливих джерел з історії Німеччини епохи Реформації. Утверджуючи реформаційні ідеї на рівні функціонування євангелічних громад і забезпечуючи їх дотримання в повсякденному житті, названі документи постали ключовим засобом конфесійних перетворень у німецькому суспільстві.

Серед головних досліджень церковних статутів варто згадати праці E. Зелінга [12], А. Шпренглер- Руппенталь [13; 14]. У вітчизняній історіографії окремі положення статутів у зв'язку з вивченням будівництва євангелічної церкви розглядав Ю. О. Голубкін [1; 2]. Автору цієї статті належать декілька розвідок із різних аспектів регламентації діяльності церковної організації [3; 4]. Проте зазначена проблема зберігає актуальність у зв'язку з масштабністю розповсюдження церковних статутів: вони створювалися в кожній німецькій території (місті, землі), де поширювався реформаційний рух. Яскравим прикладом є статути, впроваджені в дію на території Саксонії - на батьківщині німецької Реформації. Так, у фундаментальному зібранні німецьких євангелічних церковних статутів, підготовленому Е. Зелінгом, вміщено 346 саксонських статутів, підготовлених протягом 1522-1599 рр. (ще 16 документів, надрукованих у згаданому виданні, не мають точного датування). Названі документи варто розглядати як комплекс джерел, що містить цінні відомості щодо змісту лютеранської конфесіоналізації. У межах нашої розвідки варто звернути увагу на ті статути, які відобразили головні напрями конфесійних перетворень у Саксонії доби раннього Нового часу.

Уже в перші роки Реформації в курфюршестві Саксонському розпочалося створення документів, що регламентували створення територіальної церковної організації. Якщо в період масового реформаційного руху початку 20-х рр. XVI ст. ініціатором їх створення найчастіше поставала бюргерська громада («Новий порядок міста Віттенберга» 1522 р.), то після завершення Селянської війни першість у здійсненні перетворень церковної організації Саксонії перейшла до курфюрста і магістратів. Розробка і прийняття органами територіальної влади статутів засвідчили легітимізацію реформаційного руху.

На нашу думку, зрушення в позиціях політичної верхівки німецького суспільства були зумовлені як масовими виступами нижчих та середніх верств населення проти католицької церкви, так і змінами у відносинах між імператорською владою й територіальними правителями. Із ухваленням постанови Першого Шпеєрського рейхстагу 1526 р., яка фактично визнала право німецьких князів діяти в релігійній сфері на власний розсуд, останні розгорнули активну діяльність щодо регламентації устрою євангелічної церкви, що постала ключовою характеристикою лютеранської конфесіоналізації.

Ідейною основою розбудови євангелічної церкви стали підходи, запропоновані віттенберзькими реформаторами у розроблених ними статутах. До перших євангелічних статутів Саксонії Е. Зелінг відносить документи, написані особисто Мартіном Лютером: «Про порядок богослужіння у громаді» (1523) [11], «Формулу меси» (1523) [10], «Порядок німецької меси» (1526) [9]. Основний зміст зазначених статутів складали проблеми відправлення богослужіння, що виявили себе вже протягом перших років Реформації.

Наміри Лютера надати віруючим програму реформування існуючої церковної організації засвідчив твір «Про порядок богослужіння у громаді», написаний реформатором на прохання євангелічної громади Лейсніга. Головним об'єктом критики Лютера стали забуття Слова Божого, від якого «лишились тільки уламки у вигляді читання та співів»; виникнення «численних небилиць і побрехеньок» у життєписах святих, гімнах, проповідях; ставлення до літургії як до доброї справи, «за посередництва якої можна здобути Божу благодать і спасіння» [11, s. 2]. Названі явища, на думку Лютера, мали бути усунені з життя євангелічної громади через реформування богослужіння, ідейним центром якого мали стати читання і тлумачення біблійних текстів. Проповідь і молитву реформатор уважав обов'язковими елементами літургії [11, s. 3]. Як наслідок, серед прибічників Реформації почали закладатися основи нової конфесійної ідентичності - попри те, що початковою метою самого Лютера було не створення нової церкви, а оновлення існуючої церковної організації. Твір «Про порядок богослужіння у громаді» сприяв розгортанню лютеранської конфесіоналізації, насамперед - у Саксонії. Подальше становлення територіальної церковної організації Саксонії було пов'язано з підготовкою Лютером «Формули меси», яка скерувала конфесійне будівництво в напрямі утвердження євангелічного культу, що виявив принципові відмінності від католицького [10, s. 4-7].

Затвердження «Формули меси» і підготовка Філіпом Меланхтоном «Настанови візитаторів пасторам курфюршества Саксонського» у 1528 р. заклали фундамент подальшої розробки євангелічних статутів, які відповідали принципам політики територіальних правителів і міської влади [6, s. 81]. Євангелічні статути містили виклад основних догматів і культу лютеранського віровчення, регламентували практичну діяльність церков та шкіл Саксонії. Згідно з принципами статутів здійснювалося реформування церковної організації (призначення проповідників, шкільних учителів, регламентація їх обов'язків, матеріального забезпечення) і змісту богослужіння (відправа таїнств Хрещення та Причащання, виконання євангелічних духовних пісень громадою). А. Ю. Прокоп'єв визначає відносини між лютеранським духовенством і світською владою як партнерські - такі, що розвивались на засадах взаємодопомоги [5, с. 120]. Однак твердження дослідника про відображення подібного стану речей у церковних статутах другої половини XVI ст. потребує уточнення - зазначені ідеї виявили себе у змісті статутів уже на межі 20-30-х рр. XVI ст. Водночас, на нашу думку, у розвитку євангелічної церкви партнерські відносини не означали рівності між партнерами: світська влада підпорядковувала церковні структури, перетворюючи їх на невід'ємний складник земельної держави раннього Нового часу. Церковні статути виявили важливу тенденцію лютеранської конфесіоналізації - прагнення територіальних правителів за рахунок церковних прав розширити власні повноваження.

Провідну роль у регламентації питань устрою територіальної церковної організації відігравала місцева влада. Водночас зберігався тісний зв'язок міст і територій Німеччини із провідним центром лютеранства: іноді авторами церковних статутів були запрошені з Віттенберга теологи. Вплив Саксонії на поширення лютеранської конфесіоналізації допомагають простежити листи віттенберзького пастора Йоганна Бугенхагена, який у другій половині 20-х - на початку 30-х рр. XVI ст. Бугенхаген здійснив декілька виїздів до міст Північної Німеччини (Брауншвейг, Г амбург, Любек) із метою укладання євангелічних церковних статутів. Успішне виконання зазначеного завдання забезпечило реформатору відомість поза Віттенбергом, зумовивши звернення до нього з боку євангелічних магістратів для вирішення організаційних питань церковного устрою. Так, рада Герліца у листі від 15 жовтня 1530 р. прохала Бугенхагена порадити їм гідного кандидата на посаду місцевого проповідника [7, s. 100]. У листі Бугенхагена до ради Ростока від 1 липня 1531 р. також йдеться про призначення проповідника, на посаду якого Бугенхаген рекомендував кандидатуру колишнього любецького проповідника Реймара, наголошуючи на дотриманні останнім «чистоти віросповідання» [7, s. 105]. У листі від 24 листопада 1531 р. мова йде про необхідність неухильного дотримання проповідниками принципів євангелічної доктрини [7, s. 109]. На нашу думку, подібні звернення до саксонського реформатора засвідчують, що Віттенберг став ідейним центром лютеранської конфесіоналізації в німецьких землях.

У 30-40-х рр. XVI ст. активна робота з написання євангелічних статутів розгорнулась і в герцогстві Саксонському. Після завершення візитації у вересні 1539 р. групою віттенберзьких теологів (Йонасом, Спалатіном, Круцигером, Міконієм, Меніусом, Вебером) було укладено церковний статут для проповідників герцогства Саксонського, що містив виклад основних положень євангелізму й регламентував здійснення богослужіння. Догматична частина цього документа (так званий «Требник Генріха») відповідала змісту більш ранніх саксонських євангелічних статутів [8]. Із 1540 р. церковний статут герцогства Саксонського став офіційним церковним статутом у володіннях альбертинської лінії дому Веттінів. Його розділи увійшли до «Генеральних статей» 1557 р. і «Великого статуту курфюршества Саксонського» 1580 р., прийнятих за часів правління Августа І. Таким чином, зазначений документ відіграв важливу роль у подальшому розгортанні лютеранської конфесіоналізації в Саксонії відповідно до інтересів територіальних правителів.

Якщо наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. XVI ст. євангелічні статути поєднували розгляд питань церковного культу з розгорнутим обгрунтуванням основних положень лютеранського віровчення, то тепер перший напрям став помітно переважати. Ми пояснюємо таку розбіжність зміною пріоритетів у діяльності реформаторів на новому етапі євангелічного руху. наприкінці 20-х - на початку 30-х рр. XVI ст. Лютер та його соратники вважали головним завданням розроблення загальної ідейної основи для утвердження євангелічної церкви в різних землях Німеччини, яке відбувалося в умовах жорсткої протидії з боку католицизму. На початку 40-х рр. XVI ст., коли нова церква виявила свою життєздатність, головну увагу реформаторів привернули практичні питання її подальшої діяльності.

Отже, євангелічні статути стали важливим засобом формування земельної державності Саксонії, визначивши принципи контролю територіальної влади над місцевою церковною організацією. Якщо статути 1520-х рр. обстоювали самостійність християнської громади у вирішенні важливих релігійних і соціальних питань, то більш пізні документи позначили перебування реформаторів на позиціях союзу з територіальною світською владою як гарантом загального порядку в суспільстві, що уможливлював існування євангелічної церкви і сприяв її подальшому розвитку. Така ситуація засвідчила успішність конституювання лютеранства як самостійної конфесії і водночас сприяла встановленню чітких меж самостійності його лідерів. У статутах було визначено структуру євангелічної церкви, регламентовано відносини священнослужителів з міським населенням та владою. Важливими соціальними питаннями, відображеними в церковних статутах, були реформування шкіл і системи доброчинності. Крім того, статутами було закріплено порядок ординації, здійснюваної суперінтендентами, тоді як громада могла тільки запропонувати кандидата на вакантне місце священика. Це засвідчило утвердження ієрархічних відносин у структурі євангелічної церкви. Створені в Саксонії церковні структури були взяті за зразок іншими регіонами, що сприяло лютеранській конфесіоналізації в Німеччині раннього Нового часу.

Список використаних джерел

1. Голубкин, ЮА., 2001. `Мартин Лютер и реформирование мессы', Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна, №526: Історія, Вип.33, c.52-60.

2. Голубкин, ЮА., 1994. `Филипп Меланхтон и его «Наставление визитаторов»', Европейская педагогика от античности до Нового времени, Москва: Изд. ИТП и МИО РАО, Ч.3, с.56-57.

3. Каріков, СА., 2014. `До проблеми ідейного змісту саксонських церковних статутів раннього Нового часу', Міждисциплінарні гуманітарні студі'ї, серія: Історичні науки, Вип.1, с.22-27. [online] Доступно: http://history.org.ua/JoumALL/ mgumstud/mgumstud_2014_1/3.pdf.

4. Каріков, СА., 2017. Саксонський євангелічний статут 1580 р. як складник лютеранської конфесіоналізації', Virtus: Scientific Journal, №16, p.160-163.

5. Прокопьев, АЮ., 2008. `Германия в эпоху религиозного раскола. 1555-1648', Санкт-Петербург: Изд-во С.--Петерб. ун-- та, 483 с.

6. Dreher, MN., 2004. `Obrigkeit und kircliche Ordnung beim spдten Luther', Lutherjahrbuch, 71. Jg., s.73-101.

7. `Dr. Johannes Bugenhagens Briefwechsel', 1966, O. Vogt [Hg.], Hildesheim: Olms, XXI, 727 s.

8. `Kirchenordnunge zum anfang, fьr die pfarherrn in herzog Heinrichs zu Sachsen u. g. h. fьrstenthum. 1539', 1902, E. Sehling [Hg.], Die evangelischen Kirchenordnungen des 16. Jahrhunderts, Leipzig: Reisland, Bd.1, Hbd.1, s.264-281.

9. Luther, M., 1902. `Deudsche messe und ordnung gottis diensts. 1526', E. Sehling [Hg.], Die evangelischen Kirchenordnungen des 16. Jahrhunderts, Leipzig: Reisland, Bd.1, Hbd.1, s.10-16.

10. Luther, M., 1902. `Formula missae et communionis pro ecclesis Wittembergensi. 1523', E. Sehling [Hg.], Die evangelischen Kirchenordnungen des 16. Jahrhunderts, Leipzig: Reisland, Bd.1, Hbd.1, s.3-9.

11. Luther, M., 1902. `Von ordenung gottis diensts in der gemeine. 1523', E. Sehling [Hg.], Die evangelischen Kirchenordnungen des 16. Jahrhunderts, Leipzig: Reisland, Bd.1, Hbd.1, s.2-3.

12. Sehling, E., 1914. `Geschichte der protestantischen Kirchenverfassung', Berlin; Leipzig: Teubner, 50 s.

13. Sprengler-Ruppenthal, A., 1971. `Bugenhagen und das protestantische Kirchenrecht', Zeitschrift der Savigny--Stiftung fьr Rechtsgeschichte, Bd.88, s.196-233.

14. Sprengler-Ruppenthal, A., 1980. `Zur reformatorischen Kirchenrecht', Zeitschrift der Savigny--Stiftung fьr Rechtsgeschichte, Bd.97, s.393-420.

Размещено на Allbest.ru