Відродження доктрини про Трійцю у сучасному богослов'ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відродження доктрини про Трійцю у сучасному богослов'ї

Стрижачук Ф.В.

У XX-му столітті доктрина про Трійцю переживає справжнє відродження у західному богослов'ї. Рух за відродження тринітарної доктрини на Заході започаткували протестантський богослов Карл Барт і католицький богослов Карл Ранер. Протестантські богослови Юрген Мольтман, Вольфхарт Панненберг та Роберт Дженнсон і католицькі богослови Кетрін ЛаКугна, Леонардо Бофф та ін. розвинули розгорнуті системи тринітарного богослов'я, які мають далекосяжні еклезіологічні та політичні імплікації. богослов'я трійця тринітарний ранер

Ключові слова:християнське богослов'я, доктрина про Трійцю, Карл Барт, Карл Ранер, політичне богослов'я, богослов'я звільнення.

In the 20th century, the doctrine of the Trinity underwent a true revival in Western theology. The movement for the revival of Trinitarian doctrine in the West was initiated by Protestant theologian Karl Barth and Catholic theologian Karl Rahner. Protestant theologians Jurgen Moltmann, Wolfhart Pannenberg and Robert Jenson and Catholic theologians Katherine LaCugna, Leonardo Boff and others. They have developed comprehensive systems of Trinitarian theology that have far-reaching ecclesiological and political implications.

Keywords: Christian theology, the Trinity doctrine, Carl Barth, Carl Ruhner, political theology, liberation theology.

Початок відродження доктрини про Трійцю у К. Барта і К. Ранера. Західна філософія і наука постійно знаходиться в динаміці нових відкриттів та винаходів. Богослов'я теж деколи піддається цій спокусі вважати останні «нові» концепції та тенденції як більш цінні і практичні ніж традиційні. Відкриття доктрини про Трійцю не було інновацією такого типу. Це було відкриття «захованого скарбу» у самій християнській традиції. Серед сучасних дослідників історії богослов'я існує консенсус про те, що відкривачем цінності і смислу доктрини про Трійцю є видатний богослов XX-го століття Карл Барт (1886-1968). Барт різко протиставив свій підхід до доктрини про Трійцю у Ф. Шлаєрмахера, свого основного опонента по богословській полеміці. Якщо Шлаєрмахер помістив розгляд доктрини про Трійцю у кінець своєї монументальної праці Християнська віра [30, с. 738-751], тому що вважав, що вона має бути підсумком і завершенням богословської системи, то Барт розмістив дискусію про Трійцю у пролегомени до свого magnusopusЦерковна догматика [4, с. 295-383]. Барт вважав, що доктрина про Трійцю має бути відправним пунктом богослов'я і основою всієї догматики. Самоодкровення Бога має тринітарну структуру. Бог є суб'єктом одкровення, об'єктом одкровення і процесом одкровення [4, с. 344]. Весь розвиток богословських тем у Барта визначається цією трині- тарною структурою. Тринітарне богослов'я Барта задало тон усьому подальшому розвитку дискусій про Трійцю у двадцятому столітті, а також поставило рядгострих запитань перед богословами, які стали стимулами для поглиблення богословського дискурсу.

У католицькому богослов'ї першість в ініціації «тринітарного відродження» належить К. Ра- неру (1904-1984). В монографії Трійця, яка була опублікована в 1970 році, Ранер піднімає тривогу і звинувачує богослов'я його часу в «анти-три- нітарній сором'язливості» [29, с. 13]. Він бачить проблеми в християнському богослов'ї на трьох фронтах. По-перше, традиційна структура богословських трактатів, в яких спочатку йде розділ Про Одного Бога, а потім за ним слідує розділ Про Триєдиного Бога робить доктрину другорядною і ставить в ізольовану позицію [29, с. 14]. Подруге, Ранер вважає, що богословський підхід, який був започаткований Августином, не виділяти діла окремих Осіб Трійці, а визнавати єдність діл Трійці adextraпо відношенню до світу спричиниввтрату розуміння своєрідності кожної Особи

Трійці. По-третє, Ранер бачить, що у богослов'ї Трійця відділена від історії спасіння. По цій причинні «доктрина стає досить філософською і абстрактною і майже не має відношення до історії спасіння» [29, с. 17].

Основним конструктивним вкладом Ранера у тринітарне богослов'я стало відоме Правило Ранера [26, с. 96]. Вона має наступний зміст: «Ікономіч- на Трійця є іманентна Трійця і іманентна Трійця є ікономічна Трійця» [29, с. 22]. Правило Ранера означає що, триєдиний Бог, яким Він є в Собі є тим самим Богом, якого люди зустрічають в історії спасіння. Люди можуть довіряти тому образу Бога, яким Бог являє Себе для людей, тому що Бог є таким самим і в своєму внутрішньому житті. Олсон і Хол пояснюють, що Ранер турбувався про те, щоб показати внутрішню єдність між Трійцею та історією спасіння [24, с. 98]. Він хотів зробити доктрину про Трійцю більш практичною, демонструючи її зв'язок з спасінням. Далі по тексту Трійці Ранера можна знайти речення, яке добре тлумачить його правило: «Не можна провести адекватного розмежування між доктриною про Трійцю і доктрину про домостроєм спасіння» [29, с. 24]. Правило Ранера було названо «вирішальним водорозділом в тринітарному мисленні ХХ-го століття. Без перебільшення можна сказати, що Барт і Ранер є ініціаторами сучасного тринітарного відродження. Вони показали визначальну роль Бога Трійці для християнського вчення та життя.

Ренесанс доктрини про Трійцю в Європі. Подальший хід відродження тринітарного богослов'я був стрімким і не лінійним. Дослідникам важко зафіксувати однозначно хронологічний порядок розвитку тринітарного богослов'я після Барта і Ра- нера, тому що майже одночасно велика кількість богословів опублікували повноцінні дослідження доктрини про Трійцю. Дослідники історії розвитку тринітарного богослов'я і богослови, які пишуть про Трійцю обирають різних богословів для аналізу їх доробків і ставлять їх у різному порядку. Порядок розгляду тринітарного богослов'я вже залежить здебільшого не від хронології, а від обраної дослідником методології, яка визначається його богословським інтересом. У нашому дослідженні у цьому розділі ми ставимо за мету показати широке екуменічне представництво у рухові відродження тринітарної доктрини. Рух відродження доктрини про Трійцю підтримали богослови з основних християнських конфесій і богословських традицій. Протестанти, католики і православні богослови усвідомили важливість і ключову роль доктрини про Трійцю та зробили відчутний внесок в відродження і розвиток тринітарного богослов'я. З протестантських богословських традицій після К. Барта у тринітарне богослов'я значний внесок зробили Ю. Мольтман, В. Панненберг, Р. Дженсон. У католицькому богослов'ї почули заклики К. Ра- нера наступні богослови: К. ЛаКугна, Л. Бофф, В. Каспер та ін. Православне богослов'я наче ніколи не переживало «забуття Трійці», проте православні богослови ХХ-го століття зробили свій внесок в відродження доктрини про Трійцю у західному богослов'ї. Серед них виділяється внески Й. Зізі- уласа, В. Лоського і Д. Станілоу.

Ю. Мольтмана вважають богословом, якого найбільше читають. Він є основоположником Богослов'я Надії, яке він ініціював публікацією однойменної книги [20]. В.-М. Каркайнен вважає його одним з основних архітекторів відродження доктрини про Трійцю [14, с. 100]. Мольтман був студентом у Барта і був час коли він вважав що після Барта неможливо богослов'я, тому що Барт вже все сказав [19, с. 126]. Проте, з часом Мольтман второвує свій шлях у богослов'ї. На відміну від Барта, який вважав триєдиного Бога абсолютним суб'єктом, Мольтман розвиває тринітарне богослов'я трьох суб'єктів: Отця, Сина і Святого Духа.

Христологія, а точніше страждання Христа на хресті, стає для нього відправним пунктом трині- тарної доктрини. Він говорить: «хрест Сина від вічності стоїть у центрі Трійці» [21, с. 78]. Хрест Христа належить до внутрішнього життя триєдиного Бога. Історій спасіння, як вона здійснюється Отцем, Сином і Духом Святим є також важливою складовою в обґрунтуванні тринітарної доктрини.

Німецький богослов стає палким прихильникомсоціальної концепції Трійці. Він не вважає, що тритеїзм був будь коли загрозою для християнського богослов'я і тому не виявляє стриманості в акцентуації на суб'єктності трьох божественних Осіб. Він вважає, що реальність трьох божественних Осіб є даністю в історії спасіння, а єдність Бога - це те, що потрібно доводити і обґрунтовувати. Єдність Трійці Мольтман знаходить не в єдиній сутності і не в одному суб'єкті, а в перехоресі (взаємопроникненню і взаємооселенню) божественних Осіб [33, с. 39-48].

Тринітарне богослов'я Мольтмана має еклезі- ологічні та соціально-політичні наслідки. Церква має відображати життя Трійці і бути «спільнотою рівних особистостей» [22, с. 57]. А в соціально-політичній сфері доктрина про Трійцю є критичною теорію яка осуджує всі форми ієрархії і домінування [18].

Тринітарне богослов'я Мольтмана в значній мірі сформувало напрямок дискусійбогословів різних традицій і переконань. В. Панненберг (19282014), німецький протестантський богослов, разом з Мольтманом є представником Богослов'я Надії. Так само як Барт, Панненберг наполягав на важливості Божого одкровення, але знаходив його в ході світової історії. Він написав Систематичне богослов'я в трьох томах, в якому реалізував заклик Ранера і поставив на перше місце розділ про Трійцю, а на друге розділ про єдність триєдиного Бога [25, с. 259-448]. Панненберг вважає, що триєдність Бога є очевидною з Божого самоодкровення і тому має бути представлена спочатку, а потім слід переходити до єдності Бога, яка обґрунтовується з єдності атрибутів Бога [9, с. 94]. Своєрідність кожної особи Трійці Панненберг вбачає не в порядку походження Осіб Трійці, а в само-диференціації кожної Особи триєдиного Бога, яка полягає в тому, що кожна Особа дарує себе іншій Особі, а інша Особа в свою чергу повертає її назад, і таким чином перша Особа отримує свою ідентичність і особливість. Єдність триєдиного Бога є есхатологічною категорією і є єдністю Осіб Трійці, єдністю атрибутів Бога і єдністю ікономічної та іманентної Трійці. Саме ця ідея «єдності Трійці, яка обумовлена ходом історії і її завершенням» викликала найбільше дискусій і критики від партнерів по богословському діалогу [17][34, с. 19]. Критики вважають, що Панненберг поставив єдність Трійці в залежність від історичного процесу і тим самим обмежив свободу Бога [28, с. 290-291]. Проте Панненберг вважає, що в такий спосіб він пояснив трансцендентність Бога з есхатологічної перспектив: «Бог не є Богом над нами», «Бог є Богом попереду нас».

Ренесанс доктрини про Трійцю на американському континенті. Таким чином довгий час у другій половині ХХ-го століття європейські богослови займали увагу богословського світу. Проте наприкінці ХХ-го століття на богословській арені з'явився американський богослов Роберт Дженсон. Кендал Соулен називає його «основним тринітарним богословом Північної Америки» [32, с. 35]. Визнання його як тринітарного богослова прийшло завдяки двом книгам: Триєдина Ідентичність [13] і перший том Систематичного Богослов'я [12]. Дженсон вважає, що визнання Трійці є єдиним способом ідентифікувати Бога Біблії поміж інших богів в нашу плюралістичну добу [13, с. 168]. Доктрина про Трійцю не є абстрактною спекуляцією, вона основується на біблійній історії [12, с. 57]. Наратив для Дженсона є ключовим у розумінні тринітарної драми [14, с. 169]. Він відстоює ідею, що історія та час мають бути включенні в наше розуміння Триєдиного Бога. Яхве Старого Завіту, який визволив Ізраїль з єгипетського полону і Бог, який воскресив Христа з мертвих є одним Богом. Отець, Син і Дух Святий - це власне ім'я Бога в Біблії. Лише таким способом можна ідентифікувати божественні персонажі біблійної драми. Дженсон пише: «фраза Отець, Син і Дух Святий - це дуже конспективний спосіб представити всю біблійну історію» [12, с. 46]. Визнання ідентичності Бога через незамінне власне ім'я «Отець, Син і Дух» викликало багато дискусій і критики особливо зі сторони феміністичного богослов'я [31, с. 32].

Після Ранера в католицькому богослов'ї реалізовувати програму «правила Ранера» про ідентичність ікономічної та іманентної Трійці взяла на себе Катрін Маурі ЛаКугна (1952-1997). Вона є автором монографії Бог за Нас: Трійця та Християнське Життя [16]. Центральним завданням три- нітарного її богослов'я є показати, що сотеріологія і власне богослов'я є одним і тим самим, тому що о^опотіа і theologia, або ікономічна Трійця та іманентна Трійця знаходяться у повній єдності [27, с. 110]. Вона пише: «Вчення про Бога є в цей же час вченням про Христа і Духа Святого» [16, с. 22]. Не існує прихованого Бога, ікономія і теологія є двома аспектами однієї самовіддачі Бога. Ідентичність ікономічної та іманентної Трійці означає, що Бог, який відкрив себе у Христі та Духові Святому є Богом, який є таким від вічності. Крім цього єдність ікономічної та іманентної Трійці означає, що життя Бога є також нашим життям. Суттю християнського життя є єднання з Богом через Ісуса Христа при сприянні Святого Духа та спільність один з одним. Християнське життя - це спілкування, перехореса (взаємо-оселення), Бог в нас, ми в Богові, всі ми один в одному.

Опираючись на персоналістичні традиції в філософії та богослов'ї ЛаКугна розвиває послідовне «тринітарне богослов'я відносин». ЛаКугна вважає, що сутність Бога є реляційною, спрямованою на зовні. Бог існує як відмінні Особи поєднані в спільноті свободи, любові та знання [15, с. 177]. Персоналізм та відносини є сама суть існування триєдиного Бога, і тому є лише один спосіб пізнати Бога - вступити з Ним у особисті відносини. Тринітарне богослов'я ЛаКугни стало потужною критикою проти політичного, еклізіологічного та сексистського гноблення та зловживання владою. ЛаКугна вважає, що реля- ційний тринітаризм має важливе значення для феміністичного богослов'я, тому що робить акцент на взаємності, а не на ієрархії. Автентичне тринітарне життя завжди є звільненням.

Розвиток соціальної концепції Трійці наштовхнув багатьох богословів проводити зв'язок між Трійцею та людським суспільством. Католицький богослов Леонардо Бофф є послідовним прихильником такої кореляції. Тринітарне богослов'я Бофф представив і обґрунтував в монографії Трійця та Суспільство [5]. Бофф переконаний, що доктрина про Трійцю надає зразок для такого типу суспільства, яке буде відповідати Божому плану. Трійця є зразком для справедливого, егалітарного соціального устрою, в якому поважають відмінності і створюються умови для особистого і колегіального самовираження [5, с. 151]. Триєдиний Бог є не лише парадигмою для справедливого суспільства, Він є джерелом натхнення для тих, хто бореться проти тиранії та гноблення. Доктрина про Трійцю для Боффа є соціальною і політичною програмою звільнення «зверху»: «Таємниця Трійці, якою ми знаємо її з одкровення є дороговказом до соціального життя і його архетипу. Людське суспільство містить у собі відбитки Трійці, тому що Трійце є божественним суспільством» [5, с. 119]. Спільнота Отця, Сина і Святого Духу є прототипом для людського суспільства, про яке мріють ті, хто хоче покращити суспільство. Важливою концепцією для тринітарного богослов'я Боффа є концепція перихорези. Він називає її «структурною віссю» тринітарного богослов'я. Концепція перихоре- зи - це найкраще пояснення постійного процесу «активної взаємності», яка формує саму природу божественних Осіб. Бофф також переконаний, що перихоретичні відносини не слід обмежувати лише внутрішнім тринітарним життям Отця, Сина і Духа, вони визначають також відносини між Богом і світом, Богом і людьми, а в кінцевому рахунку перихоретичними мають стати відносини між людьми у суспільстві.

Висновки

Доктрина про Трійцю після тривалого періоду «забуття» у двадцятому столітті пережила справжнє відродження. Доктрина про Трійцю стала центральною темою сучасних богословських досліджень. Тринітарне богослов'я періоду «ренесансу» характеризується особливим акцентом на соціальній аналогії, в якій робиться наголос на Трійці божественних Осіб: Отці, Сині і Духові на противагу психологічній моделі Трійці в якій наголос падає на єдність божественної сутності. Соціальна модель Трійці має значний потенціал для соціальних і політичних імплікацій християнського богослов'я.

Размещено на Allbest.ru