Поліконфесійність в національній державі: історіографія церковно-державних стосунків у міжвоєнній Польщі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поліконфесійність в національній державі: історіографія церковно-державних стосунків у міжвоєнній Польщі

Події минулого року засвідчили рецидив націоналізму в сучасній геополітичній ситуації. Складається враження, що ми спостерігаємо завершення обіцяного Фукуямою «кінця історії». Очевидність латентного існування націоналізму як доктрини та його інверсивного відродження не викликає жодних сумнівів. Осмислення феномену та вірулентності націоналізму зумовлює появу чисельних наукових студій та розвідок, котрі аналізують націоналізм як чинник (детермінанту) утворення національних держав. Так, наприклад, Е. Геллнер пропонує виокремити часові (відповідно і територіальні) пояси даного процесу - і території Центрально-

Східної Європи потрапляють у так званий третій пояс. В концептуальній дихотомії «культура - держава» даний простір цікавий тим, що тут відбувається перехід від одного межового стану - ідеально чистої ненаціональної політичної системи - до протилежного - ідеально чистої національної політичної системи. Безумовно, що такий перехід супроводжувався глобальними конфліктами і потрясіннями. «Одночасне творення національної держави і національної культури в світі, в якому бракувало обох компонентів, у світі, який складався з величезного, надзвичайно складного мовного і культурного розмаїття, що накладалося на географічну і культурну строкатість - це був рецепт катастрофи» [2, с. 247].

Гелнер виокремлює два основних сценарії побудови національних держав. Перший зумовлюється наявністю ідеї історичної нації - групи, що раніше мала своє державне утворення, але втратила його. Націоналістичні вимоги пов'язуються з відродженням політичної одиниці, зниклої в результаті династичних чи релігійних конфліктів. Другий сценарій припускав створення політичної одиниці, яка пов'язана винятково з культурною своєрідністю даної території. Утворення національних держав Центрально - Східної Європи відбувається в період після завершення І світової війни - з уламків імперій, які ділили між собою континент. Одна з цих держав - новоутворена ІІ Річ Посполита - стала репрезентантою обох сценаріїв формування національних держав та одночасно простором боротьби між тими націями, кому це вдалось, і національними меншинами, які зазнали поразки у своїх державотворчих змаганнях.

Питання, яке не достатньо привернуло увагу дослідників - роль релігійного фактора у формуванні та існуванні національних держав Центрально-Східної Європи. Актуалізація релігійного питання як в сучасній Україні, так і в сусідній Польщі, спонукає до ретельнішого аналізу феномену церкви як елементу національної доктрини. Вочевидь, пов'язаність релігійних і політичних чинників була дещо недооцінена - чого вартий тільки резонансний факт проголошення Ісуса Христа королем Польщі в листопаді 2016 року. Вочевидь, витоки такої масштабної десекуляризації соціально-політичного простору необхідно шукати в минулому, а саме в феномені поліконфесійності ІІ Речі Посполитої.

Конституювання Польщі у форматі національної держави супроводжувалось певним парадоксом. Дефінітивно національна держава передбачає моноетнічність, натомість в новоутвореній ІІ Речі Посполитій поляки становили 69,2% від загальної кількості населення, українці -14,25%, євреї - 7,15%, білоруси і німці відповідно 5,13% та 3,58% [22, с. 295]. Наявність національних меншин апріорі означала поліконфесійність Польщі. Автори «Історії церкви в Польщі», посилаючись на А. Суйковського, подають таку картину розподілу вірних: до римо-католицької церкви належало 63,68%, греко-католики, православні та представники іудейського віровизнання становили приблизно однакову кількість вірних - 11%, 11,52% і 10,49%. Представники протестантизму - 3,21%, попри велику кількість деномінацій [22, с. 295]. Специфіка державно-церковних відносин існувала у двох вимірах - номінально уряди Польщі декларували не занадто активне зацікавлення підтримкою релігії. Натомість реально політика асиміляції національних меншим передбачала ситуативне союзництво з Римо-католицькою церквою як оплотом «польськості».

Специфіку польського націоналізму зумовив історичний контекст його формування в ХІХ столітті. Н. Дейвіс зазначає, що дана епоха для поляків стала добою поразки, ізоляції та приниження. Як результат - відсутність національної держави спричиняє пошуки нових концептів формування національної свідомості. Ними виявились «церква, мова, історія та раса» [3, с. 467]. Хоча католицька церква ніколи не мала монополії в релігійних справах давньої Речі Посполитої, в часи поділів її вплив поступово зростав. Попри недоцільність проводити узагальнююче маркування «поляки-католики» і «не-католик тотожне не-поляк», заперечувати, що католицизм став одним з елементів національної свідомості польської нації, не варто.

Ще один аспект релігійного життя міжвоєнної Польщі - взаємонакладання ідентичностей - релігійної, національної, мовної. Типове явище - католика-поляка, греко-католика-українця, протестанта-німця супроводжувалося великою кількістю відмінних випадків.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчує відсутність спроб комплексного осмислення релігійної ситуації в міжвоєнній Польщі. Реставрація націоналістичної доктрини сучасною політичною верхівкою викликала опір в академічних середовищах сучасної Польщі, і зумовила появу достатньої кількості студій, присвячених попередньому формату державності. Проте ключова проблема, на якій сфокусовані дані дослідження - національні питання, проблеми національних меншин. Найбільш безстороннім та системним дослідженням в даній сфері можемо назвати Skrypt - mniejszosci narodowe [12] професорки Торуньського університету А. Адамчик. Проте церковно-релігійний аспект даної проблеми згадується мимохідь, в лаконічно - описовому форматі.

Зміщуючи акцент з національного на релігійний вимір існування суспільства в міжвоєнній Польщі, варто згадати чи не єдину монографію, яка присвячена віровизнанням - в контексті історичному та юридичному - Krasowski K. Zwi^zki wyznaniowe w II Rzeczypospolitej. Studium historyczno-prawne [21]. На жаль, це єдина спроба комплексного аналізу конфесій в Польщі міжвоєнного двадцятиліття польськими науковцями. Що стосується українських дослідників, то фокус досліджень зосереджений на проблематиці польсько-українських стосунків, з узагальнюючих публікацій можна згадати лише «Проблеми етноконфесійності в ІІ Речі Посполитій (1918-1939)» [10] Стоколос Н.Г., проте обсяг цієї статті не дає змоги розкрити всю палітру проблематики існування конфесій.

Ще один напрям досліджень можна потракту - вати як альтернативний варіант - зосередження на окремих конфесіях, детерміноване національністю дослідників. Власне ці праці будуть проаналізовані в даному дослідженні. Таким чином, можемо стверджувати відсутність комплексного дослідження релігійної ситуації в міжвоєнній Польщі. Мабуть така відсутність спроб проаналізувати помилки минулого - і зробити відповідні висновки для сьогодення - є однією з причин сучасної ситуації в польсько-українських стосунках.

Постановка завдання передбачає комплексний історіографічний аналіз корпусу наукової літератури, яка в тому чи іншому аспекті висвітлює релігійне життя міжвоєнної Польщі як дилему поліконфесійності в державі, котра намагалась сформувати мононаціональний простір шляхом асиміляції, - в тому числі релігійної.

Виклад основного матеріалу дослідження можна структурувати на два напрямки. Перш за все, це дослідження проблеми національного питання в ІІ Речі Посполитій, оскільки релігійний вимір даної проблеми є невіддільним її аспектом. Окремо варто проаналізувати дискурс студій конфесійної спрямованості, з'єднавши таким чином воєдино сферу наукового дослідження релігійного життя міжвоєнної Польщі.

Достатньо оглядовий, проте системний аналіз конгломерату конфесій, представлених в суспільно - релігійному просторі міжвоєнної Польщі, можемо відслідкувати в студіях, присвячених національному питанню. Переважно це праці польських авторів. Більшість з них хибують на одну й ту ж ваду - аналіз ситуації з позицій титульної нації. Автори праць, які вийшли друком в попередню «історіографічну епоху» - домінування так званого ліберального напрямку в польській історичній науці, намагаються займати безсторонню та неупереджену позицію - як-от А. Хойновський (Chojnowski А. Копсерф роїіїукі narodowoscюwej rzф6w роПкісЬ w ІаїасЬ 1921-1939) [18] чи Г. Халупчак (Cha^upczak Н. Browarek Т. Mmejszosci narodowe w РоПсе 1918-1995) [17]. Натомість сучасна польська історична наука функціонує в руслі політики уряду і домінуючої партії - а отже інтерпретує минуле власної держави в категоріях глорифікації та некритичності. Ґрунтовні наукові розвідки відсутні, а курси, які читаються студентам

- наприклад, «Історія національних та етнічних меншин в Польщі» проф. А. Адамчик, ситуацію з національними меншинами висвітлюють як «охорону меншин» [12]. Думка представників цих менших про специфіку «охорони» не враховується апріорі.

Загалом увесь дискурс історико-релігійних студій щодо міжвоєнної Польщі зосереджений на висвітленні функціонування однієї конфесії. Історіографія католицької церкви представлена наймонументальнішими дослідженнями. Багатотомні видання - «Історія церкви в Польщі» (Kumor, B., Obertynski, Z., red., 1979. Historia kosciola w Polsce) [22], дещо пафосні (як для наукових публікацій) назви - «Церква у відродженій польській державі» (Wyczawski, H.E., 1980. Kosciol w odrodzonym panstwie polskim) [28], чи «Інтеграційна роль церкви на порозі відродженої польської державності» (Odziemkowski, J.O., 1988. Integracyjna rola kosciola u progu odradzaj^cej si§ polskiej panstwowosci) [25]. Присутні і дослідження, зосереджені на висвітленні історії католицької церкви в окремі часові періоди (Zelinski, Z., Wilk, S., red., 1980. Kosciol w II Rzecypospolitej. Lublin, Wydawnictwo KUL) [31].

Феномен накладання релігійний розбіжностей на національну тожсамість - українці в міжвоєнній Польщі. Представлені православною і греко-католицькою конфесіями як постімперська спадщина. Волинь, яка перебувала в складі Російської імперії, в переважній більшості православна. Галичина, як колишня частина Австро-Угорської імперії - ареал поширення греко-католицької церкви. Кожен регіон (кожна з конфесій) із своїми супутніми проблемами існування.

Православ'я Польщі дісталось в спадок від Російської православної церкви. Для поляків воно було свідченням імперської експансії. Відповідно дана конфесія перетворилась на об'єкт безперервних державних та церковних експериментів. Проголошення автокефалії Польської православної церкви, неоунія, сокальський кордон, ревіндикація - і це ще не весь перелік перетурбацій, через які переходила православна конфесія (представлена в більшості українцями, але і білорусами також) в міжвоєнній Польщі. Така барвиста релігійно-політична сюжетність зумовила численні намагання науково її проаналізувати. Наукові дослідження велись по обидва боки кордону. В польській історіографії найбільш ґрунтовні дослідження належать М. Папєжинській-Турек: Papierzynska-Turek, M., 1980. Problem autokefalii Kosciola prawoslawnego w Polsce w latach 1918-1939 [27] Papierzynska - Turek, M., 1989. Mi^dzy tradyj a rzeczywistosci^. Panstwo wobec prawoslawia: 1918-1939 [26].

Окремо слід згадати роботи В. Кіриловича «Z dziejow prawoslawia w II Rzeczypospolitej. Niekture problemy na tle polityki wyznaniowej panstwa 19181939» [19]. та Т. Вишомірського (Wyszomirski T. «Koscol prawoslawny w Polsce w latach 19181939») [29]. Українська релігієзнавча наука також представлена фундаментальними розвідками в контексті студій релігійного життя міжвоєнної Польщі - як-от працею О. Купранця «Православна церква у міжвоєнній Польщі» [5].

На окрему увагу заслуговує монографія Н.Г. Стоколос Конфесійно-етнічні трансформації в Україні (ХІХ - перша половина ХХ ст.) [9]. Попри значно ширші часові рамки, авторка структурно і системно аналізує етноконфесійні трансформації православ'я в ІІ Речі Посполитій.

Слід зазначити, що науковий доробок дослідниці висвітлює як перипетії еволюції православ'я Волині - Н. Стоколос «Становище православ'я на західноукраїнських землях під владою Польщі (19І8-1939)» [11] - так і особливості функціонування греко-католицької церкви в міжвоєнний період: «Етноконфесійні і національні проблеми Греко-католицької церкви» (19181939 рр.) [8].

Офіційне відновлення в 1989 році структур Української греко-католицької церкви викликало лавину наукових досліджень даної конфесії. Науковці різних інституцій, дисертації, захищені в Спеціалізовних вчених радах - як історичних, так і релігієзнавчих, різні періоди існування церкви в якості часових рамок дослідження. Дуже часто - період між двома світовими війнами. Українська греко-католицька церква досліджувалась і в контексті духовного життя Галичини (Вась - ків, А.Ю., 1997. Греко-католицька церква в духовному житті українців Східної Галичини (1919-1939) [1], і в суспільно-політичному житті: Кошетар, У П., 2005. Українська греко-католицька церква в суспільно-політичному житті Галичини (1900-1939 рр.) [4] - під такою назвою був виданий навчальний посібник; або зрештою в суспільстві загалом: Переверзій, В., 1998. Українська греко - католицька церква у східно-галицькому суспільстві (20-30 рр. ХХ ст.) [6]. Незліченною є кількість досліджень, присвячена життю і діяльності Митрополита А. Шептицького. Знову ж таки, фокус на окремій конфесії переважно залишав розмитим - відповідно і не дослідженим - загальний контекст релігійного життя в Польщі 1918-1939 років.

Окремий сегмент релігійного життя міжвоєнної Польщі становили протестантські деномінації. З орієнтовної кількості 800 000 вірних 70% становили представники німецької національності. Ключовими особливостями даного християнського напрямку були: 1) значна географічна розпорошеність - попри переважне проживання в західних воєводствах, значна частина протестантів проживала також у Варшавському та Лодзькому, 2) велика кількість деномінацій - церкви Євангельсько-аугсбурзька та Євангельсько-лютеранська, Євангельська реформістська (спільноти Варшавська і Віленська), Євангельська аугсбурзького та гельвецького віровизнання, Церква Євангельська унійна в Польщі, Євангельська церква унійна у Верхньому Шльонзьку, 3) також як о собливість - різноваріантне позиціонування національної ідентичності: від активного декларування німецької національної самосвідомості (на колишніх пруських територіях) до неконфліктного лоялізму щодо новоутвореної ІІ Речі Посполитої на територіях, які належали Російській та Австро-Угорській імперії).

Такий конгломерат конфесій викликав наукове зацікавлення і в дослідників католицького віровизнання - наприклад, оглядова публікація о. Маріана (Фоки) «Koscюfy protestantskie w Polsce w latach 1918-1972» [23], і в представників сучасної академічної спільноти західнопольських університетів. Найбільш відоме ім'я в царині досліджень польського протестантизму міжвоєннної доби - Ельжбета Алабрудзіньська, авторка багатьох наукових праць, виданих польською і німецькою мовами - останнє засвідчує інтерес західних сусідів до наукової реконструкції життя німецько-протестантської спільноти Польщі в період між двома світовими війнами. Ключова монографія цієї польської дослідниці

- «Protestantyzm w Polsce w latach 1918-1939», Torun: Wydawnictwo Adam Marszalek, 2004 [13], і це ж оновлене видання німецькою мовою - «Der Protestantismus in Polen in den Jahren 1918-1939», Torun: 2010 [14]. Окрім того, цілий ряд видань, зосереджених на локальних вимірах розвитку протестантизму в ІІ Речі Rzeczypospolitej [15], Der Protestantismus in den Ostgebieten Polens in den Jahren 1921-1939, Torun: Wydaw. Uniwersytetu Mikolaja Kopernika, 2000 [16].

Окремий сегмент етноконфесійної палітри міжвоєнної Польщі - представники єврейської національної меншини. Єврейський чинник відзначається рядом окремих специфічних рис. Перш за все, єврейська релігія - іудаїзм - є етнонаціональною, а не світовою. Отже, в даному випадку ототожнюється національна ідентичність із релігійною. Другою рисою є сама соціально - політична специфіка існування євреїв в ІІ Речі Посполитій. Численна присутність, зумовлена постімперською ситуацією - примусовим розселенням в межах «лінії осілості», стала причиною того, що Польща займала третє місце в світі у списку країн розселення єврейської діаспори. На жаль, 6 млн. єврейського населення, вагома соціальна присутність - не допомогли уникнути тогочасних негативних політичних тенденцій. Політика антисемітизму декларувалась на найвищому політичному рівні - проголошуючись «батьками нації», як-от Р. Дмовським: «…навіть якщо б євреї були людьми значно кращої від нас якості - сам факт їхнього існування серед нас і їхньої активної участі в нашому житті є для нашого суспільства зайвим - і зумовлюючим необхідність їх позбутись» [29, c. 304]. Попри присутність в етнорелігійному вимірі єврейського населення різних позицій (відповідно і груп) щодо релігійної тожсамості, наукові дослідження не розмежовують національний і релігійний вимір єврейства. Зрештою, це спричинене тогочасною суспільно-політичною ситуацією в державі - декретом Пілсудського від 1919 року єврейські гміни (територіальні одиниці) проголошувались одночасно і релігійними громадами [12]. Говорячи про історіографію релігійної проблематики існування національної єврейської меншини в Польщі міжвоєнного періоду, ми спостерігаємо включення даного питання в значно ширший контекст. Від геополітичного масштабу починаючи - в праці одного з найбільш авторитетних сучасних істориків Т. Снайдера «Чорна земля» [7] - і завершуючи спробами вписування в синхронний вимір існування єврейства і Центрально-Східній Європі міжвоєнного періоду чи в історичний розвиток Польщі і єврейську його детермінанту.

Дане дослідження дозволяє стверджувати співмірність проблематики функціонування політичного та релігійного виміру життя міжвоєнної Польщі. Тогочасні польські еліти не змогли впоратись із викликом поліконфесійності (зрештою, і багатонаціональності) держави, яка постала як національна. Весь спектр наукового аналізу національно-релігійного життя ІІ Речі Посполитої розпадається на вузько конфесійні напрямки і не конструюється в логічні висновки і перспективи удосконалення. Не осмислені поразки минулого зумовлюють конфліктність ситуацій сьогодення - від глорифікації до ксенофобії в сучасному польському суспільстві та в польсько - українських відносинах.

Список використаних джерел

релігійний католицизм православ'я

1. Васьків, АЮ., 1997. `Греко-католицька церква в духовному житті українців Східної Галичини (1919-1939)', Кандидат іст. наук, Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Григорія Сковороди АН України.

2. Ґелнер, Е., 2003. `Націоналізм', В: Ґелнер Е. Нації та націоналізм. Націоналізм, Переклад з англійської Г Касьянов, Київ: Таксон, 300 с.

3. Дейвіс, Н., 2008. `Боже ігрище: історія Польщі', Переклад з англійської П. Таращук, Київ: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 1080 с.

4. Кошетар, УП., 2005. `Українська греко-католицька церква в суспільно-політичному житті Галичини (1900-1939 рр.)', Навчальний посібник, Київ: МАУП, 127 с.

5. Купранець, О., 1974. `Православна церква у міжвоєнній Польщі', Рим: PP. Basiliani, 235 с.

6. Переверзій, В., 1998. `Українська греко-католицька церква у східно-галицькому суспільстві (20-30 рр. ХХ ст.)', Розбудова держави, №11-12, с. 26-34.

7. Снайдер, Т, 2017. `Чорна земля. Голокост як історія і застереження', Переклад з англійської П. Білак, О. Камишникова, Т. Родіонова, Київ: Медуза, 400 с.

8. Стоколос, НГ, 2002. `Етноконфесійні і національні проблеми Греко-католицької церкви (1918-1939 рр.)', Українське релігієзнавство, 23, с. 34-44.

9. Стоколос, НГ., 2003. `Конфесійно-етнічні трансформації в Україні (ХІХ - перша половина ХХ ст.)', Рівне: РІС КСУ - ППФ «Ліста - М», 480 с.

10. Стоколос, НГ, 1999. `Проблеми етноконфесійності в ІІ Речі Посполитій (1918-1939)', Християнство і національна ідея. Науковий збірник, с. 108-115.

Размещено на Allbest.ru